Рішення

від 29.08.2023 по справі 911/535/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2023 р.,

м. Київ

Справа № 911/535/22

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Кудінової В.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Азонекс" (02105, місто Київ, вулиця Тампере, будинок 5, офіс 211, код ЄДРПОУ 42867203)

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код ЄДРПОУ 22927045)

про визнання договору недійсним в частині,

за участю представників:

позивача: Логінов Костянтин Еваресторич;

відповідача: Гаврись Ярослав Богданович,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 18.02.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "Азонекс" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про визнання договору недійсним в частині.

Господарський суд ухвалою від 27.04.2023 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі на 23.05.2023. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

У судове засідання 23.05.2022 представники сторін не з`явились. Суд з`ясував, що у матеріалах справи містилися рекомендовані повідомлення, що підтверджують отримання позивачем та відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі № 911/535/21 від 27.04.2022.

Від представника позивача на електронну пошту суду надійшла заява про відкладення судового засідання, яка долучена до матеріалів справи та задоволена судом. Враховуючи факт ведення на території України активних бойових дій, високий рівень загрози життю та здоров`ю громадян по всій території держави суд вважав за можливе проводити розгляд справи в межах розумних строків, що дадуть можливість забезпечити безпеку учасників процесу, належну реалізацію сторонами своїх процесуальних прав та обов`язків та достатній час для можливості отримувати інформацію про рух справи. Зважаючи на це розгляд справи у підготовчому судовому засіданні було відкладено на 20.06.2022 на 14:15.

На електронну адресу суду 20.06.2022 надійшло клопотання представника позивача Ігоря Савчука про зупинення провадження у справі. Подаючи заяву про зупинення провадження у справі заявник обгрунтовував це тим, що директора та єдиного учасника було мобілізовано до Збройних Сил України. Довідкою від 19.04.2022 № 1/1012 підтверджується, що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 11.03.2022.

Заявник вказує, що внаслідок цього в директора немає змоги прибувати на судові засідання у даній справі та здійснювати, як керівник та єдиний засновник судове представництво інтересів ТОВ «Азонекс». Представник позивача Ігор Савчук просив зупинити провадження у справі з метою забезпечення принципу змагальності.

Виходячи з наведеного, враховуючи підстави які впливають на неможливість керівника позивача належним чином реалізувати свої права як учасника справи, складність комунікації суду з таким учасником справи, з метою забезпечення позивачу належного доступу до правосуддя, в умовах коли це стане для нього можливо, господарський суд Київської області зупинив провадження у справі № 911/535/22 до моменту припинення перебування ОСОБА_1 на військовій службі.

Не погоджуючись з ухвалою про зупинення провадження, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зупинення провадження у справі, порушеної за її позовом, у разі перебування керівника юридичної особи на військовій службі суперечить процесуальному закону, оскільки в розумінні вимог ч.3 с. 56 ГПК України юридична особа не позбавлена можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншим представником.

Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу відповідача скасував ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, справу № 911/535/22 вирішено надіслати до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.

Після надходження матеріалів справи № 911/535/22 до суду першої інстанції, Господарський суд Київської області продовжив розгляд справи, призначивши судове засідання на 17.07.2023 о 15:15.

У судовому засіданні 17.07.2023 був присутній представник відповідача. Відповідачем було подано відзив на позовну заяву. З огляду на цю обставину - суд встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив до наступного судового засідання, яке у порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України вирішено призначити на 31.07.2023 на 14:15 у зв`язку з відкладенням.

У судовому засіданні 31.07.2023 був присутній представник відповідача. Від представника позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, а також відповідь на відзив. Представник відповідача повідомив суд, що має намір готувати заперечення на відповідь на відзив.

Зважаючи на це, суд у порядку статті 183 ГПК України відклав розгляд справи на 14.08.2023 на 15:30, та встановив відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до наступного судового засідання.

У судовому засіданні 14.08.2023 були присутні представники позивача та відповідача.

До суду надійшли заперечення на відповідь на відзив відповідача. Суд прийняв вказані заперечення та долучив їх до матеріалів справи.

Враховуючи те, що всі необхідні заяви по суті спору у справі зібрані, суд в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.08.2023 на 17:00.

У судовому засіданні 29.08.2023 суд, заслухавши виступи сторін, дослідивши надані до суду докази, прийняв рішення у справі.

Зміст позовних вимог та обставини правовідносин сторін

Звертаючись до суду, позивач просив суд визнати недійсними пункти 10.4.3, 10.4.4, та 10.4.5 договору поставки вугілля № 11/87 від 18.11.2019, який укладено між ТОВ "Азонекс" та ПАТ "Центренерго".

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Тож в процесі розгляду справи судом з`ясовано, що між ТОВ "Азонекс", як постачальником, та ПАТ "Центренерго", як покупцем, 18.11.2019 було укладено договір за номером № 11/78 про поставку вугілля, за яким постачальник мав поставити (передати) у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію на зазначених у договорі умовах.

Пунктом 1.2 договору закріплено, що необхідні для виконання договору відомості вказуються в специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною договору. В специфікаціях вказуються (в тому числі, але не виключно) назви виробників, вантажовідправників, відокремлених підрозділів покупця (ТЕС) - вантажоотримувачів, залізничні станції відправлення, залізничні станції вантажоотримувачів, їх реквізити, а також кількість, асортимент і строки (терміни) поставки вугілля на кожну залізничну станцію призначення в залежності від потреби покупця, але в будь-якому випадку в межах загальної суми договору і терміну його дії.

Сторони в договорі погодили умови поставки (розділ 2) та приймання вугілля (розділ 3), ціну та вартість (розділ 6), умови оплати (розділ 7), права та обов`язки сторін (розділ 8), відповідальність сторін (розділ 9), реквізити сторін (розділ 12) та інші умови (розділ 10).

Пунктом 11.1 визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє по 31.03.2020, а в частині розрахунків до повного виконання.

Договір підписано та скріплено печатками сторін. З грудня 2019 року по липень 2020 року сторони уклали ряд додаткових угод, якими вносились зміни в окремі пункти договору.

Суд одразу ж зазначає, що статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач заявляв у позові вимогу скасувати наступні пункти договору:

(1) пункт 10.4.3 у випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов`язання, в результаті чого Покупець втратить право на податковий кредит за вказаними податковими накладними, Постачальник зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати відправки покупцем відповідної вимоги постачальнику сплатити покупцю грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних та компенсувати Покупцю усі пов`язані з таким порушенням збитки;

(2) пункт 10.4.4 у випадку, якщо органами державної фіскальної служби (шляхом складання повідомлення-рішення, акта перевірки, довідки або іншим способом) та/або рішенням (ухвалою, постановою тощо) суду буде зменшено податковий кредит (відмовлено в податковому кредиті) з ПДВ Покупця за податковими накладними Постачальника, зменшені витрати Покупця на вартість товарів/послуг тощо, придбаних у Постачальника, донараховано Покупцю податки, збори, обов`язкові платежі, нараховані Покупцю штрафні санкції за порушення податкового або іншого законодавства, або судом буде прийнято рішення про стягнення в дохід держави отриманого за угодою (договором), визнаною недійсною, і це буде пов`язано з:

- відсутністю реєстрації податкової накладної, розрахунку коригувань кількісних та вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- реєстрацією податкової накладної, розрахунку коригувань кількісних та вартісних показників до податкової накладної після строків, встановлених чинним законодавством України; реєстрацією податкової накладної, розрахунку коригувань кількісних та вартісних показників до податкової накладної з порушеннями чинного законодавства України; анулюванням (скасуванням) державної реєстрації Постачальника;

- виключенням Постачальника з реєстру платників ПДВ (у тому числі анулюванням свідоцтва платника ПДВ);

- господарськими відносинами Постачальника та/або його контрагентів з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, що зафіксовано в актах перевірки органів державної фіскальної служби або рішенням (ухвалою, постановою тощо) суду;

- будь-якими іншими фактами, пов`язаними з порушенням Постачальником або його контрагентами податкового або іншого законодавства, що призведе до застосування штрафних санкцій відносно Покупця з боку контролюючих органів,

Постачальник зобов`язується протягом 5 (п`яти) банківських днів, з дати відправлення Покупцем відповідної вимоги Постачальнику за його місцезнаходженням (яке вказано в Договорі), сплатити Покупцю штраф в розмірі, рівному сумі, на яку Покупцем зменшено (відмовлено) податковий кредит по ПДВ, зменшено витрати, донараховані податки, збори, обов`язкові платежі, нараховані штрафні санкції, стягнуто в дохід держави одержане за угодою (договором), визнаною недійсною;

(3) пункт 10.4.5 у випадку, якщо акт (дії) державної фіскальної служби або рішення суду (які стали підставою для виникнення зобов`язань з відшкодування збитків) надалі будуть визнані незаконними і скасовані (повністю або частково) за рішенням суду, що набрало законної сили, Покупець зобов`язаний повернути Постачальнику отримані від нього в якості штрафу грошові кошти у відповідній сумі (пропорційно, в залежності від того, в якій частині акт/дії/рішення визнані незаконними/скасовані/змінені). При цьому, якщо з Покупця фактично були стягнуті до бюджету суми донарахованих податків, зборів, штрафних санкцій, вартості отриманого за угодою (договором), то повернення Постачальнику грошових коштів здійснюється тільки після їх фактичного отримання Покупцем з бюджету і лише в розмірі суми, повернутої з бюджету.

До суду не долучено доказів щодо виконання чи невиконання сторонами умов договору чи інших відомостей, які б надали змогу суду в повній мірі оцінювати розвиток правовідносин сторін в межах зазначеної угоди з поставки вугілля. В той же час, заявлена вимога виникає поза контекстом обставин виконання сторонами договору, тож суд вважає за можливе розглядати вказаний позов за наявними матеріалами.

Підстави та обгрунтування позову

Позивач, подаючи до суду позовну заяву, відмічав, що договір повинен відповідати актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості. Разом з тим критерії визначення категорій "розумність" і "справедливість" у чинному законодавстві відсутні. ТОВ "Азонекс", з посиланням на висновки Верховного Суду, зауважило, що укладаючи договір, контрагенти повинні діяти добросовісно, дотримуватися принципу справедливості (наприклад, не вносити до договору положень, які б ставили іншу сторону в украй невигідне становище) та розумності (приміром, умовами договору повинні бути встановлені розумні строки, ціна, плата тощо).

У оскаржуваному пункті 10.4.3 Договору № 111/78 від 18.11.2019 передбачено обов`язок позивача, у випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дня виникнення податкового зобов`язання, сплатити відповідачу грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних та компенсувати покупцю усі пов`язані з таким порушенням збитки, вказав позивач. Водночас, ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1. ст. 1 ПК України).

ТОВ "Азонекс" акцентувало увагу на тому, що згідно з абз. 4-5 п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній станом на 18.11.2019) у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" було внесено зміни до абз. 4-5 п. 198.6 ст. 198 ПК України та замінено цифри "1095" на "365".

Проте, абз. 1 п. 80 підрозділу 2 розділу XX ПК України передбачено, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та які до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" протягом 1095 календарних днів з дати їх складення не були включені до податкового кредиту, включаються до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати набрання чинності зазначеним Законом, але не пізніше 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Тобто, вищенаведеними положеннями ПК України передбачено, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг можуть включені до податкового кредиту протягом 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних. Відтак, оскаржуваний п. 10.4.3. Договору № 111/78 від 18.11.2019 суперечить як положенням абз. 4-5 п. 198.6 ст. 198 ПК України, в редакції станом на дату укладення даного договору, так і суперечить чинним положенням абз. 1 п. 80 підрозділу 2 розділу XX ПК України, адже передбачає обов`язок позивача, у випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дня виникнення податкового зобов`язання, сплатити відповідачу грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних.

Зазначене, на думку позивача, порушує його права, адже за змістом п. 10.4.3 договору № 111/78 від 18.11.2019 відповідач, всупереч вищенаведеним положенням ПК України, створює штучну правову підставу для стягнення з позивача грошових коштів у сумі ПДВ, у разі відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 днів з дня виникнення податкового зобов`язання та віднесення даних грошових коштів до збитків.

Проте, віднесення вказаних грошових сум до збитків, з причини не реєстрації податкових накладних протягом 365 днів з дня виникнення податкового зобов`язання, є безпідставним, за словами позивача, адже, суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг можуть включені до податкового кредиту протягом 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних. Тобто, до спливу даного строку збитки у відповідача не виникнуть, переконаний позивач.

З огляду на зазначене, позивач вважає, що положення пункту 10.4.3 договору № 111/78 від 18.11.2019 суперечать ПК України та принципам справедливості та добросовісності, ставлять його в украй невигідне становище, адже передбачають обов`язок позивача сплачувати на користь відповідача грошові кошти у якості збитків за реальної відсутності таких збитків.

Щодо пункту 10.4.4, позивач вказав, що фактично, даним пунктом передбачається накладення на позивача штрафу за невиконання податкових обов`язків, що є безпідставним з огляду на те, що штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 ГК України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань. Зазначення сторонами у договорі про обов`язок позивача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські. Тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 ГК України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.

Тож, за переконаннями позивача, штрафні санкції можуть застосовуватись лише у разі порушення господарського зобов`язання, а не податкового зобов`язання, з огляду на що пункт 10.4.4 договору № 111/78 від 18.11.2019 суперечить положенням ГК України та підлягає визнанню недійсним. Окрім того, п 10.4.5 договору № 111/78 від 18.11.2019 також підлягає визнанню недійсним, вважає позивач, адже передбачає повернення відповідачем позивачу грошових коштів, що були сплачені у якості штрафних санкцій за п. 10.4.4 договору № 111/78 від 18.11.2019. Також, даний пункт підлягає визнанню недійсним з тієї підстави, що повернення відповідних коштів позивачу передбачається не в повному обсязі, а лише в розмірі суми повернутої з бюджету, чим порушуються принципи справедливості та добросовісності учасників господарських відносин.

Заперечення відповідача щодо позовних вимог

Оцінюючи заявлені у позові вимоги, відповідач у відзиві вказав, що при укладанні договору та узгодженні його умов сторони діяли у межах закону, скористалися наданим законодавцем правом на власний розсуд реалізувати можливість укласти договір та визначити його зміст, в тому числі врегулювали у договорі правовідносини щодо наслідків порушення постачальником обов`язку по реєстрації податкових накладних визначених п.п.10.4 10.4.5.

Відповідач зазначив, що норми ПК України вириваються позивачем із контексту та трактуються в довільній формі, а норма статті 198 взагалі не стосується ТОВ «Азонекс», як продавця товару, а визначає граничні строки за яких ПАТ «Центренерго» матиме можливість віднести сплачене ПДВ до податкового кредиту. Відповідач відмітив, що порядок та строки реєстрації податкових накладних врегульовані ст. 201 ПК України.

Подаючи відзив на позовну заяву, відповідач звертав увагу суду на позиції Верховного Суду стосовно принципу свободи договору:

вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17;

невідповідність чи суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства висновок, що міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач повідомив суд, що ТОВ "Азонекс" не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на суму податку на додану вартість, сплаченого ПАТ «Центренерго» як оплату за вугілля за Договором на суму 39057236,30 грн. Порушення ТОВ "Азонекс" зобов`язання з реєстрації податкових накладних призвело до недоотримання ПАТ «Центренерго» податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 39057236,30 грн., у зв`язку із чим ПАТ «Центренерго» пред`явило до Господарського суду м. Києва відповідний позов (наразі справа №910/15060/21 зупинена до розгляду даної судової справи).

Оскільки ТОВ «Азонекс» не виконало вимог податкового законодавства, та не зареєстрував податкові накладні, ПАТ «Центренерго» був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 39057236,30 грн, відмітив відповідач.

Висновки господарського суду

Взявши до уваги позиції сторін, що були деталізовано викладені у письмовому вигляді у заявах по суті спору, оцінивши всі наведені сторонами доводи та аргументи, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів сторін вважається визнання правочину недійсним.

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У частинах 2, 3, 5 статті 203 ЦК України наведено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ГПК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно доводів позивача, узгоджені у пункті 10.4.3 договору строки суперечать абз. 4-5 п. 198.6 ПК України в редакції станом на дату укладання договору. Суд вважає за необхідне навести вказані абзаци статті 198 ПК України, у редакції, що була дійсна на момент укладання договору:

абзац 4 у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

абзац 5 суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Суд зважає на викладені в позові обставини того, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" було внесено зміни до абз. 4-5 п. 198.6 ст. 198 ПК України та замінено цифри "1095" на "365".

Також суд враховує, що абз. 1 п. 80 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України передбачено, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та які до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" протягом 1095 календарних днів з дати їх складення не були включені до податкового кредиту, включаються до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати набрання чинності зазначеним Законом, але не пізніше 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Водночас, суд погоджується з позицією відповідача щодо того, що норма статті 198 ПК України не стосується ТОВ «Азонекс», як продавця товару, а визначає граничні строки за яких ПАТ «Центренерго» матиме можливість віднести сплачений ПДВ до податкового кредиту у звітний період.

В редакції чинній на момент укладання договору пунктом 14.1.181 статті 14 ГПК України податковий кредит визначається, як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України у редакції чинній на момент укладання договору, до податкового кредиту відносяться, суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункт "а" пункт 198.1).

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Позивач ані в позові, ані у відповіді на відзив не навів інших аргументів щодо суперечності спірних пунктів договору іншим положенням ПК України, окрім статті 198, яка жодним чином не впливає на обсяг прав позивача. Суд вважає, що пункт 10.4.3 договору, і як наслідок пункти 10.4.4 та 10.4.5, не суперечать і іншим положенням ПК України. Позивачем у межах справи не наведено імперативних норм національного законодавства, що б забороняли включення до будь-якого господарського договору умов, тотожних до оспорюваних умов.

Окрім іншого, суд також бере до уваги зауваження відповідача з приводу того, що порядок та строки реєстрації податкових накладних врегульовуються статтею 201 ПК України. Слід відзначити, що в чинній на момент укладання договору редакції ПК України пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено:

при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою;

податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Розглядаючи твердження позивача, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної) не є правопорушенням у сфері господарювання, суд вважає за необхідне навести правову позицію, що міститься у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у справі N 916/334/22, де вказано наступне: факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.

Тобто, підписуючи договір поставки вугілля № 11/87 від 18.11.2019 постачальник у розділі 10 договору ("Інші умови") надав певну гарантію щодо реєстрації ним податкової накладної та погодився з наслідками відсутності реєстрації податкових накладних у строк протягом 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов`язання. Вказана гарантія сторони, в контексті наведених вище висновків Верховного Суду, є господарським зобов`язанням. Така умова забезпечувала покупцю впевненість у тому, що у нього не виникнуть збитки у зв`язку з бездіяльністю постачальника. Тож виключення такої умови шляхом визнання її недійсною може негативно вплинути на обсяг прав відповідача.

Суд відзначає, що цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, а принципи свободи договору, судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості, добросовісності та розумності належать до фундаментальних засад цивільного законодавства, тож сторони у договорі є однаково зобов`язаними виконувати як умови законодавства, так і умови такого договору.

Тож, суд погоджується з позивачем щодо необхідності дотримуватися принципів розумності та справедливості при укладенні будь-якого правочину, а також приймає позицію відповідача, що посилається на принцип свободи договору. Зазначене ґрунтується на наступному.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Оцінюючи твердження позивача про те, що оскаржувані пункти договору є несправедливими до нього, ставлять його в украй невигідне становище, суд не може погодитися з цим та не вважає, що узгоджені у договорі умови є такими, що порушують баланс інтересів сторін, є несправедливими чи нерозумними, оскільки забезпечували впевненість кожній зі сторін у діях своїх контрагентів та деталізують порядок виконання договору та суміжних обставин правовідносин. Передусім, суд вважає за можливе у цьому випадку вважати, що при укладенні договору сторони діяли в межах власної дієздатності, узгоджували умови таким чином, щоб кожна з них слугувала для досягнення мети договору (поставки вугілля) у порядку, щоб призводив до набуття кожною зі сторін договору певного кола прав, беручи на себе певне коло зобов`язань, уникаючи виникнення відхилень від договору. Оскаржувані пункти договору, в свою чергу, покликані уникати виникнення збитків, оскільки стимулюють виконання обов`язку з реєстрації податкових накладних у строк, що сторони у момент укладення договору узгодили, як доцільний, який суд вважає розумним строком, що має співвідноситися зі звітними періодами в межах податкових зобов`язань.

Таким чином, відповідач у справі, знаючи про наявність оскаржуваних пунктів договору, до моменту виникнення цього спору сподівався на виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, а позивач мав припускати, що невиконання своїх обов`язків у визначений строк потенційно може призвести до збитків іншої сторони, а також до заявлення певних грошових вимог. Дійсність будь-яких збитків кожної зі сторін не досліджується судом в межах цього провадження, суд не має в розпорядженні доказів, які б свідчили про наявність порушень спірних умов договору, але не може проігнорувати ту обставину, що спірні пункти договору покликані уникати будь-яких збитків, стимулювати позивача діяти розумно та справедливо по відношенню до свого контрагента.

В контексті справедливості та розумності умов договору суд принагідно відзначає, що оскаржувані пункти окрім строку визначають іншу обов`язкову умову для сплати покупцю грошових коштів в розмірі, що дорівнюють сумі ПДВ чи компенсанції збитків якщо в результаті нереєстрації накладних покупець втратить право на податковий кредит. Деталізований аналіз всіх оскаржуваних пунктів свідчить про те, що вони відповідають критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності та розумності.

Також реальна відсутність збитків, про яку в своїх доводах висловлюється позивач, повинна досліджуватися не лише згідно оскаржуваних пунктів договору, а відповідно до положень цивільного законодавства повністю, враховуючи вину, наявність протиправної поведінки, факт таких збитків та їх розмір, причинно наслідковий зв`язок. Твердження про украй невигідне становище сторони позивача, на думку суду, не співвідноситься з усіма аспектами доведеності будь-яких збитків, а національне законодавство захищає сторону позивача від протиправних та необґрунтованих вимог відповідача, у разі, якщо такі матимуть місце. Наведені вище висновки стосуються всіх оскаржуваних пунктів вцілому.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення і підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Суд відзначає про те, що задоволення вказаного позову не призведе по поновлення будь-яких прав позивача, оскільки вони наразі не вважаються порушеними, а може в свою чергу призвести до дисбалансу інтересів сторін, коли сторона відповідача втратить наданих їй договором обсяг прав.

За наведених вище висновків господарського суду в сукупності, судом встановлено, що оскаржувані пункти договору не підлягають визнанню недійсними відповідно до статті 215 ЦК України, вони не суперечать актам цивільного законодавства, інтересам сторін, не применшують обсяг прав позивача та узгоджені сторонами з дотриманням вимог національного законодавства. Тож суд відмовляє у задоволенні позову.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 01.09.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз