Постанова

від 09.08.2023 по справі 359/7625/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 359/7625/19

провадження № 61-6261св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», державний реєстратор комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Смолій Вадим Євгенович,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Верланова С. М., Гуля В. В. від 15 червня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-кредо» (далі - ТОВ «ФК «Інвест-Кредо»), державного реєстратора комунального підприємства Центр реєстраційних послуг Смолія В. Є., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування запису про право власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 березня 2007 року між позивачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був укладений кредитний договір № 014/5644/134/011341, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 94 000 дол. США для придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ним був укладений договір іпотеки, предметом якого була вищевказана квартира. 24 жовтня 2017 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Юнекс Банк» був укладений договір відступлення прав вимоги. Цього ж дня між АТ «Юнекс Банк» та ТОВ «ФК «Інвест Кредо» був укладений договір відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки.

У січні 2018 року він дізнався, що 09 грудня 2017 року державним реєстратором КП «Центр реєстраційних послуг» Смолін В. Є. на підставі Закону України «Про іпотеку» право власності на квартиру зареєстровано за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».

Вважає, що при здійсненні державної реєстрації переходу права власності на квартиру допущені численні порушення норм діючого законодавства. ОСОБА_3 просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 38819581 від 19 грудня 2017 року 12:58:28, прийняте державним реєстратором КП «Центр реєстраційних послуг», Київська область, Смолієм В. Є., а також скасувати запис про право власності за номером 24022110 ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 38819581 від 19 грудня 2017 року 12:58:28 прийняте державним реєстратором КП Центр реєстраційних послуг Смолієм В. Є. та припинено право власності ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 24022110, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1442424432105). Скасовано запис про право власності за номером 24022110 на квартиру АДРЕСА_2 , внесений державним реєстратором КП «Центр реєстраційних послуг» Смолієм В. Є. 14 грудня 2017 року. Вирішено питання про судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передана в іпотеку квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 81,9 кв.м. в рахунок забезпечення споживчого кредиту в розмірі 94 000 дол. США використовується ОСОБА_4 як постійне місце проживання, а тому реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також в порушення приписів статті 37 Закону України «Про іпотеку» матеріали справи не містять належних та допустимих доказів оцінки квартири під час примусового звернення стягнення на нерухоме майно. Суд позбавлений можливості дослідити матеріали реєстраційної справи та встановити наявність документів на підставі яких державним реєстратором проведено реєстраційні дії.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» задоволено. Скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2021 року та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судовий збір.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд не надав належної оцінки наданим ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» доказам щодо належності позивачеві на праві власності іншого житлового нерухомого майна, а тому дійшов безпідставного висновку, що реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також позивачем не доведено порушення вимог Закону України «Про іпотеку» під час звернення стягнення шляхом реєстрації за відповідачем права власності на предмет іпотеки.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, у якій просив скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 199/1276/17, від 19 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/19-а, від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18, у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 755/5691/16-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/1310/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 761/9285/17. Від 21 листопада 2018 року в справі № 367/7589/15-ц, від 25 лютого 2020 року в справі № 759/20387/18, від 06 квітня 2020 року в справі № 760/7056/18, від 13 листопада 2020 року в справі № 303/4230/18, від 08 грудня 2021 року в справі № 686/4972/21, від 18 травня 2022 року в справі № 357/4329/19; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - апеляційний суд не дослідив та не надав правової оцінки доводам позивача, що між сторонами не укладався договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно відповідач не мав права на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, не досліджено дотримання ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» порядку надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, не досліджено відсутність у державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій документа, що підтверджує правомірність переходу прав іпотекодержателя від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ПАТ «Юнекс Банк», яке у подальшому відступило право вимоги ТОВ «ФК «Інвест-Кредо»; пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції встановив обставини на підставі недопустимих доказів, а саме неактуальних відомостях щодо наявності у позивача іншого нерухомого майна, а також апеляційний суд дійшов висновку, що державному реєстратору було надано усі необхідні документи, на підставі недопустимих доказів, оскільки суд не витребував реєстраційної справи для перевірки зазначеної обставини.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 359/7625/19 з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від Верховного Суду від 30 червня 2023 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 30 березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/5644/134/011341. Відповідно до умов кредитного договору ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 94 000 дол. США для використання на споживчі цілі: купівлю квартири, а ОСОБА_3 зобов`язався до 23 вересня 2027 року повернути суму отриманого кредиту шляхом сплати щомісячних ануїтентних платежів у розмірі 1 118,06 дол. США, а також сплатити проценти у розмірі 13,25% річних та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

У забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 014/5644/134/011341 від 03 квітня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 5.5.1 договору іпотеки передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. У такому випадку цей договір згідно статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

24 жовтня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Юнекс Банк» був укладений договір відступлення прав вимоги за вищевикладеними договорами.

У той же день між ПАТ «Юнекс Банк» та ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» уклали договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/5644/134/011341 від 30 березня 2007 року та договором іпотеки № 014/5644/134/011341 від 03 квітня 2007 року.

Листом від 30 жовтня 2017 року ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» повідомило ОСОБА_1 про укладення договору відступлення права вимоги за кредитним договором.

Також ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» надіслало ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень в порядку статті 35 та статті 36 Закону України «Про іпотеку» та повідомило, що у випадку не погашення боргу протягом 30 днів ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» буде реалізовувати належні йому права про звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав га нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 січня 2018 року та 15 серпня 2019 року, рішенням державного реєстратора КП «Центр реєстраційних послуг» Смолія В. Є. від 19 грудня 2017 року (індексний номер 38819581) право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ТОВ «ФК «Інвест-Кредо». Підставою виникнення у ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» права власності на квартиру є договір іпотеки № 014/5644/134/011341, посвідчений 03 квітня 2007 року державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори Київської області.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У частині першій статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Частиною другою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 62 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надіслання іпотекодержатем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Аналіз вищевказаних положень законодавства свідчить про те, що іпотекодержатель має право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

За результатами розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав на нерухоме майно, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатами прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єкти цих прав.

Тобто у випадку порушення основного зобов`язання для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля іпотекодержателя та вчинення ним дій, передбачених законом.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що у договорі іпотеки від 03 квітня 2007 року, укладеному між позивачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, на підставі якого за позивачем і було зареєстровано право власності на належний позивачу на праві власності предмет іпотеки, оскільки останній не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, які забезпечені цією іпотекою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відповідають вищевказаним положенням законодавства.

Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц (провадження № 14-343цс18) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

Посилання касаційної скарги на те, що окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя позивач не укладав є безпідставними, оскільки правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, було відповідне застереження в іпотечному договорі від 03 квітня 2007 року, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Пунктом 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

-таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме майно;

-загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом безпідставно не застосовано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами про те, що предмет іпотеки не є єдиним місцем проживання іпотекодавця, позивачу на праві власності належить частина квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 21 лютого 1996 року.

Оскільки у власності позивача знаходиться інше нерухоме майно вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є перешкодою для примусового стягнення нерухомого майна, переданого позивачем в іпотеку.

Позивач не довів, що перехід прав іпотекодержателя від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ПАТ «Юнекс Банк», яке у подальшому відступило право вимоги ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» негативно вплинуло на його права та є підставою для скасування державної реєстрації на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Порушення порядку вчинення реєстраційних дій позивачем не доведено.

За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про недоведеність порушення прав позивача реєстрацією ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» за собою права власності на предмет іпотеки.

Рішення в цій частині є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду враховує, що у відповідності до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного реєстратора при реалізації відповідних функцій, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на нормах цивільного законодавства, реєстратор має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, заявлених позивачем до державного реєстратора комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Смолія В. Є., оскільки державний реєстратор є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

За таких обставин наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Смолія В. Є. саме у зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки апеляційний суд дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , однак з помилкових мотивів відмовив у його задоволенні саме до відповідача державного реєстратора комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Смолія В. Є., оскаржуване судове рішення в цій частині підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року в частині позову ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства Центр реєстраційних послуг Смолія Вадима Євгеновича, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування запису про право власності змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов