Постанова

від 03.08.2023 по справі 910/2094/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2023 р. Справа№ 910/2094/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 03.08.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Панамедікус"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021

у справі №910/2094/21 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новокиївське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Панамедікус"

про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного

володіння

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Новокиївське» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Панамедікус» про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що нерухоме майно (квартира, розташована за адресом: м. Київ, вул. Червоноармійська буд. 23, кв. 2-3, що складається з 3 жилих кімнат загальною площею 161,9 кв. м.) вибуло з володіння ТОВ «Новокиївське», як правонаступника Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» (договір від 15.05.2019 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, відмінних від права власності, укладений між Товариством обмеженою відповідальністю «Новокиївське» та Публічним акціонерним товариством «Старокиївський Банк») без встановленої законом правової підстави та поза його волею та передано безоплатно ТОВ «Панамедікус». Обґрунтовуючи свої доводи позивач посилається на те, що договір іпотеки щодо спірного майна, який укладено 23.04.2014 між ПАТ «Старокиївський Банк», як іпотекодавцем, та ОСОБА_1 , як іпотекодержателем, визнано рішенням суду недійсним, а тому ОСОБА_2 не набув права власності на майно в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. Відсутність права власності на майно у ОСОБА_3 свідчить про неправомірність внесення майна до статутного капіталу ТОВ «Панамедікус».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/2094/21 позов задоволено.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» право власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 211810580000, розташоване за адресом: м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 23, квартира № 2-3, загальною площею 161,9 кв. м., житловою площею 107,3 кв. м.

Витребувано із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Панамедікус» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 211810580000, розташоване за адресом: м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 23, квартира № 2-3, загальною площею 161,9 кв. м., житловою площею 107, 3 кв. м.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Панамедікус» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» 142165,38 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки іпотечний договір, предметом якого була квартира, визнаний у судовому порядку недійсним, то власник не набув право власності в порядку звернення стягнення на неї та не вправі був передавати її до статутного капіталу відповідача. Суд також зазначив, що відповідач, здійснивши реєстрацію права власності на квартиру, є її титульним володільцем і це володіння пов`язане з припиненням титульного володіння позивача як власника поза його волею. Крім того, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, що виключає правові підстави для застосування наслідків його спливу, на застосуванні якого наполягав відповідач.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Панамедікус" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/2094/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що наслідком недійсності правочину мала би бути вимога про реституцію, яка застосовується по відношенню до сторін недійсного правочину, а саме ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_4 , проте місцевий суд допустив витребування майна в особи, яка не була стороною визнаного недійсним правочину. Крім того, відповідач зазначає про пропуск позовної давності, оскільки право власності на спірну квартиру було зареєстровано на ОСОБА_5 02.09.2014, що є днем втрати володіння спірною квартирою з боку титульного власника, тоді як позивач звернувся до суду 11.02.2021.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 скасоване та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13.07.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 у справі № 910/2094/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатом нового розгляду справи Північний апеляційний господарський суд постановою від 29.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі № 910/2094/21 залишив без змін.

Постановою Верховного Суду від 04.04.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі № 910/2094/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/2094/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 апеляційну скаргу призначено до провадження на 25.05.2023.

25.05.2023 на адресу суду від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо строку позовної давності.

Розгляд справи відкладався.

В судове засідання 03.08.2023 з`явилися представники сторін. Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги і просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

19.12.2013 ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) уклали попередній договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (далі - Попередній договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. за реєстровим №4246.

Відповідно до п. 1.1 Попереднього договору сторони зобов`язуються в майбутньому в строк, обумовлений у п. 6.1 цього договору, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна, на умовах і в порядку визначеному цим договором. Нерухомим майном, що буде предметом основного договору є квартира АДРЕСА_1 , складається з 3 жилих кімнат, загальна площею 161,9 кв. м. (далі - об`єкт нерухомості).

23.04.2014, для забезпечення повного виконання особистого зобов`язання ОСОБА_6 за Попереднім договором, між публічним акціонерним банком (далі - ПАТ) «Старокиївський Банк» (іпотекодавцем) та гр. ОСОБА_8 (іпотекодержателем) укладено іпотечний договір (без видачі заставної), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. за реєстровим № 916 (далі - Іпотечний договір), згідно з п. 2.1 якого предметом іпотеки за цим договором, є таке нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю: квартира 2-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 211810580000, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з 3 жилих кімнат, загальна площа 161,9 кв. м., житлова площа 107,30 кв. м., належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П.Ю. 23.12.2013 за реєстровим № 913. Право власності іпотекодавця зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - ПН КМНО) Івановим П.Ю. за номером запису 4006374 (дата, час реєстрації заяви та державної реєстрації права власності 23.12.2013, 16:44:26), витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформований державним реєстратором ПН КМНО Івановим П. Ю. 23.12.2013 за індексним номером витягу 15218872.

02.09.2014 ОСОБА_7 на підставі іпотечного застереження, передбаченого п. 6.7 Іпотечного договору, звернув стягнення на предмет іпотеки за цим договором та зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

19.09.2014 ОСОБА_7 , як новий власник нерухомого майна передав його до статутного капіталу товариству з обмеженою відповідальністю «Панамедікус».

17.06.2014 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) на підставі постанови Правління Національного банку України №365 від 17.06.2014 прийняла рішення № 50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Старокиївський Банк» та призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський Банк», відповідно до якого в ПАТ «Старокиївський Банк» (далі - Банк) було запроваджено тимчасову адміністрацію строком з 18.06.2014 по 18.09.2014 включно.

У 2017 році ПАТ «Старокиївський Банк» звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного 23.04.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «Старокиївський Банк», предметом якого була 3-х кімнатна квартира під номером 2-3, загальною площею 161, 90 кв. м., розташована за адресою: м. Київ, вул.. Червоноармійська 23.

02.11.2018 Печерський районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення по справі №757/23249/17-ц про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного 23.04.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «Старокиївський Банк». Зокрема, суд встановив, що наявні ознаки нікчемності Іпотечного договору, передбачені пунктами 1 та 5 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також Іпотечний договір не відповідає статтям 59, 71 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статтям 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

19.08.2020 Київський апеляційний суд залишив без змін заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 02.11.2018.

15.05.2019 за результатами проведення ФГВФО відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом UA-EA-2019-03-27-000100-b від 17.04.2019, Публічне акціонерне товариство «Старокиївський Банк» (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» (покупець) уклали договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, яке є відмінним від права власності, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яковенко В.І. за реєстровим №238 (далі - Договір купівлі-продажу від 15.05.2019).

Відповідно до п. 1.1 Договору купівлі-продажу від 15.05.2019, за цим договором, в порядку та на умовах, визначених цим договором продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права щодо квартири 2-3 за адресом: м. Київ, вулиця Червоноармійська будинок 23, загальна площа 161,9 кв. м., житлова площа 107,3 кв. м.. За Договором купівлі-продажу від 15.05.2019 ПАТ «Старокиївський Банк» передало у власність ТОВ «Новокиївське» майнові права на нерухоме майно, які є відмінними від права власності та які виникли та / або можуть виникнути в майбутньому, а саме: визнання права власності на нерухоме майно; визнання правочину щодо припинення права власності продавця недійсним; припинення дій третіх осіб, яка порушує право власності, відновлення становища, яке існувало до порушення прав продавця; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; та інші майнові права, які пов`язані із виникненням та припиненням права власності продавця на нерухоме манно, зокрема, але не виключно:

витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння; оскарження у судовому порядку недійсності правочину за яким продавцем було набуто право власності на нерухоме майно, або припинено право власності на нерухоме майно; звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності, в межах прав та повноважень, на підставі майнових прав, які передбачені законодавством та Укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись органів нотаріату, Міністерства юстиції та його територіальних органів, суб`єктів державної реєстрації прав, державних реєстраторів; набуття у власність нерухомого майна, а також інші права, що випливають з майнових прав щодо нерухомого майна, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому, у зв`язку із встановленням обставин неправомірності припинення права власності продавця на нерухоме майно, або скасування рішень судів про недійсність правочинів на підставі яких продавець набув право власності; отримання грошових коштів / відшкодування вартості нерухомого майна за наслідками недійсності /нікчемності правочинів, на підставі яких право власності на нерухоме майно було набуте продавцем; інші права, що пов`язані або випливають із правочинів, на підставі яких виникло / існувало право власності продавця на нерухоме майно; пред`явлення позову про визнання права власності покупця, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, з подальшою реєстрацією права власності за покупцем ( надалі - майнові права).

Пунктами 1.3, 1.4 Договору купівлі-продажу від 15.05.2019 визначено, що майнові права вважаються переданими з моменту підписання цього договору. На підставі цього договору покупець має право замінити продавця як правонаступник у судових справах, що стосується нерухомого майна, або вступити у справу третьою особою із самостійними вимогами на предмет спору, або без самостійних вимог.

Київський апеляційний суд своєю ухвалою № 757/23249/17-ц від 16.10.2019 замінив Публічне акціонерне товариство «Старокиївський Банк» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Новокиївське».

Верховний суд (постанова справі №757/23249/17-ц від 17.06.2020) за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 16.10.2019 залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 , залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції.

В силу частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Недійсний відповідно до статей 203, 215 ЦК України Іпотечний договір від 23.04.2014, на підставі якого нерухоме майно вибуло із володіння власника, не створив жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Отже, недійсність Іпотечного договору свідчить про його неспроможність створювати будь-які юридичні наслідки, у тому числі щодо набуття ОСОБА_1 права власності на майно, що є предметом іпотеки. А тому ОСОБА_1 не набув права власності на майно.

Правомочність щодо розпорядження майном є складовою права власності (ст. 319 Цивільного кодексу України). Відсутність такого права унеможливлює її здійснення. Наявні докази спростовують правомочність ОСОБА_3 здійснювати розпорядження нерухомим майном шляхом внесення його до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», і, відповідно, такі дії не є підставою для набуття останнім права власності на це майно.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту права власності пов`язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв`язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов`язує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно зі ст. 392 ЦК України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно набуто безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Враховуючи реєстрацію права власності на майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», останній є титульним володільцем майна і це володіння пов`язане з припиненням титульного володіння позивача як власника поза його волею.

Наведене вище свідчить про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Проте, суд враховує строки позовної давності при вирішенні даного спору.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини 4 та 5 статті 267 ЦК України).

Таким чином, позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення. Суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому судом повинні бути враховані саме об`єктивні причини, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

У справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. Колегія суддів зазначила, що за змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Суд зазначив, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України має обчислюватися з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

З чого слідує, що перебіг позовної давності має обраховуватися від дня, коли Публічне акціонерне товариство "Старокиївський Банк", правонаступником якого є позивач у справі № 910/2094/21, довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.09.2014 ОСОБА_1 на підставі іпотечного застереження, передбаченого пунктом 6.7 іпотечного договору, звернув стягнення на предмет іпотеки за цим договором та зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності у даній справі слід відраховувати з 02.09.2014, тобто з моменту коли банк мав довідатися про вибуття майна з його власності.

У своїй заяві про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, ТОВ «Новокиївське» в обґрунтування пропуску такого строку, що обставинами, які ускладнювали своєчасне подання позовної заяви є: строк набуття (виникнення) у позивача майнових прав на нерухоме майно, яке є предметом цього спору та необхідність набрання законної сили судового рішення про визнання недійсним правочину, на підставі якого нерухоме майно вибуло з володіння ПАТ «Старокиївський Банк», правонаступником якого є позивач.

Як уже зазначалося вище, Верховний Суд у своїх постановах зазначає, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи, а тому посилання позивача на необхідність набрання законної сили судового рішення не є обґрунтованою підставою для поновлення пропущеного строку.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Панамедікус" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/2094/21 - скасуванню із винесенням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за збігом строків позовної давності.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги розподіляються у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Панамедікус" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 у справі №910/2094/21 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новокиївське" (01601, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська 22, ідентифікаційний код 42942070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Панамедікус" (04050, місто Київ, вул. В. Пимоненка 13-к, оф. 8 ідентифікаційний код 35466942) 213 248 (двісті тринадцять тисяч двісті сорок вісім) грн 37 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Доручити суду першої інстанції видати відповідні накази.

Матеріали справи №910/2094/21 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.08.2023 після виходу суддів Коробенка Г.П. та Козир Т.П. з відпустки.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук