Постанова

від 09.08.2023 по справі 161/16183/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 161/16183/21

провадження № 61-6039св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ»,

відповідачі: Луцька міська рада, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 лютого 2023 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2023 року, постановлені суддею Пахолюком А. М., та постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Приватне підприємство «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» (далі - ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ») у вересні 2021 року звернулося до суду із позовом до Луцької міської ради, ОСОБА_1 , у якому просило:

- визнати недійсним та скасувати рішення Луцької міської ради від 24 березня 2021 року № 9/15 «Про надання громадянину ОСОБА_1 на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування адміністративних та господарських приміщень на АДРЕСА_1 »;

- визнати недійсним договір оренди землі від 28 квітня 2021 року, укладений між Луцькою міською радою та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, площею 0, 328 га, кадастровий номер 0710100000:11:111:0071;

- зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» нежитловим приміщенням, реєстраційний номер 17739754, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу за власний рахунок огорожі (паркану), встановленої за периметром зазначеної будівлі на межі, що відповідає межі між точками «А» та «Б» кадастрового плану земельної ділянки, кадастровий номер 0710100000:11:111:0071, згідно з матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж згаданої земельної ділянки в натурі.

Позивач обґрунтовував позов тим, що 22 серпня 2007 року Луцька міська рада та Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМІДЖ» (далі - ТОВ «ІМІДЖ») уклали договір оренди землі, за умовами якого товариство отримало в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування адміністративних, господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 823, 00 кв. м, кадастровий номер 111110042. На цій земельній ділянці знаходилося приміщення, яке належало орендарю на праві власності.

17 березня 2009 року ТОВ «ІМІДЖ» та позивач уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого підприємство придбало нежитлові приміщення, гараж на два бокси, літера В-1, загальною площею 30, 90 кв. м, будівлю морга та лабораторій, літера Б-2, загальною площею 301, 80 кв. м.

На підставі декларації про початок виконання будівельних робіт від 17 березня 2015 року підприємство здійснює реконструкцію будівлі морга та лабораторій під адміністративні приміщення на АДРЕСА_2 . Рішенням Луцької міської ради позивачу надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_2 .

Позивач наполягав, що зазначена документація розроблена, але не затверджена через спір із суміжним землекористувачем, оскільки в процесі розробки технічної документації стало відомо, що 24 березня 2021 року Луцька міська рада ухвалила рішення № 9/15 «Про надання громадянину ОСОБА_1 на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування адміністративних та господарських приміщень на АДРЕСА_1 », яким ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , площею 0, 3280 га, кадастровий номер 0710100000:11:111:0071. Після прийняття цього рішення ОСОБА_1 встановив огорожу (паркан) на межі, що відповідає межі між точками «А» та «Б» кадастрового плану земельної ділянки.

ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» вважало, що затверджена конфігурація земельної ділянки для ОСОБА_1 та встановлення ним паркану в безпосередній близькості безпосередньо по стіні будівлі позивача порушують Державні будівельні норми щодо відстані до межі сусідньої ділянки, яка повинна становити не менше як один метр, та не дають можливості здійснити завершення робіт з реконструкції фасаду будівлі та його утеплення напередодні опалювального сезону, що свідчить про порушення прав та законних інтересів підприємства.

Також затверджена Луцькою міською радою технічна документація щодо земельної ділянки, наданої ОСОБА_1 , не відповідає вимогам статті 55 Закону України «Про землеустрій», оскільки не містить довідки про узагальнену інформацію щодо землі (території). Підприємство не було повідомлене про час та місце закріплення межовими знаками меж земельної ділянки відповідача в натурі, а закріплення меж без згоди суміжного користувача суперечить вимогам закону.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі Луцька міська рада та ОСОБА_1 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції

Рішенням від 08 лютого 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області відмовив у задоволенні позову ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ».

Суд першої інстанції виснував, що позивач та відповідач набули право власності на об`єкти нерухомого майна на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , й до них перейшло право користування земельними ділянками, на яких розташовані належні їм об`єкти нерухомого майна, у тій самій площі та обсязі, що були встановлені для попередніх землекористувачів, між якими спорів щодо меж земельних ділянок не було. Будь-яких доказів неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, а відтак і права користування земельними ділянками, на яких воно розміщено, позивач до суду не надав.

Також суд першої інстанції дійшов переконання, що позивач не довів належними та допустимими доказами існування будь-яких ремонтних (оздоблювальних) робіт фасаду приміщення та наявності будь-яких перешкод з боку ОСОБА_1 внаслідок розташування паркану на межі земельних ділянок. Клопотання про долучення додаткових письмових доказів суд першої інстанції залишив без розгляду на підставі частини другої статті 222 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Додатковим рішенням від 02 березня 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області стягнув з ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 20 000, 00 грн.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 550, 00 грн, втім вважав за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача, до 20 000, 00 грн, що відповідатиме критеріям реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 30 березня 2023 року Волинський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ», рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 лютого 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 02 березня 2023 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції виснував, що рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що права позивача внаслідок надання ОСОБА_1 в оренду суміжної земельної ділянки порушені не були. Посилання ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» на те, що межа земельної ділянки, яку орендує ОСОБА_1 , розташована на відстані менш ніж один метр від будівлі, яка належить на праві власності позивачу, не свідчить про порушення прав та інтересів останнього.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» 22 квітня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 лютого 2023 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду ввід 30 березня 2023 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування правових наслідків порушення вимог статті 39 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) в частині недотримання будівельних норм під час використання земель житлової та громадської забудови, у системному зв`язку з приписами частин третьої та п`ятнадцятої статті 123, статті 124 ЗК України;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 750/8412/16-ц

(провадження № 61-44997св18), щодо застосування частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема висновки судової експертизи;

- суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про долучення та дослідження доказів;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 308/15007/15-ц

(провадження № 61-20316св18), згідно з якими склад та розмір виплат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить у предмет доказування у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Луцька міська рада у травні 2023 року та ОСОБА_1 у червні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслали до Верховного Суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 08 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ», а ухвалою від 19 липня 2023 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 17 березня 2009 року ТОВ «ІМІДЖ» та ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого приватне підприємство придбало у товариства нежитлові приміщення, а саме гараж на два бокси, літера В-1, загальною площею 30, 90 кв. м, та будівлю морга і лабораторій (нежитлове приміщення), літера Б-2, площею 301, 80 кв. м, що розташовані в АДРЕСА_1 .

Придбане позивачем нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, площею 823, 00 кв. м, кадастровий номер 111110042, цільове призначення - для обслуговування адміністративних, господарських будівель та споруд, яка раніше на підставі договору оренди землі від 22 серпня 2007 року перебувала в користуванні ТОВ «ІМІДЖ», а наразі нею користується

ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ».

Згідно з декларацією про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованою Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області 17 березня 2015 року за № ВЛ 083150760432, позивач здійснює реконструкцію будівлі морга та лабораторій.

Рішенням Луцької міської ради від 22 липня 2020 року № 88/48

ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2 , площею 0, 0823 га; зобов`язано приватне підприємство розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та подати її на затвердження до міської ради.

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , виготовленої Приватним підприємством «Луцькземресурс» на замовлення ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ», межі земельної ділянки, площею 0, 0823 га, проходять по межових знаках відповідно до акта приймання-передання межових знаків на зберігання, погодженого власником земельної ділянки, суміжними землекористувачами і землевласниками та виконавцем робіт. Заяв та скарг при встановленні та погодженні меж земельної ділянки не надходило.

Як встановили суди, зазначену технічну документацію не було затверджено в установленому законом порядку.

17 червня 2022 року ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» зареєструвало за собою право власності на адміністративне приміщення Б-3, площею 400, 30 кв. м, на АДРЕСА_1 , внаслідок проведення реконструкції приміщення Б-2.

Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2019 року набув у власність об`єкти нерухомого майна, розташовані на АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, загальною площею 0, 3280 га, кадастровий номер 0710100000:11:111:0071, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать на праві власності ОСОБА_1 , була сформована попередньому землекористувачу - Волинській організації національної спілки художників України, що підтверджується державним актом про право постійного користування земельною ділянкою від 29 березня 2012 року, серія ЯЯ № 039537.

Рішенням Луцької міської ради від 24 березня 2021 року № 9/15 «Про надання громадянину ОСОБА_1 на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування адміністративних та господарських приміщень на АДРЕСА_1 » затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , площею 0, 3280 га, кадастровий номер 0710100000:11:111:0071, для будівництва та обслуговування адміністративних та господарських приміщень; надано ОСОБА_1 земельну ділянку на АДРЕСА_1 на умовах оренди строком на 10 років з дати укладення договору оренди землі.

28 квітня 2021 року Луцька міська територіальна громада, від імені якої діяла Луцька міська рада, та ОСОБА_1 уклали договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, площею 0, 3280 га, з кадастровим номером 0710100000:11:111:0071, яка розташована у АДРЕСА_1 .

Право, застосоване судом

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У частинах першій, другій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє передбачені ним цивільні права й обов`язки, допоки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Звертаючись до суду з позовом, ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» посилалося на те, ОСОБА_1 встановив огорожу (паркан) на межі у безпосередній близькості - прямо по стіні будівлі позивача, чим порушив Державні будівельні норми щодо відстані до межі сусідньої ділянки, яка повинна становити не менше як один метр, та не дає можливості здійснити завершення робіт з реконструкції (утеплення) фасаду будівлі напередодні опалювального сезону, що свідчить про порушення прав та законних інтересів підприємства. Також позивач звертав увагу на те, що технічна документація щодо земельної ділянки відповідача не містить довідки про узагальнену інформацію щодо землі (території) та на те, що закріплення в натурі меж земельної ділянки ОСОБА_1 відбулося без згоди позивача як суміжного користувача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов переконання, що оскільки позивач та відповідач набули право власності на об`єкти нерухомого майна на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , то до них перейшло право користування земельними ділянками, на яких розташовані належні їм об`єкти нерухомого майна, у тій самій площі та обсязі, що були встановлені для попередніх землекористувачів, між якими спорів щодо меж земельних ділянок не було. Також суд першої інстанції виснував, що позивач не довів належними та допустимими доказами існування будь-яких ремонтних (оздоблювальних) робіт фасаду приміщення та наявності будь-яких перешкод з боку ОСОБА_1 внаслідок розміщення паркану на межі земельних ділянок.

Суд апеляційної інстанції погодився з наведеними висновками суду першої інстанції та зауважив, що права позивача внаслідок надання ОСОБА_1 в оренду суміжної земельної ділянки не порушені. Та обставина, що межа земельної ділянки, яку орендує ОСОБА_1 , розташована на відстані менш ніж один метр від будівлі, яка належить на праві власності позивачу, на переконання апеляційного суду, не свідчить про порушення прав та інтересів останнього.

Верховний Суд вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.

Одним із доводів касаційної скарги ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» визначило те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про долучення та дослідження доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При поданні заяв (клопотань) учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За змістом статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У частинах першій, другій, четвертій, п`ятій, восьмій статті 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання цього доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання цих доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.

У статті 222 ЦПК України визначено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Отже, зібрання відповідних доказів здійснюється до закінчення підготовчого засідання. У разі якщо учасник справи пропустив такий строк, він має право на його поновлення, якщо надасть докази неможливості їх подання у передбачені процесуальним законодавством строки з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з матеріалами справи ухвалою від 31 серпня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, Луцький міськрайонний суд Волинської області закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду.

27 січня 2023 року ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» подало до суду першої інстанції клопотання, в якому з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, задля встановлення обставин справи, які підлягають доказуванню, просило постановити ухвалу про повернення до з`ясування обставин у справі, поновити позивачу строк для долучення додаткових доказів у справі, долучити їх до матеріалів справи та дослідити в судовому засіданні копію звернення до Управління патрульної поліції у Волинській області; копію відповіді на звернення Управління патрульної поліції у Волинській області від 28 вересня 2022 року; скріншоти з камер зовнішнього спостереження.

Зазначене клопотання позивач обґрунтовував тим, що на момент звернення до суду із позовом не існувало деяких доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки вони доводять чинення ОСОБА_1 перешкод позивачу у користуванні приміщенням, зокрема у проведенні ремонтних робіт.

ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» зазначало, що 26 серпня 2022 року здійснювалися роботи з утеплення фасаду нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 з використанням підйомного крану, який був орендований в Приватного акціонерного товариства «Луцьксантехмонтаж № 536». Після закінчення зазначених робіт прибули два автомобіля, які повністю заблокували можливість проїзду й приблизно одну годину не давали можливості виїхати будівельному крану та прибрати прилеглу територію від будівельного сміття. Власником одного автомобіля, який блокував проїзд, є ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що у зв`язку із зазначеними подіями директор підприємства 26 серпня 2022 року звернувся із заявою до Управління патрульної поліції у Волинській області щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною шостою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та просив проінформувати його про результати розгляду звернення.

28 вересня 2022 року Управління патрульної поліції у Волинській області надало відповідь, у якій зазначило, що 26 вересня 2022 року відбувся розгляд справи про адміністративне правопорушення, яким встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Renault Laguna, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив зупинку у місцях, де є неможливим зустрічний роз`їзд та об`їзд транспортного засобу, чим порушив пункт 15.9 Правил дорожнього руху України. Стосовно громадянина Т. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за частиною третьою статті 122 КУпАП.

ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» в клопотанні зауважило, що зазначені докази додатково свідчать про факти умисного перешкоджання ОСОБА_1 в повному обсязі користуватися належним позивачу приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 ,та проводити роботи з утеплення його фасаду.

Ухвалою від 08 лютого 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, Луцький міськрайонний суд Волинської області клопотання позивача про долучення доказів залишив без розгляду на підставі частини другої статті 222 ЦПК України.

Цього ж дня суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення, яким відмовив ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» у задоволенні позову про визнання недійсними рішення та договору, усунення перешкод у користуванні власністю, зокрема з тих підстав, що позивач не довів належними та допустимими доказами існування будь-яких ремонтних (оздоблювальних) робіт фасаду приміщення та наявності будь-яких перешкод з боку ОСОБА_1 внаслідок розміщення паркану на межі земельних ділянок.

Зазначене судове рішення позивач оскаржив в апеляційному порядку та в апеляційній скарзі також заявив клопотання про долучення до матеріалів справи та дослідження копії звернення до Управління патрульної поліції у Волинській області; копії відповіді на звернення Управління патрульної поліції у Волинській області від 28 вересня 2022 року; скріншоти з камер зовнішнього спостереження.

Ухвалою від 30 березня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, Волинський апеляційний суд відмовив ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» у задоволенні клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Також цього ж дня суд апеляційної інстанції ухвалив постанову, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові, зробивши висновок про те, що розташуваннямежі земельної ділянки, яку орендує ОСОБА_1 , на відстані менш ніж один метр від будівлі, яка належить на праві власності позивачу, не свідчить про порушення прав та інтересів останнього.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, підставою для відмови ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» у задоволенні позову визначив, зокрема, недоведеність позивачем існування будь-яких ремонтних (оздоблювальних) робіт фасаду приміщення та наявності будь-яких перешкод з боку ОСОБА_1 внаслідок розташування паркану на межі земельних ділянок, тобто з підстав недоведеності порушення прав позивача.

Водночас суд першої інстанції залишив без розгляду, а суд апеляційної інстанції відхилив клопотання ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» про долучення до матеріалів справи доказів, які, на переконання позивача, підтверджують факт умисного перешкоджання ОСОБА_1 у користуванні належним позивачу приміщенням та проведенні у цьому приміщенні робіт, зокрема з утеплення фасаду.

Суд першої інстанції не врахував, що ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» у зазначеному клопотанні просило поновити строк на подання доказів, які стосуються предмета спору, посилаючись на те, що нові докази є пов`язаними за змістом та описуваними подіями між собою, та останній з них датований вереснем 2022 року, а саме лист Управління патрульної поліції у Волинській області від 28 вересня 2022 року, у якому зазначено про ухвалення стосовно ОСОБА_1 постанови від 26 вересня 2022 року про накладення адміністративного стягнення щодо подій, які мали досліджуватися у цій справі. Тобто згаданий доказ отримано стороною вже після закриття підготовчого засідання, тому усі ці докази в сукупності не могли бути подані позивачем у строки, встановлені процесуальним законодавством.

Суд апеляційної інстанції не усунув недоліки, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, не долучив та не дослідив докази, подані позивачем на підтвердження доводів про вчинення ОСОБА_1 перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Верховний Суд наголошує, що у розподілі тягаря доведення позову саме на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами порушення його прав протиправними діями відповідачів, які в цьому конкретному випадку проявляються, зокрема, у чиненні перешкод у користуванні належним позивачу приміщенням, а відповідачі мають довести, що вчинені ними дії, відбулися з дотриманням вимог законодавства та не порушують прав позивача.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» про поновлення строку на подання доказів та долучення цих доказів до справи, й такі процесуальні рішення призвели до порушення прав позивача на доведення своєї правової позиції у справі, порушення принципу змагальності сторін.

У таких висновках Верховний Суд керується також тим, що

ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» з об`єктивних причин не могло заявити таке клопотання до закінчення підготовчого засідання, оскільки всі нові докази стосуються однієї події, та останній з цих доказів датований 28 вересня 2022 року, тоді як підготовче засідання закінчене 31 серпня 2022 року.

Наведене доводить, що таке клопотання підлягало розгляду та задоволенню судами задля забезпечення виконання завдання та дотримання основних засад цивільного судочинства. Проте суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вимоги процесуального закону щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Верховний Суд на підставі статті 400 ЦПК України позбавлений можливості усунути такі недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки не вправі приймати нові докази, досліджувати їх та надавати їм правову оцінку, а тому такі порушення є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції й направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки підтвердилася така підстава касаційного оскарження судових рішень, як необґрунтоване відхилення клопотання про долучення доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінюючи зазначені доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд не надає оцінку іншим доводами касаційної скарги, що стосуються вирішення спору по суті, зокрема доводам про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, та про недослідження доказів, оскільки у справі, що переглядається, Суд скасував судові рішення виключно з процесуальних підстав та не здійснював перегляд цих рішень на предмет правильності застосування судами норм матеріального права під час розгляду справи по суті заявлених в ній позовних вимог.

Водночас, оскільки Верховний Суд дійшов переконання про скасування судових рішень, ухвалених за наслідками вирішення спору по суті, тому підлягають скасуванню додаткове рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат та постанова апеляційного суду у відповідній частині, оскільки додаткове рішення є невід`ємним від основного рішення й в разі скасування основного обов`язковому скасуванню підлягає також і додаткове судове рішення.

Вказівки суду першої інстанції під час нового розгляду справи

Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається у тому числі з мотивувальної частини із зазначенням дій, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд.

Ухвалюючи рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд встановив необґрунтоване відхилення судами першої та апеляційної інстанцій клопотання ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» про долучення та дослідження додаткових доказів на підтвердження доводів позивача про чинення перешкод з боку ОСОБА_1 , зокрема у проведенні робіт з утеплення фасаду приміщення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд наголошує, що суди спочатку відмовили у долученні та дослідженні доказів, які, на переконання позивача, підтверджують протиправність дій ОСОБА_1 та чинення ним перешкод позивачу у користуванні власністю, зокрема у проведенні ремонтних робіт, та в цих же судових засіданнях відмовили ПП «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» в задоволенні позову, зокрема, через недоведеність позивачем виконання будь-яких ремонтних (оздоблювальних) робіт фасаду приміщення та наявності будь-яких перешкод з боку ОСОБА_1 , тобто з підстав недоведеності порушення прав позивача суміжним землекористувачем.

З урахуванням наведеного зроблені судами висновки щодо вирішення спору по суті є передчасними, оскільки вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Тож у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неповноту (зумовлену саме помилковими процесуальними рішеннями цих судів) у з`ясуванні дійсних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору, не надали оцінки всім доказам, поданим учасниками справи. Зазначені недоліки не можуть бути усунуті під час касаційного провадження з огляду на повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції потрібно вирішити клопотання про поновлення строку на подання доказів та про їх долучення до справи і дослідження, яке суди необґрунтовано відхилили. Також суд повинен належно дослідити усі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку й ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і згідно з вимогами закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання про долучення доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, підтвердилися.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, то наявні правові підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з порушенням цим судом норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно Верховний Суд не надавав оцінку іншим доводам касаційної скарги, що стосуються вирішення спору по суті.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

В ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19

(провадження № 11-436апп21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Водночас у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, тоді розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що в цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове рішення, а виснував про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то немає підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Судові витрати, в тому числі понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду справи по суті, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Питання про прийняття або відхилення доказів на підтвердження понесених судових витрат підлягає вирішенню повноважним судом під час розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «ІМІДЖ-ІНВЕСТМЕНТ» задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 лютого 2023 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 березня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. В. Яремко