Постанова
від 09.08.2023 по справі 357/10393/19
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 357/10393/19

провадження № 61-19942св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина Марина Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагєєва В. О., Яворського М. А., та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагєєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (далі - ТОВ «Олійникова Слобода») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (далі - ТОВ Агрокомплекс «Узин»), державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі.

В обґрунтування заявлених вимог ТОВ «Олійникова Слобода» зазначило, що 17 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського», яке у листопаді 2016 року було перейменоване в ТОВ «Олійникова Слобода», було укладено договір оренди землі б/н, за яким ОСОБА_1 передала позивачу в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,2801 га, з кадастровим номером 3220484400:03:003:0035, розташовану в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

11 червня 2014 року державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Матушевич О. В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 13684264, яким зареєструвала право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:003:0035 за ТОВ «Олійникова Слобода».

Протягом усього часу дії договору оренди товариство користувалось земельною ділянкою та належним чином сплачувало орендну плату.

Проте, починаючи з лютого 2018 року, ОСОБА_1 вчиняє дії, спрямовані на позбавлення ТОВ «Олійникова Слобода» права користування землею за договором оренди.

15 березня 2018 року наказом № 727/5 Міністерства юстиції України за скаргою від 28 лютого 2018 року, поданою ОСОБА_1 та іншими власниками землі, скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТОВ «Олійникова Слобода».

Незважаючи на те, що договір оренди землі від 17 червня 2013 року є дійсним і ніким не оспорений, ОСОБА_1 05 березня 2018 року уклала з іншим орендарем - ТОВ Агрокомплекс «Узин» договір оренди б/н, за яким передала останньому в оренди цю ж земельну ділянку.

15 березня 2018 року державний реєстратор Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди землі за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

У зв`язку з порушенням прав товариства як законного орендаря земельної ділянки, ТОВ «Олійникова Слобода» у серпні 2018 року звернулося до суду з позовом до ТОВ «Агрокомплекс «Узин» та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі від 05 березня 2018 року та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. про державну реєстрацію права оренди землі за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

Після звернення позивача у серпні 2018 року до суду з вищезазначеним позовом, 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» уклали договір про розірвання укладеного між ними договору оренди землі від 05 березня 2018 року, після чого ОСОБА_1 здійснила поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0035.

22 листопада 2018 року приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. посвідчила заяву ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0035, зареєстрованої за реєстровим номером 3084.

07 грудня 2018 року державний кадастровий реєстратор прийняв рішення про скасування: державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0035 шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру; державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0087 загальною площею 1,14 га та державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0086 загальною площею 1,1401 га, які утворилися внаслідок поділу.

12 грудня 2018 року державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина М. О. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані внаслідок поділу земельні ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0087 загальною площею 1,14 га та з кадастровим номером 3220484400:03:003:0086 загальною площею 1,1401 га.

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ Агрокомплекс «Узин» договір оренди землі, за яким передала в оренду товариству обидві спірні земельні ділянки, та 13 грудня 2018 року той же державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію права оренди на них за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

Позивач вважав, що за наявності дійсного договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», який поширює свою дію на спірні земельні ділянки, в силу вимог частини третьої статті 110 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) ОСОБА_1 не мала права передавати їх в оренду ТОВ «Агрокомплекс «Узин» шляхом укладення оспорюваного договору, чим порушила права ТОВ «Олійникова Слобода» як їх законного орендаря. Крім того, у державного реєстратора відсутні правові підстави для проведення державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги 18 лютого 2020 року, позивач просив:

визнати недійсним договір оренди землі б/н від 10 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:03:003:0087 площею 1,14 га та 3220484400:03:003:0086 площею 1,1401 га;

скасувати рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельних ділянок з вказаними кадастровими номерами від 13 грудня 2018 року;

витребувати із незаконного володіння та користування ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» спірні земельні ділянки;

внести зміни до договору оренди землі б/н від 17 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Олійникова Слобода», шляхом його викладення у зазначеній позивачем редакції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року у задоволенні позову ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, обрані ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2019 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність договору оренди земельної ділянки, який не набрав чинності, не свідчить про те, що його сторони набули прав та обов`язків, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні цього договору, а відтак не є перешкодою для власника земельної ділянки для її поділу, укладення та державної реєстрації іншого договору оренди землі з іншим орендарем.

Поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0035 на дві земельні ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0087 загальною площею 1,14 га та з кадастровим номером 3220484400:03:003:0086 загальною площею 1,1401 га, державна реєстрація цих земельних ділянок за ОСОБА_1 та передача їх в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин» після скасування реєстрації права оренди позивача ТОВ «Олійникова Слобода» не порушує прав останнього, оскільки такі права відсутні у зв`язку з тим, що право оренди виникає виключно з моменту державної реєстрації цих прав.

Державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0035 за ТОВ «Олійникова Слобода» була скасована, що свідчить про відсутність у позивача права оренди і, як наслідок, відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди як на момент реєстрації зазначеного договору, так і на момент пред`явлення позову.

Станом на час розгляду справи земельна ділянка, яка була предметом договору оренди, укладеного з ТОВ «Олійникова Слобода», поділена, внаслідок чого сформовано дві земельні ділянки, яким присвоєно кадастрові номери та які передані у власність ОСОБА_1 . Тобто земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0035 не існує як об`єкта цивільних прав, оскільки в її межах шляхом поділу утворено дві інші земельні ділянки.

Заходи щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0035 на дві з площею по 1,14 га та 1,1401 га з кадастровими номерами 3220484400:03:003:0087 та 3220484400:03:003:0086 є чинними, тому позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки поновлення прав позивача шляхом внесення змін до договору оренди потребуватиме об`єднання земельних ділянок, утворених за наслідками поділу, та створення земельної ділянки зі складу існуючих ділянок, які вже сформовані як об`єкти цивільних прав.

У зв`язку з поділом земельної ділянки, яка була предметом договору оренди, та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєні кадастрові номери, об`єктивно відбулась зміна меж земельної ділянки та її площі, припинилось існування цієї земельної ділянки в дійсних межах, що унеможливлює ефективний захист прав позивача шляхом внесення змін до договору оренди, укладення додаткових угод про поновлення договору оренди.

Зміна фактичних площ і меж земельних ділянок із присвоєнням їм нових кадастрових номерів після укладення договору оренди земельних ділянок унеможливлює внесення змін до раніше укладеного договору, оскільки такі зміни мають бути наслідком укладання договору оренди земельних ділянок з дотриманням вимог закону щодо порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

Спір у цій справі виник між ТОВ «Олійникова Слобода», ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», а державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина М. О. є неналежним відповідачем, тому в задоволенні позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» до цього державного реєстратора відмовлено із зазначеної підстави.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2021 року стягнуто із ТОВ «Олійникова Слобода» на користь

ТОВ Агрокомплекс «Узин» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Короткий зміст постанови та ухвали суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року задоволено частково. Апеляційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2021 року задоволено.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2021 року скасовано та ухвалено нову постанову.

Позов ТОВ «Олійникова Слобода» задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди землі б/н від 10 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0087 загальною площею 1,14 га та земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0086 загальною площею 1,1401 га.

Скасовано рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0087 загальною площею 1,14 га, індексний номер: 44577654 від 13 грудня 2018 року 09:26:33.

Скасовано рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0086 загальною площею 1,1401 га, індексний номер: 44577853 від 13 грудня 2018 року 09:31:18.

Витребувано із незаконного володіння та користування ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484400:03:003:0087 загальною площею 1,14 га та 3220484400:03:003:0086 загальною площею 1,1401 га, розташовані у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Внесено зміни до договору оренди землі б/н від 17 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ім. Котовського» (далі - ТОВ «Ім. Котовського»), правонаступником якого є ТОВ «Олійникова Слобода», шляхом викладення його пунктів 1, 2, 3, а також першого речення пункту 6 у таких редакціях:

«1. Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться: Київська область, Білоцерківський район, Олійниково-Слобідська сільська рада, належать Орендодавцю на праві власності, що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 грудня 2018 року, номери записів про право власності: 29421377, 39421174».

«2. В оренду передаються земельні ділянки:

кадастровий номер 3220484400:03:003:0087, розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 1,14 га, в тому числі рілля 1,14 га (далі - «Земельна ділянка-1»);

кадастровий номер 3220484400:03:003:0086, розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 1,1401 га, в тому числі рілля 1,1401 га (далі - «Земельна ділянка-2»)».

«3. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить:

Земельна ділянка-1 - 45 577,71 грн (сорок п`ять тисяч п`ятсот сімдесят сім гривень сімдесят одна копійка);

Земельна ділянка-2 - 45 581,71 грн. (сорок п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят одна гривня сімдесят одна копійка)».

«6. Орендна плата нараховується та видається орендарем в розмірі 3 (три) % від грошової оцінки земельних ділянок у грошовій, натуральній або відробітковій формі за добровільним рішенням власника земельних ділянок, що становить

2 734,38 грн».

В іншій частині договір оренди землі б/н від 17 червня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського», правонаступником якого є ТОВ «Олійникова Слобода», залишено без змін.

В іншій частині позову ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнуто на користь ТОВ «Олійникова Слобода» з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» з кожного судові витрати в розмірі 27 689,51 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи ТОВ «Олійникова Слобода» в позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0035 за позивачем була скасована, це свідчить про відсутність у позивача права оренди і, як наслідок, відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди як на момент реєстрації зазначеного договору, так і на момент пред`явлення позову.

Разом із тим, у матеріалах справи наявна копія постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, якою скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2021 року та ухвалено нову постанову, якою позов ТОВ «Олійникова Слобода» про визнання незаконним і скасування наказу задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року.

Таким чином, оскільки ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено в позові саме з підстав скасування державної реєстрації його права оренди спірної земельної ділянки, невиконання судом першої інстанції свого процесуального обов`язку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України, щодо зупинення провадження в справі до розгляду іншої справи № 357/9440/20 призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України.

Щодо вирішення справи по суті заявлених вимог апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не мала права передавати спірну земельну ділянку в оренду будь-якій іншій особі, в тому числі ТОВ Агрокомплекс «Узин», та укладати з нею договір оренди, оскільки на дату укладення оспорюваного договору б/н від 05 березня 2018 року договір оренди, укладений ТОВ «Олійникова Слобода» з ОСОБА_1 , був дійсним, не оспорений у судовому порядку, не був припинений або розірваний з підстав, визначених законом або договором.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що укладення ОСОБА_1 оспорюваного договору оренди з ТОВ Агрокомплекс «Узин» суперечить частині першій статті 792 ЦК України, статтям 13, 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та умовам договору оренди, оскільки перешкоджає ТОВ «Олійникова Слобода» користуватися спірними земельними ділянками і тим самим позбавляє його права користування ними та права самостійно господарювати на них за відсутності підстав для припинення або розірвання укладеного ним договору оренди, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України.

Також апеляційний суд врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 97 постанови від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), згідно з якими у разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в цьому випадку, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельних ділянок за відповідачем ТОВ Агрокомплекс «Узин», є належним способом захисту права. При цьому зазначено, що позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем, оскільки державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Встановивши, що позивач у справі є законним орендарем земельної ділянки (титульним володільцем), апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до положень статті 27 Закону України «Про оренду землі», частини другої статті 152 ЗК України заявлені ним вимоги про витребування спірних земельних ділянок, утворених внаслідок розподілу орендованої ним земельної ділянки, з володіння ТОВ Агрокомплекс «Узин», яке користується цими земельними ділянками без належних на те правових підстав, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги про внесення змін до договору оренди б/н від 17 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та позивачем, апеляційний суд виходив із того, що внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 322048400:03:003:0035, яка була предметом договору оренди б/н від 17 червня 2013 року, вказані у цьому договорі оренди кадастровий номер, площа, нормативно-грошова оцінка об`єкта оренди наразі не відповідають фактичним кадастровим номерам, площам та нормативно-грошовій оцінці спірних земельних ділянок.

Відтак, запропоновані позивачем у надісланій ОСОБА_1 оферті від 25 квітня 2019 року зміни до договору оренди були спрямовані на приведення істотних умов договору оренди у відповідність із фактичними (дійсними) умовами відповідно до вимог частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», і ненадання ОСОБА_1 відповіді на оферту свідчить про недосягнення сторонами договору оренди взаємної згоди щодо внесення таких змін до договору оренди, що, з урахуванням положень ст. 30 Закону України «Про оренду землі» та пункту 30 договору оренди, є достатньою підставою для внесення цих змін за рішенням суду.

Крім того, апеляційний суд врахував, що здійснений ОСОБА_1 поділ об`єкта оренди за договором оренди без попереднього погодження з орендарем ТОВ «Олійникова Слобода» та без приведення істотних умов договору у відповідність з дійсними умовами шляхом внесення змін до нього становить істотне порушення умов договору оренди з боку ОСОБА_1 як орендодавця, адже без відома позивача змінені відомості, що визначають таку істотну умову договору оренди як об`єкт оренди.

Також апеляційний суд взяв до уваги, що поділ об`єкта оренди за договором оренди без внесення до цього договору змін, що стосуються об`єкта оренди, унеможливлює проведення державної реєстрації права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на сформовані внаслідок поділу спірні земельні ділянки.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для захисту порушених прав позивача і часткового задоволення позовних вимог у цій частині шляхом внесення змін до договору оренди щодо умов, що ідентифікують об`єкт оренди, а саме кадастрових номерів та площі спірних земельних ділянок, сформованих внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 322048400:03:003:0035, документів, якими підтверджується право власності орендодавця на спірні земельні ділянки, нормативної грошової оцінки кожної із них та залежного від неї розміру орендної плати, виклавши відповідні пункти 1, 2, 3 та перше речення пункту 6 договору в новій редакції.

Оскільки інші умови договору б/н від 17 червня 2013 року залишаються незмінними, апеляційний суд не вбачав підстав для зміни договору оренди в цілому, а отже вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» про внесення змін до договору оренди шляхом викладення його повного тексту у новій, запропонованій позивачем, редакції є необґрунтованими, надмірними і задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що при зверненні до суду з позовом ТОВ «Олійникова Слобода» понесено судові витрати: 9 605,00 грн та 960,50 грн судового збору (том 1, а. с. 1, 107), 26 605,26 грн та 3 800,75 грн витрат на правничу допомогу (том 1, а. с. 86-87); при зверненні до апеляційного суду ТОВ «Олійникова Слобода» понесено судові витрати: 14 407,50 грн судового збору (том 2, а. с. 185), всього 55 379,01 грн.

Заперечуючи проти стягнення витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі та заявляючи вимоги про їх зменшення до 14 000 грн за обидві судові інстанції, відповідач ТОВ Агрокомплекс «Узин» посилалося на те, що складність цієї справи незначна, враховуючи те, що особа, яка подала апеляційну скаргу, вже зверталася до суду в 2018 році до ТОВ Агрокомплекс «Узин» з майже аналогічних підстав та обставин справи; час, витрачений адвокатом на виконання робіт, та обсяг зазначених робіт не відповідають дійсності; позовні вимоги до власників-орендодавців земельних ділянок та апеляційні скарги є шаблонними, а апеляційна скарга відтворює доводи, викладені заявником у позові та письмових поясненнях, тому її складання не вимагало значної кількості робіт; враховуючи незначну тривалість судових засідань, витрати на професійну правничу допомогу не відповідають співмірності затраченого часу.

Такі ж доводи викладені у відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, яка просила зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у разі їх стягнення до 8 000,00 грн загалом.

Зважаючи на доведеність витрат на правничу допомогу, складність справи та тривалість її розгляду, обсяг виконаних робіт, апеляційний суд не вбачав передбачених законом підстав для зменшення цих витрат і залишив без задоволення клопотання відповідачів ТОВ Агрокомплекс «Узин» та ОСОБА_1 про їх зменшення.

У жовтні 2021 рокуОСОБА_1 звернулася до Київського апеляційного суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявницею не доведено передбачених статтею 423 ЦПК України підстав для перегляду рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

При вирішенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови за нововиявленими обставинами апеляційний суд врахував, що постанова Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, якою скасовано наказ Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року, на день розгляду заяви не скасована касаційною інстанцією, а сама по собі наявність касаційного провадження на постанову апеляційного суду та зупинення дії постанови у справі № 357/9440/20 не є нововиявленою обставиною та підставою для скасування постанови Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в цій справі. Зупинення дії постанови апеляційного суду не впливає на набрання нею чинності і не є нововиявленою обставиною в розумінні статті 423 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

09 грудня 2021 рокуТОВ Агрокомплекс «Узин» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Підставою касаційного оскарженняухвали Київського апеляційного суду

від 17 листопада 2021 року заявник зазначає порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що Київський апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам та доказам, що мають значення для справи,а також застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 726/938/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17.

Посилається на те, що зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в справі № 357/9440/20 ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження є нововиявленою обставиною для перегляду постанови Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, ухваленій у цій справі, оскільки апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, в обґрунтуваннях посилався на постанову від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, дія якої була зупинена. Відтак, якщо б апеляційний суд знав про зупинення зазначеної постанови, то він би в цій справі не ухвалив би постанову, яка впливає на права та обов`язки учасників справи.

14 грудня 2021 рокуОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марценюк Л. А., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 904/792/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18, від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 357/7886/18, від 12 квітня 2021 рокуу справі № 357/8107/18, від 11 травня 2021 року у справі № 357/7999/18, від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 6, 202, 204, 210, 640 ЦК України, стаття 125 ЗК України, стаття 6 Закону України «Про оренду землі».

Зазначає, що апеляційний суд не врахував, що внаслідок зупинення 20 вересня 2021 року (тобто, на час розгляду справи) дії постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20 таке рішення не породжує жодних наслідків, а його застосування є неправомірним. Відповідно, позивач на час укладення оспорюваних договорів, не мав речового права на спірні земельні ділянки, тобто, права, яке підлягає захисту.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що на момент ухвалення рішення суду першої інстанціїне існувало ні постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, ні постанови Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 357/9440/20, а також не існувало тих обставин, які ними були встановлені.

Позивач не є заінтересованою особою у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України, не є стороною оспорюваного договору оренди земельної ділянки,

а тому судом апеляційної інстанції неправомірно встановлено наявність у позивача права оскаржувати такий договір.

Також заявниця вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах, які пов`язані з унесенням змін до нечинного договору оренди землі, за відсутності зареєстрованого права оренди у Державному реєстрі речових правна нерухоме майно (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи відзивів на касаційні скарги

У січні та лютому 2023 року ТОВ «Олійникова Слобода» подало відзиви на касаційні скарги, в яких просило залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2022 року в складі колегії суддів Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А. відкрито касаційне провадження у справі, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марценюк Л. І. на постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду 10 січня 2022 року в складі колегії суддів Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А. відкрито касаційне провадження у справі, за касаційною скаргою ТОВ Агрокомплекс «Узин» на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Розпорядженням Верховного Суду від 19 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці пов`язаною з вагітністю та пологами, призначений повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М., Мартєв С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) у складі колегії із п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року поновлено провадження у справі № 357/10393/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 15 січня 2005 року ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 2,2801 га з кадастровим номером 322048400:03:003:0035 на підставі державного акта на право власності на землю серії КВ № 032457.

17 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського», яке в листопаді 2016 року було перейменоване на ТОВ «Олійникова Слобода», укладено договір оренди землі б/н, за яким ОСОБА_1 передала товариству в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,2801 га з кадастровим номером 322048400:03:003:0035, розташовану в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

За умовами вказаного договору орендна плата нараховується і видається орендарем у розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить 1 262,88 грн. Додаткові умови: оранка, культивація, збір зернових на присадибній ділянці орендодавця площею до 0,30 га буде проводитись безкоштовно, надання автомобіля для доставки хворого до лікувального закладу, надання допомоги на лікування, за наявності документа та заяви, в розмірі 200 (двісті) грн, у разі смерті орендодавця допомога на поховання в розмірі 500 (п`ятсот) грн або продукти на таку суму на підставі заяви особи, що займається похованням. Обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі, без урахування індексів інфляції. Орендна плата видається у строк до 31 грудня поточного року. Видача грошей, продукції та надання послуг у рахунок орендної плати оформляється відомістю на видачу грошей, продукції та послуг. Розмір орендної плати переглядається 1 раз на 5 років за взаємною згодою сторін.

Згідно з пунктом 37 договору оренди він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

11 червня 2014 року державний реєстратор Реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції Київської області Матушевич О. В. ухвалила рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 13684264, яким зареєструвала право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 322048400:03:003:0035 за ТОВ «Олійникова Слобода».

28 лютого 2018 року ОСОБА_1 та інші особи звернулися до Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (частина друга статті 37 Закону № 1952-IV).

15 березня 2018 року, розглянувши вказану скаргу, Міністерство юстиції України наказом № 727/5 скасувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 червня 2014 року № 13684264, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції Київської області Матушевич О. В.

З відповіді на запит Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04 липня 2019 року № 194/121-19 встановлено, що згідно з Національною кадастровою системою зазначені в запиті земельні ділянки перенесені до архівного шару. У результаті цього земельна ділянка з кадастровим номером 322048400:03:003:0035 поділена згідно з документацією із землеустрою щодо поділу, яка надійшла по онлайн-сервісу з присвоєнням кадастрових номерів, а саме: 3220484400:03:003:0087 та 3220484400:03:003:0086.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 липня 2019 року № 172330334 22 листопада 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. посвідчена заява ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 322048400:03:003:0035, зареєстрована за реєстровим № 3084.

07 грудня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_1 державним кадастровим реєстратором Відділу у Білоцерківському районі Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області прийняті рішення про:

- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 322048400:03:003:0035 шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;

- державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером 3220484400:03:003:0087 загальною площею 1,14 га та кадастровим номером 3220484400:03:003:0086 загальною площею 1,14 га, які утворилися внаслідок поділу.

Державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О. 12 грудня 2018 року прийняті рішення про державну реєстрацію права власності на сформовані внаслідок поділу земельної ділянки за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:003:0087 загальною площею 1,14 га з індексним номером 44559702 та на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:003:0086 загальною площею 1,14 га з індексним номером 44559933.

10 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 2 якого в оренду передаються земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220484400:03:003:0087 та 3220484400:03:003:0086, які розташовані на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади села Олійникова Слобода Білоцерківського району Київської області.

13 грудня 2018 року право оренди на обидві земельні ділянки зареєстровано відповідно до рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44577654 та № 44577853 державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О.

25 квітня 2019 року ТОВ «Олійникова Слобода» засобами поштового зв`язку звернулося до ОСОБА_1 із пропозицією (офертою) про внесення змін до договору оренди землі від 17 червня 2013 року б/н.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марценюк Л. А., підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга ТОВ Агрокомплекс «Узин» не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо суті спору

За статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

У статті 14 Конституції України вказано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Разом із тим, повноваження власника певним чином обмежуються, оскільки за частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 05 червня 2013 року) договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій, четвертій статті 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частинах першій та другій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України «Про оренду землі» № 161-XIV (далі - Закон № 161-XIV), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону № 161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди земельної ділянки є двостороннім, консенсуальним, строковим та оплатним.

У частині першій статті 14 Закону № 161-XIV (у редакції на момент укладення договорів оренди від 17 червня 2013 року та від 10 грудня 2018 року) було визначено таку форму договору оренди, а саме: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

05 грудня 2019 року Законом України № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року (далі - Закон № 340-IX), частину першу статті 14 Закону № 161-XIV викладено в дещо іншій редакції: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону № 161-XIV (у редакції на момент укладення договору оренди від 17 червня 2013 року) були:

1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

2) строк дії договору оренди;

3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

4) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

5) умови збереження стану об`єкта оренди;

6) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

7) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

8) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини;

10) відповідальність сторін;

11) умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону було підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі могли бути зазначені інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону № 161-XIV (у редакції на момент укладення оспорюваного договору оренди від 10 грудня 2018 року) були:

1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

2) строк дії договору оренди;

3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі могли зазначатися інші умови.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац третій частини першої статті 15 доповнено умовою про дату укладання договору оренди.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (частина перша статті 19 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на момент укладення договорів оренди).

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону № 161-XIV доповнено вимогою, щодата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення.

Отже, можна зробити висновок, що на законодавчому рівні встановлені чіткі і однозначні вимоги щодо форми і змісту договору оренди землі.

На час укладення договору оренди від 17 червня 2013 року стаття 6 Закону № 161-XIV передбачала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За статтею 17 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 17 червня 2013 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснювалася орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Стаття 17 Закону № 161-XIV (у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 191-VIII) передбачає, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону № 161-XIV доповнено нормою про те, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Так, статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважною більшістю правовідносин, урегульованих нормами цивільного законодавства, є відносини, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків. Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплене у статті 631 ЦК України, де, зокрема, вказано, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

У частині третій статті 640 ЦК України в редакції Закону № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, що діє з 01 січня 2013 року, визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Разом із тим, у частині п`ятій статті 6 Закону № 161-XIV (доповнено на підставі Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI) визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Тобто з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Таким чином, можна зробити висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХIV.

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац другий частини другої статті 25 Закону № 161-XIV доповнено умовою, що орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.

Тобто використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки відсутні правові підстави для цього.

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 зробив такі висновки:

«Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону № 1952-IV.

За частиною п`ятою статті 6 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду у встановленій формі.

Разом із тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.»

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, право оренди виникає з моменту його державної реєстрації.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 в частині того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону № 161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що речове право на спірну земельну ділянку за позивачем на підставі договору оренди землі від 17 червня 2013 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції Київської області Матушевич О. В. від 11 червня 2014 року за індексним номером 13684264. Вказане рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5.

Позивач під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій повідомляв суд, що наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 оскаржується в судовому порядку з 2018 року (справа № 357/9440/20) і вирішення цього питання впливає на встановлення факту набуття ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди на спірну земельну ділянку.

25 серпня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 357/9440/20 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, у тому числі в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в цій частині залишено без змін.

Зазначені рішення Верховний Суд бере до уваги при розгляді цієї справи, оскільки такі рішення публічно проголошені, розміщенні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, загальнодоступні й обов`язкові до виконання усіма органами і особами відповідно до статті 129-1 Конституції України.

Таким чином, внаслідок визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 право оренди позивача за договором оренди землі від 17 червня 2013 року б/н є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку (11 червня 2014 року), оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону № 161-XIV); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.

За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.

У справі, яка переглядається, у позивача право оренди земельної ділянки ще не закінчилося. Власниця земельної ділянки - відповідачка ОСОБА_1 не заявляла вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», ні про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень нею не надано, тому підстав вважати, що такий договір є неукладеним, недійсним чи нечинним Верховний Суд не вбачає.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, провадження № 14-25цс19; від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18, провадження № 14-430цс19 та інші), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки в третьої особи, то первісний орендар може заявити таку вимогу лише в тому разі, якщо він (первісний орендар) зареєстрував своє право оренди. Проте «витребування земельної ділянки» не є наслідком визнання недійсним договору оренди, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди наступним орендарем.

У разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, позивач, у тому числі, заявив вимогу про витребування земельної ділянки, задоволення якої повністю поновлює його права орендаря.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі від 10 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0087 загальною площею 1,14 га та земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:003:0086 загальною площею 1,1401 га, оскільки на дату укладення оспорюваного договору був дійсним, не оспореним у судовому порядку, не був припинений або розірваний з підстав, визначених законом або договором, укладений раніше з позивачем інший договір оренди цієї ж земельної ділянки.

Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам.

У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

У статті 27 Закону № 161-XIV як у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у судах передбачалося, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Тобто у справі, яка переглядається, орендар мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового володіння ТОВ Агрокомплекс «Узин» у своє тимчасове (строкове) володіння.

Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди.

У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону № 161-ХIV, на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Щодо можливості продовження дії договору оренди землі в разі, якщо земельна ділянка в період дії договору була поділена і до Державного земельного кадастру внесено відповідні зміни, то такі питання були предметом вирішення Великою Палатою Верховного Суду в постанові 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

Відповідно до договору оренди від 17 червня 2013 року б/н, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , остання передала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 322048400:03:003:0035, яка розташована на території Олійниковослобідської сільської ради, загальною площею 2,2801 га, в тому числі рілля 2,2801 га.

За даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04 липня 2019 року вказана земельна ділянка поділена з присвоєнням кадастрових номерів 3220484400:03:003:0087 та 3220484400:03:003:0086. Площа кожної земельної ділянки у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно становить 1,14 га, що разом становить 2,28 га.

Відповідно до статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб.

Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки. За обставинами справи, яка переглядається, ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» всю земельну ділянку, яку в подальшому поділила на дві земельні ділянки.

Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки.

Тому договір оренди земельної ділянки від 17 червня 2013 року не припинив своєї дії.

Уклавши оспорюваний договір оренди земельної ділянки з ТОВ Агрокомплекс «Узин» під час дії договір оренди тих же земельних ділянок з ТОВ «Олійникова Слобода», ОСОБА_1 вчинила дії, які перешкоджають орендареві (позивачу) користуватися орендованими земельними ділянками, тобто порушила вимоги абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи, що на час підписання оспорюваного договору оренди та реєстрації права оренди земельної ділянки був чинним іншій договір оренди цього ж об`єкта, укладений раніше, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору оренди б/н від 10 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (частина перша статті 203 ЦК України), зокрема приписам абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі, а також скасування його державної реєстрації та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Разом із тим, колегія суддів Верховного Суду не може погодитися висновками суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про внесення змін до договору оренди землі № б/н від 17 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Олійникова Слобода», оскільки об`єднання земельних ділянок не припиняє права оренди орендаря щодо неї; за відсутності доказів незгоди ОСОБА_1 на зміну умов договору оренди землі, звернення позивача, як орендаря, до суду з вимогою про зміну умов укладеного між сторонами договору оренди землі є передчасним та таким, що не відповідає положенням статті 30 Закону України «Про оренду землі», яка обумовлює можливість звернення до суду з позовом про зміну умов договору оренди землі недосягненням сторонами взаємної згоди щодо зміни умов договору оренди землі у позасудовому порядку.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 травня 2023 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-8058св22), від 10 травня 2023 року у справі № 357/9019/18 (провадження № 61-6755св22), від 05 липня 2023 року у справі № 357/8309/19 (провадження № 61-257св23).

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 6, 202, 204, 210, 640 ЦК України, статті 125 ЗК України, статті 6 Закону України «Про оренду землі», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах в від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 904/792/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18, від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 357/7886/18, від 12 квітня 2021 року у справі № 357/8107/18, від 11 травня 2021 рокуу справі № 357/7999/18, від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) … [суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду].

Висновки суду апеляційної інстанції у цій справі в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння не суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), та у постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-8058св22), від 10 травня 2023 року у справі № 357/9019/18 (провадження № 61-6755св22), від 05 липня 2023 року у справі № 357/8309/19 (провадження № 61-257св23).

Посилання заявниці ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що внаслідок скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 речове право на земельну ділянку не з`явилося у позивача, договір оренди землі позивача не набрав чинності є помилковими, оскільки суперечать положенню статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивач не є заінтересованою особою у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України, не є стороною договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року, а тому судом апеляційної інстанції неправомірно встановлено наявність у позивача права оскаржувати такий договір, безпідставні, оскільки саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) про визнання недійсним договору залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі не існувало ні постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, ні постанови Верховного Суду від 04 травня 2022 року, та не існувало тих обставин, які ними було встановлено, також не заслуговують на увагу.

Позивач під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції повідомляв суд, що наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 оскаржується в судовому порядку з 2018 року (справа № 357/9440/20) і вирішення цього питання впливає на встановлення факту набуття ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди на спірну земельну ділянку.

Апеляційний суд правильно взяв до уваги при розгляді справи зазначені судові рішення, оскільки такі рішення публічно проголошені, розміщенні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, загальнодоступні й обов`язкові до виконання усіма органами і особами відповідно до статті 129-1 Конституції України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марценюк Л. А., задовольнити частково, постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування залишити без змін, а в частині задоволення позовної вимоги про внесення змін до договору оренди землі від 17 червня 2013 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні такої вимоги.

Щодо оскарження ТОВ Агрокомплекс «Узин» ухвали апеляційного суду за результатами вирішення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

20 жовтня 2021 року відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до Київського апеляційного суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови від 22 вересня 2021 року, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким апеляційні скарги ТОВ «Олійникова Слобода» залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року та додаткове рішення від 22 березня 2021 у справі № 357/10393/19 залишити без змін, стягнути з ТОВ «Олійникова Слобода» на її користь понесені витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції в сумі 35 000,00 грн.

Заяву мотивувала тим, що суд першої інстанції в основу підстав для відмови в задоволенні позову поклав обставини скасування наказом Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року права оренди за позивачем, і, виходячи з умов договору, на який посилався позивач, зробив висновок, що зі скасуванням речового права позивач вважається таким, що не набув права користування земельною ділянкою.

Апеляційний суд у своїй постанові виходив із того, що наказ Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року постановою від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, яка набрала законної сили, було скасовано, і обставини, з яких виходив суд першої інстанції про відсутність у позивача права оренди, перестали існувати.

Водночас 20 вересня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі № 357/9440/20 та зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року до закінчення касаційного провадження. Таким чином, постанова Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, на яку посилався суд апеляційної інстанції щодо скасування наказу, станом на 22 вересня 2021 року чинності не набрала. Отже, апеляційний суд не врахував обставину, яка існувала на час апеляційного розгляду справи та постановлення рішення і яка має істотне значення для розгляду справи, але не була відома стороні ОСОБА_1 , оскільки в загальному доступі в Єдиному реєстрі судових рішень ухвала з`явилася 24 вересня 2021 року.

Згідно з частиною першою статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Для визначених пунктом 3 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявлених обставин необхідними умовами є те, що вони існували на час розгляду справи, але підстави виникли після ухвалення рішення у справі (зокрема, шляхом скасування судового рішення, яке стало підставою для його ухвалення), спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду.

Нововиявленими обставинами за своєю юридичною суттю є фактичні дані, що у встановленому порядку спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення.

Для вирішення питання про наявність підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, необхідно розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту).

Відповідно до частини четвертої статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, та докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Таким чином, до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору і які існували на час постановлення рішення, але про які не було і не могло бути відомо особі, яка звертається з заявою про перегляд рішення суду.

Не можуть бути визнані нововиявленими обставини, щодо яких суду зрозуміло, що вони були відомі (або мали бути відомі) заявнику на час розгляду справи.

Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, апеляційній та касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.

Частина третя статті 429 ЦПК України визначає, що за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. russia, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Таким чином, перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок (що є прерогативою судів апеляційної та касаційної інстанції), а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

При вирішенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови за нововиявленими обставинами апеляційний суд врахував, що постанова Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, якою скасовано наказ Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року, на день розгляду заяви не скасована судом касаційної інстанції, а сама по собі наявність касаційного провадження на постанову апеляційного суду та зупинення дії постанови у справі № 357/9440/20 не є нововиявленою обставиною та підставою для скасування постанови Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в цій справі.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому звертає увагу, що постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в частині вирішення по суті позову ТОВ «Олійникова Слобода» про визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 залишено без змін.

Доводи касаційної скарги ТОВ Агрокомплекс «Узин» про те, що постанова Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20 станом на 22 вересня 2021 року чинності не набрала, є помилковими та не ґрунтуються на вимогах статті 384 ЦПК України, відповідно до якої постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Зупинення дії постанови апеляційного суду не впливає на факт набрання нею чинності і не є нововиявленою обставиною в розумінні статті 423 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність заявником підстав передбачених статтею 423 ЦПК України для перегляду рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Отже, доводи касаційної скарги ТОВ Агрокомплекс «Узин» висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на їх правильність та обґрунтованість не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково; постановусуду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про внесення змін до договору оренди землі б/н від 17 червня 2013 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні зазначеної позовної вимоги; постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10 грудня 2018 року, скасування рішень державного реєстратора та витребування майна із незаконного володіння та користування - залишити без змін.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ Агрокомплекс «Узин» залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач звернувся до суду у вересні 2019 року з п`ятьма позовними вимогами немайнового та майнового характеру.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви юридичною особою немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви юридичною особою майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви; за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Щодо відшкодування витрат ТОВ «Олійникова Слобода» зі сплати судового збору

Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» у статті 7 установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня - 1921 грн.

Встановлено, що за подання позовної заяви ТОВ «Олійникова Слобода» сплатило судовий збір у розмірі 9 605,00 грн, за подання заяви про забезпечення позову - 960,50 грн судового збору, а за подання апеляційної скарги - 14 407,50 грн.

Всього судові витрати ТОВ «Олійникова Слобода» зі сплати судового збору становлять 24 973,00 грн.

За наслідками касаційного перегляду справи задоволено чотири позовні вимоги ТОВ «Олійникова Слобода», у задоволенні однієї - відмовлено (80 %).

Тобто відшкодуванню на користь ТОВ «Олійникова Слобода» з відповідачів підлягають судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви - 7 684,00 грн, за подання апеляційної скарги - 11 526,00 грн, а всього - 19 210,00 грн.

З огляду на пропорційність задоволення позовних вимог з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» підлягає відшкодуванню судовий збір за звернення до суду з позовом та апеляційною скаргою - по 9 605,00 грн з кожного.

Щодо витрат на правничу допомогу, понесених ТОВ «Олійникова Слобода» під час вирішення справи в судах першої та апеляційної інстанцій

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями частин першої, другої статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеним, зокрема у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 757/47925/15-ц (провадження № 61-14711св18), від 19 вересня 2018 року у справі № 361/6253/16-ц (провадження № 61-30115св18).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

ТОВ «Олійникова Слобода» подало до суду першої інстанції заяву про розподіл судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ТОВ «Олійникова Слобода» понесено витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 30 406,01 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (том 1, а. с. 86-87),

Під час вирішення справи в суді апеляційної інстанції ТОВ «Олійникова Слобода» подано заяву про те, що докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 19 770,12 грн будуть надані протягом п`яти днів після прийняття судом апеляційної інстанції постанови у цій справі (том 2, а. с. 155).

Додатковою постановою Київського апеляційного суду в складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагєєва В. О., Яворського М. А. від 25 жовтня 2021 року заяву ТОВ «Олійникова Слобода» про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто на користь ТОВ «Олійникова Слобода» з ОСОБА_1 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин» по 9 885,06 грн з кожного судові витрати.

Встановивши, що ТОВ «Олійникова Слобода» надало належні та допустимі докази понесення під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій витрат на надання правничої допомоги на суму 50 176,13 грн (30 406,01 + 19 770,12), про стягнення яких було подано відповідну заяву до закінчення судових дебатів, суд апеляційної інстанції, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, дійшов висновків про стягнення в рівних частинах з ОСОБА_1 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин» витрат на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.

Разом із тим, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду в частині задоволення однієї з позовних вимог (внесення змін до договору) та відмови в її задоволенні.

Зважаючи на наведене та вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ТОВ «Олійникова Слобода» на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд з урахуванням складності справи, пропорційності задоволених позовних вимог (задоволено чотири вимоги із п`яти) та з метою дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 50 176,13 грн (30 406,01 грн в суді першої інстанції та 19 770,12 грн в суді апеляційної інстанції) підлягає зменшенню до 40 140,88 грн (пропорційно до задоволених вимог).

Керуючись статтями 141, 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» про внесення змін до договору оренди землі б/н від 17 червня 2013 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні цієї позовної вимоги.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 10 грудня 2018 року, скасування рішень державного реєстратора, витребування з незаконного володіння та користування Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» земельних ділянок із кадастровими номерами 3220484400:03:003:0087 загальною площею 1,14 га та 3220484400:03:003:0086 загальною площею 1,1401 га, розташованих у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (з кожного окремо) судовий збір за подання позову в розмірі по 3 842,00 грн, за здійснення апеляційного перегляду - по 4 763,00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в судах першої та апеляційної інстанції, в розмірі по 20 070,44 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко Є. В. Петров В. В. Сердюк


Суд	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	09.08.2023
Оприлюднено	17.08.2023
Номер документу	112845690
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: що виникають з договорів оренди

Кашперська Тамара Цезарівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 09.08.2023 по справі 357/10393/19КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —357/10393/19

Постанова від 09.08.2023

Постанова
від 09.08.2023 по справі 357/10393/19
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ