Рішення

від 07.08.2023 по справі 754/7885/22

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/1417/23

Справа №754/7885/22

РІШЕННЯ

Іменем України

07 серпня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Сенюти В.О.,

при секретарі: Омельченко К.О.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Позднякова П.В. ,

представника відповідача: Жуковської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, відділу приватизації державного житлового фонду та створення ОСББ Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання протиправними та скасування розпорядження, визнання недійсним ордеру на житло, визнання протиправними та скасування рішення на приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до відповідачів Київської міської державної адміністрації, Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, Відділу приватизації державного житлового фонду та створення ОСББ Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним ордеру на житло, а також визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є постраждалою від аварії на ЧАЕС 1 категорії та вдовою ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС. До 26.04.1986 року родина позивача проживала у м. Прип`ять, Вишгородського району, Київської області. Чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_7 працював інженером на ЧАЕС. 16.08.1986 року ОСОБА_7 та його родина, як евакуйовані із зони відчуження ЧАЕС, відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.07.1986 року №717 «Про забезпечення жилими приміщеннями працівників організацій Міністерства енергетики і електрифікації СРСР» отримав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на тимчасове заселення. В подальшому, рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 26.09.1988 року №6945 «Про прописку в місті Києві громадян, які припинили трудові відносини з ЧАЕС» було вирішено надати громадянам - працівникам, які припинили трудові відносини з електростанцією ордери на житлові приміщення, які були надані для тимчасового проживання в м. Києві. У квартирі АДРЕСА_1 було прописано (зареєстровано) всі члени родини позивача. Після народження ІНФОРМАЦІЯ_2 другої дитини - ОСОБА_7 , з метою самостійного покращення житлових та соціально-побутових умов своєї сім`ї, ОСОБА_7 працевлаштувався до будівельної організації «Київенергоспецремонт». За свій трудовий та матеріальний вклад в будівництво ОСОБА_7 на родину з чотирьох осіб у 1993 році, згідно ордера 25527 серії Б від 26.05.1993 року отримав трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Після переїзду та вселення до вище вказаної квартири, для реалізації соціальних прав за місцем проживання, зокрема таких як шкільна освіта, дитячий садок, лікування родина позивача була вимушена змінити прописку (реєстрацію) місця проживання, з квартири по вул. Бальзака на квартиру по вул. Дубового у м. Києві . Родиною позивача було вирішено надати квартиру АДРЕСА_1 для тимчасового проживання іншій родині постраждалим внаслідок Чорнобильської трагедії, у зв`язку з чим передали їм ключі від вхідних дверей. Після смерті чоловіка позивача - ОСОБА_7 погіршилося матеріально-фінансове становище родини. Донька позивачки - ОСОБА_3 одружилася, народилася онуки, тобто збільшилася кількість мешканців, у зв`язку з чим виникла потреба у використані квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Як з`ясувалося, у вище вказану квартиру було вселено родину ОСОБА_5 , в подальшому квартира АДРЕСА_1 приватизована останніми. На підставі вище викладеного, позивач звертається до суду з даним позовом та просить визнати протиправним та скасувати розпорядження Представника Президента України у Ватутінському районі міста Києва від 23.09.1993 року № 1145 «Про розгляд заяв громадян та організацій у Ватутінського району по квартирних питаннях» в частині надання квартири АДРЕСА_1 родині ОСОБА_5 . Визнати недійсним ордер № 7666 серії Б від 04.10.1993 року на квартиру АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_5 . Визнати протиправним рішення органу приватизації про приватизацію квартири АДРЕСА_1 . Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 28.02.1994 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19.09.2022 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Представником Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Жуковською Я.В. до суду подано відзив на позовну заяву. Відповідно до якого, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація з заявленими позовними вимогами не погоджується, оскільки вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зважаючи на те, що на момент виникнення спірних правовідносин Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, як юридичної особи не існувало, не була суб`єктом видання оскаржуваних у межах заявленого позову розпорядження Представника Президента України у Ватутінському районі міста Києва від 23.09.1993 року № 1145 «Про розгляд заяв громадян та організацій у Ватутінському районі по квартирних питаннях» в частині надання спірної квартири родині ОСОБА_5 , ордеру № 7666 серії Б від 04.10.1993 року на спірну квартиру, виданого ОСОБА_5 , а також рішення органу приватизації про приватизацію спірної квартири та відповідного свідоцтва про право власності на житло. Отже, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація житлових прав ОСОБА_1 не порушувала, тому обґрунтовано вважає себе неналежним відповідачем за позовними вимогами. Щодо правового статусу спірної квартири зазначає наступне. Чоловік позивача, ОСОБА_7 на підставі ордеру на жиле приміщення № 9688 серія Б, виданого 15.12.1988 року виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів разом з родиною у складі 4 осіб: він, ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_9 (дочка), ОСОБА_7 (дочка), отримав право на зайняття житлового приміщення площею 28,95 кв.м, що складалось з двох жилих кімнат та приміщень загального користування, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.07.1986 року № 717 «Про забезпечення жилими приміщеннями працівників організацій Міністерства енергетики і електрифікації СРСР», Управлінню по обліку і розподілу жилої площі виконкому міськради та Міністерству енергетики і електрифікації СРСР було доручено оформити посвідчення на тимчасове заселення службового жилого приміщення у будинках: АДРЕСА_1 - 84 сімей. Заселившись до спірної квартири, позивач та її чоловік ОСОБА_7 у періоди з 16.08.1986 року по 16.08.1988 року та з 30.08.1988 року по 01.01.1989 року були зареєстровані у ньому тимчасово, а у період з 27.12.1988 року по 20.05.1993 року постійно. На підставі заяви ОСОБА_7 від 19.05.1993 року, останній та члени його родини були виписані зі спірної квартири, у зв`язку з отриманням житла за адресою: АДРЕСА_2 . На виконання розпорядження Представника Президента України Ватутінському районі міста Києва від 23.09.1993 року № 1145 «Про розгляд заяв громадян та організацій у Ватутінському районі по квартирних питаннях держадміністрацією Ватутінського району м. Києва був виданий ордер на жиле приміщення № 7666 серії Б віл 04 10.1993 року ОСОБА_5 на родину з 2 осіб: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . На підставі вказаного вище ордеру на жиле приміщення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 18.11.1993 року прописались у спірній квартирі. У 1994 році ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , реалізувавши своє право на приватизацію займаного житла, визначене нормами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизували спірну квартиру у рівних частинах. 13.06.1996 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виписались зі спірної квартири. Натомість, 13.06.1996 року до спірної квартири були прописані ОСОБА_10 та його дружина ОСОБА_11 . При цьому, місце проживання ОСОБА_10 у спірній квартирі було зареєстроване до ІНФОРМАЦІЯ_4 - до дня його смерті, а місце проживання ОСОБА_11 у спірній квартирі було зареєстроване до ІНФОРМАЦІЯ_3 - до дня її смерті. 27.12.2019 року право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. 3 наведеного слідує, що станом на день звернення ОСОБА_1 до суду з відповідним позовом, власником спірної квартири є ОСОБА_4 , а також, відповідач 2 вважає, що позивач пропустила строк, відведений Законодавцем для звернення до суду з даним позовом. Оскільки, з документальних доказів, доданих позивачем до позовної заяви вбачається, що про існування оскаржуваних у межах заявленого позову розпоряджень, ордеру та свідоцтва їй стало відомо щонайменше у 2013-2014 роках.

Не погоджуючись з викладеною позицією у відзиві на позовну заяву, представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Поздняковим П. В. на електронну адресу суду подано відповідь на відзив представника Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. Вважає доводи представника відповідача Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації абсурдними в частині того, що позивачем не обґрунтовані вимоги до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (код 37415088), оскільки вона не є правонаступником Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (код 26077477) утвореної у 2001 році та яка перебуває зараз в стані припинення відповідно до витягу з ЄДР. Проте, зазначене представником відповідача 2, як новоствореної організації Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (код 37415088), з переданням їй прав і без передання їй обов`язків попередньої державної адміністрації є абсурдним та неможливим, з огляду на те, що ця особа виконує ті ж самі функції, як і її попередник - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація (код 26077477), тому вона і є правонаступником. не погоджується з доводами представника відповідача 2 про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 була надана родині ОСОБА_7 тимчасово. Оскільки картка прописки має реєстраційну функцію місця проживання особи, та ніяким чином не є розпорядчим документом щодо строку проживання і правового статусу житла. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 32 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадяни, які евакуйовані або відселені (відселяються), безоплатно забезпечуються жилими приміщеннями, як правило, у спеціально збудованих для цієї мети селищах, будинках і квартирах, які передаються їм в особисту власність. Тобто, надане житлове приміщення передавалося відповідно до приписів Закону в особисту власність. З боку родини ОСОБА_5 був факт самозаселення до квартир в будинку АДРЕСА_1 . До того ж, у картці прописки відсутні данні адреси прописки у м. Прип`ять та дані про тимчасову прописку в м. Києві, яка надавалася ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Тобто, правових підстав для проживання у м. Києві у будинку для ліквідаторів аварії на ЧАЕС та членів родин загиблих, у сім`ї ОСОБА_5 не було, як і в подальшому не виникло права на приватизацію спірної квартири. Щодо спливу строків позовної давності, варто вказати, що позивач не втратила свого права на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, оскільки позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав.

До суду представником виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрації) подано відзив на позовною заяву. Оскільки, представництво інтересів територіальної громади міста Києва здійснює Київська міська рада, а отже, виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрації) не є належним відповідачем. Враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

За заявою представника позивача та на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 03.11.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено у якості співвідповідача Деснянську районну у місті Києві державну адміністрацію.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03.11.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.02.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено у якості співвідповідача Київську міську раду.

Представником Київської міської ради Ляховою Я.Ю. до суду надано відзив на позовну заяву. Відповідно до якого, Київська міська рада заперечує проти позовних вимог з наступних підстав. Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.07.1986 року №717 «Про забезпечення жилими приміщеннями працівників організацій міністерства енергетики і електрифікації СРСР» згідно з постановою виконкому міськради і президії міськпрофради від 16.06.1986 року № 581 «Про забезпечення житлом працівників організацій Міненерго СРСР, евакуйованих із зони відчуження Чорнобильської АЕС» виконавчим комітетом Київської міської ради вирішено оформити посвідчення на тимчасове заселення службового жилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 та оформити тимчасову прописку громадян на підставі посвідчень на тимчасове поселення. Відповідно до вищезазначеного розпорядження ОСОБА_7 та члени його родини були вселені та тимчасово зареєстровані (у період з 16.08.1986 року по 16.08.1988 року) у квартирі АДРЕСА_1 , а у період з 27.12.1988 року по 20.05.1993 року - постійно зареєстровані. 20.05.1993 року ОСОБА_7 та члени його родини за адресою: АДРЕСА_1 були зняті з реєстрації у зв`язку з отриманням житла за іншою адресою. ОСОБА_7 перебував на квартирному обліку у Ватутінському районі з 10.06.1991 року на загальних підставах, а з 19.12.1991 року в списку позачерговиків, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ої категорії. Пізніше, розпорядженням представника Президента України Дніпровському районі міста Києва від 21.05.1993 року № 378 «Про затвердження рішень про надання жилої площі робітникам та службовцям підприємств, організацій та установ Дніпровського району та вирішення інших житлових питань по зверненням їх керівників» затверджено рішення про надання гр. ОСОБА_7 на сім`ю з 4-х осіб трикімнатну квартиру площею 45,8 кв. м. на АДРЕСА_2 та знято з квартирного обліку. Враховуючи той факт, що ОСОБА_7 та члени його родини не набували у встановленому законом порядку права власності на спірну квартиру, доводи позивача, що її родина вважала дану квартиру своєю власністю є необґрунтованими та не заслуговують на уваги суду. Враховуючи, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів щодо незаконності та неправомірності передачі спірної квартири у власність третіх осіб та порушення її прав, Київська міська рада вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження недійсним, визнання недійсним ордеру на житло, а також визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Додатковою підставою для відмови у задоволенні позовної заяви є пропуск позивачкою строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом, оскільки ОСОБА_1 було достеменно відомо щонайменше з 2013 року про факт видачі ордеру ОСОБА_5 на спірну квартиру та в подальшому передачу квартири в приватну власність.

Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Позднякова П. В. до суду подано відповідь на відзив представника Київської міської ради. Оскільки, сторона позивача з викладеною позицією представника Київської міської ради не погоджується. Доводи представника відповідача Київської міської ради про те, що начебто родина позивача згідно встановлених норм отримала трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 замість квартири АДРЕСА_1 , згідно черги на житло є хибними, оскільки ОСОБА_7 самостійно вирішив покращення житлових та соціально-побутових умов своєї сім`ї, після народження другої дитини через трудову участь у будівельній організації «Київенергоспецремонт», шляхом особистого трудового та матеріального вкладу. Для отримання ордеру на квартиру АДРЕСА_2 обов`язковою умовою була виписка з попереднього місця проживання, а тому родина ОСОБА_7 вимушена була виписатися з квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Письмові матеріали справи містять пояснення представника третьої особи ОСОБА_4 - адвоката Андрієнко С.В. З яких вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 . Підставою виникнення права власності на вище вказану квартиру є свідоцтво на спадщину за заповітом від 27.12.2019 року. Виникнення та перехід права власності на спірну квартиру в період з 1994 року по 2019 року відбувалося в порядку та на підставах , що передбачені чинним законодавством. Таким чином, ОСОБА_4 є добросовісним набувачем права на нерухоме майно, а саме, квартири АДРЕСА_1 . Позивачем не надано доказів, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 у період з дня виселення та до 2014 року оспорювали видачу ордеру на вселення у квартиру № 70 родини ОСОБА_5 , чи акт приватизації ними цієї квартири. Таким чином, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав їх необґрунтованості та безпідставності, як з огляду на фактичні обставини спору, так і на відсутність належного правового унормування.

11.05.2023 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Поздняковим П.В. до суду подано відповідь на пояснення. Відповідно до яких, вказано наступне, що трикімнатної квартири АДРЕСА_2 отримана не як покращення житлових умов з боку Держави, а за трудовий та матеріальний вклад в будівництво ОСОБА_7 , який працював задля самостійного покращення житлових та соціально-побутових умов своєї сім`ї у будівельній організації Київенергоспецремонт». Отже, вище вказана квартира не надавалася від Держави.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11.05.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

На виконання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 11.05.2023 року КП КМР «КМ БТІ» надано копію свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На виконання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 11.05.2023 року Державним архівом м. Києва надано належним чином посвідчений архівний витяг із розпорядження Представника Президента України у Ватутінському районі м. Києва від 23.09.1993 року № 1145 «Про розгляд заяви громадян та організацій району по квартирних питаннях» в частині, що стосується ОСОБА_5 . А також повідомляє, що розпорядження органів приватизації житлового фонду на зберігання до Державного архіву м. Києва не надходило.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Поздняков П.В. позовні вимоги підтримали та просили їх задовільнити.

Представника відповідача Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації Жуковська Я.В. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог у частині його пред`явлення до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації просила відмовити, у зв`язку з пред`явленням до неналежного відповідача.

В судове засідання ОСОБА_3 не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. До суду подала заяву в якій просила розгляд справи проводити без її участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 та її представника адвокат Андрієнко С.В. в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. До суду подали клопотання в якому просили розгляд справи проводити без їх участі, а також при вирішенні справи врахувати позицію викладену в поясненнях.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Вислухавши вступне слово сторін, допитавши в якості свідка ОСОБА_1 , дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 1 ст. 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 на підставі ордеру на жиле приміщення № 9688 серія Б, виданого 15.12.1988 року виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів разом з родиною у складі 4 осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_9 (дочка), ОСОБА_7 (дочка), отримав право на зайняття житлового приміщення площею 28,95 кв.м., що складалось з двох жилих кімнат та приміщень загального користування, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с.62).

Також матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_7 були зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 у періоди з 16.08.1986 року по 16.08.1988 року та з 30.08.1988 року по 01.01.1989 року тимчасово, а у період з 27.12.1988 року по 20.05.1993 року постійно.

З письмових матеріалів справи вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_7 від 19.05.1993 року, останнього разом із членами його родини було виписано зі спірної квартири, у зв`язку з отриманням житла за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с.64).

Відповідно до архівного витягу із розпорядження Представника Президента України у Дніпровському районі м. Києва від 21.05.1993 року № 378 «Про затвердження рішень про надання жилої площі робітникам та службовцям підприємств, організації та установ Дніпровського району та вирішення інших житлових питань по звернення їх керівників», розглянувши спільні рішення адміністрації та профспілкових комітетів підприємств, організацій та установ Дніпровського району та враховуючи пропозиції житлової комісії затверджено рішення про надання по списку виробничого підприємства «Київенергосперемонт» ОСОБА_7 на сім`ю з 4 осіб трикімнатну квартиру по АДРЕСА_2 . на квартирному обліку перебуває у Ватутінському районі з 10.06.1991 року на загальних підставах, з 19.12.1991 року в списку у поза черговиків, як учасник наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії. Вказана квартира надається першому серед поза черговиків по контрольному списку.

На підставі ордеру на жиле приміщення № 25527 серія Б від 26.05.1993 року ОСОБА_7 та членам його сім' ї, що складалася з 4 осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_7 надано трьох кімнатну квартиру площею 45,8 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 .

На виконання розпорядження Представника Президента України у Ватутінському районі міста Києва від 23.09.1993 року № 1145 «Про розгляд заяв громадян та організацій у Ватутінському районі по квартирних питаннях держадміністрацією Ватутінського району м. Києва був виданий ордер на жиле приміщення № 7666 серії Б від 04.10.1993 року ОСОБА_5 на родину з 2 осіб: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Згідно ордеру на жиле приміщення № 7666 серії Б від 04.10.1993 року, ОСОБА_5 на родину з 2 осіб надано право на зайняття житлового приміщення площею 28,9 кв.м., що складалось з двох жилих кімнат та приміщень загального користування, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с.65).

На підставі вказаного вище ордеру на жиле приміщення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 18.11.1993 року прописані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

З свідоцтва про право власності на житло від 28.02.1994 року виданого Відділом приватизації державного фонду Ватутінської районної держадміністрації вбачається, що власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (том 2 а.с. 11).

Як вбачається з письмових матеріалів справи, 13.06.1996 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виписались зі квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується картками прописки (том 1 а.с. 66 - 67).

Відповідно до Договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого на Київській Універсальній Біржі 22.05.1996 року, власником квартири АДРЕСА_1 став ОСОБА_10 (том а.с.216).

Згідно картки прописки, з 13.06.1996 року в квартирі АДРЕСА_1 були прописані ОСОБА_10 до ІНФОРМАЦІЯ_4 - до дня його смерті та його дружина ОСОБА_11 до ІНФОРМАЦІЯ_3 - до дня її смерті.

27.12.2019 року право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

З витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 29.09.2022 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_4 .

Суд звертає увагу на те, що відповідачі Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація та Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація є неналежними відповідачами.

На момент виникнення спірних правовідносин, органом місцевого самоврядування та його виконавчим комітетом у Ватутінському районі м. Києва були Ватутінська районна рада народних депутатів м. Києва та Ватутінська районна державна адміністрація м. Києва - відповідно.

На момент виникнення спірних правовідносин, органом місцевого самоврядування та його виконавчим комітетом у Ватутінському (нині - Деснянському) районі м. Києва були Ватутінська районна рада народних депутатів м. Києва та Ватутінська районна державна адміністрація м. Києва - відповідно.

Відповідно до Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» та на виконання рішень Київської міської ради: від 30.01.01 року № 162/1139 «Про адміністративно - територіальний устрій м. Києва», від 27.04.01 року № 280/1257 «Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи», від 06.09.01 року № 3/1437 «Про районні у місті Києві ради», а також розпорядження Київської міської державної адміністрації від 01.08.01 року № 1625 «Про утворення у м. Києві державних адміністрацій» та розпорядження Ватутінської районної державної адміністрації м. Києва від 08.08.01 року № 821 «Про ліквідацію Ватутінської районної у м. Києві державної адміністрації», була утворена Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація, що визначена правонаступником Ватутінської районної державної адміністрації м. Києва.

Одночасно, на базі районних рад, що підлягали ліквідації у встановленому законом порядку, шляхом створення відповідних ліквідаційних комісій, були утворені районні у місті Києві ради.

Рішенням Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві», з 31 жовтня 2010 року припинені шляхом ліквідації районні в місті Києві ради та їх виконавчі органи (районні у м. Києві державні адміністрації).

Як було зазначено вище, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 року № 787 «Про організаційно-правові заходи, пов?язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві», з 31 жовтня 2010 року у районах міста Києва утворені районні в місті Києві державні адміністрації, підпорядковані Київській міській державній адміністрації.

3 наведеного слідує, що Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація є новоутвореною юридичною особою, якої станом на день та час виникнення спірних правовідносин не існувало, а також що Відповідач 2 не являється правонаступником ліквідованих/припинених юридичних осіб Ватутінської районної ради народних депутатів м. Києва, Ватутінської районної державної адміністрації м. Києва та Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації.

Зважаючи на те, що на момент виникнення спірних правовідносин Відповідача 2, як юридичної особи не існувало, він не був суб?єктом видання оскаржуваних у межах заявленого позову розпорядження Представника Президента України у Ватутінському районі міста Києва від 23.09.1993 № 1145 «Про розгляд заяв громадян та організацій у Ватутінському районі поквартирних питаннях» в частині надання спірної квартири родині ОСОБА_5 , ордеру № 7666 серії Б від 04.10.1993 року на спірну квартиру, виданого ОСОБА_5 , а також рішення органу приватизації про приватизацію спірної квартири та відповідного свідоцтва про право власності на житло.

Наведене свідчить про те, що Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація та Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація житлових прав ОСОБА_1 не порушували, а відтак не є належними відповідачами за її позовними вимогами.

Відповідно до ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положенням п. 5 ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Таким чином, Київська міська державна адміністрація не є належним відповідачем.

Доводи позивача про те, що родина позивача, співчуваючи трагедії іншим постраждалим внаслідок ЧАЕС прийняла рішення передати квартиру по АДРЕСА_1 для тимчасового проживання іншій родині, у зв`язку із чим передала їм ключ від вхідних дверей, суд до уваги не приймає, оскільки не ґрунтуються на нормах закону та суперечать письмовим матеріалам справи.

Суд звертає увагу на те, що спірна квартира родині ОСОБА_5 надана на виконання розпорядження Представника Президента України у Ватутінському районі міста Києва від 23.09.1993 року № 1145 «Про розгляд заяв громадян та організацій у Ватутінському районі по квартирних питаннях» держадміністрацією Ватутінського району м. Києва, проте аж ніяк не на підставі бажання родини позивача надати допомогу та передати спірну квартиру вказаній родині.

Пояснення позивача про те, що родині позивачу не було надано жодного правовстановлюючого документу на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки на початку 90-х років минулого сторіччя не було законодавчо встановлено відповідної форми та порядку їх виконання, суд до уваги не приймає виходячи з наступного.

Відповідно до положення ч. 1, 2 ст. 58 ЖК Української РСР ( в редакції, що діяла на момент видачі ордеру на спірну квартиру родині позивача) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Ордер є адміністративним актом індивідуального характеру виконкому районної, міської, районної в місті Ради (орган місцевого самоврядування), до компетенції якого входить його видача на вселення громадянина у зазначене в ньому житлове приміщення. Ордер породжує, з одного боку, адміністративно-правові відносини між виконкомом та житлово-експлуатаційною організацією (підприємством, іншим органом), куди він здається, а з іншого - цивільно-правові відносини між громадянином і зазначеними організаціями, які зобов`язані після вселення особи у надане житло укласти з ним договір найму щодо цього жилого приміщення.

Ордер - це наказ (вказівка), доручення уповноваженого органу місцевого самоврядування, адресоване житлово-експлуатаційній організації (іншому органу) вселити особу у певне жиле приміщення. Через видачу ордера у заінтересованої особи за своєю правовою природою виникають публічно-правові відносини з органом, що видав такий ордер, без надання права вимоги до третіх осіб.

Ордер на вселення у жиле (зокрема й службове) приміщення не є правовстановлюючим документом на надане для вселення житло; лише отримання особою такого документа не призводить до виникнення у неї права на користування тим приміщенням, що у ньому зазначено.

З урахуванням викладеного, у позивача не виникло як права користування, так і будь-якого іншого майнового права, права очікування, оскільки відповідні права щодо квартири виникають у особи в силу фактичного вселення її у певне приміщення, здійсненого на підставі чинного ордера та наступного укладення договору найму жилого приміщення щодо такого житла.

Аналіз положення ч. 1, 2 ст. 58 ЖК Української РСР свідчить про те, що жиле приміщення, на вселення в яке видається ордер, повинно бути як фактично, так і юридично вільним. Ордер не може бути виданий також і на жиле приміщення, якщо в ньому будь-яка особа (хоча б й не на законних підставах) проживає. Відповідний орган місцевого самоврядування, органи з управління житловим фондом до видачі ордера повинні вжити заходів з метою звільнення спірного приміщення.

Так само надане житлове приміщення повинно бути юридично вільним від прав третіх осіб на нього, тобто таке житло повинно перебувати на балансі відповідного органу місцевого самоврядування та на нього не повинно існувати прав власності, користування або будь-яких інших майнових прав у третіх осіб.

Проаналізувавши вищевказані норми законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для визнання протиправним розпорядження Представника Президента України у Ватутінському районі міста Києва від 23.09.1993 року № 1145 «Про розгляд заяв громадян та організацій у Ватутінського району по квартирних питаннях» в частині надання квартири АДРЕСА_1 родині ОСОБА_5 ; визнання недійсним ордер № 7666 серії Б від 04.10.1993 року на квартиру АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_5 ; визнання протиправним рішення органу приватизації про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 28.02.1994 року.

Суд звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_7 , як особа, яка перебувала на квартирному обліку до ІНФОРМАЦІЯ_5 (дата смерті ОСОБА_7 , що вказана позивачем) не звертався до суду із позовом щодо порушених його житлових прав.

Покази позивача, як свідка, суд до уваги не приймає, оскільки носять суперечливий характер та є суб`єктивними.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому як ефективний засіб (спосіб) потрібно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту наведених положень законодавства випливає, що у контексті спірних правовідносин позивач на обґрунтування своїх вимог повинен був довести, що його права були порушені, чого позивачем не було зроблено.

Крім цього, судом встановлено, що на підставі власної заяви ОСОБА_7 від 19.05.1993 року, останнього разом із членами його родини, включаючи позивача, було виписано зі спірної квартири, у зв`язку з отриманням ОСОБА_7 іншого житла за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с.64).

Таким чином, у ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.11.2021 року справа № 759/3119/16-ц, провадження № 61-19109св20).

Щодо заяв про застосування строків позовної давності, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 по справі № 369/6892/15-ц (14-96цс18).

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки судом встановлено відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом яких той звернувся до суду, то суд відмовляє в позові саме з підстав його необґрунтованості.

Зважаючи на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилається позивач як на підставу задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на належних і достовірних доказах, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи положення ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір не підлягає стягненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 5, 12, 13, 76-81, 141, 263, 265, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, Київської міської ради, Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, відділу приватизації державного житлового фонду та створення ОСББ Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання протиправними та скасування розпорядження, визнання недійсним ордеру на житло, визнання протиправними та скасування рішення на приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 10 серпня 2023 року.

Суддя: В.О. Сенюта