Ухвала

від 08.08.2023 по справі б22/062-10/13

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

"08" серпня 2023 р. Справа№ Б22/062-10/13

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Полякова Б.М.

Отрюха Б.В.

розглядаючи матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 20.04.2015 року

у справі №Б22/062-10/13 (суддя Наріжний С.Ю.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Добрана"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.04.2015 року у справі №Б22/062-10/13, серед іншого, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ "Добрана"; ліквідовано юридичну особу ТОВ "Добрана"; провадження у справі №Б22/062-10/13 припинено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 20.04.2015 року у справі №Б22/062-10/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги до ТОВ "Добрана" шляхом погашення заборгованості у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2023 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Поляков Б.М., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 03.07.2023 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 20.04.2015 року у справі №Б22/062-10/13, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №Б22/062-10/13 про банкрутство ТОВ "Добрана".

20.07.2023 супровідним листом Господарського суду Київської області №02-04/Б22/062-10/13 від 20.07.2023 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Слід зазначити, що головуючий суддя Остапенко О.М. з 10.07.2023 по 28.07.2023 року перебував у відпустці, а тому справу передано головуючому судді фактично 31.07.2023 року.

Розглянувши апеляційну скаргу та додані до неї документи, апеляційний суд дійшов висновку, що вона має бути залишена без руху з огляду на наступне.

З 15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Таким чином, якщо апеляційну скаргу подано після набрання чинності нової редакції ГПК України, вона має відповідати вимогам чинної редакції ГПК України.

Як вбачається, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою 23.06.2023, про що свідчить відбиток поштового штемпелю на конверті, в якому було подано дану апеляційну скаргу, відтак вона має відповідати вимогам нової редакції ГПК України.

Так, статтею 258 ГПК України в новій редакції встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, відповідно до частини третьої якої до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду судовий збір сплачується у розмірі 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб (пп. 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI).

Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом №3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 року у справі №915/955/15 та в подальшому знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.07.2020 року у справі №911/4241/15).

Абзацом 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривень.

Скаржником в апеляційному порядку оскаржується ухвала Господарського суду міста Київської області від 20.04.2015 про припинення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Добрана", а відтак за подання даної апеляційної скарги апелянтом мало бути сплачено судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 2 684,00 грн.

Але, як вбачається із апеляційної скарги, апелянтом, в порушення ст. 258 ГПК України, не подано жодних доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги також додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Згідно ст. 259 ГПК України особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Положення статті 259 ГПК України по суті конкретизують та деталізують вимоги наведеного п. 3 ч. 3 ст. 258 ГПК України в частині того, кому, які документи і яким саме чином має надіслати особа, яка подає апеляційну скаргу.

При цьому, наведена у п. 3 ч. 3 ст. 258 ГПК України вимога щодо надання доказів надсилання копії скарги іншій стороні у справі в першу чергу покликана на необхідність забезпечення дотримання принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, а також надати рівну можливість з іншими особами представити свою позицію перед судом.

Судова колегія наголошує, що дотримання принципу процесуальної рівності сторін, закріпленого статтею 6 Конвенції полягає, серед іншого і в належному інформування сторін про провадження у їхніх справах.

Отже, надіслання копії апеляційної скарги з доданими до неї документами іншим учасникам справи листом з описом вкладення є обов`язком заявника апеляційної скарги.

Згідно статей 73, 76, 77 ГПК України, належним та допустимим доказом надсилання іншому учаснику справи копії апеляційної скарги з додатками може вважатися розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку (опис вкладення поштового відправлення, касовий чек, розрахункова квитанція тощо) з надіслання адресату листа з описом вкладення, поданий в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, належним чином оформлена розписка іншої сторони про отримання копії касаційної скарги, інший документ тощо, що може бути прийнятий судом як доказ надіслання саме копії апеляційної скарги іншій стороні.

Згідно ч. 1 ст. 41 ГПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

У справах про банкрутство склад учасників справи визначається Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ч. 5 ст. 41 ГПК України).

При цьому, 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019.

За приписами ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства сторони у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут); учасники у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Всупереч вищенаведених положень ГПК України, апелянтом не надано доказів направлення копії апеляційної скарги всім учасникам провадження у справі №Б22/062-10/13, а саме: ліквідатору ТОВ "Добрана" арбітражному керуючому Гусару І.О. та кредиторам боржника: ПАТ "КБ "Надра", ТОВ "Керен", Вишгородському районному центру зайнятості та Київському обласному відділенню Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції.

Частиною 2 статті 260 ГПК України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

У свою чергу, ч. 1 ст. 174 ГПК України містить положення, відповідно до якого суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч. 2 ст. 174 ГПК України).

Окрім наведеного, відповідно до пп. 13 п. 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, статтею 93 ГПК України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року (станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали), передбачено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Таким чином останнім днем подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Київської області від 20.04.2015 року, з урахуванням вихідних днів, є 27.04.2015 року.

Проте, скаржник звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вищевказану ухвалу місцевого господарського суду лише 23.06.2023, про що свідчить відбиток поштового штемпелю на конверті, тобто з пропуском п`ятиденного процесуального строку на апеляційне оскарження більш ніж на вісім років.

Одночасно апелянт просив поновити строк для подання апеляційної скарги.

Розглянувши клопотання Абдули Р.Х. про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що викладені в ньому причини не є поважними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

Конституцією України проголошено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).

Згідно з п. 8 ч. 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У рішенні від 13.06.2019 № 4-рн/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо

Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абз. 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 № 5-р/2020).

Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 40, 41, від 03.04.2008).

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви N 17160/06 та N 35548/06, п. 34, від 20.06.2011).

Тобто, з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб, законом встановлюються певні процесуальні обмеження, метою яких є забезпечення ефективності судочинства.

Так, порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України, відповідно до частини першої статті 254 якого (в редакції станом на дату подання апеляційної скарги) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

При цьому, інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України у чинній редакції суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, статтею 119 ГПК України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Виходячи зі змісту норм ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (близька правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №918/115/16, від 19.06.2018 у справі №912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі №926/1037-б/15 тощо).

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Судова колегія наголошує, що суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на приписи ГПК України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником, і лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду відновити цей строк.

За сталою практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, сформованою в рішеннях "Стаббінгс на інші проти Сполученого Королівства", "Девеер проти Бельгії", право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі 9/430-05-11867, від 06.07.2023 у справі №910/186/21.

Відповідно до частини другої статті 261 ГПК України в чинній редакції, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Зазначений у ч. 2 ст. 261 ГПК України річний строк є присічним і не застосовується лише у двох випадках, вказаних у даній нормі права.

У разі якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного рішення пропущений процесуальний строк може бути поновлено лише у разі, якщо його пропущено внаслідок виникнення обставин непереборної сили, або якщо апеляційну скаргу подано особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у справі, щодо якої суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.11.2021 у справі № 10/5026/290/2011).

При цьому, наведена норма не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 910/12257/13, від 06.07.2023 у справі №910/15120/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №1227/8971/2012 зазначила, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним і виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).

Крім того, судова колегія враховує сталу позиції суду касаційної інстанції, про те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії").

У постанові Верховного Суду від 23.04.2018 у справі №916/3188/16 звернуто увагу на необхідність врахування практики ЄСПЛ щодо поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Так, в обґрунтування заявленого клопотання про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги скаржник зазначає, що він, вважаючи себе кредитором боржника із заробітної плати на суму 10 000,00 грн., будь-яких повідомлень або ухвал по даній справі взагалі не отримував, йому не було відомо про проведення процедури банкрутства боржника, а про наявність оскаржуваної ухвали дізнався випадково лише 22.06.2023 року.

Однак, наведені причини та доводи є неповажними з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Київської області від 29.03.2010 порушено провадження у справі №Б22/062-10 про банкрутство ТОВ "Добрана" за заявою боржника в порядку положень ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2013 року).

Постановою господарського суду Київської області від 13.04.2010 року у даній справі ТОВ "Добрана" визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Капелюшного І.В. Крім того, пунктом 3 резолютивної частини даної постанови зобов`язано ліквідатора у п`ятиденний строк з дня її прийняття подати до офіційного друкованого органу оголошення про визнання банкрутом ТОВ "Добрана" та відкриття ліквідаційної процедури, докази чого надати суду.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону про банкрутство опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором за рахунок банкрута у п`ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом у офіційних друкованих органах, якими в силу абзацу 19 статті 1 даного закону є газети "Голос України" або "Урядовий кур`єр".

На виконання вимог постанови суду з метою виявлення кредиторів боржника ліквідатором до матеріалів справи долучено докази публікації оголошення в офіційному друкованому органі про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, а саме: оригінал примірника газети "Голос України" від 27.04.2010 року за №75-76 (4825-4826).

Згідно ч. 3 ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитори мають право заявити свої претензії до боржника, який ліквідується, в місячний строк з дня публікації оголошення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом.

Тобто, саме на скаржнику лежав обов`язок здійснювати аналіз даних щодо своїх контрагентів на предмет перебування їх у судових процедурах банкрутства, в тому числі і на підставі відкритих, доступних та вільних відомостей з метою подальшої реалізації відповідного права на пред`явлення до боржника наявних у кредитора вимог.

Наведені обставини свідчать про можливість скаржника бути обізнаним стосовно відкриття відносно товариства судової процедури банкрутства.

Крім того, необхідною передумовою здійснення стороною права апеляційного оскарження є обізнаність зі змістом рішення (ухвали) суду, що дає можливість заявнику викласти свої вимоги та зазначити підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення в апеляційному порядку.

Водночас, необхідно зазначити, що відповідно до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами, мають право знайомитися з матеріалами справи, та зобов`язанні добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою як контакт-центру суду так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.

В силу приписів статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Колегія суддів враховує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. зокрема, через , а особливо в даному випадку, коли саме скаржник зацікавлений в оперативному вирішенні питання щодо вчасного подання апеляційної скарги, оскільки саме він не погоджується з ухвалою та постановою суду першої інстанції і ставить під сумнів їх законність.

Відтак, вважаючи себе кредитором боржника та маючи відповідний обов`язок, передбачений ч. 3 ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", пред`явити до боржника свої претензії, скаржник мав можливість своєчасно ознайомитись з відповідним судовим рішенням суду першої інстанції з приводу справи про банкрутство в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

При цьому, з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що ухвалу господарського суду Київської області від 29.03.2010 року про порушення справи про банкрутство ТОВ "Добрана" було оприлюднено 27.05.2010 року, постанову від 13.04.2010 року про визнання боржника - 31.05.2010 року, а оскаржувану ухвалу від 20.04.2015 року про припинення провадження у справі - 06.05.2015 року.

З моменту офіційного оприлюднення та внесення відповідного запису до ЄДР інформація про прийняття оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду стала загальновідомою.

Водночас, скаржником не доведено та до апеляційної скарги не додано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості ознайомлення як з відомостями з ЄДРСР, так і з матеріалами справи та звернення з апеляційною скаргою в найкоротший термін з дня прийняття оскаржуваної ухвали.

Отже, за висновками суду, несвоєчасне оскарження судового рішення місцевого господарського суду, з огляду на наведені скаржником доводи, зумовлене не об`єктивними обставинами, а обставинами суб`єктивного характеру.

Таким чином, скаржником при зверненні до суду з апеляційною скаргою на судове рішення більш ніж через 8 років після його прийняття не наведено достатніх обґрунтувань поважності причин пропуску встановленого законом строку на подання апеляційної скарги, з якими закон пов`язує можливість відновлення такого строку після спливу значного періоду часу, не зазначено жодних непереборних обставин, які б унеможливили вчинення ним процесуальних дій упродовж цього терміну та не надано доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин.

Враховуючи викладене, дослідивши заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції визнав наведені в ньому доводи та причини в його обґрунтування, неповажними.

Згідно з п. 3 ст. 260 ГПК України в чинній редакції апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За викладених вище обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 20.04.2015 у справі №Б22/062-10/13 підлягає залишенню без руху у зв`язку з її поданням після закінчення строків, установлених ГПК України, та неповажності причин пропуску такого строку, а також неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку і розмірі та доказів на підтвердження направлення копії апеляційної скарги іншим учасникам провадження у справі, з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 234, 255, 256, 258, 259, 260 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 20.04.2015 року у справі №Б22/062-10/13 залишити без руху.

2. Надати ОСОБА_1 строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

3. Попередити скаржника про передбачені ч. 4 ст. 174 та ч. 4 ст. 260 ГПК України наслідки невиконання вимог зазначеної ухвали суду у встановлений пунктом 2 її резолютивної частини строк.

4. Копію ухвали надіслати учасникам провадження у справі.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Б.М. Поляков

Б.В. Отрюх