Ухвала

від 23.08.2023 по справі 757/9341/23-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

23 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 757/9341/23-ц

провадження № 61-12013ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Цермолонський Іван Миколайович, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 804 931,51 доларів США, в тому числі 800 000,00 доларів США заборгованості за договором позики та 4 931,51 доларів США - 3 % річних, покласти на відповідача судові витрати.

Також в березні 2023 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, просив накласти арешт на 29 об`єктів нерухомого майна (квартири та земельні ділянки), вказуючи, що відповідачу в минулому належало понад 60 об`єктів нерухомого майна, які він відчужував в період з 2016 - 2021 роки, у тому числі у листопаді-грудні 2021 року, тобто безпосередньо в період необхідності повернення заборгованості за договором позики. Оскільки грошові кошти відповідач не повернув, то дізнавшись про подання позову, з метою убезпечення власного майна, він може його також відчужити та/або в інший спосіб переоформити на третіх осіб, що може вкрай ускладнити виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1924375632224, квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1924344832224, квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1924284932224, 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1804148032224, 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1804084832224, 1/2 частку квартири АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1803909632224, 1/2 частку квартири АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1802567932224, 1/2 частку квартири АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1802542132224, 1/2 частку квартири АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1802523532224, 1/2 частку квартири АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1802491932224, земельну ділянку кадастровий номер 3222485901:01:004:0031, загальною площею 0,1617 га, за адресою: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1789312832224, земельну ділянку кадастровий номер 3222485901:01:003:0151, загальною площею 0,0963 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1618243732224, квартиру АДРЕСА_12 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1474161532224, квартиру АДРЕСА_13 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1474136432224, квартиру АДРЕСА_14 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1473969032224, квартиру АДРЕСА_15 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1448650932224, квартиру АДРЕСА_16 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1446587732224, частину земельної ділянки загальною площею 0,0925 га, за адресою: АДРЕСА_17 кадастровий номер 3222485900:03:008:0289, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1039427432224, земельну ділянку кадастровий номер 3222485901:01:003:5060 загальною площею 0,0973 га, за адресою: АДРЕСА_18 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 674129832224, квартиру АДРЕСА_19 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 665060532224, квартиру АДРЕСА_20 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 665042332224, квартиру АДРЕСА_21 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 665035032224, квартиру АДРЕСА_22 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 665024732224, земельну ділянку кадастровий номер 3222485901:01:052:5038 загальною площею 0,0118 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 440990632224, за адресою: АДРЕСА_30 , земельну ділянку кадастровий номер 3222485901:01:052:5042 загальною площею 0,0384 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 440967932224, за адресою: АДРЕСА_30 , земельну ділянку кадастровий номер 3222485901:01:052:5041 загальною площею 0,0248 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 440837232224, за адресою: АДРЕСА_30 , земельну ділянку кадастровий номер 3222485901:01:052:5040 загальною площею 0,0218 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 440808832224, за адресою: АДРЕСА_30 , земельну ділянку кадастровий номер 3222485901:01:052:5039 загальною площею 0,0121 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 440722932224, за адресою: АДРЕСА_30 , земельну ділянку кадастровий номер 3222485900:03:008:0337 загальною площею 0,0999 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14929432224, за адресою: АДРЕСА_31 .

Особа, яка не брала участі в справі, ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кузів Р. В., не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що 23 червня 2016 року та 16 березня 2017 року нею було укладено з ОСОБА_3 договори позики в розмірі 51 240,00 доларів США та 50 800,00 доларів США відповідно, в якості забезпечення виконання зобов`язань по вказаним договорам було укладено договори іпотеки, предметами яких є квартири АДРЕСА_17 та АДРЕСА_23 . Кошти за обома договорами позики повернуті не були, в зв`язку з невиконанням своїх грошових зобов`язань за договорами позики виникла необхідність у позасудовому зверненні стягнення на предмети іпотеки. Разом із тим, при перевірці реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стало відомо про існування арешту та заборони відчуження на вказані об`єкти нерухомості, внесеного на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року. Накладаючи арешт на вказані квартири, судом першої інстанції істотно порушено її права як іпотекодержателя, оскільки це перешкоджає звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Вказувала, що судом накладено арешт на 29 об`єктів нерухомого майна, що очевидно в декілька разів перевищує вартість заявленого позову, суд жодним чином не брав до уваги вартість арештованих об`єктів, на які накладено арешт.

Особа, яка не брала участі в справі, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Цермолонський І. М., не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, також подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказувала, що 02 грудня 2021 року нею з відповідачем ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого нею надано відповідачу в позику 7 488 250,00 грн, що еквівалентно 275 000,00 доларів США, які ОСОБА_3 зобов`язався повернути до 01 листопада 2022 року. Вказані кошти відповідач позичав для розвитку свого будівельного бізнесу, однак станом на 11 квітня 2023 року заборгованість по основній сумі боргу та штрафним санкціям ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 становить орієнтовно 450 000,00 доларів США. Крім вказаної суми, є також ряд інших договорів позики на менші суми. Вказувала, що нею періодично надавалось в позику ОСОБА_3 кошти у великих розмірах, які він використовував у своїй підприємницькій діяльності, як правило, будуючи об`єкти на земельних ділянках, які належали ОСОБА_1 або належали їй і ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності. Додатковим доказом наявності постійних фінансових зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 на значні суми є і те, що наразі існує велика кількість об`єктів нерухомого майна, які перебувають у їх спільній частковій власності по 1/2 частці, серед яких квартири за адресою АДРЕСА_17 , квартири АДРЕСА_24 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_26 , земельна ділянка площею 0,0925 га, кадастровий номер 3222485900:03:008:0289 за адресою АДРЕСА_17 .

Також кошти надавалися нею в позику дружині відповідача - ОСОБА_5 . Так, 16 вересня 2015 року між ними укладено договір позики в розмірі 100 000,00 грн, в забезпечення виконання якого між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 16 вересня 2015 року, предметом якого є квартира за адресою АДРЕСА_27 . Зобов`язання ОСОБА_5 виконані не були, в результаті чого у неї наявна заборгованість більше 400 000,00 грн.

Починаючи з повномасштабного вторгнення, ОСОБА_3 переїхав за межі України і ухиляється від своїх фінансових зобов`язань.

07 квітня 2023 року з реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо про накладення арешту на квартиру, яка перебуває у неї в іпотеці, на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09 березня 2023 року, а також з сайту «судової влади" вона дізналася про наявність даної справи. Вказувала, що позов надійшов до суду 09 березня 2023 року після її розмови з ОСОБА_3 , і через декілька днів подано ще два позови про стягнення коштів, де ОСОБА_3 є відповідачем.

Вважала, що позови мають штучний характер, спрямовані на ухилення ОСОБА_3 від виконання взятих на себе зобов`язань та намагання вивести з-під ризику звернення стягнення всю нерухомість, яку він має в Україні.

Вказувала, що оскільки ухвалою від 09 березня 2023 року накладено арешт на квартиру, яка перебуває у неї в іпотеці, а також на квартири, право власності на 1/2 частку в яких належить їй, вказана справа напряму стосується її прав та інтересів.

Зазначала, що суд не брав до уваги вартість кожного з об`єктів, на які накладено арешт, не аналізувалась вартість даного майна, хоча у випадку детального дослідження цінової політики кожного з об`єктів стало б очевидним, що для забезпечення позову в розмірі 800 000,00 доларів США можна було б обійтися накладенням арешту на майно, яке належить особисто ОСОБА_3 та не пов`язано з правами інших осіб. Натомість накладення арешту на 1/2 частини по чотирьом об`єктам нерухомого майна, де вона є співвласником, створило негативні передумови у вигляді неможливості відчуження належної їй частки. Майно є неподільним, отже відмежувати частку ОСОБА_1 , яка не обтяжена, є практично неможливим. Крім того, вона не має можливості звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження.

Отже, вказаний вид забезпечення позову не є співмірним із заявленими позивачем вимогами, а надмірний арешт майна порушує інтереси ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Цермолонським І. М. , задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником Кузівом Р. В. , задоволено.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року скасовано в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_28 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 665024732224, квартиру АДРЕСА_29 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 665060532224, та квартиру АДРЕСА_23 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 665042332224, та прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на зазначені квартири.

В іншій частині ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що накладення судом першої інстанції арешту на передане відповідачем в іпотеку ОСОБА_1 та ОСОБА_4 нерухоме майно безпосередньо впливає на майновий інтерес іпотекодержателів, які у такому випадку позбавляються можливості реалізувати набуте за договорами іпотеки пріоритетне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна у встановленому законом порядку, є безпідставним, оскільки фактично порушує права осіб, яка не є учасниками справи. В іншій частині ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і не підлягає зміні або скасуванню.

11 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Цермолонський І. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судове рішення.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушено вимоги процесуального права, застосовано норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 817/66/16, ухвалі Верховного Суду від 23 серпня 2018 року у справі № 805/4297/17-а, постановах Верховного Суду: у справі № 175/860/19 від 22 січня 2020 року, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19 та від 10 жовтня 2019 року у справі № 904/1478/19.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду апеляційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд дійшов переконання, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом норм права при вирішенні питання про забезпечення є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини п`ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтував співмірність вартості належного відповідачеві майна, щодо якого він просив вжити заходи забезпечення позову, заявленим вимогам, посилаючись на реальні ринкові пропозиції вартості квадратного метру житлової площі та 100 кв. м земельної ділянки в с. Петропавлівська Борщагівка Київської області. У додатковому клопотанні від 20 березня 2023 року позивачем зазначено, що більшість з належних відповідачу об`єктів нерухомого майна обтяжені іпотекою та забороною відчуження, необтяженими є лише 76,15 кв. м квартир та 0,42 га землі. Оскільки орієнтовна вартість належних відповідачу квартир, не обтяжених іпотекою, складає 46 408,09 доларів США, виходячи з середньої арифметичної вартості 1 кв. м житлової площі в с. Петропавлівська Борщагівка 609,43 долари США, а орієнтовна вартість земельних ділянок, не обтяжених іпотекою, складає 434 110,32 долари США, виходячи середньої арифметичної вартості 10 336,96 доларів США за 100 кв. м земельної ділянки в с. Петропавлівська Борщагівка, таким чином, із 804935,51 доларів США заборгованості реально забезпечити за рахунок не обтяженого майна відповідача лише половину позову.

Зустрічних розрахунків вартості майна, щодо якого ухвалою суду першої інстанції вжито заходи забезпечення позову, ОСОБА_1 не наведено і встановленої судом співмірності вжитих заходів забезпечення позову вартості майна та заявленим вимогам таким чином не спростовано.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву ОСОБА_2 , врахувавши предмет та ціну позову, виходили з того, між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, існує ризик, що відповідач в подальшому може здійснити будь-яким чином відчуження належного йому на праві власності майна, що унеможливить виконання рішення суду у справі.

Тобто, перспектива виконання судового рішення, яким задоволено позов щодо стягнення заборгованості за договором позики, має бути реальною, тому забезпечення позову, про застосування якого просить позивач, є тим правомірним засобом, за допомогою якого може бути досягнута мета без труднощів розпочати процедуру примусового стягнення стягнутих судом коштів, без витрат часу на пошук майна боржника, тощо.

Верховний Суд щодо співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову та невжиття таких для сторони як позивача, так і власника майна, наголошує, що накладення такого арешту є менш обтяжливим для власника майна, ніж невжиття заходів забезпечення, що може призвести до негативних наслідків для позивача щодо реалізації ним права на виконання судового рішення про стягнення стягнутих судом грошових коштів.

Враховуючи, що з приводу підставності стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 804 931,51 доларів США дійсно існує спір, Верховний Суд дійшов висновку, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно є виправданим способом охорони інтересів позивача на час розгляду справи.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд наклав арешт на майно, яке перебуває у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у спільній частковій власності в рівних частинах оскільки нерухоме майно є неподільним і відмежувати частку ОСОБА_1 , яка не обтяжена, від частки ОСОБА_3 , на яку накладено арешт, є неможливим, в зв`язку з чим вона позбавлена можливості відчужити свою частку, Верховний Суд оцінює критично, оскільки за змістом ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року, заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту вжиті судом лише щодо 1/2 частини кожного зі вказаних об`єктів нерухомого майна, а в резолютивній частині вказано особисті дані відповідача ОСОБА_3 . Питання щодо іншої 1/2 частини майна, власником якого є ОСОБА_1 , судом першої інстанції не вирішувалось. Заявник не позбавлена права відчуження ідеальних часток в праві власності без їх виділення в натурі.

Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права у тому, що справу розглянуто за відсутності ОСОБА_3 , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, не приймаюся судом до уваги оскільки в цьому випадку саме цей учасник справи має обґрунтувати свою касаційну скаргу такою підставою.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявниці щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій.

За наведених обставин суд першої інстанції, в висновком якого частково погодився суд апеляційної інстанції, на законних підставах вжив заходи забезпечення позову.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цермолонський Іван Миколайович, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 рокуу справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов