Постанова

від 08.02.2024 по справі 911/535/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2024 р. Справа№ 911/535/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 08.02.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азонекс"

на рішення Господарського суду Київської області

від 29.08.2023 (повний текст складено та підписано 01.09.2023)

у справі №911/535/22 (суддя А.Ф. Черногуз)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азонекс"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про визнання договору недійсним в частині

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 18.02.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "Азонекс" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про визнання договору недійсним в частині.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.08.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивовано тим, що оскаржувані позивачем пункти договору не підлягають визнанню недійсними відповідно до статті 215 ЦК України, вони не суперечать актам цивільного законодавства, інтересам сторін, не применшують обсяг прав позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Азонекс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2023 у справі №911/535/22 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене місцевим судом з порушенням норм матеріального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтується позов, які за своїм змістом тотожні змісту відповіді на відзив, а саме, скаржник посилається на те, що оскаржуваний п. 10.4.3 договору від 18.11.2019 №111/78 суперечить як положенням абз. 4-5 п. 198.6 ст. 198 ПК України, в редакції станом на дату укладення даного договору, так і суперечить чинним положенням абз. 1 п. 80 підрозділу 2 розділу XX ПК України, адже передбачає обов`язок позивача, у випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дня виникнення податкового зобов`язання, сплатити відповідачу грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних. Зазначене, на думку скаржника, порушує його права, адже за змістом п. 10.4.3 договору відповідач, всупереч вищенаведеним положенням ПК України створює штучну правову підставу для стягнення з позивача грошових коштів у сумі ПДВ, у разі відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 днів з дня виникнення податкового зобов`язання, та віднесення даних грошових коштів до збитків. Також скаржник зазначив, що передбачене п. 10.4.4 договору накладення штрафу за неналежне виконання умов договору в частині реєстрації подакових накладних підлягає визнанню недійсним, оскільки штрафні санкції можуть застосовуватись лише у разі порушення господарського зобов`язання, а не податкового. До того ж апелянт зазначив, що п. 10.4.5 договору також підлягає визнанню недійсним, адже передбачає повернення відповідачем позивачу грошових кошттів, що були сплачені у якості штрафних санкцій за п 10.4.4 договору, також з тієї підстави, що повернення відповідних коштів позивачу передбачається не в повному обсязі, а лише в розмірі суми повернутої з бюджету, чим порушуються принципи справедливості та добросовісності учасників господарських відносин.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2023 апеляційну скаргу у справі №911/535/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азонекс" на рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2023 у справі №911/535/22 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

Через канцелярію суду скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Азонекс" на рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2023 у справі №911/535/22 та призначено судове засідання на 08.02.2024.

Через систему "Електронний суд" 26.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судове засідання 08.02.2024 з`явились представники сторін та надали пояснення по справі.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що між ТОВ "Азонекс", як постачальником, та ПАТ "Центренерго", як покупцем, 18.11.2019 було укладено договір за номером № 11/78 про поставку вугілля, за яким постачальник мав поставити (передати) у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію на зазначених у договорі умовах.

Позивач заявляв у позові вимогу скасувати наступні пункти договору:

(1) пункт 10.4.3 у випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов`язання, в результаті чого Покупець втратить право на податковий кредит за вказаними податковими накладними, Постачальник зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати відправки покупцем відповідної вимоги постачальнику сплатити покупцю грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних та компенсувати Покупцю усі пов`язані з таким порушенням збитки;

(2) пункт 10.4.4 у випадку, якщо органами державної фіскальної служби (шляхом складання повідомлення-рішення, акта перевірки, довідки або іншим способом) та/або рішенням (ухвалою, постановою тощо) суду буде зменшено податковий кредит (відмовлено в податковому кредиті) з ПДВ Покупця за податковими накладними Постачальника, зменшені витрати Покупця на вартість товарів/послуг тощо, придбаних у Постачальника, донараховано Покупцю податки, збори, обов`язкові платежі, нараховані Покупцю штрафні санкції за порушення податкового або іншого законодавства, або судом буде прийнято рішення про стягнення в дохід держави отриманого за угодою (договором), визнаною недійсною, і це буде пов`язано з:

- відсутністю реєстрації податкової накладної, розрахунку коригувань кількісних та вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- реєстрацією податкової накладної, розрахунку коригувань кількісних та вартісних показників до податкової накладної після строків, встановлених чинним законодавством України; реєстрацією податкової накладної, розрахунку коригувань кількісних та вартісних показників до податкової накладної з порушеннями чинного законодавства України; анулюванням (скасуванням) державної реєстрації Постачальника;

- виключенням Постачальника з реєстру платників ПДВ (у тому числі анулюванням свідоцтва платника ПДВ);

- господарськими відносинами Постачальника та/або його контрагентів з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, що зафіксовано в актах перевірки органів державної фіскальної служби або рішенням (ухвалою, постановою тощо) суду;

- будь-якими іншими фактами, пов`язаними з порушенням Постачальником або його контрагентами податкового або іншого законодавства, що призведе до застосування штрафних санкцій відносно Покупця з боку контролюючих органів,

Постачальник зобов`язується протягом 5 (п`яти) банківських днів, з дати відправлення Покупцем відповідної вимоги Постачальнику за його місцезнаходженням (яке вказано в Договорі), сплатити Покупцю штраф в розмірі, рівному сумі, на яку Покупцем зменшено (відмовлено) податковий кредит по ПДВ, зменшено витрати, донараховані податки, збори, обов`язкові платежі, нараховані штрафні санкції, стягнуто в дохід держави одержане за угодою (договором), визнаною недійсною;

(3) пункт 10.4.5 у випадку, якщо акт (дії) державної фіскальної служби або рішення суду (які стали підставою для виникнення зобов`язань з відшкодування збитків) надалі будуть визнані незаконними і скасовані (повністю або частково) за рішенням суду, що набрало законної сили, Покупець зобов`язаний повернути Постачальнику отримані від нього в якості штрафу грошові кошти у відповідній сумі (пропорційно, в залежності від того, в якій частині акт/дії/рішення визнані незаконними/скасовані/змінені). При цьому, якщо з Покупця фактично були стягнуті до бюджету суми донарахованих податків, зборів, штрафних санкцій, вартості отриманого за угодою (договором), то повернення Постачальнику грошових коштів здійснюється тільки після їх фактичного отримання Покупцем з бюджету і лише в розмірі суми, повернутої з бюджету.

Позивач, подаючи до суду позовну заяву, посилався на те, що договір повинен відповідати актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості. Разом з тим критерії визначення категорій "розумність" і "справедливість" у чинному законодавстві відсутні. ТОВ "Азонекс", з посиланням на висновки Верховного Суду, зауважило, що укладаючи договір, контрагенти повинні діяти добросовісно, дотримуватися принципу справедливості (наприклад, не вносити до договору положень, які б ставили іншу сторону в украй невигідне становище) та розумності (приміром, умовами договору повинні бути встановлені розумні строки, ціна, плата тощо).

В оскаржуваному пункті 10.4.3 договору № 111/78 від 18.11.2019 передбачено обов`язок позивача, у випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дня виникнення податкового зобов`язання, сплатити відповідачу грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних та компенсувати покупцю усі пов`язані з таким порушенням збитки, вказав позивач. Водночас, ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1. ст. 1 ПК України).

ТОВ "Азонекс" акцентувало увагу на тому, що згідно з абз. 4-5 п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній станом на 18.11.2019) у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" було внесено зміни до абз. 4-5 п. 198.6 ст. 198 ПК України та замінено цифри "1095" на "365".

Проте, абз. 1 п. 80 підрозділу 2 розділу XX ПК України передбачено, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та які до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" протягом 1095 календарних днів з дати їх складення не були включені до податкового кредиту, включаються до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати набрання чинності зазначеним Законом, але не пізніше 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Тобто, вищенаведеними положеннями ПК України передбачено, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг можуть бути включені до податкового кредиту протягом 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних. Відтак, оскаржуваний п. 10.4.3. договору № 111/78 від 18.11.2019 суперечить як положенням абз. 4-5 п. 198.6 ст. 198 ПК України, в редакції станом на дату укладення даного договору, так і суперечить чинним положенням абз. 1 п. 80 підрозділу 2 розділу XX ПК України, адже передбачає обов`язок позивача, у випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дня виникнення податкового зобов`язання, сплатити відповідачу грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних.

Зазначене, на думку позивача, порушує його права, адже за змістом п. 10.4.3 договору № 111/78 від 18.11.2019 відповідач, всупереч вищенаведеним положенням ПК України, створює штучну правову підставу для стягнення з позивача грошових коштів у сумі ПДВ, у разі відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 днів з дня виникнення податкового зобов`язання та віднесення даних грошових коштів до збитків.

Проте, віднесення вказаних грошових сум до збитків, з причини не реєстрації податкових накладних протягом 365 днів з дня виникнення податкового зобов`язання, є безпідставним, за словами позивача, адже, суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг можуть включені до податкового кредиту протягом 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних. Тобто, до спливу даного строку збитки у відповідача не виникнуть, переконаний позивач.

З огляду на зазначене, позивач вважає, що положення пункту 10.4.3 договору № 111/78 від 18.11.2019 суперечать ПК України та принципам справедливості та добросовісності, ставлять його в украй невигідне становище, адже передбачають обов`язок позивача сплачувати на користь відповідача грошові кошти у якості збитків за реальної відсутності таких збитків.

Щодо пункту 10.4.4, позивач вказав, що фактично, даним пунктом передбачається накладення на позивача штрафу за невиконання податкових обов`язків, що є безпідставним з огляду на те, що штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 ГК України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань. Зазначення сторонами у договорі про обов`язок позивача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські. Тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 ГК України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.

Тож, за переконаннями позивача, штрафні санкції можуть застосовуватись лише у разі порушення господарського зобов`язання, а не податкового зобов`язання, з огляду на що пункт 10.4.4 договору № 111/78 від 18.11.2019 суперечить положенням ГК України та підлягає визнанню недійсним. Окрім того, п 10.4.5 договору № 111/78 від 18.11.2019 також підлягає визнанню недійсним, вважає позивач, адже передбачає повернення відповідачем позивачу грошових коштів, що були сплачені у якості штрафних санкцій за п. 10.4.4 договору № 111/78 від 18.11.2019. Також, даний пункт підлягає визнанню недійсним з тієї підстави, що повернення відповідних коштів позивачу передбачається не в повному обсязі, а лише в розмірі суми повернутої з бюджету, чим порушуються принципи справедливості та добросовісності учасників господарських відносин.

Оцінюючи заявлені у позові вимоги, відповідач у відзиві вказав, що при укладанні договору та узгодженні його умов сторони діяли у межах закону, скористалися наданим законодавцем правом на власний розсуд реалізувати можливість укласти договір та визначити його зміст, в тому числі врегулювали у договорі правовідносини щодо наслідків порушення постачальником обов`язку по реєстрації податкових накладних визначених п. п. 10.4.3, 10.4.4 10.4.5.

Відповідач зазначив, що норми ПК України вириваються позивачем із контексту та трактуються в довільній формі, а норма статті 198 взагалі не стосується ТОВ "Азонекс", як продавця товару, а визначає граничні строки за яких ПАТ "Центренерго" матиме можливість віднести сплачене ПДВ до податкового кредиту. Відповідач відмітив, що порядок та строки реєстрації податкових накладних врегульовані ст. 201 ПК України.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач повідомив суд, що ТОВ "Азонекс" не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на суму податку на додану вартість, сплаченого ПАТ "Центренерго" як оплату за вугілля за договором на суму 39057236,30 грн. Порушення ТОВ "Азонекс" зобов`язання з реєстрації податкових накладних призвело до недоотримання ПАТ "Центренерго" податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 39057236,30 грн., у зв`язку із чим ПАТ "Центренерго" пред`явило до Господарського суду м. Києва відповідний позов (наразі справа № 910/15060/21 зупинена до розгляду даної судової справи).

Оскільки ТОВ "Азонекс" не виконало вимог податкового законодавства, та не зареєстрував податкові накладні, ПАТ "Центренерго" був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 39057236,30 грн відмітив відповідач.

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У частинах 2, 3, 5 статті 203 ЦК України наведено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ГПК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Невідповідність чи суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України).

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторонни є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 2, 3 ст. 6 ЦК України, передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, принцип свободи договору відповідно до наведених статей є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Сторони у цьому випадку діяли в межах закону, а саме скористалися наданим законодавцем правом на власний розсуд реалізувати можливість укласти договір та визначити його зміст, у тому числі врегулювали у договорі правові наслідки порушення позивавачем обов`язку по реєстрації податкових накладних визначених п.п.10.4.3. - 10.4.5 договору.

Так, позивач із посиланням на абз. 4-5 п. 198.6 ст. 198 ПК України, зазначив, що умови договору, а саме обов`язок у строк 365 днів зареєструвати податкові накладні, порушує права позивача, оскільки на його думку сума ПДВ сплачена у зв`язку із придбанням товару, ПАТ "Центренерго" може бути включена до податкового кредиту протягом 1095 днів, тобто до спливу даного строку збитки у відповідача не виникають.

Відповідно до абз.3 п. 198.6. ст. 198 ПК України, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до абз.4 п. 198.6. ст. 198 ПК України, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування (в редакції, що була чинна на момент укладення договору - протягом 1095 календарних днів).

Відповідно до абз.5 п. 198.6. ст. 198 ПК України, Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних (в редакції що була чинна на момент укладення договору - протягом 1095 календарних днів).

Суд зважає на викладені в позові обставини того, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" було внесено зміни до абз. 4-5 п. 198.6 ст. 198 ПК України та замінено цифри "1095" на "365".

Також суд враховує, що абз. 1 п. 80 підрозділу 2 розділу XX ПК України передбачено, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та які до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" протягом 1095 календарних днів з дати їх складення не були включені до податкового кредиту, включаються до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати набрання чинності зазначеним Законом, але не пізніше 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Окрім того, колегія суддів враховує доводи відповідача викладені у відзиві на позов та у відзиві на апеляційну скаргу, стосовно того, що стаття 198 ПК України регулює право платника податків, отримувача товарів/робіт (ПАТ "Центренерго") віднести сплачене ПДВ згідно зареєстрованих податкових накладних до податкового кредиту, при цьому таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної (в редакції, що була чинна на момент укладення договору - протягом 1095 календарних днів).

Статтею 198 ПК України в редакції чинній на момент укладання договору, до податкового кредиту відносяться, суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункт "а" пункт 198.1).

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Апеляційним судом враховано, що позивачем не наведено інших аргументів щодо суперечності спірних пунктів договору іншим положенням ПК України, окрім статті 198, яка, як вище встановлено судом, жодним чином не впливає на обсяг прав позивача. Суд вважає, що пункт 10.4.3 договору, і як наслідок пункти 10.4.4 та 10.4.5, не суперечать і іншим положенням ПК України. Позивачем у межах справи не наведено імперативних норм національного законодавства, які б забороняли включення до будь-якого господарського договору умов, тотожних до оспорюваних умов.

Порядок та строки реєстрації податкових накладних врегульовані ст. 201 Податкового кодексу України.

Згідно п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

За твердженням відповідача пункт 10 договору, був узгоджений між сторонами з метою недопущення з боку ТОВ "Азонекс" порушення норм податкового законодавства в контексті реєстрації податкових накладних, та недопущення втрати можливості ПАТ "Центренерго" віднести сплачений за продукцію ПДВ (який входить у вартість вугілля) до податкового кредиту.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підписуючи договір поставки вугілля № 11/87 від 18.11.2019 постачальник у розділі 10 договору ("Інші умови") надав певну гарантію щодо реєстрації ним податкової накладної та погодився з наслідками відсутності реєстрації податкових накладних у строк протягом 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов`язання. Вказана гарантія сторони, є господарським зобов`язанням. Така умова забезпечувала покупцю впевненість у тому, що у нього не виникнуть збитки у зв`язку з бездіяльністю постачальника. Тож виключення такої умови шляхом визнання її недійсною може негативно вплинути на обсяг прав відповідача. Оскаржувані позивачем пункти договору, в свою чергу, покликані уникати виникнення збитків, оскільки стимулюють виконання обов`язку з реєстрації податкових накладних у строк, що сторони у момент укладення договору узгодили, як доцільний, який суд вважає розумним строком, що має співвідноситися зі звітними періодами в межах податкових зобов`язань.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не було доведено належними засобами доказування в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України наявність порушеного права оскаржуваними пунктами договору.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, та захисту підлягає саме порушене право. При цьому відсутність підтвердженого факту порушення прав позивача з боку відповідача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2805/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 21.07.2020 у справі № 905/1609/19, Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 923/876/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16- ц, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Отже, Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що ТОВ "Азонекс" належним чином не обґрунтовано наявність порушеного права, оспорюваним пунктом договору від 18.11.2019 №11/78, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про визнання договору недійсним в частині не підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи позивача, дублюють його позицію викладену у позовній заяві та відповіді на відзив, подану у суді першої інстанції, з огляду на що, та враховуючи, що апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності порушеного права позивача в силу викладеного вище, доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин та не підлягають повторному відхиленню кожного аргументу.

Як вище встановлено судом, оскаржувані пункти договору не суперечать актам цивільного законодавства, інтересам сторін; договір від 18.11.2019 №11/87 є підписаним позивачем, тобто, позивач у пункті 10 надав певну гарантію щодо реєстрації ним податкової накладної та погодився з наслідками відсутності реєстрації податкових накладних у строк понад 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов`язання, тому усі твердження позивача, які останній повторно виклав у апеляційній скарзі, відхиляються апеляційним судом, оскільки не спростовують законних та обґрунтованих висновків місцевого суду.

Зазначаючи про порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, встановлених місцевим судом. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути й оцінити ті ж самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування судового рішення, що оскаржуються.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азонекс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2023 у справі №911/535/22 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Азонекс".

Матеріали справи №911/535/22 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 13.02.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир