Постанова

від 23.01.2024 по справі 362/3404/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 362/3404/22

провадження № 22-ц/824/3293/2024

головуючий у суді І інстанції Марчук О.Л.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про звільнення майна з-під арешту,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Служби безпеки України про звільнення майна з-під арешту, в обґрунтування вимог якого зазначав, що у кримінальній справі № 400 постановою начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ О. Стуковенкова було накладено арешт на належне йому нерухоме майно у виді земельних ділянок із кадастровими номерами 32214855501:01:011:0043 і 32214855501:01:011:0044 в селі Мархалівка Васильківського району Київської області.

Посилаючись на ту обставину, що позивач не притягався до кримінальної відповідальності та судом закрито кримінальну справу № 400, у якій було накладено вказані арешти, позивач просив звільнити з-під арешту вказані земельні ділянки (т.с. 1, а.с. 224 - 230).

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2023 року позов - задоволено.

Звільнено з-під арешту належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,3336 гектари для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 32214855501:01:011:0043, розташовану в селі Мархалівка Київської області, накладеного в кримінальній справі № 400 постановою від 22.09.2011 року начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ Стуковенкова О.В..

Звільнено з-під арешту належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,3335 гектарів для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 32214855501:01:011:0044, розташовану в селі Мархалівка Київської області, накладеного в кримінальній справі № 400 постановою від 22.09.2011 року начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ Стуковенкова О.В.

Не погоджуючись із указаним рішенням представник Служби безпеки України - Ярко О.Ю.звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції безпідставно вважав ОСОБА_1 є належним власником ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 32214855501:01:011:043 та 32214855501:01:011:044.

Зазначає, що станом на час розгляду справи в силу ст.79-1 ЗК України такі об`єкти цивільних прав, як земельні ділянки з кадастровими номерами 3221485501:01:011:0044 та 3221485501:01:011:0043 не існують, що судом не було встановлено (не перевірено записи вказаних земельних ділянок в Державному реєстрі речових прав та у відкритих даних земельного кадастру України).

Звертає увагу, що в матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким підтверджується право державної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3221485501:01:011:0540, площею 20,8009 га.

Також звертає увагу, що станом на цей час земельних ділянок, наведених позивачем не існує, оскільки вони входять до складу земельної ділянки Державного підприємства «Підсобне господарство Служби безпеки України» площею 20,8009 га, не існують об`єкти нерухомості, з яких позивач просить зняти арешт.

Суд першої інстанції не переконався в тому, що записи про речові права позивача на нерухоме майно відновлені у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після скасування постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 362/3156/13-ц рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2017 року та ухвали апеляційного суду Київської області від 12 червня 2017 року.

Також вказує, що судом першої інстанції не було залучено до участі у справі Державне підприємство «Підсобне господарство Служби безпеки України» (код ЄДРПОУ: 20001349) як особу, права та інтереси якої можуть бути порушені ухваленим судовим рішенням.

Зазначає, що оскільки арешт майна було накладено у межах кримінальної справи за процедурою, визначеною кримінальним процесуальним законом, спір про право власності на майно між суб`єктами цивільних правовідносин відсутній, питання про скасування арешту підлягає вирішенню в порядку кримінального судочинства. У зв`язку з зазначеним юрисдикція цивільних судів на відповідні правовідносини не поширюється.

6 листопада 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Задорожного А.М., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що позивач є належним власником двох зазначених у позові земельних ділянок, на підставі наступних доказів: державних актів на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 775014 та ЯИ № 775015 виданих 23 березня 2010 року Управлінням Держкомзему у Васильківському районі та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю та право постійного землекористування землею, договорів оренди за №№ 11094100877 і 11094100878, та договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 10 грудня 2010 року посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Теслєнко А.О. (т.с. 1,а.с. 7-8, 9- 10, 14-15, 16-17).

Вважає, що твердження скаржника про наявність передбачених статтею 79-1 Земельного кодексу України законних підстав для припинення існування земельних ділянок позивача, як об`єктів цивільних прав є необґрунтованими і спростовуються обставинами справи. Суд першої інстанції правильно врахував, що один лише факт реєстрації за ДП «Підсобне господарство Служби безпеки України» на праві постійного користування земельної ділянки із кадастровим номером 3221485501:01:011:0540, який відбувся 7 вересня 2018 року (тобто до моменту скасування Верховним Судом ухвали апеляційного суду Київської області від 12 червня 2017 року по цивільній справі № 362/3156/13-ц), ніяк не впливає на право власності позивача на земельні ділянки із кадастровими номерами 3221485501:01:011:0043 і 3221485501:01:011:0044.

Зазначає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що питання арешту майна, накладеного у кримінальній справі №400 за правилами КПК 1960 року та не скасованого після закінчення кримінального провадження, повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства. Саме такий правовий висновок, обов`язковий для застосування судами під час вирішення аналогічних справ, міститься у пункті 42 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №727/2878/19.

У судовому засіданні представник СБУ - адвокат Ярко О.Ю. просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Задорожний А.М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи ДП «Підсобне господарство СБУ» до суду не з`явився, був належним чином повідомлений про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26 травня 2020 року вбачається, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,3336 гектари для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 32214855501:01:011:0043, розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, село Мархалівка (т.с. 1, а.с. 18 - 20).

Також, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26 травня 2020 року вбачається, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,3335 гектарів для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 32214855501:01:011:0044, розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, село Мархалівка (т.с. 1, а.с. 11 - 13).

Під час розгляду справи, за відомостями, відображеними у наведених вище інформаційних довідках, судом було встановлено, що на вказані дві земельні ділянки позивача в кримінальній справі № 400 накладено арешт постановою від 22 вересня 2011 року начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ О.Стуковенкова (а.с. 10 - 12).

За змістом листа ГСУ СБУ від 13 липня 2022 року № 6/с-761/2, кримінальну справу № 400, в межах якої накладався арешт на належні позивачу земельні ділянки, 3 січня 2012 року направлено до Васильківського міськрайонного суду Київської області для розгляду по суті (т.с. 1, а.с. 21).

Надалі, постановою Обухівського районного суду Київської області від 7 квітня 2017 року по справі № 372/5645/14-к закрито кримінальну справу № 400 та скасовано арешт накладений постановою начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБ України О.Стуковенкова від 30 вересня 2011 року (т.с. 1, а.с. 51 - 53).

Натомість, не вирішено питання про скасування у кримінальній справі № 400 арешту належних позивачу двох зазначених земельних ділянок, що було накладено постановою від 22 вересня 2011 року начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБУ О.Стуковенкова.

Матеріали справи не містять доказів про те, що позивач мав будь-який процесуальний статус в зазначеній кримінальній справі № 400.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст.ст 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для суду.

Велика Палата Верховного суду в постанові від 30 червня 2020 року, в чергове піднімала питання щодо підсудності справ, предметом яких є звільнення майна з-під арешту.

Так, в п. 21.1 Постанови Великої Палати Верховного суду від 30 червня 2020 року по справі № 727/2878/19 було сформовано такий правовий висновок - спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства».

Тобто, Велика Палата Верховного суду визначила в даному пункті дві підстави для розгляду справи в порядку цивільного чи/то господарського судочинства, а саме:

особа, на майно якої накладено арешт, не була учасником кримінального провадження;

завершеного (вироком, постановою про закриття провадження) у порядку передбаченому КПК України 1960 року.

В даному випадку, кримінальна справа відносно ОСОБА_1 була закрита постановою Обухівського районного суду Київської області від 7 квітня 2017 року по справі № 372/5645/14-к, тією ж постановою було скасовано арешт накладений постановою начальника 2 відділення 4 відділу 1 управління ГСУ СБ України О.Стуковенкова від 30 вересня 2011 року (т.с. 1, а.с. 51 - 53).

Із завершенням кримінального провадження у формі вироку, який не передбачає конфіскацію майна засудженого, втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Отже, порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

Як встановив суд першої інстанції, і це підтверджується наявними доказами, арешт на спірне нерухоме майно було накладено постановою від 22 вересня 2011 року у кримінальній справі № 400 на підставі положень КПК України 1960 року, оскільки постанова була винесена 2011 року, а новий КПК набрав чинності 13 квітня 2012 року.

Таким чином, спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією із сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відтак, якщо арешт майна було накладено під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року і при цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, то розгляд справи повинен відбуватися в порядку цивільного судочинства.

Такий правовий висновок узгоджуються з правовою позицією ВСУ у постановах від 24 квітня 2019 № 2-3392/11, від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц та від 15 травня 2013 року № 6-26цс13.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, у даній справі ці доводи скаржника вже розглядалися судом апеляційної інстанції і були ним відхилені (див. постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у справі).

Матеріали справи не містять доказів оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року стороною відповідача.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, розглянувши позов у порядку цивільного судочинства, порушив правила предметної та суб`єктної юрисдикції є необґрунтованими.

Наведені у скарзі доводи про порушення судом правил юрисдикції зводяться, таким чином, до незгоди скаржника із несприятливим для себе рішенням суду першої інстанції та не свідчать про незаконність або необґрунтованість зазначеного рішення.

Як зазначав позивач, він має намір розпорядитися належним йому майном, проте через наявність арештів позбавлений можливості це зробити. Таким чином, арешт накладений на майно порушує його право власності.

З огляду на встановлені обставини, та враховуючи наявність накладеного арешту на майно позивача, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, відсутність іншого способу захистити своє право, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції того, що земельні ділянки, на які відповідачем у рамках давно завершеного кримінального провадження було накладено арешт, було включено до складу іншої земельної ділянки із кадастровим номером 3221485501:01:011:0540, зареєстрованою 7 вересня 2018 року за ДП «Підсобне господарство Служби безпеки України» на праві постійного користування (т.с. 1, а.с. 49 - 50), відтак, земельні ділянки позивача припинили існування, як об`єкт цивільного права у порядку статті 79-1 Земельного кодексу України і позивач не має законного інтересу оскаржувати накладений арешт, не заслуговують на увагу.

Так, вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що позивач є належним власником двох зазначених у позові земельних ділянок, на підставі наступних доказів: Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 775014 та ЯИ № 775015 виданих 23 березня 2010 року Управлінням Держкомзему у Васильківському районі та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю та право постійного землекористування землею, договорів оренди за №11094100877 і №11094100878, та договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 10 грудня 2010 року посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Теслєнко А.О. (т. 1,а.с. 7-8, 9-10, 14-15, 16-17).

Суд першої інстанції також врахував, що постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по цивільній справі № 362/3156/13-ц скасовано рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 червня 2017 року в частині вимог про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та державних актів на земельні ділянки, витребування земельних ділянок, - та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Служби безпеки України до Мархалівської сільської ради Васильківського району Київської області, та інших осіб, серед яких був позивач у зазначеній справі, про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та державних актів на земельні ділянки, витребування земельних ділянок (т.с. 1, а.с. 66 - 73, 74 - 83).

Як вбачається із матеріалів справи, Верховним Судом були відхилені вимоги, які стосувалися, в частині заявленій до позивача, двох оспорюваних земельних ділянок із кадастровими номерами 3221485501:01:011:0043 і 3221485501:01:011:0044 в селі Мархалівка Васильківського району Київської області.

Таким чином, з огляду на встановлену Верховним Судом у зазначеній цивільній справі № 362/3156/13-ц неможливість витребування цих земельних ділянок, право власності на них позивача не припинялось.

Крім того, як правильно встановив суд першої інстанції, право власності позивача на вказані земельні ділянки належним чином підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26 травня 2020 року (т. 1, а.с. 11 - 13, 18 - 20).

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

П. 1 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Тому колегія суддів не приймає до уваги, як доказ Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким на думку сторони відповідача підтверджується право державної власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3221485501:01:011:0540, площею 20,8009 га.

Стаття 79-1 Земельного кодексу України передбачає, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Сторона відповідача не посилається на будь-які законні рішення, які передбачають скасування державної реєстрації права власності позивача на дві земельні ділянки після 26 травня 2020 року (дата видачі витягів із реєстрів речових прав).

Відповідно до приписів статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,

За таких обставин, твердження скаржника про наявність передбачених статтею 79-1 ЗК України законних підстав для припинення існування земельних ділянок позивача, як об`єктів цивільних прав є необґрунтованими і спростовуються обставинами справи.

Суд першої інстанції правильно врахував, що один лише факт реєстрації за ДП «Підсобне господарство Служби безпеки України» на праві постійного користування земельної ділянки із кадастровим номером 3221485501:01:011:0540, який відбувся 7 вересня 2018 року (тобто до моменту скасування Верховним Судом ухвали апеляційного суду Київської області від 12 червня 2017 року по цивільній справі № 362/3156/13-ц), ніяк не впливає на право власності позивача на земельні ділянки із кадастровими номерами 3221485501:01:011:0043 і 3221485501:01:011:0044.

Відтак, подання позову у цій справі належним чином обґрунтоване наявністю у позивача законного інтересу вимагати усунення порушення свого права власності внаслідок незаконного арешту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги аналогічні доводам заперечень на позов, не спростовують висновків суду першої інстанції, були предметом детального дослідження в суді першої інстанції, яким надана правова оцінка.

Відповідно до ст.367 ЦПК України перевіряючи під час розгляду справи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення .

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийТ.О. ПисанаСуддіК.П. Приходько С.О. Журба