Постанова

від 14.08.2024 по справі 750/4570/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 серпня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/4570/22

Головуючий у першій інстанції Карапута Л.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/118/24

Суд у складі:

головуючого - судді Євстафіїва О.К.,

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.,

за участю секретаря Зеляк Ю.Г.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Пенітенціарна академія України (до перейменування - Академія Державної пенітенціарної служби),

особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 ,

на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 вересня 2022 року; час, місце ухвалення і дата складання повного його тексту: 13.09.2022, м. Чернігів,

в с т а н о в и в:

У серпні 2022 р. ОСОБА_1 пред`явила позов до Академії Державної пенітенціарної служби (назва якої після перейменування - Пенітенціарна академія України; далі за текстом - Академія), у якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Академії № 156/ОС від 14.07.2022 про звільнення її із займаної посади;

- зобов`язати Академію поновити її на роботі, нарахувати та виплатити невиплачену заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням на підставі вищевказаного наказу.

В обґрунтуванні позову вказано, що позивач з 02.02.2016 відповідно до контракту від 01.02.2016 працювала начальником кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Академії; 10.04.2017 її переведено на посаду завідувача цієї кафедри. Строк дії контракту з ОСОБА_1 за вищевказаною посадою продовжено по 01.02.2026. Оспорюваним наказом останню звільнено із займаної посади за скороченням штату та чисельності працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КзПП України, та припинено дію контракту від 02.02.2021. У зв`язку з введенням в дію наказу Міністерства юстиції України від 11.03.2022 № 1130/5 «Про затвердження структури та штатів Академії Державної пенітенціарної служби» посада завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права скорочена, натомість введено посаду начальника цієї ж кафедри. Скорочення посади завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права і введення посади начальника кафедри є удаваним (фіктивним) скороченням чисельності та штату працівників Академії, тому наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є незаконним. Крім того:

- освіта, науковий ступінь, вчене звання та досвід професійної діяльності позивача відповідають вимогам, що висуваються для призначення на посаду завідувача (начальника) кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, виходячи з такого. ОСОБА_1 присвоєно звання професора вищевказаної кафедри; з 02.02.2016 по 10.04.2017 позивач як така, яка обрана за конкурсом та відповідно до контракту, працювала начальником цієї кафедри, а конкурс на завідувача цієї кафедри вона проходила у 2021 році. За період своєї роботи ОСОБА_1 систематично заохочувалася преміями; її відзначено Почесними грамотами ректора Академії у 2016-2017 рр., подяками голови Деснянської районної у м. Чернігові ради у 2016 р., Чернігівської обласної ради у 2018 та 2020 рр., Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у 2019 р., Міністерства юстиції України у 2018 та 2021 рр., Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти у 2021 р. та іншими;

- коло завдань та обов`язків завідувачів кафедр та начальників кафедр Академії не відрізняються за своїм змістом, а кваліфікаційні вимоги до цих посад не містять відмінностей, що підтверджують: статут Академії, Положення про організацію освітнього процесу в Академії, затверджене наказом Академії за № 191/ОД від 29.05.2020, Положення про систему забезпечення Академією якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості), затверджене наказом Академії № 212 від 27.05.2016, посадова інструкція завідувача та начальна кафедри. Тож фактичного скорочення посади завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права не відбулося, чим порушено п. 1 ст. 40 КзПП України;

- на порушення ч. 3 ст.49-3 КзПП України, Академією при звільнені ОСОБА_1 не запропоновано усі наявні вакантні посади. Так, 02.05.2022 одночасно з ознайомленням із наказом № 86/ОС від 26.04.2022 та персональним попередженням про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників позивачу запропоновано зайняти вільну посаду заступника начальника Територіального відокремленого відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби», а 06.06.2022 її повідомлено про наявні вакантні посади професора та доцента кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права. Цей перелік вакантних посад є вибірковим і неповним, тому відповідач не виконав в повному обсязі обов`язку щодо пропонування ОСОБА_1 вакантних посад. Заповнення наявних вакантних посад відбулося за результатами проведення конкурсів у травні червні 2022 р. В той же час відповідно до ч. 4 ст. 36 КзПП України працівник не може бути звільнений за скороченням чисельності або штату працівників при наявності вакантних посад за його спеціальністю, кваліфікацією чи посадою;

- рішенням зборів начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права від 03.05.2022 (протокол № 4) на порядок денний виносилося питання про обрання за конкурсом науково педагогічних працівників Академії на вакантну посаду начальника кафедри. Цю посаду повинен займати фахівець відповідної або спорідненої до профілю кафедри науково педагогічної спеціальності з науковим ступенем та вченим званням і їй позивач відповідала;

- 14.07.2022 (дата звільнення ОСОБА_1 ) начальником відділу по роботі з персоналом відмовлено у задоволенні прохання ОСОБА_1 ознайомити її з повним переліком вакантних посад в Академії; про незгоду з цією відмовою вона вчинила письмове застереження.

Оскаржуваним рішенням у задоволені позову відмовлено. Ухвалюючи його, суд виходив з того, що:

- на дату звільнення позивача для призначення на посаду начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права особа повинна мати спеціальне звання полковника внутрішньої служби, а позивач такого звання не має;

- ОСОБА_1 запропоновано інші (крім вказаної у попередньому абзаці) вакантні посади, які відповідають її кваліфікації та досвіду. Так як остання відмовилась посвідчити підписом згоду або незгоду із запропонованими їй посадами, то 14.07.2022 про це складено відповідний акт № 3. Оскільки 14.07.2022 був перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності позивача, то наказом № 156/ОС її звільнено саме у цей день.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення та ухвалити рішення, яким задовольнити її позов. Доводи скарги зводяться до того, що:

- освіта, науковий ступінь, вчене звання та досвід професійної діяльності ОСОБА_1 відповідають вимогам начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права. Законом України «Про вищу освіту» визначено, що правовий статус завідувача (начальника) кафедри об`єднується терміном «керівник кафедри» та згідно з п. 6 ст. 55 цього Закону завідувач (начальник) кафедри відноситься до науково-педагогічних працівників, які обираються за конкурсом таємним голосуванням вченою радою закладу вищої освіти, а в п. 7 цієї ж статті перераховуються функціональні обов`язки завідувача (начальника) кафедри як керівника кафедри. Ні у Положенні про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників Академії, ні в її статуті не встановлено додаткових вимог щодо наявності спеціального звання полковника внутрішньої служби у осіб, які займають посади науково-педагогічних працівників начальників (завідувачів) кафедри. Вимога про наявність у науково-педагогічних працівників, в тому числі начальника кафедри, спеціального звання в жодному нормативному акті не передбачена і вона ставить в нерівні, дискримінаційні умови вільнонайманих неатестованих науковців;

- статтею 14 Закону України «Про державну кримінально виконавчу службу України» право займати посади неатестованим працівникам в Академії не обмежується, оскільки до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, окрім осіб начальницького і рядового складу, належать також спеціалісти, які не мають спеціального звання, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в цій Службі;

- зміст посадових інструкцій завідувача кафедри та начальника кафедри тотожні між собою стосовно кваліфікаційних вимог за цими посадами, що підтверджує спорідненість (однотипність) професійної назви посад начальника та завідувача кафедри як керівників кафедри, які на рівних умовах обираються за конкурсом та згідно з класифікатором професій віднесені до категорії керівників;

- в новому штатному розписі Академії кафедра теорії та історії держави і права, конституційного права залишилася з незмінним кількісним складом посад, на ній продовжують викладатися предмети, які відносяться до загальної теоретичної підготовки юристів, не введено жодної навчальної дисципліни, яка передбачає спецпідготовку чи секретність викладання, що доводило б необхідність введення атестованої посади науково-педагогічного працівника для викладання такого предмета. Зміна назви посади не доводить, що дійсно відбулося скорочення штату. Отже під час реорганізації в Академії фактичного скорочення штату працівників не було: посада завідувача кафедри скорочена не була, лише змінилася її назва на начальника кафедри;

- на порушення вимог ст. 49-2 КзПП України ОСОБА_1 запропоновано лише частину вакантних посад, які вона могла б обіймати відповідно до своєї освіти та кваліфікації. Причому судом не надано оцінки беззаперечному факту, що Академією відмовлено ОСОБА_1 у ознайомленні з повним переліком вакантних посад в Академії і її філіях з 26.04.2022 до 14.07.2022 та з новим штатним розписом. Крім того, у справі відсутній штатний розпис в повному обсязі.

У судовому засіданні ОСОБА_1 і її представник адвокат Марченко Н.І. підтримали апеляційну скаргу, а представники Академії - адвокати Васильченко С.М. й ОСОБА_2 просили її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши її матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає задоволенню.

У справі встановлено таке.

У трудовій книжці ОСОБА_1 зазначено, що її 01.02.2016 призначено за строковим трудовим договором на посаду начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Академії на підставі наказу № 6/ОС від 29.01.2016; 02.02.2016 її призначено на цю ж посаду за контрактом по 02.02.2021 на підставі наказу № 10/ОС від 03.02.2016; 10.04.2017 її переведено на посаду завідувача цієї ж кафедри в межах строку попереднього контракту - по 02.02.2021; 02.02.2021 строк дії контракту з нею продовжено по 01.02.2026 за цією ж посадою на підставі наказу № 18/ОС від 01.02.2021; 09.02.2021 останній присвоєно вчене звання професора тієї ж кафедри на підставі атестата професора серії АП № 002591 від 09.02.2021 (копія трудової книжки - арк. 11-24 т. 1, копія згаданого атестата на арк. 241 т. 1).

Згідно з копією штатного розпису Академії, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 869/К від 07.05.2021, у цьому розписі малося 560 штатних одиниць (арк. 234-260 т. 2), з них на кафедрі теорії та історії держави і права, конституційного права - 12 штатних одиниць, в тому числі і посада завідувача цієї кафедри (арк. 243-244 т. 2).

Наказом Міністерства юстиції України № 1130/5 від 11.03.2022 відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та у зв`язку зі службовою необхідністю затверджено структуру та штати Академії і одночасно скасовано структури та штати, які діяли відповідно до наказів Міністерства юстиції України № 869/к від 07.05.2021 та № 1930/к від 16.08. 2021 (їх копія на арк. 133, 134-135 т. 1, 6, 7-52 т. 2). У цьому штатному розписі налічувалося стільки ж, як і в попередньому, - 560 штатних одиниць (його копія на арк. 9-37 т. 2), на кафедрі теорії та історії держави і права, конституційного права налічувалося стільки ж, як і в попередньому штатному розписі, - 12 штатних одиниць, в тому числі й посада начальника цієї кафедри (арк. 17 т. 2), а посада завідувача кафедри у цьому штатному розписі відсутня.

Відповідно до копії посадової інструкції начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, що затверджена ректором Академії 06.05.2022, посада її начальника віднесена до посад старшого начальницького складу з граничним спеціальним званням полковник внутрішньої служби (арк. 224-225 т. 2).

Наказом ректора Академії № 86/ОС від 26.04.2022 весь її персонал попереджено про заплановане звільнення за скороченням штату (арк. 40, 136 т. 1); копію цього наказу, персональне попередження про заплановане вивільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КзПП України та повідомлення про наявність вакантної посади заступника начальника Територіально відокремленого відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби» з пропозицією працевлаштуватися на ній направлено ОСОБА_1 на її електронну адресу, що підтверджується копіями супровідних листів Академії №№ 3/676 і 3/674 від 26.04.2022 та згаданих попередження й пропозиції (арк. 41, 42, 43, 158, 171, 172 т. 2). З цими документами остання ознайомлена 02.05.2022, про що свідчить її власноручний підпис на них (арк. 42, 171, 172 т. 2).

Всі учасники справи підтверджують, що відповідач не отримав згоду позивача на працевлаштування на посаді заступника начальника Територіально відокремленого відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби».

Згідно з нижче вказаними повідомленнями, ОСОБА_1 пропонувалося працевлаштуватися іще й на посадах професора та доцента кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права: відповідну пропозицію нею отримано 06.06.2022 під підпис; згоду чи незгоду працевлаштуватися на цих посадах останньою не надано (документальне підтвердження цих обставин на арк. 177, 178 т. 1).

Наказом Академії № 151/ОС від 04.07.2022 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивачки дату її звільнення перенесено з 04.07.2022 на дату першого робочого дня після закінчення її листка непрацездатності (копія наказу на арк. 26, 176 т. 1, копія листка непрацездатності на арк. 174-175 т. 1).

Наказом Академії 156/ОС від 14.07.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Академії на підставі п. 1 ст. 40 КзПП України (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) (копія наказу на арк. 25, 179 т. 1).

На дату звільнення позивача (14.07.2022) у відповідача малося 36 вакантних посад, в тому числі: доцент кафедри адміністративного, цивільного та господарського права і процесу, доцент кафедри кримінального, кримінально виконавчого права та кримінології, начальник кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права та посада доцента кафедри правової та спеціальної підготовки Територіального відокремленого відділення «Кам`янська філія Академії Державної пенітенціарної служби (перелік вакантних посад з 26.04.2022 по 14.07.2022 на арк. 2-5 т. 2).

06.05.2024 в судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача пояснив, що посада начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Академії ОСОБА_1 не пропонувалася, так як для зайняття цієї посади необхідне спеціальне звання - полковника внутрішньої служби, якого остання не має; ОСОБА_1 не пропонувалася посада доцента кафедри правової та спеціальної підготовки Територіального відокремленого відділення «Кам`янська філія Академії Державної пенітенціарної служби», оскільки вона відмовилася від працевлаштування на посаді вищого рівня заступника начальника Територіального відокремленого відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби».

Академія Державної пенітенціарної служби змінила назву на Пенітенціарну академію України, що учасниками справи не заперечується і підтверджено відповіддю № 737335 від 13.08.2024 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (арк. 164 т. 3).

Аналізуючи надані докази і норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить таких висновків.

З моменту введення в дію штатного розпису Академії і затвердження її ректором посадової інструкції начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права в Академії відбулися зміни в організації праці на цій кафедрі, а саме змінено кваліфікаційні вимоги до її очільника: таким може бути лише особа, яка віднесена до посад старшого начальницького складу внутрішньої служби. Оскільки ОСОБА_1 не атестована на посади старшого начальницького складу внутрішньої служби, то з моменту набрання вказаними змінами чинності призначення її на посаду начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права стало неможливим. Тож відповідачем законно не запропоновано позивачці працевлаштуватися на посаду начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Академії, так як у неї немає вищевказаного спеціального звання. Отже для подальшого врегулювання трудових правовідносин сторін суду необхідно застосувати передбачені законом наслідки змін в організації праці у відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КзПП України, строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці. Звільнення в такому випадку допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 цього ж Кодексу).

На дату звільнення ОСОБА_1 малася вакантна посада доцента кафедри правової та спеціальної підготовки у Територіальному відокремленому відділенні «Кам`янська філія Академії Державної пенітенціарної служби», працевлаштування на якій ОСОБА_1 не пропонувалася, на яку, за твердженням обох сторін, вона могла бути працевлаштована і на яку, як стверджує остання, вона згодна працевлаштуватися. Посилання представника Академії на те, що ця посада не пропонувалася ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що вона відмовилася від запропонованої посади вищого рівня, є юридично неспроможним: воно суперечать ст. 2 ч. 1, ст. 21 і 40 ч. 2 КзПП України. Отже позивачеві протиправно не запропоновано відповідачем працевлаштуватися на цю посаду. Оскільки на дату звільнення ОСОБА_1 малася вакантна посада, на яку остання могла і бажала бути працевлаштована, то оспорюване нею звільнення є протиправним. Отож ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі із наступної після звільнення дати.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КзПП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

ОСОБА_1 у своєму клопотанні від 11.04.2024 (арк. 56-57 т. 3) посилається на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова у справі № 750/6694/22 від 14.12.2022 за позовом ОСОБА_1 до Академії про стягнення заборгованості по заробітній платі тощо, яке набрало законної сили (копія цього рішення на арк. 62-66, 61 т. 3), стягнено з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі, в тому числі й за травень та червень 2022 р., - за місяці, з яких має бути обчислено середній заробіток за час її вимушеного прогулу. Тому суд для належного обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може використовувати довідку відповідача № 263 від 16.08.2022 (арк. 184 т. 1), оскільки в ній середній заробіток позивача визначено без урахування стягнутих вищевказаним рішенням сум заробітку за травень та червень 2022 р. У зв`язку з цим і тим, що учасники справи пояснили, що вищевказане рішення фактично й повністю виконано, апеляційний суд в порядку ст. 11, 12 ЦПК України оголошував перерви для надання відповідачем достовірної довідки чи витягу з особового рахунку по нарахуванню заробітної плати за вказані місяці.

ОСОБА_1 надала паперову копію роздруківки з електронного оригінала індивідуальних відомостей про застраховану особу (про себе) з Реєстру застрахованих осіб, які облікуються органами Пенсійного фонду України, з особистого кабінету на веб - порталі Пенсійного фонду України (арк. 162 т. 3), та пояснила, що в цій роздруківці правильно відображено нарахування їй заробітної плати за травень та червень 2022 р., що достягнута зазначеним вище рішенням у справі № 750/6694/22. Крім того, остання надала виконаний нею розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, згідно з яким він на 14.08.2024 становить 729977 грн 28 коп., з якого належить утримати обов`язкові платежі й податки (арк. 161 т. 3).

Вирішуючи питання про визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачки, апеляційний суд виходить з такого. ОСОБА_1 цей розмір визначила за допомогою доступних їй доказів з офіційних джерел. Ці докази і сам розрахунок представником відповідача ніяк не спростовано і судом не встановлено, що він не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабміну України від 08.02.1995 № 100 (з наступними змінами). Заперечення представника відповідача проти нього зводилися до того, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати виходячи з довідки Академії № 263 від 16.08.2022 та що його необхідно обчислювати без врахування сум заробітку за травень та червень 2022 р., достягнутих названим вище рішенням у справі № 750/6694/22. Ці заперечення апеляційним судом відкидаються як такі, що суперечать припису абз. 3 п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати і змістові рішення у справі № 750/6694/22. Тож апеляційний суд розцінює виконаний позивачем розрахунок належного їй середнього заробітку за вимушений прогул як нічим не спростований належний, допустимий, достовірний і достатній доказ. Крім того:

- відповідно до ч. 1 ст. 21 КзПП України, Законів України «Про оплату праці» і «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», за трудовим договором роботодавець, серед іншого, зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату, вести облік її нарахування й виплати. В силу цього та відповідно до ст. 12 ч. 3 і 81 ч. 1 ЦПК України саме Академія мала належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами документально довести розмір середнього заробітку ОСОБА_1 , з якого відповідно до згаданого Порядку має обчислюватися її середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, який спричинено незаконним звільненням її з роботи. Але таких Академія не надала, проігнорувавши пропозиції апеляційного суду. До того ж згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України Академія несе ризик настання наслідків, пов`язаних із ненаданням належним чином документального підтвердження розміру середнього заробітку ОСОБА_1 за травень та червень 2022 р.

Разом з тим відповідно до вищеназваного рішення суду І інстанції від 14.12.2022 у справі № 750/6694/22 з відповідача на користь позивача, серед іншого, стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, що мало місце 14.07.2022, в сумі 85000 грн 00 коп. Оскільки це (оспорюване) звільнення є незаконним, то воно не може породити законних наслідків. Отже, належну позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 729977 грн 28 коп. необхідно зменшити на сплачену на виконання вищевказаного рішення суду суму 85000 грн 00 коп., тобто на користь ОСОБА_1 необхідно стягти з відповідача 644977 грн 28 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (729977 грн 28 коп. - 85000 грн 00 коп. = 644977 грн 28 коп.).

Отож оскаржуване рішення підлягає скасуванню як таке, що ухвалене за неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, з прийняттям постанови про задоволення вимог позивача.

В порядку ч. 13 ст. 141 ЦПК України з Пенітенціарної академії України на користь держави належить стягти судовий збір у сумі 18605 грн 42 коп., за ставками, встановленими підп. 1, 2, 6 п. 1 ч. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з такого:

- у зв`язку з задоволенням позову: загальний розмір задоволених майнових вимог - 644977 грн 28 коп. х 1% + 992 грн 40 коп. - за задоволення однієї немайнової вимоги про поновлення на роботі = 7442 грн 17 коп.;

- у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги: 7442 грн 17 коп. х 150% = 11163 грн 25 коп.;

- разом: 7442 грн 17 коп. + 11163 грн 26 коп. = 18605 грн. 42 коп.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 374, 376 ч. 1 п. 4, 381, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 вересня 2022 скасувати; позов ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаду завідувача кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права Пенітенціарної академії України з 15 липня 2022 року.

Стягти з Пенітенціарної академії України на користь ОСОБА_1 644977 (шістсот сорок чотири тисячі дев`ятсот сімдесят сім) грн 28 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (обов`язкові платежі й податки з цієї суми не утримано).

Стягти з Пенітенціарної академії України 18605 (вісімнадцять тисяч шістсот п`ять) грн. 42 коп. судового збору в дохід держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Ідентифікаційні дані сторін:

- ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- Пенітенціарна академія України, вул. Гонча, буд. 34, м. Чернігів, код 08571788.

Головуючий: Судді: