Постанова

від 04.08.2023 по справі 815/3889/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 815/3889/16

адміністративне провадження № К/9901/40783/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 (суддя Завальнюк І.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 (головуючий суддя Семенюк Г.В., судді Потапчук В.О., Шеметенко Л.П.), у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Металзюкрайн Корп ЛТД» до Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Металзюкрайн Корп ЛТД» (далі - позивач, Товариство, ТОВ «Металзюкрайн Корп ЛТД»), звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (яку Верховним Судом замінено на правонаступника - Головне управління ДПС в Одеській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі - відповідач, Інспекція), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.07.2016 №0001001402 та від 21.07.2016 №0001011402.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків Інспекції про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій з контрагентами (ТОВ «Санолта», ТОВ «Ферко», ТОВ «Ащан Біличі», ТОВ «Компанія Вертон», ТОВ «Асбуд-Альянс-1», ТОВ «Сайнрол», ТОВ «Сальве груп», ТОВ «Глобал Груп», ТОВ «Делайн плюс», ТОВ «Стелатта компані», ТОВ «Лівпром», ТОВ «Арт Світ Стар», ТОВ «М-Трейд Групп», ТОВ «Руд Трейд»), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується первинними документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017, позов задоволено повністю.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної дійшли переконання, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування даних податкового обліку, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки та неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів та прийняття ними рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про безтоварність господарських операцій з контрагентами ТОВ «Санолта», ТОВ «Ферко», ТОВ «Ащан Біличі», ТОВ «Компанія Вертон», ТОВ «Асбуд-Альянс-1», ТОВ «Сайнрол», ТОВ «Сальве груп», ТОВ «Глобал Груп», ТОВ «Делайн плюс», ТОВ «Стелатта компані», ТОВ «Лівпром», ТОВ «Арт Світ Стар», ТОВ «М-Трейд Групп», ТОВ «Руд Трейд», на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення доказами, складеними у відповідності до вимог нормативних актів.

Крім того, скаржник посилався й на наявність вироку Святошинського районного суду м.Києва від 11.12.2017 у справі №757/24218/17-к, яким визнано винними осіб, за участі яких створено фіктивне підприємство - ТОВ «Арт Світ Стар», що використовувалось для прикриття незаконної діяльності з надання податкової вигоди для третіх осіб.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 22.06.2016 по 06.07.2016 посадовою особою Інспекції проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Металзюкрайн Корп ЛТД» з питань взаємовідносин з постачальниками та покупцями за період: січень, лютий, травень 2016 року, за результатами якої складено акт від 13.07.2016 за №2126/15-54-14-02/19349403.

Відповідно до висновків акту контролюючим органом встановлено порушення Товариством приписів пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 36 566 974 грн; завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за січень - на 4 613 472 грн, за лютий - на 1 451 891 грн, за березень - на 1 451 891 грн, за квітень - на 572 874 грн, за травень - на 13 648 375 грн; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації за травень 2016 року) на 13 648 375 грн.

Зі змісту акту слідує, що відповідач поставив під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Санолта», ТОВ «Ферко», ТОВ «Ащан Біличі», ТОВ «Компанія Вертон», ТОВ «Асбуд-Альянс-1», ТОВ «Сайнрол», ТОВ «Сальве груп», ТОВ «Глобал Груп», ТОВ «Делайн плюс», ТОВ «Стелатта компані», ТОВ «Лівпром», ТОВ «Арт Світ Стар», ТОВ «М-Трейд Групп», ТОВ «Руд Трейд», посилаючись на ненадання під час перевірки належних доказів фактичного виконання договорів, укладених із цими суб`єктами господарювання.

21.07.2016 податковим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0001001402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 54 850 461,00 грн, у тому числі: грошове зобов`язання - 36 566 974,00 грн, штрафна (фінансова) санкція - 18 283 487,00 грн;

- №0001011402 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 13 648 375,00 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»).

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Виходячи зі змісту частини першої статті 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону №996-XIV встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Металзюкрайн Корп ЛТД» мало господарські відносини із контрагентами: ТОВ «Санолта» (контракт від 25.01.2016 №Р15С055 на поставку насіння соняшника), ТОВ «Ферко» (договір купівлі-продажу від 01.03.2015 №14 про поставку пшениці), ТОВ «Ащан Біличі» (договір від 01.02.2016 №01/02/2016-МЮ про поставку насіння соняшника врожаю 2015 року), ТОВ «Компанія Вертон» (договір від 01.03.2016 №07/03/2016-МЮ про поставку пшениці врожаю 2015 року), ТОВ «Асбуд-Альянс-1» (договір від 01.04.2016 №09//04/2016-МЮ про поставку насіння соняшника врожаю 2015 року), ТОВ «Сайнрол» (договір поставки від 01.05.2016 №10/05/2016-МІО про поставку насіння соняшника врожаю 2015 року), ТОВ «Сальве груп» (договір поставки від 01.05.2016 №08/05/2016-МІО про поставку насіння соняшника врожаю 2015 року), ТОВ «Глобал Груп» (договір поставки від 01.05.2016 року №02/05/2016-МЮ про поставку насіння соняшника), ТОВ «Делайн плюс» (договір поставки від 01.05.2016 №06/05/201-МЮ про поставку насіння соняшника врожаю 2015 року), ТОВ «Стелатта компані» (договір поставки від 01.05.2016 №07/05/2016-МЮ про поставку насіння соняшника врожаю 2015 року), ТОВ «Лівпром» (договір поставки від 01.05.2016 №09/05/2016-МЮ про поставку насіння соняшника врожаю 2015 року), ТОВ «Арт Світ Стар» (договір поставки від 01.05.2016 року №03/05/2016-МЮ про поставку насіння соняшника врожаю 2015 року), ТОВ «М-Трейд Групп» (договір поставки від 01.05.2016 року №04/05/2016-МЮ про поставку кукурудзи врожаю 2015 року), ТОВ «Руд Трейд» (договір поставки від 01.05.2016 №05/05/2016-МЮ про поставку насіння соняшника врожаю 2015 року).

На виконання вищевказаних договорів контрагенти-постачальники поставили ТОВ «Металзюкрайн Корп ЛТД» товар, про що виписано видаткові та податкові накладні й суми податку на додану вартість за останніми включено до податкового кредиту відповідних місяців 2016 року.

Як стверджував позивач, з доводами якого погодилися й суди попередніх інстанцій, у ході розгляду справи подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними, й отримані послуги використані Товариством у власній господарській діяльності.

Так, придбане насіння соняшникове в подальшому передавалось позивачем контрагенту ТОВ «Відроження» по договору давальницької переробки №028Д15 від 01.09.2015, яке виготовляло з нього олію, яка в свою чергу поставлялась ТОВ «Металзюкрайн Корп ЛТД». Вироблена соняшникова олія була реалізована іншим покупцям. Крім того, придбана позивачем кукурудза 3 класу врожаю 2015 року реалізована ТОВ «Фоззі-Фуд» на виконання договору поставки від 15.06.2016 №15/06/16/ПОЗ згідно видаткової накладної №14401 від 22.06.2016; пшениця була реалізована на експорт Vernon Business Limited (Італія).

Ці операції підтверджуються податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, вантажно-митними деклараціями, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт, посвідченнями про якість на рослинну олію.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли переконання, що позивачем податковий кредит сформовано правомірно, а тому податкові повідомлення-рішення від 21.07.2016 №0001001402 та №0001011402 підлягають скасуванню.

Разом з тим, необхідно вказати, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, визначає, що правові наслідки у виді виникнення права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Отже, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкової вигоди позивачем.

Верховний Суд вважає, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів контролюючого органу має дослідити фактичні правовідносини учасників, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальною господарською діяльністю.

Однак, у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій, хоча й зазначили про дослідження ними первинних документів, які надані позивачем по взаємовідносинам з кожним із контрагентів, проте не надали мотивованої оцінки доводам відповідача, наведеним як в акті перевірки, так і у запереченнях на позов та апеляційній скарзі, щодо відсутності реального характеру спірних операцій й, як наслідок, - підстав для задоволення позову; не зазначили, чи дійсно мали місце обставини, на які посилався відповідач, й, якщо так, то чи можуть вони впливати на висновок про безпідставність формування показників податкового обліку.

Так, спростовуючи висновок податкового органу про безпідставне включення Товариством до складу податкового кредиту податку на додану вартість з придбаної сільськогосподарської продукції у зв`язку з відсутністю (неподанням) доказів транспортування (товарно-транспортних накладних), сертифікатів якості зернових, довіреностей і документів складського обліку, суди лише послались на ненадання посадовою особою Інспекції, яка проводила перевірку, оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарських операцій та оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

В той же час зміст судових рішень не свідчить й про дослідження самими судами умов укладених Товариством з контрагентами-постачальниками договорів як таких, у тому числі й враховуючи специфіку спірних операцій (щодо поставки сільськогосподарської продукції), у зв`язку із чим їх реальність повинна підтверджуватись конкретно визначеними й належно оформленими первинними документами (у тому числі щодо передачі товару, його перевезення, якості тощо), які б в повній мірі розкривали їх суть та посвідчували мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг.

До того ж реалізація Товариством товарів контрагентам-покупцям не є беззаперечним доказом товарності господарських операцій саме між позивачем і контрагентами-постачальниками ТОВ «Санолта», ТОВ «Ферко», ТОВ «Ащан Біличі», ТОВ «Компанія Вертон», ТОВ «Асбуд-Альянс-1», ТОВ «Сайнрол», ТОВ «Сальве груп», ТОВ «Глобал Груп», ТОВ «Делайн плюс», ТОВ «Стелатта компані», ТОВ «Лівпром», ТОВ «Арт Світ Стар», ТОВ «М-Трейд Групп», ТОВ «Руд Трейд», а для правильного вирішення спору у даній справі з`ясуванню підлягає саме це питання.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу й на наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень вироку Святошинського районного суду м.Києва від 11.12.2017 у справі №757/24218/17-к, яким визнано винним ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, зокрема, при створенні ТОВ «Арт Світ Стар» (код ЄДРПОУ 39784426) та його подальшого використання з метою надання послуг підприємствам-контрагентам з формування незаконного податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат шляхом документального оформлення безтоварних фінансово-господарських операцій.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Отже наведені приписи процесуального законодавства зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

В статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України викладено вимоги до постанови суду першої інстанції та в її пункті 3 частини 1 передбачено, що в мотивувальній частині постанови зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів й мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Такі ж вимоги до ухвал апеляційного суду було викладено і в статті 206 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як передбачалось статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в Кодексі адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Отже, як вже зазначалось, неповнота при з`ясуванні обставин цієї справи призвела до передчасних висновків у ній і зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи, адже касаційний суд відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

Враховуючи наведене, судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва