Ухвала

від 26.07.2023 по справі 160/3298/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

26 липня 2023 року Справа № 160/3298/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

за участі секретаря судового засідання Зонової Л.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача Погасяна В.Е.

представника відповідача Приліпка О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро клопотання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Новокадацький районний у м. Дніпро територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Новокадацький районний у м. Дніпро територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 № 339 від 10.12.2022 року про виключено із списку особового складу частини та всіх видів забезпечення, поновивши ОСОБА_1 у списках особового складу, всіх видах забезпечення та в списках особового складу А 1376;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 всіх передбачених діючим законодавством виплат при припиненні військової служби до прийняття у подальшому рішення про виключення її зі списків особового складу військової частини;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 грошовий атестат та розрахунок вислуги років у порядку, передбаченому діючим законодавством.

27.02.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

24.04.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Новокадацький районний у м. Дніпро територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

Представник Військової частини НОМЕР_1 звернувся до суду із клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування клопотання зазначає, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України. Зазначає, що позивач дізналася про порушення її прав 07.01.2023 року під час ознайомлення із оскаржуваним наказом командира військової НОМЕР_1 №339 від 10.12.2022року. Таким чином, місячний строк на звернення до суду закінчився 07.02.2023 року, проте позивач звернулася до суду із позовною заявою 16.02.2023 року, тобто з пропуском встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду. Відповідач вважає, що перебування позивача на амбулаторному лікуванні, не може бути поважною підставою для поновлення строку на звернення до суду.

Представник відповідача у судовому засіданні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду підтримав та просив задовольнити його.

Позивач та її представник у судовому засіданні проти задоволення клопотання про залишення позовної заяви заперечували, у задоволенні просили відмовити, посилаючись на те, що місячний строк звернення із даним позовом пропущено з поважних причин, у зв`язку з перебуванням на лікарняному.

Заслухавши позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Крім того, частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду зазначені у статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом встановлено, що предметом розгляду даної справи є правомірність прийняття відповідачем наказу №339 від 10.12.2022 року про виключення ОСОБА_1 із списку особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Разом з тим, про оскаржуваний наказ позивач дізналася та отримала його копію 07.01.2023р., що відповідачем не заперечується, відповідно останній день на оскарження спірного наказу є 07.02.2023р., проте із даним позовом позивач звернулася 16.02.2023р., що підтверджується поштовим конвертом, який наявний в матеріалах справи.

Судом встановлено, що з 03.02.2023р. по 15.02.2023р. позивач хворіла та перебувала на амбулаторному лікуванні в КНП «ДУПМСП» №12, що підтверджується Випискою із амбулаторної карти від 15.02.2023р.

Як зазначено у статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 1 Рішення Конституційного Суду України (справа №9-зп від 25.12.1997) зазначено: «Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод».

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск строку, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 «Рисовський проти України» зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

Розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Це є «гарантією стабільності суспільних відносин», яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов`язок виправити свої помилки.

З цього приводу, суд вважає за необхідне звернути увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.01.2018 у справі №273/212/16-ц, зокрема, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Крім того, відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин, який діяв у спірний період.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та діє станом на момент розгляду даної справи.

Таким чином, судом враховано, що позивач пропустила строк (8 днів) перебуваючи на лікарняному, при цьому у період дії «COVID-19», а також у період дії воєнного стану в Україні, у зв`язку з чим, суд робить висновок про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом.

Беручи до уваги наведені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином обґрунтовано причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, які визнані судом поважними, внаслідок чого заява представника відповідача щодо залишення адміністративного позову без розгляду задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.122, 123, 240, 243, 248 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Новокадацький районний у м. Дніпро територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії без розгляду, - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова