Ухвала

від 22.11.2023 по справі 910/5710/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5710/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Костюк О. В.,

Київської міської ради - Поліщук М. В.,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «КІБ» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 (у складі колегії суддів: Тищенко О. В. (головуючий), Тищенко А. І., Шаптала Є. Ю.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 (суддя Павленко Є. В.)

у справі № 910/5710/19

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «КІБ»

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «КІБ» (далі - ТОВ «КІБ»), у якому просив суд:

1) визнати незаконним і скасувати пункт 1 рішення Київської міської ради від 20.12.2017 № 1022/4029 «Про поновлення ТОВ «КІБ» договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва» (далі - рішення Київської міської ради від 20.12.2017 № 1022/4029) в частині поновлення договору оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452 щодо земельної ділянки площею 1 903 кв. м, кадастровий номер 8000000000:78:087:0002;

2) визнати недійсним договір про поновлення договору оренди земельних ділянок, укладений між Київською міською радою та ТОВ «КІБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П., зареєстрований в реєстрі 17.07.2018 за № 183, в частині земельної ділянки площею 1 903 кв. м, кадастровий номер 8000000000:78:087:0002, розташованої на вул. Богатирській в Оболонському районі м. Києва.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на незаконність зазначеного рішення та укладеного на його підставі договору про поновлення договору оренди землі в частині спірної земельної ділянки, оскільки договір оренди від 27.07.2007 щодо спірної земельної ділянки було укладено строком на 1 рік і такий договір припинив свою дію 27.07.2008; орендар - ТОВ «КІБ» не скористався правом на поновлення зазначеного договору в частині спірної земельної ділянки з дотриманням порядку та строків, встановлених законом і договором, а орендодавець - Київська міська рада, у свою чергу, не приймала відповідного рішення про поновлення договору оренди землі, як того вимагали положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній до 12.03.2011, тобто на час виникнення переважного права на поновлення договору оренди).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021, у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26.10.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Київської міської ради від 20 грудня 2017 року № 1022/4029 в частині поновлення договору оренди від 27.07.2007 № 78-6-00452 щодо земельної ділянки площею 1 903 кв. м (кадастровий номер: 8 000 000 000:78:087:0002). Визнано недійсним договір про поновлення договору оренди земельних ділянок, укладений між Київською міською радою та ТОВ «КІБ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. та зареєстрований в реєстрі 17.07.2018 № 183, у частині земельної ділянки площею 1 903 кв. м на вулиці Богатирській в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер: 8 000 000 000:78:087:0002).

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2023 року Київська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5710/19 за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.11.2023.

Київська міська прокуратура у відзиві на касаційну скаргу посилається на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, а також зазначає, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, тому просить закрити касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

ТОВ «КІБ» не скористалось своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу та в судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення ТОВ «КІБ» ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що ТОВ «КІБ» не звертався до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника ТОВ «КІБ».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, Київської міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Київської міської ради від 06.10.2005 № 75/3539 «Про передачу земельних ділянок ТОВ «КІБ» для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу по вулиці Богатирській в Оболонському районі міста Києва» затверджено проект землеустрою та передано в оренду ТОВ «КІБ» 4 земельні ділянки загальною площею 0,29 га для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на вул. Богатирській в Оболонському районі міста Києва, зокрема, земельну ділянку площею 0,19 га, передано у короткострокову оренду на 1 рік.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2007 у справі № 32/381 визнано укладеним між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ «КІБ» (орендар) договір оренди земельних ділянок. Цей договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про що зроблено запис від 27.07.2007 за № 78-6-00452 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 06.10.2005 № 75/3539, передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки, визначені цим договором.

За умовами пункту 2.1 договору одним із об`єктів оренди є земельна ділянка, площею 1 903 кв. м (кадастровий номер 8 000 000 000:78:087:0002), розташована по вулиці Богатирській в Оболонському районі міста Києва.

Строк оренди зазначеної земельної ділянки становить 1 рік (пункт 3.1 договору).

Передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об`єкта оренди в день державної реєстрації цього договору, який є його частиною невід`ємною. Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору (пункти 6.1, 6.2, абзац 4 пункту 14.2 договору).

Згідно з пунктом 8.4 договору орендар зобов`язаний, зокрема, завершити забудову земельних ділянок в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації цієї угоди та використовувати її згідно цільового призначення.

Всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (пункт 11.1 договору).

У пункті 11.3 договору передбачено, що договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Після закінчення строку, на який цей договір було укладено, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення вказаного правочину. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії вказаного договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (пункт 11.7 договору).

За змістом пункту 11.8 договору, у разі припинення цього договору, орендар зобов`язаний повернути орендодавцю земельну ділянку.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що копія акта приймання-передачі земельної ділянки від 27.07.20007, яка наявна в матеріалах справи, не містить підпису уповноваженого представника Київської міської ради.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «КІБ» зверталося до Київської міської ради листом від 10.11.2011 № 9764-01 щодо поновлення та внесення змін до договору та листом від 25.12.2012 щодо продовження строку дії договору, однак відповідних рішень Київська міська рада не приймала.

30.03.2017 ТОВ «КІБ» звернулось до Київської міської ради з клопотанням про поновлення договору оренди (лист повідомлення № КОП-1050), а також повідомило про належне виконання умов вказаного договору та про відсутність заборгованості по сплаті орендних платежів (лист № 3).

Рішенням Київської міської ради від 20.12.2017 № 1022/4029 поновлено договір оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452, зокрема, земельної ділянки площею 0,1903 га (кадастровий номер 8 000 000 000:78:087:0002) строком на 1 рік (пункт 1).

На виконання зазначеного рішення, 17.07.2018 між Київською міською радою та ТОВ «КІБ» укладено договір про поновлення договору оренди земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. та зареєстрований за № 183.

Предметом розгляду у справі № 910/5710/19, є позовні вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 1 рішення Київської міської ради від 20.12.2017 № 1022/4029 в частині поновлення договору оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452 щодо спірної земельної ділянки; визнання недійсним договору про поновлення договору оренди земельних ділянок від 17.07.2018 в частині оренди спірної земельної ділянки.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції врахував, що договір оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452 щодо спірної земельної ділянки припинив свою дію з 28.07.2008 без подальшого поновлення його дії; ТОВ «КІБ» не скористалось своїм переважним правом на поновлення зазначеного договору в порядку та строки, встановлені законом і договором; Київська міська рада у строки, встановлені законом, рішення щодо поновлення договору не приймала, тому погодився з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення Київської міської ради від 20.12.2017 № 1022/4029 в частині спірної земельної ділянки прийнято з порушенням положень статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України, тому підлягає скасуванню, а укладений на його підставі договір про поновлення договору оренди землі в частині спірної земельної ділянки - визнанню недійсним.

У поданій касаційній скарзі Київська міська рада на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішення спору положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справах № 908/1164/17 та № 917/772/17, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Умови прийнятності касаційної скарги, за змістом норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

У справі № 910/5710/19, що розглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування пункту 1 рішення Київської міської ради від 20.12.2017 № 1022/4029 та визнання недійсним договору про поновлення договору оренди земельних ділянок, укладеного 17.07.2018 між Київською міською радою та ТОВ «КІБ» (відповідачами), в частині спірної земельної ділянки, виходячи з обставин, що договір оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452 щодо спірної земельної ділянки припинив свою дію з 28.07.2008 без подальшого поновлення його дії відповідно до діючого на той час законодавства, орендар не скористався правом на поновлення договору в частині спірної земельної ділянки, а орендодавець не приймав відповідного рішення про поновлення договору оренди землі та з огляду на положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції до 12.03.2011 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), та умови договору оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452.

Київська міська рада у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтувала тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не враховано висновків щодо застосування частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справах № 908/1164/17 та № 917/772/17, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 щодо підстав, процедури та порядку поновлення договору оренди землі.

Разом з цим, у справах № 908/1164/17, № 917/772/17, № 920/739/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, висновки щодо підстав, процедури та порядку поновлення договорів оренди землі зроблені Верховним Судом з урахуванням положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, яка набула чинності з 12.03.2011, оскільки спірні правовідносини у зазначених справах виникли після 12.03.2011.

У справі № 910/5710/19, що розглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про припинення договору оренди земельних ділянок від 27.07.2007 № 78-6-00452 в частині спірної земельної ділянки у 2008 році на підставі положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, яка діяла до 12.03.2011.

Зазначене виключає можливість врахування при вирішенні спору у справі, що розглядається, висновків викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справах № 908/1164/17, № 917/772/17, № 920/739/17.

Отже, посилання скаржника на зазначені вище постанови Верховного Суду не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки висновки щодо процедури та порядку поновлення договорів оренди землі зроблені Судом з урахуванням іншого правового регулювання, яке формує зміст правовідносин та зумовило прийняття відповідних рішень.

Крім того, Верховний Суд вважає необхідним звернути увагу на те, що висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 щодо необов`язковості повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» є неактуальним відповідно до постанов Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 159/5756/18 та № 313/350/16-ц.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 у справі № 910/5710/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко