Рішення

від 22.08.2023 по справі 362/3404/22

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/3404/22

Провадження № 2/362/1370/23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

22 серпня 2023 року

суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про звільнення майна з-під арешту,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування вимог якого зазначив, що у кримінальній справі № 400 постановою начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ О.Стуковенкова було накладено арешт на належне йому нерухоме майно у вигляді земельних ділянок із кадастровими номерами 32214855501:01:011:0043 і 32214855501:01:011:0044 в селі Мархалівка Васильківського району Київської області.

Посилаючись на ту обставину, що позивач не притягався до кримінальної відповідальності та судом закрито кримінальну справу № 400 у якій було накладено вказані арешти, позивач просить звільнити з-під арешту вказані земельні ділянки (т.с. 1, а.с. 224 - 230).

Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.

Відповідач надав відзив на позов у якому заперечив вимоги позивача та просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що позивач не є власником вказаних земельних ділянок, оскільки їх (таких земельних ділянок) не існує.

Також, відповідач вважає, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки має вирішуватись у порядку встановленому кримінальним процесуальним законом.

Крім того, відповідач поставив під сумнів повноваження адвоката Задорожного А.М., який підписав позовну заяву від імені позивача, оскільки адвокатом як представником не надано договору про надання правової допомоги (т.с. 2, а.с. 3 - 6).

Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Питання відносно повноваження адвоката Задорожного А.М., який підписав позовну заяву від імені позивача, вирішено судом ухвалою від 22 серпня 2023 року за результатами розгляду заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без руху (т.с. 2, а.с. 7, 13).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26.05.2020 року вбачається, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,3336 гектари для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 32214855501:01:011:0043, розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, село Мархалівка (т.с. 1, а.с. 18 - 20).

Також, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26.05.2020 року вбачається, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,3335 гектарів для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 32214855501:01:011:0044, розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, село Мархалівка (т.с. 1, а.с. 11 - 13).

Під час розгляду справи, за відомостями відображеними у наведених вище інформаційних довідках, судом встановлено, що на вказані дві земельні ділянки позивача в кримінальній справі № 400 накладено арешт постановою від 22.09.2011 року начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ О.Стуковенкова (а.с. 10 - 12).

За змістом листа ГСУ СБУ від 13 липня 2022 року № 6/с-761/2, кримінальну справу № 400 в межах якої накладався арешт на належні позивачу земельні ділянки, 03 січня 2012 року направлено до Васильківського міськрайонного суду Київської області для розгляду по суті (т.с. 1, а.с. 21).

Надалі, постановою Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2017 року по справі № 372/5645/14-к, закрито кримінальну справу № 400 та скасовано арешт накладений постановою начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБ України О.Стуковенкова від 30 вересня 2011 року (т.с. 1, а.с. 51 - 53).

Натомість, не вирішено питання про скасування у кримінальній справі № 400 арешту належних позивачу двох зазначених земельних ділянок, що було накладено постановою від 22.09.2011 року начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ О.Стуковенкова.

Суду не надано відомостей про те, що позивач мав будь-який процесуальний статус в зазначеній кримінальній справі № 400.

Зокрема, вирішуючи спір по суті, суд керується наступними правовими позиціями, що викладені в Постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі № 372/2904/17-ц.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Згідно із статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Під час розгляду справи суд керується тим, що арешт на майно позивача було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Відповідну правову позицію сформульовано також і Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13.

Одночасно, суд звертає увагу на зміст постанови Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, відповідно до якої, у правовідносинах з приводу яких звернувся до суду позивач, кримінальне провадження, яке було порушено щодо іншої особи, закрито судом у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, що є неріабілітуючою обставиною.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України побудови судоустрою в Україні за принципами територіальності та спеціалізації (ст. 125), так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (п.24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України»). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Щодо визначення предметної та суб`єктної юрисдикції справи необхідно зазначити таке.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст.19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У статті 3 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV«Про міжнародне приватне право». Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства.

У контексті зазначеної норми процесуального права здійснення розгляду справ за правилами іншого виду судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачають застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у закритій кримінальній справі.

Згідно п.42 правового висновку висловленого Великою палатою Верховного суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №727/2878/19, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства (т.с. 1, а.с. 153 - 160).

З цих підстав суд не погоджується і відхиляє викладені у відзиві заперечення відповідача стосовно того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має вирішуватись у порядку встановленому кримінальним процесуальним законом.

Отже, за постановою від 22.09.2011 року начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ О.Стуковенкова перебувають під арештом дві зазначені земельні ділянки належні позивачу, який не має жодного процесуального статусу у вказаній кримінальній справі № 400 яку закрито і не вирішено питання про скасування такого арешту.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, арешт на належних позивачу земельних ділянок із кадастровими номерами 32214855501:01:011:0043 і 32214855501:01:011:0044 в селі Мархалівка Васильківського району Київської області, накладений постановою від 22.09.2011 року начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ О.Стуковенкова, безумовно порушує права та інтереси позивача щодо належного здійснення ним права власності.

Крім того, суд критично оцінює викладені у відзиві заперечення сторони відповідача стосовного того, що позивач не є власником вказаних земельних ділянок яких не існує, оскільки факт існування земельних ділянок із кадастровими номерами 32214855501:01:011:0043 і 32214855501:01:011:0044 в селі Мархалівка Васильківського району Київської області, достовірно підтверджується наданими позивачем на підтвердження своїх доводів письмовими доказами у вигляді:

-Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 775014 та ЯИ № 775015 виданих 23 березня 2010 року Управлінням Держкомзему у Васильківському районі та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю та право постійного землекористування землею, договорів оренди за №№ 11094100877 і 11094100878;

-договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 10 грудня 2010 року посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко А.О.(т.с. 1, а.с. 7 - 8, 9 - 10, 14 - 15, 16 - 17).

Право власності позивача на вказані земельні ділянки належним чином підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26.05.2020 року (т.с. 1, а.с. 11 - 13, 18 - 20).

Воднораз, суд обов`язково враховує тай факт, що Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по цивільній справі № 362/3156/13-ц скасовано рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2017 року в частині вимог про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та державних актів на земельні ділянки, витребування земельних ділянок, - та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Служби безпеки України до Мархалівської сільської ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та державних актів на земельні ділянки, витребування земельних ділянок (т.с. 1, а.с. 66 - 73, 74 - 83).

До того ж, обставини реєстрації 07 вересня 2018 року за ДП «Підсобне господарство Служби безпеки України» права постійного користування земельною ділянкою із кадастровим номером 32214855501:01:011:0540 в селі Мархалівка Васильківського району Київської області (т.с. 1, а.с. 49 - 50), абсолютно не спростовують і не скасовують права власності позивача на дві земельні ділянки із кадастровими номерами 32214855501:01:011:0043 і 32214855501:01:011:0044 в селі Мархалівка Васильківського району Київської області.

Отже, позивач є належним власником вказаних двох земельних ділянок.

Як наслідок, права позивача як власника нерухомого майна, що без належної правової підстави перебуває під арештом, необхідно захистити шляхом звільнення з-під арешту вказаних земельних ділянок.

Таким чином, у суду наявні правові підстави для задоволення позову в повному обсязі та звільнення з-під арешту нерухомого майна позивача у вигляді земельних ділянок із кадастровими номерами 32214855501:01:011:0043 і 32214855501:01:011:0044 в селі Мархалівка Васильківського району Київської області.

Одночасно, суд наголошує на тому, що даним судовим рішенням вирішується виключно питання звільнення з під арешту нерухомого майна позивача, яке було арештоване в кримінальній справі № 400.

Питання цивільно-правових відносин стосовно земельних ділянок в селі Мархалівка Київської області - не є предметом дослідження і розгляду даної цивільної справи.

За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

За подачу даного позову до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 992 гривні 40 копійок й 1 073 гривні 60 копійок, що підтверджується відповідними платіжними документами від 16 серпня 2022 року і від 09 вересня 2023 року (а.с. 1, 200).

Тобто, на підставі статей 133, 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову, з відповідача на користь позивача слід присудити понесені останнім і документально підтверджені судові витрати на загальну суму 2 066 гривень 00 копійок.

Суду не надано відомостей про здійснення позивачем інших судових витрат у даній цивільній справі.

На підставі викладеного, керуючись статтею 321 ЦК України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273 - 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Звільнити з-під арешту належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,3336 гектари для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 32214855501:01:011:0043, розташовану в селі Мархалівка Київської області, накладеного в кримінальній справі № 400 постановою від 22.09.2011 року начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ Стуковенкова О.В..

Звільнити з-під арешту належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,3335 гектарів для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 32214855501:01:011:0044, розташовану в селі Мархалівка Київської області, накладеного в кримінальній справі № 400 постановою від 22.09.2011 року начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ Стуковенкова О.В..

Стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 грошові кошти і сумі 2 066 (дві тисячі шістдесят шість) гривень 00 копійок у відшкодування судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Дата складення повного рішення суду - 22 серпня 2023 року.