Рішення

від 24.07.2023 по справі 753/19658/21

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/19658/21

провадження № 2/753/1605/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2023 року Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Мицик Ю.С.,

за участі секретарів судового засідання Куцолабській І.А., Осадчуку С.В., Мелещенковій А.С, Грицишині А.А.

представника позивача Томчишина А.І.

представника відповідачів Здоровця С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гравіс - Кіно», Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» про захист особистих немайнових прав та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідачів.

27 вересня 2021 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Гравіс - Кіно» (далі - ТОВ «Гравсі-Кіно», відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» (далі - ТОВ «1+1 Інтернет», відповідач-3) про захист особистих немайнових прав та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_8 в ефірі телеканалу 2+2 вийшов сюжет програми «Гроші» за участю відповідача-1, в якому розповідалось, зокрема, про нього особисто та мережу АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_7». Вказаний сюжет також було розміщено на веб-сайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказує, що телеканал 2+2 належить відповідачу-2, що підтверджено структурою власності, викладеною на веб-сайті цього телеканалу за посиланням: https://2plus2.ua/ownership-structure . Веб сайт https://1plus1.video належить відповідачу-3, що підтверджується « Угодою Користувача на використання відео-сервісу https://1plus1.video », даного веб-сайту за посиланням https://1plus1.video/rules .

Відеосюжет містить недостовірну інформацію, яка є негативною, стосується позивача та негативно впливає на його ділову репутацію.

Містить наступні висловлювання:

15:39 «Проте один із біглих бензинових королів...»

17:50 «де і як живе біглий власник ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 . Як він увійшов до списку найбагатших українців, навіть після кримінальних справ...»

20:27 наче брати близнюки ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зійшлись у спільній любові до уникнення від сплати податків, і кустарного виробництва бензину.»

29:00 «втікнувши до Італії, ОСОБА_3 продовжує керувати бізнесом, бадяжити бензин із небезпечними розчинами, виводити готівку через чеки на заправках, заробляти мільйони...»

30:56 «подивитись як красиво веде бізнес на гроші від українських податкових схем і продажу сурогатного бензину ОСОБА_3 в Італії, можете і ви...».

Позивач вважає, що вищезазначеною інформацією, його фактично звинувачують в ухиленні від сплати податків, кустарному виробництві «бодяженні» пального, та наявності кримінальних справ проти нього. Звинувачення у вказаних діях, без будь-яких доказів, порушує принцип невинуватості, а також принцип рівності перед законом, поваги до людської гідності.

Інформація про наявність кримінальних справ відносно нього не знайшла свого підтвердження згідно з довідками Міністерства внутрішніх справ України.

Позивач посилається на те, що є власником торгового знаку « ІНФОРМАЦІЯ_7 », що підтверджується випискою з державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг від 27 липня 2015 року № НОМЕР_3, та свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 від 27 жовтня 2014 року. Згідно з ліцензійним договором від 07 листопада 2019 року, цей торговий знак переданий ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР». Відповідно торговий знак «ІНФОРМАЦІЯ_7» використовується ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» під час роздрібної реалізації пального на автозаправних комплексах, придбаного від постачальника ТОВ «Катма-Груп», яке купує його у виробника - ТОВ «Стандарт Ойл-2000».

Бензин, який реалізують АЗС «ІНФОРМАЦІЯ_7» відповідає вимогам ДСТУ, що підтверджується доказами, долученими до справи, зокрема, протоколами випробувань, паспортами якості та сертифікатами відповідності, що підтверджує якість пального, що реалізується під торговим знаком, власником якого є позивач.

Позивач стверджує, що не являється ні засновником, ні керівником, ні працівником юридичних осіб: ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», ТОВ «Катма-Груп», ТОВ «Стандарт Ойл-2000». Тобто він не має жодного відношення до виготовлення пального, чи до його реалізації.

Крім того, позивач вказує, що у відеосюжеті неодноразово були розміщені фото із його зображенням, зокрема, на 03:19 хвилині, на 04:59 хвилині. Однак, згоди на їх розміщення він не надавав.

Також у сюжеті відтворено звукозапис телефонної розмови його з журналістом телеканалу 2+2, з наступним перекладом на українську мову з російської мови, зокрема:

на 02:56 хвилині «…ну я просто дуже талановитий…»;

на 10:12 хвилині «вибачитись, ні, це ще не доведено, є думки цього ОСОБА_10, є може рішення суду, але суд іще не закінчився»;

на 10:53 хвилині «якби це були висновки європейської комісії, я б ще погодився із ним, а оскільки це українська комісія...»;

на 14:44 хвилині «ну бачите, інформатори у вас так собі, так, я дійсно допомагав православній церкві у Тайланді, ми багато чого робили, наразі ми взагалі ведемо 78 храмів по всій Україні».

При цьому дозвіл на відтворення його телефонної розмови з журналістом позивач не давав і не був повідомлений перед початком розмови, що вона записується.

Позивач стверджує, що розміщення фото його зображення та відтворення його телефонної розмови, є доказом того, що поширена інформація у відеосюжеті стосується саме його.

Поширена відповідачами інформація, на переконання позивача має негативний характер, оскільки принижує честь, гідність позивача у громадській думці з точки зору додержання моралі, загальновизнаних правил співжиття, ганьбить його, оскільки спонукає до негативного ставлення до нього як до людини, яка вчинила негативні дії. Крім того, порушено його права на ділову репутацію, як власника торгового знаку « ІНФОРМАЦІЯ_7 ».

Внаслідок розповсюдження недостовірної інформації, незаконного розміщення фото зображення та незаконного запису і відтворення телефонної розмови, позивачу завдана моральна шкода, яка з урахуванням резонансу розповсюдженої інформації та кількості її глядачів у мережі Інтернет, становить 200 000,00 грн.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, позивач враховує те, що наслідки поширеної недостовірної інформації постали для нього психогравмуючими, обумовили порушення емоційного та психосоціального рівнів існування особистості, перешкоджають активній підприємницькій діяльності, впливають на формування суспільної думки, викликали появу негативних логічних переживань, змінили звичайний ритм життя.

Посилаючись на положення статей 68 Конституції України, статті 23, 299, 275, 307, 308, 306, ЦК України, частину першу статті 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», позивач стверджує, що його право порушено та підлягає судовому захисту.

За вимогами позову, ОСОБА_3 просив суд:

1) визнати недостовірною, та такою, що порушує честі, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену відповідачами, у вигляді відеосюжету телеканалу «2+2», в програмі «Гроші», випуск за ІНФОРМАЦІЯ_8 , НОМЕР_4, що розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме:

17:50 «де і як живе біглий власник ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 . Як він увійшов до списку найбагатших українців, навіть після кримінальних справ...»

20:27 наче брати близнюки ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зійшлись у спільній любові до уникнення від сплати податків, і кустарного виробництва бензину.»

29:00 «втікнувши до Італії, ОСОБА_3 продовжує керувати бізнесом, бадяжити бензин із небезпечними розчинами, виводити готівку через чеки на заправках, заробляти мільйони...»

30:56 «подивитись як красиво веде бізнес на гроші від українських податкових схем і продажу сурогатного бензину ОСОБА_3 в Італії, можете і ви...»;

2) зобов`язати відповідача-2 та відповідача-1 спростувати вищезазначену недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом розміщення, в ефірі телеканала « 2+2 », у програмі «Гроші» у проміжку телевізійного часу з 19:00 год до 22:00 год, протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішення у цій даній справі, за власний рахунок, повідомлення у вигляді відеозапису ОСОБА_4 , без власних зауважень та коментарів, наступного змісту:

«Повідомлення про спростування:

На телеканалі 2+2, в програмі «Гроші» випуск за ІНФОРМАЦІЯ_8, НОМЕР_4, журналістом ОСОБА_4 , була поширена недостовірна інформація про ОСОБА_3 , зокрема, про звинувачення його в ухиленні від сплати податків, у кустарному виробництві «бодяжені» пального, в продажі сурогатного пального, а також наявності кримінальних проваджень.

Дана інформація не відповідає дійсності, не знайшла жодного свого підтвердження, та спростовується даним повідомленням».

3) зобов`язати відповідача-2, відповідача-3 та відповідача-1 спростувати вищезазначену недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом розміщення, в мережі Інтернет, на сайті 1plus1.video, протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішення суду у цій справі, за власний рахунок, повідомлення у вигляді відеозапису ОСОБА_4 , без власних зауважень та коментарів, наступного змісту:

«Повідомлення про спростування:

На телеканалі 2+2, в програмі «Гроші» випуск за ІНФОРМАЦІЯ_8, НОМЕР_4, журналістом ОСОБА_4 , була поширена недостовірна інформація про ОСОБА_3 , зокрема, про звинувачення його в ухиленні від сплати податків, у кустарному виробництві «бодяжені» пального, в продажі сурогатного пального, а також наявності кримінальних проваджень.

Дана інформація не відповідає дійсності, не знайшла жодного свого підтвердження, та спростовується даним повідомленням».

4) зобов`язати відповідача-3 протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішення суду у цій справі, за власний рахунок видалити відеосюжет з недостовірною інформацією, програми «Гроші», випуск за ІНФОРМАЦІЯ_8, НОМЕР_4, що розміщений на сайті 1plus1.video за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

5) стягнути солідарно із відповідачів 200 000,00 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди;

6) стягнути солідарно із відповідачів понесені судові витрати.

01 грудня 2021 року представник відповідача-2 та відповідача-3 - адвокат Здоровець С. В. подав відзив, у якому вимоги позову не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Не погоджуючись із викладеним у позові доводами, а саме, що поширена у сюжеті інформація є такою, що не відповідає дійсності, представник зазначив:

- висловлювання: «де і як живе біглий власник ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 ? Як він увійшов до списку найбагатших українців, навіть після кримінальних справ?» викладено не у формі фактичного ствердження, а у формі запитання. Інформація не містить звинувачень про вчинення ОСОБА_8 якогось конкретного кримінального правопорушення, як доконаний факт. У свою чергу йде відсилання до кримінальних справ, які були відкриті, наприклад, внаслідок вибуху на нафтобазі у м. Василькові, інших кримінальних проваджень, учасниками яких, є юридичні особи, кінцевим бенефіціаром яких є ОСОБА_8 ;

- висловлювання: «наче брати близнюки ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зійшлись у спільній любові до уникнення від сплати податків і кустарного виробництва бензину» є цілком оціночним судженням, а фактологічна база для його вираження може бути підтверджена відповіддю на адвокатський запит державної податкової служби та протоколом випробувань пального (копії яких додано до відзиву);

- висловлювання: «Втікнувши до Італії, ОСОБА_3 продовжує керувати бізнесом, бадяжачи бензин із небезпечними розчинниками виводити готівку через чеки на заправках, заробляти мільйони.... І скуповувати конкурентів», «подивитись як красиво веде бізнес на гроші від українських податкових схем і продажу сурогатного бензину ОСОБА_3 в Італії, можете і Ви...» містять оцінку діяльності ОСОБА_8 . При цьому позивач не є самостійним суб`єктом з виробництва пального. Відсутнє звинувачення у вчиненні якогось конкретного правопорушення.

Позивач не надав доказів того, що поширена інформація вплинула на його ділову репутацію, що потягло за собою завдання немайнової шкоди.

Посилаючись на положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), представник відповідачів стверджує, що у цьому випадку поширена інформація має значний суспільний інтерес, адже стосується відомого бізнесмена - власника великої мережі АЗС, суб`єкти господарювання якої, як і її бенефіціари виходили у медіа площину внаслідок оприлюднення результатів журналістських розслідувань.

Вказує, що позивач є публічною особою, відомим у суспільстві бізнесменом, а тому простір для критики, обговорення та висвітлення його є значно ширшим.

Стверджує, що обраний позивачем спосіб захисту у частині видалення оскаржуваного сюжету є неналежним, оскільки вилучення певної інформації не відповідає змісту позовних вимог і по суті, є цензурою діяльності щодо певної особи.

Не погоджуючись з доводами позивача щодо незаконного використання фотографії позивача та запису телефонних розмов, представник посилається на те, що таке опублікування мало легітимну мету, оскільки право громадськості на інформацію у цьому випадку превалює над правом на особисте життя. Крім того, відповідач-1, виконуючи редакційне завдання, здійснив телефонний дзвінок позивачу, який був обізнаний щодо особи журналіста та не відмовився від коментаря на тему, яка широко обговорювалася у суспільстві, а саме - вибух на нафтобазі у м. Василькові.

Визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди на рівні 200 000,00 грн є безпідставним, не підтверджений жодними доказами та суперечить принципам розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідач-1 не скористався наданим йому правом, відзив на позов до суду не подав.

Представник позивача - адвокат Томчишин А. І. у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідачів - адвокат Здоровець С. В. позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Просив покласти на позивача судові витрати.

ІІ. Рух справи, процесуальні дії суду та заяви (клопотання) учасників справи.

? 04 жовтня 2021 року ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Мицик Ю.С. відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження /т. 1, а.с. 165-166/

? 01 грудня 2021 року від представника відповідача-2, відповідача-3 - адвоката Здоровця С. В. надійшов відзив з додатками /том 1, а.с 171-186/

? 13 грудня 2021 року від представника відповідача-2, відповідача-3 - адвоката Здоровця С. В. надійшло клопотання про долучення доказів /том 1, а.с. 214-216/

? 23 грудня 2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив з додатками та клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідача-2 та відповідача-3 /том 1, а.с.217-250, том 2, а.с.1-20/

? 07 лютого 2022 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів /том 2, а.с. 46-49/

? 07 лютого 2022 року від представника позивача надійшли клопотання про долучення доказів /том 2, а.с.24-45/

? 21 червня 2022 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів: експертизи цифрових відеозаписів оприлюднених у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет, висновок експерта за результатами проведеної семантико-текстуального дослідження /том 2, а.с.61-93/

? 22 червня 2022 року протокольною ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва поновлено представнику позивача строк на подачу доказів, задоволено клопотання від 07 лютого 2022 року та від 21 червня 2022 року про долучення доказів до матеріалів справи, закрито підготовче провадження /т. 2, а.с. 92-94/

? 15 серпня 2022 року надійшло клопотання представника відповідача-1 - адвоката Здоровця С. В. про долучення доказу /т. 2, а.с. 97-102/

? 28 листопада 2022 року надійшло клопотання представника відповідача-2, відповідача-3 - адвоката Здоровця С. В. про стягнення судових витрат з додатками /т. 2, а.с. 113-129/

? 08 лютого 2023 року надійшла заява представника позивача - адвоката Томчишина А. І. про стягнення витрат на правову допомогу з попереднім розрахунком судових витрат /том 2, а.с.137-153/

? 27 лютого 2023 року надійшло клопотання відповідача-1 про долучення доказів /том 2, а.с. 158-166/

? 03 березня 2023 року надійшло клопотання представника відповідача-1 - адвоката Здоровця С. В. про стягнення витрат на правову допомогу /том 2, а.с. 169-177/

? 13 квітня 2023 року протокольною ухвалою задоволено клопотання представника відповідача-1 про долучення доказів /т. 2, а.с. 188-191/.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, норми права та мотиви їх застосування.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, вивчивши подані докази, вислухавши представників сторін, дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом установлено, що за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12 та ІНФОРМАЦІЯ_13 розміщено відео-сюжет програми «Гроші», який містить оспорювану позивачем інформацію.

Веб-сайт https://1plus1.video/ належить ТОВ «1+1 Інтернет», що зокрема підтверджується угодою користувача на використання відео-сервісу 1PLUS1. VIDEO, даного веб-сайту за посиланням https://1plus1.video/rules/, з якої вбачається, що адміністратором цього сайту є ТОВ «1+1 Інтернет». Крім того, за посиланням https://1plus1.video/politica/ розміщена «Політика конфіденційності та захисту персональних даних», в якій зазначено, що ТОВ «1+1 Інтернет» є володільцем та розпорядником персональних даних користувачів сайту.

На веб-сайті Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення відображено, що ТОВ «Гравіс-Кіно» є телемовником каналу під логотипом «2+2». За посиланням ІНФОРМАЦІЯ_14 в розділі «Описание» зазначено мовою оригіналу, що: «Гроші на 1+1- спецпроект телеканала, который раследует самые актуальные экономические, финансовые и социальные проблемы страны».

У відзиві представник відповідачів вказав, що представник позивача звернувся із адвокатським запитом від 02 червня 2021 року, проте з нього не можливо було встановити, що позивач оскаржує зміст телепередачі, а тому архівна копія телеефіру не зберіглась.

Як вбачається із матеріалів справи, 02 червня 2021 року адвокат Сахошко М.О., в інтересах ОСОБА_3 звернулась до ТОВ «Гравіс-Кіно» із запитом щодо надання копії відео-сюжету програми «Гроші», НОМЕР_5 за ІНФОРМАЦІЯ_8, НОМЕР_4.

Згідно відповіді ТОВ «Гравіс-Кіно», останній надіслав на адвокатський запит копію витребуваного відеозапису та витяг з журналу обліку телепередач. Поряд з цим вказана відповідь не містить будь-якої інформації про те, що ІНФОРМАЦІЯ_8 в ефір телеканалу «2+2» не виходила програма «Гроші», НОМЕР_5 за ІНФОРМАЦІЯ_8, НОМЕР_4, або виходив інший сюжет (випуск, сезон).

У судовому засіданні, представник відповідачів вказав, що ТОВ "1-1" Інтернет не заперечує факту поширення оспорюваної інформації на веб-сайті 1plus1.video.

Відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина 1). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (абз. 1 частини 4). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена ( частина 6).

Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Підставою для задоволення позову у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 вказала, що для досягнення мети здійснення судового розгляду, позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик. Якщо особа не має такого запису і надає копію, отриману з інших джерел, відповідно до частини п`ятої статті 100 ЦПК України суд може витребувати відеозапис за наявності сумніву у відповідності поданого відеозапису оригіналу. Якщо відеозапис не зберігся взагалі, то сторони мають право доводити факти порушеного права у справі будь-якими доказами.

Отже, надаючи оцінку зібраним доказам, суд ураховує пояснення представників сторін, а також докази, надані на підтвердження та спростування заявлених позовних вимог, дослідив (переглянув) відеосюжет, що був долучений представником позивача до матеріалів позову, а також відображений, зокрема, на веб сайті за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_15 та вважає доведеним позивачем факт поширення відповідачами спірного відеосюжету у вказаних джерелах.

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач свої вимоги підтверджував наступними доказами.

Відповідно до виписки з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та свідоцтва на знаки для товарів і послуг ОСОБА_3 є власником торгівельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_7» знак для товарів і послуг, зареєстрований 27 жовтня 2014 року, свідоцтво № НОМЕР_3 (том 1, а.с.44-48).

Згідно з ліцензійним договором від 07 листопада 2019 року № 07/11/19-1Л ОСОБА_3 як ліцензіар торгівельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_7» надав за плату ліцензіату - ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» дозвіл на використання знаку у своїй господарській діяльності при виробництві та/або розповсюдженні товарів.

З договору комісії від 20 листопада 2019 року № 201119-К, укладеного між ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» та ТОВ «Катма Груп», встановлено, що ТОВ «Катма Груп» не є виробником пального, а отримує його від постачальника (том 1, а.с.56-64).

01 січня 2019 року між ТОВ «Катма Груп» та ТОВ «Стандарт Ойл-2000» укладений договір купівлі-продажу нафтопродуктів (том 1, а.с.65-66).

ТОВ «Стандарт Ойл-2000» є виробником пального, має ліцензії на його виробництво, сертифікати відповідності, декларації про відповідність, паспорт якості.

З протоколів випробувань від 17 березня 2021 року № 82-н, 83-н, 84-н, 85-н, 86-н, висновку експертів від 05 травня 2021 року № 7389/7601 тощо встановлено відповідність виготовленого ТОВ «Стандарт Ойл-2000» палива державним нормам (том 1, а.с. 67-143).

Згідно з витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованих станом на ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_3 не є засновником, кінцевим бенефіціаром чи керівником ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», ТОВ «Катма Груп», ТОВ «Стандарт Ойл-2000», ТОВ «Інтергеоком» (том 1, а.с.148-153, 236-237).

З листа-відповіді на адвокатський запит Головного управління ДПС у м. Києві від 18 червня 2021 року встановлено, що станом на 17 червня 2021 року заборгованість зі слати податків, зборів та інших загальнообов`язкових платежів у ОСОБА_3 не обліковується (том 1, а.с.40).

Згідно з довідками Міністерства внутрішніх справ України, станом на 17 травня 2019 року та станом на 07 червня 2021 року ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (том 12, а.с.41).

Відповідно до листа-відповіді на адвокатський запит Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки від 16 вересня 2021 року будь-які заяви щодо повідомлення про вчинення ОСОБА_3 кримінальних правопорушень відсутні (том 1, а.с.43).

З висновку №870/06/2022, складеного 10 червня 2022 року експертом Експертно-дослідної служби України, за результатами проведеної на запит адвоката Томчишина А. І. експертизи цифрових відеозаписів, оприлюднених у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет, встановлено текстовий зміст розмови у фрагменті від 15:09 до 32:55 хвилини відеозапису, оприлюдненого за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_10 (том 2, а.с.76-88).

17 лютого 2022 року, за заявою представника ОСОБА_3 , Експертно-дослідною службою України проведено семантико-текстуальне дослідження, за результатами якого 20 червня 2022 року складено висновок № 872/6/2022 у якому експерт вказав:

Дослідженню підлягав об`єктивний зміст фрагментів відеосюжету, розміщеного для невизначеного кола осіб - користувачів мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_10 :

По першому питанню дослідження експерт вказав, що аналіз змісту досліджуваного тексту відеосюжету загалом показав, що однією з провідних тем є діяльність бізнесмена ОСОБА_3 . На лексичному рівні досліджуваний текст характеризується вживанням міжстильової, загальновживаної лексики з високою частотністю у прямих словникових значеннях. У розрізі поставленого перед експертом питання проаналізовано наведені в них висловлювання на наявність (відсутність) в них інформації негативного характеру щодо особи ОСОБА_3 . Можна стверджувати, що у загальному контексті висловлювань ці словосполучення та фразові єдності мають виражену негативну конотацію, тобто є носіями негативної інформації, а зміст вказаних в цьому пункті фрагментів текстового матеріалу полягає у змалюванні ОСОБА_3 як бізнесмена, який у своїй діяльності нехтує нормами етики та моралі, уникає сплати податків та продає контрафактну продукцію. Звичайно, що такий негативний образ бізнесмена ОСОБА_3 суперечить загальноприйнятим нормам моралі і поведінки, а отже, є інформацією негативного характеру про нього.

По другому питанню експерт вказав, що логіко-змістовий аналіз фрагментів тексту відеосюжету, наведених вище показав, що висловлювання, які містяться в ньому, мають стверджувальний характер. У досліджуваних висловлюваннях, відсутні мовностилістичні засоби (вживання гіпербол, алегорій), а також спеціальні вставні конструкції та прислівники, що виражають оцінність, підкреслюють вірогідність повідомлюваного і вказують на те, що висловлюване є суб`єктивною думкою та поглядом автора тексту на події, його суб`єктивною оцінкою того, що відбувалось або відбувається, а отже відбивають його особисту точку зору та ставлення до описуваних подій. Головною ж ознакою, яка визначає оцінність того чи іншого судження є неможливість його верифікації, тобто відповідності дійсним фактам. У даному випадку перевірка достовірності інформації, викладеної у досліджуваних текстах, уявляється цілком можливою. До такого ж сам жанр журналістського розслідування, як випливає з його визначення, передбачає виклад фактичної інформації, що вже перевірена на предмет її достовірності самим автором, або вимагає перевірки відповідними органами чи суспільством взагалі. При цьому слід зауважити, що весь текст має виражене емоційне забарвлення і тому у деяких фрагментах наявні особисті оцінки узагальненого характеру. Експерт робить висновок про те, що досліджувані висловлювання негативного характеру щодо особи ОСОБА_3 , є твердженнями, в яких об`єкти, події, інші сутності та їх якості представляються як такі, що мають місце насправді, а інформація, яка в них міститься передбачає можливість верифікації, тобто оцінку істинності наведених відомостей. Наявні у тексті суб`єктивні судження автора на загальний фактичний характер висловлювань не впливають, оскільки відіграють роль коментаря, мета якого підсилити або підкреслити висловлювання, що за змістом містять фактичні дані (том 2, а.с.64-75).

Відповідачі на спростування заявлених позовних вимог подали наступні докази.

Протокол випробування № 66/20, складений 10 грудня 2020 року ТОВ «ЛПГ ЛАБ», містить інформацію про те, що проведено випробування проб газу вуглеводневого скрапленого, отриманого на АЗС ТОВ «Інжиргеонорм» за адресою: м. Київ вул. Лугова, 13, за результатами якого складено протокол. Із вказаного протоколу встановлено, що представлений зразок газу скрапленого автомобільного не відповідає вимогам ДСТУ EN589:2017 «Палива автомобільні. Газ нафтовий скраплений. Технічні умови» та «Технічному регламенту щодо вимог до газу скрапленого для автомобільного транспорту, комунально-побутового споживання та промислових цілей (постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 2020 року № 667) (том 1, а.с.190-199).

Згідно з ліцензійним договором від 03 грудня2018 року АЗС ТОВ «Інтергеоком» використовує торговий знак «ІНФОРМАЦІЯ_7 НАФТА» (том 1, а.с.196-199).

Відповідно до довідки Державної податкової служби України від 23 листопада 2021 року станом на ІНФОРМАЦІЯ_8 за ТОВ «Інтергеоком» та ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» обліковується податковий борг. Крім того, з довідки встановлено, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_8 наявна заборгованість у юридичних осіб, кінцевим беніфіціром яких є ОСОБА_3 (том 1, а.с. 200-201).

Із паспорта якості № 3893, складеного Випробувальним центром паливно-мастильних матеріалів (ТОВ «ВЦ ПММ»), встановлено, що за результатами проведеного 17-19 березня 2021 року аналізу зразка бензину, який надав на випробування «1+1 МЕДІА», згідно з актом приймання на випробування від 16 березня 2021 року, встановлено, що за об`ємною часткою ароматичних амінів зразок бензину А-95 не відповідає вимогам ДСТУ 7687:2015 (том 2, а.с. 101).

Згідно з чеком № 935681 (касир ОСОБА_9 ), проведено оплату придбаного бензину А-95-Євро-Е5 у кількості 2 літри на суму 53,58 грн (том 2, а.с. 100).

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував, що поширена відповідачами інформаціє є недостовірною,формує негативну суспільну думку у громадян України відносно особи ОСОБА_3 , грубо порушує його права та інтереси, завдає шкоди діловій репутації.

Щодо доводів про порушення прав позивача розміщеною у відеосюжеті інформацією, яка є недостовірною

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» зазначено, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц.

Надаючи оцінку висловлювання, які прозвучали у відеосюжеті на 17:50 хвилині: «де і як живе біглий власник ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 . Як він увійшов до списку найбагатших українців, навіть після кримінальних справ...», сформульоване у виді запитання, та інформації: «наче брати близнюки ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зійшлись у спільній любові до уникнення від сплати податків і кустарного виробництва бензину», суд дійшов висновку про те, що ця інформація не містить фактичних даних, а є вираженням суб`єктивної думки журналіста та має результатом інформацію, яка лежить у межах завдань, що стоять перед засобами масової інформації, у формі, що розпалює суспільний інтерес, однак такі висловлювання не виходять за межу оціночного судження, тому не потребують судового захисту.

Разом з тим, суд, дослідивши та проаналізувавши зміст і характер відеосюжету в цілому, вважає висловлювання у відеосюжеті: «втікнувши до Італії, ОСОБА_3 продовжує керувати бізнесом, бадяжити бензин із небезпечними розчинами, виводити готівку через чеки на заправках, заробляти мільйони...», «подивитись як красиво веде бізнес на гроші від українських податкових схем і продажу сурогатного бензину ОСОБА_3 в Італії, можете і ви...» є фактичними твердженнями, негативними за своїм змістом, оскільки автор стверджуючи звинувачує позивача у «бодяжені» бензину небезпечними розчинниками, кустарному виробництві бензину, ухиленні від сплати податків, які у розумінні статей 12, 81 ЦПК України спростовані позивачем наданими до суду доказами.

Відповідачем-1 використані мовні засоби, які репрезентують чітке, однозначне, точне позначення фактів, які можна довести або спростувати, що неможливо зробити з оціночним судженням. Оспорювана інформація сформульована ним способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів). Також, відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те, що поширена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, тобто, відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень. Про те, що йдеться про фактичні дані, свідчить також загальний тон висловлювань у контексті оспорюваної інформації.

При розгляді позову суд ураховує те, що спростуванню підлягає виключно недостовірна інформація.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (п. 15 Постанови ВСУ № 1).

Недостовірність поширеної інформації підтверджується викладеними позивачем обставинами у позовній заяві, відповіді на відзив, додаткових поясненнях, а також матеріалами справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що інформація: «втікнувши до Італії, ОСОБА_3 продовжує керувати бізнесом, бадяжити бензин із небезпечними розчинами, виводити готівку через чеки на заправках, заробляти мільйони...», «подивитись як красиво веде бізнес на гроші від українських податкових схем і продажу сурогатного бензину ОСОБА_3 в Італії, можете і ви...» є недостовірною, негативною, тому порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом її спростування, згідно з визначеним статтею 277 ЦК України порядком.

Вирішуючи питання про спосіб спростування інформації, яка підлягає визнанню недостовірною, суд враховує, що обраний позивачем спосіб спростування поширеної відповідачами недостовірної інформації, найбільш наближений (адекватний) до способу поширення, та такий, що сприяє найбільш повному відновленню порушеного немайнового права позивача.

Щодо доводів про порушення прав позивача розміщенням у відеосюжеті фотографій позивача із зазначенням його прізвища та частини телефонної розмови з журналістом, суд вважає вказати на таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 308/5318/15-ц (провадження № 61-21960св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 308 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, фотографія на якій зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена, розповсюджена тільки за згодою фізичної особи. Винятком є випадки, за яких: (а) фізична особа позувала авторові за плату; (б) це викликано необхідністю захисту інтересів зображеної фізичної особи або інтересів інших осіб.»

Відповідно до частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини зауважує, термін «приватне життя» є широким поняттям, що не має вичерпного визначення, і поширюється на безліч аспектів самоідентифікації людини, наприклад, на ім`я особи та зображення, і включає в себе її фізичну та психологічну цілісність. Репутація і честь людини є частиною її самоідентифікації і психологічної цілісності, а тому також охоплюються поняттям приватне життя (BOGOMOLOVA v. RUSSIA, № 13812/09, § 51, ЄСПЛ, 20 червня 2017 року).

Відносно фотографій Європейський Суд вказав, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є, таким чином, однією з головних складових особистого розвитку. Воно передбачає, головним чином, право особи контролювати використання цього зображення, в тому числі і не дозволяти його опублікувати. Хоча головною метою статті 8 є захист особи від неправомірного втручання з боку державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватись від такого втручання: окрім такого негативного заходу, можуть існувати позитивні зобов`язання, невід`ємні від ефективної поваги до приватного або сімейного життя особи. Ці зобов`язання можуть передбачати здійснення заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою. Це стосується також захисту зображення особи від зловживання з боку інших осіб (VON HANNOVER v. GERMANY (No. 2), № 40660/08, 60641/08, § 96, 98, ЄСПЛ, 07 лютого 2012 року).

Частиною другою статті 11 Закону України «Про інформацію» передбачено, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

У постанові від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17 Верховний Суд України сформулював висновок, що відповідно до положень статей 31, 32 Конституції України, статей 270, 306 ЦК України кожному гарантується право на недоторканість особистого життя, право на таємницю телефонних розмов; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згідно з частиною другою статті 276 ЦК України якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 742/3324/20).

При встановленні балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів Європейський суд акцентує на необхідності враховувати, по-перше, внесок, зроблений фотографією або статтею до обговорення, що має загальний інтерес. Визначення того, що є предметом загального інтересу, залежатиме від обставин справи. Тим не менше, суд вважає відзначити, що він визнавав існування такого інтересу не лише в публікаціях стосовно політичних питань чи злочинності, але також коли воно стосувалось спорту або відомих митців. Проте, чутки про подружні проблеми президента республіки або фінансові труднощі відомого співака не були визнані предметом загального інтересу. По-друге, наскільки широко відомою є відповідна особа і яка тема повідомлення. Роль або посада відповідної особи і характер діяльності, яка є темою повідомлення і/або фотографії, є іншим важливим критерієм, пов`язаним із попереднім. У зв`язку з цим необхідно розрізняти приватних осіб і осіб, котрі діють в публічному контексті, як політичні або публічні постаті. Отже, в той час як невідома громадськості приватна особа може вимагати особливого захисту свого приватного життя, це не стосується публічних осіб. Існує фундаментальна відмінність між повідомленням фактів, здатних зробити внесок в обговорення у демократичному суспільстві і пов`язаних, наприклад, з політиками, які здійснюють свої офіційні повноваження, і повідомленням подробиць із приватного життя особи, котра не має таких повноважень. По-третє, попередня поведінка відповідної особи. Поведінка відповідної особи до оприлюднення повідомлення або те, що фотографія і пов`язана з нею інформація вже з`являлись у попередній публікації, також є фактором, який слід брати до уваги. Проте, сам факт попереднього співробітництва з пресою не може бути аргументом для позбавлення відповідної сторони усього захисту від оприлюднення спірної фотографії. По-четверте, зміст, форма і наслідки публікації. Спосіб, у який фотографія або звіт оприлюднені, і спосіб, у який відповідна особа зображена на фотографії або у звіті, також може бути фактором, який слід взяти до уваги. Обсяг, у якому було поширено звіт і фотографію, також може бути важливим фактором, залежно від того, чи є газета загальнонаціональною або місцевою, і має велику чи обмежену передплату. По-п`яте, обставини, за яких було зроблено фотографії. Тобто, чи сфотографована особа дала свою згоду на фотографування і на оприлюднення фотографій, або ж це було зроблено без повідомлення її, чи обманом, чи іншими незаконними засобами. Слід також звернути увагу на характер і серйозність втручання і на наслідки для відповідної особи оприлюднення фотографії. Для приватної особи, невідомої для громадськості, оприлюднення фотографії може становити більше втручання, ніж друкована стаття (VON HANNOVER v. GERMANY (No. 2), № 40660/08, 60641/08, § 109-113, ЄСПЛ, 07 лютого 2012 року).

У судовому засіданні встановлено, і відповідачами не спростовано, що фотографії із зображенням позивача, приватна телефонна розмова позивача з журналістом - ОСОБА_4 використані у відеосюжеті ІНФОРМАЦІЯ_8 без згоди ОСОБА_3 .

Надаючи оцінку доводам сторін щодо правомірності розміщення спірних фото та телефонної розмови у відеосюжеті з урахуванням балансу інтересів суспільства на право бути проінформованим та недоторканості особистого життя, суд враховує, зокрема, що фотографії, розміщені у відеосюжеті зроблені як внесок до обговорення, що має загальний інтерес. У свою чергу позивач не виконує публічні функції, а інформація, яка висвітлювалася у відеосюжеті викладена у негативному тоні, полягала у змалюванні негативного образу ОСОБА_3 . При цьому частина фактичних даних, якими оперував журналіст, не знайшла свого підтвердження під час розгляду цієї справи. Відповідачами не надано суду доказів щодо наявності згоди позивача на розміщення і розповсюдження фотознімку із своїм зображенням чи отримання цих знімків з відкритих джерел (зокрема, із соціальних мереж).

За таких обставин суд робить висновок, що розповсюджені відповідачем фотографії із зображенням ОСОБА_3 та телефонної розмови з відповідачем-1, без його згоди, шляхом розміщення у відеосюжеті «Гроші» від ІНФОРМАЦІЯ_8, є порушенням особистих немайнових прав позивача згідно з частиною першою статті 308 ЦК України.

Не погоджуючись з позовом, відповідачі вказували на те, що позивач є публічною особою, а межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 757/55559/20-ц).

Встановлено, що позивач є особою, яка займається підприємницькою діяльністю, однак не є публічною особою, протилежного відповідачами не доведено.

Таким чином, на думку суду, баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільну необхідну інформацію було порушено.

Так, частина оспорюваної інформації, зокрема: «втікнувши до Італії, ОСОБА_3 продовжує керувати бізнесом, бадяжити бензин із небезпечними розчинами, виводити готівку через чеки на заправках, заробляти мільйони...», «подивитись як красиво веде бізнес на гроші від українських податкових схем і продажу сурогатного бензину ОСОБА_3 в Італії, можете і ви...» викладена відповідачем-1 у формі тверджень, містить основні думки та тези, у яких мовець як про доконаний факт інформує про них глядачів, вказує на існування певних фактів та констатує їх, викладаючи текст свого повідомлення у вигляді оповіді про певні обставини, свідком або учасником яких він був або є, робить висновки з цих фактів. Особа, яка висловлює факти, зобов`язана доводити їх правдивість, з метою уникнення порушень свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції має їх доводити. Натомість матеріали справи містять докази того, що відповідач-1 публічно звинуватив ОСОБА_3 у веденні нечесної підприємницької діяльності та несплаті податків, з використанням допоміжних засобів (фотографій, запису телефонної розмови), що безперечно порушує права позивача.

Отже, твердження представника відповідачів про те, що ОСОБА_4 діяв у межах допустимої критики з урахуванням того, що висвітлювана інформація мала суспільний інтерес, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать практиці ЄСПЛ, відповідно до якої за п. 2 ст. 10 Конвенції свобода вираження поглядів пов`язана з «обов`язками та відповідальністю», які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці «обов`язки та відповідальність» мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення «прав інших осіб» (рішення у справах «Ліндон, Очаковські-Лоран і Жюлі проти Франції», «Педерсен і Бодсґор проти Данії»).

Щодо позовної вимоги про зобов`язання вилучити записи програми

У постанові від 14 липня 2021 року у справі № 757/14418/20-ц Верховний Суд зазначив: «позов про зобов`язання відповідача спростувати інформацію шляхом вилучення (видалення) всіх даних щодо особи, що розміщена за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, та будь-яких інших згадувань про нього з відкритого реєстру національних публічних діячів України, не можуть бути задоволені, оскільки зміст позовних вимог, викладених у прохальній частині позовної заяви, не містить жодних конкретних посилань на те, яку саме інформацію чи висловлювання, поширену у відкритому реєстрі національних публічних діячів України потрібно визнати недостовірною, такою, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача та потребує спростування, і такі вимоги не були уточнені позивачем під час розгляду справи. Такий спосіб судового захисту як вилучення певної інформації не відповідає змісту позовних вимог і по суті є цензурою діяльності щодо певної особи». Рішення ЄСПЛ: від 16.07.2013, заява № 33846/07 «Вегржиновський і Смолчевський проти Польщі»: судове рішення про видалення статті із сайту прирівнювалося би до цензури…така вимога була надмірною…; від 14.01.2021 «SOCIETE EDITRICE DE MEDIAPART AND OTHERS v. France» (No281/15; 34445/15)

Отже, вимоги позивача про зобов`язання відповідача-3 видалити відеосюжет з недостовірною інформацією, програми «Гроші», випуск за ІНФОРМАЦІЯ_8, НОМЕР_4, що розміщений на сайті 1plus1.video задоволенню не підлягають, оскільки позивач обрав спосіб судового захисту, який не відповідає змісту позовних вимог і по суті є цензурою діяльності щодо певної особи (ТОВ «1+1 Інтернет»).

Щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди

Відповідно до статті 31 Закону України «Про інформацію» у разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі.

Згідно зі ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Таким чином, спростування недостовірної інформації не позбавляє особу права вимагати також і відшкодування моральної шкоди.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Вирішуючи дане питання, суд бере до уваги, що позивачем доведено

доказами факт поширення відповідачами недостовірної інформації, вказана інформація стосується особистості позивача, така недостовірна інформація була розповсюджена серед необмеженого кола осіб. Широке поширення недостовірної інформації завдає шкоди честі та гідності позивача, як людини, та його діловій репутації. Сприйняття людини соціумом та її соціальне схвалення невід`ємно пов`язано із душевним станом людини. Поширення інформації, яка негативно впливає на репутацію людини, у зв`язку із соціальною природою призводить до душевних страждань людини.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди в цілому є обґрунтованими.

При визначенні розміру відшкодування суд виходить з того, що з огляду на диспозитивність цивільного судочинства, такий розмір визначається насамперед позивачем при зверненні до суду. У свою чергу суд при розгляді справи повинен оцінити співмірність заявлених позивачем вимог з точки зору засад справедливості, добросовісності та розумності.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 20 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З урахуванням зазначеного, змісту порушеного права позивача, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині та стягнення з відповідачів 30 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, тобто по 10 000.

00 грн. з кожного відповідача.

ІV. Розподіл судових витрат між сторонами.

За змістом статті 141 ЦПК судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев`ята статті 139 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №14-382цс19.

05 лютого 2023 року представник позивача подав заяву про стягнення витрат на правову допомогу у якій просив стягнути солідарно з відповідачів фактично понесені витрати на користь позивача та у разі прийняття позитивного судового рішення у справі «гонорар успіху», відповідно до умов договору.

Загальна сума понесених ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу, які він просить стягнути солідарно із ТОВ «Гравіс-Кіно», ТОВ «1+1 Інтернет», ОСОБА_4 становить 29 000,00 грн та 50 000,00 грн «гонорар успіху», а всього 79 000,00 грн.

У матеріалах справи наявні документи, на які посилається представник позивача як на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, зокрема: договір про надання правової допомоги від 11 лютого 2021 року №11-01; додаткова угода № 1 до договору № 11-01; ордер (том 2, а.с.137-143).

28 листопада 2022 року представник відповідача-2, відповідача-3 подав клопотання про стягнення витрат на правову допомогу з позивача на користь ТОВ «Гравіс - Кіно» в сумі 56 660,00 грн. , ТОВ «1+1 Інтернет» в сумі 56 660,00 грн..

У матеріалах справи наявні документи, на які посилається представник відповідача як на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, зокрема: договір про надання правової допомоги від 05 серпня 2019 року, укладений з відповідачем-2 та договір про надання правової допомоги від 05 серпня 2019 року, укладений з відповідачем-3; два додатки № 1 до цих договорів від 05 серпня 2019 року; ордери (том 2, а.с 113-127).

У грудні 2021 року представник позивача подав клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, заявлених представником відповідача-2, відповідача-3, зменшивши їх розмір до 5 000,00 грн. Заява мотивована тим, що заявлені вимоги не є співмірними зі складністю справи, часом адвоката, витраченим на виконання робіт (із посилання на інформацію про розмір юридичних послуг у регіоні, отриману з відкритих джерел), обсягом наданих адвокатом послуг тощо (том 2, а.с.17-19).

03 березня 2023 року представник відповідача-1 подав клопотання про стягнення витрат на правову допомогу з ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» на користь ОСОБА_4 у розмірі 50 000,00 грн (том 2, а.с. 168-171).

У пункті 6.5 постанови від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зробив висновок, що «за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу)».

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що заяви представників ОСОБА_3 , ТОВ «Гравіс-Кіно», ТОВ «1+1 Інтернет» про стягнення витрат на правову допомогу підлягають частковому задоволенню.

Натомість вимоги ОСОБА_4 про стягнення витрат на правову допомогу з ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», який не є стороною у справі, задоволенню не підлягають, як безпідставні.

За наслідками розгляду справи, вимоги ОСОБА_3 задоволено у розмірі 56% від заявлених.

Приймаючи до уваги предмет позову та складність справи, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатами документів, їх значення для спору, враховуючи розгляд справи в загальному позовному провадженні, тривалість судових засідань та процесуальні дії, які вчинялись в межах розгляду справи, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат сторін на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та наданими адвокатами послугами.

Виходячи з критеріїв реальності та розумності, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу сторін, включаючи і суму гонорару адвокатів Томчишина А.І. та Здоровця С.В., підлягає зменшенню.

При цьому судом враховано, що вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», зазначив, що оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97), при цьому судом враховано складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що сума витрат на професійну правничу допомогу надану представником ОСОБА_3 - адвокатом Томчишиним А.І., зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, підлягає зменшенню до розміру 36000,00 грн., яка покладається в рівних частках на ОСОБА_4 , ТОВ «Гравіс - Кіно», ТОВ «1+1 Інтернет», тобто по 12000, 00 грн. на кожного відповідача.

Натомість сума витрат на професійну правничу допомогу надану представником ТОВ «Гравіс - Кіно», ТОВ «1+1 Інтернет» - адвокатом Здоровцем С.В., з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, підлягає зменшенню до розміру 20000, 00 грн. та стягується з ОСОБА_3 в рівних частках на користь ТОВ «Гравіс - Кіно», ТОВ «1+1 Інтернет».

За змістом ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, здійснивши залік взаємних вимог, суд стягує з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн., з ТОВ «Гравіс - Кіно» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (12000,00 - 10000,00), з ТОВ «1+1 Інтернет» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (12000,00 - 10000,00) .

Крім того, звернувшись з позов до суду, позивач сплатив судовий збір у розмірі 5 724,00 грн та 908,00,00 грн, всього - 6 532,00 грн.

Таким чином, з ОСОБА_4 , ТОВ «Гравіс - Кіно», ТОВ «1+1 Інтернет» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 3713,92 грн, тобто по 1 238,00 грн з кожного відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 19, 48, 81, 89, 92, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 , інформацію, поширену відповідачами, у вигляді відео-сюжету телеканалу «2+2», в програмі «Гроші», випуск за ІНФОРМАЦІЯ_11 , НОМЕР_4, що розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , a саме:

«втікнувши до Італії, ОСОБА_3 продовжує керувати бізнесом, бодяжити бензин із небезпечними розчинниками, виводити готівку через чеки на заправках ….»

«подивитись як красиво веде бізнес на гроші від українських податкових схем і продажу сурогатного бензину ОСОБА_3 в Італії, можете і ви...»

Зобов`язати відповідача ТОВ "ГРАВІС-КІНО" та відповідача ОСОБА_4 , спростувати вищезазначену недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом розміщення, в ефірі телеканалу « 2+2 », в програмі «Гроші» у проміжку телевізійного часу з 19 год. 00 хв. по 22 год. 00 хв., протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішення суду по даній справі, за власний рахунок, повідомлення у вигляді відеозапису ОСОБА_4 , без власних зауважень та коментарів, наступного змісту:

«Повідомлення про спростування: на телеканалі 2+2, в програмі «Гроші» випуск за 31.05.2021 р., НОМЕР_4, журналістом ОСОБА_4 , була поширена недостовірна інформація про ОСОБА_3 , зокрема про звинувачення його в ухиленні від сплати податків, в кустарному виробництві «бодяжені» пального, в продажі сурогатного пального. Дана інформація не відповідає дійсності, не знайшла жодного свого підтвердження, та спростовується даним повідомленням».

Зобов`язати відповідача ТОВ "ГРАВІС-КІНО", відповідача ТОВ "1+1 Інтернет", та відповідача ОСОБА_4 спростувати вищезазначену недостовірну інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена, шляхом розміщення, в мережі Інтернет, на сайті 1plus1.video, протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішення суду по даній справі, за власний рахунок, повідомлення у вигляді відеозапису ОСОБА_4 , без власних зауважень та коментарів, наступного змісту:

«Повідомлення про спростування: на телеканалі 2+2, в програмі «Гроші» випуск за 31.05.2021 р., НОМЕР_4, журналістом ОСОБА_4 , була поширена недостовірна інформація про ОСОБА_3 , зокрема про звинувачення його в ухиленні від сплати податків, в кустарному виробництві «бодяжені» пального, в продажі сурогатного пального. Дана інформація не відповідає дійсності, не знайшла жодного свого підтвердження, та спростовується даним повідомленням».

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн. та судовий збір в сумі 1238,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гравіс - Кіно», на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. та судовий збір в сумі 1238,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. та судовий збір в сумі 1238,00 грн..

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , рнокпп НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: ОСОБА_4 , рнокпп НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2

Відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гравіс-Кіно», ЄДРПОУ 36257228, м. Київ, вул. Кирилівська, 23

Відповідач 3: Товариство з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» ЄДРПОУ 37726069, м. Київ, вул. Кирилівська, 23

Суддя: Ю.С. Мицик