Постанова

від 09.08.2023 по справі 750/4570/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 750/4570/22

провадження № 61-3777св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Академія Державної пенітенціарної служби,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 вересня 2022 року у складі судді Карапута Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Академії Державної пенітенціарної служби (далі - Академія) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 працювала в Академії за контрактом з 02 лютого 2016 року на посаді начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права. 10 квітня 2017 року її було переведено на посаду завідувача кафедри, а 02 лютого 2021 року термін дії контракту з нею на посаді завідувача кафедри продовжено до 01 лютого 2026 року. У зв`язку з введенням в дію наказу Міністерства юстиції України від 11 березня 2022 року «Про затвердження структури та штатів Академії Державної пенітенціарної служби» посада завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права скорочена, а замість неї введена посада начальника кафедри.

Вважала, що скорочення посади завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права та введення посади начальника цієї ж кафедри є удаваним (фіктивним) скороченням чисельності та штату працівників Академії, тому і наказ від 14 липня 2022 року про звільнення її з займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників є незаконним, оскільки у статуті Академії не встановлено додаткових вимог до осіб, які займають посади науково-педагогічних працівників на посадах начальників та завідувачів кафедр.

Вказувала, що коло завдань та обов`язків завідувачів та начальників кафедр Академії не відрізняються за змістом, а посадові кваліфікаційні вимоги до цих посад не містять відмінностей, що підтверджують локальні нормативні акти, тому фактичного скорочення посади завідувача кафедри не відбулося ні шляхом об`єднання чи перетворення, у зв`язку з наведеним не відбулось ні реорганізації, ні перепрофілювання. Крім того, позивачу не було запропоновано усі наявні вакантні посади, які відповідають її спеціальності, кваліфікації чи посаді, а також не запропоновано посаду начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права.

Позивач просила:

визнати незаконним та скасувати наказ № 156/ОС від 14 липня 2022 року Академії про звільнення з займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників;

зобов`язати Академію поновити на роботі, нарахувати та виплатити невиплачену заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням на підставі наказу № 156/ОС від 14 липня 2022 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 вересня 2022 року, яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що наказом № 1130/5 від 11 березня 2022 року посаду завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Академії скорочено, введено посаду начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права з обов`язковою вимогою призначення на цю посаду особи з числа атестованого складу, тобто яка має спеціальне звання, скасовано структуру та штат, які діяли відповідно до наказів Міністерства юстиції України № 869/к від 07 травня 2021 року та № 1930/к від 16 серпня 2021 року, тобто в Академії відбулися зміни в організації виробництва і праці. 26 квітня 2022 року ректором Академії було видано наказ № 86/ОС відповідно до якого попереджено персонал про заплановане звільнення за скороченням штату. У цей же день позивачу засобами електронної пошти та через месенджер вайбер направлені попередження про заплановане звільнення із займаної посади та повідомлення про вакантні посади, які відповідають її кваліфікації та досвіду. 02 травня 2022 року позивачу надано повідомлення про наявну вакантну посаду заступника начальника Територіально відокремленого відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби», яке направлялось 26 квітня 2022 року та з яким остання також ознайомилась у цей день. 06 червня 2022 року позивачу було надано повідомлення про наявні вакантні посади професора кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Академії, а також доцента цієї ж кафедри.

Посада начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права не була запропонована позивачу, оскільки вона звільнена з вільнонайманої посади, а начальник кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, на час звільнення позивача, повинен мати спеціальне звання полковник внутрішньої служби.

Суд апеляційної інстанції вказав, що за доводами позову та апеляційної скарги ОСОБА_1 вказала, що не була ознайомлена з усіма вакантними посадами, наявними на час її звільнення. На запит апеляційного суду відповідачем надано перелік вакантних в Академії посад у період з 26 квітня по 14 липня 2022 року, ознайомившись з яким у ході апеляційного розгляду справи, ОСОБА_1 наголошувала на тому, що їй безпідставно не запропоновано посади доцента кафедри адміністративного, цивільного та господарського права і процесу, та доцента кафедри кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології, які вона може займати відповідно до кваліфікаційних вимог. Суд апеляційної інстанції щодо тверджень ОСОБА_1 про те, що їй безпідставно не запропоновано посади доцента кафедри адміністративного, цивільного та господарського права і процесу, та доцента кафедри кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології, які вона може займати відповідно до кваліфікаційних вимог, зазначив, що вчене звання позивача (професор кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права) не відповідає кваліфікаційним вимогам щодо вакантних посад які, на переконання позивача, мав би запропонувати їй роботодавець.

Доводи апеляційної скарги про дискримінаційний підхід керівництва навчального закладу до вільнонайманих працівників при висуненні кваліфікаційної вимоги щодо наявності спеціального звання до посад науково-педагогічних працівників, в тому числі, начальника кафедри, що є порушенням трудових прав не атестованих науковців, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки позивачем до позову не надано доказів, а зі змісту позовних вимог не вбачається, що її обмежено у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, що відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» можна вважати дискримінацією, а також не надано суду належних та допустимих доказів того, що з боку відповідача вчинено стосовно неї дії, які мають ознаки прямої дискримінації чи утиску.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подає касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами належним чином не з`ясовані фактичні обставини справи, не надано належної оцінки доводам позивача про те, що законодавчо закріплені кваліфікаційні вимоги до посади завідувача чи начальника кафедри не містять вимоги щодо наявності спеціального звання полковника внутрішньої служби. Також суди безпідставно зробили висновок, що позивачем не надано доказів звернення до роботодавця щодо прийняття на службу з наданням відповідних документів.

Позивачем в касаційні скарзі викладені наступні аргументи:

в статуті Академії, Законі України «Про вищу освіту», Ліцензійних умовах провадження освітньої діяльності, які затверджені постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2015 року № 1187, наказом Міністерства юстиції України від 06 січня 2022 № 27/5, яким затверджені кваліфікаційні вимоги до професійної придатності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, зокрема, до начальника кафедри, Положенні про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників Академії Державної пенітенціарної служби, затвердженого наказом Академії Державної пенітенціарної служби 30 жовтня 2019 року № 548/ОД, Положенні про організацію освітнього процесу в Академії Державної пенітенціарної служби (підпункт 7.8), Положенні про систему забезпечення Академією Державної пенітенціарної служби якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (підпункт 1.6.2.) не зазначено кваліфікаційної вимоги про наявність спеціального звання щодо посади начальника кафедри та відсутні відмінності по виконанню функціональних обов`язків між начальником та завідувачем кафедри. Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» не обмежується право неатестованих працівників займати посади в Академії. А відповідно до підпунктів 6 та 10 розділу ІІ Порядку розробки і затвердження структур і штатів установ Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 лютого 2020 року № 412/5 до штату установ Державної кримінально-виконавчої служби включаються посади рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та інших працівників, які працюють за трудовими договорами в установах Державної кримінально-виконавчої служби, а розроблення проекту штату здійснюється з урахуванням переліку завдань та функцій, передбачених положенням про відповідну установу Державної кримінально-виконавчої служби, посадових кваліфікаційних вимог до основних категорій персоналу та норм Довідника кваліфікаційних характеристик професій персоналу, які є загальними для всіх видів економічної діяльності;

відповідно до статей 35, 55 Закону України «Про вищу освіту» правовий статус завідувач (начальник) кафедри об`єднується терміном «керівник кафедри», завідувач (начальник) кафедри відноситься до науково-педагогічних працівників, які обираються за конкурсом таємним голосуванням вченою радою закладу вищої освіти, а в пункті 7 статті 55 цього Закону перераховуються функціональні обов`язки завідувача (начальника) кафедри, як керівника кафедри. Тобто законодавець не розмежовує функціональних обов`язків між завідувачем чи начальником кафедри. В Національному класифікаторі України ДК 003:210 Класифікатор професій, професійна назва роботи «Завідувач (начальник) кафедри» з кодом 1229.4 розміщена у підрозділі «Керівники підрозділів у сфері освіти та виробничого навчання» і віднесена до категорії керівників інших функціональних підрозділів. У дужках, відповідно до прийнятої структури Класифікатора професій, можуть визначатися, зокрема, споріднена (однотипна) професійна назва роботи, яка може застосовуватися окремо в межах даної класифікаційної групи. Зокрема, у Класифікаторі професій визначено, професійна назва роботи, яка містить запис у дужках, у разі застосування на практиці потребує конкретного визначення. Такі конкретні визначення містяться в посадових інструкціях, установчих документах тощо. З наданих позивачем посадових інструкцій завідувача кафедри та начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, вбачається, що ці локальні документи тотожні за своїм змістовим наповненням, а в підпункті 1.2 та пункті 6 зазначені ідентичні кваліфікаційні вимоги, тим самим підтверджується спорідненість (однотипність) професійної назви роботи начальник та завідувач кафедри, як керівників кафедри, які на рівних умовах обираються за конкурсом та згідно із класифікатором професій віднесені до категорії керівників;

відповідач не надав суду жодних доказів, що позивача у період 02 травня 2022 року по 14 липня 2022 року було повідомлено про необхідність пройти атестацію для присвоєння спеціального звання для заняття посади начальника кафедри. Про встановлення кваліфікаційної вимоги наявності спеціального звання для заняття посади начальника кафедри позивач дізналась лише у вересні 2022 року під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. Колегія суддів апеляційного суду констатувала факт, що позивач лише у ході апеляційного розгляду змогла ознайомитися з повним переліком вакантних посад. Незаконні дії відповідача по ухилянню надати цей документ доводять факт, що на день звільнення позивач навіть не знала про висунення додаткової вимоги наявності спеціального звання для зайняття введеної посади начальника, що є суттєвим порушенням трудових прав позивача. Колегія суду також не витребувала у відповідача будь яких пояснень, які б доводили, що позивача було попереджено про необхідність атестуватися та запропоновано отримати спеціальне звання;

судами не надано оцінки тому факту, що відповідач відмовив позивачу як на усне звернення, так і на публічний запит, надати для ознайомлення повний перелік наявних вакантних посад в Академії і філіях з 26 квітня 2022 року до 14 липня 2022 року та діючий штатний розпис. Колегія суддів апеляційного суду не звернула увагу на розбіжності у відповідях Міністерства юстиції України та Академії щодо кількості вакантних посад. Вказує, що згідно листа відповідача № 13/65 від 09 січня 2023 року перелік вакантних посад, наданих Академією складає 37 вакантних посад, згідно листа Міністерства юстиції України № 7269/ГП-Ш-60/14.8 від 20 січня 2023 року - 105 вакантних посад. В день звільнення позивача, під час ознайомлення та підписання наказу № 156/ОС від 14 липня 2022 року, під текстом наказу позивач власноруч зазначила письмову вимогу ознайомити з повним переліком вакантних посад та діючим штатним розписом;

рішення суду першої інстанції прийняте за відсутності у матеріалах справи штатного розпису в повному обсязі. Висновок, що у відповідача відбулися зміни в організації праці, зроблений лише на підставі наданого відповідачем витягу із штатного розпису, який стосувався тільки кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, посаду завідувача якої обіймала позивач. Крім того, вказує, що поза увагою судів залишилося те, що в пункті 2 наказу Міністерства юстиції України № 1130/5 від 11 березня 2023 року зазначено, що затверджено штат Академії, тобто штат затверджено з 11 березня 2022. Затвердження державним секретарем Міністерства юстиції України 28 квітня 2022 року штатного розпису Академії на 2022 рік, тобто пізніше, ніж через місяць після 11 березня 2022 року, є порушенням пункту 37 розділу ІІ Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 5. Вважає, що станом на 26 квітня 2022 року штатний розпис не був затверджений, тому відповідач не був уповноважений видавати наказ № 86/ОС від 26 квітня 2022 року «Про затвердження структури та штатів Академії Державної пенітенціарної служби» та персональне попередження позивача про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності працівників;

відповідач не довів, що розірвання контракту з позивачем відбулося у зв`язку з реорганізацією кафедри через злиття, поділ, перепрофілювання, або з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, кваліфікацією, також не наведено факторів, які були передумовою для скорочення. Відповідач не довів, що удосконалення організаційної-штатної структури та оптимізації штатної чисельності персоналу кафедри передбачало зміну навчального навантаження, зменшення штату, зміну назв чи введення нових навчальних дисциплін кафедри. Вказує, що в Академії не відбулося реорганізації та скорочення штату працівників кафедри, посада завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Академії, яку займала позивач, скорочена не була, а тільки змінила назву на начальника цієї кафедри. Висновки судів про те, що у відповідача відбулися заходи по реорганізації кафедри ґрунтуються лише на наказі Міністерства юстиції України від 11 березня 2022 року № 1130/5;

діючий штат Академії доводить про пряму дискримінацію. В постанові апеляційного суду зроблено хибний висновок, що інші посади на кафедрах, у тому числі начальників, за новим штатом Академії також стали атестованими. Так, згідно листа-відповіді Міністерства юстиції України № 115326/ПІ-Ш-3354/14.7 від 06 грудня 2022 року та діючого штатного розпису, серед усіх кафедр на юридичному факультеті Академії вимога щодо наявності спеціального звання упереджено висунена тільки до посади начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права;

позивачу не було запропоновано посаду начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, а також доцента кафедри адміністративного, цивільного та господарського права і процесу, та доцента кафедри кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології, які вона може займати відповідно до кваліфікаційних вимог. Колегія суддів апеляційного суду у постанові не дала правову оцінку доказам та неправильно застосувала норми матеріального права щодо розуміння кваліфікаційних вимог до вакантних посад доцента на інших юридичних кафедрах. До матеріалів справи позивачем доданий атестат доцента кафедри права України, серії 02ДЦ № 015837, виданий Міністерством освіти і науки України від 15 грудня 2005 року. Суд не врахував, що широке трактування в атестаті доцента «кафедри права України» дає можливість позивачу працювати доцентом на будь якій юридичній кафедрі, дотримуючись вимог «науковий ступінь та/або вчене звання за відповідною галуззю знань за профілем діяльності кафедри»;

судом апеляційної інстанції не застосовані правові висновки Верховного Суду у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 760/10666/15-ц (провадження № 61-22643св18), де детально роз`яснюються аналогічні спірні питання щодо висунення роботодавцем необґрунтованих кваліфікаційних вимог до посади науково-педагогічного працівника та поновлено вільнонайманого науковця на атестованій посаді завідувача кафедри;

вказує, що в особливий період можливе заміщення на конкурсній основі вакантних посад науково-педагогічних працівників у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти атестованими співробітниками, що визначено спільним наказом Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України № 104/319 від 07 квітня 2022 року, але сфера дії цього наказу не поширюється на діяльність Академії та підтверджує, що тільки у виключних випадках, врегульованих на законодавчому рівні можливе заміщення на конкурсній основі вакантних посад науково-педагогічних працівників виключно атестованими науковцями. Академія належить до сфери управління Міністерства юстиції України, подібних нормативних актів щодо здійснення в особливий період освітньо-наукової діяльності ЗВО цього відомства не видавалося;

Верховним Судом не сформульований правовий висновок щодо застосування статей 35 та 55 Закону України «Про вищу освіту» в частині пред`явлення вимог до осіб, що претендують на посаду завідувача кафедри/начальника кафедри та потребує тлумачення правова невизначеність: чи можна вважати зміну назви посади із завідувача кафедри на начальника кафедри зміною в організації праці, скороченням чисельності або штату працівників, що є підставою для розірвання трудового договору (контракту) на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2023 року Академія Державної пенітенціарної службиподала відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_2 , в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що посади вільного найму завідувача та атестованого начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права хоча і є схожими за функціональними обов`язками, але не є тотожними. З урахуванням діючого на час звільнення позивача наказу 1130/5, відсутності у неї спеціального звання та відсутності бажання його отримати, Академія не мала можливості призначити її на посаду начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, як і поновити її на зазначеній посаді. Безпідставним є ототожнення позивачем штату та шатного розпису. Наказом 1130/5 було затверджено штат Академії з відповідним переліком посад та вимог до них. Штатний розпис було затверджено 28 квітня 2022 року, і цей документ передбачає встановлення посадових окладів за раніше затвердженим штатом. Фактично посаду позивача було скорочено саме наказом 1130/5, а не наказом про затвердження штатного розпису. Позивач звільнена з вільнонайманої посади, а начальник кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, на час її звільнення повинен мати спеціальне звання полковник внутрішньої служби, якого вона не мала, а тому останній не була запропонована зазначена посада. Позивачу було запропоновано всі інші вакантні посади, які відповідають її кваліфікації та досвіду, а саме: посаду заступника начальника Територіально відокремленого відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби», професора кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Академії, а також доцента цієї ж кафедри. Вказує, що позивач просить поновити на роботі, але суд не може розглянути цю позовну вимогу, оскільки вона не конкретизована, через відсутність посилання на яку саме посаду слід поновити позивача. Вказує, що посада завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права в Академії відсутня, а посаду начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права позивач не може обіймати, оскільки не має спеціального звання - полковника внутрішньої служби.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/4570/22, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 750/4570/22.

У березні 2023 року матеріали цивільної справи № 750/4570/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 березня 2023 року зазначено, що Касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 761/23325/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 761/25605/17, від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 06 лютого 2020 року у справі № 334/4230/16-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 750/14822/21, від 10 липня 2019 року у справі № 760/10666/15-ц, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 01 лютого 2016 року між Академією та ОСОБА_1 укладений строковий контракт з науково-педагогічним працівником, згідно з умовами якого роботодавець прийняв позивача, яка мала науковий ступінь доцента та вчене звання доктора наук, на посаду начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права. Строк дії контракту становив з 02 лютого 2016 року до 02 лютого 2021 року.

Факт працевлаштування у навчальному закладі підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача. Запис від 10 квітня 2017 року свідчить про те, що на підставі наказу Академії № 68 о/с від 10 квітня 2017 року ОСОБА_1 переведена на посаду завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права в межах строку попереднього контракту з 10 квітня 2017 року по 02 лютого 2021 року.

Відповідно до іншого запису у трудовій книжці від 02 лютого 2021 року термін дії контракту з науково-педагогічним працівником ОСОБА_1 було продовжено з 02 лютого 2021 року по 01 лютого 2026 року за посадою завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права (наказ Академії № 18/ос від 01 лютого 2021 року).

Рішенням вченої ради Академії від 01 грудня 2020 року ОСОБА_1 присвоєно вчене звання професора кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, а 09 лютого 2021 року позивачу видано атестат професора.

Наказом Міністерства юстиції України від 11 березня 2022 року № 1130/5, який видано відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та у зв`язку зі службовою необхідністю, затверджено структуру та штати Академії. Цим же наказом скасовано структури та штати, які діяли відповідно до наказів Міністерства юстиції України № 869/к від 07 травня 2021 року та № 1930/к від 16 серпня 2021 року.

Відповідно до затвердженої структури чисельність кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права становить 12 штатних одиниць, а керівником кафедри є начальник кафедри зі спеціальним званням - полковник внутрішньої служби.

Наказом ректора Академії від 26 квітня 2022 року № 86/ОС персонал Академії попереджено про заплановане звільнення за скороченням штату, копія якого разом з персональним попередженням про заплановане вивільнення із займаної посади та повідомленням про наявні вакантні посади надіслані ОСОБА_1 .

Позивача попереджено про заплановане вивільнення з посади завідувача кафедри за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 29 червня 2022 року, у зв`язку з чим запропоновано обійняти посаду заступника начальника ТВВ «Хмельницька філія Академії». З персональним попередженням про заплановане вивільнення із займаної посади та повідомленням про наявні вакантні посади ОСОБА_1 ознайомилася 02 травня 2022 року, про що свідчить її особистий підпис.

Згодом роботодавець вдруге повідомив позивача про наявні вакантні посади, запропонувавши їй посаду професора кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, та посаду доцента цієї ж кафедри. Відповідне повідомлення отримано ОСОБА_1 06 червня 2022 року.

Наказом ректора Академії від 29 червня 2022 року № 149/ОС ОСОБА_3 , завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права звільнено згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України 04 липня 2022 року.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача наказом Академії від 04 липня 2022 року № 151/ОС перенесено дату звільнення ОСОБА_1 з 04 липня 2022 року на дату першого робочого дня після виходу з лікарняного.

14 липня 2022 року посадовими особами відділу по роботі з персоналом Академії складений акт № 3 про те, що до 02 липня 2022 року ОСОБА_1 не повідомила відділ про погодження або відмову із запропонованими їй посадами згідно з повідомленням, яке остання отримала 06 червня 2022 року. В акті зазначалось, що, прибувши на роботу 14 липня 2022 року, ОСОБА_1 у відділі по роботі з персоналом відмовилася повідомляти про своє рішення щодо запропонованих їй посад, указавши, що гарно знає трудове законодавство.

Наказом ректора Академії від 14 липня 2022 року № 156/ОС ОСОБА_3 , завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права звільнено згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) з 14 липня 2022 року.

Позиція Верховного Суду

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц (провадження № 61-902св18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 зроблено висновок, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2021 року у справі № 761/23325/17 (провадження № 61-5841св21), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«Під час розгляду трудових спорів, пов`язаних зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 201/6689/19 (провадження № 61-5965св20)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 вказала, що її звільнення здійснено із порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, оскільки їй не було запропоновано всі наявні вакантні посади, які відповідають її спеціальності, кваліфікації чи посаді;

суди встановили, що наказом Міністерства юстиції України від 11 березня 2022 року № 1130/5 затверджено структуру та штати Академії Державної пенітенціарної служби. Відповідно до затвердженої структури чисельність кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права становить 12 штатних одиниць, а керівником кафедри є начальник кафедри зі спеціальним званням - полковник внутрішньої служби. 26 квітня 2022 року наказом ректора Академії № 86/ОС персонал Академії попереджено про заплановане звільнення за скороченням штату. 29 червня 2022 року ОСОБА_1 була повідомлена про майбутнє вивільнення та запропоновано обійняти посаду заступника начальника ТВВ «Хмельницька філія Академії». Згодом роботодавець вдруге повідомив позивача про наявні вакантні посади, запропонувавши їй посаду професора кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, та посаду доцента цієї ж кафедри;

на запит суду апеляційної інстанції Академією було надано перелік вакантних посад з 26 квітня 2022 по 14 липня 2022 року (т. 2 а. с. 2-5). Роботодавець не спростував доводи позивача про те, що станом на день звільнення позивача вона була ознайомлена з переліком всіх вакантних посад Академії, як це передбачено положеннями частини третьої статті 49-2 КЗпП України;

суд апеляційної інстанції, пославшись в оскарженій постанові на те, що ОСОБА_1 , ознайомившись під час апеляційного розгляду справи з переліком вакантних посад з 26 квітня 2022 по 14 липня 2022 року, наголошувала на тому, що їй безпідставно не запропоновано посади доцента кафедри адміністративного, цивільного та господарського права і процесу, та доцента кафедри кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології, які вона може займати відповідно до кваліфікаційних вимог, залишив поза увагою, що однією з підстав позову було те, що відповідач не запропонував всі вакантні посади на підприємстві. Заяву про зміну підстав позову позивач не подавала;

апеляційний суд не звернув уваги на те, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення;

За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про те, що відповідач належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування позивача. Тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила про понесення нею судових витрат на правову допомогу в суді касаційної інстанції.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року скасувати.

Справу № 750/4570/22 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 рокувтрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук