Постанова

від 24.08.2023 по справі 128/33/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/33/22

Провадження № 22-ц/801/1109/2023

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2023 рокуСправа № 128/33/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С. Г. (суддя - доповідач),

суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В.,

з участю секретаря судового засідання: Луцишина О. П.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «К-Термінал»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 24 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Васильєвої Т. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «К-Термінал» про стягнення коштів за договором позики, -

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «К-Термінал» про стягнення коштів за договором позики. Позовні вимоги мотивовано тим, що 02 березня 2020 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого надано відповідачу в позику грошові кошти в розмірі 220000 грн, які відповідач зобов`язався повернути позивачу в строк до 02.05.2020. Однак відповідач свої зобов`язання за договором позики у встановлені строки не виконав, станом на 01.01.2022 позику не повернув. Відповідно до п. а ч. 2 договору позики за кожен місяць користування грошовими коштами позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю 5 процентів від суми позики в національній валюті України. Таким чином, сума нарахованих за договором позики процентів складає 22000 грн. Пунктом г ч. 2 договору позики встановлено, що за порушення строку повернення позики позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 30 % відсотків від загальної суми позики. У зв`язку з чим, за порушення строку повернення позики розмір штрафу складає 66000 грн. Також п. г ч. 2 договору позики сторони дійшли згоди, що у разі прострочення виконання зобов`язання позичальником за даним договором, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю суму боргу (позика та відсотки) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 60 % річних від простроченої суми. Крім цього, відповідач зобов`язаний повернути суму позики з урахуванням індексу інфляції (інфляційні втрати складають 31 743, 76 грн) та сплатити суму річних від простроченої суми за весь час прострочки (сума нарахованих річних складає 242 001, 09 грн). На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 581 744, 84 грн, в тому числі 220000 грн суми основного боргу, 22000 грн процентів, 66000 грн штрафу, 31 743, 75 грн інфляційних нарахувань та 230 330, 96 грн річних нарахувань, а також стягнути судові витрати.

Рішенням Вінницького районного суду від 24 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. . Зазначає, що суд не врахував, що позивач, отримав від відповідача прибутковий касовий ордер та не зобов`язаний перевіряти чи правильно позичальник вів оприбуткування та використання отриманих у борг коштів. Зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, надаючи оцінку договору, дійсність якого відповідачем не оспорюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Так, відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено передачу в позику грошових коштів за договором позики саме ТОВ «К-Термінал» в передбачений законом спосіб, а отже факту укладення договору позики, у зв`язку з відсутністю внесення спірних коштів на рахунок ТОВ «К-Термінал», а також не доведено існування між сторонами саме зобов`язальних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у їх задоволенні.

Так судом першої інстанції встановлено, що 02.03.2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «К-Термінал» в особі ліквідатора Томашука С.В., діючого на підставі Протоколу № 5 загальних зборів учасників ТОВ «К-Термінал» від 25.11.2019 було укладено договір позики. За умовами цього договору ОСОБА_1 передав у власність позичальникові, а позичальник отримав від позикодавця грошові кошти в сумі 220000 грн, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 8946, 73 доларів США за курсом НБУ. Сума позики отримана позичальником від позикодавця в момент підписання даного договору готівкою в касу в повному обсязі (пункт 1). Згідно п. 2 вказаного договору, сторони за цим договором домовились про те, що: а) за кожен місяць користування грошовими коштами позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю 5 процентів від суми позики в національній валюті України. За домовленістю сторін виплата процентів за користування грошовими коштами здійснюється позичальником одноразово в момент повернення суми позики; б) позика надається на строк 2 місяці і позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики та проценти в національній валюті України до 02.05.2020; в) після повернення позики та відсотків позикодавцем буде видано позичальнику власноручно розписку про одержання грошей, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Без цієї розписки сума позики та проценти вважаються такими, що не повернуті; г) у разі прострочення виконання зобов`язання позичальником за даним договором, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 30 % від загальної суми позики та повернути суму боргу (позика та відсотки) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 60 % річних простроченої суми; д) виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою за адресою: АДРЕСА_1 за місцем проживання позикодавця.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 02.03.2020, ТОВ «К-Термінал», в особі ОСОБА_2 прийняло від ОСОБА_1 220000 грн на підставі договорупозики від02.03.2020.В графах «головний бухгалтер», а також «касир» (з зазначенням косої лінії) вказано про вчинення вних підпису ОСОБА_2 .

Згідно наданого позивачем розрахунку боргу за договором позики від 02.03.2020, сума штрафу згідно п. г ч. 2 договору позики складає 66000 грн, сума відсотків згідно п. а ч. 2 договору позики складає 22000 грн, сума інфляційних нарахувань згідно п. г ч. 2 договору позики за період з 02.05.2020 по 30.11.2021 складає 31743, 76 грн, сума річних згідно п. 4 ч. 2 договору позики за період з 03.05.2020 по 01.01.2022 складає 242001,09 грн. Загалом сума боргу за договором позики складає 581744, 84 грн, з яких: 220000 грн сума основного боргу, 22000 грн сума відсотків, 66000 грн сума штрафу, 31743, 75 грн сума інфляційних нарахувань, 242001, 09 грн сума річних (а.с. 34 35 т. 1).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За своїми характеристиками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають до застосування правила частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначаючи про підставіть позову та виконання умов договору позики, позивач посилалася на квитанцію до прибуткового касового ордеру №1 від 02 березня 2020року, відповідно до якої ТОВ «К-Термінал», від імені якого діяв його керівник ліквідатор Томащук М. С., отримало грошові кошти за договором позики.

Такі доводи апеляційної скарги є безпідставними з огляду на слідкуюче.

Відповідно до частин першої, другої статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть проводитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, проводяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть проводитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Отже, стосовно юридичних осіб діють спеціальні правила обліку та прийняття грошових коштів від інших осіб, зокрема й фізичних.

Наведене відповідає правовим висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 25 березня 2020 року у справі №569/1646/14-ц(провадження № 61-5020св18) та від 10 лютого 2021 року у справі № 489/3688/15-ц (провадження № 61-18912св19).

Відповідно, укладаючи угоду з юридичною особою, позивач мала передбачати, що стосовно юридичних осіб діють спеціальні правила обліку та прийняття грошових коштів від інших осіб, зокрема й фізичних, що дотримані не були.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України 29.12.2017 № 148 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Положення), яким зазначено, що суб`єкти господарювання здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку (абз. 2 п. 5 розділ ІІ).

Відповідно доп.п.2п.6.Розділу ІІвказаного Положення,суб`єктигосподарювання маютьправо здійснюватирозрахунки готівкоюпротягом одногодня заодним абокількома платіжнимидокументами з фізичними особами - у розмірі до 50 000 гривень включно.

Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку. Кількість суб`єктів господарювання та фізичних осіб, з якими здійснюються готівкові розрахунки, протягом дня не обмежується (п. 6. Розділу ІІ вказаного Положення).

Документом,що свідчитьпро здаваннявиручкидобанку таєпідтвердженнямоприбуткування готівкивкасісуб`єктівгосподарювання,є: 1)квитанціядоприбуткового документабанкунавнесення готівки,підписанавідповідальнимиособами банкутазасвідченавідбитком печаткибанку(запотреби); 2)квитанція/чекбанкоматачипрограмно-технічногокомплексусамообслуговування; 3)третійпримірник"Копіясупровідноївідомостідо сумкизготівкою",засвідченийпідписомта відбиткомпечаткиінкасатора-збирача; 4) чек платіжного термінала в разі проведення інкасації коштів у режимі реального часу з використанням платіжних терміналів (абз. 3 п. 29 розділу ІІІ Положення).Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.

Такі висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18).

У справі, яка переглядається, так і у наведених постановах Верховний Суд розглядав спори, які виникли між фізичною та юридичною особою з договору позики, суд касаційної інстанцій виклав правові висновки щодо доказів, якими підтверджується отримання грошових коштів саме юридичною особою.

За таких обставин помилковими є доводи позивача, про те, що наведені у рішенні суду першої інстанції правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, за змістом частин першої, другої, четвертої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналіабо в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

ОСОБА_1 надав суду незавірену ксерокопію договору позики та квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 02 березня 2020року, засвідчену власноручно. При цьому позивач та його представник всіляко уникали участі у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, заявляючи клопотання про відкладення розгляду справи, а у останнє судове засіданні позивач подав заяву про розгляд справи без його участі.

У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) вказано, що «принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

У справі, яка переглядається, встановлено, що докази, які доводять наявність боргу ТОВ «К-Термінал» та відповідно права вимоги за цим правочином, ОСОБА_1 надав лише у копіях, уникаючи при цьому участі в судових засіданнях, що унеможливило суд оглянути оригінали письмових доказів.

Крім цього, підстави для набуття ОСОБА_3 права на частки у статутному капіталі ТОВ «К-Термінал» визнанні недійсними в судовому порядку, тому всі подальші рішення, прийняті від імені ТОВ «К-Термінал» на підставі недійсних правочинів, в тому числі від 25.11.2019 про призначення ОСОБА_2 ліквідатором ТОВ «К-Термінал», а також рішення від 31.01.2020 про надання ліквідатору Томашуку М.С. згоди на укладення з ОСОБА_1 договору позики, не мають юридичної сили. З огляду на що, в ОСОБА_2 не було законних повноважень щодо представництва юридичної особи станом на час укладення договору позики від 02.03.2020, отже, він був підписаний зі сторони позичальника ТОВ «К-Термінал» неуповноваженою особою, що також свідчить про відсутність зобов`язальних правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «К-Термінал». При цьому вимог про застосування наслідків недійсності вищевказаних правочинів, на підставі яких було укладено договір позики від імені ТОВ «К-Термінал» з позивачем, до суду не заявлялось та позивачем не доводилось.

Оскільки відповідач заперечує укладення договору позики, факт отримання котів, зарахування їх на рахунок ТОВ «К-Термінал», зокрема наявність їх підпису уповноваженої особи товариства договорі позики та квитанції до прибуткового касового ордера, за відсутності оригіналів цих доказів, підстави для стягнення коштів відсутні.

Враховуючи розподіл тягаря доказування у справі, а також встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірні правовідносини виникли саме між ним та ТОВ «К-Термінал», оскільки доказів отримання грошових коштів за договором позики саме ТОВ «К-Термінал» позивач не надав.

Колегія суддів враховує, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях. Позивач мав довести належними та допустимими доказами, що відповідач порушив його цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.

Водночас на підтвердження заперечень проти позову ТОВ «К-Термінал» надало до суду письмові докази того, що товариство не оприбутковувало грошові кошти від ОСОБА_1 , відповідно до яких у ТОВ «К-Термінал» не обліковується непогашена (діюча) заборгованість за договором позики у розмірі 220000 грн, що свідчить про відсутність заборгованості Товариства перед ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про презумпцію правочину значення не мають, сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).

Повторне викладення позивачем в апеляційній скарзі обставин, на які він посилався в позові, не становить передбачені законом підстави для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції та відхиляється апеляційним судом.

Наведення позивачем в апеляційній скарзі змісту норм матеріального права, без конкретизації, яким чином, на думку позивача, судом першої інстанції було неправильно застосовано або не застосовано ці норми, є необґрунтованими доводами, які не можуть бути прийняті апеляційним судом.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди з судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відтак, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення, ухваленого судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК У країни, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, відмінності, як існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 24 березня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишити за ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий С. Г. Копаничук

судді: Т. О. Денишенко

В. В. Оніщук