Ухвала

від 01.08.2023 по справі 753/8218/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року,

за участі:

прокурора ОСОБА_7 ,

представника адвоката ОСОБА_6

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 та накладено арешт на земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:85:335:0003, що належить територіальній громаді м. Києва, заборонивши її відчуження, розпорядження та користування, проведення будь-яких будівельних робіт.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що копію оскаржуваної ухвали отримано 13 червня 2023 року, апеляційну скаргу направлено поштовим зв`язком 16 червня 2023 року, вважає, що апеляційну скаргу подано у визначений ст.. 395 КПК України строку.

Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, через порушення норм кримінального процесуального закону.

На думку апелянта, прокурором не доведено відповідність арештованого майна критеріям, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Звертає увагу, що докази на підтвердження того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 8000000000:85:335:0003 належить територіальній громаді м. Києва в матеріалах клопотання відсутні, також до клопотання не долучено постанову про визнання речовими доказами.

Зауважує, що ОСОБА_5 не має процесуального статусу у кримінальному провадженні та є добросовісним набувачем арештованого майна.

Заслухавши доповідь судді, доводипредставника, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження і перевіривши наведені апелянтом доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Як вбачається із матеріалів провадження, 30 березня 2023 року слідчим суддею розглянуто клопотання прокурора без виклику власника майна чи його представника, копію ухвали представником отримано 13 червня 2023 року під час ознайомлення із матеріалами справи (а.с. 99), апеляційну скаргу направлено поштовим зв`язком 16 червня 2023 року. З цих підстав, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження не пропущено.

Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ Дарницького УП ГУ НП у м. Києві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 06 червня 2022 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, під № 12022100020001515, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.

Як зазначено у клопотанні прокурора, 06 червня 2022 року до Дарницького УП ГУНП у м. Києві надійшла заява про вчинення кримінального правопорушення від ГО «Дарницькі ініціативи Мірошниченка» щодо протиправних дій невстановлених осіб, які полягають у підробці документів, а саме: технічного паспорта на неіснуючий об'єкт нерухомого майна.

В заяві про вчинення кримінального правопорушення зазначено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:142:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 будь-які об`єкти нерухомого майна відсутні та в період з 1990 року по теперішній час такі об'єкти не значилися.

Окрім того встановлено, що за аналогічним принципом у 2021 році ОСОБА_5 вчинено дії, спрямовані на незаконне відчуження ще однієї земельної ділянки, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 8000000000:85:355:0003.

Встановлено, що на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, виданого 18.08.2021 №7506, 7507 приватним нотаріусом КМНО за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме житловий будинок загальною площею 129,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:85:335:0003.

Оглядом місцевості від 28 лютого 2023 року встановлено, що за указаною адресою будь-які об`єкти нерухомості відсутні, ознак будівництва або знесення будівель не вбачається.

30 березня 2023 року прокурор Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на зазначену земельну ділянку.

Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року клопотання задоволено.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «East/West Alliance Limited» проти України», в п. 167 рішення Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

У п.168 суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на

мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч.11 ст. 170 КПК України).

Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.

Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12022100020001515 про накладення арешту на вказану земельнуділянку, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

Як вважає колегія суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співмірність втручання у права власника майна, з потребами кримінального провадження.

З огляду на положення п. 1 ч.ч 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Тому, доводи апелянта про те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вказане майно, не можуть прийматися до уваги, оскільки арешт на вказане майно накладено з правових підстав, передбачених п. 1 ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.

Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникнення чи відчуження майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Доводи апелянта, що до матеріалів провадження не долучено постанову про визнання речовими доказами, не дає підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки в матеріалах клопотання містяться посилання на наявність такої постанови.

Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховані ним при прийнятті рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2023 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10

Єдиний унікальний № 753/8218/22 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_11

Справа № 11сс/824/4081/2023 Доповідач ОСОБА_1

Категорія ст.170 КПК