Постанова

від 09.08.2023 по справі 380/5084/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/5084/22 пров. № А/857/6655/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,

а також сторін (їх представників):

від позивача Шарко Р.С.;

від третьої особи Кожан А.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2023р. в адміністративній справі за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури м.Львова до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство «Львівський інструментальний завод», ЖК «Еко-Дім», ЖК «Avalon Light», ЖК «Greenville Park Lviv», про визнання протиправним та скасування рішення про затвердження детального плану територій (суддя суду І інстанції: Сакалош В.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11 год. 28 хв. 07.03.2023р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 17.03.2023р.),-

В С Т А Н О В И В:

25.02.2022р. (згідно з відомостями ярлика на поштовому відправленні) Керівник Галицької окружної прокуратури м.Львова звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданої під час розгляду справи заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету /ВК/ Львівської міської ради /МР/ № 117 від 17.02.2017р. «Про затвердження детального плану території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської»; судові витрати стягнути з відповідача (Т.1, а.с.1-29; Т.2, а.с.67, 89-98).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження із викликом учасників справи в судове засідання (Т.2, а.с.70 і на звороті).

Згідно протокольної ухвали суду від 06.09.2022р. задоволено клопотання позивача про заміну неналежного відповідача на належного ВК Львівської МР (Т.2, а.с.104-105).

Ухвалою суду від 26.01.2023р. залучено до участі в справі у якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство /ПрАТ/ «Львівський інструментальний завод», ЖК «Еко-Дім», ЖК «Avalon Light», ЖК «Greenville Park Lviv» (Т.2, а.с.123 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2023р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.2, а.с.217-221).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив Заступник керівника Львівської обласної прокуратури, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (Т.3, а.с.1-11).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації, при цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а план зонування та детальний план території розробляються на підставі генерального плану території та не можуть йому суперечити.

Рішенням ВК Львівської МР № 117 від 17.02.2017р. «Про затвердження детального плану території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської» розроблено та затверджено детальний план території з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок.

Зазначене рішення вимагає внесення змін в генеральний план м.Львова та План зонування території Шевченківського району м.Львова.

Структура проектованої забудови в межах території проектування детального плану території наступна: багатоквартирна житлова забудова з вбудованими об`єктами обслуговування представлена капітальною 8-10-12-16-поверховими секціями, загальною площею орієнтовно 125 тис.м.кв.

Згідно історико-архітектурного регламенту плану зонування Шевченківського району ділянка знаходиться в межах зони регулювання забудови, де висота будинків обмежується до 18 м.

Так, відповідно до діючого Генерального плану міста Львова, затвердженого ухвалою Львівської МР № 3924 від 30.09.2010р. «Про затвердження містобудівної документації «Корегування генерального плану м.Львова» II стадія. Генеральний план», земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:05:002:0107 розташована в межах території промислових підприємств.

Згідно Територіального зонування (Базовий зонінг) проектований об`єкт розташований в зоні В-5 - зона підприємств V класу шкідливості (нормативна СЗЗ до 50 м) та в зоні В-5-1 - зона підприємств без шкідливого впливу на довкілля.

Відповідно до п.2.2. План Зонування Території м.Львова (Зонінг) Том 1. Частина 1 Базове зонування. Загальна пояснювальна записка «Нова редакція» зона В-5 - зона промислових підприємств і технологічних об`єктів та установок V-гo класу за санітарною класифікацією (нормативна СЗЗ - 50 м).

Зона В-5 передбачена для підприємств, виробництв та споруд V-гo класу шкідливості, які є джерелом шуму, тяжких запахів, пилу, вібрації та інших явищ, які можуть вплинути на навколишнє середовище. Можуть бути дозволені деякі некомерційні послуги, які сприяють розвитку виробничої діяльності.

Відповідно до п.2.2. План зонування території м.Львова (Зонінг) Том 1. Частина 1 Базове зонування. Загальна пояснювальна записка «Нова редакція» зона В-5-1- підзона зони B-5-зона промислових підприємств та об`єктів без шкідливого впливу на довкілля.

Підзона В-5-1 визначена для розміщення об`єктів промзони, від яких СЗЗ не встановлюється, або не виходять за межі ділянки об`єкту.

Переважні види забудови: адміністративні та побутові приміщення; озеленені зони відпочинку; гостьові автостоянки; спеціалізовані магазини; об`єкти громадського харчування;

Відтак, відповідно до діючого Генерального плану м.Львова будівництво багатоквартирних житлових будинків у вказаних зонах не передбачено.

В свою чергу, затвердженим детальним планом території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської змінено функціональне призначення території, визначеної генеральним планом, як територію для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (зона Ж-3 - зона багатоповерхової житлової забудови (5-9 поверхів), зона Ж-4 - зона багатоповерхової житлової забудови (9-16 поверхів) та зона Г-3-1 - зона дитячих дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл.

Відтак, в цій частині детальний план не відповідає генеральному плану, що нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку населеного пункту, а отже, порушує суспільні інтереси, які виражаються у забезпеченні дотримання правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

З огляду на вищенаведене, спірне рішення № 117 від 17.02.2017р. «Про затвердження детального плану території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської» не відповідає ст.19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не уточнює, а суперечить генеральному плану міста Львова, оскільки згідно схеми зонування частину території змінено та визначено зоною Ж-3 - зона багатоповерхової житлової забудови (5-9 поверхів), зоною Ж-4 - зона багатоповерхової житлової забудови (9-16 поверхів) та частково зоною Г-3-1 - зона дитячих дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл.

Також останній не відповідає пунктам 1.1, 1.2, 4.1, 4.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території», оскільки ним не уточняється положення генерального плану населеного пункту та схеми планування території району, а змінює генеральний план, план зонування території та її функціональне призначення.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Ухвалою апеляційного суду від 21.06.2023р. з ініціативи суду витребовано додаткові докази від відповідача ВК Львівської МР, однак такі суду не представлені, дійсні причини об`єктивної неможливості їх надання не вказані (Т.2, а.с.76-80)..

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, відповідно до діючого Генерального плану м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 3924 від 30.09.2010р. «Про затвердження містобудівної документації «Корегування генерального плану м.Львова» II стадія. Генеральний план», земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:05:002:0100 розташована в межах території промислових підприємств.

21.05.2015р. сесією Львівської МР винесено ухвалу № 4657 «Про затвердження містобудівної документації «План зонування території м.Львова (зонінг). Том 1. Частина 4, 5. Залізничний та Шевченківський райони».

Управління архітектури департаменту містобудування визначено замовником розроблення детального плану території у районі вул.Замарстинівської, вул.І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської у м.Львові, а розробником цієї містобудівної документації є ДП ДІМП «Містопроект».

Також на офіційному сайті Львівської міської ради у рубриці «Громадські слухання» було розміщено оголошення про проведення з 11.11.2016р. по 05.12.2016р. громадського слухання щодо врахування громадських інтересів під час розгляду детального плану території у районі вул.Замарстинівської, вул.І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської у м.Львові.

Вказаним оголошенням зазначено дату та місце проведення громадських слухань - 21.11.2016р. о 18 год. 00 хв., місце проведення - актовий зал екологічного коледжу ЛНАУ (м.Львів, вул.Замарстинівська, 167).

Згідно із протоколом громадського слухання від 21.11.2016р. в слуханнях прийняло участь 22 зареєстровані особи (Т.1, а.с.31-39, 115-122).

19.08.2016р. рішенням Львівської МР № 750 «Про розроблення детального плану території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської» дозволено розроблення детального плану відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, генерального плану м.Львова та положень затвердженої містобудівної документації.

Управління архітектури департаменту містобудування з залученням фінансових джерел організацій, зацікавлених у розробленні містобудівної документації визначено замовником розроблення детального плану території.

Відповідальним за фінансування та розроблення бліц-конкурсу і детального плану території визначено Публічне акціонерне товариство /ПАТ/ «Львівський інструментальний завод», якому доручено на конкурсній основі визначити ліцензовану проектну організацію розробника детального плану території з укладанням відповідного договору, скласти з розробником детального плану території завдання на його розроблення та забезпечити розроблення містобудівної документації (Т.2, а.с.14-15).

Вказане рішення оприлюднено на офіційному сайті Львівської МР.

17.02.2017р. ВК Львівської МР прийняв рішення № 117, яким затверджено детальний план території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської з розробленою планувальною структурою забудови території, планом червоних ліній вулично-дорожньої мережі, схемою функціонального зонування території (планом зонування території) з визначенням містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, пропозиціями з інженерного забезпечення та захисту території, заходами щодо дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних нормативів, вимог з ліквідації аварійних ситуацій та реалізації детального плану території.

Згідно з п.2 вказаного рішення Державному інституту проектування міст «Містопроект» доручено внести зміни до плану зонування території м.Львова (Шевченківський район) (Т.1, а.с.30).

Відповідно до наданої Управлінням земельних ресурсів Львівської МР інформації № 2403-вих-9616 від 02.02.2022р. ухвалою Львівської МР № 2618 16.11.2017р. «Про затвердження ПАТ «Львівський інструментальний завод» технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на вул.Замарстинівській, 170 та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.Замарстинівській, 170», затверджено ПАТ «Львівський інструментальний завод» технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 4,4056 га (кадастровий номер 4610137500:05:002:0100) на вул.Замарстинівській, 170 на земельні ділянки:

площею 4,1175 га (кадастровий номер 4610137500:05:002:0107);

площею 0,1735 га (кадастровий номер 4610137500:05:002:0108);

площею 0,0046 га (кадастровий номер 4610137500:05:002:0109);

площею 0,1100 га (кадастровий номер 4610137500:05:002:0110).

При цьому, ПАТ «Львівський інструментальний завод» надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,1175 га (кадастровий номер 4610137500:05:002:0107) для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями і підземним паркінгом та дошкільного навчального закладу за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови (Т.1, а.с.160-161).

На підставі затвердженого детального плану території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської у м.Львові, відповідачем ВК Львівської МР прийнято низку рішень про затвердження містобудівних умов та обмежень.

Отже, спірна територія знаходиться в межах земельних ділянок за кадастровими номерами 4610137500:05:002:0107 площею 4,1175 га, 4610137500:05:002:0108 площею 0,1735 га, 4610137500:05:002:0109 площею 0,0046 га, 4610137500:05:002:0110 площею 0,1100 га, які розташовані по вул.Замарстинівській, 170 в м.Львові.

Галицькою окружною прокуратурою міста Львова надіслано на адресу Львівської МР лист щодо виявлених порушень закону та самостійного приведення у відповідність до вимог закону рішення № 117 від 17.02.2021р. «Про затвердження детального плану території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської у м.Львові»

Листом № 2401-вих-14262 від 15.02.2022 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської МР повідомило про те, що відповідно до ст.ст.18, 19 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» в редакції, чинній на момент розроблення та затвердження вказаного детального плану території, функціональне призначення встановлюється планом зонування території, що розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ), а також визначається детальним планом території, який уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Натомість, генеральний план населеного пункту відповідно до п.2 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, зокрема, відповідно до п.4.3 ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад і зміст генерального плану населеного пункту» генеральний план визначає основні принципи і напрямки планувальної організації та функціонального призначення території (Т.1, а.с.231).

Із змісту заявленого позову слідує, що Керівник Галицької окружної прокуратури м.Львова обґрунтовує свої вимоги сукупністю наступних обставин:

затверджений детальний план, яким змінено функціональне призначення території на територію для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (зона Ж-3 - зона багатоповерхової житлової забудови (5-9 поверхів), зона Ж-4 - зона багатоповерхової житлової забудови (9-16 поверхів) та зона Г-3-1 - зона дитячих дошкільних установ та загальноосвітніх шкіл), не відповідає генеральному плану та плану зонування, що визначають спірну територію як зона B-5-зона промислових підприємств та об`єктів без шкідливого впливу на довкілля (підзона В-5-1);

рішення ВК Львівської МР № 117 від 17.02.2017р. не відповідає Державним будівельним нормам, Державним санітарним правилам планування та забудови населених пунктів, оскільки детальний план не уточнює положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району, ним змінено план зонування території та її функціональне призначення.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розроблення детального плану території, в межах території останнього існував наступний процентний розподіл використання території: територія колишнього підприємства - 44%; територія автостоянки - 5%; території вулиць та проїздів - 28%; територія садибної житлом забудови - 14%; інші території обслуговування транспорту та виробництві підприємства - 9%.

Розроблення детального плану території було необхідним з огляду на те, що територія на той час не використовувалась належним чином. Основна частина території плану - це територія ПАТ «Львівський інструментальний завод», що не функціонував і на якому не передбачалось відновленням виробництва.

Таким чином, відповідач при затвердженні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом у м.Львові не порушив зонінгу в частині видів забудови, висотності, площі забудови тощо.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що в апеляційного суду є наявними визначені приписами ст.319 КАС України підстави для скасування рішення суду із залишенням позовної заяви без розгляду.

Такий висновок слідує з наступних обставин, які були залишені поза увагою суду першої інстанції.

Підставою для представництва Галицькою окружною прокуратурою міста Львова інтересів держави відповідно до ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначені порушення ВК Львівської МР вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.19 Конституції України та прийняття рішення всупереч інтересам територіальної громади.

Таким чином, порушення прав та інтересів суспільства, невизначеного кола осіб - населення адміністративно-територіальної одиниці, як частини Українського народу (територіальної громади) беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки такі порушення протирічать принципам змісту та спрямованості діяльності держави в цілому.

Затверджений рішенням відповідача № 117 від 17.02.2017р. детальний план території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської у м.Львові не уточнює Генеральний план міста Львова, а змінює його та суперечить, прийнятий всупереч інтересам громадян і державним інтересам.

Галицькою окружною прокуратурою міста Львова надіслано на адресу Львівської МР лист щодо виявлених порушень закону в частині самостійного приведення у відповідність до вимог закону рішення № 117 від 17.02.2021р. «Про затвердження детального плану території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської у м.Львові».

Листом № 2401-вих-14262 від 15.02.2022р. Львівська МР повідомила про те, що відповідно до ст.ст.18, 19 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» в редакції, чинній на момент розроблення та затвердження вказаного детального плану території, функціональне призначення встановлюється планом зонування території, що розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ), а також визначається детальним планом території, який уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Натомість, генеральний план населеного пункту відповідно до п.2 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» - це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Також у центрального органу державної влади, що здійснює архітектурно-будівельний контроль та нагляд (відповідно до ст.ст.41, 41-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») відсутні повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) щодо законності прийняття рішень відповідними органами місцевого самоврядування, в даному випадку Львівською МР про затвердження містобудівної документації на місцевому рівні.

Вказане підтверджено інформацією ДІАМ (вх. №292-22 від 14.01.2022р.), згідно якої основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а вжиття заходів щодо дотримання органами місцевого самоврядування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності під час затвердження в установленому порядку містобудівної документації належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Таким чином, прокурор звернувся до суду із розглядуваним позовом щодо захисту інтересів держави самостійно в порядку, визначеному ч.5 ст.53 КАС України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з відсутністю органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Одним з ключових питань у цій справі є питання щодо наявності у прокурора права звернення до суду з цим позовом в інтересах держави. З`ясування цього питання передує розгляду питання щодо правомірності рішення відповідача, що оскаржується (розгляду справи по суті).

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.5 КАС України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що суб`єкт владних повноважень в адміністративному процесі має право на звернення до суду у порядку та у спосіб, які обмежені повноваженнями, визначеними Конституцією і законами України.

При цьому, виходячи зі змісту ст.ст.2, 3 КАС України суб`єкт владних повноважень не має прав, у розумінні міри свободи поведінки, а лише наділений законодавцем певними повноваженнями, необхідними для реального виконання завдань та функцій держави, що покладені на нього.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.3 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (ч.4 ст.53 КАС України).

Відповідно до ч.5 ст.53 КАС України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України № 1697-VII від 14.10.2014р. «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (ст.55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно базуватись на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У зв`язку зі наведеним, треба зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.1999р. № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування міститься у постановах Верховного Суду від 08.11.2018р. у справі № 826/3492/1 та від 23.06.2020р. у справі №815/1567/16.

До того ж Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.09.2020р. у справі № 815/6347/17 при розгляді подібних правовідносин зробила такі висновки:

« 26. У контексті зазначених норм можна зробити висновок, що в адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

27. У такому випадку прокурор здійснює квазіпредставницьку функцію, виступаючи в інтересах певного органу державної влади, однак, в адміністративному судочинстві прокурор не може набувати статусу сторони у справі із самостійними інтересами, правами та обов`язками, крім випадків, коли це прямо передбачено нормами КАС України».

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказаний висновок зазначений в постанові Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі № 806/1000/17.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (ст.55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього наявні виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Відповідно до ст.26 Закону України № 280/97-ВР від 21.05.1997р. «Про місцеве самоврядування в Україні» затвердження містобудівної документації віднесено до виключних повноважень сільських, селищних, міських рад.

Згідно із ч.1 ст.73 цього Закону акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Частиною першою ст.59 вказаного Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом частин 11 та 12 ст.59 зазначеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

У статті 4 КАС України визначено терміни «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:

нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27.12.2001р. № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991р. (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997р. № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України № 3038-VI від 17.02.2011р. «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ч.1 ст.16 цього Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Відповідно до ч.1 ст.19 зазначеного Закону детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Згідно із п.4 ч.4 ст.19 цього Закону детальний план території визначає містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території.

Відповідно до ч.1 ст.29 наведеного Закону основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» (затверджені з наданням чинності з 01.10.2012р. наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 107 від 12.03.2012р.) ці будівельні норми встановлюють вимоги до складу та змісту детального плану території. Норми призначені для застосування органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами незалежно від форм власності та господарювання при розробленні детальних планів територій.

Згідно із п.4.1 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» детальний план розробляється з метою: - уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району; - уточнення планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту або території за його межами; - визначення функціонального призначення та параметрів забудови окремої земельної ділянки за межами населеного пункту з метою розміщення об`єкта будівництва; - формування принципів планувальної організації забудови; - встановлення червоних ліній та ліній регулювання забудови; - виявлення та уточнення територіальних ресурсів для всіх видів функціонального використання території; - визначення всіх планувальних обмежень використання території згідно з державними будівельними нормами та санітарно-гігієнічними нормами; - визначення параметрів забудови окремих земельних ділянок; - уточнення містобудівних умов та обмежень згідно з планом зонування у разі його наявності; - визначення містобудівних умов та обмежень у разі відсутності плану зонування; - обґрунтування потреб формування нових земельних ділянок та визначення їх цільового призначення, зображення існуючих земельних ділянок та їх функціонального використання; - визначення потреб у підприємствах та установах обслуговування, місць їх розташування; - забезпечення комплексності забудови території; - визначення доцільності, обсягів, послідовності реконструкції забудови; - створення належних умов охорони і використання об`єктів культурної спадщини та об`єктів природно-заповідного фонду, інших об`єктів, що підлягають охороні відповідно до законодавства; - визначення напрямів, черговості та обсягів подальшої діяльності щодо: попереднього проведення інженерної підготовки та інженерного забезпечення території; створення транспортної інфраструктури; організації транспортного і пішохідного руху, розміщення місць паркування транспортних засобів; охорони та поліпшення стану навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки; комплексного благоустрою та озеленення; використання підземного простору тощо.

Як передбачено п.4.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» детальний план розробляється: - на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, - на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів; - на окрему територію за межами населеного пункту з певним функціональним використанням (житлова, курортна, оздоровча, рекреаційна, дачна або садова, виробнича тощо) або кількох таких територій - на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів; - на земельну ділянку за межами населеного пункту для розміщення окремого об`єкта будівництва - на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів (Примітка 1. Детальний план розробляють, як правило, на територію, що обмежується магістралями, вулицями, магістральними інженерними мережами або елементами ландшафту (водні об`єкти, гори, яри, ліси). Примітка 2. Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб (малих міст, селищ, сіл), а також курортних, дачних і садових територій детальний план може розроблятися на всю територію та поєднуватися із генеральним планом цього населеного пункту).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації, при цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, а план зонування та детальний план території розробляються на підставі генерального плану території та не можуть йому суперечити. Крім того, детальний план території не може суперечити плану зонування.

При цьому, детальний план території містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Це, зокрема, сукупність обов`язкових вимог до використання земельних ділянок, щільність населення в межах житлової забудови; відсоток озеленення (для рекреаційних зон); гранична поверховість або висота будівель у метрах, інші містобудівні умови та обмеження.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що детальний план території містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Затверджуючи своїм рішенням містобудівну документацію, а саме - детальний план території, місцева рада формує обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту, тобто, здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло, оскільки кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).

Крім того, необхідно вказати на таку особливістю нормативного акта як його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто, об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу. Ще однією важливою ознакою нормативно-правового акта є неодноразовість його застосування.

Оспорюване рішення ВК Львівської МР № 117 від 17.02.2017р. «Про затвердження детального плану території у районі вул.Замарстинівської, вул.Гетьмана І.Мазепи, вул.Інструментальної, вул.Уманської» стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, мешканців відповідної територіальної громади, суб`єктів господарювання. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності. Крім того, оскаржуване рішення має необмежений термін дії, зумовлює настання правових наслідків для необмеженого кола осіб.

У зв`язку із наведеним колегія суддів доходить до висновку, що прокурором у цій справі оскаржено положення нормативно-правового акту.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.12.2019р. у справі № 369/7296/16-а, від 20.12.2019р. у справі № 520/14995/16-а.

Враховуючи аргументацію протиправності окремих положень оспорюваного рішення відповідача, предмет спору, характер спірних правовідносин, прокурор акцентує увагу на порушеннях вимог законодавства про регулювання містобудівної діяльності, які допустив відповідач при ухваленні нормативно-правого акта.

На думку колегії суддів, відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати контроль за додержанням суб`єктами владних повноважень законодавства про регулювання містобудівної діяльності, яким законом й надані повноваження у сфері містобудування затверджувати містобудівну документацію, звертатись до суду з позовом про скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо затвердження містобудівної документації не є прогалиною законодавства щодо здійснення контролю у сфері містобудування і не створює відповідно до ст.ст.5, 53 КАС України та 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для самостійного звернення прокурора з позовом до суду про їх скасування, а оскарження рішення про затвердження детального плану території повинно відбуватись у порядку, встановленому для нормативно-правових актів.

Так, частиною 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень врегульовано положеннями ст.264 КАС України, частиною другою якої передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Отже, можливість оскарження нормативно-правового акта законодавством надано особам, щодо яких його застосовано, а також особам, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Водночас, у цій справі прокурором не обґрунтовано наявність чи відсутність суб`єкта владних повноважень, щодо якого застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт (детальний план території), або який би був суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Окрім цього, як убачається з матеріалів цієї справи, зі змісту позовної заяви, аргументації про протиправність дій відповідача, означеного предмету спору, описаного характеру спірних правовідносин, прокурор в основному сфокусував увагу на порушеннях вимог законодавства у сфері містобудування, які допустив відповідач. Але поряд з тим, не навів суджень і аргументів, які б опиралися на об`єктивні дані й ілюстрували, що дії відповідача порушують чи зачіпають інтереси держави або конкретної особи (громадянина України, іноземця або особи без громадянства), а орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження із захисту інтересів держави чи територіальної громади, не здійснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження, а також чи є громадяни, які за віком чи станом здоров`я самі не можуть здійснити захист свої прав або інтересів, і чи опинилися такі громадяни у певному винятковому загрозливому для їхніх інтересів становищі, яке спонукає прокурора виступити на їхній захист шляхом звернення з позовом до адміністративного суду.

Термін «територіальна громада» визначений Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме: жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр виключає ототожнення її з державою в цілому, або з будь-яким органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. За змістом визначення територіальна громада є досить значною групою фізичних осіб тому представлення їх інтересів має відбуватися на принципах представництва саме осіб.

Для реалізації прав територіальної громади існує місцеве самоврядування, гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Будь-яких форм участі прокурора у місцевому самоврядуванні Конституцією України не передбачено.

В поданому позові, з яким прокурор звернувся в інтересах держави, не надано жодних пояснень, в чому полягає порушення державних інтересів.

Водночас, перевірці права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляд питання щодо правомірності дій відповідача з приводу прийняття оскаржуваного рішення (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. Правомірність оскаржуваного рішення, зокрема і з мотивів, наведених прокурором, повинна перевірятись за позовом належного позивача.

Відсутність же підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні ст.108 КАС України має наслідком повернення позовної заяви позивачеві.

Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження.

Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (п.1 ч.1 ст.155 КАС України, п.1 ч.1 ст.240 КАС України).

Аналогічного висновку щодо процесуальної можливості залишення позовної заяви без розгляду в справах, провадження у яких відкрито за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, дійшов Верховний Суд у постановах від 18.07.2019р. (справа № 826/15794/17), від 23.10.2019р. (справа № 0640/4292/18), від 04.11.2021р. (справа № 826/9937/17) та від 13.04.2022р. (справа № 813/3584/17). Отже, суд першої інстанції помилково розглянув позовні вимоги по суті.

Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

У зв`язку з викладеним, постановлене судом першої інстанції рішення відповідно до ч.1 ст.319 КАС України підлягає скасуванню, а заявлені позовні вимоги - залишенню без розгляду, з вищевикладених мотивів.

Також в порядку ст.139 КАС України та Закону України «Про судовий збір» понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта Львівську обласну прокуратуру.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.3 ч.1 ст.315, ст.319, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2023р. в адміністративній справі № 380/5084/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Керівника Галицької окружної прокуратури м.Львова до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство «Львівський інструментальний завод», ЖК «Еко-Дім», ЖК «Avalon Light», ЖК «Greenville Park Lviv», про визнання протиправним та скасування рішення про затвердження детального плану територій, - залишити без розгляду.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Львівську обласну прокуратуру.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 10.08.2023р.