Рішення

від 03.08.2023 по справі 371/67/21

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

03.08.2023 Єдиний унікальний № 371/67/21 провадження № 2/371/61/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2023 року м. Миронівка

ЄУН 371/67/21

Провадження № 2/371/61/23

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі:

секретарів судових засідань Горкуші О.М., Марусич А.Ю., Сідор В.О.,

прокурора Олефіренка С.В.,

представника третьої особи Сіренка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря Несторовича, поданим в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав та повернення земельної ділянки,

У С Т А Н О В И В :

Прокурор, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, звернувся до судуз вказаним позовом, посилаючись на ті обставини, що Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» (далі по тесту РЛП) був організований та набув статусу об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення на підставі рішення, прийнятого Черкаською обласною радою (№14-4 від 26 лютого 2000 року) та Київською обласною радою (№ 168-10-ХХІІІ від 17 лютого 2000 року) «Про організацію регіонального парку «Трахтемирів».

Межі регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку. На території Київської області знаходиться 5148,7 га земель РЛП, з них 3517,2 га на території Малобукринської сільської ради.

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року № КИ/3222984000:01:003/00016448 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га, з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

В подальшому, згідно рішення державного реєстратора від 06 травня 2014 року за № 12210309, Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (зазначену вище земельну ділянку) серії САК № 927588, індексний номер 20072699.

Таким чином, ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 для ведення особистого селянського господарства на території Малобукринської сільської ради Миронівського району.

12 березня 2018 року ОСОБА_2 відчужила вказану земельну ділянку на користь відповідача ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 667. На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича, індексний номер 40100433 від 14 березня 2018 року, здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 за ОСОБА_1 .

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року у справі № 371/460/17, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 березня 2019 року, задоволено позов Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів», визнано недійсними та скасовано спірний наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року за № КИ/3222984000:01:003/00016448 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно (зазначену вище земельну ділянку) серії САК № 927588, індексний номер 20072699.

В ході розгляду судової справи № 371/460/17 встановлено, що вказану вище земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 відведено у приватну власність фізичній особі за рахунок земель природно-заповідного фонду Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів».

Спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у державній власності, знаходилася за межами населеного пункту та відносилася до земель природно-заповідного фонду. Території та об`єкти природно-заповідного фонду мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Розташування спірної земельної ділянки, із кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 у межах Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, що за чинним законодавством унеможливлює перебування даної ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення, оскільки Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у приватну власність не приймав, що підтверджується листом Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2020 року № 34276/0/2-20, а також, всупереч вимог ст.ст. 20, 25, 50 Закону України «Про землеустрій», без розроблення відповідного проекту із землеустрою.

Згідно з вимогами статті 178 ЦК України, статей 43, 44, 84 ЗК України, статей 5, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 3, 7, 9, 14, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», зазначена земельна ділянка має статус обмежено оборотоздатної і такої, що не може бути предметом правочинів купівлі-продажу із переходом права власності на неї від однієї фізичної особи до іншої.

При укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу № 667 від 12 березня 2018 року наведені вище вимоги законодавства не дотримані, а тому є визначені статтями 203, 215 ЦК України правові підстави для визнання правочину недійсним.

Відчужена ділянка не вибула із володіння держави в особі Кабінету Міністрів України і її зареєстрований власник змінився лише формально. Згідно з вимогами частини четвертої статті 84 ЗК України, вказана земельна ділянка не могла бути предметом такого правочину між приватними особами. Існування договору є юридичною перешкодою у реалізації державою правомочностей користування та розпорядження ділянкою, оскільки ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , за відсутності рішення суду про визнання цього договору недійсним, можуть знову ставити вимогу про реєстрацію за ними права власності на землю та іншим чином оспорювати законний статус Кабінету Міністрів України як правомочного власника цих ділянок.

Державна реєстрація прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (у даному випадку на земельну ділянку природно-заповідного фонду) за особою, яка протиправно його набула у приватну власність, є перешкодою у реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Згідно положень статей 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. А тому для забезпечення Кабінету Міністрів України реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди у користуванні нею.

Вказав, що право власності держави на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу, у разі протиправної передачі цих об`єктів у приватну власність, відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Зазначив, що, згідно з частиною другою статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Земельна ділянка із кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 наразі зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , проте в силу законодавства вона не може перебувати у приватній власності із виникненням приватного володільця, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути ділянку площею 2 та (кадастровий номер 3222984000:01:003:0010) у державну власність.

Просив усунути перешкоди у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження земельною ділянкою природно - заповідного фонду площею 2 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 шляхом визнання недійсним договору купівлі - продажу від 12 березня 2018 року № 667 та шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 40100433 від 14 березня 2018 року і здійсненої на її підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку.

Також просив усунути перешкоди у здійснені Кабінетом Міністрів України права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Процесуальні дії у справі, заяви, клопотання учасників справи

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області Гаврищука А.В. від 10 березня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 27 травня 2021 року клопотання прокурора задовольнено. Витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича належним чином засвідчені копії: договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 від 12 березня 2018 року за № 667; та рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 40100433 від 14 березня 2018 року.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 03 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про залучення до участі у справі Ржищівської міської ради як правонаступника позивача Кабінету Міністрів України та залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, сформованого 27 вересня 2021 року на підставі розпорядження керувника апарату Миронівського районного суду № 107 від 27 вересня 2021 року, справу передано для розгляду судді Капшук Л.О.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 16 червня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про залучення до участі у справі Ржищівської міської ради як правонаступника позивача Кабінету Міністрів України та залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

30 березня 2021 року від відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що 12 березня 2018 року до нього звернулися фізичні особи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з проханням посвідчити договір купівлі - продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010, яка розташована за адресою: Київська область, Миронівський район, Малобукринська сільська рада. Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ним були належним чином встановлені особи за паспортом громадянина України, перевірено документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку, її цільове призначення, перевірено відсутність встановлених обмежень у використанні земельної ділянки, та за місцем проживання ОСОБА_1 в місті Києві посвідчено відповідний договір купівлі-продажу земельної ділянки. Підстави для відмови у посвідченні договору були відсутні.

В судове засідання відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. не з?явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До суду подав заяву, в якій просив розгляд справи проводити у його відсутності.

24 березня 2021 року від представника третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, РЛП «Трахтемирів» надійшли письмові пояснення, в яких він зазначив, що позовні вимоги прокурора він підтримує повністю, оскільки рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року у цивільній справі № 371/460/17, що набрало законної сили, встановлено та доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 знаходиться на території Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» та була сформована взагалі без «Проекту відводу земельної ділянки..», а також вибула з державної форми власності всупереч статті 186-1 ЗК України, статей 7, 60, 61 Закону України «Про природно - заповідний фонд України».

Також зазначив, що позовні вимоги заявлені прокурором у формі одночасного поєднання віндикаційного і негаторного позовів, що є взаємовиключним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 114)).

27 квітня 2021 року від представника Кабінету Міністрів України надійшли письмові пояснення на позовну заяву, в яких він просив позовні вимоги прокурора задовольнити. Зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 знаходиться на території РЛП «Трахтемирів», тобто відноситься до земель природно-заповідного фонду, а тому є власністю Українського народу та, відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України, не може перебувати у приватній власності.

Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо - цінних земель, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Без дозволу, виданого компетентними владними органами, ніхто не має права володіти національною державною власністю і використовувати її поза межами, встановленими для загального права користування. Законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку природно-заповідного фонду із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі й відповідачі.

Натомість останні набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади незаконного наказу про передачу земельної ділянки у приватну власність, та наступним укладенням договорів купівлі-продажу.

З урахуванням встановлених рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року, постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, постановою Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі № 371/460/17 фактичних обставин щодо знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 на території Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» та незаконного відведення її у приватну власність, а також правил статей 387, 388 ЦК України та статті 152 ЗК України, вважає, що витребування оскаржуваних земельних ділянок із незаконного володіння на користь держави є єдиним вірним захистом порушеного права.

Представник Кабінету міністрів України в судове засідання не з?явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки в судове засідання не повідомлені.

Прокурор в судове засідання не з?явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 01 серпня 2023 року подав заяву про розгляд справи буз його участі.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відзиву на позов не подали, в судове засідання не з?явилися. Про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином за адресою зареєстрованого місця проживання.

Згідно даних довідок ф.20, сформованих представником відділення АТ «Укрпошта», відправлення не вручені та конверти із вкладенням повернуті до суду в зв?язку з відсутністю адресатів за адресою місцезнаходження.

Відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Зважаючи на ті обставини, що будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явилися до суду, причин неявки в судове засідання не повідомили, доказів поважності причини неявки в судове засідання не надали, враховуючи правила статті 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість вирішення справи у відсутності відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, РЛП «Трахтемирів» в судове засідання не з?явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Фактичні обставини справи

Судом встановлені такі фактичні обставини.

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року № КИ/3222984000:01:003/00016448 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, надано їй у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 3222984000:01:003:0010, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області (том 1, а.с. 85).

Право власності на вказану земельну ділянку було зареєстроване 1 квітня 2014 року за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 06 квітня 2014 року Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції.

12 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І. за № 667.

12 березня 2018 року право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі укладеного договору купівлі - продажу земельної ділянки (підстава внесення запису - рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40100433 від 14 березня 2018 року).

Внаслідок укладення вказаного договору ОСОБА_1 набув права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222984000:01:003:0010.

Вказані обставини підтверджуються даними договору купівлі - продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І. за № 667 (том 2, а.с. 28), Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 235665905 від 07 грудня 2020 року (том 1, а.с. 45-47).

Відповідно до даних листа Секретаріату Кабінету Міністрів України № 34276/0/2-20 від 08 жовтня 2020 року Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення (віднесення) земельної ділянки, розташованої на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області із кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 із земель природно - заповідного фонду до земель сільськогосподарського призначення, не приймалося (том 1, а.с. 39).

Згідно даних повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-10-0.2-15701/2-20 від 07 грудня 2020 року за даними програмного забезпечення ведення Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 зареєстрована в ДЗК на підставі заяви ОСОБА_2 від 06 березня 2014 року та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Згідно з даними ДЗК на момент надання відповіді зазначена земельна ділянка перебувала у власності ОСОБА_1 (том 1, а.с. 130-135).

З даних ТОВ «Геоматичні рішення» № 44/12 від 18 грудня 2020 року та схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 вбачається, що в ході вивчення та співставлення (накладення) координат вказаної земельної ділянки з межами Малобукринської сільської ради та Великобукринської сільської ради встановлено, що зазначена земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту (том 1, а.с. 136, 137).

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року у цивільній справі № 371/460/17 за позовом Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Київській області Юзика О.М., ОСОБА_2 , третя особа - Департамент екології та природних ресурсів при Київській обласній державній адміністрації, визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року № КИ/3222984000:01:003/00016448 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області та надано їй у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 3222984000:01:003:0010, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області.

Вказаним судовим рішенням встановлено такі обставини.

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» був утворений на підставі рішення Київської обласної ради № 168-10-ХХІІІ від 17 лютого 2000 року та рішення Черкаської обласної ради № 14-4 від 26 лютого 2000 року «Про організацію регіонального парку «Трахтемирів» та набув статусу об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

Згідно даних обліку територій та об?єктів природно-заповідного фонду України Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» розташований та знаходиться в межах Малобукринської та Грушівської сільських рад Миронівського району Київської області та займає площу 5148,7 га.

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» перебуває на обліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання і є складовою частиною системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною та включений до ключового елементу Дніпровського коридору Екологічної мережі України.

Згідно даних «Проекту створення РЛП «Трахтимирів», Державного кадастру територій та об?єктів природно - заповідного фонду України Міністерства екології та природних ресурсів України, карти - схеми регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» та схеми розташування земельної ділянки, земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, знаходиться на території РЛП «Трахтимирів».

Земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 відведена у приватну власність фізичній особі за рахунок земель природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів».

Відповідно, ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів, оскільки на територіях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

З такими висновками погодився і Київський апеляційний суд у постанові від 27 лютого 2019 року та Верховний Суд у постанові від 26 березня 2020 року, які були прийнятій за результатами перегляду справи № 371/460/17, зазначивши, що такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Такі обставини підтверджуються даними рішення Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року, постанови Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, постанови Верховного Суду від 26 березня 2020 року у цивільній справі № 371/460/17 (том 1 а.с. 50-63, 64-75, 76-84).

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Мотиви суду та застосовані норми права

Суд, дослідивши надані матеріали справи, всебічно та повно з?ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об?єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що у позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Щодо права представництва прокуратурою інтересів держави та суб?єктного складу учасників справи

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов?язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов?язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Частиною 1 статті 45 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній власності.

За змістом частини 4 статті 84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об?єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 2 статті 84 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 13 ЗК України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 8 статті 122 ЗК України, в редакції на момент звернення прокурора з позовом до суду Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Станом на момент звернення прокурора до суду з позовом, частиною 9 статті 149 ЗК України було визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.

Отже, оскільки спірна земельна ділянка відносилася до земель державної власності, у прокурора на момент звернення з позовною заявою були наявні правові підстави для звернення із даним позовом до суду в інтересах держави саме в особі Кабінету Міністів України.

Звертаючись до суду з позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва, орган, зазначений прокурором як такий, що уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, набув статусу позивача.

Проте, з 27 травня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (від 28 квітня 2021 року № 1423-IX), яким внесено відповідні зміни до статті 122 ЗК України, а також набрали чинності положення пункту 24 розділу X Перехідні положення ЗК України.

Відповідно до пункту 24 розділу X Перехідні положення ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. До встановлення меж територій та об?єктів природно заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об?єктів природно заповідного фонду.

Статтею 7 Закону України «Про природно заповідний фонд України» визначено, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» має статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення, межі якого визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку.

Відтак, з 27 травня 2021 року розпорядником земель комунальної власності, до яких відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення місцевого значення, є уповноважений орган територіальної громади.

Відповідно до рішення Ржищівської міської ради Київської області від 09 грудня 2020 року № 34-02-08, Малобукринську сільську раду реорганізовано шляхом приєднання до Ржищівської міської ради Київської області. З урахуванням змін, що відбулися в законодавстві, повноваження на розпорядження землями комунальної власності, до яких відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення місцевого значення, перейшли до уповноваженого органу територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 зауважила, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов?язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб?єкта (територіальної громади) (пункт 10.23. постанови ВС).

Вказані висновки відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають врахуванню при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Під час розгляду справи, внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала Ржищівська територіальна громада, проте з врахуванням наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду, це не є підставою для зміни суб?єктного складу учасників справи, оскільки це не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави.

Щодо обґрунтованості позовних вимог та обраного прокурором способу захисту права

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області та знаходиться на території РЛП «Трахтемирів», а тому належить до земель, що мають особливий статус природно - заповідного фонду і є об?єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання. Вказана земельна ділянка відведена у приватну власність фізичній особі за рахунок земель природно-заповідного фонду РЛП «Трахтемирів».

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» охороняється як національне надбання і є складовою частиною системи природних територій та об?єктів, що перебувають під особливою охороною та включений до ключового елементу Дніпровського коридору Екологічної мережі України.

Відповідно ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об?єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об?єктів, оскільки на територіях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних об?єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Згідно з частинами 1, 4 статті 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов?язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до вказаного органу за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини 3 вказаної статті ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об?єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Спірна земельна ділянка виділена за рахунок земель природно-заповідного фонду, без відповідних згоди та погодження, з порушенням вимог закону.

Вказані обставини встановленні у рішенні Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року, постанови Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, постанови Верховного Суду від 26 березня 2020 року у цивільній справі № 371/460/17 та у відповідності до правил частини 4 статті 82 ЦПК України не потребують доведення під час розгляду цієї справи.

Таким чином судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області та знаходиться на території РЛП «Трахтемирів», а тому належить до земель, що мають особливий статус природно - заповідного фонду і є об?єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України, у редакції, чинній на час видання державного акта, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Судом встановлено, що отримання відповідачем ОСОБА_2 у власність земельної ділянки природно-заповідного фонду для цілей ведення особистого селянського господарства суперечило вимогам закону, вказана земельна ділянка вибула із власності держави без рішення відповідного повноважного органу державної влади, що встановлено відповідним рішенням суду.

Відомості реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.1.), а також постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов?язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов?язані з позбавленням його володіння майном.

Розташування спірної земельної ділянки на землях природно-заповідного фонду вказує на неможливість заволодіння громадянами та юридичними особами землями за рахунок земль цього фонду, крім випадків, передбачених законом.

Отже, зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов?язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога про зобов?язання повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов. Такий позов може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця спірної земельної ділянки.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною другою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Під час вирішення питання щодо належного способу захисту права позивача, суд враховує наступні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18.

У постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 11.7. постанови ВП ВС).

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49) (пункт 11.8. постанови ВП ВС).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб?єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1) (пункт 11.9. постанови ВП ВС).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об?єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п?ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов?язку пов?язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)) (пункт 11.12. постанови ВП ВС).

Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов?язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб?єкта (територіальної громади) (пункт 11.13. постанови ВП ВС).

Таким чином, заявлена прокурором позовна вимога про повернення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 є ефективним способом захисту порушеного права, відтак позов у цій частині підлягає задоволенню.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі - продажу від 12 березня 2018 року № 667 та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 40100433 від 14 березня 2018 року і здійсненої на її підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції Закону № 2255-ІХ від 15 травня 2022 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Пунктом 9 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 з порушенням вимог закону, вказана земельна ділянка вибула із власності держави на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року № КИ/3222984000:01:003/00016448 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області», який в подальшому був визнаний незаконним та скасований в судовому порядку.

Оскільки правова підстава, на підставі якої ОСОБА_2 набула права власності на спірну земельну ділянку, визнана недійсною, то вчинений в подальшому на її підставі правочин не породжує у його сторін прав.

У силу принципу Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet ("Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам"), у даному випадку не виникає право власності й у майбутніх набувачів.

Відтак право власності на спірну земельну ділянку не виникло і у ОСОБА_1 , а тому державна реєстрація за ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 підлягає скасуванню.

З урахуванням вказаних норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та висновків Верховного Суду визнання недійсним договору купівлі - продажу від 12 березня 2018 року № 667 та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 40100433 від 14 березня 2018 року і здійсненої на її підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку не є ефективним способом захисту порушеного права.

В цьому випадку державна реєстрація припинення речового права ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку проводиться одночасно з державною реєстрацією набуття відповідних прав на спірну земельну ділянку належним суб?єктом (територіальною громадою).

Щодо позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред?явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов?язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Таким чином приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шаповаленко Анатолій Іванович не є належним відповідачем у справі, а тому в задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду

Під час з`ясування характеру спірних правовідносин, предмету і підстав позову, наявності чи відсутності порушеного права чи інтересу та можливості його поновлення або захисту в обраний позивачем спосіб, суд дійшов наступних висновків.

Згідно правил статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналіз статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України вказує на те, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

За таких обставин, саме на заявника покладається обов`язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог.

Суд ухвалює рішення про задоволення позову, виходячи передусім із доведеності таких вимог заявником.

Позивачем доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 розташована на території РЛП «Трахтемирів» та належить до земель, що мають особливий статус природно - заповідного фонду, які є об?єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання.

Також позивачем доведено факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею, як власника, та наявність порушеного права, у виді перешкод у здійсненні державою права користування та розпоряджання своїм майном.

Відтак позовна вимога про усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою та її повернення на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 є обґрунтованою та доведеною.

Позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору купівлі продажу спірної земельної ділянки № 667 від 12 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка А.І., індексний номер 40100433, від 14 березня 2018 року є неналежним способом захисту, тому в цій частині позов не є обґрунтованим.

Позовні вимоги до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленко Анатолій Іванович є необґрунтованими, оскільки нотаріус у цьому випадку не є належним відповідачем у справі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно вказаного правила, судовий збір, сплачений позивачем підлягає стягненню з відповідачвів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пропорційно задоволеним вимогам.

При подачі позову прокурором було сплачено судовий збір в розмірі 6810,00 гривень, що підтверджується даними платіжного доручення № 3407 від 30 грудня 2020 року (а.с. 1).

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, задовольнивши одну вимогу майнового характеру, за якою було сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн, з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору у розмірі 1135 гривень 00 копійок з кожного (2270/2).

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря Несторовича, поданим в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав та повернення земельної ділянки задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні державою права користування та розпоряджання майном у виді земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 шляхом повернення даної земельної ділянки на користь держави в особі Ржищівської міської об?єднаної територіальної громади (Ржищівська міська рада, код ЄДРПОУ 04358218) з незаконного володіння ОСОБА_1 .

У задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Кабінетом Міністрів України права користування і розпоряджання земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору купівлі - продажу від 12 березня 2018 року № 667 та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 40100433 від 14 березня 2018 року і здійсненої на її підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку відмовити.

У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шаповаленка Анатолія Івановича відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Київської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 1135 гривень (одна тисяча сто тридцять п?ять) гривень 00 копійок з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:

Прокурор - заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігор Несторович, адреса місця роботи: бульвар Лесі Українки, 27/2, місто Київ.

Відповідачі :

ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_2 ;

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шаповаленко Анатолій Іванович, реєстраційне посвідчення № 986, видане Київським міським управлінням юстиції 24 липня 2009 року, адреса місцезнаходження: офіс під номером 1, будинок під номером 35-А, вулиця Бульварно - Кудрявська, місто Київ.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору :

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», ЄДРПОУ 21679697, адреса місцезнаходження: село Малий Букрин, Обухівський район, Київська область.

Суддя підпис Л.О. Капшук

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук