Постанова

від 24.01.2024 по справі 361/76/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 361/76/22

провадження № 61-13437св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мироненка Олега Олександровича, на постанову Київського апеляційного суду від 03 травня

2023 рокуу складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» (далі - ТОВ «ІНБУД-ХХІ») про визнання незаконним та скасування наказу №17/к від 30 березня 2019 року «Про звільнення за прогул», поновлення на роботі на посаді виконавця робіт з дати його звільнення з 30 березня 2019 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 березня 2019 року по 28 грудня 2021 року у розмірі 234 583,02 грн.

2. Позовна заява мотивована тим, що 01 січня 2009 року його прийнято на роботу у ТОВ «ІНБУД-ХХІ». 17 травня 2019 року він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив звільнити його із займаної посади з 01 червня 2019 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

3. Позивач стверджував, що в останній робочий день відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні та не видав трудову книжку з відповідними записами про роботу, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі, інших виплат та повернення трудової книжки. Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у справі №361/1554/20 позов задоволено, стягнуто з ТОВ «ІНБУД-ХХІ» заборгованість по заробітній платі у розмірі 95 198,00 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 61 972, 37 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5 529, 76 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 01 червня 2019 року по 05 лютого 2020 року у розмірі 57 332,76 грн; зобов`язано ТОВ «ІНБУД-ХХІ» повернути трудову книжку з відповідною відміткою про роботу на підприємстві, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

4. Позивач зазначав, що на виконання вказаного судового рішення на його адресу засобами поштового зв`язку відповідачем направлено оригінал трудової книжки, який ним отримано 06 грудня 2021 року. Відповідно до запису № 17

від 30 березня 2019 року у трудовій книжці його звільнено з ТОВ «ІНБУД-ХХІ»

з 30 березня 2019 року у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

5. Позивач вважав своє звільнення незаконним та необґрунтованим, оскільки у березні 2019 року він працював на своєму робочому місці кожного дня та виконував свої трудові обов`язки, а відповідач порушив процедуру звільнення з роботи за прогул, тому він повинен бути поновлений на роботі та на його користь необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області

від 01 вересня 2022 року у складі судді Василишина В. О. позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора ТОВ «ІНБУД-ХХІ»

від 30 березня 2019 року «Про звільнення за прогул».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконавця робіт ТОВ «ІНБУД-ХХІ» з 31 березня 2019 року.

Стягнено з ТОВ «ІНБУД-ХХІ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 лютого 2020 року до 01 вересня 2022 року в розмірі 188 664,78 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Здійснено розподіл судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено обставин порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни та існування події прогулу на момент його звільнення за власним бажанням.

8. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за період з 31 березня 2019 року по 05 лютого 2020 року стягненню не підлягає, оскільки питання оплати за вказаний період вирішено рішенням суду у справі

№ 361/1554/20. У даному випадку середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 06 лютого 2020 року по день постановлення судового рішення - 01 вересня 2022 року.

9. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області

від 25 листопада 2022 року заява відповідача про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 року заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня

2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

11. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції заочне рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення апеляційним судом.

12. Також апеляційний суд дійшов висновку, щодокументи, які підтверджують відсутність позивача на робочому місці з 01 березня по 29 березня 2019 року, були складені відповідачем після 09 жовтня 2020 року.

13. При цьому, відповідачем не надано доказів дотримання процедури, передбаченої нормами трудового законодавства при звільненні працівника за прогул, зокрема положень статті 149 КЗпП України, так як відповідач не вимагав надання позивачем пояснень з приводу відсутності на роботі з 01 по 29 березня 2019 року, що є самостійною підставою для висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 за прогул та визнання наказу про його звільнення неправомірним.

14. Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України у редакції до 10 червня 2021 року, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

15. Також рішення апеляційного суду мотивовано тим, що будучи обізнаним у травні 2021 року про наявність наказу про його звільнення за прогул, ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання цього наказу незаконним та його скасування тільки 30 грудня 2021 року після виконання рішення суду від 22 вересня 2020 року про зобов`язання відповідача повернути трудову книжку з відповідною відміткою про роботу на підприємстві. При цьому позивачем заявлені вимоги про поновлення його на роботі з 30 березня 2019 року та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 березня 2019 року по 28 грудня 2021 року, хоча рішенням суду від 22 вересня 2020 року у справі № 361/1554/20 з відповідача на користь позивача стягнута заробітна плата ОСОБА_1 по 31 травня 2019 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 червня 2019 року по 05 лютого 2020 року.

16. Крім того, під час розгляду справи № 361/1554/20 позивач стверджував, що 17 травня 2019 року він звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням і з 01 червня 2019 року на роботу не виходив. Після рішення суду про поновлення його на роботі до виконання своїх трудових обов`язків не приступив.

17. На думку колегії суддів, вищезазначені обставини свідчать, що подання ОСОБА_1 позову саме про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має намір завдати шкоди відповідачу у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. 11 вересня 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Мироненка О. О. на постанову Київського апеляційного суду від 03 травня

2023 року.

19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

20. Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у задоволенні клопотання ТОВ «ІНБУД-ХХІ» про долучення доказів та їх витребування відмовлено.

21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 вересня 2022 року залишити в силі.

23. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, фактично встановивши, що доводи позовної заяви ОСОБА_1 про неправомірність наказу №17/к від 30 березня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул є доведеними, водночас відмовив в скасуванні зазначеного наказу та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із пропуском позивачем строків звернення до суду, передбачених частиною першою статті 233 КЗпП України.

25. Проте апеляційний суд не врахував, що строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, є спеціальною позовною давністю, продовження якого на час карантинних заходів з метою запобігання поширенню COVID-19 законодавцем було врегульовано нормами пункту 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.

26. Вважає, що з урахуванням пункту 1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, місячний строк для подання позову про скасування наказу від 30 березня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул закінчився не 12 червня

2021 року, як зазначав апеляційний суд, а 30 червня 2023 року, тому, звертаючись до суду з цим позовом 30 грудня 2021 року він дотримався строків для оскарження вказаного наказу.

27. Також зазначає, що звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав, позивач діяв виключно на підставі та в спосіб, передбачений Конституцією України та ЦПК України, тому у випадку, якщо б відповідач при здійснені своєї діяльності дотримувався вимог трудового законодавства і не порушував б трудові права позивача, в останнього були б відсутні підстави для звернення до суду за захистом своїх трудових прав.

28. З огляду на вказане висновок апеляційного суду про те, що нібито поданням вказаного позову позивач має намір завдати шкоди відповідачу у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, перебуває поза межами правового поля і не відповідає фактичним обставинам справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

29. У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ «ІНБУД-ХХІ» просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Зазначає, що для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень (в даному випадку карантинні заходи з метою запобігання поширенню COVID-19), необхідним є наведення конкретних обставин та надання заявником відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації ним своїх прав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30. Судами встановлено, що згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 , наказом № 13/к від 02 червня 2015 року його прийнято на роботу у ТОВ «ІНБУД-ХХІ» на посаду виконавця робіт.

31. 17 травня 2019 року він подав заяву про звільнення за власним бажанням, в якій просив звільнити його з 01 червня 2019 року, та працював у відповідача

до 31 травня 2019 року.

32. Наказом № 24/к від 30 травня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням.

33. Посилаючись на те, що у останній робочий день, тобто 31 травня 2019 року, відповідач не здійснив з ним повного розрахунку та не повернув трудову книжку з записом про звільнення, він звернувся до суду з позовом до ТОВ «ІНБУД-ХХІ» про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі, інших виплат та повернення трудової книжки.

34. Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у справі №361/1554/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, задоволено позов

ОСОБА_1 , стягнуто з ТОВ «ІНБУД-ХХІ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 95 198,00 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі в розмірі 61972,37 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5529,76 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 01 червня 2019 року по 05 травня 2020 року у розмірі 57 332,76 грн. Зобов`язано ТОВ «ІНБУД-ХХІ» повернути ОСОБА_1 його трудову книжку з відповідною відміткою про роботу на підприємстві.

35. Як вбачається з копії трудової книжки позивача, у подальшому запис про звільнення ОСОБА_1 за власним бажання визнано недійсним та зроблений запис про його звільнення 30 березня 2019 року на підставі наказу № 17/к

від 30 березня 2019 року за прогул на підставі пункту четвертого статті 40 КЗпП України.

36. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що у березні 2019 року він фактично здійснював свої трудові обов`язки на своєму робочому місці і прогулу ним допущено не було.

37. У підтвердження доводів про здійснення ОСОБА_1 прогулу, відповідачем до апеляційної скарги додані: копія доповідної записки бухгалтера ОСОБА_2 від 01 березня 2019 року про відсутність ОСОБА_1 на роботі 01 березня 2019 року; копія акту від 05 березня 2019 року про відвідування працівника вдома, згідно якого для з`ясування причин відсутності на роботі ОСОБА_1 комісія відвідала адресу місця його проживання, однак двері квартири ніхто не відчинив, хоча консьєрж зазначила, що він вдома; копія акту про відвідування працівника вдома від 13 березня 2019 року; копію акту від 29 березня 2019 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 01 березня 2019 року по 29 березня 2019 року; копію повідомлення бухгалтера ОСОБА_2

від 15 березня 2019 року про вжиття заходів для з`ясування причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 01 березня 2019 року по 29 березня 2019 року; копію доповідної записки виконавчого директора Антонкова Р. С. від 29 березня 2019 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 01 березня 2019 року; копію наказу № 8/к від 30 березня 2019 року про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення у зв`язку із відсутністю ОСОБА_1 на роботі

з 01 березня 2019 року по 29 березня 2019 року; копію наказу № 17/к

від 30 березня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з 30 березня 2019 року за прогул без поважних причин на підставі пункту четвертого статті 40 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

38. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

39. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

40. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

41. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

42. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

43. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

44. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

45. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

46. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

47. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Щодо визнання незаконним та скасування наказу №17/к від 30 березня 2019 року «Про звільнення за прогул»

48. Статтею 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

49. Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

50. За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника та його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

51. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так

і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

52. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

53. Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

54. Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

55. Відповідно до статті 149 КЗпП Українидо застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

56. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом із тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

57. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

58. Суди попередніх інстанцій, дослідивши матеріали справи, дійшли висновку, що документи, які надані відповідачем на підтвердження відсутності позивача на робочому місці з 01 березня по 29 березня 2019 року, були складені відповідачем після 09 жовтня 2020 року.

59. Крім того, під час розгляду справи № 361/1554/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ІНБУД-ХХІ» про стягнення невиплаченої при звільненні заборгованості по заробітній платі, інших виплат та повернення трудової книжки, апеляційним судом було встановлено, що до заяви про перегляд заочного рішення від 09 жовтня

2020 року відповідачем була додана копія трудової книжки ОСОБА_1 , яка містила останні запис №16 від 30 травня 2019 року про його звільнення за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України), наказ №24/к від 30 травня 2019 року, а до апеляційної скарги від 12 квітня 2021 року відповідачем вже було надано копію трудової книжки позивача, в якій запис №16 про звільнення за власним бажанням містить виправлення в зазначенні дати звільнення (30.05.2019 виправлено на 30.03.2019) та дати видачі наказу (30.05.2019 виправлено на 30.03.2019). Трудова книжка доповнена новим записом №17 від 30 березня

2019 року про недійсність запису №16 та звільнення позивача за прогул без поважних причин (пункт четвертий статті 40 КЗпП України).

60. Також апеляційний суд зазначив, що доповідна записка бухгалтера з обліку матеріалів ОСОБА_2 від 15 березня 2019 року містить посилання на те, що для з`ясування причин відсутності на роботі ОСОБА_1 вживались заходи

з 01 березня 2019 року по 29 березня 2019, тобто доповідна записка містить посилання на події, які не існували на дату її написання.

61. Виходячи з викладеного, апеляційний суд у справі № 361/1554/20 дійшов висновку, що виправлення в трудовій книжці позивача з`явились після 09 жовтня 2020 року, а доводи апеляційної скарги про те, що з 01 березня по 30 травня

2019 року позивач перестав з`являтися на роботі, є необґрунтованими.

62. Вирішуючи вищезазначений спір у справі № 361/1554/20, суди прийшли до висновку, що ОСОБА_1 у період з 01 березня по 31 травня 2019 року працював і відповідач неправомірно не виплатив йому заробітну плату за цей період, що стало підставою для задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати за вказаний період.

63. Статтею 82 ЦПК України визначено підстави для звільнення від доказування, зокрема у частині четвертій цієї статті вказано про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

64. При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Таким чином, преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/2484/19 (провадження № 61-12022св22)).

65. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що судами у справі

№ 361/1554/20було встановлено обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судами, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині вказаних судових рішень, а саме обставини щодо того, що ОСОБА_1 працював у відповідача до 31 травня 2019 року.

66. Крім того, апеляційним судом у цій справі, яка є предметом перегляду, також враховано, що відповідачем не надано доказів дотримання процедури, передбаченої нормами трудового законодавства при звільненні працівника за прогул, зокрема положень статті 149 КЗпП України, так як відповідач не вимагав надання позивачем пояснень з приводу відсутності на роботі з 01 по 29 березня 2019 року, що є самостійною підставою для висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 за прогул та визнання наказу про його звільнення неправомірним.

67. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доводи позовної заяви про неправомірність наказу № 17/к

від 30 березня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул є доведеними.

68. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України у редакції до 10 червня 2021 року, оскільки в даному випадку місячний строк для подання позову про скасування наказу про звільнення закінчився 12 червня 2021 року, а з цим позовом позивач звернувся лише 30 грудня 2021 року.

69. Проте апеляційний суд не врахував, що Законом України від 30 березня

2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

70. Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

71. Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.

72. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

73. У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня

2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України.

74. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня

2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2,

з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом

SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

75. Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України

від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачем з цим позовом, заявленим у грудні 2021 року, тобто під час карантину, не сплив.

76. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.

77. Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону не врахував, що продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому позивач не повинен був обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.

78. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі

№ 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).

79. Таким чином, в даній справі встановлено, що наказ ТОВ «ІНБУД-ХХІ» №17/к від 30 березня 2019 року «Про звільнення за прогул» є незаконним, а тому позовні вимоги щодо його скасування є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу

80. Як зазначалося вище, преюдиційним рішенням у справі № 361/1554/20встановлено, що позивач був звільнений з роботи 31 травня 2019 року за власним бажанням.

81. Також, звертаючись до суду з цим позовом, позивач підтвердив,

що 17 травня 2019 року він звертався до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням.

82. Доказів, що позивач вчиняв дії щодо відкликання своєї заяви про звільнення з роботи за власним бажанням матеріали справи не містять.

83. Апеляційним судом також установлено, що з 01 червня 2019 року позивач на роботу не виходив.Крім того після ухвалення рішення суду першої інстанції про поновлення його на роботі до виконання своїх трудових обов`язків не приступив.

84. Крім того, судом апеляційної інстанції установлено, що копію наказу про звільнення за прогул від 30 березня 2019 року позивач отримав разом із апеляційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у справі №361/1554/20. Вказані обставини також підтверджуються копією відзиву представника позивача - адвоката

Мироненка О. О. від 17 травня 2021 року на апеляційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у справі №361/1554/20.

85. Отже, після отримання інформації про звільнення з роботи за прогул позивач тривалий час не вчиняв дій щодо поновлення на роботі, навпаки, заявляючи до відповідача вимоги про повернення трудової книжки та проведення остаточного розрахунку при звільненні.

86. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивач не мав наміру продовжувати трудові відносини з відповідачем, що ним не заперечувалося.

87. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України«Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

88. При цьому суд враховує, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону (частина третя статті 235 КЗпП України).

89. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

90. Отже, суд не має права змінювати формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов`язував обставини звільнення.

91. У випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення. Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним.

92. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду

від 06 грудня 2023 року у справі №757/35715/19 (провадження №61-14388св21).

93. Враховуючи обставини, встановлені у цій справі, зокрема, що позивач не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, як і не бажає його поновлення на роботі й роботодавець, позивач не вчиняв дії щодо відкликання своєї заяви про звільнення за власним бажанням, тривалий час не звертався до суду із позовом про поновлення на роботі, преюдиційним рішенням суду у справі №361/1554/20 встановлено, що позивач звільнений з роботи з 31 травня 2019 року за власним бажанням, тому підстави для його поновлення на роботі, як це передбачено статтею 235 КЗпП України, відсутні.

94. Крім того, враховуючи, що заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у справі №361/1554/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, вже вирішено питання щодо стягнення з ТОВ «ІНБУД-ХХІ» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з 01 червня 2019 року по 05 травня 2020 року, а також беручи до уваги відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, тому відсутні підстави для задоволення позову й в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу

з 31 березня 2019 року по 28 грудня 2021 року.

95. Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що наявність запису у його трудовій книжці про звільнення у зв`язку із прогулом без поважних причин на підставі пункту четвертого статті 40 КЗпП України порушує його трудові права, проте зазначає, що в даному випадку належним способом захисту його порушених трудових прав буде визнання наказу про звільнення за прогул незаконним та його скасування.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

96. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

97. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, а саме в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за прогул. В іншій частині позовних вимог слід відмовити з підстав, наведених у мотивувальній частині цього рішення.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мироненка Олега Олександровича задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 03 травня 2023 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

3. Визнати незаконним та скасувати наказ директора товариства з обмеженою відповідальністю «ІНБУД-ХХІ» від 30 березня 2019 року «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 ».

4. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович