Постанова

від 03.05.2023 по справі 361/76/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №361/76/22

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/3111/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 травня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Баллі Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 1 вересня 2022 року (суддя Василишин В.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

у грудні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу ТОВ «ІНБУД-ХХІ» №17/к від 30 березня 2019 року «Про звільнення за прогул», на підставі якого його з 30 березня 2019 року було звільнено з посади виконавця робіт у зв`язку з прогулом без поважних причин; поновити його на роботі у ТОВ «ІНБУД-ХХІ» на посаді виконавця робіт з дати його звільнення з 30 березня 2019 року; стягнути з ТОВ «ІНБУД-ХХІ» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2019 року по 28 грудня 2021 року у розмірі 234 583грн 02коп. та судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що 1 січня 2009 року його прийнято на роботу у ТОВ «ІНБУД-ХХІ». 17 травня 2019 року він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив звільнити його із займаної посади з 1 червня 2019 року за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.

Позивач стверджував, що в останній робочий день відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні та не видав трудову книжку з відповідними записами про роботу, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі, інших виплат та повернення трудової книжки. Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №361/1554/20 позов задоволено, стягнуто з ТОВ «ІНБУД-ХХІ» заборгованість по заробітній платі у розмірі 95 198грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 61 972грн 37коп., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5 529грн 76коп., середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 1 червня 2019 року по 5 лютого 2020 року у розмірі 57332грн 76коп.; зобов`язано ТОВ «ІНБУД-ХХІ» повернути трудову книжку з відповідною відміткою про роботу на підприємстві, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Позивач зазначав, що на виконання вказаного судового рішення на його адресу засобами поштового зв`язку відповідачем направлено оригінал трудової книжки, який ним отримано 6 грудня 2021 року. Відповідно до запису №17 від 30 березня 2019 року у трудовій книжці його звільнено з ТОВ «ІНБУД-ХХІ» з 30 березня 2019 року у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважав своє звільнення незаконним та необґрунтованим, оскільки у березні 2019 року він працював на своєму робочому місці кожного дня та виконував свої трудові обов`язки, а відповідач порушив процедуру звільнення з роботи за прогул, тому він повинен бути поновлений на роботі та на його користь необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 1 вересня 2022 року позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» від 30 березня 2019 року «Про звільнення за прогул». Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконавця робіт Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» з 31 березня 2019 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 лютого 2020 року по 1 вересня 2022 року в розмірі 188 664грн 78коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000грн. Стягнуто на користь держави з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» судовий збір в розмірі 3 702грн 65коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Ухвалою від 25 листопада 2022 року заява відповідача про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі ТОВ «ІНБУД-ХХІ» просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та стягнути з позивача судові витрати.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що строки на оскарження наказу про звільнення позивачем пропущено, як мінімум на 17 місяців, починаючи із 17 травня 2021 року, питання про поновлення строків позивачем, не порушувалось. Разом з цим, оскаржувані позивачем обставини датуються 30 березня 2019 року, тобто на момент розгляду справи пройшло більше, ніж загальні строки позовної давності у три роки.

Відповідач стверджує, що суд першої інстанції розглядав справу у відсутність представника товариства,чим позбавив відповідача можливості надати свої заперечення проти позову, в тому числі такі докази, як: доповідні записки бухгалтера ОСОБА_2 від 01.03.2019 та 15.03.2019р., акти відвідування працівника вдома №1 від 05.03.2019 та №2 від 13.03.2019 та доповідна записка виконавчого директора Антонкова P.C. від 29.03.2019, акт № 1 від 29.03.2019р. про відсутність останнього на робочому місці у період з 01.03.2019 по 29.03.2019,та наказ №8/к від 29.03.2019, які підтверджують законність звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із прогулом.

У письмових поясненнях на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Мироненко О.О. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що позивач не порушив строк, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, оскільки отримав трудову книжку 6 грудня 2021 року, а звернувся з позовною заявою до суду у межах місячного строку, а саме: 30 грудня 2021 року.

Також представник позивача зазначає, що 1 лютого 2022 року представник відповідача ТОВ «ІНБУД-ХХІ» - Антонков P.C. подав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, таким чином, про перебування у провадженні суду даної цивільної справи відповідачу було відомо, при цьому він, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

Крім того, представник позивача стверджує, що оскільки запис в трудовій книжці позивача про його звільнення з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, який був датований 30 травня 2019 року, згодом був виправлений відповідачем на звільнення позивача за прогул без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України із датою такого звільнення 30 березня 2019 року, то відповідно всі докази, які долучає відповідач до своєї апеляційної скарги як на підставу правомірності звільнення позивача за прогул, є сфальсифіковані та не відповідають фактичним обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача - Березинець І.В. та Антонкова Р.С. , які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача - адвоката Мироненка О.О., який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 , наказом № 13/к від 2 червня 2015 року його прийнято на роботу у ТОВ «ІНБУД-ХХІ» на посаду виконавця робіт.

Наказом № 24/к від 30 травня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням.

У подальшому запис про звільнення ОСОБА_1 за власним бажання визнано недійсним та зроблений запис про звільнення його 30 березня 2019 року на підставі наказу № 17/к від 30 березня 2019 року за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року задоволено позовОСОБА_1 , стягнуто з ТОВ «ІНБУД-ХХІ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 95 198грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі в розмірі 61972,37грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5529,76грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 01.06.2019 по 05.05.2020 у розмірі 57 332,76 грн. Зобов`язано ТОВ «ІНБУД-ХХІ» повернути ОСОБА_1 його трудову книжку з відповідною відміткою про роботу на підприємстві.

Частиною 1 статті 274 ЦПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 277 ЦПК).

В ухвалі про відкриття провадження у даній справі від 11 січня 2022 року суд ухвалив розглядати дану справу у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та призначив судове засідання на 3 березня 2022 року.

Згідно частини 1 та 3 статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року в справі № 379/1296/18 вказано, що «повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.»

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку із введенням військового стану, розгляд справи з 3 березня 2022 року перенесено на 29 червня 2022 року, про що відповідача повідомлено 17 червня 2022 року телефонограмою (с.с.75).

У зв`язку із неявкою у судове засідання представника відповідача, 29 червня 2022 року судове засідання відкладено на 1 вересня 2022 року, про що відповідача повідомлено телефонограмою (с.с.81).

Також в матеріалах справи наявна судова повістка-повідомлення про виклик ТОВ «ІНБУД-ХХІ» у судове зсідання на 1 вересня 2022 року, однак відомостей про її направлення та отримання відповідачем або повернення до суду без вручення матеріали справи не містять.

У судове засідання 1 вересня 2022 року представник відповідача не з`явився, у зв`язку із чим суд провів розгляд справи у заочному порядку.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач належним чином був повідомлений про судове засідання.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не дотримані вимоги ЦПК України про належне повідомлення відповідача про судовий розгляд справи.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Однак, ухвалюючи заочне рішення у даній справі, суд першої інстанції зазначені вимоги законодавства до уваги не взяв, а висновки суду, що заява керівника відповідача про надання для ознайомлення матеріалів справи, свідчить про обізнаність відповідача про судовий розгляд, є безпідставними, так як матеріали справи не містять інформації, що відповідач отримав копію позовної заяви та ознайомився з матеріалами справи.

У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Отже, судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на перегляд заочного судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право на перегляд заочного рішення.

За приписами п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Виходячи з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції заочне рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення апеляційним судом.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).

Прогул є дисциплінарним проступком, до звільнення з цієї підстави застосовується положення статей 147, 148, 149 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення до працівника, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов`язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов`язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці.

До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов`язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов`язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом четвертим статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що у березні 2019 року він фактично здійснював свої трудові обов`язки на своєму робочому місці і прогулу ним допущено не було.

Також позивач зазначав, що 17 травня 2019 року подав заяву про звільнення за власним бажанням та працював у відповідача до 31 травня 2019 року.

У підтвердження доводів про здійснення ОСОБА_1 прогулу, відповідачем до апеляційної скарги додані: копія доповідної записки бухгалтера ОСОБА_2 від 1 березня 2019 року про відсутність ОСОБА_1 на роботі 1 березня 2019 року; копія акту від 5 березня 2019 року про відвідування працівника вдома, згідно якого для з`ясування причин відсутності на роботі ОСОБА_1 комісія відвідала адресу місця його проживання, однак двері квартири ніхто не відчинив, хоча консьєрж зазначила, що він вдома; копія акту про відвідування працівника вдома від 13 березня 2019 року; копію акту від 29 березня 2019 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 1 березня 2019 року по 29 березня 2019 року; копію повідомлення бухгалтера ОСОБА_2 від 15 березня 2019 року про вжиття заходів для з`ясування причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 1 березня 2019 року по 29 березня 2019 року; копію доповідної записки виконавчого директора Антонкова Р.С. від 29 березня 2019 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 1 березня 2019 року; копію наказу № 8/к від 30 березня 2019 року про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення у зв`язку із відсутністю ОСОБА_1 на роботі з 1 березня 2019 року по 29 березня 2019 року; копію наказу № 17/к від 30 березня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з 30 березня 2019 року за прогул без поважних причин на підставі п. 4 статті 40 КЗпП України.

Разом з цим, під час розгляду справи № 361/1554/20 позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі, інших виплат та повернення трудової книжки, апеляційним судом було встановлено, що до заяви про перегляд заочного рішення від 09.10.2020 відповідачем була додана копія трудової книжки ОСОБА_1 , яка містила останні запис №16 від 30.05.2019 про його звільнення за власним бажанням ( ст.38 КЗпП України), наказ №24/к від 30.05.2019, а до апеляційної скарги від 12.04.2021 відповідачем вже було надано копію трудової книжки позивача, в якій запис №16 про звільнення за власним бажанням містить виправлення в зазначенні дати звільнення (30.05.2019 виправлено на 30.03.2019) та дати видачі наказу (30.05.2019 виправлено на 30.03.2019). Трудова книжка доповнена новим записом №17 від 30.03.2019 про недійсність запису №16 та звільнення позивача за прогул без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України).

Також апеляційний суд зазначив, що доповідна записка бухгалтера з обліку матеріалів ОСОБА_2 від 15.03.2019 містить посилання на те, що для з`ясування причин відсутності на роботі ОСОБА_1 вживались заходи з 01.03.2019 по 29.03.2019, тобто доповідна записка містить посилання на події, які не існували на дату її написання.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд прийшов до висновку, що виправлення в трудовій книжці позивача з`явились після 09 жовтня 2020 року, доводи апеляційної скарги про те, що з 01.03.2019 по 30.05.2019 позивач перестав з`являтися на роботі, є необґрунтованими.

Вирішуючи вищезазначений спір, суди прийшли до висновку, що ОСОБА_1 у період з 1 березня по 31 травня 2019 року працював і відповідач неправомірно не виплатив йому заробітну плату за цей період, що стало підставою для задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати за вказаний період.

Розглядаючи даний спір, колегія суддів також вважає, що документи, які підтверджують відсутність позивача на робочому місці з 1 березня по 29 березня 2019 року, були складені відповідачем після 9 жовтня 2020 року.

При цьому, відповідачем не надано доказів дотримання процедури, передбаченої нормами трудового законодавства при звільненні працівника за прогул, зокрема положень ст. 149 КЗпП України, так як відповідач не вимагав надання позивачем пояснень з приводу відсутності на роботі з 1 по 29 березня 2019 року, що є самостійною підставою для висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 за прогул та визнання наказу про його звільнення неправомірним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи позовної заяви про неправомірність наказу № 17/к від 30 березня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул є доведеними.

Разом з цим, частиною 1 статті 233 КЗпП України у редакції до 10 червня 2021 року, було визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

До позовної заяви представником позивача була надана копія наказу від 30 березня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул.

Як визнав представник позивача під час апеляційного розгляду, копія наказу про

звільнення від 30 березня 2019 року була отримана позивачем разом із апеляційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у справі № 361/1554/20.

Вказані обставини також підтверджуються копією відзиву представника позивача - адвоката Мироненка О.О. від 17 травня 2021 року на апеляційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року.

Матеріали даної справи не містять дати отримання ОСОБА_1 копії апеляційної скарги разом із наказом про його звільнення за прогул, однак відзив на апеляційну скаргу подається протягом 5 днів з дня отримання копії апеляційної скарги, а тому місячний строк для подання позову про скасування наказу про звільнення закінчився 12 червня 2021 року.

Разом з цим, з даним позовом позивач звернувся до суду 30 грудня 2021 року.

Доводи представника позивача, що строк звернення з даним позовом необхідно обраховувати з моменту отримання трудової книжки 6 грудня 2021 року, не ґрунтуються на положеннях частини 1 статті 233 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Частинами 1 - 4 статті 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

За обставинами даної справи вбачається, що будучи обізнаним у травні 2021 року про наявність наказу про його звільнення за прогул, ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання цього наказу незаконним та його скасування тільки 30 грудня 2021 року після виконання рішення суду від 22 вересня 2020 року про зобов`язання відповідача повернути трудову книжку з відповідною відміткою про роботу на підприємстві. При цьому позивачем заявлені вимоги про поновлення його на роботі з 30 березня 2019 року та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 березня 2019 року по 28 грудня 2021 року, хоча рішенням суду від 22 вересня 2020 року у справі № 361/1554/20 з відповідача на користь позивача стягнута заробітна плата ОСОБА_1 по 31 травня 2019 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 1 червня 2019 року по 5 лютого 2020 року.

Крім того, під час розгляду справи № 361/1554/20 позивач стверджував, що 17 травня 2019 року звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням і з 1 червня 2019 року на роботу не виходив.

Також під час апеляційного розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 після рішення суд про поновлення його на роботі до виконання своїх трудових обов`язків не приступив.

На думку колегії суддів, вищезазначені обставини свідчать, що подання ОСОБА_1 позову саме про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має намір завдати шкоди відповідачу у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частина 6 статті 13 ЦК України передбачає, що у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Виходячи з вищевикладеного та пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» задовольнити частково.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 1 вересня 2022 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 5 553грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк