Постанова

від 18.08.2023 по справі 364/4/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2023 року м. Київ

Справа №364/4/23

Провадження № 22-ц/824/8626/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

сторони: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантік-Агро»,

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Ковальчуком Анною Сергіївною на рішення Володарського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року та ухвалу Володарського районного суду Київської області від 24 березня2023 року про відмову в ухваленні додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантік-Агро» про стягнення невиплаченої орендної плати за земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

26 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Атлантік-Агро» (далі - ТОВ «Атлантік-Агро») про стягнення невиплаченої орендної плати за земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що 11 січня 2019 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Атлантік-Агро» укладено договір оренди землі № 5, за яким належна позивачці земельна ділянка площею 2,0000 га кадастровий номер 3221685200:02:003:0046 передана в оренду ТОВ «Атлантік -Агро».

29 жовтня 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору оренди землі № 5, за якою сторони дійшли згоди відповідно до умов пункту 13.3 договору оренди землі припинити його дію шляхом розірвання за взаємною згодою сторін.

Позивачка зазначала, що на час звернення до суду, існує заборгованість з виплати орендної плати у розмірі 6211,18 грн. Вона зверталася до відповідача з вимогою щодо виплати заборгованості,однак 04 грудня 2020 року отримала повідомлення з обіцянкою про виплату суми боргу до кінця 2022 року.

30 липня 2022 року ОСОБА_1 направила відповідачу досудову вимогу та просила провести розрахунок з нею, але виплата оренди не була проведена.

ОСОБА_1 посилаючись на вказані обставинипросила стягнути з ТОВ «Атлатік-Агро» на свою користь: невиплачену орендну плату за земельну ділянку

у розмірі 6211,18 грн; пеню у розмірі 3185,52 грн; три проценти річні у розмірі

368,59 грн; інфляційні втрати у розмірі 2379,80 грн, а всього - 12145,09 грн. Стягнути

з ТОВ «Атлатік-Агро» на свою користь понесені судові витрати.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 01 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Атлантік-Агро» про стягнення невиплаченої орендної плати за земельну ділянку. Справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16 лютого 2023 року ТОВ «Атлантік-Агро» подало до суду відзив, у якому просило застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення пені в розмірі 3 185,52 грн. Позов задовольнити частково, стягнувши з ТОВ «Атлатік-Агро» на користь

ОСОБА_1 невиплачену орендну плату за землю в розмірі 4 739,70 грн, три відсотки річних в розмірі 281,27 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 861,90 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

27 лютого 2023 року на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив,

у якій представниця позивачки вказувала, що твердження відповідача наведені у відзиві

є безпідставними, зокрема, щодо зменшення розміру заборгованості з орендної плати, мотивує тим, що договір оренди було розірвано 11 грудня 2020 року, а «як відомо до грудня весь спектр сільськогосподарських робіт вже був проведений та зібрано урожай»,

в той час як згідно пунктів 3.1 та 3.5 договору оренди землі від 11 січня 2019 року № 5 визначено розмір та порядок виплати орендної плати - кожен рік до 16 грудня. Договором оренди землі не передбачено зменшення розміру оплати. Окрім того заперечувала проти зменшення розміру орендної плати за рахунок відшкодувань (податків) на рахунок держави, при цьому вказує, що відповідач не провів виплату орендної плати та не надав доказів що ним здійснено такі виплати. Щодо нарахування пені, зазначала, що позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, тобто вважала, що пеня нараховується за весь період прострочення, тому твердження відповідача щодо пропуску строку позовної давності

є безпідставним. Вважала, що наведений відповідачем розрахунок сум, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не узгоджується із обставинами справи та має бути стягнутий у тому розмірі, що визначений у позовній заяві

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 28 лютого

2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Атлантік-Агро» про стягнення невиплаченої орендної плати за земельну ділянку задоволено частково.

Стягнено з ТОВ «Атлантік-Агро» на користь ОСОБА_1 : заборгованість за договором оренди земельної ділянки з виплати орендної плати у розмірі 5 887,85 грн (відрахувавши ПДФО та військовий збір у розмірі визначеному чинним законодавством); інфляційні втрати на суму боргу в розмірі 2 312,92 грн; три відсотки річних в розмірі 349,40 грн; судові витрати у розмірі 992,40 грн.

У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, врахувавши часткове визнання відповідачем позовних вимог, зробив такі висновки: договір оренди землі було розірвано 11 грудня 2020 року, а відтак розмір заборгованості зі сплати орендної плати за 2020 рік відповідача перед позивачкою складає 5 887,85 грн, виходячи із розрахунку часу фактичного перебування земельної ділянки у оренді. Оскільки відповідачем не було сплачено орендну плату за 2020 рік, позивач на підставі статті 625 ЦК України має право на стягнення із відповідача на свою користь 3 % річних та боргу

з урахуванням встановленого індексу інфляції, що за розрахунком суду становить

2 312,92 грн - інфляційні втрати та 349,40 - 3 % річних. Щодо пені суду зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо цієї вимоги.

08 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук А. С. подала заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просила стягнути з ТОВ «Атлантік-Агро» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу

у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 24 березня 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук А. С. про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що заява про ухвалення додаткового рішення суду задоволенню не підлягає, оскільки при постановленні рішення суду вже вирішено питання стягнення судових витрат з відповідача з урахуванням наявних в справі доказів та за відсутності заяви про наміри щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

07 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук А. С. подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить:

скасувати рішення Володарського районного суду Київської області від 28 лютого

2023 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Атлантік-Агро» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату за земельну ділянку у розмірі 6 211,118 грн, пеню у розмірі 3 185,52 грн, 3 % річних у розмірі 368,59 грн, інфляційні втрати у розмірі

2 379,80 грн, а всього - 12 145,09 грн;

скасувати ухвалу Володарського районного суду Київської області від 24 березня

2023 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Атлантік-Агро» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не правильно встановлено, що «відповідно до договору оренди землі, укладеного 11 січня 2019 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Атлантік-Агро» розмір орендної плати на рік за використання земельної ділянки визначений - 6 211,18 грн», водночас пунктом 3.1 договору оренди землі від 11 січня 2019 року № 5 передбачено розмір орендної плати, а пунктом 3.5 договору оренди землі визначено порядок сплати орендної плати - кожен рік до 16 грудня. Заявник вказує, що умови договору оренди не передбачають зменшення орендної плати при припиненні договору до закінчення календарного року, у тому числі за 1 день до кінцевого терміну оплати орендної плати. Часткове стягнення орендно плати призвело до часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Щодо пені заявник зазначає, що позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов?язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання. Період за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов?язання, не обмежується.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, заявник вказує, що у позовній заяві стороною позивача заявлявся попередній орієнтовний розмір витрат, які будуть понесені, на що судом першої інстанції уваги не було звернуто.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13квітня 2023 року витребувано

з Володарського районного суду Київської області матеріали справи № 364/4/23.

02 травня 2023 року матеріали справи № 364/4/23 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 травня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук А. С. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Володарського районного суду Київської області від

28 лютого 2023 року задоволено та поновлено його.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ковальчук А. С., на рішення Володарського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року - залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Заявнику необхідно було надати докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

25 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук А. С. На виконання вимог ухвали Київського апеляційного суд увід 05 травня 2023 року надала докази сплати судового збору у розмірі, встановленому судом.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Ковальчук А. С., на рішення Володарського районного суду Київської області від

28 лютого 2023 року та ухвалу Володарського районного суду Київської області від

24 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Атлантік-Агро» про стягнення невиплаченої орендної плати за земельну ділянку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову у даній справі становить 12 145,09 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн).

А за правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Установлено, що 11 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Атлантік-Агро» було укладено договір оренди землі № 5. За названим договором належну позивачці земельну ділянку 2,0000 га з кадастровим номером 3221685200:02:003:0046 передано в оренду ТОВ «Атлантік-Агро» із виплатою орендної плати у розмірі

6 211,18 грн.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права встановлено, що за користування земельною ділянкою орендар вносить орендну плату у грошовій формі в розмірі 6 211,18 грн. Розмір орендної плати буде зменшено на прибутковий податок з фізичних осіб, чинний на момент дії договору, і буде сплачений орендарем до бюджету.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 15 грудня 2020 року № 237110395 свідчить про реєстрацію додаткової угоди № 1 до договору оренди землі від 11 січня 2019 року № 5 про припинення дії договору шляхом його розірвання.

Листом від 04 грудня 2020 року ТОВ «Атлантік-Агро» повідомило орендодавця ОСОБА_1 про неможливість вчасно виплатити орендну плату за 2020 рік.

30 липня 2022 року позивачкою на адресу відповідача було направлено претензію (досудову вимогу) про виплату заборгованості з орендної плати за 2020 рік за договором оренди землі від 11 січня 2019 року.

Листом від 05 серпня 2022 року ТОВ «Атлантік-Агро» повідомило

ОСОБА_1 , що орендна плата буде виплачена до кінця 2022 року.

Станом на час звернення позивачки до суду свої зобов`язання ТОВ «Атлантік-Агро» орендну плату не виплатило.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Щодо стягнення заборгованості по орендній платі

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Цивільним Кодексом України, Земельним Кодексом України, Законом України «Про оренду землі», а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно правил статті 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата справляється у грошовій, натуральній та відробітковій ( надання послуг орендодавцю) формах. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зазначив, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору

в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Установлено, та не заперечується сторонами, що договір оренди сторонами достроково було розірвано, відповідачем не була сплачена орендна плата за 2020 рік,

а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення з відповідача на користь позиваки 5 887,85 грн. виходячи із розрахунку часу фактичного перебування земельної ділянки у оренді.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Так, згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем не було сплачено орендну плату за 2020 рік, позивач на підставі статті 625 ЦК Українимає право на стягнення із відповідача на свою користь 3 % річних та боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Київський апеляційний суд перевірив розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, зроблений судом першої інстанції, та дійшов висновку, що такий проведено правильно. Підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в цій частині немає.

Щодо стягнення пені

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 також просила стягнути з ТОВ «Атлантік-Агро» на свою користь пеню у розмірі 3 185,52 грн, яка розрахована станом на 23 грудня 2022 року.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Оскільки відповідачем не було сплачено орендну плату за 2020 рік, позивач має право на стягнення із відповідача на свою користь пені.

Разом з тим, відповідно до пункту 15 прикінцевих та перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня

2020 року на усій території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено

з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто, у період з 16 грудня 2020 року до 23 грудня 2022 року (період заявлений позивачкою) на всій території України діяв карантин, що виключає можливість нарахування позивачем пені за вказаний період.

За таких обставин, у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені слід було відмовити саме з указаних підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі

№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Враховуючи наведений висновок Великої Палати Верховного Суду та те, що апеляційний суд дійшов висновку про відмову в позові про стягнення пені по суті, заява про застосування строків позовної давності до вимог про стягненні пені, застосуванню не підлягає.

За таких обставин рішення Володарського районного суду Київської області у цій частині підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Щодо ухвали Володарського районного суду Київської області від 24 березня

2023 року

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справ, суд першої інстанції виходив із того, що при постановленні рішення суду вже вирішено питання стягнення судових витрат з відповідача з урахуванням наявних в справі доказів та за відсутності заяви про наміри щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Проте Київський апеляційний суд не може погодитися з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (стаття 246 ЦПК України).

Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.

Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.

Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Указані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

У справі, яка переглядається, установлено, що:

- у прохальній частині позовної заяви представник ОСОБА_1 - адвокат

Коваль А. С. ставила питання щодо розподілу понесених судових витрат;

- справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін;

- оскаржуване рішення прийнято 28 лютого 2023 року без участі учасників справи;

- оскаржуване рішення отримано ОСОБА_1 08 березня 2023 року;

- заява про ухвалення додаткового рішення подана 08 березня 2023 року.

Системний аналіз наведених фактичних обставин, з урахуванням висновку щодо застосування частини восьмої статті 141 ЦПК України, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), дає підстави зробити висновок про те, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Ковальчук А. С. дотримано порядок подання заяви про ухвалення додатковогорішення у цій справі, розгляд якої здійснювався у спрощеному порядку без виклику сторін.

За наведених підстав, Київський апеляційний суд дійшов висновку про скасування ухвали Володарського районного суду Київської області від 24 березня 2023 року

з ухваленням у справі нового судового рішення по суті заяви.

Звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення

з ТОВ «Атлантік-Агро» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, представник позивачки Ковальчук А. С. надала договір про надання правової допомоги від 02 грудня 2022 року № 2-12202202 (далі - договір), укладений між адвокатом Ковальчук А. С. та ОСОБА_1. за умовами якого адвокат взяла на себе зобов?язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов?язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Пунктом 3.1 вказаного договору сторони узгодили, що за правову допомогу замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному у додатках до цього договору.

06 березня 2023 року між сторонами укладено додаток до договору де сторони встановили, що вартість послуг визначається відповідно до затраченого часу. Кількість затраченого часу та загальна сума наданих послуг визначається сторонами в акті здачі-прийняття робіт )надання послуг). Вартість 1 (однієї) години послуг становить 2 000,00 грн.

Того ж дня, 06 березня 2023 року, ОСОБА_1 та адвокат Ковальчук А. С. підписали акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) з якого установлено, що загальна вартість послуг, яка надана адвокатом замовнику становить 10 000,00 грн.

Не погоджуючись з розміром витрат на професійну правничу допомогу, ТОВ «Атлантік-Агро» подало заяву, у якій просило суттєво зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем при розгляді справи у суді першої інстанції.

Заява мотивована тим, що адвокатом не надано доказів оплати позивачем правничої допомоги, справа є незначної складності, а заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн є неспівмірними із ціною заявленого позову.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши аргументи наведені у заяві про ухвалення додаткового рішення та у заяві про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, Київський апеляційний суд дійшов такого висновку.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 цього закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону).

Згідно зі статтею 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження

№ 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Відповідно до висновку Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18.

За правилами пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19).

При цьому судом має бути враховано пропорційність задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, погоджується з аргументами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції під час вирішення питання про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу було допущено неправильне визначення пропорційності задоволення позовних вимог, що вплинуло на неправильний висновок суду щодо розміру витрат, які підлягають до стягнення.

Оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, врахувавши пропорційність задоволених позовних вимог, та виходячи із засад розумності та справедливості, Київський апеляційний суд вважає, що до стягнення підлягає

3 000,00 грн, оскільки така сума є обґрунтованою, доведеною та співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, є співмірною до заявлених вимог та вимог, які задоволені судом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи, проте неправильно застосовано норми матеріального права в частині вирішення питання про стягнення пені та порушено норми процесуального права щодо вирішення питання про ухвалення додаткового рішення у справі, Київський апеляційний суд дійшов висновку про: часткове задоволення апеляційної скарги; зміну рішення Володарського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року в частині вирішення питання про стягнення пені, шляхом викладення його мотивувальної частини в цій частині в редакції цієї постанови; скасування ухвали Володарського районного суду Київської області від

24 березня 2023 року і ухвалення у справі в частині вирішення питання щодо судових витрат на професійну правничу допомого нового судового рішення про стягнення з ТОВ «Атлантік-Агро» на користь ОСОБА_1 3 000.00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу; залишення в іншій частині рішення Володарського районного суд Київської області від 28 лютого 2023 року без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчук Анни Сергіївни задовольнити частково.

Змінити рішення Володарського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Атлантік-Агро» про стягнення пені, викласти його в цій частині в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Володарського районного суду Київської області від

28 лютого 2023 року залишити без змін.

Ухвалу Володарського районного суду Київської області від 24 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Ковальчук Анни Сергіївни про стягненя витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантік-Агро» (09100, Київська обл., м. біла Церква, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 7-А, код ЄДРПОУ 41854992) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 3 000,00 грн. (три тисячі) витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна