Рішення

від 30.08.2023 по справі 910/7079/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.08.2023Справа № 910/7079/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмікспостач" (03022, м. Київ, вул. Козацька, 122, ідентифікаційний код 44395736)

про стягнення 84 140,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмікспостач" про стягнення пені за порушення строків поставки товару в розмірі 84 140,00 грн за договором № 326/ВЗЗ-2022 від 04.07.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що з долучених позивачем до матеріалів справи заявок від 31.08.2022 та від 30.09.2022 суд позбавлений можливості встановити, хто саме отримував зазначений у заявках товар, оскільки на останніх позивачем проставлено велику кількість печаток та відміток «з оригіналом згідно», що унеможливлює прочитання написів під печатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 запропоновано позивачу подати оригінали заявок від 31.08.2022 та від 30.09.2022.

09.08.2023 через відділ діловодства суду позивачем подані оригінали заявок від 31.08.2022 та від 30.09.2022.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 10.05.2023 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена позивачу - 23.05.2023.

Поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 20.06.2023 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "за закінченням терміну зберігання".

Крім того, відповідач не скористався своїм правом, забезпеченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив у встановлений строк суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04 липня 2022 року між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмікспостач» (далі - постачальник, відповідач) було укладено договір № 326/ВЗЗ-2022 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник прийняти і оплатити такі товари.

Найменування, номенклатура, асортимент та кількість товару зазначена в додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.4 договору обсяги закупівлі товару (кількість товару) можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Згідно з п. 3.1 договору ціна договору складає 28 000 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 20% - 4 666 666,67 грн.

За умовами п. 5.1 договору розрахунки за товар, що поставляється, замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів або до 10 календарних днів у випадку поставки продовольчого товару вітчизняного виробництва (згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 № 160 «Щодо забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану»), з дати прийняття товару на склад замовника та/або на склади військових частин Національної гвардії України (товароодержувачів), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб постачальника та замовника (товароодержувача) на відповідний видатковій накладній.

У відповідності до п. 6.1 договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці замовника, яка вручається під особистий підпис постачальнику (представнику постачальника) або у разі не прибуття вищезазначених осіб, надсилається постачальнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу постачальника, зазначену в розділі 14 Договору.

У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару.

Постачальник (представник постачальника) завчасно прибуває до замовника для отримання письмової заявки.

У випадку корегування інформації яка зазначена у заявці, замовник має право здійснити таке корегування засобами зв`язку з обов`язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається не дійсним.

Згідно з п. 6.2 договору передача (приймання-дача) товару здійснюється в пунктів відвантаження замовника за адресою: АДРЕСА_1, та/або в пунктах відвантаження військових частин Національної гвардії України (товароодержувачі) визначені заявкою замовника.

Пунктом 6.3 договору узгоджено, що поставка товару здійснюється постачальником власними силами та засобами.

Відповідно до п. 6.7 договору право власності на товар переходить від постачальника до замовника (товароодержувача) після прийняття товару на склад замовника (товароодержувача), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб постачальника та замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній. Датою прийняття товару замовником (товароодержувачем) вважається дата, вказана уповноваженою особою замовника (товароодержувача) на видатковій накладній.

Пунктом 7.3.1 договору узгоджено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до п. 8.3 договору за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів замовник має право в односторонньому порядку відмовитись від цього договору в повному обсязі.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовженого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 18.04.2022 № 359/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період визначений Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», але не довше ніж до 31.12.2022 (п. 11.1 Договору).

Додатком № 1 до договору сторонами узгоджено специфікацію, відповідно до якої поставці підлягають консерви м`ясні (м`ясні блоки зі свинини) у кількості 200 000 кг. загальною вартістю 28 000 000,00 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що 31.08.2022 представник відповідача на підставі довіреності Веретельник Р.М. отримав під підпис, зроблений власноруч, заявку позивача від 31.08.2022 № 78/8/2-1399, про необхідність поставки товару:

- в кількості 10 000 кг у строк до 09.09.2022;

- в кількості 10 000 кг у строк до 14.09.2022;

- в кількості 20 000 кг у строк до 20.09.2022;

- в кількості 20 000 кг у строк до 23.09.2022;

- в кількості 20 000 кг у строк до 23.09.2022;

- в кількості 22 000 кг у строк до 30.09.2022.

Проте товар, визначений заявкою позивача від 31.08.2022 № 78/8/2-1399, поставлений відповідачем з порушенням строків.

Також позивач зазначає, що 04.10.2022 представник відповідача на підставі довіреності Павліченко В.О. отримав під підпис, зроблений власноруч, заявку позивача від 30.09.2022 № 78/8/2-1664, про необхідність поставки товару:

- в кількості 20 000 кг у строк до 07.10.2022;

- в кількості 13 000 кг у строк до 10.10.2022;

- в кількості 10 000 кг у строк до 17.10.2022;

- в кількості 10 000 кг у строк до 18.10.2022;

- в кількості 10 000 кг у строк до 19.10.2022;

- в кількості 10 000 кг у строк до 20.10.2022;

- в кількості 15 000 кг у строк до 24.10.2022;

- в кількості 10 000 кг у строк до 25.10.2022.

Проте товар, визначений заявкою позивача від 30.09.2022 № 78/8/2-1664, поставлений відповідачем з порушенням строків.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідно до частини другої статті 231 Господарського кодексу України та пункту 8.3. договору розмір пені за порушення строків поставки товару згідно заявок позивача становить 84 140,00 грн на підставі проведеного позивачем розрахунку.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Як визначено ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 1. ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами статті ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписом частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Положеннями частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Дослідивши наявну в матеріалах справи заявку позивача № 78/8/2-1399 від 31.08.2022, судом встановлено, що на останній міститься напис, здійснений від руки.

Однак встановити прізвище отримувача та належність підпису останнього суд не вбачає за можливе.

Крім того, заявка № 78/8/2-1399 від 31.08.2022 не містить дати отримання відповідачем, що унеможливлює встановлення факту порушення відповідачем строків поставки, передбачених укладеним між сторонами договором.

Разом з тим, доказів направлення позивачем такої заявки відповідачу, як передбачено пунктом 6.1. договору, рекомендованим листом з повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладення матеріали справи не містять.

Зважаючи на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів вручення відповідачу заявки № 78/8/2-1399 від 31.08.2022 на виконання умов договору ані безпосередньо уповноваженому представнику, ані поштовим зв`язком, а тому суд дійшов висновку про те, що відповідачем не було порушено строків поставки товару, оскільки відповідний перебіг строку не розпочинався.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 49 000,00 грн пені задоволенню не підлягають, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем заявки № 78/8/2-1399 від 31.08.2022 за укладеним між сторонами спору договором, яка передбачає дати і місце поставки товару за договором (специфікацією до договору), відповідно неможливо застосувати відповідальність за порушення строків поставки, які не встановлені.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 у справі № 910/3778/23.

04.10.2023 року представником відповідача отримано заявку від 30.09.2022, у якій визначено місця постачання, кількість товару та дати поставки товароодержувачу, зокрема, товар в кількості 20 000 кг у строк до 07.10.2022; в кількості 13 000 кг у строк до 10.10.2022; в кількості 10 000 кг у строк до 17.10.2022; в кількості 10 000 кг у строк до 18.10.2022; в кількості 10 000 кг у строк до 19.10.2022; в кількості 10 000 кг у строк до 20.10.2022; в кількості 15 000 кг у строк до 24.10.2022 та в кількості 10 000 кг у строк до 25.10.2022.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, товар згідно видаткових накладних № ПФ-0005871 від 12.10.2022 на загальну суму 2 800 000,00 грн, № ПФ-0005899 від 18.10.2022 на загальну суму 1 820 000,00 грн, № ПФ-0005977 від 26.10.2022 на загальну суму 1 400 000,00 грн, № ПФ-0005917 від 19.10.2022 на загальну суму 1 400 000,00 грн, поставлено із порушенням узгоджених строків.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

У відповідності до п. 8.3 Договору за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів замовник має право в односторонньому порядку відмовитись від цього Договору в повному обсязі.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб`єктів господарювання за порушення господарських зобов`язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов`язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання, а не лише грошового.

При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 35 140,00 грн, суд вважає його арифметично вірним, відтак, з урахуванням фактичних обставин справи, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 35 140,00 грн.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмікспостач" на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 35 140,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмікспостач" (03022, м. Київ, вул. Козацька, 122, ідентифікаційний код 44395736) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) пеню у розмірі 35 140 (тридцять п`ять тисяч сто сорок) грн 00 коп. та 1 120 (одна тисяча сто двадцять) грн 94 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.08.2023

Суддя І.О. Андреїшина