Ухвала

від 29.02.2024 по справі 160/3298/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 160/3298/23

адміністративне провадження № К/990/6194/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №160/3298/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 № 339 від 10 грудня 2022 року про виключено із списку особового складу частини та всіх видів забезпечення, поновивши ОСОБА_1 у списках особового складу, всіх видах забезпечення та в списках особового складу А 1376;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату на її користь всіх передбачених діючим законодавством виплат при припиненні військової служби до прийняття у подальшому рішення про виключення її зі списків особового складу військової частини;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 грошовий атестат та розрахунок вислуги років у порядку, передбаченому діючим законодавством.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_2 №339 від 10 грудня 2022 року про виключення ОСОБА_1 із списку особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 прийняти наказ про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , згідно з пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" на підставі її рапорта від 05 грудня 2022 року (вх.№23433 від 06 грудня 2022 року) з 07 січня 2023 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь позивача всіх передбачених діючим законодавством виплат при припиненні військової служби згідно з пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з 07 січня 2023 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 грошовий атестат та розрахунок вислуги років у порядку, передбаченому діючим законодавством.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2023 в справі № 160/3298/23 - скасовано в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року в адміністративній справі № 160/3298/23 - залишено без змін.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.

Перевіривши вказану касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, суддя-доповідач приходить до висновку, що вказана скарга підлягає поверненню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За змістом частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні питання поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом не було враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 18 березня 2021 року у справі №200/11827/19-а, від 03 квітня 2019 року у справі №901/896/18, від 14 грудня 2021 року у справі №420/6115/19, від 06 червня 2018 року у справі №804/5529/15, від 18 березня 2021 року у справі №320/2915/20, від 20 січня 2021 року у справі №1140/2209/18 щодо застосування статті 122 КАС України.

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

У справі №200/11827/19-а судом встановлено, що до суду з позовом ОСОБА_2 звернулася 28 вересня 2019 року, тобто, майже через шість місяців з дати ознайомлення зі спірним наказом. Верховний Суд зазначив, що наведені в заяві ОСОБА_2 підстави для поновлення строку, в тому числі й щодо здійснення на неї будь-якого тиску, не підтверджені жодними доказами. Суд дійшов висновку, що позивач пропустила місячний строк звернення до суду з позовом, що остання не заперечує.

У справі №901/896/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви, оскільки позивачка не надала суду доказів того, що вона вчинила всі необхідні дії, які свідчать про бажання реалізації її процесуальних прав з метою їх захисту. Судом встановлено, що позивачка особисто була присутня на засіданні колегії Комісії під час розгляду питання про результати кваліфікаційного оцінювання судді та прийняття оспорюваного рішення. Суд виходив з того, що позивач з 02 серпня 2018 року була обізнана про прийняте рішення, проте активних дій з 02 серпня 2018 року по 19 жовтня 2018 року (більше двох місяців) не вчиняла.

Справа №420/6115/19 Суд встановив, що позивач із змістом наказу про звільнення був обзайомлений - 24 жовтня 2017 року, що підтверджується підписами про отримання копії вказаного наказу та оригіналу його трудової книжки, однак звернувся до суду першої інстанції 16 жовтня 2019 року з пропуском строку звернення до суду, визначеного частиною п`ятою статті 123 КАС України. Суд виходив з того, що перебування позивача на лікуванні не позбавляло його можливості звернутися із позовом після відновлення втраченої працездатності, одразу після 24 листопада 2017, не зволікаючи до 16 жовтня 2019 року. Крім того, суд вказав, що вагітність дружини та перебування за кордоном позивача за власною ініціативою не можуть слугувати об`єктивними причинами поважності пропуску строку звернення позивача із даним позовом. Залишаючи без розгляду позов, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з позовом після закінчення місячного строку, та не надав обґрунтованих доказів існування поважних причин такого пропуску.

У постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №804/5529/15 та від 18 березня 2021 року у справі №320/2915/20 зазначено про те, що ні наявність кримінального провадження, ні перебування під вартою не унеможливлюють звернення позивача до суду за захистом своїх прав через представника у встановлений законом строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права.

У даній справі судом першої інстанції встановлено, що 07 січня 2023 року позивач дізналась про оскаржуваний наказ та отримала його копію, проте із даним позовом звернулася 16 лютого 2023 року. Судом також встановлено, що з 03 лютого 2023 року по 15 лютого 2023 року позивач хворіла та перебувала на лікуванні в КНП «ДУПМСП» №12, що підтверджується Випискою із амбулаторної карти від 15 лютого 2023 року. Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом, оскільки позивач пропустила строк (8 днів) перебуваючи на лікарняному, при цьому у період дії «COVID-19», а також у період дії воєнного стану в Україні.

У справі №1140/2209/18 вирішувалось питання щодо дотримання скаржником строку звернення з апеляційною скаргою, відповідно до статті 295 КАС України. Натомість у касаційній скарзі відповідач зазначає про неправильне застосування судами статті 122 КАС України.

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів.

З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №160/3298/23 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Соколов