Постанова

від 30.08.2023 по справі 910/11673/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2023 р. Справа№ 910/11673/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНВЕСТ ГРУП"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023

у справі № 910/11673/22 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНВЕСТ ГРУП"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Укренергопром"

про стягнення 2 148 095,82 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Оболонської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНВЕСТ ГРУП" (далі - Товариство) про стягнення 2 148 095,82 грн за використання земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:78:122:0004 площею 0,4989 га, розташованої за адресою: місто Київ, провулок Куренівський, 15, (далі - земельна ділянка), у період з 28.01.2019 по 31.12.2021, без укладання договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого на те права, не сплачуючи за користування нею коштів, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок власника - Київської міської ради, зберіг у себе кошти, які повинен був сплатити за користування нею в порядку статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2023 залучено до участі у справі №910//11673/22 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Приватне акціонерного товариства "Укренергопром" (далі - ПрАТ "Укренергопром").

Рішенням Господарського міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/11673/22 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Товариства на користь Ради безпідставно збережені кошти за користування зазначеною земельною ділянкою у розмірі 2 148 095,82 грн, а на користь Оболонської окружної прокуратури міста Києва судовий збір у розмірі 32 221,44 грн.

Рішення вмотивовано користуванням спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, внаслідок чого відповідач за рахунок власника земельної ділянки (Ради) зберіг у себе кошти, які мав сплатити за фактичне користування нею, відтак в силу приписів частини 1 статті 1212 ЦК України останній зобов`язаний повернути вказані кошти позивачеві.

Суд погодився з наведеним прокурором розрахунком суми безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 2 148 095,82 грн за період з 28.01.2019 по 31.12.2021, виходячи з вартості земельної ділянки згідно з її нормативною грошовою оцінкою у розмірі 20630726,45 грн та орендної ставки 5%, визначеної від виду економічної діяльності відповідача.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник вказав на відсутність заборгованості за користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:78:122:0004 площею 0,4989 га, оскільки відповідні платежі сплачувалися ПрАТ "Укренергопром" та були компенсовані останньому відповідачем на підставі договору від 20.02.2013 №2-03Д, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться у матеріалах даної справи; у ПрАТ "Укренергопром" відсутні й податковий борг по платі за землю до бюджету міста Києва; орендарем зазначеної земельної ділянки є третя особа на підставі договору оренди земельної ділянки №78-6-00270 від 07.04.2005, який після закінчення строку його дії був поновлений; незважаючи на неодноразові звернення відповідача, Рада не укладала з відповідачем договору оренди; Прокурором не надано належних та допустимих доказів наявності підстав представництва Ради в суді, а також не обґрунтовано в чому полягає порушення прав позивача; Прокурором невірно визначено розмір орендної ставки.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Андрієнка В.В., суддів Буравльова С.І., Шапрана В.В.

Колегією суддів 25.05.2023 заявлено самовідвід з підстави порушення порядку визначення суддів для розгляду справи № 910/11673/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 заяву суддів Андрієнка В.В., Шапрана В.В. та Буравльова С.І. про самовідвід у справі №910/11673/22 задоволено. Справу №910/11673/22 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/413/23 від 25.05.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/11673/22.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2023 апеляційну скаргу у справі №910/11673/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Кравчука Г.А., Агрикової О.В.

Службовою запискою головуючого судді та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1953/23 від 30.05.2023 у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А., який входить до складу колегії суддів, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/11673/22.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/11673/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів ОСОБА_1., Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11673/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі № 910/11673/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

12.06.2023 матеріали справи № 910/11673/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/11673/22 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

19.06.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Вказана заява була передана головуючому судді після виходу з відпустки 03.07.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 поновлено Товариству пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/11673/22 та відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою. Розгляд апеляційної скарги призначено на 30.08.2023 та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 24.07.2023. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/11673/22.

Прокурор скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Прокурор зауважив, що порушення інтересів держави полягає у невиконанні відповідачем вимог земельного законодавства, що призводить до безоплатного користування останнім земельною ділянкою комунальної власності площею 0,4989 га з кадастровим номером 8000000000:78:122:0004 та збереженням без достатньої правової підстави за рахунок власника землі (територіальної громади міста Києва ) коштів у розмірі 2 148 095,82 грн; нездійснення Радою своїх повноважень по захисту державних інтересів, що відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення даного позову з метою захисту інтересів держави; Прокурор звернувся до суду у порядку, визначеному чинним законодавством України; після закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки №78-6-00270 від 07.04.2005, та який не був пролонгований, ПрАТ "Укренергомпром" втратило правовий статус орендаря вказаної земельної ділянки з 2015 року; безпідставним є посилання третьої особи на лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 13.06.2018 №ЛПВ-28041, як доказ пролонгації договору оренди земельної ділянки №78-6-00270 від 07.04.2005, оскільки у ньому відсутня інформація щодо якої саме земельної ділянки необхідно поновити дані щодо нормативної грошової оцінки; Товариство є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, оскільки на ній розташоване його нерухоме майно, а тому є належним відповідачем у даній справі; при розрахунку орендної плати Прокурором взято за основу нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за 2020-2021 роки, яка складала 20 630 726,45 грн, та орендну ставку у розмірі 5%, яка визначена на підставі Додатку №11 до рішення Ради "Про бюджет міста Києва на 2019 рік" від 13.12.2018 №416//6467, виходячи з виду економічної діяльності відповідача - "надання в оренду й експлуатацію".

Службовою запискою головуючого судді та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 13.07.2023 №708/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11673/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 апеляційну скаргу Товариства у справі № 910/11673/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/11673/22 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П. Цією ж ухвалою призначено розгляд вказаної апеляційної скарги відповідача на 30.08.2023.

У судове засідання 30.08.2023 третя особа явку свого уповноваженого представника не забезпечила, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляла.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З метою повідомлення ПрАТ "Укренергопром" про розгляд апеляційної скарги та про його право подати відзив на вказану апеляційну скаргу, копія ухвали суду від 04.07.2023 про відкриття апеляційного провадження була направлена на його електронну адресу.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення третьої осби про розгляд апеляційної скарги.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі №761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв та не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначеного учасника справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 30.08.2023 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив вимоги апеляційної скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Прокурор та представник позивача заперечили проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просили відмовити у її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

30.08.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.10.2022 за №312571237, 24.11.2015 за Товариством на підставі договору купівлі-продажу від 11.12.2006, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рижою О.В. за №1562, зареєстровано право власності на майновий комплекс загальною площею 4 044,9 кв.м., який розташований за адресою: місто Київ, провулок Куренівський, 15 та знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004, загальною площею 0,4989 га.

Однак, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно речові права відповідача на земельну ділянку площею 0,4989 га за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004 по провулку Куренівському, 15 у місті Києві не зареєстровані.

В свою чергу, право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,4989 га за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004 зареєстроване 28.01.2019 за територіальною громадою в особі Київської міської ради.

Доказів прийняття Київською міською радою будь-яких рішень про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004 у власність чи користування відповідачем матеріали справи не містять.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві №17389/5/26-15-12-07-05 від 11.08.2022 Товариство (податковий номер 34696042) податкові декларації зі сплати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) 2019-2022 роки до ДПІ не подавались.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Ради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати на підставі статті 1212 ЦК України, Прокурор зазначив, що Товариство, не оформивши право власності або користування на земельну ділянку площею 0,4989 га за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004 по провулку Куренівському, 15 у місті Києві, на якій розташоване та зареєстроване на праві власності нерухоме майно, є фактичним користувачем вказаної земельної ділянки та використовує її без достатніх на те правових підстав.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Виходячи з приписів статей 122, 123, 124 ЗК Кодексу, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду нормативно визначений статтею 120 ЗК України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Отже, як убачається із положень статті 120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

При цьому, згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 при розгляді справи № 922/2060/20 з подібними правовідносинами, де серед інших встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 24, 25, т. 2, а.с. 131, 132), земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:78:122:0004 площею 0,4989 га належить до комунальної власності - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

Також судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 841688780000, загальною площею 4 044,9 кв.м), розміщеного на відповідній земельній ділянці по провулку Куренівському, 15 у місті Києві, на підставі договору купівлі-продажу від 11.12.2006 (т. 1, а.с. 30-35), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рижою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1562, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 26, 27).

З матеріалів справи №910/11673/22, зокрема, листів від 08.09.2022 №05708-10848 (т. 1, а.с. 53), від 14.09.2022 №0570202/2-11117 (т. 1, а.с. 61, 62) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та письмових пояснень Ради у (т. 2. а.с. 143, 144), вбачається та не заперечувалося самим відповідачем, що позивачем не приймалося рішення про передачу вказаної земельної ділянки в оренду відповідачу, договір оренди зазначеної земельної ділянки не був укладений та не було зареєстровано відповідне право користування.

Отже, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою Товариством.

Крім того, у матеріалах справи №910/11673/22 відсутні докази існування на спірній земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності інших осіб.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач користувався земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:78:122:0004, площею 0,4989 га по провулку Куренівському, 15 у місті Києві), на якій розташоване нерухоме майно, що належить останньому на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.

Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондиційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової

Набуте відповідачем право власності на нежитлову будівлю, тобто нерухоме майно (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення), є органічно і нерозривно пов`язаним з цією земельною ділянкою, а тому набуття відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Отже, відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем у володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 і №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.

Згідно із частинами 1- 5 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, на якій розташований належний відповідачеві об`єкт нерухомого майна, і за користування якою Прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована з 07.04.2005 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер 8000000000:78:122:0004, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, а зареєстрована за Радою - 28.01.2019.

Відтак, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу, грошову оцінку.

Як було зазначено раніше, згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на нерухоме майно по провулку Куренівському, 15 у місті Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 841688780000, загальною площею 4044,9 кв.м) із 24.11.2015 зареєстровано за Товариством на підставі договору купівлі-продажу від 11.12.2006, зареєстрованого в реєстрі за № 1562. Зазначена нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,4989 га, кадастровий номер 8000000000:78:122:0004.

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач, як власник вказаного майна, є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок здійснювати плату за користування земельною ділянкою, на якій це майно знаходиться.

Як вже зазначалось вище та встановлено судом, позивачем не приймалося рішення про передачу вказаної земельної ділянки в оренду відповідачу, договір оренди зазначеної земельної ділянки не був укладений та не було зареєстровано відповідне право користування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, у спірний період із 01.11.2019 по 31.12.2021 користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою (без достатніх правових підстав), зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою комунальної власності, а тому зобов`язаний повернути ці кошти у вигляді орендної плати власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

У своїй апеляційній скарзі Товариство вказує, що у нього відсутня заборгованість зі сплати орендної плати за земельну ділянку за період 2019-2021 роки, оскільки відповідні кошти сплачувалася третьою особою на підставі договору оренди земельної ділянки №78-6-00270 від 25.03.2005 та компенсувались відповідачем останній на підставі договору №2-03Д компенсації витрат зі сплати орендної плати за землю від 20.02.2013.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з вищенаведеними запереченнями апелянта з огляну на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 25.03.2005 між Радою та ПрАТ "Укренергопром" було підписано договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець за актом приймання-передачі передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку по провулку Куренівському, 15 в Оболонському районі міста Києва, розміром 0,4989 га, кадастровий номер 8000000000:78:122:0004 (т. 2, а.с. 5-13).

Вказаний договір оренди зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про що зроблено запис від 07.04.2005 за №78-6-00270 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до пункту 3.1. договору оренди його укладено на 10 років.

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 7.1. договору оренди).

За статтею 18 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення договору) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина 1 статті 210 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 4 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Таким чином, договір оренди було укладено 07.04.2005, а останнім днем його дії було 07.04.2015.

Згідно з пунктом 11.3. договору оренди він припиняється, зокрема, в разі закінчення строку на який його було укладено.

Пунктом 11.7. договору оренди передбачено умови поновлення договору, а саме: після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії цього договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію.

Процедура поновлення договорів оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва (на момент закінчення строку дії договору оренди) регулювалась статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Відповідно до частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Наведені положення узгоджуються із загальною нормою частиною 1 статті 777 ЦК України, яка передбачає, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами 2-5 цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності) або уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Передбачені у частинах 1-5 і 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" підстави для поновлення договору оренди землі не пов`язані між собою, але у будь-якому випадку поновлення договору оренди землі здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, яка має бути укладена протягом одного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи та було правильно встановлено місцевим господарським судом, ПрАТ "Укренергопром" листами за вих. №17/04 від 17.04.2015 (т. 2, а.с. 263) та вих. №26/04-17 від 24.04.2015 (т. 2, а.с. 264) повідомив Раду про те, що він як орендар не має наміру поновлювати договір оренди земельної ділянки від 25.03.2005 за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004, та готовий повернути вказану земельну ділянку у володіння та користування орендодавцю, в зв`язку з закінченням строку дії договору оренди та в зв`язку з тим, що не володіє жодним нерухомим майном, розташованим на вказаній земельній ділянці, а будівля, яка на ній знаходиться, належить на праві власності іншій юридичній особі - Товариству.

Отже, враховуючи викладене вище, оскільки орендар (третя особа) не звертався до орендодавця з клопотанням про поновлення договору оренди, а навпаки відмовився від його поновлення, рішення позивачем про поновлення строку дії договору не приймалося, а також відповідна додаткова угода про поновлення договору оренди земельної ділянки між позивачем та третьою особою не укладалася, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004 припинив свою дію 07.04.2015, внаслідок закінчення строку, на який було укладено договір.

Крім цього, колегія суддів також критично ставиться на посилання третьої особи відносно того, що Радою вчинялися дії, які свідчать про пролонгацію договору оренди землі на наступний строк так як у червні 2018 року на адресу третьої особи від Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради надійшов лист №ЛПВ-28041 від 13.06.2018, в якому повідомлялось про замовлення нової довідки про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки (т. 2, а.с. 92), оскільки із вказаного листа не вбачається що він стосується саме договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004. Крім того, вказаний лист носить виключно інформативний характер.

Також, судом першої інстанції встановлено, що 20.02.2013 між відповідачем та третьою особою підписано договір №2-03Д компенсації витрат зі сплати орендної плати за землю від 20.02.2013 (т. 1. а.с. 297-299), відповідно до пункту 1.1. якого ПрАТ "Укренергопром" здійснює плату за землю у вигляді орендної плати за земельну ділянку, а саме: за земельну ділянку, яка розташована за адресою: провулок Куренівській, 15 в Оболонському районі міста Києва, розміром 0,4989 га, за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004, а відповідач зобов`язується компенсувати отримувачу понесені ним витрати зі сплати орендної плати за земельну ділянку, починаючи з липня 2012 року до моменту отримання відповідачем прав на оренду земельної ділянки у порядку, зазначеному в пункті 3.1.1. договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору №2-03Д підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди земельної ділянки, який укладено між ПрАТ "Укренергопром" та Київською міською державною адміністрацією 25.03.2005, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 07.04.2005 за №78-6-00270.

На підтвердження своїх доводів, відповідачем та третьою особою було долучено до матеріалів справи копії платіжних доручень (т. 1. а.с. 118-139; т. 2, а.с. 171-262).

З платіжних доручень вбачається, що позивач перераховував третій особі грошові кошти з призначенням платежу "компенсація витрат з орендної плати згідно договору №2-ОЗД від 20.02.2013".

Колегія суддів також погоджується з позицією місцевого господарського суду, що сплата третьою особою орендної плати на підставі договору оренди, який є припиненим також не свідчить про автоматичну пролонгацію такого договору.

Крім того, колегією суддів встановлено, що третьою особою кошти згідно вищезазначених платіжних доручень сплачувалися не власнику земельної ділянки (Раді), а Управлінню Державної казначейської служби України у Оболонському районі міста Києва.

Враховуючи те, що договір оренди земельної ділянки від 25.03.2005, укладений між позивачем та третьою особою (зареєстрований 07.04.2005 за №78-6-00270), як правова підстава для сплати за договором від 20.02.2013 №2-03Д, був припинений 07.04.2015, а перераховані відповідачем кошти були сплачені третьою особою не на користь Ради, доводи Товариства про відсутність заборгованості по сплаті орендних платежів за користування спірною земельною ділянкою є необґрунтованими.

Отже, надані третьої особою та відповідачем докази не спростовують доводів Прокурора про обов`язок Товариства, як землекористувача, сплатити власнику земельної ділянки безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за використання вказаної вище земельної ділянки.

Щодо посилань апелянта на тривалий процес оформлення договору оренди спірної земельної ділянки.

З матеріалів справи №910/11673/22, зокрема, листів від 08.09.2022 №05708-10848 (т. 1, а.с. 53), від 14.09.2022 №0570202/2-11117 (т. 1, а.с. 61-62) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та письмових пояснень Ради у (т. 2. а.с. 143, 144), вбачається, що документи щодо видачі рішення Ради про оренду спірної земельної ділянки поверталися відповідачу для доопрацювання та приведення їх у відповідність до чинного законодавства.

Крім цього, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі №922/3412/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17 викладено правову позицію відносно того, що для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

За таких обставин, суд акцентує увагу, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Незалежно від наявності вини у поведінці відповідача, сам факт несплати ним за користування земельною ділянкою свідчить про реальну втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і у такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Розмір неотриманого доходу позивача Прокурором розрахований як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів) у вигляді орендної плати за землю в період з 01.11.2019 по 31.12.2021, що становить суму 2 148 095,82 грн.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Таким чином, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98-103 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Так, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.08.2022 №НВ-0000775432022 нормативно грошова оцінка земельної ділянки від 02.08.2018 земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004 становить 20 630 726,45 грн.

Відповідно до наданого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розрахунку, розмір орендної плати за фактичне використання Товариством земельної ділянки площею 0,4989 га по провулку Куренівському, 15 у Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:122:0004) за період з 28.01.2019 по 31.08.2022 становить 3 686 356,70 грн.

Зі змісту вказаного розрахунку, сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача за загальний період з 01.11.2019 по 31.12.2021 складає 2 148 095,82 грн, а саме: з 01.11.2019 по 31.12.2019 - 172 393,74 грн, з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 944 165,76 грн, з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 1 031 536,32 грн.

Розрахунок плати за користування відповідачем вказаною земельною ділянкою здійснено в розмірі 5% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням рішень Київської міської ради від 13.12.2018 №416/6467 "Про бюджет міста Києва на 2019 рік", від 12.12.2019 №456/8029 "Про бюджет міста Києва на 2020 рік" та від 24.12.2020 №24/24 "Про бюджет міста Києва на 2021 рік", копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1, а.с. 161-291), враховуючи, що вид економічної діяльності товариства визначено, як "надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна", що також підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому орендна плата за період з 01.03.2020 по 31.03.2020 не нараховувалася відповідно до пункту 52-4 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Перевіривши наданий Прокурором розрахунок, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно правильності проведеного нарахування розміру неотриманого позивачем доходу у розмірі 2 148 095,82 грн за період з 01.11.2019 по 31.12.2021

Враховуючи вищевикладене, судова колегія цілком погоджується з судом першої інстанції, який, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів, які мав би сплатити у розмірі орендної плати за її використання, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 2 148 095,82 грн безпідставно набутих грошових коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК України.

Щодо підстав представництва інтересів позивача Прокурором колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Керівник Оболонської окружної прокуратури міста Києва, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Ради, зазначив підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави те, що позивачем як органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду.

У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Використання відповідачем земельної ділянки для розміщення та експлуатації нерухомого майна без оформлення правовстановлюючих документів на землю та без сплати до місцевого бюджету обов`язкових орендних платежів, порушує інтереси територіальної громади в особі Київської міської ради, яка в даному випадку позбавлена можливості ефективно та виключно в інтересах територіальної громади розпоряджатись землями міста Києва, регулювати земельні відносини з метою створення умов для поліпшення соціальної інфраструктури міста.

При цьому інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17).

Крім того, спірні правовідносини фактично пов`язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити кошти від використання земельної ділянки, що безпосередньо стосується прав та економічних інтересів територіальної громади міста Києва.

Внаслідок невиконання відповідачем вимог закону територіальна громада міста в особі Ради тривалий час не отримує до бюджету значні кошти від використання відповідачем земельної ділянки, що негативно впливає на своєчасне фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, розвитку комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку освіти та медичного обслуговування, посилення сил оборони столиці та відновлення міських об`єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій розвитку транспорту і зв`язку, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з місцевого бюджету.

Отже, порушення інтересів держави в даному випадку полягає в невиконанні відповідачем вимог земельного законодавства, що призводить до безоплатного користування Товариством комунальною земельною ділянкою площею 0,4989 га за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004 та збереження без достатньої правової підстави за рахунок власника землі (територіальної громади міста Києва) коштів, які відповідач повинен сплатити за користування землею.

Так, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, прокурором визначено Раду.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл селищ, міст через міські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Як визначено статтею 10 Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 вищевказаного закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтями 26, 33 цього закону та статті 12 ЗК України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги статті 19 Конституції України, територіальна громада міста Києва, як власник спірної земельної ділянки, делегує Київській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Відповідно до статті 16 Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та Законом про Державний бюджет України (стаття 63 Закону).

Згідно зі статтями 10, 265 ПК України плата за землю є місцевим податком. Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України вона зараховується до бюджетів місцевого самоврядування, а отже бюджет позивача недоотримав кошти.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

Фактом неотримання коштів від орендної плати за спірну земельну ділянку місцевим бюджетом порушуються визначальні матеріальні потреби суспільства, в особі Київської територіальної громади як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку.

Таким чином, Рада є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у зазначеній сфері правовідносин.

Рада, при наявності порушень інтересів територіальної громади, а саме факту несплати відповідачем плати за користування земельною ділянкою у передбаченому законодавством розмірі, у судовому порядку не вживає відповідних заходів та не здійснює захист порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громади міста та як наслідок й інтересів держави в цілому.

Прокурор звертався з листами від 09.09.2022 за №10.55-54-4341вих-22 та від 23.10.2022 за №54-5416вих-22 про вжиття заходів по стягненню безпідставно збережених коштів з відповідача за користування земельною ділянкою площею 0,4989 га за кадастровим номером 8000000000:78:122:0004.

Проте ці листи залишені без відповідного реагування.

Така пасивна позиція зазначеного вище уповноваженого органу не відповідає вимогам законодавства та свідчить про невиконання ним своїх повноважень із захисту інтересів держави та відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.

З огляду на зазначене, судом першої інстанції вірно встановлено, що саме пасивна поведінка позивача після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі № 910/11673/22 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДІА ІНВЕСТ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/11673/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/11673/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 у справі №910/11673/22.

4. Матеріали справи №910/11673/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир