Постанова

від 24.07.2023 по справі 523/3129/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4889/23

Справа № 523/3129/20

Головуючий у першій інстанції Мурманова І.М.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24.07.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Долгової В.І.,

учасники справи:

позивач Одеський геріатричний будинку-інтернат,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 ,

на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2022 року,

за позовною заявою Одеського геріатричного будинку-інтернату до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що тратила право користування житловим приміщенням та примусове виселення, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Одеський геріатричний будинок-інтернат звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та примусове виселення в обґрунтування якого зазначив, що будинок - інтернат створений та функціонує з метою забезпечення постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування. Законною підставою для перебування у даному будинку - інтернаті є оформлена путівка, що видається відповідним структурним підрозділом обласної держадміністрації.

Позивач зазначає, що термін дії тимчасової путівки до інтернату у ОСОБА_1 сплив, тому відповідач має залишити приміщення інтернату, однак остання відмовляється залишити будинок-інтернат та продовжує проживати в ньому. Безпідставне проживання відповідача ставить під загрозу цільове використання державних коштів, які наразі використовуються не за призначенням.

Позивач, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням Одеського геріатричного будинку-інтернату та примусово виселити її з наданням іншого місця проживання в КУ «Обласний Центр соціально-психологічної допомоги», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суворовський районний суд м. Одеси рішенням 09 грудня 2022 року позовну заяву Одеського геріатричного будинку-інтернату до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що тратила право користування житловим приміщенням та примусове виселення, задовольнив частково.

Висилив ОСОБА_1 з Одеського геріатричного будинку-інтернату, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Паустовського, буд. 12 в примусовому порядку з наданням іншого місця проживання в КУ «Обласний Центр соціально-психологічної допомоги», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що строк тимчасового проживання ОСОБА_1 в будинку-інтернаті сплинув, остання відмовляється влаштуватись до Центру на проживання строком на один рік. Відповідач, продовжує перебувати та проживати на державному утриманні у будинку - інтернаті без оформлення, відсутності путівки Департаменту соціальної та сімейної політики ООДА, як єдиної встановленої законної підстави на перебування у будинку - інтернаті, що свідчить про порушення вимог, встановлених законодавством України, а саме, ст.ст. 13, 14, 526, 530, 905 ЦК України, п.п. 3.7, 3.8 Типового положення, п. 16 Постанови КМУ № 772, та права будинку - інтернату в частині відсутності належним чином оформленої підстави для отримання послуг (путівки Департаменту соціальної та сімейної політики ООДА), перевищення граничного можливо терміну перебування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання відповідача такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що діючим законодавством чітко передбачено порядок та підстави необхідні для вирішення питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення, що як правила пов`язано з необхідністю зняття такої особи з реєстраційного обліку.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження обставин того, що відповідач зареєстрована в будинку-інтернаті, а також того, що вона тамне проживає. Крім іншого, позивач серед позовних вимог ставить вимогу про примусове виселення з приміщення, що відповідно свідчить про суперечливість заявлених вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає, що суд першої інстанції не визначився з дійсною природою заяви позивача про уточнення позовних вимог та заяви про зміну частини позовних вимог.

Також скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 113 ЖК УРСР та не взято до уваги невідповідність житла за адресою: АДРЕСА_1 санітарним нормам, також матеріали справи не містять відомостей про характеристику житла за вказаною адресою.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.03.2023 року про відкриття провадження роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Копія ухвали про відкриття провадження та копія апеляційної скарги з доданими документами отримана позивачем 10.04.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У відзиві на апеляційну скаргу Одеський геріатричний будинок-інтернат просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів в частині не надання оцінки пропорційності виселення, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями Закону України «Про соціальні послуги». Доводи про невідповідність житла за адресою: АДРЕСА_1 санітарним нормам жодними доказами не підтверджується. Зазначає, що звернення з заявою про зміну частини позовних викликано зазначенням нового місця для переселення, тому вважає, що вказаною заявою не змінено ні предмет, ні підстави позову.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами Департамент соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації отримав 14.04.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження отримала 12.04.2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідач та її представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду повідомлявся належним чином, шляхом направлення повістки на електронну пошту, та ї отримання 11.07.2023 року.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що строк тимчасового проживання ОСОБА_1 в будинку-інтернаті сплинув, остання відмовляється влаштуватись до Центру на проживання строком на один рік. Відповідач, продовжує перебувати та проживати на державному утриманні у будинку - інтернаті без оформлення, відсутності путівки Департаменту соціальної та сімейної політики ООДА, як єдиної встановленої законної підстави на перебування у будинку - інтернаті, що свідчить про порушення вимог, встановлених законодавством України, а саме, ст.ст. 13, 14, 526, 530, 905 ЦК України, п.п. 3.7, 3.8 Типового положення, п. 16 Постанови КМУ № 772, та права будинку - інтернату в частині відсутності належним чином оформленої підстави для отримання послуг (путівки Департаменту соціальної та сімейної політики ООДА), перевищення граничного можливо терміну перебування.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду в частині виселення відповідає нормам права, з огляду на таке.

Частиною першоюстатті 15ЦК Українивизначено правокожної особина захистсвого цивільногоправа уразі йогопорушення,невизнання абооспорювання.Таким чином,зазначена нормавизначає об`єктомзахисту порушене,невизнане абооспорене правочи цивільнийінтерес.Порушення правапов`язанез позбавленнямйого володільцяможливості здійснити(реалізувати)своє правоповністю абочастково.При оспоренніабо невизнанніправа виникаєневизначеність управі,викликана поведінкоюіншої особи.Порушення,невизнання абооспорення суб`єктивногоправає підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно достатті 47Конституції Україникожен маєправо нажитло.Ніхто неможе бутипримусово позбавленийжитла інакшеяк напідставі законуза рішенням суду.

Частиною четвертоюстатті 9ЖК УкраїнськоїРСР передбачено,що ніхтоне можебути виселенийіз займаногожилого приміщенняабо обмеженийу праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судом встановлено, що на підставі путівки б/н від 12.10.2016 року, виданої Департаментом охорони здоров`я та соціального захисту населення облдержадміністрації ОСОБА_1 (місце реєстрації до направлення: АДРЕСА_2 ) направлялася на державне забезпечення тимчасово на 6 місяців до Одеського геріатричного будинку-інтернату за адресою: АДРЕСА_3 .

Наказом Одеського геріатричного будинку-інтернату від 19.10.2016 року № 200, ОСОБА_1 прийнято на тимчасове державне утримання на 6 місяців згідно путівки департаменту соціальної та сімейної політки від 12.10.2016 року.

Листом від 19.10.2016 року Одеський геріатричний будинок-інтернат повідомив Суворовський ОУПФУ про те, що ОСОБА_1 , поставлена на повне державне забезпечення тимчасово на 6 місяців.

Одеський геріатричний будинок-інтернат листом від 25.04.2017 року повідомив Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації про закінчення терміну дії путівок внутрішньо переміщених осіб та висловив прохання щодо надання пояснення з приводу перебування переселенців та їх подальшого влаштування.

Також листами від 27.12.2017 року вих. № 649, від 28.02.2018 року № 134, від 24.09.2018 року № 615 Одеський геріатричний будинок-інтернат повідомляв Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації про закінчення терміну путівок та про надання роз`яснень щодо осіб переселенців.

Згідно наказу Одеського геріатричного будинку-інтернату від 18.04.2017 року № 73 продовжено з 18.04.2017 року термін перебування ОСОБА_1 на повному державному утриманні в Одеському ГБІ до моменту вирішення Органом управління питання подальшого її перебування у будинку-інтернаті.

Відповідно до повідомлення Одеського геріатричного будинку-інтернату № 24 від 15.01.2019 року внутрішньо переміщеним особам повідомлено, що за рішенням Комісії з питань розгляду виняткових обставин влаштування осіб в комунальні установи системи соціального захисту населення Одеської області від 22.12.2018 року (протокол засідання комісії № 2) особам, які мають статус внутрішньо-переміщених, надано згоду на їх перебування у будинку-інтернаті до 01.05.2019 року з подальшим вивільненням ліжко-місця.

З вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 24.01.2019 року, що підтверджується списком внутрішньо-переміщених осіб.

Згідно повідомлення від 30.04.2019 року № 212 Одеський геріатричний будинок-інтернат повідомив внутрішньо-переміщених осіб, що у зв`язку з травневими святами продовжується термін перебування зазначених осіб до 01.06.2019 року.

Листом Одеського геріатричного будинку-інтернату від 17.02.2021 року вих. № 66 ОСОБА_1 повідомлена про можливість влаштуватись на проживання до обласної КУ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом Департаменту соціальної та сімейної політки ООДА від 12.03.2020 року ОСОБА_1 пропонувалося влаштування до КУ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги» з наданням ліжко-місця строком на один рік, рекомендовано звернутись до директора Центру, якому надано дозвіл на поселення (а.с.217).

Звертаючись до суду із позовом позивач зазначав, що законною підставою для перебування у будинку інтернаті є оформлена путівка, що видається відповідним структурним підрозділом обласної держадміністрації. У відношенні відповідача по справі, термін дії тимчасової путівки, яка видавалась відповідачу сплив, однак остання відмовились залишити будинок-інтернат.

Згідно пункту 1.1. Типового Положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 29.12.2001 № 549, в редакції на час виникнення правовідносин, будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці (далі - будинок-інтернат) є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

До будинку-інтернату приймаються на державне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, а інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернатіта які не мають працездатних родичів, зобов`язаних їх утримувати за законом(3.1. Типового Положення).

Відповідно до п. 2.1 Статуту Одеського геріатричного будинку-інтернату, затвердженого розпорядженням обласної ради від 18 вересня 2017 року, установа створена з метою забезпечення постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування.

Основним завданням будинку інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку та особам з інвалідністю, які потребують стороннього догляду і допомоги (п. 2.2 Статуту).

Перелік категорій громадян, які приймаються на утримання за рахунок коштів обласного бюджету визначений розділом 5 «Умови приймання, утримання і відрахування з Установи» Статуту (п. 5.1 5.4).

Пунктом 5.1 Статуту передбачено, що до установи приймаються за рахунок коштів обласного бюджету особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи старше 18 років, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування в установі та які не мають працездатних родичів, зобов`язаних їх утримувати за законом.

Законною підставою для перебування у будинку інтернаті є оформлена путівка, видана відповідним структурним підрозділом обласної держадміністрації (п. 5.10 Статуту).

Згідно п. 5.5 Статуту за наявності вільних місць в будинку інтернаті громадяни похилого віку та інваліди, ветерани війни і праці можуть прийматися на тимчасове проживання терміном від 1 до 6 місяців, як на загальних умовах, так і за плату.

Послуги з проживання, комунального, медичного та побутового обслуговування, які надає позивач згідно Статуту, Закону України «Про соціальні послуги», Типового положення, постанови КМУ № 772, є різновидом послуг, надання яких врегульоване загальними положеннями про послуги, встановленими Цивільним кодексом України, який є основним актом цивільного законодавства України.

Статтею 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно положення статті 905 ЦК України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами, при цьому, сторони здійснюють свої права та виконують обов`язки саме протягом такого строку згідно приписів ст. 631 ЦК України.

Статтею 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

Згідно ч. 4 ст. 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Як зазначалося вище ОСОБА_1 прийнята до Одеського геріатричного будинку-інтернату за адресою: АДРЕСА_3 на державне забезпечення тимчасово на 6 місяців на підставі путівки б/н від 12.10.2016 року, виданої Департаментом охорони здоров`я та соціального захисту населення облдержадміністрації.

Строк дії путівки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 закінчився 01.05.2019 року, який продовжено до 01.06.2019 року, та в подальшому запропоновано ОСОБА_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 в КУ «Обласний центр соціально-психологічної допомоги».

Рішенням Комісії з питань розгляду виняткових обставин влаштування осіб в комунальні установи системи соціального захисту населення Одеської області протокол № 2 від 22.12.2018 року надано згоду на продовження перебування в інтернаті до 01.05.2019 року з подальшим вивільненням ліжко-місця, зокрема, ОСОБА_1 , 1957 року народження, особа з інвалідністю ІІ групи, має працездатну дочку, 1988 року народження, зобов`язану утримувати її за законом, що підтверджується листом Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації від 27.12.2018 року.

Суд першої інстанції, врахувавши, що строк тимчасового проживання ОСОБА_1 в будинку-інтернаті сплинув, остання відмовляється влаштуватись до Центру на проживання строком на один рік, продовжує перебувати та проживати на державному утриманні у будинку інтернаті без оформлення, відсутності путівки Департаменту соціальної та сімейної політики ООДА, як єдиної встановленої законної підстави на перебування у будинку інтернаті, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у відповідача законних підстав на продовження проживання в будинку-інтернаті та виселення із наданням іншого житла.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на подані позивачем заяви «про уточнення позовної заяви» та про «зміну частини позовних вимог», а саме кодексом не передбачено такого роду процесуальних заяв не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення суду.

Верховний суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 зазначив, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

Із матеріалів справи вбачається, що Одеський геріатричний будинок-інтернат звернувся із позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та примусове виселення.

Під час розгляду справи позивачем подані уточнення до позовної заяви в яких просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщення та примусово виселити із наданням іншого місця проживання за адресою: с. Борщі комунальної установи «Одеський обласний цент реабілітації змішаного типу для інвалідів та дітей інвалідів «Стратегія життя».

В подальшому позивач подав заяву про зміну частини позовних вимог, зазначивши, що у зв`язку з воєнним станом в Україні переселення відповідача за адресою комунальної установи «Одеський обласний цент реабілітації змішаного типу для інвалідів та дітей інвалідів «Стратегія життя» у с. Борщі виявилося неможливим, тому з метою збереження основних соціальних гарантій відповідача, вважає за необхідне уточнити позовні вимоги в частині надання ОСОБА_1 іншого місця проживання, а саме КУ «Одеський Центр соціально-психологічної допомоги», що розташований за адресою м. Одеса, вул. Красна, 11.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, що опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 зазначено, що позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову не допускається. Верховний Суд вказує, що якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності зЦПК України.

При цьому, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

У справі, яка переглядається, позивач лише змінив обставини надання іншого місця проживання відповідача у зв`язку із воєнним станом в Україні.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції виселяючи скаржника в примусовому порядку з наданням іншого місця проживання в КУ «Одеський Центр соціально-психологічної допомоги», що розташований за адресою АДРЕСА_1 не прийняв до уваги невідповідність житла за вказаною адресою санітарним нормам, зокрема будинок не облаштований ліфтом, вільні місця знаходяться виключно на 5 поверсі, скаржник не в змозі самостійно подолати таку висоту без сторонньої допомоги, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Кожна сторона повинна довести ті обставина, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно достатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В суді апеляційної інстанції відповідач зазначила, що проживає в Одеському геріатричному будинку-інтернаті на другому поверсі. Особисто в КУ «Одеський Центр соціально-психологічної допомоги», що розташований за адресою АДРЕСА_1 не була, про умови проживання в зазначеній установі їй відомо зі слів.

Питання розміщення осіб на території Одеської області, які опинилися у складних життєвих умовах та потребують соціального захисту через сій соціальний статус, належить до компетенції Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації, який здійснює свою діяльність на підстав Положення про Департамент, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 06.02.2017 року № 74/А-2017.

У листі Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації від 12.07.2023 року № 6445/05/18-41/2-23 зазначено, що Комунальна установа «Одеський Центр соціально-психологічної допомоги», розташована за адресою АДРЕСА_1 в п`ятиповерховій будівлі, що має кімнати, в яких створені усі умови для отримання осіб, які внаслідок стихійного лиха, збройних конфліктів, домашнього насильства та насильства за ознакою статі або реальної загрози їх вчинення тощо, перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, соціальної послуги тимчасового проживання/перебування. У 2022 році в установі проведено ремонтні роботи мережі системи електро-, водо-, теплопостачання, тощо, замінено вікна, облаштовано новими меблями, забезпечено новими побутовими приладами (плити приготування їжи, пральні машини, сушильні машини, посудом, постільною білизною тощо). З метою забезпечення безперешкодного доступу до 2 поверху маломобільних груп Центр облаштований привідною підіймальною платформою (ліфт).

Станом на даний час на всіх поверхах є вільні кімнати. Враховуючи наявність судового процесу по розгляду зазначеної справи, та зважаючи на наявність інвалідності у ОСОБА_1 , за нею зберігається кімната на 2 поверсі.

На спростування вказаних обставин відповідачем у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України не надано суду доказів.

ЄСПЛнеодноразово висловлювавсящодо можливостівиселення особиз житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 43).

Втручанняу правона повагудо житламає бутитакож «необхідниму демократичному суспільстві», тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути співмірним переслідуваній легітимній меті (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).

Крім того, принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63).

З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Колегія суддів, оцінивши виселення відповідача з Одеського геріатричного будинку-інтернату на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, вважає, що виселення відповідає принципу пропорційності, з огляду на те, що строк тимчасового проживання ОСОБА_1 в будинку-інтернаті сплинув, остання продовжує перебувати та проживати на державному утриманні у будинку інтернаті без оформлення, відсутності путівки Департаменту соціальної та сімейної політики ООДА, як єдиної встановленої законної підстави на перебування у будинку інтернаті, має працездатну доньку, яка зобов`язана її утримувати за законом, при цьому відповідачу надано інше місце проживання в КУ «Одеський Центр соціально-психологічної допомоги», що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Виселення відповідача надасть можливість проживати там особам, зазначеним у пункті 3.1 Статуту Одеського геріатричного будинку-інтернату, а саме особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, а інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернатіта які не мають працездатних родичів, зобов`язаних їх утримувати за законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргубеззадоволення, а судове рішеннябез змін,якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги в частині задоволення позовних вимог не дають колегії суддів підстав для його скасування, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишеннюбеззадоволення, а рішення суду першої інстанції в без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 31 липня 2023 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді В.В. Кострицький

О.Ю. Карташов