Постанова

від 26.06.2023 по справі 908/3396/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2023 року м.Дніпро Справа № 908/3396/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідача),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.

учасники справи:

від Дніпропетровської обласної прокуратури: Деркач Ірина Павлівна, посвідчення № 069936 від 01.03.2023 р, прокурор відділу

інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Пауер-Буд" на рішення господарського суду Запорізької області від 03.10.2022 року (повний текст складено 31.10.2022 року, суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Проскуряков К.В., судді Боєва О.С., Азізбекян Т.А) у справі № 908/3396/21

за позовом Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах

позивач-1 Запорізька обласна державна адміністрація, м.Запоріжжя

позивач-2 Комунальне підприємство "Управління капітального будівництва", м.Запоріжжя

до відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Енерго-Стандарт", м.Запоріжжя

відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега-Пауер-Буд", м.Київ

про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 10.10.2017 року,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах - Запорізької обласної державної адміністрації, Комунального підприємства "Управління капітального будівництва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Енерго-Стандарт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега-Пауер-Буд" про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 10.10.2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про уступку права вимоги від 10.10.2017 року має фіктивний характер та направлений на ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Енерго-Стандарт" від виконання рішення суду у справі №908/1248/17. Відчуження ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" права вимоги на суму 7 269 573,67 грн. у період наявності у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором КП Управління капітального будівництва, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, може ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.10.2022 року у даній справі (з урахуванням ухвали господарського суду Запорізької області від 01.11.2022 про виправлення описки) позов задоволено.

Визнано недійсним договір уступки права вимоги від 10.10.2017, укладений між ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" та ТОВ "Мега-Пауер-Буд".

Стягнуто з ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя кошти, витрачені у 2021 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1 135,00 грн.

Стягнуто з ТОВ "Мега-Пауер-Буд" на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя кошти, витрачені у 2021 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1 135,00 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на те, що відчуження ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" права вимоги у розмірі 7 269 573,67 грн. у період наявності у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок чого товариство, як боржник, перестало бути платоспроможним, обґрунтовано свідчить про недобросовісність боржника та що оспорюваний договір уступки права вимоги має ознаки фраудаторного правочину. Зміст оспорюваного договору уступки права вимоги від 10.10.2017 року не відповідає критеріям розумності та добросовісності, а сам договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, що суперечить вимогам ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та є підставою для визнання цього договору недійсним згідно з положеннями ст.ст.215, 234 Цивільного кодексу України.

Суд зазначив, що порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вживати заходів з представництва інтересів держави в суді. Участь прокурора у даній справі є законною, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав держави.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маге-Пауер-Буд" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове ршення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що звернувшись з позовом у даній справі прокурор не бере до уваги, що предметом оспорюваного договору від 10.10.2017 року, який укладений між відповідачами у даній справі, є право вимоги на стягнення з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації заборгованості у розмірі 7 269 573,67 грн., яка виникла внаслідок невиконання договору підряду №23 від 24.10.2011 року, що підтверджується рішенням господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/5117.

Натомість, заборгованість ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт", яке уступило зазначене вище право вимоги ТОВ "Мега-Пауер-Буд", перед КП "Управління капітального будівництва" у відповідності до рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 року у справі №908/1248/17 становить лише 4 311 372,98 грн.

Тобто, заперечуючи право ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" на розпорядження наявним у нього правом вимагати від Департаменту будівництва житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації сплати заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання договору підряду №23 від 24.10.2011 року, прокурор наводить аргументи лише щодо фраудаторності оспорюваного ним договору від 10.10.2017 про уступку права вимоги лише в частині 4 311 372,98 грн. (суми, яку ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" має сплатити КП "Управління капітального будівництва"), а не щодо всієї суми 7 269 573,67 грн., яка була предметом цього оспорюваного договору.

Визнавши недійсним оспорюваний прокурором правочин в повному обсязі, суд першої інстанції здійснив захист прав позивачів в частині уступки права вимоги на суму 29 582 00,69 грн., внаслідок чого фактично вийшов за межі підстав позову, які заявлені прокурором.

Оскільки частина предмету оспорюваного прокурором договору від 10.10.2017 року в частині уступлення права вимоги у сумі 2 958 200,69 грн. не стосується позивачів у даній справі, а відтак, не може їм нашкодити, тому задоволення позову у даній справі в повному обсязі призводить до здійснення за рахунок ТОВ "Мега-Пауер-Буд" безпідставної реституції.

Скаржник звертає увагу, що оспорюваний договір слугував підставою для заміни стягувача ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" у справі №909/51/17 його правонаступником ТОВ "Мега-Пауер-Буд", а тому його дійсність чи недійсність безпосередньо впливає на обсяг обов`язків Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації та його правонаступників перед стягувачем у межах іншої господарської справи №909/51/17.

Наведеного суд першої інстанції не врахував, а тому прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що в силу п.4 ч.3 ст.277 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Порушення норм процесуального права призвело до розгляду даної справи неправомочним складом суду, оскільки заміна судді Корсуна В.Л. на суддю Азізбекян Т.А. відбулась передчасно на підставі доповідної записки головуючого судді без наявності достатніх на це правових підстав. Суддя Азізбекян Т.А., яка введена до складу суду, об`єктивно не могла бути ознайомлена з матеріалами даної справи.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника обласної прокуратури просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін. Зазначає, що метою укладення оспорюваного договору було ухилення ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" від виконання рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 року у справі № 908/1248/17.

Укладенням договору уступки права вимоги від 10.10.2017 його сторони фактично порушили проголошений ст.129-1 Конституції України принцип обов`язковості виконання судових рішень та гарантованості його виконання у визначений законом спосіб, а також порушили загальні засади цивільного законодавства щодо добросовісної поведінки (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 Цивільного кодексу України).

Укладення вказаного договору призвело до неможливості застосування державним виконавцем порядку щодо звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб, який визначений ст.53 Закону України "Про виконавче провадження", ст.336 Господарського процесуального кодексу України, або ст.48 вказаного Закону у разі перерахування коштів за рішенням суду №909/51/17 на користь відповідного боржника.

Заступник керівника обласної прокуратури вважає, що у ТОВ "Мега-Пауер-Буд" з 26.11.2021 року по 11.07.2022 року, тобто протягом більш ніж семи місяців, була наявна можливість надати відзив на позовну заяву та документи в підтвердження своєї позиції. Проте, ТОВ "Мега-Пауер-Буд" недобросовісно використовує свої права та фактично намагається затягнути розгляд цієї справи. Зокрема, протягом усього розгляду справи поряд з клопотанням про відкладення її розгляду, ТОВ "Мега-Пауер-Буд" не подано клопотання про залучення в якості третьої особи на стороні відповідача Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації та його правонаступників.

Більш того, на думку прокурора, залучення цієї особи на стороні відповідача є необґрунтованим, оскільки саме цей суб`єкт мав боргові зобов`язання перед ТОВ "Мега-Пауер-Буд" в силу укладеного оспорюваного договору.

Не є переконливими на думку прокурора і доводи відповідача, що суддя Азізбекян Т.А. не могла бути ознайомлена з матеріалами судової справи до початку судового засідання. В силу ст.35 Господарського процесуального кодексу України ці доводи не могли слугувати підставою для відводу зазначеного судді.

Комунальне підприємство "Управління капітального будівництва" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду - без змін. Зазначає, що як стягувач підприємство неодноразово зверталося із заявою про відкриття виконавчого провадження задля виконання судового рішення від 20.07.2017 року по справі №908/1248/17, проте рішення суду не було виконано через відсутність у боржника майна та грошових коштів.

Комунальне підприємство "Управління капітального будівництва" не володіло інформацією про наявність договірних відносин між ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" та ТОВ "Мега-Паур-Буд" та відповідно, про наявність боргу між вказаними сторонами, що унеможливлювало подачу заяви відповідно до ст.336 Господарського процесуального кодексу України.

Наявність права на звернення до суду з заявою відповідно до ст.336 Господарського процесуального кодексу України ніяким чином не позбавляє права на пред`явлення позову про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 10.10.2017, укладеного між ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" та ТОВ "Мега-Паур-Буд". При цьому, договір визнається недійсним в цілому, незалежно від суми договору.

Комунальне підприємство "Управління капітального будівництва" підтримує правову позицію суду першої інстанції по даній справі, що спірний договір укладено з метою уникнення ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" від виконання рішення суду по справі №908/1248/17. Оскаржуваний договір є фраудаторним, оскільки був укладений на шкоду Комунального підприємства "Управління капітального будівництва", порушує його майнові права як кредитора, направлений на непроведення з ним розрахунку.

Зазначає, що договір визнається недійсним в цілому, чинне законодавство передбачає можливість визнати недійсним окремі частини договору, проте неможливо визнати недійсним договір в частині суми договору, враховуючи підстави визнання його недійсним.

Вважає, що апелянт не позбавлений права укласти договір з ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" на відступлення права вимоги та сплати боргу від боржника в сумі 2 958 200,69 грн.ТОВ "Мега-Паур-Буд" не наводить ніяких аргументів, що рішення по даній справі може вплинути на права Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації та його правонаступників. Більше того, при розгляді справи у суді першої інстанції апелянт не подавав заяву про залучення третіх осіб.

Комунальне підприємство "Управління капітального будівництва" вважає надуманими заперечення скаржника про порушення судом норм процесуального права щодо неправомірності заміни складу суду.

26.06.2023року у судове засідання з`явилась прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури Деркач І.П., яка надала відповідні пояснення.

Інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили в судове засідання явку повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник комунального підприємства "Управління капітального будівництва" у поданій заяві просить розглянути справу за його відсутністю.

ТОВ "Мега-Пауер-Буд" у поданому клопотанні просить розгляд справи відкласти у зв`язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника для участі в судовому засіданні.

Щодо можливості розгляду справи за відсутності осіб, що не з`явилися, колегія суддів зазначає наступне:

Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено право кожного на судовий розгляд його справи упродовж розумного строку.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України також закріплено розумність строків розгляду справи судом як одну з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Частинами 11,12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За змістом п. 2 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглядаючи клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи, повинен оцінити обставини, на які останній посилається у ньому як на підставу для відкладення з точки зору їх поважності та за результатами такої оцінки або визнати такі причини неявки поважними і, як наслідок, відкласти розгляд справи, або відмовити у задоволенні такого клопотання у разі визнання причин неявки представника учасника справи неповажними.

У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року зазначено, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

У разі відкладення розгляду справи за відсутності достатніх підстав, будуть порушені розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу може бути порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що представником відповідача-2 не надано доказів в підтвердження поважності причин неявки його представника у судове засідання, неявка учасників справи, що не зявилися, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів доходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ "Мега-Пауер-Буд" про відкладення розгляду справи та розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та надані заперечення, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що 16.06.2017 року в.о. керівника Запорізької місцевої прокуратури № 2 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації, Комунального підприємства "Управління капітального будівництва" до ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення коштів у розмір 4 311 372,98 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 року у справі №908/1248/17 позов прокурора задоволено, стягнуто з ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" на користь КП "Управління капітального будівництва" грошові кошти в розмірі 4 311 372,98 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 09.08.2017 у даній справі апеляційну скаргу ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" на рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 у справі №908/1248/17 повернуто без розгляду.

08.09.2017 року на виконання вказаного рішення господарським судом видано відповідний наказ.

29.09.2017 року головним державним виконавцем Заводського ВДВС м.Запоріжжя винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №54802797 з примусового виконання рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 року у справі №908/1248/17. Цього ж дня відомості про боржника - ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" включені до Єдиного реєстру боржників та винесено постанову про накладення арешту на майно, що належить боржнику.

Під час здійснення виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, державним виконавцем перевірено наявні у боржника ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" рахунки, на які накладено арешт, однак кошти для виконання рішення суду на них відсутні. Окрім того, державним виконавцем перевірено наявність у ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" рухомого та нерухомого майна, за рахунок якого можливо виконати рішення суду та встановлена його відсутність у боржника.

Відповідно до інформації ПАТ "Діамантбанк" від 26.10.2017 року, ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" від 24.10.2017року, АТ "Райффайзенк Банк Аваль" від 18.10.2017року, АТ "УкрсСиббанк" від 19.10.2017року, кошти на рахунках ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" відсутні.

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 31.10.2017 року №8-8-0.2-6310/2-17 відомості про зареєстровані земельні ділянки за ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" відсутні.

Відповідно до інформації ГУ Держпраці у Запорізькій області за ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" технологічні транспортні засоби не зареєстровані.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкти нерухомого майна на праві власності за ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" не зареєстровані.

Відповідно до інформації Державної служби морського та річкового транспорту України від 29.05.2020року №3257/03/15-20 у Державному судновому реєстрі України і Судновій книзі України відсутні записи щодо суден, власником або судновласником яких є ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт".

Таким чином, в ході примусового виконання рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 року у справі № 908/1248/17 державним виконавцем не виявлено у ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" майна, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

26.02.2020 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу КП "Управління капітального будівництва" на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".

У подальшому, старшим державним виконавцем Заводського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) 23.04.2020 року та 18.09.2020 року повторно були відкриті виконавчі провадження з примусового виконання наказу № 908/1248/17, виданого господарським судом Запорізької області 08.09.2017 року.

За результатами проведення виконавчих дій державним виконавцем з`ясовано, що у боржника ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що містяться в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за його місцезнаходженням, виявились безрезультатними. У зв`язку з наведеним державним виконавцем 13.08.2020 року та 22.10.2020 року повторно виносилися постанови про повернення виконавчого документа стягувачу КП "Управління капітального будівництва".

20.01.2021 року старшим державним виконавцем Заводського ВДВС у м.Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу №908/1248/17, виданого господарським судом Запорізької області 08.09.2017 року.

Під час примусового виконання зазначеного рішення суду з`ясовано, що ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" за місцем реєстрації не знаходиться, що підтверджується актами державного виконавця від 15.06.2021року, 26.08.2021року.

Відповідно до відповіді на електронний запит № 98851383 від 26.03.2021року до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, в МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.

Згідно з інформації ГУ Держпраці у Запорізькій області від 29.01.2021 року № 08/02.6-18/1243 за ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" технологічні транспортні засоби не зареєстровані.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкти нерухомого майна на праві власності за ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" не зареєстровані.

Отже, у ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" як на час відкриття виконавчого провадження вперше - 29.09.2017року, так і дотепер будь-яке майно та кошти відсутні. Таким чином, рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 року у справі №908/1248/17 про стягнення з ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" на користь КП "Управління капітального будівництва" коштів в розмірі 4 311 372, 98 грн залишається невиконаним у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.

Під час примусового виконання рішення суду у справі №908/1248/17 з`ясовано, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 року у справі №909/51/17 за позовом ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості задоволено позов та стягнуто на користь ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" кошти в сумі 7 269 573,67 грн.

Вказане рішення набрало законної сили 27.02.2018 року.

05.03.2018 року ТОВ "Мега-Пауер-Буд" подано до господарського суду Івано-Франківської області заяву про заміну сторони стягувача. Заява була обґрунтована тим, що 10.10.2017року (до набрання рішенням суду законної сили) між ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" та ТОВ "Мега-Пауер-Буд" укладено договір про уступку права вимоги, згідно з яким ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" передав ТОВ "Мега-Пауер-Буд" право вимоги за договором підряду №23 від 14.10.2011року.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2018 року у справі №909/51/17 заяву ТОВ "Мега-Пауер-Буд" задоволено та замінено стягувача щодо виконання наказу № 225 від 14.03.2017, виданого на виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 року у справі №909/51/17 про стягнення заборгованості в сумі 7 269 573,67 грн., визначивши стягувачем ТОВ "Мега-Пауер-Буд".

Предметом позову у даній справі є вимога прокурора про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 10.10.2017 року з посиланням на його фіктивність та наявність у ньому ознак фраудаторного правочину, а також приписи ст.ст.3, 13, 215, 234 Цивільного кодексу України.

Приписами ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України).

Реалізуючи встановлене ст.55 Конституції України та ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак, наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20).

Частинами 1,2 статті 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пунктах 32, 33 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 910/7547/17 зазначено таке: "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (ч.1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч.4 ст.9 Закону України "Про виконавче провадження"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Разом з тим у судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі №359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами".

Колегія суддів звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України). Так, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників правовідносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дія без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Таким чином, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, тобто кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 Цивільного кодексу України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст.234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 вказаного Кодексу.

Критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); відчуження майна на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); відчуження майна на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже їх наявність свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника (постанови Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі № 747/306/19).

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 року у справі № 908/1248/17 задоволено позов прокурора та стягнуто з ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" на користь Комунального підприємства "Управління капітального будівництва" кошти в розмірі 4311 372, 98 грн. Вказане рішення набрало законної сили 01.08.2017 року.

Про обізнаність ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" щодо існування обов`язку зі сплати на користь Комунального підприємства "Управління капітального будівництва" заборгованості в розмірі 4 311 372,98 грн. свідчить заява, подана 27.07.2017 до господарського суду Запорізької області представником ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт", а також апеляційна скарга ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" на рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 у справі №908/1248/17.

Згідно п.1 ч.5 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

За рішеннями майнового характеру боржник зобовязаний подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України (п.3 ч.5 ст.19 Закону України "Про виконавче провадження").

Незважаючи на наявність обов`язку зі сплати на користь Комунального підприємства "Управління капітального будівництва" коштів в розмірі 4 311 372,98 грн., усвідомлюючи відсутність іншого майна, за рахунок якого відповідач -1 був би спроможний виконати вказане вище рішення, ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" 10.10.2017 року укладено з ТОВ "Мега-Пауер-Буд" договір уступки права вимоги за договором підряду №23 від 24.10.2011 (далі - договір).

Відповідно до п.1 вказаного договору, первісний кредитор - ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" відступає, а новий кредитор - ТОВ "Мега-Пауер-Буд" повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за зобов`язаннями за договором підряду №23 від 24.10.2011, укладеного між ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" та Департаментом будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Відповідно до п.1.2. договору існування зобов`язання, право вимоги за яким є предметом цього договору, підтверджене рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 року у справі №909/51/17 за позовом ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 7 269 573,67 грн., що виникла за договором підряду № 23 від 14.10.2011 року.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 року у справі №909/51/17 набуло законної сили (п.1.6 договору).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що укладення зазначеного договору уступки права вимоги призвело до неможливості застосування державним виконавцем порядку, визначеного ст.53 Закону України "Про виконавче провадження" щодо звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб (або ст.48 вказаного Закону у разі перерахування коштів за рішенням суду №909/51/17 на користь відповідного боржника).

Отже, ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт", незважаючи на наявність законодавчо закріпленої заборони на вчинення будь-яких дій, спрямованих на унеможливлення та ускладнення виконання рішення суду, укладено оспорюваний договір уступки права вимоги та відчужено право вимоги за договором підряду №23 від 14.10.2011року. Тобто, відповідачем-1 вчинено дії, спрямовані на унеможливлення виконання рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 рокуу справі №908/1248/17 у зв`язку з відсутністю у нього будь-яких, на які можливо звернути стягнення.

Крім того, як зазначено у п. 1.7. спірного договору, укладенням даного договору припиняються зобов`язання первісного кредитора перед новим кредитором щодо погашення заборгованості, що виникла за договором поставки № 311/3-н від 02.06.2017 року, укладеного між ними, в частині суми заборгованості, рівної вартості вимоги, що передана за цим договором.

Відповідно до інформації ГУ ДПС у Запорізькій області від 04.11.2021 року № 24516/5/08-01-13-02-10 підтверджуючі документи чи будь-яка інформація по взаємовідносинах ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" з ТОВ "Мега-Пауер-Буд" за період з 2016-2018 роки в управлінні відсутні. Окрім того, ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" з червня 2015 року не подає податкової звітності, свідоцтво платника ПДВ анульовано 09.06.2016 (відсутність поставок та ненадання декларацій), дані про найманих працівників в ГУ відсутні, податкові накладні за період з 2016 по 2018 роки та по теперішній час не реєструвались. Також, ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" за період з 2017 року по 2019 року не подавало жодної статистичної та фінансової звітності до ГУ статистики у Запорізькій області.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що вказані факти свідчать, що протягом 2016-2018 років ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" не могло укласти будь-які договори на постачання або придбання товарів, послуг тощо.

Згідно ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним.

Всупереч наведеній правовій нормі спірний договір укладено відповідачами не для настання його реальних наслідків, які полягають у забезпеченні належного виконання зобов`язань.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить до висновку про фіктивність оспорюваного договору, що порушує інтереси кредиторів та має ознаки фраудаторного правочину, оскільки він укладений на шкоду Комунального підприємства "Управління капітального будівництва", порушує його майнові права як кредитора.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абз.1 і 2 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абз. 1 - 3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з положеннями ч.ч. 3-5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захист або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19.

При поданні позовної заяви прокурор обґрунтував необхідність захисту ним інтересів держави та здійснення представництва у цій справі посиланням на те, що Комунальним підприємством "Управління капітального будівництва" не вживаються заходи, спрямовані на оскарження оспорюваного договору уступки права вимоги, укладеного між відповідачами, з метою забезпечення виконання рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 у справі №908/1248/17, позов про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 10.10.2017 року до цього часу самостійно не пред`явлено.

Згідно з п.47 ч. 1 ст.2 Бюджетного кодексу України розпорядником бюджетних коштів є бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету.

Відповідно до вимог п. 7 ч.5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне, і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Відповідно до ст. 5 Бюджетного Кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. При складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Частиною 3 статті 47 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 11.02.2013 року №76-р "Деякі питання використання у 2013 році державних капітальних видатків (із змінами і доповненнями від 23.10.2013 року № 840-р "Про перерозподіл деяких видатків та передачу бюджетних призначень, передбачених у 2013 році Міністерству фінансів") Запорізьку облдержадміністрацію визначено, як головного розпорядника бюджетних коштів за бюджетною програмою КПКВК 7781800 "Будівництво, реконструкція, капітальний ремонт об`єктів соціальної та іншої інфраструктури у Запорізькій області" для реконструкції палацу спорту "Юність" комунального спортивно-видовищного підприємства "Юність" у м.Запоріжжі та передбачено асигнування загального фонду державного бюджету у сумі 19 000,00 грн.

Розпорядженнями голови Запорізької обласної державної адміністрації від 29.03.2013 року № 149 та від 13.11.2013 року № 523 Комунальне підприємство "Управління капітального будівництва" Запорізької міської ради визначено одержувачем вищезазначених коштів, які було перераховано на рахунок одержувача.

Запорізькою обласною державною адміністрацією, як головним у розпорядником цих коштів, не вживаються заходи, спрямовані на оскарження оспорюваного договору уступки права вимоги, укладеного між відповідачами з метою забезпечення виконання рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 року у справі № 908/1248/17 щодо стягнення з ТОВ "Буд-Енєрго-Стандарт" бюджетних коштів, що свідчить про невиконання органом державної влади своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Неповернення ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" бюджетних коштів, які набуті в результаті виконання недійсного правочину, унеможливлює виконання визначених відповідними програмами заходів, що порушує економічні інтереси держави та потребує їх захисту шляхом звернення прокурора до суду з позовом.

Статтею 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статуту Комунального підприємства "Управління капітального будівництва", затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови від 07.11.2016 року №550р, Управління належить до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя. Засновником, власником та органом до сфери якого входить підприємство є Запорізька міська рада. Управління є замовником-забудовником при виконанні покладених на нього обов`язків, забезпечує дотримання договірної, планової, фінансової та кошторисної дисципліни. Відповідно до своїх повноважень Управління забезпечує цільове використання закріпленого за ним майна та виділених з бюджетів коштів, організовує свою діяльність щодо забезпечення виконання укладених договорів, забезпечує юридичний захист всіх своїх прав та інтересів.

Отже, Запорізька міська рада, як власник та орган, до сфери управління якого входить Комунального підприємства "Управління капітального будівництва", делегувала позивачеві-2 відповідні функції у спірних правовідносинах щодо захисту інтересів держави.

Проте, Комунальним підприємством "Управління капітального будівництва" не вживаються заходи, спрямовані на оскарження оспорюваного договору уступки права вимоги, позов про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 10.10.2017 самостійно не пред`явлено.

Вознесенівською окружною прокуратурою міста Запоріжжя в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" 01.10.2021 року та 03.11.2021 року на адресу Запорізької обласної державної адміністрації та Комунального підприємства "Управління капітального будівництва" були направлені листи №52-6313 вих-21 та № 52- 7480 вих21, в яких зазначено про виявлені вище порушення та запропоновано вжити заходи реагування, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Листом від 13.10.2021 року за № 09882/08-46 Запорізька обласна державна адміністрація повідомила окружну прокуратуру, що про укладення оскаржуваного договору дізналась з листа прокуратури та повідомила, що позов щодо визнання недійсним договору уступки права вимоги не пред`являла.

Комунальне підприємство "Управління капітального будівництва" листом від 19.10.2021 року № юр-01357 повідомило окружну прокуратуру, що у зв`язку з відсутністю будь-яких документів щодо укладення оскаржуваного правочину, позовні заяви не подавались.

Листом від 12.12.2021 року за №10907/08-46 Запорізька обласна державна адміністрація також повідомила окружну прокуратуру щодо неподання позову про визнання недійсним договору уступки права вимоги.

Комунальне підприємство "Управління капітального будівництва" у листі від 08.11.2021 року № юр-01445 не повідомило жодної інформації щодо вжитих та запланованих заходів, у тому числі щодо звернення до суду з відповідним позовом.

Господарським судом правомірно враховано, що ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" на підставі оспорюваного договору уступки права вимоги відступило право вимоги за договором підряду №23 від 14.10.2011року та внаслідок цього не отримало коштів, на які може бути звернуто стягнення до бюджету, за викладених обставин кошти на виконання рішення господарського суду Запорізької області від 20.07.2017 року у справі №908/1248/17 не будуть стягнуті.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що прокурором обґрунтовано наявність підстав, передбачених ст.23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з позовом у даній справі, що полягають у неналежному здійсненні уповноваженими органами - Запорізькою обласною державною адміністрацією та Комунальним підприємством "Управління комунального будівництва" інтересів держави, оскільки позивачі, як органи, на які покладено відповідні повноваження, неналежним чином здійснювали свої повноваження, що проявилось у неподанні позову самостійно.

При цьому, за встановлених обставин цієї справи, зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з позивачами, з якого вбачається, що компетентні органи були достеменно обізнані з фактом порушення інтересів держави, проте самостійно не захистили інтереси держави в суді. Вказане є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника щодо незалучення судом першої інстанції до участі у справі в якості третьої особи Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, оскільки вказані обставини в даному випадку не впливають на вирішення справи по суті та не можуть бути окремою підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, оскільки рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника, що частина предмету оспорюваного прокурором договору від 10.10.2017року в частині уступлення права вимоги у сумі 2 958 200,69 грн. не стосується позивачів у даній справі, а відтак не може їм нашкодити, тому задоволення позову у даній справі в повному обсязі призводить до здійснення за рахунок ТОВ "Мега-Пауер-Буд" безпідставної реституції.

Так, ст.217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 року у справі №910/22319/16).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Оскільки обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами договору уступки права вимоги, тому спірний договір не може бути визнаний недійсним в цій частині, такий правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело, на думку скаржника, до розгляду даної справи неправомочним складом суду, апеляційним господарським судом встановлено, що автоматизований розподіл даної судової справи проводився господарським судом відповідно до положень 2.3.3, 2.3.47, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та ст.32 Господарського процесуального кодексу України. Отже відсутні підстави для висновку про розгляд справи содом першої інстанції неповноважним складом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін

Судові витрати за її розгляд згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 03.10.2022 у справі №908/3396/21 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанова складена у повному обсязі 07.08.2023.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є.Чередко