Рішення

від 20.07.2023 по справі 910/1869/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2023Справа № 910/1869/23

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Міністерства Фінансів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2)до1) Державного реєстратора - приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни (01054, місто Київ, вулиця Тургенівська, 69 прим.10) 2) Державного реєстратора Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" (04071, місто Київ, вулиця Оболонська, 34, місто Київ, 04071) 3) Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, місто Київ, вулиця Здолбунівська, буд. 7-Д) 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД" (04128, місто Київ, вул. Туполєва Академіка, будинок 19, офіс 110-А)третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Київська міська державна адміністрація (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, 36).провизнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права власностіПредставники сторінвід позивачаСнісаренко К.С.від відповідача-1не з`явились від відповідача-2не з`явилисьвід відповідача-3Лінкевіч О.В.від відповідача-4не з`явилисьвід третьої особи-1Геращенко В.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства Фінансів України з вимогами до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни та Державного реєстратора Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права власності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення державних реєстратора вчинені з порушенням норм чинного законодавства, а саме державну реєстрацію права власності здійснено за відсутності документу, що підтверджує підставу набуття такого права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2023, на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.

28.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 13.04.2023 та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Київську міську державну адміністрацію , Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД".

04.04.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли пояснення третьої особи-2 та третьої особи-3.

12.04.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання третьої особи-2 про закриття провадження.

У підготовчому засіданні 13.04.2023 судом оголошено перерву.

14.04.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли клопотання відповідача-1 про заміну неналежного відповідача, про участь у справі в якості третьої особи та заперечення на позовну заяву.

28.04.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

01.05.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення.

05.05.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про залучення співвідповідачів.

08.05.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшли заперечення на клопотання про залучення співвідповідачів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 залучено до участі в справі Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в якості відповідача-3 та Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД" в якості відповідача-4, при цьому, виключивши третіх осіб із складу учасників справи. Розгляд справи № 910/1869/23 розпочати спочатку. Підготовче засідання призначено на 05.06.2023.

30.05.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

01.06.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 05.06.2023 суд, керуючись пунктом 3 частиною 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.07.2023.

Представник відповідачів 1, 2 та 4 в судове засідання не з`явились, про поважні причини суд не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судове засідання 20.07.2023 з`явились представники позивача, відповідача-3 та третьої особи.

Представник позивача надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача-3 надав пояснення, відповідно д яких заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи надав пояснення відповідно до яких підтримав заявлені позивачем позовні вимоги.

У судовому засіданні 20.07.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Державного акта на право постійного користування серії ЯЯ № 385026 від 14.06.2012 Міністерству фінансів України на підставі рішення Київської міської ради від 16.02.2012 № 159/7496 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,5195 га у межах згідно з планом для експлуатації та обслуговування бази матеріально-технічного постачання, за адресою: вул. Причальна, 5-А у Дарницькому районі м. Києва.

Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №10-9-00068.

За даними Витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку за номером НВ 8000872142019 від 02.01.2019 земельна ділянка, що перебуває у постійному користуванні Міністерства фінансів України, за кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 площею 0,5195 га належить до державної форми власності.

У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулось до Київської міської адміністрації щодо оформлення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 за адресою: вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі міста Києва.

04.01.2018 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) у відповідь на лист позивача від 30.11.2018 № 08-04-16/8794 повідомив, що для оформлення Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" права користування частиною земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:144:0003), Міністерство фінансів України має надати нотаріально посвідчену згоду на поділ цієї земельної ділянки.

Публічне акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернувся до позивача з листом від 30.11.2018 № 08-04-16/8793 щодо надання згоди на поділ земельної ділянки за адресою: вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі міста Києва. Міністерство фінансів України своїм листом від 03.01.2018 повідомило, що не вбачає підстав для погодження наданого Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" варіанту плану поділу земельної ділянки на запропонованих умовах.

В ході робочого процесу було виявлено, що на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 площею 0,5195 га, що належить до державної форми власності розташована нежитлова будівля (літера А) загальної площею 519.4 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Причальна, буд. 5, яка відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з датою формування 08.11.2021, зареєстрована 16.09.2021 на праві приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД" (код ЄДРПОУ: 40208669, країна реєстрації: Україна).

Зазначений витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності містить інформацію, що підставою виникнення прав власності були наступні документи: договір купівлі-продажу, укладений між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД", серія та номер: 3557, виданий 16.09.2021, видавник: Бондар Т. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60569329 від 24.09.2021, приватний нотаріус Бондар Т.М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що право власності на нерухоме майно набуте Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" не підтверджується жодним документом крім витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з датою формування 30.11.2017, який не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності.

Оскільки, Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" не було надано державному реєстратору достовірну інформацію та відповідний підтверджуючий документ, а саме державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія ЯЯ №385026 від 14 червня 2012 року, що є підставою для проведення державної реєстрації прав, а державний реєстратор, в свою чергу, не здійснив дій щодо перевірки та використання відомостей Державного земельного кадастру, що є обов`язком державного реєстратора та передбачено чинним законодавством, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:38431929 від 30.11.2017, Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" м. Київ, прийнято з порушенням норм законодавства України та підлягає скасуванню.

З огляду на що, позивач зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу (серія та номер: 3557, виданий 16.09.2021) нежитлової будівлі (літера "А"), загальною площею 519,4 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Причальна, буд. 5 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД" у продавця (ПАТ HACK "Оранта") було відсутнє право власності на нежитлову будівлю, тобто правочин є нікчемним.

У зв`язку з чим, позивач вказує на необхідність застосування наслідків недійсності нікчемного правочину щодо договору купівлі-продажу, серія та номер: 3557. виданий 16.09.2021, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60569329 від 24.09.2021, приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни, Київський міський нотаріальний округ м. Києва.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору в цій справі є державна реєстрація речового права на нежитлову будівлю (літера "А"), загальною площею 519,4 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Причальна, буд. 5, що має наслідком порушення права позивача на мирне володіння належної йому земельною ділянкою.

Статтею 41 Конституції України унормовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до частини 6 статті 55 Конституція України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 заява № 311107/96, пункт 54).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень", Постановою Кабінету міністрів України "Про затвердження порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень" тощо.

Відповідно до преамбули та статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Згідно статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, законодавець визначив, щодо інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності немає.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною 3 статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 17.04.1958 № 417 місцеві органи Держстраху СРСР були передані у відання міністерств фінансів союзних республік. Типовим положенням про органи державного страхування в союзних республіках, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.10.1958 № 1187 та Постановою Ради Міністрів УРСР від 26 листопада 1958 року № 1645 "Про затвердження Положення про органи державного страхування в Українській РСР", було передбачено, що органами державного страхування в Українській РСР є Головне управління державного страхування УРСР і підпорядковані йому управління державного страхування в областях і містах республіканського підпорядкування та інспекції державного страхування в районах і містах (пункт 1 Положення про органи державного страхування в Українській РСР).

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07 квітня 1959 року Міністерству фінансів УРСР було відведено земельну ділянку по вул. Причальній № 5-а під будівництво типографії і складу. У подальшому на підставі вказаного рішення було оформлено Акт на право постійного користування землею від 22 червня 1965 року. Названим Актом Міністерству Фінансів УССР було передано в постійне користування земельну ділянку для розміщення матеріальної бази за адресою: м. Київ вул. Причальна, 5-А , загальною площею 0,52 га.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 24.02.1986 № 160/4 було дозволено на вказаній земельній ділянці Міністерству фінансів Української РСР будівництво складу для інспекцій Держстраху м. Києва.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1991 року № 272 "Про створення Української державної страхової комерційної організації" створено на базі діючого при Міністерстві фінансів України Головного управління державного страхування України, Українську державну страхову комерційну організацію (Укрдержстрах), звільнивши Міністерство фінансів від функцій безпосереднього керівництва державним страхуванням. Пунктом 1 зазначеної Постанови визначено Українську державну страхову комерційну організацію правонаступником Головного управління державного страхування України. Встановлено підзаконними актами починаючи з 1991 року, Українська державна страхова комерційна організація (Укрдержстрах) відокремилася від Міністерства фінансів України як відомства, що здійснює управління державного страхування.

Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" створено шляхом перетворення Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстрах) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 № 709 "Про створення Національної акціонерної страхової компанії "Оранта".

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1991 року № 272 встановлено, що Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" є правонаступником щодо майнових прав та обов`язків Української державної страхової комерційної організації. На виконання постанови, Фондом державного майна України видано наказ від 15.12.1993 № 51-АТ про реорганізацію Української державної страхової комерційної організації у Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "Оранта".

Відповідно до дозволу на будівництво виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва № 39-Х від 13 квітня 1992 року Українській державній страховій комерційній організації був збудований - об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення (будівля складу) загальною площею 519,4 м2, яке було введено в експлуатації відповідно до Акту Державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, «склад паперу для інспекції Укрдержстраху м. Київ» від 25 грудня 1992 року та затверджений 11 січня 1993 року, замовником будівництва була Українська державна страхова комерційна організація, правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта".

Будівництво складу було завершено в 1992 році після прийняття об`єкту в експлуатацію державною комісією та взяте на баланс Українською державною страховою комерційною організацію 11 січня 1993 року.

Рішення Правління Української державної страхової комерційної організації № 55 від 11 січні 1993 року, склад паперу для інспекції Укрдержстраху м. Київ, що знаходиться по вул. Причальній, 5, кошторисною вартістю 5599008 карбованців, був взятий на баланс Української державної страхової комерційної організації.

Таким чином, на момент взяття на баланс організації нерухомого майна, 11 січня 1993 року, Українська державна страхова комерційна організація була відокремлена від Міністерства фінансів України відповідно до Постанови КМ України № 272 від 16.10.1991.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав.

Державна реєстрація прав здійснюється шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Так, статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено перелік повноважень державного реєстратора щодо здійснення ним своїх повноважень.

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Також, відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначено, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 44 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції чинній на момент прийняття спірного рішення державного реєстратора) передбачено, що для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта (у разі державної реєстрації права державної власності); 3) документ, що підтверджує факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності); 4) документ, що підтверджує факт відсутності перебування об`єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).

Будучи правонаступником щодо майнових прав та обов`язків Української державної страхової комерційної організації, Публічне акціонерне товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" скористався правом щодо державної реєстрації нерухомого майна звернувся до Державного реєстратора Кучми Любов Володимирівни (Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжтлофонд") для здійснення державної реєстрації права власності на приміщення (будівля складу) загальною площею 519,4 м2 з поштовою адресою: вул. Причальна, буд. 5-а, що знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер ділянки 8000000000:90:144:0003.

Як вбачається із наданих суду документів, відповідно до Порядку про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державний реєстратором на підставі акту на постійне користування земельною ділянкою номер 124 від 22 червня 1965 року, технічного паспорту та акту Державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту: «склад паперу для інспекції Укрдержстраху м. Київ» від 25 грудня 1992 року, здійснено реєстраційні дії якими засвідчено вже набуте Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" право власності на приміщення (будівля складу) загальною площею 519,4 м2. з поштовою адресою вул. Причальна, буд. 5-а, що знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер ділянки 8000000000:90:144:0003, про що 30.11.2017 здійснено відповідний реєстраційний запис 38431929 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Беручи до уваги вказане вище, враховуючи наявність у заявника (Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта") належного обсягу повноважень та належних документів для проведення державної реєстрації права власності на спірну будівлю, суд дійшов висновку, що відповідачем 2 при прийнятті рішення про державну реєстрацію та вчинення такої державної реєстрації речових прав було дотримано вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Керуючись нормами процесуального права, суд зазначає, що позивачем суду не представлено доказів, оцінка яких дала можливість дійти протилежного висновку.

Отже позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:38431929 від 30.11.2017, Кучми Любов Володимирівни, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" м. Київ задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60569329 від 24.09.2021, приватного нотаріуса Бондар Тетяни Миколаївни, Київський міський нотаріальний округ м. Києва як наслідок недійсності нікчемного правочину щодо договору купівлі-продажу, серія та номер: 3557, виданий 16.09.2021, яка є похідною від вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:38431929 від 30.11.2017, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Нікчемними за законом вважаються правочини що вчинені: без додержання обов`язкової письмової форми (для яких встановлена законом виключно письмова форма) (стаття 208 Цивільного кодексу України); без додержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення (стаття 220 стаття 208 Цивільного кодексу України); малолітньою особою за межами своєї цивільної дієздатності (стаття 221 стаття 208 Цивільного кодексу України); особою, цивільна дієздатність якої обмежена за межами її цивільної дієздатності (стаття 223 стаття 208 Цивільного кодексу України); без дозволу органів опіки та піклування (стаття 224 стаття 208 Цивільного кодексу України); якщо своєю суттю порушують публічний порядок (стаття 228 стаття 208 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявність обставин, з якими закон пов`язує факт нікчемності правочину при укладені між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Голдстрім ЛТД" договору купівлі-продажу (серія та номер: 3557, виданий 16.09.2021) нежитлової будівлі (літера "А"), загальною площею 519,4 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Причальна, буд. 5.

Позивач вказує на порушення свого права на мирне володіння земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:90:144:0003, при цьому будь-яких законних підстав на право щодо спірного об`єкту нерухомого майна не заявляє. Судом на підставі зібраних доказів у справі встановлено правомірність набуття у власність відповідачем-3 спірного об`єкту, як новоствореного.

Таким чином розпорядження спірним майном шляхом його продажу відповідачу-4 відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує права позивача. А тому посилання позивача на те, що договір купівлі-продажу є нікчемним визнаються судом необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи і діє презумпція правомірності доказів.

Крім того, хоч це і не було предметом спору, суд зазначає, що з урахуванням встановлених вище обставин, майнові права на земельну ділянку під об`єктом нерухомості з`явилися у відповідача-3 з моменту набуття права власності на спірне майно (введення в експлуатацію/взяття на баланс), оскільки на момент будівництва було дотримано діючого порядку відведення земельної ділянки, а сама земельна ділянка виділялась Міністерству фінансів УРСР до віддання якого входила Українська державна страхова комерційна організація (Укрдержстрах), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта".

Прогалина в законодавстві та суперечливість протягом тривалого часу, не може бути наслідком позбавлення права власності, яке набуте в законний спосіб.

Суд зауважує, що за приписами статей 77, 78, 87 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи; на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Тоді, як суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову повністю з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 11.08.2023

Суддя Н.Плотницька