Рішення

від 25.08.2023 по справі 910/7877/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.08.2023Справа № 910/7877/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТОКОЧ УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕА УКРАЇНА"

про стягнення 46 993,87 грн

Суддя Гумега О.В.

Представники: без виклику учасників справи

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТОКОЧ УКРАЇНА" (далі - позивач, ТОВ "ОТОКОЧ УКРАЇНА") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕА УКРАЇНА" (далі - відповідач, ТОВ "ЛІДЕА УКРАЇНА") про стягнення 46 993,87 грн на підставі Довгострокового договору оренди автомобіля (загальні умови) № 20200800220 від 24.02.2021 та укладених до нього Додатку № 1.2 від 24.02.2021, Додатку № 2.2 від 11.05.2021, а саме: 40 459,50 грн заборгованості з орендної плати, 3 491,71 грн пені, 2 022,98 грн штрафу, 279,34 грн 3% річних, 740,34 грн інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем зобов`язання з оплати за оренду автомобіля.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 позовну заяву ТОВ "ОТОКОЧ УКРАЇНА" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7877/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

28.06.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд залишити позовну заяву без задоволення.

28.06.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання, відповідно до якого відповідач просив суд проводити розгляд справи № 910/7877/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 6 статті 252 ГПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2023 клопотання відповідача про розгляд справи № 910/7877/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відхилено.

07.07.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на відзив на позовну заяву.

14.07.2023 через відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

25.07.2023 та 27.07.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь відзив на позовну заяву аналогічного змісту (направлені до суду засобами електронного та поштового зв`язку).

15.08.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на заперечення на відповідь на відзив.

18.08.2023 через відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача, відповідно до якого відповідач просив суд не брати до уваги та не враховувати подані позивачем заперечення на заперечення на відповідь на відзив, оскільки такі заперечення не є заявою по суті справи у розумінні ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Клопотання відповідача судом відхилено, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Водночас, приписами ч. 1 ст. 169 ГПК України встановлено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Отже, позивач не був позбавлений права подати заперечення на заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено подані сторонами заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 ГПК України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

24.02.2021 між ТОВ "ОТОКОЧ УКРАЇНА" (далі - орендодавець, позивач) та ТОВ "ЄВРАЛІС СЕМЕНС УКРАЇНА", яке з 31.08.2022 змінило найменування на ТОВ "ЛІДЕА УКРАЇНА" (далі - орендар, відповідач) укладено Довгостроковий договір оренди автомобіля (загальні умови) № 20200800220 від 24.02.2021 (далі - Договір) (а.с. 17-27 т. 1).

Відповідно до п. 1.1 Договору строк довгострокової оренди автомобіля (далі - строк оренди), що надається за цим Договором, становить не менше 12 місяців та не більше 48 місяців. Умови оренди будуть визначені нижче та/або відповідно до додатків до Договору.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що кількість і моделі автомобіля/автомобілів, що є предметом цього договору, визначаються в додатках до Договору. Додатки будуть складатися для автомобілів, які додаються/включені в сферу дії цього Договору та/або термін дії яких продовжуються.

Згідно з п. 2.3 Договору датою передачі автомобіля орендарю - є дата, вказана в акті приймання-передачі автомобіля, що є невід`ємною частиною Договору. Орендар зобов`язується користуватися автомобілем з обережністю, уберігати його від будь-яких пошкоджень, втрат, включаючи викрадення (угон), жодним чином не псувати автомобіль, уникати недбалого ставлення.

Пунктом 2.6 Договору визначено, що відсутність у орендаря можливості користуватися автомобілем через будь-які обставини, окрім форс-мажорних обставин, не впливає на строк оренди автомобіля та сплату всіх платежів, включаючи щомісячну орендну плату, штрафні санкції та інші, передбачені Договором платежі.

Згідно з п. 3.7. Договору всі ризики, пов`язані з автомобілем, переходять до орендаря з моменту підписання Акту приймання-передачі. Орендар несе встановлену законом відповідальність перед орендодавцем та/або третіми особами за завдання їм будь-якої шкоди та/або нанесення збитків прямо та/або опосередковано, пов`язані з користуванням автомобілем.

Відповідно до пп. 4.3.2 п. 4.3 Договору орендар не має права, зокрема, перебувати на тимчасово окупованих територіях України, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до пп. 4.4.7 п. 4.7 Договору заборонено використання автомобіля поза межами України, на тимчасово окупованих територіях України, населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до п. 8.1 Договору умови здійснення сплати щомісячної орендної плати визначається в Додатках до Договору. Якщо умови здійснення щомісячної орендної плати та/або сплати штрафних санкцій не виконуються, орендодавець має право негайно розірвати Договір в односторонньому порядку без попередження та вимагати повернення автомобіля.

Згідно з п. 8.4 Договору орендар зобов`язаний сплачувати щомісячну орендну плату однією загальною сумою та в повному обсязі. Якщо орендар не сплачує щомісячну орендну плату протягом 1 місяця, цей договір може бути розірвано орендодавцем в односторонньому порядку та буде застосовано положення про неустойку, невиконання платіжних зобов`язань та інші договірні санкції протягом дійсного строку оренди.

Відповідно до п. 8.9 Договору на чинність цього Договору не впливають будь-які обмеження або неможливість користування автомобілем внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних чи технічних, або економічних причин, випадків надзвичайних подій чи форс-мажору. В таких випадках зобов`язання орендаря, в тому числі платіжні зобов`язання, залишаються чинними в повному обсязі.

Згідно з п. 8.10 Договору орендар не може вимагати від орендодавця жодного відшкодування або зміни суми платежів за Договором у випадку перерви в експлуатації автомобіля, незалежно від причин виникнення такої перерви. Орендар не має права затримувати платежі, термін сплати яких настав, навіть з причин пошкодження автомобіля. Щомісячна орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності і незалежно від будь-яких обставин, пов`язаних з роботою або перервою в роботі автомобіля та економічною ефективністю його роботи протягом строку оренди, крім випадків, прямо передбачених цим Договором або спеціальним законодавством.

Відповідно до п. 8.11 Договору щомісячна орендна плата та/або інші платежі відповідно до даного Договору не зменшуються та не припиняються під час технічного обслуговування, ремонту, модифікації автомобіля, або в іншому випадку, коли Орендар не може використовувати автомобіль за призначенням з причин, які виникли не з вини орендодавця.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 14.8 Договору).

До Довгострокового договору оренди автомобіля (загальні умови) № 20200800220 від 24.02.2021 сторонами були укладені Додаток № 1.2 від 24.02.2021, в якому визначені умови передачі в оренду конкретного автомобіля, та Додаток № 2.2 від 11.05.2021, який є Актом приймання-передачі автомобіля (далі - відповідно Додаток № 1.2 та Додаток № 2.2 (а.с. 28-31 т. 1)). Наведені Додатки № 1.2 , № 2.2 є невід`ємною частиною Договору (п. 14.2 Договору, п. 14 Додатку № 1.2, п. 6 Додатку № 2.2).

На підставі Договору та Додатків № 1.2, № 2.2 відповідачу було передано в оренду автомобіль: RENAULT DUSTER INTENS (K3 4 ABM 6RS) 1,5 дизель 4х4 МКПП6; рік виробництва 2021, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; номер кузова (VIN) НОМЕР_2 ; колір білий лід (далі - автомобіль або ТЗ) на строк 36 місяців з дати приймання-передачі автомобіля, дата повернення автомобіля з оренди - 10.05.2024, яка може бути змінена у разі продовження строку оренди за замовленням орендаря (пункт 1.1, 1.2 Договору, пункти 1, 4 Додатку № 1.2, пункти 1, 5 Додатку № 2.2.

Пунктом 6.2 Додатку № 1.2 визначено щомісячну орендну плату: 15 362,97 грн, в т.ч. ПДВ 2 560,50 грн, що еквівалентно 553,20 доларам США, за курсом Національного Банку України на день підписання цього Додатку, а також узгоджено, що орендна плата розраховуються на змінній основі і сплачується орендарем в гривнях.

Відповідно до пп. 6.2.1 п. 6.2 Додатку № 1.2 нарахування орендної плати та частини попередньої оплати (авансу) здійснюється орендодавцем 1 (першого) числа поточного місяця, в якому будуть надані послуг оренди ТЗ.

Відповідно до пп. 6.2.2 Додатку № 1.2 орендар здійснює сплату щомісячної орендної плати протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання рахунку від орендодавця. Сторони цим домовились, що надіслання орендодавцем рахунку електронною поштою вважається достатнім для здійснення оплати орендарем.

Пунктом 7 Додатку № 1.2 визначено, що розрахунок всіх платежів здійснюється в національній валюті України - гривні, згідно з офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату виставлення відповідного рахунку-фактури.

Позивач вказує, що станом на 15.03.2023 у відповідача виникла заборгованість з орендної плати за користування автомобілем на підставі Договору та Додатку № 1.2 до Договору за лютий та березень 2023 року на загальну суму 40 459,50 грн, оскільки відповідачем не здійснено оплату оренди автомобіля за лютий 2023 згідно рахунку № 558 від 01.02.2023 на суму 20 229,75 грн та за березень 2023 згідно рахунку № 559 від 01.03.2023 на суму 20 229,75 грн.

У зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів згідно виставлених рахунків за лютий та березень 2023 року, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогами про стягнення 40 459,50 грн заборгованості з орендної плати (основний борг), а також про стягнення 3 491,71 грн пені, 2 022,98 грн штрафу, 279,34 грн 3% річних, 740,34 грн інфляційних нарахувань у зв`язку з простроченням спірного грошового зобов`язання.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив повністю з огляду на те, що внаслідок дії обставин, за які відповідач не відповідає, а саме: військова агресія рф проти України (з 24.02.2022), окупація території, на якій знаходився автомобіль на дату початку військової агресії рф (з 03.03.2022), та подальше викрадення автомобіля (12.12.2022), відповідач був позбавлений можливості використовувати об`єкт оренди, а відтак звільняється від орендної плати в силу приписів ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України. Відповідач зазначив, що вказані обставини є форс-мажорними, тобто обставинами непереборної сили, що підтверджено Сертифікатом Запорізької Торгово-промислової палати №03.3/419 від 07.04.2023, який направлений позивачу в порядку, передбаченому п. 13.4. Договору. Відповідач також зазначив, що 02.02.2023 письмово повідомив позивача про своє звільнення від щомісячної орендної плати за оренду автомобіля через неможливість користування автомобілем у зв`язку з обставинами, що не залежать від відповідача, після чого припинив сплачувати орендну плату за користування автомобілем з лютого 2023 року.

У запереченнях на відзив на позовну заяву позивач звернув увагу, що відповідач вперше повідомив позивача про те, що автомобіль знаходиться на окупованій території лише у вересні 2022 (лист від 12.09.2022), тобто через півроку після початку військової агресії рф проти України та окупації частини територій України. Позивач вважає, що відповідач не вжив всіх необхідних заходів, щоб перемістити автомобіль у більш відділене місце від територій, на яких велися активні бойові дії і які згодом були окуповані рф, що саме бездіяльність відповідача призвела до того, що автомобіль опинився на окупованій території, тоді як відповідно до пп. 4.3.2 п. 4.3, пп. 4.4.7 п. 4.4 Договору відповідачу заборонено користуватись автомобілем на окупованій території та на території, що не підконтрольна органам державної влади. Позивач наголосив на тому, що у відповідача наявний обов`язок сплатити орендні платежі в силу положень укладеного Договору (п. 2.6, 3.7, 8.9, 8.10, 8.11), а тому посилання відповідача на ч. 6 ст. 762 ЦК України позивач вважає безпідставним. Позивач також вважає, Сертифікат Запорізької Торгово-промислової палати № 03.3/419 від 07.04.2023, на який посилається відповідач, не є належним доказом у справі, оскільки сторони у Договорі чітко погодили, що засвідчення форс-мажорних обставин віднесено до виключної компетенції ТПП України, а не її відокремленого підрозділу, крім того, відповідач надіслав такий сертифікат позивачу лише 23.06.2023, а отже з порушенням п. 13.4 Договору. Наведене, на думку позивача, унеможливлює застосування наслідків настання форс-мажорних обставин до спірних правовідносин.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив навів доводи на спростування тверджень позивача у запереченнях на відзив на позовну заяву, зокрема зазначив, що докази на підтвердження знаходження автомобіля на окупованій території (вул. Мічуріна 8, смт Кам`янка, Пологівський район, Запорізька обл.) та докази окупації цієї території було додано до відзиву на позовну заяву, також зазначив, що стаття 762 ЦК України є імперативною нормою закону, яка підлягає застосуванню в ході виконання договірних зобов`язань. Відповідач звернув увагу, що Запорізька торгово-промислова палата є органом, що підпорядкований ТПП України і який наразі наділений повноваженнями з видачі від її імені сертифікатів про форс-мажорні обставини (розпорядження ТПП України №3 від 25.02.2022). Відповідач також стверджував, що дотримався вимог п. 13.4 Договору, оскільки письмово повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин та одночасно із повідомленням направив позивачу оригінал сертифікату про форс-мажорні обставини, докази було додано до відзиву на позовну заяву.

Позивач у запереченнях на заперечення на відповідь на відзив наголосив, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують той факт, що орендований автомобіль дійсно знаходився на окупованій території; посилання відповідача на ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу є безпідставними, оскільки сторони погодили інший порядок оплати орендної плати в Договорі; визнання будь-яких обставин форс-мажорними призводить лише до звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань, а не до звільнення від виконання таких обов`язків. Позивач звернув увагу, що відповідач вперше повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин не тоді, коли надіслав позивачу сертифікат Запорізької ТПП (23.06.2023), а ще 20.09.2022, коли надіслав позивачу лист з повідомленням про те, що автомобіль знаходиться на окупованій території, а тому сертифікат, який би підтверджував факт настання форс-мажорних обстави, мав би бути наданий позивачу 25.09.2022.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт укладення Договору та отримання в оренду відповідачем автомобіля RENAULT DUSTER INTENS (K3 4 ABM 6RS), реєстраційний номер НОМЕР_1 з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі автомобіля від 11.05.2021 (Додаток № 2.2 до Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надіслав позивачу лист від 12.09.2022 (а.с. 63-65 т. 1), у якому зазначив, що переданий відповідачу в оренду автомобіль був наданий уповноваженому водію відповідача (менеджеру зі збуту) для виконання своїх посадових обов`язків, в тому числі на території Запорізької області; автомобіль знаходився в смт. Кам`янка, Пологівського району, Запорізької області на дату початку військової агресії рф проти України, 09.03.2022 о 18:00 на смт. Кам`янка був напад збройних формувань держави агресора, автомобіль було переміщено представниками збройних формувань; у подальшому було виявлено, що автомобіль має пошкодження та не заводиться: вдарено передній бампер та акумулятор; зважаючи на перебування автомобіля на окупованій території, відсутність можливості користуватися ним внаслідок форс-мажорних обставин, відповідач повідомив позивача про припинення зобов`язань з оплати орендних платежів з 12.09.2022 на період дії форс-мажорних обставин.

Листом № 27-9/22 від 27.09.2022 (а.с. 66-73 т. 1) позивач надав відповідь на вищенаведений лист відповідача, згідно якого, посилаючись на умови Договору (п. 2.6, пп. 4.3.2 п. 4.3, пп. 4.4.7, 4.4.9 п. 4.4, п. 8.9, п. 8.10, п. 8.11, п. 13.2, п. 13.4), просив відповідача надати належні та допустимі докази, які підтвердять викладені в листі від 12.09.2022 обставини; зазначив, що для посилання на форс-мажорні обставини відповідачу необхідно надати Сертифікат ТПП України, в якому буде вказано як саме настання форс-мажорних обставин вплинуло на можливість використання автомобіля та обов`язок відповідача сплачувати орендну плату; повідомив про відсутність законних підстав для звільнення відповідача від нарахування та сплати щомісячної орендної плати за автомобіль.

Відповідач надіслав позивачу лист від 14.12.2022 (а.с. 74-76 т. 1), згідно якого повідомив відповідача про таке: перебування території, де знаходився автомобіль, під окупацією підтверджується офіційними даними (https://deepstatemap.live/#9/47.4337/36.7245); 12.12.2022 родичі працівника відповідача виявили втрату автомобіля, відповідач готує заяву до правоохоронних органів щодо вчинення злочину, передбаченого ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом); посилаючись на перебування автомобіля на окупованій території та його викрадення, відповідач вказав на відсутність можливості користуватися автомобілем, просив погодити припинення зобов`язань з оплати орендних платежів з 14.12.2022.

Листом №27-12/22 від 27.12.2022 (а.с. 77-81) позивач надав відповідь на вищенаведений лист відповідача, згідно якого, посилаючись на умови Договору (п. 2.6, 3.6, 3.7, пп. 4.3.2 п. 4.3, пп. 4.4.7, 4.4.9 п. 4.4, п. 8.9, п. 5.7.2 п. 5.7, п. 8.10, п. 8.11), зазначив про заборону відповідачу користуватися автомобілем на окупованій території та на території, що не підконтрольна органам державної влади України; повідомив, що у випадку забороненого використання автомобіля, орендар відшкодовує орендодавцю усі документально підтверджені збитки за шкоду, завдану в результаті такого використання; звернув увагу, що за період з березня по грудень 2022 року відповідачем не було вжито жодного заходу для вивезення автомобіля на територію, де не ведуться бойові дії, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин пошкодження та втрати автомобіля; позивач звернув увагу, що Договором передбачено перелік заходів, які орендар зобов`язаний вжити у разі викрадення (угону) автомобіля та що неможливість користування автомобілем не є підставою для звільнення від сплати орендних платежів, тому позивач повідомив відповідача, що не має можливості звільнити відповідача від сплати орендних платежів.

Відповідач надіслав позивачу лист від 02.02.2023 (а.с. 82-85 т. 1), згідно якого повідомив, що 12.12.2022 було виявлено, що автомобіль відсутній за адресою свого розташування (вул. Мічуріна 8, смт. Кам`янка, Пологівського району, Запорізької області), про відсутність автомобіля уповноважений водій негайно повідомив письмово відповідача, а відповідач подав до Національної поліції заяву про вчинення кримінально правопорушення, передбаченого cт. 289 КК України, на підставі якої відкрито кримінальне провадження №12023100010000000 (копія витягу з ЄРДР додано до листа відповідача (а.с. 85 т. 1). Керуючись приписами ч. 6 ст. 762 ЦК України, відповідач повідомив позивача про звільнення відповідача від щомісячної орендної плати за оренду автомобіля через неможливість користування цим транспортним засобом у зв`язку з обставинами, що не залежать від відповідача.

Листом №10-02/23 від 10.02.2023 (а.с 86-89 т. 1) позивач надав відповідь на вищенаведений лист відповідача, згідно якого зазначив, що позивач так і не отримав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження пошкодження та втрати автомобіля; позивач вважає, що оскільки автомобіль в період з 24.02.2022 по 03.03.2022 знаходився на не окупованій території, то у відповідача була можливість перевезти автомобіль на більш безпечну територію, саме дії та бездіяльність відповідача призвели до втрати автомобіля; позивач вважає посилання відповідача на ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України безпідставним; позивач повідомив, що у випадку якщо обставини викрадення автомобіля будуть визнані страховою подією і страхова компанія виплатить страхове відшкодування за втрачений автомобіль, то відповідач буде звільнений від відповідальності за втрату даного автомобіля, тому позивач чекає на передачу відповідачем відповідних документів та речей для їх подання до страхової компанії, підстави для звільнення відповідача від сплати орендних платежів відсутні.

14.02.2023 відповідач передав позивачу по Акту приймання-передачі до Додатку № 1.2 до Договору (а.с. 90 т. 1) два комплекта ключів від автомобіля та документи для подання заяви про настання страхового випадку, зокрема оригінал свідоцтва про реєстрацію автомобіля; копію посвідчення водія-працівника орендаря, уповноваженого на управління автомобілем; копію довіреності, що підтверджує право уповноваженого водія-працівника орендаря на управління автомобілем; копію витягу з ЄРДР № 12023100010000029 за фактом незаконного заволодіння автомобілем. Наведений Акт приймання-передачі підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

17.02.2023 Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" (далі - АТ СК "ІНГО") надало письмову відмову № 5380560 у визнанні обставин втрати автомобіля, на які посилається відповідач, страховим випадком, так як кримінальне провадження № 12023100010000029 було відкрито на підставі ч. 1 ст. 438 КК України "Порушення законів та звичаїв війни", а не внаслідок викрадення або угону, і дана обставина відбулася на окупованій території внаслідок дій військових російської федерації (а.с. 93-94 т. 1).

Позивач направив відповідачу лист №03-03/23 від 03.03.2023 (а.с. 95-99 т. 1), згідно якого повідомив, що отримав відмову у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з тим, що втрата автомобіля відповідачем не є страховою подією, у зв`язку з чим просив відповідача сплатити на користь позивача збиток у зв`язку з втратою автомобіля у розмірі страхової суми по даному автомобілю у розмірі 753 433,68 грн.

У відповідь на лист позивача №03-03/23 від 03.03.2023, відповідач у листі від 13.03.2023 (а.с. 100-102 т. 1) зазначив, що в силу ч. 6 ст. 762 ЦК України відповідача звільнено від щомісячної орендної плати за оренду автомобіля, через неможливість користування автомобілем у зв`язку з обставинами, що не залежали від відповідача, а також про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків, завданих в результаті втрати автомобіля у розмірі страхової суми.

Також, відповідач надіслав позивачу лист від 02.03.2023 (а.с. 93-94 т. 1), у якому на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України заперечив проти включення до акту надання послуг вартості послуг оренди спірного автомобіля за період з 01.02.2023 по 28.02.2023 у сумі 20 229,75 грн з ПДВ.

Листом № 27-03/23 від 27.03.2023 (а.с. 103-107 т. 1) позивач надав відповідь на лист відповідача від 13.03.2023, в якому наголосив на тому, що відповідач втратив автомобіль саме через свою бездіяльність, оскільки не перемістив автомобіль у безпечне місце, чим порушив мови Договору стосовно забороненого використання, та порушив умови страхування, оскільки втратив автомобіль на непідконтрольній органам державної влади території.

Відповідач надав позивачу копію витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12023100010000029 після його перекваліфікації з ч. 1 ст. 438 КК України на ч. 1 ст. 289 КК України (а.с. 109 т. 1).

Листом № 5380560 від 03.05.2023 (а.с. 110-112 т. 1) АТ СК "ІНГО" повторно відмовило у визнанні даної події страховим випадком, у зв`язку з тим, що дана подія сталася на окупованій території, на яку не розповсюджується дія Договору.

На твердження позивача, з лютого 2023 року відповідач перестав оплачувати орендну плату за автомобіль.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання за Договором зі сплати орендних платежів згідно виставлених рахунків за лютий та березень 2023 року.

Укладений між сторонами Договір (з Додатками № 1.2, № 2.2) є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частин 1, 3, 5 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем були вчинені всі дії з метою виставлення рахунків на оплату оренди автомобіля за лютий та березень 2023 як в електронній формі, так і шляхом направлення засобами поштового зв`язку (рахунки на оплату № 558 від 01.02.2023 на суму 20 229,75 грн, № 559 від 01.03.2023 на суму 20 229,75 грн (а.с. 32, 33 т. 1). Відповідач не заперечив отримання ним таких рахунків.

В той же час, відповідач не сплатив позивачу орендну плату за автомобіль за лютий та березень 2023, вказавши на те, що він звільняється від сплати орендної плати в силу приписів ч. 6 ст. 762 ЦК України, оскільки у спірний період був позбавлений можливості використовувати об`єкт оренди.

Так, частиною 6 статті 762 ЦК України визначено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. При цьому, у частині 6 статті 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження.

Аналогічна правова позиція відображена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі №914/2264/17, від 08.07.2021 у справі №910/8040/20 та від 12.04.2023 у справі №910/14244/20.

Підпунктом 5.7.2 пункту 5.7 Договору визначено заходи, які орендар зобов`язаний вжити у разі викрадення (угону) автомобіля:

а) повернути орендодавцю ключі запалювання та оригінал свідоцтва про реєстрацію автомобіля або акт про їх вилучення, оформлений уповноваженими представниками правоохоронних органів України;

b) надати орендодавцю Витяг (довідку) з Єдиного реєстру досудових розслідувань або іншого відповідного компетентного органу України про початок досудового розслідування за фактом викрадення (угону) автомобіля або аналогічний документ, передбачений законодавством України;

с) надати копію посвідчення водія;

d) надати копію документа, що підтверджує право керування та користування автомобіля (наприклад, довіреність та/або подорожній лист службового легкового автомобіля).

Як встановлено судом, листом від 02.02.2023 (а.с. 82-85 т. 1) відповідач повідомив позивача про втрату автомобіля. 14.02.2023 відповідач передав позивачу по Акту приймання-передачі (а.с. 90 т. 1) ключі та документи від автомобіля (зокрема, оригінал свідоцтва про реєстрацію автомобіля), що у будь-якому разі унеможливлює використання відповідачем автомобіля, що є об`єктом оренди за Договором.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт неможливості використання відповідачем об`єкту оренди з незалежних від нього обставин з 14.02.223, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення відповідача від сплати орендних платежів за період з 14.02.2023 по 28.02.2023 (15 днів) у сумі 10 837,39 грн та за період з 01.03.2023 по 31.032.2023 у сумі 20 229,79 грн.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в частині 31 067,18 грн (10 837,39 грн + 20 229,79 грн) є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню в наведеній частині.

Водночас, підстави для застосування приписів частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення відповідача від сплати орендних платежів за період з 01.02.2023 по 13.02.2023 відсутні, з огляду на таке.

Відповідно до п. 2.6 Договору відсутність у орендаря можливості користуватися автомобілем через будь-які обставини, окрім форс-мажорних обставин, не впливає на строк оренди автомобіля та сплату всіх платежів, включаючи щомісячну орендну плату, штрафні санкції та інші, передбачені договором платежі.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд в постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Згідно з п. 13.1 Договору сторони не несуть відповідальність за невиконання умов Договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю сторони, яка не виконує свої зобов`язання, форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до п. 13.2 Договору дія форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може бути викликана, зокрема, непередбаченими обставинами, що відбуваються незалежно від волі і бажання сторони (ворожі атаки, блокади, військові ембарго, загальна військова мобілізація, бойові дії, оголошене та неоголошена війна тощо).

Водночас, пунктом 13.4 Договору передбачено, що сторона, для якої виникли обставини непереборної сили, зобов`язана в письмовій формі повідомити іншу сторону про виникнення цих обставин, включаючи очікувану тривалість періоду, протягом якої будуть діяти ці обставини та не пізніше ніж 5 (п`ять) робочих днів надати відповідний Сертифікат Торгово-промислової палати України про факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Наступними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і триває на момент вирішення даного спору по суті.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Згідно наведеного переліку, Більмацька селищна територіальна громада Пологівського району Запорізької області з 03.03.2022 тимчасово окупована російською федерацією територія України.

Водночас, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що автомобіль, який є об`єктом оренди за Договором з Додатком №1.2 до Договору, дійсно знаходився на окупованій території (як стверджував відповідач, за місцем реєстрації та проживання працівника відповідача, за яким був закріплений орендований автомобіль - смт. Кам`янка (Більмацька селищна територіальна громада), Пологівський район, Запорізька область). Зокрема, такими доказами могли бути фото- або відеофіксація автомобіля з прив`язкою до місцевості у відповідний час, тощо. Проте, додані до відзиву на позовну заяву копії наказу №01-22 від 04.01.2022 "Про закріплення службових автомобілів за працівниками" та додатку № 1 до цього наказу "Відомості щодо транспортних засобів та закріплених за ними працівників", карта окупованих територій (https://deepstatemap.live/#9/47.3508/36.5961) фактично не підтверджують, що автомобіль знаходився на окупованій території у спірний період.

Судом також встановлено, що вперше відповідач повідомив позивача про припинення зобов`язань з оплати орендних платежів на період дії форс-мажорних обставин у вересні 2022 року листом від 12.09.2022. Проте, до цього листа не був доданий відповідний Сертифікат Торгово-промислової палати України про факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), як це було передбачено п. 13.4 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

У якості додатку до листа від 12.09.2022 відповідач додав лист ТПП України "Всім кого це стосується" від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною.

Судом враховано, що такий лист ТПП України фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між введенням військового стану, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Судом досліджено, що Сертифікат Запорізької Торгово-промислової палати № 03.3/419 від 07.04.2023 відповідач надав позивачу лише 23.06.2023, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами ( а.с. 211 т. 1), а отже з порушенням п. 13.4 Договору.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по Договору, які б були підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати за період з 01.02.2023 по 13.02.2023 (13 днів).

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в частині 9 392,40 грн за період з 01.02.2023 по 13.02.2023 є обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню в наведеній частині.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 491,71 грн пені, 2 022,98 грн штрафу, 279,34 грн 3% річних, 740,34 грн інфляційних нарахувань.

Враховуючи недоведеність позивачем правових підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу в частині 31 067,18 грн за період з 14.02.2023 по 28.02.2023 та з 01.03.2023 по 31.03.2023, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні похідних вимог щодо стягнення з відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних, нарахованих на суму основного боргу в частині 31 067,18 грн, та штрафу за березень 2023 року.

Водночас, судом була встановлена наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу в частині 9 392,40 грн за період з 01.02.2023 по 13.02.2023.

Відповідно до пп. 6.2.2 Додатку № 1.2 орендар здійснює сплату щомісячної орендної плати протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання рахунку від орендодавця.

Відповідачем не сплачена орендна плата в сумі 9 392,40 грн за період з 01.02.2023 по 13.02.2023, відтак, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у відповідній частині.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п. 8.5 Договору встановлено, зокрема, що у випадку затримок орендаря з оплати платежів, незважаючи на те, чи припинена дія Договору чи ні, орендодавець має право:

b) вимагати від орендаря сплати штрафу в розмірі 5% від щомісячної орендної плати з ПДВ без жодного попереднього повідомлення орендаря;

с) нарахувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в оплаті.

Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок пені на суму основного боргу в розмірі 9 392,40 грн, у межах заявленого позивачем періоду з 07.02.2023 по 15.05.2023, дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення пені є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 1 260,90 грн.

Враховуючи умови пп. b) п. 8.5 Договору, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5% від щомісячної орендної плати з ПДВ за затримку з оплати орендної плати за лютий 2023 року є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 1 011,40 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок 3% річних на суму основного боргу в розмірі 9 392,40 грн, у межах заявленого позивачем періоду з 07.02.2023 по 15.05.2023, дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 3% річних є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 75,65 грн.

Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок інфляційних нарахувань на суму основного боргу в розмірі 9 392,40 грн, у межах заявленого позивачем періоду з 07.02.2023 по 30.04.2023, дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних нарахувань є є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 226,82 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача: 9 392,40 грн основного боргу, 1 260,90 грн пені, 1 011,40 грн штрафу, 75,65 грн 3% річних, 226,82 грн інфляційних нарахувань.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2684,00 грн.

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та задоволення позову частково, судовий збір в розмірі 683,49 грн покладається на відповідача, а в розмірі 2 000,51 грн - на позивача.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІДЕА УКРАЇНА" (Україна, 03022, місто Київ, вулиця Смольна, будинок 9; ідентифікаційний код 34702946) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТОКОЧ УКРАЇНА" (Україна, 03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 67; ідентифікаційний код 41289707) 9 392,40 грн (дев`ять тисяч триста дев`яносто дві гривні 40 коп.) основного боргу, 1 260,90 грн (одну тисячу двісті шістдесят гривень 90 коп.) пені, 1 011,40 грн (одну тисячу одинадцять гривень 40 коп.) штрафу, 75,65 грн (сімдесят п`ять гривень 65 коп.) 3% річних, 226,82 грн (двісті двадцять шість гривень 82 коп.) інфляційних нарахувань, 683,49 грн (шістсот вісімдесят три гривні 49 коп.) судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 25.08.2022.

Суддя Оксана ГУМЕГА