Рішення

від 28.08.2023 по справі 760/3420/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/3420/23

2/760/4939/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Шереметьєвої Л.А, за участю секретаря - Мех В.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Трейд» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача і просить:

- стягнути заборгованість з виплати заробітної плати та проведення остаточного розрахунку в розмірі 29 587, 16 гр.;

- визнати протиправним та скасувати наказ №1/23К від 11 січня 2023 року;

- поновити його на посаді логіста ТОВ «Агро-Євро Трейд» з 12 січня 2023 року;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку 301,91 гр. середньоденного заробітку за кожен робочий день такого прогулу.

- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 150 000, 00 гр.

Посилається в позові на те, що наказом № 1/23К від 11 січня 2023 року його було звільнено з посади логіста ТОВ «Агро-Євро Трейд» на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Стверджує, що працюючи на займаній посаді з 02 січня 2019 року, належним чином виконував покладені на нього обов`язки, чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконував розпорядження власника, не порушував встановлений на підприємстві розпорядок.

З невідомих йому причин наприкінці 2022 року на нього почався тиск з боку керівництва, який в подальшому вилився у протиправне звільнення.

Наголошує на тому, що його жодного разу не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності і щодо нього не застосовувалися заходи дисциплінарного впливу.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України після звільнення з ним не було проведено повний остаточний розрахунок в день звільнення.

У зв`язку з цим вважає, що з відповідача на його користь підлягає стягненню заборгованість загальною сумою 29 587, 16 гр.

Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу та/або затримки остаточного розрахунку, враховуючи денний заробіток, зазначає, що з відповідача підлягає стягненню сума в розмірі 301, 91 гр. за кожен день такого вимушеного прогулу по день поновлення на роботі.

Також зазначає, що протиправні дії відповідача призвели до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В силу передпенсійного віку моральні страждання призводять до загострення хронічних захворювань та принесли фізичні страждання.

Заподіяну моральну шкоду оцінює у розмірі 150 000, 00 гр., які будуть направлені ним виключно на лікування.

Враховуючи вищевикладене, просить задовольнити позов.

Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду та відповідно до ст. 33 ЦПК України 14 лютого 2023 року було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 28 лютого 2023 року в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, а відповідачу додатково копію позову з додатками.

Відповідно до ст.187 ЦПК України відповідачу був наданий строк для подання відзиву.

Відповідно до зворотнього поштового повідомлення направлені судом документи були отримані відповідачем 10 квітня 2023 року.

В зв`язку з неподанням відзиву та виходячи з предмету спору вказані документи відповідачу були направлені повторно.

Із витягу з сайту АТ «Укрпошта», що є офіційним сайтом товариства, вбачається, що 11 липня 2023 року на адресу суду повернувся конверт із копією ухвали про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви, який направлявся відповідачу з відміткою про закінчення терміну зберігання.

/ а. с. 36, 46 /

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.

22 травня 2023 року до суду надійшло клопотання представника відповідача, у якому останній просив поновити строк для надання відзиву.

Ухвалою суду від 01 серпня 2023 року в задоволенні клопотання було відмовлено.

Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Згідно зі ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору з цих підстав необхідне існування сукупності наступних умов:

- порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають із правил внутрішнього трудового розпорядку;

- невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності;

- невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним;

- враховуються тільки дисциплінарні та громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;

- з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Судом встановлено, що з 02 січня 2019 року позивач перебував на посаді логіста у ТОВ «Агро-Євро Трейд».

Наказом директора ТОВ «Агро-Євро Трейд» №1/23К від 11 січня 2023 року у зв`язку з систематичним невиконанням посадових обов`язків позивача звільнено з займаної посади логіста згідно п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

/ а.с. 9 - 22 /

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»(зі змінами та доповненнями), за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У пункті 22 вищевказаної постанови роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Положеннями п. 2 «а» ч. 2 ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, передбачено, що тягар доведення правомірності законної підстави для звільнення працівника з роботи покладається на роботодавця.

Отже, саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни.

При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Верховний Суд у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19) та від 23 січня 2019 року в справі № 572/1644/17 (провадження № 61-42575св18), які, з точки зору ч.4 ст.263ЦПК України, мають враховуватися судом, зробив висновки, що роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином.

Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Відповідач, будучи обізнаним про наявність спору в провадженні суду, подавши клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позов, сам відзив протягом тривалого часу не подав, приведені позивачем обставини не спростував і законність його звільнення з роботи не довів.

Позивач при зверненні до суду зазначив, що йому невідомо, якими критеріями керувався відповідач при його звільненні з роботи, оскільки порушень трудової дисципліни він не допускав.

Які саме допущені позивачем, як працівником, порушення стали підставою для його звільнення з роботи, відповідач не повідомив.

В наказі про звільнення такі обставини також не приведені і доказів допущених позивачем порушень, зазначених в наказі про звільнення, а саме: систематичного невиконання посадових обов`язків та відмови від надання пояснень, визначених листами за вих. №023/2 від 23 грудня 2022 року, № 023/2/2 від 28 грудня 2022 року та №09/01 від 09 січня 2023 року, відповідачем до суду надано не було.

/ а.с. 9 /

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

Виходячи з викладеного вище, доказів неправомірності дій відповідача при звільненні позивача з роботи, суд приходить до висновку про незаконність наказу №1/23К від 11 січня 2023 року про його звільнення з роботи за п. 3 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Згідно з ч.ч.1 та 8 ст.235 КЗпП України в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

З приведеного вище випливає, що рішення суду вказує на обов`язок, а не право роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Це відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловлений у постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 .

Зокрема, згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

З наданої позивачем до суду довідки форми ОК-7 вбачається, що заробітна плата позивача за повні 2 місяці перед звільненням, а саме за серпень та вересень 2022 року становила по 8 100, 00 гр. на місяць.

/ а.с. 24 /

Виходячи з цього, порядку обчислення середньої заробітної плати, визначеного абзацом 4 вище приведеного Порядку, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 368, 18 гр. / 8 100, 00 + 8 100, 00 = 16 200, 00; 16 200, 00: 44 робочі дні = 368, 18 /.

Вимушений прогул складає 164 дні.

Таким чином, виходячи з кількості днів вимушеного прогулу, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 60 381, 52 гр. середнього заробітку за час вимушеного прогулу / 164 дні х 368.18= 60 381, 52 /.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата працівникам виплачується у строки, передбачені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, законодавство України прямо покладає на власника обов`язок повного розрахунку з працівником з виплатою йому всіх сум, що йому належать, в день звільнення.

Звертаючись до суду позивач зазначив, що розрахунок з ним при звільненні проведений не був, заборгованість становить 29 587, 16 гр., які складаються з: 6 642, 00 гр. заробітної плати за грудень після утримання податків; 603, 82 гр. заробітної плати за січень; 22 341, 34 гр. за 74 календарні дні невикористаної відпустки.

Відповідно до ст.74 КЗпП України та Закону України « Про відпустки» громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно з ч.1 ст.83 КЗпП України та ст.24 Закону України « Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідач, не подавши відзив, проведення з позивачем розрахунку відповідно до вимог ст.116 КЗпП України при звільненні, не довів.

Приведених позивачем обставин в цій частині також не спростував.

Непроведення такого розрахунку підтверджується наданою позивачем довідкою форми ОК-7.

Враховуючи викладене, встановлені ч.3 ст.2 ЦПК України принципи цивільного судочинства, одним з яких є принцип змагальності, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача і в частині та стягнення з відповідача заборгованої суми заробітної плати в розмірі 7 245,82 гр.

Що стосується стягнення компенсації за невикористану відпустку, підстави для задоволення вимог позивача в цій частині відсутні в зв`язку з висновкому суду про незаконність звільнення позивача з роботи та задоволенням його вимог про поновлення його на роботі.

Відповідно до роз`яснень, викладених у абз. 5 п. 6 постанови №13 від 24 грудня 1999 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 180/683/13 від 25 липня 2018 року роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, питання про визначення розміру та утримання суми податку із стягнутих судом має вирішувати відповідач, як роботодавець, при проведенні розрахунку.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду в справі № 755/12623/19 від 08 лютого 2022 року середній заробіток є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Утім, ні КЗпП, ні Законом України «Про оплату праці» не передбачено відповідальності роботодавця за порушення термінів виплати зарплати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Враховуючи викладене, стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто фактично заробітної плати за час з моменту звільнення і до ухвалення рішення про поновлення на роботі в порядку виконання вимог ст.235 КЗпП України, підстави для задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Щодо відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом даної норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 3.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Виходячи з викладеного вище, приведеного позивачем обґрунтування моральної шкоди, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині в розмірі 10 000, 00 гр.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням цього, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 073, 60 гр. судового збору, сплачений ним при зверненні до суду.

Згідно д п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви немайнового характеру з фізичної особи справляється судовий збір, що становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» визначає, що з 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб становить 2 684, 00 гр.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 849, 87 гр. на користь держави.

Керуючись ст.ст. 21, 24, 40, 94, 115, 116, 117, 139, 147, 149, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 266, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Трейд» № 1/23К від 11 січня 2023 року «Про звільнення працівника».

Поновити ОСОБА_1 на посаді логіста Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Трейд» з 11 січня 2023 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Трейд» на користь ОСОБА_1 7 245,82 гр. заборгованої заробітної плати, 60 381, 52 гр. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 10 000, 00 гр. моральної шкоди / за вирахуванням визначених законом податків та зборів /.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Трейд» на користь ОСОБА_1 1 073, 60 гр. судового збору.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Трейд» на користь держави 1 849, 87 гр. судового збору.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу в розмірі 8 100, 00 гр. / за вирахуванням визначених законом податків та зборів / піддати негайному виконанню.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Євро Трейд», адреса: 18001 м. Черкаси проспект Хіміків, 74, ЄДРПОУ: 41054335.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А. Шереметьєва