Рішення

від 03.08.2023 по справі 916/1047/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1047/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Боднарук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси (код ЄДРПОУ 03528552, 65091, м. Одеса, вул. Головківська, 1) в інтересах держави в особі

позивача: Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м .Одеса, пл. Думська, 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.С.А. КОМПАНІ" (код ЄДРПОУ 39864841, 65005, м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 48-а)

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності в розмірі 394766,54 грн.

за участю представників учасників справи:

прокурор: Коломійчук І.О., посвідчення

від позивача: Явченко Д.В., в порядку самопредставництва

від відповідача: Молодецький Р.А., адвокат, ордер серія ВН №1246006 від 09.05.2023

Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.С.А. КОМПАНІ" про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності в розмірі 394766,54 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву прокурор посилається на обставину безпідставного збереження відповідачем коштів у розмірі не сплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності зареєстрованого права власності чи права оренди земельної ділянки, чим відповідач збільшує вартість власного майна, а територіальна громада м. Одеси в особі представницького органу - Одеської міської ради - втрачає, оскільки не отримує кошти від орендної плати. За твердженнями прокурора, збереження (заощадження) цього майна за відповідачем відліковується з 12.08.2020, тобто з моменту формування земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:16:001:0001, загальною площею 0,4140 га за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 48-а, на якій розташоване нерухоме маймо у вигляді нежитлових будівель та споруд площею 1081,6 кв.м., та які належать на праві власності відповідачу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.03.2023 позовну заяву заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.

Ухвалою суду від 20.04.2023 відкладено підготовче засідання на 18.05.2023.

18.05.2023 відповідачем подано до суду клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.05.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.С.А. КОМПАНІ" про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 20.06.2023; відкладено підготовче засідання на 02.06.2023.

01.06.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.С.А. КОМПАНІ" надійшов відзив на позовну заяву разом із заявою про поновлення строку на його подання.

Ухвалою від 02.06.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.С.А. КОМПАНІ" про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Є.С.А. КОМПАНІ" строк на подання відзиву та прийнято відзив до розгляду; з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалено провести підготовче провадження у розумні строки та відкладено підготовче засідання на 29.06.2023.

06.06.2023 прокурором подано відповідь на відзив.

В судовому засіданні 29.06.2023 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду.

За клопотанням прокурора, обгрунтованим необхідністю додаткового часу для викладення позиції щодо клопотання відповідача, в судовому засіданні оголошено перерву до 07.07.2023.

Ухвалою від 07.07.2023 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.С.А КОМПАНІ" про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено, закрито підготовче провадження у справі №916/1047/23 та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 03.08.2023.

В судове засідання з`явились прокурор та представники сторін.

Прокурор підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просить їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Зауважив, що з 01.01.2016 ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" є платником єдиного податку, що підтверджується Витягом з реєстру платників єдиного податку №59643 від 22.05.2023. В свою чергу, відповідно до положень п.4 ст.297 Податкового кодексу України, станом на момент придбання нерухомості платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: 4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. Таким чином, відповідно до приписів законодавства ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" з моменту придбання нерухомого майна було звільнено від обов`язку нараховувати та сплачувати земельний податок.

При цьому відповідач звернув увагу на те, що чинне законодавство виключає можливість одночасного нарахування і виникнення зобов`язань зі сплати земельного податку і орендної плати.

Також, зазначив, що прокурором не доведено належними доказами розмір земельної ділянки, яка використовується відповідачем. Наразі спірна земельна ділянка не сформована, тому, за твердженням відповідача, можна стверджувати лише про факт використання товариством земельної ділянки, що дорівнює площі придбаної нерухомості, а саме 1081,6 кв.м.

Відповідач вбачав необхідність в отриманні прав на земельну ділянку 0,4140 га, спрямував відповідне клопотання до органу місцевого самоврядування для отримання прав користування на земельну ділянку такого розміру у майбутньому. Рішенням Одеської міської ради від 30.10.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було погоджено можливість розробки землеустрою на ділянку розміром 0,4140 га, що жодним чином не встановлює та не надає відповідачу законного права на використання земельної ділянки саме цього розміру. Відповідач вже двічі подавав на затвердження проект землеустрою, але органи місцевого самоврядування, із порушенням строків, визначених законодавством, повертали подані документи для усунення зауважень.

На переконання відповідача, присвоєння у процесі підготовки проекту землеустрою кадастрового номеру земельній ділянці не свідчить що замовнику гарантовано буде надано право користування земельною ділянкою саме цього розміру, оскільки для цього і розробляється проект землеустрою для відведення, щоб визначити - земельна ділянка якої площі може бути надана в оренду для користування з метою обслуговування наявного на ній майна.

Таким чином, на думку відповідача, твердження у позовній заяві про факт використання відповідачем земельної ділянки розміром 0,4140 га, який є лише бажаним розміром земельної ділянки, яку хоче отримати відповідач у користування, є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 03.08.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.С.А. КОМПАНІ" про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності в розмірі 394766,54 грн.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 131-1, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 року у справі "Менчинська проти росії").

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява № 61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, окрім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

За приписами ч.3 ст.140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ч.1 ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Положеннями ч.1 ст.122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Так, Одеська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади жителів міста Одеси, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі на землю. Отже, саме Одеська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор необхідність такого звернення обґрунтував тим, що позивач Одеська міська рада, маючи повноваження порушувати питання щодо стягнення безпідставно збережених коштів з ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ", всупереч інтересам держави за їх захистом не звернувся, що призводить до порушення економічних інтересів держави, необхідність захисту яких, відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, покладено на прокуратуру.

Як слідує з матеріалів справи, 13.12.2022 заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Одеської міської ради із запитом №51-8130ВИХ-22 в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", та, фактично, надав міській раді можливість відреагувати на стверджування порушення інтересів держави, зокрема для вчинення дій для виправлення ситуації, а саме - вжиття заходів із досудового врегулювання спору або подання відповідного позову.

У подальшому, а саме 13.02.2023, прокурор знову звернувся з листом за №51-1025ВИХ-23 до Одеської міської ради, у якому повторно зазначив про безпідставне збереження коштів ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" за рахунок користування земельною ділянкою без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав.

Листом від 24.02.2023 №01-19/227 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив прокурора, що після отримання відповідей на скеровані до ГУ ДПС в Одеській області та Департаменту фінансів Одеської міської ради запити стосовно нарахування та сплати товариством земельного податку, Департаментом буде опрацьовано питання щодо звернення до Юридичного департаменту міськради стосовно звернення до суду з позовною заявою.

10.03.2023 листом №51-1798ВИХ-23 прокурор повідомив Одеську міську раду про підготовку позову та про те, що він буде поданий до Господарського суду Одеської області.

В даному випадку позов скеровано до суду 16.03.2023, що свідчить про те, що Одеська міська рада, на адресу якої прокурором скеровувалось два листи №51-8130ВИХ-22 від 13.12.2022 та №51-1025ВИХ-23 від 13.02.2023, з моменту повідомлення прокурором не вживала заходів до захисту порушених інтересів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі позивача у даному позові і дотримано передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок реалізації такого захисту.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Є.С.А. КОМПАНІ" з 16.04.2019 є власником нежитлових будівель та споруд загальною площею 1081,6 кв.м., що в цілому складаються з контори літ. "А", майстерні літ. "Б", складів літ. "Г", "И", пульту управління літ. "Е", електроцеху літ. "Ж", інструментальної літ. "З", побутової літ. "Л", вбиральні-душа літ. "К", підсобної літ. "б", навісу літ. "Д", огорожі 1-3, мостіння І, бетонозмішувача ІІ, що розташовані за адресою: вул.Дальницька, 48-а, м.Одеса, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 955651051000, що підтверджено Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №325771234 від 14.03.2023.

Право власності на нежитлові будівлі та споруди по вул. Дальницька, 48-а, в м.Одеса зареєстровано за відповідачем на підставі Договору купівлі-продажу майна спільної власності і територіальних громад сіл, селищ та міст в області шляхом викупу №324 від 16.04.2019.

Вказане майно розташоване на земельній ділянці площею 0,4140 га за адресою вул.Дальницька, 48-а, м.Одеса, цільове призначення - J.11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-складських будівель, кадастровий номер земельної ділянки 5110137300:16:001:0001.

Спірна земельна ділянка з 12.08.2020 сформована та зареєстрована у встановленому порядку, що підтверджено Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-510095174202 від 28.12.2022.

Разом з тим, речові права щодо земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, за відповідачем не зареєстровані.

У вересні 2019 року ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" звернулося до Одеської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту відведення в довгострокову оренду товариству земельної ділянки орієнтовною площею 0,4250 га, що розташована в м.Одеса, по вул. Дальницька, 48-а (уточнене клопотання було скеровано позивачу 30.09.2019 - а.с.62-63).

Рішенням Одеської міської ради від 30.10.2019 №5431-VII (а.с.66) надано дозвіл ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,4250 га, за адресою м.Одеса, по вул. Дальницька, 48-а, цільове призначення - J.11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-складських будівель; зобов`язано ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин, розроблений та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Як слідує з листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 22.12.2022 №01-19/1642 (а.с.73), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у квітні 2021 року було розглянуто та повернуто ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" на доопрацювання із зауваженнями.

Згідно листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 11.01.2023 №01-19/1642, 1719 (а.с.74), рішення про передачу ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" в оренду земельної ділянки площею 0,414 га за адресою: м.Одеса, вул.Дальницька, 48-а Одеською міською радою не приймалось.

11.01.2023 за вих. №01-13/49 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради скерував на адресу відповідача вимогу (а.с.87-88) про відшкодування 395619,90 грн. безпідставно збережених коштів територіальної громади м.Одеса за користування спірною земельною ділянкою.

Означена вимога залишена відповідачем без належного реагування.

Також, згідно листа Головного управління ДПС в Одеській області від 14.02.2023 №2003/5/15-32-04-06-05 (а.с.79), ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" за період з 12.08.2020 по грудень 2022 включно оплату за землю (орендна плата та земельний податок) за земельну ділянку кадастровий номер 5110137300:16:001:0001 не здійснювало.

Обставини безпідставного збереження коштів відповідачем та невжиття позивачем заходів щодо їх примусового стягнення зумовили звернення прокурора до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб`єктами права на землі комунальної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи міських бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно зі ст. ст. 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 12 Земельного кодексу України, до компетенції сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного, природоохоронного законодавства, використання і охороною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України та п. 14.1.147. ст.14 Податкового кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України). Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондиційних зобов`язань наявність вини набувача (зберігача) майна не є необхідною обставиною. Визначальним є наявність факту неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності. Набувач має обов`язок повернути майно, яке він безпідставно набув (зберігав), або його вартість.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування норм, передбачених ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у постановах Верховного Суду від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

З огляду на викладене, відповідач, як фактичний користувач спірної земельної ділянки, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельної ділянки) на отримання вказаних коштів. Це право позивача підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст. 1212 Цивільного Кодексу України.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

При цьому, для вирішення даного спору суду необхідно встановити такі обставини справи: формування земельної ділянки, фактичне, без правових підстав користування відповідачем земельною ділянкою, правильність нарахування заявленої до стягнення суми.

Так, згідно ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі (постанова Верховного Суду від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Як зазначено вище, спірна земельна ділянка з 12.08.2020 сформована та зареєстрована у встановленому порядку, їй присвоєно кадастровий номер земельної ділянки 5110137300:16:001:0001, що підтверджено Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-510095174202 від 28.12.2022.

Суд зауважує, що відповідач не є постійним землекористувачем чи користувачем земельною ділянкою на підставі договору. Такий висновок засновано на тому, що відповідач не надав первинних документів, на підставі яких у нього виникло таке право користування (наприклад, акту про право постійного користування чи договору оренди).

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового Кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України.

Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково. Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Частиною 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону, Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Суд враховує, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18).

При цьому, чинне законодавство не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, формування такого здійснюється автоматично в режимі реального часу, тобто на час звернення заявника, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (вказаний правовий висновок викладено у постанові ВС від 29.05.2020 у справі №922/2843/19).

Суд зауважує, що Верховний Суд у справі № 922/2060/20 вказує, що витяг може бути доказом проведення оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так і за попередній період, за умови, що нормативно-грошова оцінка була сталою і не зазнала змін у цей період.

Згідно Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (а.с.39): нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 5110137300:16:001:0001, станом на 27.12.2022, становить 5819947,56 грн.

Відповідно до рішення Одеської міської ради "Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м.Одесі" №1267-VI від 20.09.2011 (зі змінами та доповненнями) (а.с.82-86), розмір ставки орендної плати за спірну земельну ділянку, за цільовим використанням останньої, становить 3% від нормативної грошової оцінки.

Позивач нарахував відповідачу 394766,54 грн. за фактичне користування земельною ділянкою за період з 12.08.2020 (дата реєстрації в ДЗК) по 31.12.2022 (а.с.78).

Здійснивши перерахунок розміру орендної плати згідно з заявленим періодом, з урахуванням нормативно грошової оцінки земельної ділянки, ставки орендної плати (3%), суд встановив правильність здійснення відповідних нарахувань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Що стосується тверджень відповідача відносно того, що прокурором не доведено належними доказами розмір земельної ділянки, яка використовується відповідачем, суд зауважує наступне.

Як зазначено вище, рішенням Одеської міської ради від 30.10.2019 №5431-VII (а.с.66), за результатами розгляду клопотань відповідача, надано дозвіл ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,4250 га, за адресою м.Одеса, по вул. Дальницька, 48-а, цільове призначення - J.11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-складських будівель; зобов`язано ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин, розроблений та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

12.08.2020 на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 31.01.2020 в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку здійснено реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 5110137300:16:001:0001, що розташована в м.Одесі, вул.Дальницька, 48-а, площа земельної ділянки 0,4140 га, категорія - землі промисловості, транспорту, енергетики, оборони та іншого призначення; призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що підтверджено Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.34-38).

З наведеного вбачається, що формування спірної земельної ділянки та її реєстрацію в Державному земельному кадастрі, визначення площі земельної ділянки - 0,4140 га здійснено на підставі розробленого відповідачем проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з урахуванням рішення Одеської міської ради від 30.10.2019 №5431-VII. Протилежного суду не доведено.

Отже, площа земельної ділянки, яка використовується відповідачем, підтверджена належними доказами, а саме - Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відносно тверджень відповідча про те, що з 01.01.2016 ТОВ "Є.С.А. КОМПАНІ" є платником єдиного податку, у зв`язку з чим, відповідно до положень п.4 ст.297 Податкового кодексу України, з моменту придбання нерухомого майна звільнено від обов`язку нараховувати та сплачувати земельний податок, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України та п. 14.1.147. ст.14 Податкового кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Так, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, як наслідок, не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

У зв`язку з наведеним, твердження відповідача в цій частині не ґрунтуються на приписах чинного законодавства України.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням правової позиції, висловленої ЄСПЛ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р.).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу, надано можливість їх представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокурором, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У зв`язку із задоволенням позову витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.С.А. КОМПАНІ" (код ЄДРПОУ 39864841, 65005, м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 48-а) на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м .Одеса, пл. Думська, 1) - 394766 (триста дев`яносто чотири тисячі сімсот шістдесят шість) грн. 54 коп. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності, площею 0,4140 га, за адресою: м.Одеса, вул.Дальницька, 48-а, кадастровий номер 5110137300:16:001:0001.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.С.А. КОМПАНІ" (код ЄДРПОУ 39864841, 65005, м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 48-а) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03208552, 65026, м.Одеса, вул.Пушкінська, 3) - 5921 (п`ять тисяч дев`ятсот двадцять одну) грн. 50 коп. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 14 серпня 2023 р.