Постанова

від 10.08.2023 по справі 2-7115/07

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 2-7115/07

провадження № 61-892св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільдерев»,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліс Сервіс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у листопаді 2007 року звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільдерев»

(далі - ТОВ «Тернопільдерев»), у якому просила:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна: тринадцяти дерев`яних будинків відпочинку під інвентарними номерами 12, 13 , 14 , 15 , 16 , 17 , 18 , 19 , 20 , 61 , 62 , 63, 64 та 1/2 частини будинку павільйону-їдальні, що знаходяться на території бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » біля смт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області (територія Будацької коси), укладений 28 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Тернопільдерев»;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме на тринадцять дерев`яних будинків відпочинку під інвентарними номерами 12, 13 , 14 , 15 , 16 , 17 , 18 , 19 , 20 , 61 , 62 , 63 , 64 та на 1/2 частину будинку павільйону-їдальні, що знаходяться на території бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » біля смт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області (територія Будацької коси).

Позивачка обґрунтовувала вимоги позову тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договорукупівлі-продажу нерухомого майна від 28 вересня 2007 року, хоча при укладенні договору вони домовились щодо усіх істотних умов, між ними відбулося повне виконання договору та передання предмета договору згідно з актом приймання-передання від 28 вересня 2007 року.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Директор ТОВ «Тернопільдерев» Бойко Михайло Степанович визнав позов та пояснив, що на той момент у товариства немає коштів для нотаріального посвідчення договору.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 10 грудня 2007 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав дійсним договір купівлі-продажу дерев`яних будинків відпочинку з інвентарними номерами 12, 13 , 14 , 15 , 16 , 17 , 18 , 19 , 20 , 61 , 62 , 63 , 64 та 1/2 частини будинку павільйону-їдальні, що знаходяться на території бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» біля смт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області (територія Будацької коси), укладений 28 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Тернопільдерев».

Визнав за ОСОБА_1 право власності на дерев`яні будинки відпочинку з інвентарними номерами 12, 13, 14 , 15 , 16 , 17 , 18 , 19 , 20 , 61 , 62 , 63 , 64 та 1/2 частину будинку павільйону-їдальні, що знаходяться на території бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» біля смт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області (територія Будацької коси), придбані нею згідно з договором купівлі-продажу від 28 вересня 2007 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка виконала умови договору купівлі-продажу, проте у зв`язку з ухиленням відповідача договір не було посвідчено нотаріально.

Стислий виклад змісту рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліс Сервіс»

(далі - ТОВ «Ліс Сервіс») як особа, прав та інтересів якої стосується рішення суду першої інстанції, звернулося до апеляційного суду із апеляційною скаргою.

Ухвалою від 26 квітня 2021 року Тернопільський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження, а ухвалою від 02 серпня 2021 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Ліс Сервіс» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2007 року.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що ТОВ «Ліс Сервіс» не є стороною договору купівлі-продажу спірного майна від 28 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Тернопільдерев». У разі порушення або невиконання ТОВ «Тернопільдерев» умов договору про спільну діяльність від 17 серпня 2007 року ТОВ «Ліс Сервіс» має право на звернення до суду за захистом своїх прав. Тож, оскільки ТОВ «Ліс Сервіс» не довело того, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції вирішив питання щодо його прав чи інтересів на спірне нерухоме майно, суд закрив апеляційне провадження за скаргою неучасника справи на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановою від 19 січня 2022 року Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу ТОВ «Ліс Сервіс», скасував ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року та передав справу до суду апеляційної інстанціїдля продовження розгляду.

Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки усім доводам апеляційної скарги щодо порушення прав та інтересів заявника оскарженим рішенням суду першої інстанції, а також законності самого рішення. Апеляційний суд не врахував доводи про те, що

ТОВ «Ліс Сервіс» є фактичним володільцем та користувачем спірного майна на підставі укладеного 17 серпня 2007 року з ТОВ «Тернопільдерев» договору про спільну діяльність, а також те, що належне ТОВ «Тернопільдерев» спірне майно передано ТОВ «Ліс Сервіс» за актом приймання-передання внеску від 17 серпня 2007 року.

Верховний Суд виснував, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2007 року стосується прав та інтересів ТОВ «Ліс Сервіс», тому це товариство мало право оскаржити це рішення в апеляційному порядку, а апеляційний суд повинен був перевірити доводи заявника й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Відтак, висновок апеляційного суду про наявність підстав для закриття апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, є необґрунтованим, а оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права.

Постановою від 18 серпня 2022 року Тернопільський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Ліс Сервіс», скасував рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2007 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд здійснив розподіл судових витрат.

Апеляційний суд врахував вказівки Верховного Суду та зробив висновок, що рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів ТОВ «Ліс Сервіс».

Також врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц та у постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року в справі № 665/2266/16-ц

(провадження № 61-29416св18), від 30 жовтня 2019 року в справі № 140/2001/17 (провадження № 61-48764св18), суд апеляційної інстанції виснував, що саме лише небажання сторони нотаріально посвідчувати договір з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України. Також апеляційний суд врахував, що позивачка не довела того, що можливість нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28 вересня 2007 року втрачена.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Позивачка ОСОБА_1 10 січня 2023 року з використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2007 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), відповідно до яких рішення є таким, що ухвалено про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд безпосередньо зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між суб`єктом апеляційного оскарження і сторонами спору не може братися до уваги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «Тернопільдерев» у квітні 2023 року та ТОВ «Ліс Сервіс» у травні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслали до Верховного Суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 22 березня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарженняпостанови Тернопільського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 17 серпня 2007 року ТОВ «Тернопільдерев» та ТОВ «Ліс Сервіс» уклали договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони зобов`язалися шляхом об`єднання своїх зусиль і майна, яке їм належить на відповідних правових підставах, співпрацювати для досягнення спільної господарської мети, а саме будівництва, утримання, проведення ремонтно-відновлювальних робіт та експлуатації приміщень дерев`яних будинків відпочинку з інвентарними номерами 11, 12, 13 , 14 , 15 , 16 , 17, 18, 19, 20, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, господарчого будинку з інвентарним номером 74, загальною площею 159, 30 кв. м, та їдальні з інвентарним номером 78, загальною площею 602, 93 кв. м, що розташовані на території бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» біля смт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області (територія Будацької коси).

Належне ТОВ «Тернопільдерев» майно передано ТОВ «Ліс Сервіс» за актом приймання-передання внеску від 17 серпня 2007 року.

28 вересня 2007 року ТОВ «Тернопільдерев», від імені якого діяв директор Бойко М. С. на підставі статуту та рішення загальних зборів товариства від 28 вересня 2007 року, та ОСОБА_1 в простій письмовій формі уклали договір купівлі-продажу дерев`яних будинків відпочинку з інвентарними номерами 12, 13, 14 , 15 , 16 , 17 , 18 , 19 , 20 , 61 , 62 , 63 , 64 та 1/2 частини павільйону-їдальні, що знаходяться на території бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» біля смт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області (територія Будацької коси).

28 вересня 2007 року ТОВ «Тернопільдерев» передало ОСОБА_1 зазначене нерухоме майно, що підтверджується актом приймання-передання нерухомого майна.

За придбане нерухоме майно ОСОБА_1 сплатила ТОВ «Тернопільдерев» суму в 1 800, 00 грн.

ТОВ «Ліс Сервіс», яке не брало участі у розгляді справи про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно, 03 жовтня 2020 року надіслало ТОВ «Тернопільдерев» повідомлення-претензію щодо забезпечення дотримання умов договору про спільну діяльність.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи, - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

У справі, що переглядається, що суд апеляційної інстанції врахував вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 19 січня 2022 року

в цій справі № 2-7115/07 (провадження № 61-14578св21) та зробив висновок про те, що рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів

ТОВ «Ліс Сервіс»; підстав для закриття апеляційного провадження за скаргою ТОВ «Ліс Сервіс» як особи, яка не брала участі у справі, суд не встановив.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18 та від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20).

У наведених постановах зроблено висновки про те, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Верховний Суд наголошує, що особливістю справи, що переглядається, на відміну від справ, наведених заявницею у касаційній скарзі, є те, що питання про те, чи є рішення суду першої інстанції від 10 грудня 2007 року таким, що постановлене про права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ «Ліс Сервіс» як особи, яка не була залучена до участі у справі, вже досліджувалося Верховним Судом у постанові від 19 січня 2022 року у цій справі № 2-7115/07

(провадження № 61-14578св21).

Верховний Суд у зазначеній постанові виснував, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 грудня 2007 року стосується прав та інтересів ТОВ «Ліс Сервіс», тому товариство мало право оскаржити це рішення в апеляційному порядку, а апеляційний суд повинен був доводи заявника перевірити й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Верховний Суд дійшов переконання, що висновок апеляційного суду про наявність підстав для закриття апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, є необґрунтованим, а оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права, у зв`язку з чим скасував ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року та передав справу до суду апеляційної інстанціїдля продовження розгляду.

За приписами частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відтак, апеляційний суд, приймаючи оскаржувану постанову, дотримався приписів частини першої статті 417 ЦПК України, врахував вказівки Верховного Суду, що викладені у постанові від 19 січня 2022 року, які були для нього обов`язковими, та зробив висновок про те, що рішення суду першої інстанції від 10 грудня 2007 року стосується прав та інтересів ТОВ «Ліс Сервіс».

Верховний Суд не наділений повноваженнями переглядати свої попередні рішення та висновки, зроблені в них за результатами касаційного перегляду іншого судового рішення, що відповідає принципу res judicata, тобто остаточності судового рішення та недопустимості повторного розгляду вже вирішеного судом питання (справи).

Отже, висновки апеляційного судуу справі, яка переглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених заявницею у касаційній скарзі постановах, з огляду на те, що висновок про вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси ТОВ «Ліс Сервіс» апеляційний суд зробив з урахуванням висновків і безпосередніх вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 19 січня 2022 року, які були обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду цієї справи.

Також Верховний Суд врахував, що в касаційній скарзі ОСОБА_1 посилалася виключно на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, а саме пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Доводів про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) заявниця у касаційній скарзі не навела, як і не навела інших належних підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Підстав для виходу за межі доводів і вимог касаційної скарги, передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України Верховний Суд не встановив.

Доводи касаційної скарги, що стосуються вирішення апеляційним судом спору по суті, спрямовані на переоцінку доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанову суду апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Доводи заявниці спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак