Постанова

від 14.08.2023 по справі 709/1320/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 709/1320/21

провадження № 61-7203св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -приватний історико-етнографічний музей «Козацькі землі України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в складі колегії суддів:Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,

Історія справи

Короткий зміст позову

30 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до приватного історико-етнографічного музею «Козацькі землі України» про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивований тим, що між ОСОБА_1 і приватним історико-етнографічним музеєм «Козацькі землі України» укладено договір № 1 від 12 квітня 2018 року «Про надання поворотної фінансової допомоги» на загальну суму 451 057 грн.

Свої обов`язки по наданню фінансової допомоги ОСОБА_1 , як позикодавець, виконала в повному обсязі, перерахувавши всю суму згідно з квитанцією № 50313721436252585006 від 13 квітня 2018 року.

Згідно пункту 1.4 умов Договору поворотної фінансової допомоги, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю фінансову допомогу протягом 8 місяців з моменту отримання, а відповідно до пункту 6.3 остаточною датою повернення фінансової допомоги є 30 листопада 2018 року.

Однак в порушення домовленостей, відповідач не повернув зазначену суму фінансової допомоги, станом на 30 листопада 2021 року зобов`язання є невиконаним. Позивач неодноразово намагався вирішити спір з відповідачем мирним шляхом, однак директор запевняв, що поверне кошти в найкоротший термін, конкретної дати та часу не називав, на пропозиції щодо укладення будь-яких додаткових угод реагував негативно та надавав категоричну відмову, яку мотивував приятельськими стосунками, у яких сторони перебували на час укладення договору, та бездоганною діловою репутацією.

У зв`язку з невиконанням відповідачем на початок осені 2021 року своїх зобов`язань за договором, 13 жовтня 2021 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу (претензію), в якій позивач вимагала повернути всю суму заборгованості в повному обсязі. Відповідач отримав вказану вимогу 16 жовтня 2021 року, однак жодної реакції на отриманий лист не було. Ця обставина, на думку позивача, вказує на односторонню відмову відповідача від виконання укладеного 12 квітня 2018 року договору про надання фінансової допомоги, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оскільки пунктом 5.4 договору встановлено, що на момент укладення договору 451 057,00 грн еквівалентні 17 630 дол. США, а відповідач не повернув вказану суму у встановлений пунктом 6.3. договору строк, позивач вважав за можливе здійснити нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат за користування коштами від суми, що еквівалентна 17 630 дол. США на момент звернення до суду.

Станом на дату звернення до суду, згідно курсу Національного банку України, курс дол. до гривні зазнав змін та складає 1 дол. США еквівалентний 27,216 грн, таким чином 17630 дол. США еквівалентні 476 362,60 грн.

Позивач розрахував, що сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 30 листопада 2018 року по 30 листопада 2021 року складає 42 911,79 грн. Інфляційні втрати за розрахунком позивача складають 89 365,62 грн, а пеня - 86 9361,74 грн.

02 лютого 2022 року позивачем було подано позовну заяву в новій редакції, в якій збільшено позовні вимоги, що позивач пов`язував зі зростом курсу дол. США станом на 02 лютого 2022 року.

ОСОБА_1 просила стягнути з приватного історико-етнографічного музею «Козацькі землі України»:

499 246,34 грн - основного боргу;

44 973,17 грн - 3 % річних;

98 401,39 грн інфляційних втрат;

911 124,57 грн - пені;

судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області в складі судді: Кваші І. М., від 18 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з приватного історико-етнографічного музею «Козацькі землі України» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 12 квітня 2018 року у сумі 499 246,34 грн, три відсотки річних у сумі 44 932,17 грн, пеню у сумі 499 246,34 грн, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 11 350 грн, а всього 1 054774,85 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відповідно до пункту 5.4 договору грошові кошти, які надаються за договором, на момент укладання договору становлять суму еквівалентну 17630 дол. США. Курс долара США станом на 12 квітня 2018 року становить 25,92 грн. за 1 дол. США, в разі зростання курсу більше ніж на 5 %, сума повернення підлягає коригуванню на момент розрахунку та повинна становити суму еквівалентну 17630 дол. США. Строк надання фінансової допомоги позичальнику становить 8 календарних місяців з моменту, що обумовлений пунктом 3.3. цього договору (пункт 6.2). Остаточною датою повернення фінансової допомоги вважається 30 листопада 2018 року (пункт 6.3). За інформацією з офіційного вебсайту НБУ станом на 01 грудня 2018 року (наступний день за визначеним договором днем остаточної дати повернення коштів), курс долара США складав 28,39 грн. Оскільки на момент, коли відповідач мав виконати зобов`язання, 01 грудня 2018 року (день імовірного платежу), курс долара США зріс більше, ніж на 5 %, суд вважає, що сума заборгованості підлягає коригуванню відповідно до пункту 5.4 договору. Розмір заборгованості слід рахувати з дати її виникнення - 01 грудня 2018 року, за курсом дол.. США 28,39 грн. Таким чином, сума заборгованості станом на 01 грудня 2018 року становила 500 515,7 грн (28,39 грн. х17630 дол. США). Проте, з урахуванням того, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню підлягає сума, заявлена позивачем - 499246,34 грн.

три проценти річних: дата початку нарахування - 01 грудня 2018 року. Зазначення позивачем дати початку періоду, за який підлягають нарахуванню 3 % річних - 30 листопада 2018 є помилковим, оскільки договір діяв до 30 листопада 2018 включно. Дата закінчення нарахування - 30 листопада 2021 року. Всього три відсотки річних складають 44 932,17 грн.

аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Строк виконання зобов`язання позичальником закінчився 30 листопада 2018 року. А відтак, перебіг позовної давності почався з цієї дати (дня, коли у кредитора виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання). Кредитор звернувся до суду 30 листопада 2021 року. Відповідач не заявляв про застосування позовної давності щодо стягнення пені. Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся з вимогою про стягнення пені за 1 рік (365 днів), суд зробив висновок про наявність правових підстав для стягнення пені за один рік, а саме 365 днів, починаючи з 01 грудня 2018 року. Тому доводи відповідача про існування форс-мажорних обставин у вигляді поширення на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SАRS-СоV-2, як підставу не нараховувати пеню, суд відкидає, оскільки карантин на території України, пов`язаний з поширенням вірусу, Кабінетом Міністрів України встановлено 12 березня 2020 року (Постанова КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»). Тобто значно пізніше періоду, за який нараховано пеню;

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України).Пунктом 5.2 договору від 12 квітня 2018 року встановлено розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання - в розмірі 0,5 % розміру фінансової допомоги за кожен день прострочення повернення фінансової допомоги. Розрахунок позивача проведений з урахуванням того, що станом на 02 лютого 2022 року (дату збільшення позовних вимог) офіційний курс долара складає 28,318 грн., та відповідно 17630 дол. США еквівалентні 499 246,34 грн. Таким чином, за розрахунком позивача пеня має складати 499 246,34 грн/100х0,5х365 (дні)=911 124,57 грн. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору за період з 01 грудня 2018 року до 30 листопада 2019 року (з розрахунку 0,5% від розміру боргу у сумі 499 246,34 за 365 днів прострочення). Таким чином, розрахована пеня складає 911124,57 грн. Проте суд зробив висновок, що стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж майже удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданням цивільного судочинства - справедливому та розумному вирішенню справи. Тому суд вважав можливим зменшити розмір пені до суми 499 246,34 грн., що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві;

у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі №6-284цс17. Між сторонами існує грошове зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, а також договором передбачено коригування суми повернення на момент розрахунку, інфляційні втрати стягненню не підлягають, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. А відтак, в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити;

у судових дебатах представник відповідача також посилався на положення частини четвертої статті 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а саме: якщо договором не передбачена вартість предмета забезпечувального обтяження (або порядок її визначення) для цілей звернення стягнення, у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов`язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним. Зазначав, що набувши право власності на предмет застави - картину «Поле над хмарним небом» художника Бурлюка Д. Д. , позивач реалізував власне право на задоволення забезпечених вимог, отже основне зобов`язання виконано повністю, а тому вимоги позивача не підлягають до задоволення;

суд не взяв до уваги ці твердження, оскільки відповідно до частини першої статті 29 цього ж Закону, обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов`язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. Тобто вказані дії є правом, а не обов`язком обтяжувача-позивача. Враховуючи, що останній цим правом не виявив бажання скористатись, суд не взяв до уваги вказані доводи представника відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу приватного історико-етнографічного музею «Козацькі землі України» задоволено.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2022 року в частині стягнення з приватного історико-етнографічного музею «Козацькі землі України» на користь ОСОБА_1 нарахованої пені у сумі 499 246,34 грн скасовано та постановлено в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного історико-етнографічного музею «Козацькі землі України» в частині стягнення пені в сумі 499 246,34 грн відмовлено.

В іншій частині рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 18 квітня 2022 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

02 квітня 2018 року між сторонами укладено договір № 1 про надання поворотної фінансової допомоги (а. с. 16, Т.1). Відповідно до укладеного договору, позикодавець ОСОБА_1 зобов`язується надати, а позичальник ПІЕМ «Козацькі землі України» прийняти строкову, безпроцентну, поворотну фінансову допомогу та повернути таку допомогу позикодавцю (пункт 1.1). Розмір допомоги складає 451 057,00 грн. (пункт 1.3) Позичальник зобов`язується повернути позикодавцю фінансову допомогу протягом 8 місяців з моменту її отримання (пункт 1.4). Відповідно до пункту 2.1 Договору фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується. Проценти за користування грошовими коштами не нараховуються. Фінансова допомога підлягає поверненню позикодавцю в строк передбачений пунктом 1.4 умов договору (пункт 3.3). Способом забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором є неустойка та застава (пункт 5.1). При порушенні позичальником строку повернення фінансової допомоги (пункт 6.4 договору) він повинен сплатити на поточний рахунок позикодавця пеню в розмірі 0,5 % розміру фінансової допомоги за кожен день прострочення повернення фінансової допомоги (пункт 5.2). Остаточною датою повернення фінансової допомоги вважається 30 листопада 2018 року (пункт 6.3), (а. с. 16, Т. 1);

строк виконання зобов`язання позичальником закінчився 30.11.2018 року. А відтак, перебіг позовної давності почався з цієї дати (дня, коли у кредитора виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання). Кредитор звернувся до суду 30 листопада 2021 року. В зв`язку з вищевикладеним суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся з вимогою про стягнення пені за 1 рік (365 днів), та прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення пені за один рік, а саме 365 днів, починаючи з 01 грудня 2018 року;

суд першої інстанції не врахував положення пункту 15 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, які підлягають у застосуванні до встановлених правовідносин. В пункті 15 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України зазначено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Постановою КМ України від 09 грудня 2020 року за № 1236 «про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (наступними змінами) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року установлено на території України карантин, продовжено дію карантину, встановленого постановами КМ України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину з метою з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 »

суд першої інстанції неправильно відхилив доводи відповідача про існування форс-мажорних обставин у вигляді поширення на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SАRS-СоV-2, як підставу не нараховувати пеню, оскільки карантин на території України, пов`язаний з поширенням вірусу, Кабінетом Міністрів України встановлено 12 березня 2020 року (Постанова КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

як вбачається з позовної заяви (нова редакція) (а. с. 135, Т. 1), позивач зазначила, що оскільки пункт 1 частини першої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а тому пеня розраховується наступним чином, 499 246,34/100х0,5х365 (дні)=911 124,57 грн.

дослідивши вимоги позовної заяви (нова редакція) в частині стягнення пені, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки заявлені позивачем грошові вимоги за своєю природою є пенею нарахованою за неповернення позики за рік (365 днів), що передував подачі позову (2020-2021 рік), тобто у період карантину, встановленого Постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19, то в силу приписів пункту 15 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України позичальник (відповідач) звільняється від обов`язків сплачувати на користь позикодавця (позивача) пені за прострочення повернення позики, а тому законні підстави задоволення вимог в цій частині відсутні;

тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування в частині стягнення пені в сумі 499 246,34 грн та ухвалення нового в цій частині рішення суду про відмову в задоволенні вказаної вимоги.

Аргументи учасників справи

У липні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, у якій просила:

оскаржену постанову апеляційного суду скасувати;

залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони;

здійснення розрахунку судом першої інстанції пені саме з 01 грудня 2018 року по 01 грудня 2019 року є логічним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, оскільки Відповідачем навіть не піднімалось питання давності чи строків нарахування пені, суд першої інстанції не мав інших варіантів як розрахувати її з іншої дати на яку посилався відповідач у апеляційній скарзі;

без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16;

пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону. Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою;

апеляційний суд також жодним чином не зміг обґрунтувати яким саме чином зміг застосувати до цих, явно спірних правовідносин позовну давність, оскільки застосував його без врахування положень вищевказаних постанов Верховного Суду України та норм чинного ЦК;

в апеляційній скарзі відповідач, посилався також на те, що суд не врахував висновки викладені в рішенні конституційного суду України від 11.07.2013 по справі № 7-рп/2013 в якому зазначено, що суд при прийнятті рішення повинен враховувати фінансово-матеріальне становище боржника а також його платоспроможність. В свою чергу позивач вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі врахував рішення Конституційного Суду України, зменшивши нараховану пені рівно наполовину (замість 911 124,57 грн було стягнуто 499 246,34 грн).

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до приватного історико-етнографічного музею «Козацькі землі України» про стягнення пені в розмірі 499 246,34 грн. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

09 серпня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року зазначено, що підставами касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, та не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 12 квітня 2018 року між ОСОБА_1 (позикодавець) і приватного історико-етнографічного музеєм «Козацькі землі України» (позичальник) укладено договір №1 про надання поворотної фінансової допомоги.

У договорі 12 квітня 2018 року сторони домовилися про те, що:

позикодавець зобов`язується надати, а позичальник прийняти строкову, безпроцентну, поворотну фінансову допомогу та повернути таку допомогу позикодавцю (пункт 1.1);

розмір допомоги складає 451 057 грн (пункт 1.3);

позичальник зобов`язується повернути позикодавцю фінансову допомогу протягом 8 місяців з моменту її отримання (пункт 1.4);

фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується. Проценти за користування грошовими коштами не нараховуються (пункт 2.1);

фінансова допомога підлягає поверненню позикодавцю в строк передбачений пункту 1.4 умов договору (пункт 3.3).

способом забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором є неустойка та застава (пункт 5.1);

при порушенні позичальником строку повернення фінансової допомоги (пункт 6.4 договору) він повинен сплатити на поточний рахунок позикодавця пеню в розмірі 0,5 % розміру фінансової допомоги за кожен день прострочення повернення фінансової допомоги (пункт 5.2);

крім нарахування пені, в якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань, останній передає як заставу до моменту виконання грошового зобов`язання картину художника Бурлюк Д. Д. (1862-1967) - «Поле над хмарним небом» 1920-ті, дерево-олія (32.5*42.5*0.8) см (пункт 5.3);

остаточною датою повернення фінансової допомоги вважається 30 листопада 2018 року (пункт 6.3).

Апеляційний суд встановив, що:

ОСОБА_1 (позикодавець) звернулася до суду з позовом 30 листопада 2021 року;

згідно позовної заяви (нова редакція) (а. с. 135, Т. 1), позивач ОСОБА_1 зазначила, що оскільки пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а тому пеня розраховується наступним чином, 499 246,34/100х0,5х365 (дні)=911 124,57 грн. Оскільки заявлені позивачем грошові вимоги за своєю сутністю є пенею нарахованою за неповернення позики за рік (365 днів), що передував подачі позову (2020-2021 рік), тобто у період карантину, встановленого Постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19.

Позиція Верховного Суду

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі.

Не виключається забезпечення зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов`язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов`язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов`язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов`язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов`язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов`язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов`язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов`язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Тлумачення статті 549 свідчить, що:

пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18).

У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від05 квітня 2023 року в справі № 756/7895/21 (провадження № 61-5419св22) вказано, що:

«із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся 18 травня 2021 року (а. с. 68-69 т. 1). Тобто належним періодом нарахування пені є період з 18 травня 2020 року до 13 травня 2021 року. У свою чергу апеляційний суд, застосувавши норму частини третьої статті 551 ЦК України, самостійно зменшив розмір неустойки, який значно перевищує розмір збитків, до 1 618,00 євро.

Водночас пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року та яким внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».

На необхідність застосування пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до спірних правовідносин відповідач звертав увагу як у відзиві на позов ОСОБА_1 , так і у відзиві на апеляційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанції, що суд апеляційної інстанції також пропустив.

Верховний Суд зазначає, що Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 19 грудня 2020 року до 01 жовтня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

З огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, Верховний Суд вказує, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував вказані норми права та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 суми пені в розмірі 1 618,00 євро, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22. Наведене свідчить про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язань за договором позики».

Тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину

в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов`язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання.

У справі, що переглядається:

апеляційний суд встановив, що позивач (позикодавець) просив стягнути з позичальника пеню за час прострочення повернення позики під час карантину встановленого Постановою Кабінетом Міністрів України на всій України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19;

апеляційний суд врахував, що законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов`язок припиняється без його виконання.

З таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 499 246,34 грн.

Аргумент касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував позовну давність до вимоги про стягнення пені без заяви відповідача необґрунтований, оскільки апеляційний суд відмовив у стягненні пені на підставі пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а не внаслідок застосування позовної давності.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 30 червня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до приватного історико-етнографічного музею «Козацькі землі України» про стягнення пені в розмірі 499 246,34 грн залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков