Рішення

від 30.08.2023 по справі 522/18066/20

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

30.08.23

Справа № 522/18066/20

Провадження № 2/522/2310/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого - судді Чернявської Л.М.,

при секретарі судового засідання Купцова С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Катерининська 62» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Катерининська 62" звернулось 15.10.2020 року до Приморського районного суду міста Одеси за позовом до ОСОБА_1 про витребування із чужого незаконного володіння приміщення горища, загальної площі 150 кв.м., що знаходиться за адресою буд. АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30.06.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Куценко О.І., зареєстрованого в реєстрі за №1046.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю набуття ОСОБА_1 у власність спірного приміщення горища, яке на думку позивача, є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

В обґрунтування належності позивачу на праві власності спірного майна та порушення його прав, ОСББ «Катерининська 62» посилається на ст. 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», за приписами якої спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до цього закону співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством. У зв`язку з чим, Позивач вважає, що горище вибуло з володіння власників квартир будинку АДРЕСА_1 не з їхньої воля шляхом незаконних дій ОСОБА_2 , про що було зазначено у відповідних судових рішеннях, а відтак є підстави для звернення до суду з позовом про витребування спірного горища у Відповідача та зобов`язання повернути зазначене горище у спільну власність квартир будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 19 жовтня 2020 року відкрито провадження по справі, встановлено загальний порядок розгляду справи.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2020 року заяву представника позивача об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Катерининська 62» про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 11402243 у реєстрі прав власності на нерухоме майно), загальною площею 295,5 кв.м., житловою площею 251,2 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Заборонено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та іншим особам проводити будь-які роботи ремонтного, будівельного, реконструкційного та іншого характеру в квартирі АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві власності.

Ухвалою суду від 09 серпня 2021 року клопотання представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Катерининська 62» про призначення будівельно технічної експертизи задоволено. Призначено по цивільній справі будівельно-технічну експертизу. Зупинено провадження по справі на час проведення експертизи.

Матеріали справи були направлені до експертної установи, а 22 лютого 2022 року матеріали цивільної справи разом з повідомлення про неможливість надання висновку та актом здачі-передачі надійшли до Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвалою суду від 23 лютого 2022 року поновлено провадження по справі.

Ухвалою суду від 29 червня 2022 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

13 жовтня 2022 року від представника ОСОБА_1 до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності.

01 квітня 2023 року від представника Позивача до суду надійшла заява про виклик в судове засідання голову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Катериненська 62» Вербицьку Аллу Миколаївну.

В судовому засіданні 02 серпня 2023 року представник Позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав їх необґрунтованості.

Протокольною ухвалою суду від 02 серпня 2023 року заява представника Позивача про виклик в судове засідання голову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Катериненська 62» Вербицьку Аллу Миколаївну залишена без розгляду з підстав пропуску строку на звернення до суду з відповідним клопотанням.

Суд з врахуванням наданих пояснень учасниками справи та досліджених доказів, протокольно ухвалив перейти до судових дебатів та надав сторонам час на підготовку до судових дебатів, у зв`язку з чим оголошено перерву до 10 серпня 2023 року.

10 серпня 2023 року від представника Позивача до суду надійшла заява про повернення до стадії підготовчого судового засідання з підстав наміру проведення експертизи.

10 серпня 2023 року від представника Позивача до суду надійшла заява про зупинення провадження по справі. На підтвердження чого було надано копію ухвали Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року про поновлення провадження.

17 серпня 2023 року від представника Відповідача до суду надійшли заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі, у відповідності до яких зазначено, що з поданого клопотання про зупинення провадження не вбачається в чому саме полягає неможливість розгляду справи, як саме пов`язані між собою справа № 522/18066/20 та 522/6490/19, які саме факти та обставини не можуть бути встановлені у цій справі. Водночас, в матеріалах справи наявні докази, які дозволяють у повному обсязі встановити обставини та факти, які входять до предмету доказування.

29 серпня 2023 року від представника Відповідача до суду надійшла заява про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 15000, 00 гривень.

30 серпня 2023 року від представника Позивача до суду надійшла заява про виклик свідка, заява про поновлення строків позовної давності та заява про розгляд справи за відсутності в якій зазначено, що представник позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник Відповідача адвокат Губська Х.Ю. надала заяву про слухання справи за відсутності, просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судове засідання 30 серпня 2023 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином.

Ухвалою суду від 30 серпня 2023 року у задоволенні заяви про повернення до підготовчого до стадії підготовчого судового засідання відмовлено, заяву про виклик свідків залишено без розгляду.

Також, ухвалою суду від 30 серпня 2023 року в задоволенні клопотання представника Позивача про зупинення провадження по справі відмовлено.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи положення ч. 2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2007 року у справі №2-7814/07 Позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на приміщення горища, 150 кв.м., що розташоване в будинку АДРЕСА_1 .

04 липня2008року заочним рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2-7086/2008 позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на реконструйовану дворівневу квартиру під АДРЕСА_2 , загальною площею 292, 2 кв.м., житловою площею 250, 7 кв.м., підсобною площею 40, 2 кв.м., корисною площею 290, 9 кв.м., яка в цілому складається з восьми жилих кімнат площею 11, 60 кв.м., 25, 60 кв.м., 17, 90 кв.м., 65, 50 кв.м., 84, 80 кв.м., 11, 90 кв.м., 23, 10 кв.м. і 10, 30 кв.м.; двох санвузлів площею 3, 8 кв.м. і 6, 8 кв.м.; котельної площею 2, 6 кв.м.; коридору площею 20, 2 кв.м.; балкону площею 1, 3 кв.м.; підсобного приміщення площею 6, 8 кв.м.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 01.12.2016 було скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.09.2007у справі №2-7814/07 (яким було визнано за ОСОБА_2 право власності на приміщення горища).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.07.2017р. касаційну скаргу ОСОБА_2 по справі №2-7814/07 було відхилено, рішення апеляційного суду Одеської області від 01.12.2016р. залишено без змін.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29.03.2017 у справі №2-7086/2008скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.07.2008 (яким було визнано за ОСОБА_2 право власності на реконструйовану дворівневу квартиру), в задоволенні позову ОСОБА_2 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності відмовлено.

Таким чином, станом на 29.03.2017 року були скасовані рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.09.2007, яким було визнано за ОСОБА_2 право власності на приміщення горища і заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.07.2008, яким було визнано за ОСОБА_2 право власності на реконструйовану дворівневу квартиру.

Поряд з цим, 30 червня2017року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Куценко О.І., зареєстрований в реєстрі за №1046, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_2 , яка в цілому складається з восьми житлових кімнат, житловою площею 251,1 кв.м., загальною площею 295,5 кв.м.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, Позивач зазначав, що до складу квартири, яка належить ОСОБА_1 увійшло горище, загальної площі 150 кв.м., яке Відповідач незаконно набув у власність, оскільки горище є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір, суд виходив з наступного.

Так, 09 вересня 2021 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у вказаній справі була призначена будівельно-технічна експертиза з метою визначення чи включено горище площею 150 кв.м, яке є містом загального користування в склад квартири АДРЕСА_2 , його фактичного місця розташування у складі квартири АДРЕСА_3 , чи було збільшення площі квартири АДРЕСА_3 за рахунок місць загального користування, якщо так, то за рахунок яких місць загального користування і в якої площі, які конструктивні елементи (дах, кроквяна система, вентиляційні канали, інженерні мережі та інше) будинка АДРЕСА_1 розташовані в спірному горищі, яка їх площа, та які конструктивні елементи зруйновані.

Однак, судова будівельно-технічна експертиза з вирішення наведених питань не була проведена, а матеріали справи повернулись без надання висновку з підстав ненадання сторонами по справі витребуваних експертом додаткових матеріалів.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року у справі№ 612/553/15-ц(провадження № 61-22051св18) вказано, щоіндивідуалізація речі- це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмінних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють у необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору.

У постанові від 02 вересня 2015 року у справі№ 6-1168цс15Верховний Суд України зробив висновок, щовитребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

Вказаний висновок неодноразово підтримував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 25 січня 2018 року у справі№ 520/9193/15-ц(провадження № 61-1466св18), від 02 квітня 2018 року у справі№ 522/12782/15-ц(провадження № 61-2963св18), від 21 серпня 2018 року у справі№ 757/32440/15-ц(провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі№ 723/1983/16-ц(провадження № 61-22402св18), від 28 лютого 2019 року у справі№ 472/34/15-ц(провадження № 61-28409св18), від 20 січня 2021 року у справі№ 2-4440/11(провадження № 61-5464св20) та інших.

За таких обставин, у суду відсутні докази, які б давали змогу встановити, що горище, площею 150 кв.м, входить в склад квартири АДРЕСА_3 , яка в цілому складається з восьми жилих кімнат площею 11,60 кв.м., 25, 60 кв.м., 17, 90 кв.м., 65, 50 кв.м., 84, 80 кв.м., 11, 90 кв.м., 23, 10 кв.м. і 10, 30 кв.м.; двох санвузлів площею 3, 8 кв.м. і 6, 8 кв.м.; котельної площею 2, 6 кв.м.; коридору площею 20, 2 кв.м.; балкону площею 1, 3 кв.м.; підсобного приміщення площею 6, 8 кв.м.

При цьому, відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна. Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). Аналогічні визначення термінів "допоміжні приміщення" та "нежитлові приміщення" наведені у статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (у редакції, чинній на час укладення спірних договорів купівлі-продажу), відповідно до якої допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними

Для визнання приміщень допоміжними, і витребування їх на користь співвласників, суд має дослідити технічні та юридичні характеристики приміщень, що у ньому знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку; чи навпаки є нежитловим. (Постанова Верховного суду від 12.04.2023 у справі №638/5304/21)

Позивачем відповідні обставини не доведено, а матеріали справи не містять відповідних доказів.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним (стаття 387ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2015 року, судам роз`яснено, що застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якого майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення його прав.

Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Надаючи оцінку доводам позивача про застосування статті 388 ЦК України як способу захисту, суд приймає до уваги, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Однією зобов`язковихумов длязадоволення віндикаційногопозову євстановлення підчас розглядуспорів провитребування майна,зокрема,і тієїобставини,чи перебувалоспірне майноу володінніпозивача,який указуєна порушеннясвоїх правяк власника,на підставах,визначених законодавством,і якийна моментподання позовуне євласником цьогомайна,однак уважаєсебе таким(постановаВеликої ПалатиВерховного Судувід 15.05.2019р.у справі№ 522/7636/14-ц,Постанова ВеликоїПалати ВерховногоСуду 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц)

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на спірне приміщення горища звернуто стягнення шляхом продажу на публічних торгах в рахунок погашення заборгованості за кредитом перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ДіджіФінанс».

Так, Приморським районним судом м. Одеси розглядалсь цивільна справа № 522/18041/20 та рішенням від 05.11.2021 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджіФінанс», як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

Вирішено у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ДіджіФінанс» за кредитним договором№ СМ-SME502/100/2008 від 07.05.2008 року у розмірі41795,63 дол. США, що в еквіваленті в гривні станом на 09.10.2020 року за курсом НБУ становить 1182130,88 грн.,звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №РМ- SME502/100/2008 від 07.05.2008 року, а саме приміщення горища, заг.пл. 150 кв.м., що знаходиться за адресою буд. АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30.06.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Куценко О.І., зареєстрованого в реєстрі за №1046, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче за звичайних ринкових цін.

Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно доп.8ч.1ст.346ЦК Українизвернення стягненняна майноза зобов`язаннямивласника єпідставою припиненняправа власності.

Відтак, зважаючи на висновки, викладені у рішенні Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/18041/20 від 05.11.2021 року власником спірного майна, а саме горища, є Товариство з обмеженою відповідальністю «ДіджіФінанс», як правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», а не ОСОБА_4 .

Отже, позивач помилково визначив ОСОБА_1 відповідачем у справі, та в ході розгляду справи клопотань про заміну первісного відповідача чи залучення співвідповідача не заявив.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення його прав, та невірно визначено відповідача, до якого пред`явлені вимоги про витребування спірного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З викладених норм права вбачається, що кожна сторона сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлених сторонами вимог та наданих ними доказів.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про відмову в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСББ «Катерининська 62» до задоволення не підлягають в повному обсязі.

Щодо строків позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема,постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц,від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц,від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-цтощо).

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, суд не застосовує строки позовної давності в зазначеній справі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва за надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Окрім того, при ухваленні рішення суд приймає до уваги додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду по справі N 755/9215/15-ц від 19.02.2020 року, провадження N 14-382цс19, в якої висловлена правова позиція щодо вирішення питання про розподіл судових витрат між учасниками справи.

За результатом дослідження судом наданих стороною Відповідача доказів на підтвердження понесених судових витрат, суд приходить до висновку, що представлений представником Відповідача обсяг та вартість в повній мірі відповідають матеріалам справи №522/18066/20

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне стягнути з Позивача на користь Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Питання щодо скасування заходів забезпечення позову вирішується відповідно до положень ст. 158 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, 9 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку ухвалення судом рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 81, 141, 158, 247, 258, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Катерининська 62» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовити.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Катерининська 62" (код ЄДРПОУ 40589104) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000, 00 гривень.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.10.2020 у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Катерининська 62" до ОСОБА_1 про витребування із чужого незаконного володіння, а саме зняти арешт з квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 11402243 у реєстрі прав власності на нерухоме майно), загальною площею 295,5 кв.м., житловою площею 251,2 кв.м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення підписано та складено 01 вересня 2023 року.

Суддя Чернявська Л.М.