Постанова

від 03.08.2023 по справі 910/8122/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/8122/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Краснова Є.В., Рогач Л.І.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - Данилов К.О., Борохович Є.О. (витяг ЄДРЮО)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна»

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» (далі - ТОВ «Тедіс Україна», позивач) звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 17.03.2021 №151-р про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у справі №126-26.13/104-18 (далі - рішення №151-р).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АМК 17.03.2021 за результатами розгляду матеріалів справи №126-26.13/104-18 прийняв рішення №151-р з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неправильним визначенням строків перебігу виконання рішення №551-р в добровільному порядку, при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин та недоведеності вини «відповідача» у вчиненні порушення, які визнано встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 19.07.2022 (суддя Мандриченко О.В.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано рішення АМК.

Стягнуто з АМК на користь ТОВ «Тедіс Україна» 2 270,00 (дві тисячі двісті сімдесят) грн витрат на оплату судового збору.

Повернуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Тедіс Україна» 2 270,00 (дві тисячі двісті сімдесят) грн надміру сплаченого судового збору (оригінал платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи).

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 (колегія суддів: Скрипка І.М., Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.) рішення господарського суду міста Києва від 19.07.2022 скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в позові.

Стягнуто з ТОВ «Тедіс Україна» на користь АМК 3 405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ «Тедіс Україна», не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення господарського суду міста Києва залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга ТОВ «Тедіс Україна», подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом апеляційного інстанції після перегляду рішення місцевого суду, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник вказує зокрема на пункт перший частини другої статті 287 ГПК України:

неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, передбачених статтею 12, пунктами 1 і 5 частини 2 статті 13, статтею 41, частинами 1 і 3 статті 48, пунктом 4 статті 50, частини 3, абзаців третього, четвертого і п`ятого частини 5 статті 56, частин 4 і 5 статті 60, частиною 1 статті 62 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон №2210), статтями 7,19, 22, 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», нормами Методики визначення монопольного становища, пунктом 23 Правил розгляду справ про порушення, нормами ГПК України, в результаті застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові згаданих норм без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/3047/17;

неправильне застосування норм матеріального права, передбачених статями 7, 19, 22 та 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статей 12, 13, 41 та 48, пункту 4 статті 50 Закону №2210, статті 18 ГПК України, положень Методики визначення монопольного (домінуючого становища), та неврахування ПАГС правових позицій Верховного Суду, викладених в постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 910/17891/19 та в постанові 11.02.2021 у справі №910/8482/18;

порушення норм процесуального права: частини четвертої статті 75 ГПК України та неврахування висновків щодо застосування вказаної норми права, викладеної у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 26.11.2019 у справі № 922/1545/18, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17;

порушення норм процесуального права: статей 2, 7, 13, 56, 236 та 238 ГПК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 910/16662/21;

пункт другий частини другої статті 287 ГПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 60 Закону №2210, та необхідність відступлення від висновку щодо застосування вказаної норми права, викладеного у постанові Верховного Суду 27.11.2018 у справі № 910/4081/18;

пункт четвертий частини другої статті 287 ГПК України - судове рішення, що оскаржується з підстав, передбачених частиною першою, третьою статті 310 цього Кодексу, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу АМК просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

5.2. АМК, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника, зазначає про те, що висновки у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник в обґрунтування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, є нерелевантними до правовідносин у справі, яка розглядається. Крім того, АМК звернувся до Верховного Суду з клопотанням про закриття касаційного провадження у справі, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

6. Заяви/клопотання з процесуальних питань.

6.1. До Верховного Суду 31.07.2023 надійшло клопотання від ТОВ «Тедіс Україна» про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршення стану здоров`я та ургентну госпіталізацію адвоката, який представляє інтереси ТОВ «Тедіс Україна» та неможливістю забезпечити учать іншого представника.

6.2. У судовому засіданні 03.08.2023 Суд протокольною ухвалою у задоволенні клопотання відмовив, у зв`язку з тим, що: явка сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою; розгляд справи касаційною інстанцією здійснюється в межах статті 300 ГПК України. Суд також врахував, що учасником справи є юридична особа, яка не була позбавлена права на забезпечення представництва як самопредставництва, так і кількості адвокатів або представників для забезпечення участі у судовому засіданні зі справи враховуючи обізнаність позивача про погіршення стану здоров`я його представника від 31.07.2023.

6.3. Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю учасників, які не забезпечили явку представників.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, таке.

7.1. АМК прийняв рішення від 17.03.2021 № 151-р у справі № 126-26.13/28-16 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, яким визнав, що ТОВ «Тедіс Україна» вчинило порушення, передбачене пунктом 4 статті 50 Закону №2210 у вигляді виконання рішення Антимонопольного комітету України від 16.12.2016 № 551-р не в повному обсязі, а саме:

виконання не в повному обсязі зобов`язань згідно з пунктом 6 резолютивної частини рішення, оскільки не усунено причин виникнення і не припинено порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (у тому числі не розроблено та не застосовано прозорого та економічно обґрунтованого механізму ціноутворення під час здійснення дистрибуції та реалізації сигарет);

виконання не в повному обсязі зобов`язань згідно з пунктом 7 резолютивної частини рішення, оскільки в періоди 01.06.2017 - 15.06.2017, 10.02.2018 - 15.02.2018, 20.06.2018 - 11.10.2018 та 11.09.2020 - 10.10.2020 не направлено на електронну адресу АМК (zvit@amcu.gov.ua) інформації у форматі EXCEL (за формою, що є додатком 2 до рішення Антимонопольного комітету України від 16.12.2016 № 551-р) стосовно 10 (десяти) найбільших за обсягами реалізації артикулів, цін закупівлі та реалізації сигарет, встановлених: у власній роздрібній мережі, для суб`єктів господарювання, що мають ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами, для суб`єктів господарювання, що мають ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами;

невиконання зобов`язань згідно з пунктом 8 резолютивної частини рішення, оскільки не усунено причин виникнення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення обмежень замовлених покупцями обсягів сигарет та умов, що їм сприяють (а.с.56-57 т.1).

7.2. За порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення № 151-р, накладено на ТОВ «Тедіс Україна» штраф у розмірі 274 227 220,00 гривень.

7.3. Позивач, не погоджуючись з висновками АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу у справі № 126-26.13/28-16, звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним та скасування рішення від 17.03.2021 №151-р з підстав порушення та неправильного застосування відповідачем норм матеріального та процесуального права.

7.4. Рішення АМК № 551-р неодноразово було предметом судового розгляду в порядку господарського судочинства у справах №910/3047/17, №910/1676/18, №910/8699/18.

7.5. Так, рішенням АМК від 16.12.2016 №551-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», прийнятого за результатами розгляду справи № 126-26.13/28-16 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Товариством з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» та подання відділу ринків агропромислового комплексу Департаменту досліджень і розслідувань ринків виробничої сфери, фармацевтики та рітейлу від 10.03.2016 № 126-26.13/28-16/91-спр:

- визнано, що ТОВ «Тедіс Україна» з 2013 року по вересень 2015 року займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку дистрибуції сигарет відповідно до частини другої статті 12 Закону № 2210;

- визнано, що ТОВ «Тедіс Україна» вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 1 та 5 частини другої статті 13 Закону №2210;

- накладено на ТОВ «Тедіс Україна» за порушення, зазначені в пунктах 2 і 3 резолютивної частини рішення №551-р, штрафи на загальну суму 431 199 450 гривень;

- зобов`язано ТОВ «Тедіс Україна» у двомісячний строк з дати отримання рішення усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (в тому числі розробити та застосовувати прозорий та економічно обґрунтований механізм ціноутворення при здійсненні дистрибуції та реалізації сигарет, що має базуватися на аналізі співвідношення прибутковості та витрат за кожним напрямом діяльності, виокремлюючи, зокрема, реалізацію кінцевим споживачам та реалізацію на умовах самостійного вивозу); обмежень замовлених покупцями обсягів сигарет, та умов, що їм сприяють;

- зобов`язано ТОВ «Тедіс Україна» щомісячно протягом трьох років з дати отримання рішення направляти на електронну адресу Антимонопольного комітету України (zvit@amcu.gov.ua) інформацію у форматі EXCEL (за формою, що є додатком 2 до цього рішення) стосовно 10 (десяти) найбільших за обсягами реалізації артикулів, ціни закупівлі та реалізації сигарет, встановлені: у власній роздрібній мережі, для суб`єктів господарювання, що мають ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами, для суб`єктів господарювання, що мають ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами.

- зобов`язано ТОВ «Тедіс Україна» у двомісячний строк з дати отримання рішення усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення обмежень замовлених покупцями сигарет та умов, що їм сприяють.

7.6. Рішенням господарського суду міста Києва від 31.05.2017 у справі №910/3047/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2018, у задоволенні позову ТОВ «Тедіс Україна» про визнання недійсним рішення від 16.12.2016 №551-р відмовлено.

7.7. Постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/3047/17 постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 31.05.2017 змінено та викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Рішення Антимонопольного комітету України від 16.12.2016 зі справи № 551-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» визнати недійсним у частині таких слів, вміщених у пункті 6 цього рішення: «що має базуватися на аналізі співвідношення прибутковості та витрат за кожним напрямом діяльності, виокремлюючи, зокрема реалізацію кінцевим споживачам та реалізацію на умовах самостійного вивозу».

У решті позову відмовити.

Стягнути з Антимонопольного комітету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» 800,00 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви».

Судом апеляційної інстанції зазначено, що починаючи з 19.06.2018 зобов`язальна частина рішення №551-р, зокрема, пункти 4, 5, 6, 7, 8 його резолютивної частини, мають такий вигляд:

4. За порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення, накласти на ТОВ «Тедіс Україна» штраф у розмірі 429 306 740 гривень.

5. За порушення, зазначене в пункті 3 резолютивної частини рішення, накласти на ТОВ «Тедіс Україна» штраф у розмірі 1 892 710 гривень.

6. Зобов`язати ТОВ «Тедіс Україна» у двомісячний строк з дати отримання рішення усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (в тому числі розробити та застосовувати прозорий та економічно обґрунтований механізм ціноутворення при здійсненні дистрибуції та реалізації сигарет).

7. Зобов`язати ТОВ «Тедіс Україна» щомісячно протягом трьох років з дати отримання рішення направляти на електронну адресу Антимонопольного комітету України (zvit(a),amcu.gov.на) інформацію у форматі EXCEL (за формою, що є додатком 2 до цього рішення) стосовно 10 (десяти) найбільших за обсягами реалізації артикулів, ціни закупівлі та реалізації сигарет, встановлені: у власній роздрібній мережі, для суб`єктів господарювання, що мають ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами, для суб`єктів господарювання, що мають ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами.

8. Зобов`язати ТОВ «Тедіс Україна» у двомісячний строк з дати отримання рішення усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення обмежень замовлених покупцями обсягів сигарет, та умов, що їм сприяють.

7.8. В подальшому ТОВ «Тедіс Україна» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення №551-р з інших підстав.

7.9. Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2018 відкрито провадження у справі №910/1676/18 за позовом ТОВ «Тедіс Україна» до АМК про визнання недійсним рішення №551-р.

7.10. Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.05.2018 закрито провадження у справі №910/1676/18 з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 175 ГПК України, а саме: з підстав того, що рішенням господарського суду міста Києва від 31.05.2017 у справі №910/3047/17 вже вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет, і з тих же підстав (а.с. 118 т.1).

7.11. Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2018 відкрито провадження у справі №910/8699/18 за позовом компанії Лідертано Холдінгс ЛТД до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення №551-р (а.с.120 т.1).

7.12. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 12.10.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою компанії Мегаполіс Юкрейн Інвестмент Лімітед на рішення господарського суду міста Києва у справі №910/3047/17.

7.13. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 10.09.2020 закрито апеляційне провадження з розгляду апеляційних скарг Мегаполіс Юкрейн Інвестмент Лімітед, Лідертано Холдінгс ЛТД та Ебромар Індастріз Лімітед на рішення господарського суду міста Києва від 31.05.2017 у справі №910/3047/17 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки оскаржуваним рішенням не вирішувалися питання про права, інтереси та обов`язки апелянтів.

7.14. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись та враховуючи приписи статті 59, 60 Закону №2210, дійшов висновку, що саме з 20.06.2018 почався перебіг двомісячного строку виконання ТОВ «Тедіс Україна» у добровільному порядку зобов`язань згідно з пунктом 6 резолютивної частини рішення №551-р, і такий двомісячний строк добровільного виконання сплив 21.08.2018. Разом з цим, 06.07.2018 (через 16 днів) господарським судом міста Києва було відкрито провадження у справі №910/8699/18 за позовом компанії Лідертано Холдінгс ЛТД про визнання недійсним рішення №551-р. Тобто, перебіг строку на добровільне виконання рішення №551-р був зупинений за 46 днів до його спливу. Відновлення вказаного строку відбулося лише 11.09.2020 з прийняттям Північним апеляційним господарським судом ухвали від 10.09.2020 про закриття провадження у справі №910/3047/17. З урахуванням відстрочення виконання рішення у добровільному порядку та залишку 46 днів, кінцевим терміном для добровільного виконання пункту 6 резолютивної частини рішення №551-р (в редакції постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.16.2018 зі справи №910/3047/17), є 25.10.2020. Відповідно, Антимонопольний комітет України неправильно визначив строки виконання зобов`язань за пунктом 6 резолютивної частини рішення №551-р, які зазначені в пункті 37 рішення №151-р. При цьому, при прийнятті рішення №151-р від 17.03.2021 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» Антимонопольний комітет України неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи; при прийнятті рішення допущені порушення застосування норм матеріального права. Наведені порушення, за позицією суду першої інстанції, є підставою для визнання недійсним та скасування рішення №151-р від 17.03.2021.

7.15. Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що ні рішення №551-р, ні матеріали справи №126-26.13/104-18 не містять розрахунку штрафних санкцій, які накладені АМК в пунктах 4 і 5 рішення №551-р. Суд зазначив про накладення штрафу у розмірах, що суттєво перевищували 10% від доходів (виручки) Товариства від торгівлі послугами дистрибуції сигарет, що фактично означає, що АМК або виходив зі складу суб`єкту господарювання, в який входило Товариство і відповідно його сукупного доходу, але не виконав свого обов`язку щодо визначення дійсного складу учасників справи, передбаченого статтею 39 Закону, або наклав на Товариство неправомірно високий штраф.

7.16. Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема про те, що:

- судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права;

- рішення місцевого господарського суду не містить жодної згадки про обставини на яких наголошував АМК;

- Верховним Судом у справі №910/3047/17 не було змінено саму суть зобов`язальної частини рішення №551-р;

- порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Комітету, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє лише примусове виконання зазначеного рішення органу Комітету на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду;

- судові справи за позовом інших осіб, які не мають права на оскарження відповідно до статті 60 Закону №2210 не зупиняють виконання рішення органів Комітету для тих суб`єктів господарювання, яких воно безпосередньо стосується;

- рішення судів першої та апеляційної інстанції не мають преюдиційного характеру для застосування їх висновків іншими судами. Висновки Господарського суду Одеської області та Південно-західного апеляційного господарського суду у справі №916/2229/18 не могли і не можуть бути застосовані, зважаючи на відсутність повноваження щодо надання висновків про застосування норм права. Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

7.17. Судом апеляційної інстанції визнано обґрунтованими доводи відповідача щодо правильності визначення строків виконання рішення №551-р та існування факту порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

7.18. Крім того, обґрунтованими визнано доводи апелянта, що в порушення положень ГПК України та практики Європейського суду з прав людини, суд не надав жодної оцінки важливим та доречним аргументам Комітету, так і наявним в матеріалах справи доказам:

Положеннями Закону №2210 не передбачено переривання чи зупинення строку, відведеного для добровільного виконання рішення органів Антимонопольного комітету України;

судові справи за позовом інших осіб, які не мають права на оскарження відповідно до статті 60 Закону №2210 , не зупиняють виконання рішення органів Антимонопольного комітету України для тих суб`єктів господарювання, яких воно безпосередньо стосується;

повторне оскарження рішення АМК, у тому числі іншими особами відповідно до позиції Верховного Суду може бути визнано формою зловживання правом з метою відтермінування його виконання;

Верховний Суд не змінював прийнятого АМК рішення №551-р, а тому у ТОВ «Тедіс Україна» не виникло нового строку його виконання;

зміна Товариством торговельної надбавки не підміняла необхідність розроблення та застосування прозорого та економічно обґрунтованого механізму ціноутворення при здійсненні дистрибуції та реалізації сигарет;

АМК не вимагав від позивача ні підвищити торгівельну надбавку, ні здійснити будь-які інші дії, не передбачені рішенням №551-р;

визнання ТОВ «Тедіс Україна» факту виконання не в повному обсязі зобов`язань згідно з пунктом 7 резолютивної частини рішення №551-р;

факти систематичного постачання товару не в повному обсязі заявленого, зокрема, ТОВ «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ Україна» обсягу сигарет;

ТОВ «Тедіс Україна» не було надано жодних підтверджуючих документів, що свідчили б про наявність об`єктивних факторів, що призвели до виконання замовлень, наведених у пунктах 142, 143,147 рішення №151-р в неповному обсязі.

7.19. Суд апеляційної інстанції звернув увагу також на те, що оцінка судом першої інстанції законності накладеного на позивача розміру штрафу у рішенні №551-р виходить за межі предмету доказування, оскільки предметом позову ТОВ «Тедіс Україна» є правомірність прийнятого АМК рішення №151-р. Фактично суд першої інстанції вдався до переоцінки законності рішення №551-р в частині визначення розміру штрафу поза межами строків оскарження визначених статтею 60 Закону №2210 та поза межами предмету спору та предмету доказування в цій справі.

8. Касаційне провадження

8.1 У зв`язку з відпусткою суддів Колос І.Б. та Малашенкової Т.М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 27.07.2023, який наявний в матеріалах справи.

9. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

9.1 Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

9.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

10.1. Предметом позову у справі, що розглядається, є матеріально-правова вимога ТОВ «Тедіс Україна» про визнання недійсним та скасування рішення АМК від 17.03.2021 №151-р, прийнятого за результатами розгляду матеріалів справи №126-26.13/104-18, розпочатої АМК за ознаками вчинення позивачем порушення, передбаченого пунктом 4 статті 50 Закону №2210 у вигляді виконання рішення АМК від 16.12.2016 №551- р не в повному обсязі.

10.2. Відповідно до пункту 4 статті 50 Закону №2210 порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі.

10.3. Судове рішення суду апеляційної інстанції оскаржуються з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України .

10.4. Так, касаційна скарга мотивована зокрема тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/3047/17, від 02.02.2021 у справі №910/17891/19, від 11.02.2021 у справі №910/8482/18, від 10.12.2019 у справі №910/6356/19, від 26.11.2019 у справі №922/1545/18, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17, від 09.02.2023 у справі №910/16662/21.

10.5. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

10.6. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

10.7. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі, з огляду на принцип диспозитивності, визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

10.8. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

10.9. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

10.10. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

10.11. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

10.12. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

10.13. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

10.14. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

10.15. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

10.16. Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

10.17. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

10.18. Водночас, Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

10.19. Предметом розгляду у справі №910/3047/17 є визнання недійсним рішення АМК, яким, зокрема:

- визнано, що Товариство з 2013 року по вересень 2015 року займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку дистрибуції сигарет відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

- визнано, що Товариство вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 1 та 5 частини другої статті 13 Закону №2210.

10.20. У справі №910/17891/19 предметом спору є визнання частково недійсним рішення, де дії позивача кваліфіковано як порушення, передбачене пунктом 5 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону №2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються обмеження доступу інших суб`єктів господарювання (покупців) на ринок первинного продажу виробниками сигарет;

10.21. У справі №910/16662/21 як встановлено судами попередніх інстанцій, дії позивача кваліфіковано за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону №2210, у зв`язку з чим на позивача рішенням АМК накладено штраф.

10.22. Отже, правовідносини у справі, що розглядаються та у справах №910/3047/21, 910/17891/19, 910/16662/21 відрізняються за обставинами, за складом правопорушень, які були предметом розгляду АМК, за вчинення яких АМК кваліфікував і притягнув до відповідальності, та які регулюються різними нормами Закону.

10.23. У справі №910/6356/19 позовна заява обґрунтовувалась тим, що 26.06.2007 Київрада прийняла рішення №994/1655 «Про передачу ТОВ «Докас» земельної ділянки для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом на перетині вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва», зважаючи на яке, а також з огляду на бездіяльність відповідача, рішенням господарського суду міста Києва від 04.10.2012 у справі № 17/386-36/14-51/197-34/114-10/544, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2013, задоволено позовні вимоги про зобов`язання Київради укласти з ТОВ «Докас» договір оренди (з усіма додатками, що є його невід`ємними частинами) земельної ділянки площею 2232 м2, кадастровий № 8000000000:91:175:0013, яка знаходиться за адресою: перетин вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 у Шевченківському районі міста Києва, цільове призначення - для будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом (далі - спірна земельна ділянка), та вчинити усі інші необхідні дії для оформлення і реєстрації ТОВ «Докас» договору оренди спірної земельної ділянки в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення, проте зазначене судове рішення у примусовому порядку виконано не було і Рада спірного договору не підписала навіть після направлення їй повторної пропозиції Товариства про його укладення з долученням проекта цього договору.

10.24. Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на постанову від 26.11.2019 у справі № 922/1545/18, оскільки не містить зазначену постанову від цієї дати. Втім, з Єдиного державний реєстр судових рішень вбачається наявність постанови Верховного Суду від 28.05.2019 у справи № 922/1545/18, предметом справи якої було внесення змін до договору про постачання електричної енергії від 03.01.2008 № 1.01.

10.25. В справі № 520/11429/17 (постанова від 19.12.2019) розглядався спір про скасування державної реєстрації права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні майном та виселення, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з того, що судовим рішенням у іншій справі, у якій брали участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини, і які є позивачами у цій справі, встановлено, що вони є спадкоємцями спірного майна, і такі обставини є преюдиціальними для даної справи.

10.26. У справах, на які посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, було встановлено наявність преюдиціальних обставин, встановлених у інших справах, які судами враховано відповідно до вимог частини четвертої статті 75 ГПК України. Проте, у цій справі, що розглядається № 910/8122/21, суд апеляційної інстанції дійшов інших висновків, з урахуванням встановлених підстав та предмета позову, матеріально-правового регулювання, а також предмета доказування.

10.27. Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржника на постанову від 11.02.2021 у справі № 910/8482/18, оскільки не містить зазначену постанову від цієї дати. Втім, з Єдиного державний реєстр судових рішень вбачається наявність постанови Верховного Суду від 11.11.2021 в межах справи № 910/8482/18 за заявою ПАТ «Сіріус-Буд» про банкрутство. Наведене свідчить, що справа розглядалася судами за іншого предмета, підстав позову, й іншого правового регулювання спірних правовідносин та за іншої фактично-доказової бази, відмінних від тих, що мають місце і справі, яка розглядається.

10.28. Суд касаційної інстанції зауважує, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

10.29. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови (на висновки щодо застосування норм права в яких посилається скаржник у касаційній скарзі), оскільки вони були прийняті за іншої, ніж у цій справі (№ 910/8122/21) фактично-доказової бази, за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, тобто зазначені вище справи і справа, яка розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками.

10.30. Враховуючи вище викладене, наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду не відповідають критеріям подібності.

10.31. За відсутності подібності правовідносин, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, а також з врахуванням клопотання АМК про закриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

10.32. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

10.33. Скаржник у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, щодо застосування статті 60 Закону №2210, який був врахований судом апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи, викладеного у постанові від 27.11.2018 у справі №910/4081/18.

10.34. Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

10.35. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).

10.36. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

10.37. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

10.38. Суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

10.39. Скаржник також зазначає про те, що підставою оскарження судового рішення апеляційної інстанції є те, що апеляційний господарський суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 287, з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

10.40. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак, у цій справі підстава, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилається скаржник, не підтвердилася.

10.41. Посилання скаржника в тексті касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги з огляду на те, що самим скаржником не визначено цієї підстави касаційного оскарження. Крім того, зазначений довід спростовується матеріалами справи.

10.42. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, покладається на скаржника.

10.43. Судом касаційної інстанції відхиляються доводи скаржника через їх необґрунтованість щодо ухвалення судового рішення у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

10.44. Поряд з тим, як відзначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа «Рябих проти Росії», заява № 52854/99), існування яких скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

10.45. Відповідна практика Європейського суду з прав людини застосовується Касаційним господарським судом на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з якою суди застосовують названу Конвенцію та відповідну практику як джерело права.

11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

11.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

11.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

11.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 2, 4 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.

12. Судові витрати

12.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 910/8122/21 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 910/8122/21 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 910/8122/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Є. Краснов

Суддя Л. Рогач