Ухвала

від 23.08.2023 по справі 320/14568/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

23 серпня 2023 року 320/14568/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство культури та інформаційної політики України, Національний заповідник "Києво-Печерська Лавра", Національний музей народної архітектури та побуту України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту,

в с т а н о в и в:

Громадська організація "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №359 "Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. №351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 р. №784".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 29.05.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Міністерство культури та інформаційної політики України та відкладено підготовче засідання на 12.06.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Національний заповідник "Києво-Печерська Лавра" та Національний музей народної архітектури та побуту України.

02.08.2023 представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову.

Вказану заяву передано на розгляд судді Балаклицькому А.І. 15.08.2023, оскільки у період з 31.07.2023 по 14.08.2023 включно суддя Балаклицький А.І. перебував у відпустці.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2023 заяву Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" про забезпечення позову, - повернуто позивачу без розгляду.

22.08.2023 представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:

- винести ухвалу про забезпечення позову шляхом заборони Міністерству культури та інформаційної політики України, Національному заповіднику "Києво-Печерська Лавра" та будь-яким іншим особам вчиняти дії з виселення чи заборони користування Громадській організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" приміщенням корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва, а також вчиняти будь-які дії з вселення в будівлю, передання в користування чи в оренду, реконструкції, реставрації чи ремонту приміщення корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва.

В обґрунтування вказаної заяви представник позивача зазначив, що у разі невжиття такого заходу забезпечення позову як заборона вчиняти дії з виселення чи заборони користування Громадській організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" приміщенням корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва, в подальшому може істотно ускладнити або унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, оскільки існує реальна загроза примусового виселення позивача з орендованого приміщення, заборона позивачу користуватися цим приміщенням чи вселення у приміщення сторонніх осіб до рішення суду по суті спірного питання.

При цьому, представник позивача зауважив, що фактично за пропозицією МКІП України на підставі постанови відповідача колектив ГО "УТОПІК", до якого входять академіки НАН України, архітектори, археологи, історики, культурологи України, які з часу заснування у 1966 році цього товариства задіяні у заходах збереження культурної та історичної спадщини України, мають залишитися на вулиці без жодного приміщення.

Вказує, що у рaзi втрати приміщення до рішення суду по суті, фактична діяльність співтовариства небайдужих людей буде неможлива протягом тривалого часу, а можливо і буде вимушена припинитися назавжди.

Окрім того, представник позивача вказує, що на цей час в приміщенні корпусу №19 за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 9, яке орендується позивачем на підставі Охоронного договору, розміщуються культурні цінності, для збереження яких створені необхідні та обов`язкові умови (допустима вологість, відсутність прямого сонячного впливу, захист від різноманітних шкідників тощо).

Проте, у разі можливого примусового виселення позивача з орендованого приміщення, заборона позивачу користуватися цим приміщенням чи вселення у приміщення сторонніх осіб, збереження культурних цінностей буде поставлене під загрозу знищення.

Також, представник позивача вказав, що не чекаючи прийняття рішення адміністративного суду за позовом, третя особа у справі - Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" 31.05.2023 спрямувала на адресу ГО "УТОПІК" листа за №04-25/502 з вимогою звільнення приміщення до 01.09.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вищенаведеного положення Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання судового рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).

Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.

Суд звертає увагу, що статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існують зазначені підстави, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Зміст вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити адміністративний позов лише за наявності двох обов`язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує дану заяву, суд дійшов висновку про відсутність об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав та інтересів без вжиття таких заходів.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Метою забезпечення позову є невідкладне реагування суду задля запобіганню можливого порушення прав позивача та можливості виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Як слідує із позову, публічно-правовий спір між сторонами існує, за переконанням заявника, за обставин прийняття оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №359 "Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. №351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 р. №784" з порушенням норм та вимог чинного законодавства України.

Однак, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року (справа №826/16509/18) та від 26 грудня 2019 року (справа №640/13245/19).

В матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Окрім того, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач оскаржує постанову Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №359 "Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. №351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 р. №784", відповідно до якої втратили чинність пункти 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 року №351 "Про передачу культової будівлі (кірхи) у користування німецькій євангелічно-лютеранській релігійній громаді м. Києва", згідно яких позивачу було передано у безоплатне користування корпус 19 музейного об`єднання "Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник", розташований по вулиці Лаврській, 9 міста Києва.

Водночас, зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що заявник просить заборонити Міністерству культури та інформаційної політики України, Національному заповіднику "Києво-Печерська Лавра" та будь-яким іншим особам вчиняти дії з виселення чи заборони користування Громадській організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" приміщенням корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва, а також вчиняти будь-які дії з вселення в будівлю, передання в користування чи в оренду, реконструкції, реставрації чи ремонту приміщення корпусу 19 по вул. Лаврській, 9 міста Києва.

Суд вертає увагу на те, що згідно з п. 1 ч. 3 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.

Відтак, у процесуальному законі існує пряма заборона вживати заходи забезпечення позову, які мають наслідком встановлення заборони вчиняти певні дії на виконання постанови Кабінету Міністрів України.

Таким чином, обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично спрямований на те, щоб Міністерство культури та інформаційної політики України, Національний заповідник "Києво-Печерська Лавра" та будь-які інші особи не виконували постанову Кабінету Міністрів України від 21.04.2023 №359 "Про визнання такими, що втратили чинність пунктів 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. №351 і пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 1998 р. №784".

Отже, у розумінні наведених приписів ч. 3 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України за описаної правової ситуації судова заборона на вжиття заявлених заходів не може бути застосована, оскільки фактично призводить до зупинення виконання вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України.

Слід зазначити, що формальна зміна формулювання заходів забезпечення позову не спростовує цього висновку та не змінює правових наслідків застосування таких заходів, а вказує лише на намагання обійти пряму заборону закону.

Таким чином, перевіривши зазначені у поданій заяві доводи на предмет їх відповідності вище викладеним нормам та з`ясованим судом обставинам, а також оцінивши додані до неї докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої заяви та, як наслідок, про відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні заяви Громадської організації "Українське товариство охорони пам`яток історії і культури" про забезпечення позову - відмовити.

Копію ухвали видати (надіслати) учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Балаклицький А. І.