Постанова

від 04.07.2023 по справі 910/5710/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. Справа№ 910/5710/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тищенко А.І.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 04.07.2023:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 (повний текст рішення складено та підписано 09.08.2022)

у справі № 910/5710/19 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

до 1. Київської міської ради,

2 .Товариства з обмеженою відповідальністю «КІБ»

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року заступник прокурора міста Києва (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави до Київської міської ради (далі - Київрада) та товариства з обмеженою відповідальністю "КІБ" (далі - Товариство) про: визнання незаконним і скасування пункту 1 рішення Київської міськради від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 "Про поновлення ТОВ "КІБ" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва" у частині поновлення договору оренди від 27 липня 2007 року № 78-6-00452 щодо земельної ділянки, площею 1903 м2, (кадастровий номер: 8000000000:78:087:0002); визнання недійсним договору про поновлення договору оренди земельних ділянок, укладеного між Київрадою та Товариством, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. і зареєстрованого в реєстрі 17 липня 2018 року за № 183, у частині земельної ділянки, площею 1903 м2, (кадастровий номер 8000000000:78:087:0002), розташованої по вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю зазначеного рішення Київради та укладеного на його підставі договору про поновлення договору оренди землі в частині спірної земельної ділянки, оскільки договір оренди від 27 липня 2007 року цієї земельної ділянки було укладено строком на 1 рік, який припинив свою дію 27 липня 2008 року. Крім того, Товариство не скористалося правом на поновлення зазначеного договору в частині спірної земельної ділянки з дотриманням порядку та строків, встановлених законом і договором, а Київрада, у свою чергу, не приймала відповідного рішення про поновлення договору оренди землі, як того вимагали положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Короткий зміст заперечень проти позову

Київська міськрада у відзиві на позовну заяву заперечила проти її задоволення, наголошуючи зокрема, на тому, що прийняття спірного рішення та укладення оспорюваного договору були здійснені з дотриманням вимог законодавства, та зазначаючи про відсутність підстав щодо представництва у прокурором інтересів держави у цій справі.

ТОВ КІБ" також заперечило проти заявленого позову, у відзиві на позовну заяву просило відмовити у позові, зазначало, зокрема, про добросовісне користування спірною земельною ділянкою і сплату орендної плати за договором оренди у встановленому ним розмірі; відсутність заперечень орендодавця про продовження користування орендарем спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим договір оренди землі щодо спірної земельної ділянки був поновлений автоматично; зміст оспорюваного договору відповідає вимогам законодавства і не порушує права та інтереси інших осіб; подання прокурором позову у цій справі, на думку відповідача, є діями, спрямованими на обмеження майнових прав ТОВ "КІБ".

Рух справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021, в позові відмовлено.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" як в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, так і в редакції, чинній на час прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваного рішення, визначають можливість поновлення дії договору оренди земельної ділянки у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору, належно виконує умови такого договору та відсутні заперечення орендодавця.

З огляду на те, що орендар продовжував користуватися спірною земельною ділянкою, вносив плату за таке користування, суду не надано доказів того, що орендодавець заперечував проти продовження договору оренди після закінчення дії договору оренди, та зважаючи на те, що наведені положення законодавства не містять обов`язку саме орендаря звертатися до орендодавця з пропозицією поновити договір, а також обмежень строку, в межах якого орендар має право на поновлення договору оренди землі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість заявленого прокурором позову.

Постановою Верховного Суду від 26.10.2020 касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 у справі № 910/5710/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

- відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- у частинах 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

- за змістом статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси;

- згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу;

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України);

- відповідно до положень статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією;

- у частині 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону;

- зі змісту частини першої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки;

- відповідно до пункту 34 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії;

- таким чином, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин є прийняття сесією відповідного рішення;

- згідно зі статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням;

- отже, виходячи з того, що діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;

- наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17 та постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 44/69, від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13, на які на обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України) посилався прокурор у касаційній скарзі;

- згідно з положеннями частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено;

- проте під час вирішення цього спору наведені положення законодавства залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій; суди не врахували, що в силу положень статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення (у наведеному випадку, яка була чинною на дату закінчення строку дії договору оренди землі). Ухвалюючи судові рішення у справі, попередні судові інстанції не надали оцінки умовам договору оренди землі в частині порядку та умов його поновлення, зокрема стосовно звернення орендаря до орендодавця в порядку та строки, передбачені договором, з повідомленням про намір продовжити строк дії договору оренди стосовно спірної земельної ділянки; не дослідили та не встановили чи приймалося орендодавцем після закінчення дії договору оренди стосовно спірної земельної ділянки (27.07.2008) рішення про його поновлення, реалізація якого здійснюється шляхом укладення відповідного договору оренди або додаткової угоди про поновлення договору оренди, а отже, чи не припинив свою дію договір оренди щодо спірної земельної ділянки за закінченням строку, на який його було укладено, адже, як вже зазначалося, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалося автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін була можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, водночас, внесення змін до договору, строк дії якого закінчився, як і поновлення договору оренди землі після його припинення, не ґрунтується на вимогах законодавства;

- зважаючи на неправильне застосування судами положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), нез`ясування обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, висновки судів стосовно поновлення договору оренди щодо спірної земельної ділянки в 2017 році, є передчасними.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Київської міської ради від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 "Про поновлення ТОВ "КІБ" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вулиці Богатирській в Оболонському районі м. Києва" в частині поновлення договору оренди від 27 липня 2007 року №78-6-00452 щодо земельної ділянки площею 1 903 кв.м (кадастровий номер: 8 000 000 000:78:087:0002).

Визнано недійсним договір про поновлення договору оренди земельних ділянок, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІБ", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 17 липня 2018 року №183, у частині земельної ділянки, площею 1 903 кв.м на вулиці Богатирській в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер: 8 000 000 000:78:087:0002).

Стягнуто з Київської міської ради на користь Київської міської прокуратури 1 921 грн судового збору за подання позовної заяви, 2 881,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 3 842 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КІБ" на користь Київської міської прокуратури 1 921 грн судового збору за подання позовної заяви, 2 881,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 3 842 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди від 27 липня 2007 року в частині спірної земельної ділянки припинив свою дію з 28 липня 2008 року в зв`язку з недотриманням Товариством умов цього правочину в частині своєчасного направлення Київраді письмового повідомлення про продовження цього правочину, а також у зв`язку з порушенням Товариством умов цільового використання зазначеної ділянки, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 у частині поновлення вищезазначеного договору прийняте з порушенням приписів статей 124, 134, 135 Земельного Кодексу України, а відтак підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Крім того, враховуючи те, що рішення Київради від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 у частині поновлення договору оренди від 27 липня 2007 року щодо спірної земельної ділянки визнано незаконним, тому спірний договір від 17 липня 2018 року підлягає визнанню недійсним на підставі чинного законодавства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Київської міської ради та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Київська міська рада 29.08.2022 звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/5710/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 33 Закону України «Про оренду землі», не надав належної оцінки тому факту, що після закінчення строку дії договору оренди за період з 2008 по 2018 рік сплачено орендні платежі на загальну суму 1 167 247,41 грн., що свідчить про належне виконання відповідачем-2 своїх обов`язків за договором оренди.

Також, скаржник зазначав, що суд першої інстанції не взято до уваги, що позивачем не здійснено посилань на інших суб`єктів, які б мали право та обгрунтовано претендували б на спірну земельну ділянку, а звернення позивача до суду з вимогою щодо визнання недійсним договору про поновлення договору оренди земельних ділянок, ініційоване всупереч інтересам територіальної громади міста Києва.

Крім того, до матеріалів справи не надано доказів в підтвердження того факту, що відповідач-1 надав відповідачу-2 письмові заперечення щодо продовження договору оренди в період, починаючи з 27.07.2008 (закінчення дії договору оренди) по 20.12.2017 (прийняття відповідачем-1 спірного рішення).

Скаржник наголошував, що:

- оскільки як положення ст. 33 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди після закінчення його дії (27.07.2008) так і ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що була чинною на момент винесення відповідачем-1 спірного рішення, не містять обмежень щодо строків звернення орендаря до орендодавця з відповідною пропозицією щодо поновлення дії договору оренди;

- звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та укладеного на його виконання договору оренди земельної ділянки, прокурор повинен довести наявність негативних наслідків, зумовлених його прийняттям та укладенням на його підставі відповідного договору;

- посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 134 Земельного кодексу України є безпідставним і помилковим, оскільки вказаною нормою врегульовано не поновлення договору оренди особі, яка вже користується земельною ділянкою, а лише випадків первісної передачі земельної ділянки у власність чи оренду;

- прокурором не доведено порушення інтересів держави, як не доведено і необхідність звернення до суду з відповідним позовом в інтересах держави.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

12.10.2022 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від заступника прокурора м.Києва надійшов відзив, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду в силу приписів ст. ст. 119, 263 ГПК України, і у якому прокурор вказував на обґрунтованості рішення суду першої інстанції та необхідності залишення його без змін з огляду на наступне:

Так, прокурор у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що:

- Київська міська рада помилково посилається на положення ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

- у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції чинній до 12.03.2011, якими не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, а реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;

- за ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на час закінчення договору оренди землі - 27.07.2008) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після, закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням;

- таким чином, положеннями ст. 33 «Про оренду землі» встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то він підлягає поновленню протягом одного місяця після закінчення строку договору;

- при цьому, обов`язок саме орендаря звернутися до орендодавця з пропозицією поновити договір передбачено п. 11.7 договору оренди землі;

- відповідно до п. 11.7 договору оренди орендар повинен не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію;

- проте, за інформацією Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 13.08.2018, ТОВ «КІБ» після закінчення строку дії договору зверталось до Київської міської ради з листами від 10.11.2011 № 9764-01 та від 25.12.2012 № 5 про поновлення договору оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452;

- на підставі цих звернень рішення Київською міською радою про поновлення договору або про відмову у його поновленні не приймалось;

- ТОВ «КІБ» звернулось до Київської міської ради із клопотанням (листом-повідомленням) від 30.03.2017 № КРП-1050 щодо поновлення договору оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452, на підставі якого і було прийнято оспорюване рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди землі;

- оспорюване рішення Київської міської ради від 20.12.2017 № 1022/4029 в частині поновлення договору оренди від 27.07.2007 № 78-6-00452 щодо земельної ділянки площею 1903 кв.м прийнято майже через 10 років після припинення його дії та за відсутності вчинення з боку ТОВ «КІБ» належних дій, спрямованих на поновлення строку дії договору відповідно до його умов та вимог Закону України «Про оренду землі»;

- у спірний період спірна земельна ділянка товариством не використовувалась, а матеріалами справи підтверджується, що з моменту укладення договору (27.07.2007) до 12.09.2018 товариство до використання земельної ділянки не приступило;

- прокурором доведено належними засобами доказування як порушення інтересів держави, як і необхідність звернення до суду з відповідним позовом в інтересах держави.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/5710/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5710/19. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі № 910/5710/19.

26.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/5710/19.

Відповідно до рішення зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022, з метою дотримання передбачених законом процесуальних строків розгляду вищевказаної справи протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.09.2022 у справі №910/5710/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі №910/5710/19, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань, розгляд справи призначено на 22.11.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 розгляд справи відкладено на 25.01.2023.

Відповідно до розпорядження голови Північного апеляційного господарського суду №3 від 18.07.2022 у разі оголошення сигналу "повітряна тривога", з метою збереження життя, здоров`я, відвідувачам, суддям та працівникам апарату суду, негайно залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття.

З огляду на оголошення в місті Києві сигналу повітряної тривоги, з метою недопущення створення загрози життю та здоров`ю учасників справи, суддів та працівників апарату Північного апеляційного господарського суду, розгляд справи 25.01.2023 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 розгляд справи призначено на 08.02.2023.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції розгляд справи неодноразово відкладався.

08.02.2023 розгляд справи №910/5710/19 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Тищенко О.В. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2023 розгляд справи призначено на 22.02.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 розгляд справи відкладено на 29.03.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 розгляд справи відкладено на 26.04.2023.

26.04.2023 розгляд справи №910/5710/19 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Тищенко О.В. у відпустці.

Після виходу судді з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 розгляд справи призначено на 08.06.2023.

Розгляд справи, призначений на 08.06.2023, не відбувся у зв`язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному. Після виходу судді з лікарняного ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 розгляд справи призначено на 04.07.2023.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 04.07.2023 з`явився прокурор та представник відповідача-1 - Київської міської ради.

Відповідач-2 - ТОВ «КІБ» - в судове засідання 04.07.2023 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, зокрема засобами поштового зв`язку та засобами електронного зв`язку.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача-2 у встановлений строк не надходив, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки про дату та місце розгляду справи учасники спору повідомлялись належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому неявка представників відповідача-2, як і неподання відзиву на апеляційну скаргу, не є перешкодою для розгляду справи.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників відповідача-2 у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Представник відповідача-1 (скаржника) в судовому засіданні 04.07.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Прокурор в судовому засіданні 04.07.2023 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Київради від 6 жовтня 2005 № 75/3539 "Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "КІБ" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу по вулиці Богатирській в Оболонському районі міста Києва" затверджено проект землеустрою та передано Товариству 4 земельні ділянки загальною площею 0,29 га за адресою: місто Київ, вулиця Богатирська, з цільовим призначенням, вказаним у рішенні, зокрема, ділянку № 1, площею 0,19 га, передано у короткострокову оренду на 1 рік.

На підставі рішення Господарського суду міста Києва від 6 липня 2007 року № 32/381 між Київрадою та Товариством укладено договір оренди земельних ділянок. Вказаний правочин підписаний, скріплений печаткою Товариства та зареєстрований 27 липня 2007 року за № 78-6-00452 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) у книзі записів державної реєстрації договорів.

За умовами даного правочину, Київрада на підставі вищевказаного рішення передала, а Товариство - прийняло в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки, визначені цією угодою (пункт 1.1. договору).

Як вбачається з пункту 2.1. договору одним із об`єктів оренди є земельна ділянка, площею 1903 м2, (кадастровий номер: 8 000 000 000:78:087:0002), яка розташована по вулиці Богатирській в Оболонському районі міста Києва.

Пунктом 3.1. договору визначено, що строк оренди вказаної земельної ділянки становить 1 рік.

Передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об`єкта оренди в день державної реєстрації цього правочину, який є невід`ємною його частиною. Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору (пункти 6.1., 6.2., абзац 4 пункту 14.2. договору).

Відповідно до пункту 8.4. договору оренди, Товариство зобов`язалося, зокрема, завершити забудову земельних ділянок в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації цієї угоди та використовувати її згідно цільового призначення.

Відповідно до пункту 11.1. договору, всі зміни та/або доповнення до нього вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням Київради на зміни та/або доповнення до вказаної угоди є її рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (абзац 1 пункту 11.3. спірного правочину).

Пунктом 11.7. договоур визначено, що після закінчення строку, на який її було укладено, Товариство, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення вказаного правочину. У цьому разі Товариство повинно не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії вказаного договору повідомити письмово Київраду про намір продовжити дію цього договору оренди. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Згідно з пунктом 11.8. договору, у разі його припинення, Товариство зобов`язане повернути Київраді земельну ділянку.

Вказаний договір зареєстрований 27 липня 2007 року за № 78-6-00452 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) у книзі записів державної реєстрації договорів. Проте копія акта приймання-передачі земельної ділянки від вказаної дати, наявна в матеріалах справи, не містить підпису уповноваженого представника Київради.

Як підтверджується наявними матеріаламис прави, Товариство листом від 10 листопада 2011 року № 9764-01 зверталося до Київради з проханнями поновити та внести зміни до договору, а листом від 25 грудня 2012 року № 5 - продовжити строк дії договору.

Зі змісту витягу з протоколу № 20 засідання постійної комісії Київради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 30 липня 2015 року та правового висновку Управління правового забезпечення діяльності Київради від 16 липня 2015 року № 08/230-1661 підтверджується, що вказані пропозиції Товариства щодо поновлення спірного договору оренди не були прийняті Київрадою та повернуті Товариству на доопрацювання.

30 березня 2017 року Товариство звернулося до Київради з листом від вказаної дати та повідомило, що умови вказаного договору виконуються належним чином, заборгованість по сплаті орендних платежів відсутня.

Рішенням Київської міської ради від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 "Про поновлення ТОВ "КІБ" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вулиці Богатирській в Оболонському районі міста Києва" поновлено спірний договір оренди, зокрема, щодо земельної ділянки площею 0,1903 га (кадастровий номер: 8 000 000 000:78:087:0002) - на 1 рік.

На виконання цього рішення, між Київрадою та Товариством укладено договір про поновлення договору оренди земельних ділянок, який 17 липня 2018 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований за № 183.

У травні 2019 року заступник прокурора міста Києва (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави до Київської міської ради (далі - Київрада) та товариства з обмеженою відповідальністю "КІБ" (далі - Товариство) про: визнання незаконним і скасування пункту 1 рішення Київської міськради від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 "Про поновлення ТОВ "КІБ" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва" у частині поновлення договору оренди від 27 липня 2007 року № 78-6-00452 щодо земельної ділянки, площею 1903 м2, (кадастровий номер: 8000000000:78:087:0002); визнання недійсним договору про поновлення договору оренди земельних ділянок, укладеного між Київрадою та Товариством, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. і зареєстрованого в реєстрі 17 липня 2018 року за № 183, у частині земельної ділянки, площею 1903 м2, (кадастровий номер 8000000000:78:087:0002), розташованої по вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю зазначеного рішення Київради та укладеного на його підставі договору про поновлення договору оренди землі в частині спірної земельної ділянки, оскільки договір оренди від 27 липня 2007 року цієї земельної ділянки було укладено строком на 1 рік, який припинив свою дію 27 липня 2008 року. Крім того, Товариство не скористалося правом на поновлення зазначеного договору в частині спірної земельної ділянки з дотриманням порядку та строків, встановлених законом і договором, а Київрада, у свою чергу, не приймала відповідного рішення про поновлення договору оренди землі, як того вимагали положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені Законом.

Стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави, у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, чинним законодавством визначено дві умови, за обов`язкової наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді:

1) порушення або загроза порушення інтересів держави та

2) не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У відповідності до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 вказані міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону №1697-VII.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Конституція України (ст.ст. 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 84 Земельного кодексу України,у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України статті 14, 19 Конституції України).

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності (п. 43). Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч.3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнено висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18. А також відступлено від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18; постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18; постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 909/569/18; постанова Верховного Суду від 07 грудня 2018 у справі № 924/1256/17.

У вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 висловлену такі правові позиції, які згідно приписів статті 236 ГПК України суди повинні враховувати.

Відповідно до статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обов`язком органу місцевого самоврядування є здійснення в інтересах територіальної громади та від її імені права суб`єкта комунальної власності (у тому числі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктом комунальної власності).

Згідно з статтею 9 Закону України "Про охорону земель" до повноважень Київради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.

Натомість, за доводами Прокурора, Київрада внаслідок допущених порушень при прийнятті оспорюваного рішення розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та держави.

У той же час, Держгеокадастр не є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц та Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 5 лютого 2019 року в справі № 910/7813/18.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції. переглядаючи дану справу в касаційному порядку, Верховний Суд не знайшов порушень щодо суб`єктного складу в даній справі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки предметом даного спору є визнання незаконним рішення органу, який уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, а також визнання недійсним договору, стороною в якому є цей орган, а тому Прокурор правомірно звернувся до суду з вказаними вимогами як позивач. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в силу положень статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення (у наведеному випадку, яка була чинною на дату закінчення строку дії договору оренди землі).

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Отже, з огляду на вищенаведені приписи норм закону, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, є прийняття сесією відповідного рішення.

Згідно зі статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на дату закінчення строку дії договору оренди землі щодо спірної ділянки), після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виходячи з того, що діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін була можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Однією з підстав припинення договору оренди землі є закінчення строку, на який його було укладено (пункт 1 абзацу 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналогічні положення містяться в пункті 11.3. договору оренди, укладеного між сторонами.

В свою чергу, як обгрунтовано вказав суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, у пунктах 11.1. та 11.7. договору сторони узгодили порядок та форму його поновлення: шляхом звернення до Київради за три місяці до закінчення його дії з відповідним письмовим повідомленням про намір продовжити дію цього правочину, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Отже, оскільки останнім днем дії договору щодо спірної земельної ділянки було 27 липня 2008 року, а тому останнім днем звернення Товариства до Київради в межах обумовленого законом строку щодо поновлення договору, мало б бути 27 квітня 2008 року.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України звернення Товариства до Київради з відповідним письмовим повідомленням про продовження дії спірної угоди у встановлений сторонами строк, а також відсутнє і відповідне рішення Київради за наслідком такого звернення. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Також, дослідивши наявні в справі звернення Товариства, а саме: лист від 10 листопада 2011 року № 9764-01, лист від 25 грудня 2012 року № 5 та лист від 30 березня 2017 року, - суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані листи не є належним виконанням умов пункту 11.7. договору, так як подані до Київради значно пізніше встановленого терміну.

Також, суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані твердження скаржника про належне виконання умов договору щодо спірної земельної ділянки, з огляду на наступне

Як передбачено пунктами 1, 2 рішення Київради від 6 жовтня 2005 № 75/3539 та пунктом 8.4. договору, спірна земельна ділянка була передана Товариству виключно для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу. Також було встановлено граничний термін вказаного будівництва - не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації цієї угоди.

Вказаний договір було зареєстровано 27 липня 2007 року, а тому Товариство повинно було завершити будівництво автозаправного комплексу на спірній земельній ділянці до 27 липня 2010 року.

Згідно з наявним у справі актом обстеження земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) від 12 вересня 2018 року № 18-1263-05, під час обстеження спірної земельної ділянки встановлено, що вона вільна від забудови, не огороджена, не охороняється та Товариством не використовується за цільовим призначенням, ознак виконання будівельних робіт - не виявлено.

Отже, з урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Товариство не виконало належним чином та у встановлений строк умов договору в частині використання спірної земельної ділянки за цільовим призначенням, оскільки не завершило її забудову в строк, передбачений пунктом 8.4. вказаної угоди.

Також, оскільки Товариство не реалізувало свого переважного права в порядку, передбаченому пунктом 11.7. договору та статтею 33 Закону України "Про оренду землі", на поновлення спірного договору оренди, а також не здійснювало використання спірної земельної ділянки за її цільовим призначенням, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказаний договір є припиненим з 28 липня 2008 року. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Щодо доводів відповідача-1 про належне виконання Товариством умов договору в частині сплати орендних платежів, то суд апеляційної інстанції погоджується в цій частині з висновками суду першої інстанції про те, згідно приписів частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, з урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки матеріалами справи підтверджується, що договір оренди від 27 липня 2007 року в частині спірної земельної ділянки припинив свою дію з 28 липня 2008 року в зв`язку з недотриманням Товариством умов цього правочину в частині своєчасного направлення Київраді письмового повідомлення про продовження цього правочину, а також у зв`язку з порушенням Товариством умов цільового використання зазначеної ділянки, а тому оскаржуване рішення від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 у частині поновлення вищезазначеного договору, - прийняте з порушенням приписів статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України, а відтак підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

За таких обставин позовна вимога Прокурора в частині визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 "Про поновлення ТОВ "КІБ" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вулиці Богатирській в Оболонському районі м. Києва" в частині поновлення договору оренди від 27 липня 2007 року №78-6-00452 щодо земельної ділянки площею 1 903 кв.м (кадастровий номер: 8 000 000 000:78:087:0002) - є законною, обґрунтованою, доведеною належними, допустимими та більш вірогідними доказами в сукупності, а тому підлягає задоволенню.

У частинах 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного, враховуючи те, що рішення Київради від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 у частині поновлення договору оренди від 27 липня 2007 року щодо спірної земельної ділянки визнано незаконним, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний договір від 17 липня 2018 року в момент його укладення також суперечив приписам статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України, а тому є недійсним в силу ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

За таких обставин позовна вимога Прокурора про визнання недійсним оспорюваного правочину - договору про поновлення договору оренди земельних ділянок, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІБ", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 17 липня 2018 року № 183, у частині земельної ділянки, площею 1 903 кв.м на вулиці Богатирській в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер: 8 000 000 000:78:087:0002) - є законною, обґрунтованою, доведеною належними, допустимими та більш вірогідними доказами в сукупності, а тому підлягає задоволенню.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час її розгляду в суді апеляційної інстанції, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо обгрунтованості позовних вимог Прокурора.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги у повному обсязі, а саме:

- визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Київської міської ради від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 "Про поновлення ТОВ "КІБ" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вулиці Богатирській в Оболонському районі м. Києва" в частині поновлення договору оренди від 27 липня 2007 року № 78-6-00452 щодо земельної ділянки площею 1 903 кв.м (кадастровий номер: 8 000 000 000:78:087:0002);

- визнано недійсним договір про поновлення договору оренди земельних ділянок, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "КІБ", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 17 липня 2018 року № 183, у частині земельної ділянки, площею 1 903 кв.м на вулиці Богатирській в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер: 8 000 000 000:78:087:0002).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі № 910/5710/19, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі № 910/5710/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі № 910/5710/19 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Київську міську раду.

4. Матеріали справи № 910/5710/19 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена відповідно ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 28.08.2023 після виходу суддів з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді А.І. Тищенко

Є.Ю. Шаптала