Постанова

від 21.08.2023 по справі 398/5762/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2023 року м. Кропивницький

справа № 398/5762/21

провадження № 22-ц/4809/1085/23

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Навчально-виховний комплекс «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа»,

розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 травня 2022 року у складі судді Нероди Л. М. і

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Навчально-виховного комплексу «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» (далі - НВК «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа») та просила:

-визнати протиправним та скасувати Наказ директора НВК «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» № 298 від 09.11.2021;

-визнати протиправним та скасувати Наказ директора НВК «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» № 322 від 16.11.2021;

-стягнути з НВК «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» на свою користь середній заробіток за весь період відсторонення від роботи;

-стягнути з НВК «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» на свою користь судові витрати по справі.

Позовна заява мотивована тим, що оскаржуваними наказами ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

Позивач вважала, що таке відсторонення є злочинним та таким, що порушує її конституційні права, а тому звернулась до суду з позовом.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до НВК «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» про визнання протиправними та скасування наказів про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення повернуто позивачеві.

Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовом до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.

Ухвала суду мотивована тим, що ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачеві було запропоновано усунути зазначені в мотивувальній частині ухвали недоліки шляхом надання квитанції про сплату судового збору за вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи в сумі 908 грн, або надати доказ звільнення позивача від сплати судового збору, а також шляхом приведення у відповідність до вимог закону позовної заяви та доданих до неї письмових доказів.

Оскільки, ОСОБА_1 не виконані вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції вважав, що вказана позовна заява підлягає поверненню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 травня 2022 року, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 10.03.2022 позивач зверталась до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем та долучення до матеріалів справи інших документів на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху.

У вказаному клопотанні позивач повідомила суд першої інстанції про те, що у встановлений судом строк вона не має можливості сплатити судовий збір, оскільки поновлена на роботі з 01.03.2022, а термін виплати заробітної плати ще не настав, а тому суд першої інстанції міг би відстрочити сплату судового збору до моменту одержання позивачем заробітної плати.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Розгляд справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті шостому частини першої статті 353 цього Кодексу, а саме ухвала про повернення заяви позивачеві, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп (справа за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України) зазначено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року та «Беллет протии Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене упункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження; 3) окремого провадження.

Згідно частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 174 ЦПК України).

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина перша статті 175 ЦПК України).

Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (частина третя статті 175 України).

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (ч. 4 ст. 177 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених устаттях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга статті 185 ЦПК України).

Частиною третьою статті 185 ЦПК України передбачено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Матеріалами справи підтверджується, що в грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до НВК «Олександрійський колегіум про визнання протиправними та скасування наказів, а також стягнення середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи (а. с. 1-6).

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до НВК «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» про визнання протиправними та скасування наказів про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення, залишено без руху.

Надано позивачу строк для усунення зазначених недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснено, що в разі невиконання зазначених вимог позовна заява буде вважатися неподаною і повертається позивачу (а. с. 10-11).

У вказаній ухвалі суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_1 необхідно надати суду квитанції про сплату судового збору за вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи в сумі 908 грн, або надати доказ звільнення позивача від сплати судового збору, а також привести у відповідність до вимог закону позовну заяву та додані до неї письмові докази.

На виконання зазначеної ухвали, 10 березня 2022 року ОСОБА_1 було подано клопотання про звільнення від сплати судового збору та долучення інших матеріалів (а. с. 14-16).

У вказаному клопотанні позивач зазначила, що вона знаходиться у вкрай скрутному матеріальному становищі, яке не дає їй можливості сплатити судовий збір, а в умовах запровадження режиму воєнного стану, в умовах війни, подорожчання продуктів харчування, сплата судового збору у розмірі 908 грн є для неї неможливою.

Крім того, в клопотанні позивач просила у випадку якщо суд вважатиме її докази недостатніми для звільнення від сплати судового збору у розмірі 908 грн, відстрочити його сплату.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до НВК «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» про визнання протиправними та скасування наказів про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення повернуто позивачеві.

Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовом до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви (а. с. 170).

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що на момент подачі позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору, наказом МОЗ України від 25.02.2022 № 380 дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» зупинено до завершення воєнного стану в Україні, тобто позивача повинні були допустити до роботи, а доказів того, що позивач по даний час відсторонена від роботи та не має доходу суду не надано.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справа № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) дійшла висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача середній заробіток за час відсторонення від роботи, що по суті є середнім заробітком за час вимушеного прогулу, а тому враховуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору за подання вказаної позовної вимоги.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Bellet v. France» (Белле проти Франції) від 04 грудня 1995 року та «Nunes Dias v. Portugal» (Нун`єш Діаш проти Португалії) від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії) від 28 жовтня 1998 року).

За змістом ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 376 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув увагу на вищенаведене та з підстав, викладених в ухвалі від 20 січня 2022 року дійшов помилкового висновку про те, що позивачу необхідно сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку за весь період відсторонення та в подальшому передчасно повернув її позивачу, як наслідок, постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, що обмежує права позивача та перешкоджає їй у доступі до правосуддя, а тому ухвала Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 травня 2022 року не може вважатися законною та обґрунтованою.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Оскільки, суд першої інстанції виніс ухвалу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, передчасно повернув позовну заяву позивачеві, тому відповідно пункту четвертого частини першої статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно пункту 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, ухвала суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому розгляду справи, підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл суми судових витрат, понесених позивачем під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, підлягає здійсненню судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи по суті, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 травня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. І. Чельник