Постанова

від 05.12.2023 по справі 910/2094/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/2094/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.

та представників:

позивача - Щербак Є. М.,

відповідача - Лев Р. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новокиївське"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023

у справі № 910/2094/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новокиївське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Панамедікус"

про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новокиївське" (далі - ТОВ "Новокиївське") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання за ним права власності на нерухоме майно - квартиру № 2-3, розташовану за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, загальною площею 161, 9 кв. м, житловою площею 107, 3 кв. м та витребування цього майна із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Панамедікус" (далі - ТОВ "Панамедікус").

Позовні вимоги мотивовано тим, що нерухоме майно (квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з 3 жилих кімнат загальною площею 161,9 кв. м) вибуло з володіння ТОВ "Новокиївське", як правонаступника Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" (далі - ПАТ "Старокиївський Банк") на підставі договору від 15.05.2019 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, відмінних від права власності, укладеного між ТОВ "Новокиївське" та ПАТ "Старокиївський Банк", без встановленої законом правової підстави та поза його волею та передано безоплатно ТОВ "Панамедікус". На обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що договір іпотеки щодо спірного майна, який укладено 23.04.2014 між ПАТ "Старокиївський Банк" як іпотекодавцем та ОСОБА_1 як іпотекодержателем, визнано рішенням суду недійсним, а тому останній не набув права власності на майно в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилається на те, що відсутність права власності на майно у ОСОБА_1 свідчить про неправомірність внесення майна до статутного капіталу ТОВ "Панамедікус".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 (суддя - Ковтун С. А.) позов задоволено.

Визнано за ТОВ "Новокиївське" право власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 211810580000, розташоване за адресом: м. Київ, АДРЕСА_1, квартиру № 2 - 3, загальною площею 161,9 кв. м, житловою площею 107,3 кв. м.

Витребувано із чужого незаконного володіння ТОВ "Панамедікус" на користь ТОВ "Новокиївське" нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 211810580000, розташоване за адресом: м. Київ, АДРЕСА_1, квартиру № 2-3, загальною площею 161,9 кв. м, житловою площею 107, 3 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки іпотечний договір, предметом якого була квартира, визнаний у судовому порядку недійсним, то власник не набув право власності в порядку звернення стягнення на неї та не вправі був передавати її до статутного капіталу відповідача. Суд також зазначив, що відповідач, здійснивши реєстрацію права власності на квартиру, є її титульним володільцем і це володіння пов`язане з припиненням титульного володіння позивача як власника поза його волею. Крім того, суд дійшов висновку, що позивач звернувся із позовом в межах трьох річної позовної давності, здійснивши її обрахунок з 19.08.2020 - дати набрання законної сили рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02.11.2018 у справі № 757/23249/17-ц.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний господарський суд виходив з того, що договір купівлі-продажу майнових прав, на який позивач посилається, як на підставу виникнення у нього права на квартиру, не є тим доказом, який підтверджує наявність у нього права на неї, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду.

Постановою Верховного Суду від 13.07.2022 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2021, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що укладений 15.05.2019 між ПАТ "Старокиївський Банк" (продавець) та позивачем (покупець) договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, яке є відмінним від права власності, не належить до таких доказів, які можуть підтверджувати таке право позивача, а тому висновків суду першої інстанції не спростував. При цьому зазначив, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 757/23249/17-ц сформульовано висновок, що договір від 15.05.2019, на підставі якого ТОВ "Новокиївське" просило залучити його у справу як правонаступника позивача, оплатний, нотаріально посвідчений та внесений у відповідний реєстр, є чинним та не визнаний недійсним у передбаченому законом порядку. Згідно з відкритими даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань банк є припиненим. Повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо можливості вирішення питання щодо процесуального правонаступництва у цій справі, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ТОВ "Новокиївське" має право змінити банк як правонаступник у судових справах, що стосується нерухомого майна - квартири, Касаційний цивільний суд у справі № 757/23249/17-ц зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість замінити позивача у зазначеній справі на ТОВ "Новокиївське". Верховний Суд зазначив, що на підставі одного і того ж договору купівлі-продажу майнових прав від 15.05.2019 у цьому випадку суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що зазначений договір не належить до таких доказів, які можуть підтверджувати права позивача, а в іншому випадку у провадженні зі справи № 757/23249/17-ц Київський апеляційний суд, із висновками якого погодився Верховний Суд, дійшов висновку про те, що у позивача - ТОВ "Новокиївське" виникли права, які є відмінними від права власності. Однак, за висновком суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не перевірив доводів відповідача щодо пропуску позовної давності, чи є обґрунтованими доводи позивача щодо того, що причини пропуску позовної давності є поважними, при цьому, що перебіг позовної давності має обраховуватися від дня, коли банк, правонаступником якого є позивач у справі № 910/2094/21, довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За результатами нового розгляду справи в апеляційному господарському суді, рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 було залишено без змін, про що ухвалено постанову від 29.09.2022.

Постановою Верховного Суду від 04.04.2023 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що судом апеляційної інстанції не в повній мірі виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.07.2022 у цій справі, що свідчить про не дотримання ним вимог ст. 316 ГПК України; не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, порушено принцип повноти оцінки доказів у справі та їх відображення у судовому рішенні, а саме належним чином не перевірено дотримання позивачем позовної давності із звернення із цим позовом.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (головуючий суддя - Г. П. Коробенко, судді - Т. П. Козир, Г. А. Кравчук) скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог через пропуск позивачем позовної давності.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.12.2013 між ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (ОСОБА_1) покупець) було укладено попередній договір купівлі-продажу нежилих приміщень (попередній договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. за реєстровим номером 4246, за умовами якого сторони зобов`язувалися в майбутньому в строк, обумовлений у п. 6.1 цього договору, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна (основний договір), на умовах і в порядку визначеному цим договором. Дійшли згоди, що нерухомим майном, що буде предметом основного договору є, серед іншого, квартира АДРЕСА_1 загальна площею 161,9 кв. м.

Для забезпечення повного виконання особистого зобов`язання ОСОБА_2 за попереднім договором, 23.04.2014 між ПАТ "Старокиївський Банк" (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір (без видачі заставної), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. за реєстровим номером 916, згідно з п. 2.1 якого предметом іпотеки є нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю: квартира АДРЕСА_2 , що складається з 3 житлових кімнат, загальна площа 161,9 кв. м, житлова площа 107,3 кв. м та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим П. Ю. 23.12.2013 за реєстровим номером 913. Право власності іпотекодавця зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - ПН КМНО) Івановим П. Ю. за номером запису 4006374 (дата, час реєстрації заяви та державної реєстрації права власності 23.12.2013, 16:44:26), витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформований державним реєстратором ПН КМНО Івановим П. Ю. 23.12.2013 за індексним номером витягу 15218872.

17.06.2014 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.06.2014 № 365 прийняла рішення № 50 "Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Старокиївський Банк" та призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Старокиївський Банк", відповідно до якого в ПАТ "Старокиївський Банк" було запроваджено тимчасову адміністрацію строком з 18.06.2014 до 18.09.2014.

02.09.2014 ОСОБА_1 на підставі іпотечного застереження, передбаченого п. 6.7 іпотечного договору, звернув стягнення на предмет іпотеки за цим договором та зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

19.09.2014 ОСОБА_1 як новий власник нерухомого майна передав його до статутного капіталу ТОВ "Панамедікус".

У 2017 році ПАТ "Старокиївський Банк" звернулося до Печерського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного 23.04.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ "Старокиївський Банк", предметом якого була 3-х кімнатна квартира № 2-3, загальною площею 161, 90 кв. м, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2018 у справі № 757/23249/17-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19.08.2020, позов ПАТ "Старокиївський Банк" задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 23.04.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ "Старокиївський Банк".

Залишаючи вказане рішення районного суду без змін, Київський апеляційний суд дійшов висновку, що спірний іпотечний договір було укладено за відсутності рішення спостережної ради та правління банку. Зазначив, що суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги, оскільки на момент укладення спірного іпотечного договору волевиявлення банку було відсутнє.

За результатами проведення ФГВФО відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 17.04.2019 № UA-EA-2019-03-27-000100-b, 15.05.2019 між ПАТ "Старокиївський Банк" (продавець) та ТОВ "Новокиївське" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, яке є відмінним від права власності, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яковенко В. І. за реєстровим номером 238 (договір купівлі-продажу майнових прав від 15.05.2019), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець передає у власність покупцеві, а останній - приймає майнові права щодо нерухомого майна: квартири № 2 - 3, розташованої за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, загальною площею 161,9 кв. м, житлова площа 107,3 кв. м.

Майнові права вважаються переданими з моменту підписання цього договору (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 1.4 договору на підставі цього договору покупець має право замінити продавця як правонаступник у судових справах, що стосується нерухомого майна, або вступити у справу третьою особою із самостійними вимогами на предмет спору, або без самостійних вимог.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 16.10.2019 у справі № 757/23249/17-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17.06.2020, ПАТ "Старокиївський Банк" замінено на правонаступника ТОВ "Новокиївське".

Враховуючи вище викладене, за доведеності позивачем обґрунтованості позову, застосувавши заявлену відповідачем позовну давність, апеляційний господарський суд (за наслідками нового розгляду справи) відмовив у задоволенні позову через звернення позивача із позовом з пропуском позовної давності, причини якої не визнав поважними.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду від 03.08.2023, ТОВ "Новокиївське" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2021, яким позов задоволено.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на ухвалення оскаржуваного судового рішень без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду щодо застосування ч. ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладеного, зокрема у постановах від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 02.08.2023 у справі № 910/19914/21. Стверджує також про неврахування судом постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 № 5, листа Верховного Суду України від 01.07.2013 та посилається на неправильне застосування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

Посилається у касаційній скарзі на те, що апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, обмежився лише тим, що позовна давність розпочалася із моменту вибуття нерухомого майна із власності ПАТ "Старокиївський Банк", при цьому не перевірив обґрунтованості доводів позивача про поважність її пропуску, наведених у відповідній заяві та в додаткових поясненнях, на врахування чого вказав Верховного Суду у постановах від 13.07.2022, від 04.04.2023 у цій справі, чим порушив норми ч. 1 ст. 316 ГПК України.

Зазначає і про те, що станом на 2017-2020 Великою Палатою Верховного Суду ще не було сформовано висновку щодо ефективності способу захисту прав шляхом звернення із позовом, в якому одночасно заявлені вимоги про визнання недійсним правочину та витребування майна із чужого незаконного володіння, а цей підхід було сформовано лише в 2021 році. Зміна позиції Верховного Суду щодо обрання ефективного способу захисту порушеного права не може впливати на правовідносини, які виникли до зміни цієї позиції. Вважає, що тривалість судового розгляду справи № 757/23249/17-ц (рішення про задоволення позову, поданого в 2017 році, набрало законної сили в 2020 році) є обставиною, яка об`єктивно не залежала від позивача.

Посилається на необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції з огляду на: конкретні обставини цієї справи; поведінку учасників спору - ПАТ "Старокиївський Банк" та його правонаступник ТОВ "Новокиївське" послідовно вчиняли дії, спрямовані на повернення вибулого нерухомого майна у володіння власника; завдання господарського судочинства; неможливість застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, які не були сформульовані на час виникнення спірних правовідносин між сторонами та обрання позивачем способу захисту порушених прав.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Новокиївське" з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 27.10.2023.

У справі оголошувалася перерва з 07.11.2023 до 05.12.2023.

05.12.2023 до Верховного Суду від ТОВ "Новокиївське" надійшли додаткові пояснення, в яких останнє посилаючись на постанови Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, обґрунтовує необхідність Верховним Судом визнати причини пропуску позивачем позовної давності поважними. Однак, доводи цих пояснень фактично зводяться до надання судом оцінки обставинам справи, а Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази відповідно до ст. 300 ГПК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Оскільки висновки апеляційного господарського суду про обґрунтованість позовних вимог не оскаржуються жодним учасником справи, а касаційне провадження відкрито виключно з огляду на доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей стосовно позовної давності, колегія суддів не перевіряє правильність застосування судом норм матеріального права, які не стосуються питання застосування судом позовної давності, адже оцінка судових рішень у цій частині виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених ст. 300 ГПК України (узгоджується із висновком, викладеним у п. 6.5 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 14.09.2022 у справі № 909/298/21).

Щодо позовної давності, необхідно зазначити таке.

За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (подібний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Інститут позовної давності закріплено у гл. 19 ЦК України.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Здійснюючи аналіз ст. 256 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у п. 95 постанови від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 дійшла висновку, що позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зміст наведених у ч. 1 ст. 261 ЦК України термінів, зокрема "довідався" та "міг довідатися", свідчить про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. Доведенню позивачем підлягає також той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, які є підставами її вимог і заперечень.

Із зазначеного вбачається, що кожна із сторін має довести певні факти щодо позовної давності, яким, в свою чергу, за наявності відповідних процесуальних підстав має надати правову оцінку суд.

Водночас, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, дійшла висновку, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Отже, при вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом (висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 917/2027/16).

Як вбачається із матеріалів справи, передаючи справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду, Верховний Суд, серед іншого, зазначив таке (п. 30 постанови від 04.04.2023 у цій справі):

"у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. Колегія суддів зазначила, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Суд зазначив, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб".

Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 914/3224/16 дійшла висновку, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України має обчислюватися з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно і такий висновок, який був актуальним на момент звернення із цим позовом та розглядом його у суді, є останнім у часі та має враховуватися судами під час вирішення питання застосування позовної давності у відповідних спорах (згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, необхідно враховувати саме останній висновок Великої Палати Верховного Суду при розгляді подібних спорів).

Врахувавши вказані вище норми матеріального права, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та виконавши відповідно до вимог ст. 316 ГПК України вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.04.2023 у справі № 910/2094/21, апеляційний господарський суд, досліджуючи питання позовної давності у цій справі, правомірно здійснив її обрахування з дня, коли ПАТ "Старокиївський Банк", правонаступником якого є позивач у справі № 910/2094/21, довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, апеляційний господарський суд встановив, що 02.09.2014 ОСОБА_1 на підставі іпотечного застереження, передбаченого п. 6.7 іпотечного договору, звернув стягнення на предмет іпотеки за цим договором та зареєстрував за собою право власності на квартиру № 2-3, розташовану за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 та, що з цієї дати (02.09.2014) банк мав довідатися про вибуття майна з його власності і з цієї дати необхідно відраховувати відлік позовної давності, що не спростовно скаржником у касаційній скарзі.

З огляду на пропуск позивачем позовної давності, ним на обґрунтування поважності причин її пропуску зазначено ч. 5 ст. 267 ЦК України та такі обставини: час набуття (виникнення) у нього майнових прав на нерухоме майно, яке є предметом цього спору; необхідність набрання законної сили судовим рішенням у справі про визнання недійсним правочину, на підставі якого нерухоме майно вибуло з володіння ПАТ "Старокиївський Банк", правонаступником якого є позивач. Верховний Суд, досліджуючи доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що наведеним позивачем причинам пропуску позовної давності була надана оцінка судом апеляційної інстанції, на підставі чого суд не встановив, що вони є поважними. Доводи скаржника в касаційній скарзі фактично зводяться до надання іншої оцінки обставинам звернення позивача з цим позовом з пропуском позовної давності, ніж була зроблена апеляційним господарським судом та до наведення додаткових причин її пропуску, які не заявлялися до судів попередніх інстанцій, що не може бути предметом касаційного перегляду з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України.

Отже, за наявності підстав для задоволення позову (в цій частині судове рішення апеляційного господарського суду не переглядається Верховним Судом відповідно до норм ст. 300 ГПК України) та з огляду на пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої просив відповідач у відзиві (а. с. 52-56, т. 1), причини пропуску якої апеляційний господарський суд не визнав поважними, а доводи скаржника в цій частині зводяться саме до переоцінки таких причин, апеляційний господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову через пропуск позивачем позовної давності щодо звернення із цим позовом.

Проаналізувавши висновки, викладені апеляційним господарським судом в оскаржуваній постанові, Верховний Суд дійшов висновку, що вони не суперечать висновкам Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладеним, серед іншого, у постановах від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 02.08.2023 у справі № 910/19914/21 з огляду на таке.

Так, у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 Верховний Суд сформулював висновок, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. У справі № 922/1467/19 суд встановив, що після закриття провадження у справі згідно з ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 13.05.2019 позивач вже 17.05.2019 звернувся до суду з позовом в межах справи № 922/1467/19, тобто через кілька днів після того, як дізнався, що даний спір підвідомчий Господарському суду Харківської області.

У постанові від 02.08.2023 у справі № 910/19914/21, на яку скаржник посилається на обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що із встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що причини пропуску позовної давності у даному випадку пов`язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від позивача, а й від обставин, які знаходяться поза межами його контролю, зокрема, як з фактом прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 16.02.2021 у справі 910/2861/18 із вказівкою про неефективність обраного позивачем способу захисту, так із фактом перереєстрації спірного майна за відповідачем.

На відміну від вказаних вище скаржником справ у справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції було враховано висновки щодо застосування позовної давності, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 914/3224/16 та, відповідно, виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.04.2023 у справі № 910/2094/21 та встановлено на підставі наявних у справі документів звернення позивача із цим позовом із пропуском позовної давності, причини пропуску якої суд не визнав поважними та які (причини) не є подібними як у вказаних вище справах. Крім того, жодних помилок у визначенні підвідомчості справи, яка переглядається, встановлено не було. Не встановлено і того, що пропуск позовної давності зумовили обставини, які знаходяться поза межами контролю позивача та, що вони були зумовлені саме фактом прийняття Великою Палатою Верховного Суду рішення із вказівкою про неефективність обраного позивачем способу захисту прав.

Аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, яка оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах, на які посилається скаржник. Висновки судів у цих справах були зроблені з урахуванням конкретних обставин та наявних у таких справах і оцінених судами, згідно з вимогами процесуального законодавства, доказів, а отже, застосування судами положень ст. 267 ЦК України у справах, на які посилається скаржник, залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають матеріально-правове значення у питанні застосування або, навпаки, позовної давності та визначення обставин поважності/неповажності причин її пропуску. Тобто у вказаних судових рішеннях і в постанові апеляційного господарського суду у справі, яка переглядається, не є подібними фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права щодо застосування позовної давності. З огляду на це немає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції допустив неоднакове застосування ст. 267 ЦК України.

У касаційні скарзі скаржник також посилається на неправильне застосування апеляційним господарським судом висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, який було обґрунтовано враховано на виконання вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 04.04.2023 у цій справі.

Водночас, необхідно зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а не неправильне застосування такого висновку.

Щодо посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 № 5, Верховний Суд зазначає, що в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а не постановах Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до неправильного розуміння скаржником інституту позовної давності, висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та до незгоди з наданою апеляційним господарським судом оцінкою поважності/неповажності причин звернення позивач із позовом з пропуском позовної давності та до необхідності здійснення судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

За п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанову апеляційного господарського суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування немає, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

Оскільки суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін, судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новокиївське" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі № 910/2094/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.