Постанова

від 12.07.2023 по справі 925/274/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2023 р. Справа№ 925/274/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 12.07.2023.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі №925/274/22 (суддя О.В. Чевгуз, повний текст рішення складено та підписано 30.11.2022)

та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі №925/274/22 (суддя О.В. Чевгуз, повний текст рішення складено та підписано 21.12.2022) за заявою представника відповідача від 17.11.2022 про ухвалення додаткового рішення з розподілу судових витрат у справі

за позовом Заступника керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маньківської селищної ради

до Фермерського господарства Корінний

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Уманської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Маньківської селищної ради до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до фермерського господарства «Корінний» про усунення перешкод у здійсненні Маньківською селищною радою права користування та розпорядження майном шляхом:

- зобов`язання фермерського господарства «Корінний» повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7123183000:02:001:0435 площею 13,57 га;

- скасування вчиненої державної реєстрації права оренди з припиненням такого права за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 13,57 га за кадастровим номером 7123183000:02:001:0435, розташовану в адміністративних межах Маньківської селищної ради Уманського району Черкаської області, вчинену на підставі рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при Маньківській районній державній реєстрації (номер запису про інше речове право 14400390);

- зобов`язання фермерського господарства «Корінний» повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7123183000:02:001:0434 площею 2,7 га;

- скасування вчиненої державної реєстрації права оренди з припиненням такого права за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,7 га за кадастровим номером 7123183000:02:001:0434, розташовану в адміністративних межах Маньківської селищної ради Уманського району Черкаської області, вчинену на підставі рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при Маньківській районній державній реєстрації (номер запису про інше речове право 14401833) та стягнення понесених судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідачу спірні земельні ділянки в оренду у встановленому законом порядком не передавалися, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області відповідні рішення про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а також рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх в оренду - в установленому законом порядку не приймались, а право оренди на спірні земельні ділянки зареєстровано без правової підстави, тобто незаконних наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області. Тому прокурор стверджує, що відповідач незаконно набув право оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 7123183000:02:001:0434, 7123183000:02:001:0435, а відтак належним способом захисту порушеного права держави в особі Маньківської селищної ради прокурор визнав застосування ст. 391 Цивільного кодексу України та з`явлення вимог про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, що полягає в поверненні земельних ділянок відповідачем.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги прокурора не підлягають до задоволення, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться у користуванні відповідача на підставі договорів оренди, що виключає можливість застосування обраного прокурором способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні власником прав користування (негаторний позов).

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 скасувати та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позов прокурора повністю. судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної скарги с тягнути з відповідача на користь Черкаської обласної прокуратури.

Скаржник вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення суду неповно з`ясовано обставини справи, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи; судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Господарський суд Черкаської області, не застосувавши при вирішення даного спору правові висновки Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах про захист права користування та розпорядження земельними ділянками вимог ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗУ України, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову про усунення перешкод у здійсненні Маньківською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками.

23.12.2022 безпосередньо до Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі №925/274/22.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тарасенко К.В., Мальченко А.О.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. перебував у щорічній відпустці з 28.12.2022 по 30.12.2022

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/71/23 від 09.01.2023, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Мальченко А.О.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №925/274/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 09.01.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі 925/274/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Черкаської області надіслати матеріали справи №925/274/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

31.01.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №925/274/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі №925/274/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 14.03.2023.

Додатковим Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення з розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь фермерського господарства «Корінний» 15 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який представник відповідача просить відшкодувати за рахунок Черкаської обласної прокуратури, є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг, суд вважає, що заява представника відповідача про розподіл судових витрат підлягає до часткового задоволення, розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок Черкаської обласної прокуратури, з огляду на заперечення останнього, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 15 000,00 грн.

Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням суду першої інстанції, Перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 скасувати та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення з розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що не є обов`язковим для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

На переконання скаржника, підготовка відзиву у цій справі не потребувала вивчення значної кількості нормативно-правових документів, які обмежено 5 статтями Земельного кодексу України та 1 статтею ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», доводи відповідача викладено фактично на 2 сторінках, тоді як спірні правовідносини є досить типовими.

12.01.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі №925/274/22.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 12.01.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Мальченко А.О.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №925/274/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 16.01.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі 925/274/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

31.01.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №925/274/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі 925/274/22. Розгляд апеляційної скарги Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі 925/274/22 призначено для спільного розгляду з апеляційною скаргою Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі 925/274/22 на 14.03.2023.

20.02.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, яку просить суд залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, зазначає при цьому, що прокурор у суді першої інстанції не намагався спростувати факт укладення договорів оренд між ФГ «Корінний» та ГУ Держгеокадастру у Черкаській області. У матеріалах справі відсутні належні та допустимі докази, що доводять відсутність волевиявлення держави на укладення вищевказаних договорів.

20.02.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення, у якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, яку просить суд залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення - без змін, зазначає при цьому, що прокурор не довів неспівмірність витрат на правову допомогу.

21.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду від представника Фермерського господарства «Корінний» адвоката Шкварко В.В. надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 заяву представника Фермерського господарства «Корінний» адвоката Шкварко В.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Розгляд апеляційних скарг Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі 925/274/22 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі 925/274/22 призначено в режимі відеоконференції на 14.03.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/959/23 від 14.03.2023, у зв`язку з перебуванням суддів Мальченко А.О. та Хрипуна О.О. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 16.03.2023) апеляційні карги Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі 925/274/22 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі 925/274/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Гончаров С.А. Розгляд апеляційних скарг Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі 925/274/22 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі 925/274/22 призначено в режимі відеоконференції на 26.04.2023 о 12 год. 15 хв., зал судових засідань №13 (другий поверх).

26.04.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме: Додаткову угоду №1 до Договору оренди (земельна ділянка з к.н. 7123183000:02:001:0435) від 17.06.2017; Додаткову угоду №1 до Договору оренди (земельна ділянка з к.н. 7123183000:02:001:0434) від 17.06.2017; рішення Маньківської селищної ради Черкаської області №26-112/VIII від 02.03.2023; рішення Маньківської селищної ради Черкаської області №26-113/VIII від 02.03.2023.

Суддя Гончаров С.А. перебував у щорічній відпустці з 10.04.2023 по 05.05.2023, тому судове засідання, яке призначене на 26.04.2023 не відбулось.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. перебував у щорічній відпустці з 01.05.2023 по 09.05.2023.

Суддя Яковлєв М.Л. перебував у щорічній відпустці з 01.05.2023 по 09.05.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 розгляд апеляційних скарг Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі №925/274/22 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі №925/274/22 призначено в режимі відеоконференції на 13.06.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 відкладено розгляд справи за апеляційними скаргами Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі №925/274/22 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі №925/274/22 в режимі відеоконференції на 12.07.2023.

13.06.2023 до канцелярії суду від прокурора надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній зазначає, що укладення Маньківською селищною радою додаткових угод у даному випадку не має вирішального значення, оскільки Корінний В.О. продовжує використовувати земельні ділянки, які першочергово уповноваженим органом, а саме ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, йому в оренду взагалі не передавались.

В судове засідання 12.07.2023 з`явились представник прокуратури та представник відповідача. Решта учасників справи в судове засідання не з`явилась, про прични неявки суд не повідомили, про день, час та місце проведення судовго засідання повідомлялись належним чином.

Прокурор в судовому засіданні 12.07.2023 підтримав доводи апеляційних скарг та просив задовольнити їх.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.07.2023 заперечив проти доводів викладених в апеляційних скаргах та просив відмовити в їх задоволенні, а оскаржувані рішення просив залишити в силі.

Щодо клопотання відповідача про долучення нових доказів, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Колегія суддів вказує на те, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17).

Частиною 8 ст. 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).

За таких обставин, колегія суддів констатує, що докази, які відповідач просить долучити до матеріалів справи, не існували на момент проголошення оскаржуваних судових рішень, а відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, так як наведені у них обставини не були відомі суду та учасникам справи на момент розгляду справи в суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи, що не з`явились в судове засідання, за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, листами від 06.04.2015 вх. № 3090 та 28.10.2015 вх. № 10761 відповідач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 13,5700 га з кадастровим номером 7123183000:02:001:0435 та земельної ділянки площею 2,70000 га з кадастровим номером 7123183000:02:001:0434 для ведення фермерського господарства в адмінмежах Кищенецької сільської ради Маньківського району Черкаської області.

Листами Головного управління від 09.09.2015 № 2221/0/300-15 та від 16.12.2015 № 5802/0/300-15 заявнику було відмовлено у наданні дозволу в зв`язку з невідповідністю документів вимогам чинного законодавства.

У матеріалах справи міститься інформація, що 12.01.2016 Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області наказом № 23-118/14-16-СГ надано відповідачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 13,5700 га за кадастровим номером 7123183000:02:001:0435. Крім того, наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 12.01.2016 № 23-108/14-16-СГ надано відповідачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 2,70000 га за кадастровим номером 71231 83000:02:001:0434.

Представник відповідача подав до суду копії наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 17.03.2016 № 23-2095/14-16-СГ, № 23-2095/14-16-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок з кадастровими номерами 7123183000:02:001:0434, 7123183000:02:001:0435 в оренду відповідачу без зміни цільового призначення.

17.03.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області в особі в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Мироненка Дмитра Олександровича, який діє на підставі наказу Держгеокадастру України від 30.12.2015 № 1745-то (далі - орендодавець), з однієї сторони, та громадянином України ОСОБА_1 (далі - орендар), з іншої сторони, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 17.03.2016 № 23- 2095/14-16-СГ, та за згодою сторін було укладено договір оренди землі.

Відповідно до п. 1 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства.

Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7123183000:02:001:0434 площею 2,7000 га, сільськогосподарські угіддя - рілля, розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Кищенецької сільської ради Маньківського району Черкаської області.

Відповідно до умов Договору останній укладено на 7 (сім) років, та діє до 17.03.2023 (включно).

Також 17.03.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області в особі в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Мироненка Дмитра Олександровича, який діє на підставі наказу Держгеокадастру України від 30.12.2015 № 1745-то (далі - орендодавець), з однієї сторони, та громадянином України ОСОБА_1 , (далі - орендар), з іншої сторони, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 17.03.2016 № 23- 2096/14-16-СГ, та за згодою сторін було укладено договір оренди землі.

Відповідно до п. 1 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для сінокосіння та випасання худоби.

Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7123183000:02:001:0435 площею 13,5700 га, сільськогосподарські угіддя - сіножаті, розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Кищенецької сільської ради Маньківського району Черкаської області.

Відповідно до умов Договору останній укладено на 7 (сім) років, та діє до 17.03.2023 (включно).

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області в поясненнях щодо позовних вимог зазначило, що відповідачем, через певний період, було розроблено проекти землеустрою на підставі наказів Головного управління від 12.01.2016 №23-108/14-16-СГ та від 12.01.2016 №23-118/14-16-СГ.

У подальшому, на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 17.03.2016 № 23-2096/14-16-СГ та від 17.03.2016 № 23-2095/14-16- СГ проведено державну реєстрацію права оренди спірних земельних ділянок.

Реєстрацію права на земельні ділянки з кадастровими номерами 7123183000:02:001:0434, 7123183000:02:001:0435 проведено 26.04.2016 Центром надання адміністративних послуг.

Як зазначає прокурор в позовній заяві, Соснівський районний суд м. Черкаси здійснював розгляд кримінального провадження у справі №712/5045/17 стосовно незаконного набуття права власності та права користування на земельні ділянки, серед яких земельна ділянка площею 13,5688 га кадастровий номер 7123183000:02:001:0435 та земельна ділянка площею 2,7000 га кадастровий номер 7123183000:02:001:0434, відведена в оренду ОСОБА_1

18.10.2021 провадження у справі № 712/5045/17 закрито у зв`язку з закінченням строків давності.

По даному факту Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру було проведено перевірку, в результаті якої складено Акт перевірки деяких питань діяльності Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та окремих територіальних органів Держгеокадастру нижчого рівня в межах Черкаської області від 20.09.2016 (далі - Акт).

Відповідно до інформації, зазначеної у Акті, наказом Головного управління від 12.01.2016 №23-118/14-16-СГ надано дозвіл на розробку документації із землеустрою не відповідачу, а громадянину ОСОБА_2 , для відведення земельної ділянки площею 2,0000 га в адмінмежах Березняківської сільської ради Смілянського району.

Відповідно до інформації, зазначеної у Акті, наказом Головного управління від 12.01.2016 №23-108/14-16-СГ надано дозвіл на розробку документації із землеустрою не відповідачу, а громадянину ОСОБА_2 , для відведення земельної ділянки площею 2,0000 га в адмінмежах Митлашівської сільської ради Драбівського району.

Також у позовній заяві прокурор зазначає, що Уманською окружною прокуратурою на адресу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області 10.12.2021 за № 53/3-507вих 21 скеровано запит щодо надання Інформації по зазначеним фактам виявлених порушень земельного законодавства. Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 22.12.2021 № 10-23-0.3-7172/2-21 накази від 12.01.2016 № 23-118/14-16-СГ, від 17.03.2016 № 23-2096/14-16-СГ, від 12.01.2016 № 23-108/14-16-СГ, від 17.03.2016 № 23-2095/14-16-СГ видані на ім`я інших громадян, а не ОСОБА_1 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 29.12.2020 № 105-ОТГ передано у власність Маньківської сілищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 7123183000:02:001:0434, площею 2,7 га.

Право комунальної власності за Маньківською сілищною радою на зазначену земельну ділянку зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.04.2021 номер запису 41717346.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав, право комунальної власності за Маньківською сілищною радою на земельну ділянку кадастровим номером 7123183000:02:001:0435, площею 13,570 га зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.07.2022 номер запису 47289443.

Прокурор в позовній заяві зазначив, що належним способом захисту порушеного права володіння Маньківською селищною радою земельними ділянками, які є предметом позовної заяви, є застосування ст. 391 ЦК України, а саме заявлення вимоги про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, що полягає у поверненні земельних ділянок відповідачем.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи учасників справи, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 13 Конституції України, ст. 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з вимогами ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляцїї у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423.

Відповідно до Закону розділ X Перехідних положень ЗК України доповнено пунктом 24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій. Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Крім того, з дня набрання чинності чим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачу в здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних нежитлових приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном - підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Отже, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей; право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами. Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17. Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. Такий правовий висновок, зокрема, викладено і в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 зі справи № 6-92цс15.

Водночас, колегією суддів встановлено, що станом на квітень 2016 року власником земельних ділянок, які є предметом позовної заяви була держава в особі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстацнії, між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Черкаській області 17.03.2016 укладено договори оренди спірних земельних ділянок, які стали підставою для державної реєстрації права оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент набуття права оренди) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Проаналізувавши встановлені обставини справи, а також відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що оскільки спірні земельні ділянки знаходяться у користуванні відповідача на підставі договорів оренди, які на момент перегляду оскаржуваного рішення в порядку апеляційного провадження, в судовому порядку недійсними не визнавались, що виключає можливість застосування обраного прокурором способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні власником прав користування (негаторний позов).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 звернула увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Також, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що на думку прокурора земельні ділянки були передані відповідачу без волевиявлення держави, в особі Маньківської селищної ради, проте, Маньківська селищна рада своїм рішенням №26-112/VII від 02.03.2023 та 26-113//VII поновила на новий строк договори оренди спірних земельних ділянок, укладених з відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Підсумовуючи все вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, представник відповідача у відзиві на позовну зазначив, зазначив, що судові витрати відповідача складаються з оплати правової допомоги на підставі договору № 18/04-01 від 18.04.2022, укладеного з адвокатським об`єднанням «ІОртерра», та складають 15 000 грн за підготовку та подання відзиву та гонорару в розмірі 30 000 грн, у випадку відмови в задоволенні позовних вимог. У відзиві також зазначено, що згідно умов договору, оплата правової допомоги здійснюється з моменту виставлення рахунку, відтак докази понесення витрат на правову допомогу будуть направлені до суду згодом.

17.11.2022 від представника відповідача надійшла заява від 17.11.2022 про розподіл судових витрат та ухвалення у справі додаткового рішення, до якої представник відповідача додав докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в порядку передбаченому ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

30.11.2022 прокурор подав до суду пояснення щодо заяви про ухвалення додаткового рішення, де зазначено, що заява про стягнення 45 000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, оскільки в співмірності зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг відповідачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), заявлені до стягнення суми не відповідають критерію реальності таких витрат та непідтверджені відповідними доказами.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом абзаців другого, третього частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зважаючи на вимоги абзацу другого частини восьмої статті 129 ГПК України протягом п`яти днів після винесення рішення по даній справі адвокат відповідача звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення та доказами на підтвердження судових витрат понесених відповідачем на правничу допомогу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, на підтвердження витрат відповідача на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Шкварко В., у сумі 45000,00 грн фермерське господарство Корінний надало господарському суду такі документи: копію укладеного між відповідачем та адвокатським об`єднанням «Юртерра», договору про надання правничої допомоги від 18.04.2021 №18/04-01, ордер серія СА №1028867 на надання адвокатом Шкварко В.В. правової допомоги відповідачу, копію підписаного відповідачем і адвокатським об`єднанням «Юртерра» акту прийому-передачі послуг (виконаних робіт) № 1 від 15.11.2022 на суму 15000,00 грн., копію підписаного відповідачем і адвокатським об`єднанням «Юртерра» акту прийому-передачі послуг (виконаних робіт) № 2 від 16.11.2022 на суму 30000,00 грн, копії рахунків адвокатського об`єднання «Юртерра» від 18.04.2022 і від 16.11.2022 на оплату відповідачем відповідно 15000,00 грн та 30000 грн за договором про надання правничої допомоги від 18.04.2022 №18/04-01, копії платіжних інструкцій відповідача від 18.04.2022 № 21 і від 16.11.2022 № 416 на перерахування адвокатському об`єднанню «Юртерра» відповідно 15000,00 грн та 30000,00 грн за надання юридичних послуг за договором про надання правничої допомоги від 18.04.2022 №18/04-01.

Відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 18.04.2022 Адвокатське об`єднання «Юртерра» зобов`язується за завданням замовника надати юридичні послуги на умовах, визначених цим договором.

За змістом додаткової угоди № 1 від 18.04.2022 про визнання вартості послуг по договору від 18.04.2022 №18/04-01 сторони погодили ціну, вартість надання правової допомоги за основним договором, у тому числі гонорару. Сторонами узгоджено, що підготовка та внесення відзиву по справі, в тому числі участь в судових засіданнях у справі № 925/274/22 має вартість 15 000,00 грн. У випадку відмови в задоволенні позовних вимог клієнт додатково сплачує виконавцю гонорар 30 000, 00 грн. Сплата відбувається протягом трьох днів з моменту виставлення рахунку.

Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У контексті вищевикладеного, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги щодо того, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

У постанові Верховний Суд від 11.06.2021 у справі № 34-16/17-3683-2011 міститься висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Прокурор в письмових поясненнях зазначив, що заява про стягнення 45 000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, оскільки в співмірності зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг відповідачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), заявлені до стягнення суми не відповідають критерію реальності таких витрат та непідтверджені відповідними доказами.

Враховуючи викладене та те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який представник відповідача просить відшкодувати за рахунок Черкаської обласної прокуратури, є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заява представника відповідача про розподіл судових витрат підлягає до часткового задоволення, розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок Черкаської обласної прокуратури, з огляду на заперечення останнього, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 15 000,00 грн.

Водночас, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються лише на припущеннях скаржника щодо неспівмірності судових витрат, у зв`язку із чим відхиляються з огляду на необгрнутованість.

Згідно з приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законні та вмотивовані рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційних скаргах вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішень, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішень, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваних рішеннях.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі 925/274/22 відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для їх скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі 925/274/22 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 16.11.2022 у справі №925/274/22 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2022 у справі №925/274/22 - залишити без змін.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Матеріали справи № 925/274/22 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 31.07.2023 після виходу судді з відпустки.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв