Ухвала

від 18.06.2024 по справі 522/18066/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

18 червня 2024 року

м. Київ

справа № 522/18066/20

провадження № 61-7953ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., у справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Катерининська 62» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Катерининська 62» (далі - ОСББ «Катерининська 62») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування із чужого незаконного володіння приміщення горища.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 незаконно набув у власність приміщення горища, загальною площею 150 кв. м за адресою: буд. АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_1 , що, на думку позивача, є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

В обґрунтування належності позивачу на праві власності спірного майна та порушення його прав, ОСББ «Катерининська 62» посилалось на статтю 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», за приписами якої спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до цього закону співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним законом та цивільним законодавством.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач вважав, що горище вибуло з володіння власників квартир будинку № 62 не з їхньої волі шляхом незаконних дій ОСОБА_3 , про що було зазначено у відповідних судових рішеннях, а відтак є підстави для звернення до суду з позовом про витребування спірного горища у відповідача та зобов`язання повернути зазначене горище у спільну власність квартир будинку АДРЕСА_1 .

ОСББ «Катерининська 62» просило:

витребувати із чужого незаконного володіння приміщення горища, загальною площею 150 кв. м, що знаходиться за адресою: буд. АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Куценко О. І., зареєстрованого в реєстрі за №1046;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути горище у спільну власність власників квартир у будинку АДРЕСА_1 шляхом вилучення горища в натурі із загальної площі квартири АДРЕСА_2 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2023 року у складі судді: Чернявської Л. М., у задоволенні позовних вимог ОСББ «Катерининська 62» відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

у суду відсутні докази, які б давали змогу встановити, що горище, площею 150 кв. м, входить в склад квартири НОМЕР_1 , яка належить відповідачу;

пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Під час розгляду справи судом встановлено, що на спірне приміщення горища звернуто стягнення шляхом продажу на публічних торгах в рахунок погашення заборгованості за кредитом перед товариством з обмеженою відповідальністю «ДіджіФінанс». Приморським районним судом м. Одеси розглядалась цивільна справа № 522/18041/20 та рішенням від 05 листопада 2021 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджіФінанс», як правонаступника товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено та у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед товариством з обмеженою відповідальністю «ДіджіФінанс» за кредитним договором № СМ-SME502/100/2008 від 07 травня 2008 року у розмірі 41 795,63 дол. США, що в еквіваленті в гривні станом на 09 жовтня 2020 року за курсом НБУ становить 1 182 130,88 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №РМ- SME502/100/2008 від 07 травня 2008 року, а саме приміщення горища, заг. пл. 150 кв. м, що знаходиться за адресою буд. АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Куценко О. І., зареєстрованого в реєстрі за № 1046, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче за звичайних ринкових цін;

зважаючи на висновки, викладені у рішенні Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/18041/20 від 05 листопада 2021 року власником спірного майна, а саме горища, є товариство з обмеженою відповідальністю «ДіджіФінанс», як правонаступник товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», а не ОСОБА_5 . Отже, позивач помилково визначив ОСОБА_1 відповідачем у справі, та в ході розгляду справи клопотань про заміну первісного відповідача чи залучення співвідповідача не заявив;

позивачем не доведено порушення його прав, та невірно визначено відповідача, до якого пред`явлені вимоги про витребування спірного майна.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСББ «Катерининська 62» задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , горище, яке увійшло до складу квартири АДРЕСА_2 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути горище у спільну власність власників квартир у будинку АДРЕСА_1 шляхом вилучення горища в натурі із загальної площі квартири АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

суд першої інстанції належним чином не врахував наявність судових рішень апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року та апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2017 року, не надав їм належної правової оцінки внаслідок чого дійшов хибного висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність доказів того, що горище, площею 150 кв. м, входить до складу квартири АДРЕСА_2 .

у преюдиційному рішенні апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2017 року у справі № 2-7086/2008 було встановлено, що горище, площею 150 кв. м, входить до складу квартири АДРЕСА_2 , а у рішенні апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року у справі № 2-7814/07, яке набрало законної сили, було встановлено, що горище є допоміжним приміщенням, а тому є спільною власністю співвласників будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що спростовує твердження сторони відповідача про відсутність доказів того, що спірне приміщення є допоміжним;

при вирішенні даного спору, суд першої інстанції не застосував норми Закону України «Про іпотеку». Оскільки статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, то особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки (в даному випадку - відповідач ОСОБА_1 ) набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, що свідчить про те, що іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна (постанова Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20). Окрім того, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 зазначив, що положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки;

суд першої інстанції неправильно застосував положення пункт 8 частини першої статті 346 ЦК України та дійшов хибного висновку про те, що власником спірного горища є ТОВ «ДіджіФінанс», а не відповідач ОСОБА_1 . Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом його продажу на аукціоні не надає можливість кредитору задовольнити свою вимогу шляхом заміни собою попереднього власника у відносинах власності. Позов про витребування майна з незаконного володіння може бути пред`явлений лише до зареєстрованого власника цього майна. Судом першої інстанції не було взято до уваги наступні висновки Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19; від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19; від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13. Згідно інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 26 жовтня 2021 року, свідчать про те, що в даному випадку матеріали справи не містять належних доказів щодо зміни відомостей про право власності на квартиру ОСОБА_1 , у тому числі і на спірне горище. Тобто, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_1 не є власником спірного майна, а тому не є належним відповідачем по справі не відповідає чинному законодавству, судовій практиці та наявним доказам, які маються в матеріалах справи;

судова будівельно-технічна експертиза з вирішення наведених вище питань не була проведена, а матеріали справи повернулись без надання висновку з підстав ненадання сторонами по справі витребуваних експертом додаткових матеріалів. При цьому суд зазначив, що самостійно провести експертизу позивач і заявник апеляційної скарги був позбавлений можливості, оскільки в нього відсутній доступ до спірного приміщення. Докази того, що експерт не може провести експертизу через відсутність доступу до спірного приміщення надавались суду першої інстанції, але не були взяті судом до уваги. Разом з тим враховуючи, що у даній справі мається достатньо доказів для ухвалення обґрунтованого судового рішення, ухвалою колегії суддів від 24 квітня 2024 року у задоволенні клопотання представника ОСББ «Катерининська 62» адвоката Ткач О. С. про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи було відмовлено;

клопотання відповідача про стягнення судових витрат не містить а ні опису робіт, а ні розрахунку їх вартості, що не давало суду права стягувати зазначені судові витрати з позивача ОСББ «Катерининська 62» на користь відповідача ОСОБА_1

ОСОБА_1 30 травня 2024 року через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду і направити справу на новий апеляційний розгляд.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2023 року у справі № 211/7262/21; від 10 грудня 2021 року у справі № 924/454/20; від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19; від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц; від 29 вересня 2021 року у справі № 760/34774/19; від 15 травня 2019 року у справі № 1522/12102/12; від 19 червня 2019 року у справі № 522/11316/17; від 12 квітня 2023 року у справі № 638/5304/21; від 21 лютого 2024 року у справі № 705/4447/20; від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17; від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

матеріали справи не містять доказів набуття у власність, технічної документації на будинок АДРЕСА_1 , ані акту приймання-передачі житлового будинку по на баланс ОСББ, ані проведення комісією, створеною ОСББ обстеження активів цього житлового будинку, встановлення таких активів, ані затвердження рішенням загальних зборів ОСББ переліку об`єктів (майна) спільної власності, з яких вбачалось би передання спірного горища на користь позивача. В матеріалах справи взагалі відсутня та не надана позивачем будь-яка документація на будинок. Стороною позивача не надані та в матеріалах справи відсутні докази або відомості про те, хто був першим власником спірного горища (з часу завершення забудови та введення багатоквартирного будинку в експлуатацію, на підставі яких правовстановлюючих документів першим власником було набуто право власності на спірне майно та його технічні характеристики. Тоді як витребування майна з чужого незаконного володіння, передбачений статтями 387, 388 ЦК України, спрямоване на відновлення прав неволодіючого власника. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Відтак, суд апеляційної інстанції витребував майно на користь позивача, право власності якого не доведено та не підтверджено доказами.

суд апеляційної інстанції не встановив, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об`єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним. Суд апеляційної інстанції в якості обґрунтування належності спірного горища саме до допоміжних приміщень посилається на рішення апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року у справі №2-7814/07 як на преюдиційний факт, який не потребує подальшого доказування. Разом з тим, вказаним судовим рішенням у справі № 2-7814/07 не встановлено, що через спірне горище будинку АДРЕСА_1 проходять інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації усіх квартир будинку, без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою;

задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у рішенні апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2017 року у справі № 2-7086/2008 було встановлено, що горище, площею 150 кв. м, входить до складу квартири НОМЕР_1 . Разом з тим, під час розгляду справи № 2-7814/07 про визнання права власності також не досліджувалась технічна документація квартири, з якої можна було б встановити факт безпосередньої приналежності горища до квартири та його включення до неї, і таке питання не вирішувалось. Втім, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржену постанову, матеріали справи № 2-7814/07 не витребовував та не оглядав. Водночас, доказів включення горища до складу квартири матеріали справи не містять;

разом з тим, судова будівельно-технічна експертиза з вирішення наведених питань не була проведена, а матеріали справи повернулись без надання висновку з підстав ненадання сторонами по справі витребуваних експертом додаткових матеріалів. ОСОБА_1 придбав вже реконструйовану квартиру, а тому де саме знаходиться горище, яке його зобов`язано повернути, останньому незрозуміло. У наведених судових справах та рішеннях, на які суд апеляційної інстанції посилається як на преюдиційні факти, не збігаються взагалі учасники справи, спір виник не у зв`язку з належністю горища до допоміжного чи нежитлового приміщення;

у випадку ухвалення Одеським апеляційним судом у справі № 522/18041/20 за позовом ТОВ «ДіджіФінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірне горище, у ОСОБА_1 виникне одночасно два обов`язки з виконання двох судових рішень, що стосуються передання спірного горища на користь двох різних осіб. Наведене спричинить неможливість виконання щонайменше одного з таких судових рішень, що не відповідає принципам обов`язковості судових рішень, правової визначеності, а також реалізації в дії права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року, яке було залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року, було скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2007 року справі №2-7814/07, яким було визнано за ОСОБА_3 право власності на приміщення горища площею 150 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2017 року у справі №2-7086/2008 скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2008 року, яким було визнано право власності за ОСОБА_3 вже на реконструйовану дворівневу квартиру під АДРЕСА_2 , загальною площею 292,2 кв. м, житловою площею 250,7 кв. м, підсобною площею 40,2 кв. м, корисною площею 290,9 кв. м, яка в цілому складається з восьми жилих кімнат площею 11,60 кв. м, 25,60 кв. м, 17,90 кв. м, 65,50 кв. м, 84,80 кв. м, 11,90 кв. м, 23,10 кв. м і 10,30 кв. м; двох санвузлів площею 3,8 кв. м і 6,8 кв. м; котельної площею 2,6 кв. м; коридору площею 20,2 кв. м; балкону площею 1,3 кв. м; підсобного приміщення площею 6,8 кв. м.

Після ухвалення зазначених судових рішень, 30 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений ПН ОМНО ОСОБА_6 , зареєстрований в реєстрі за №1046, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 купив квартиру, яка в цілому складається з восьми житлових кімнат, житловою площею 251,1 кв. м, загальною площею 295.5 кв. м.

В подальшому, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2021 року у справі № 522/18041/20 позовні вимоги ТОВ «ДіджіФінанс», як правонаступника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ТОВ «ДіджіФінанс» за кредитним договором №СМ-8МЕ502/100/2008 від 07 травня 2008 року у розмірі 41 795,63 дол. США, що в еквіваленті в гривні станом на 09 жовтня 2020 року за курсом НБУ становить 1 182 130,88 грн, вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № РМ- 8МЕ502/100/2008 від 07 травня 2008 року, а саме приміщення горища, загальною площею 150 кв. м, що знаходиться за адресою: буд. АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу, укладеного 30 червня 2017 року, посвідченого ПН ОМНО Куценко О. І., зареєстрованого в реєстрі за №1046, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче за звичайних ринкових цін.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2024 року у справі № 461/107/18 (провадження № 61-10727св23) зроблено висновок про те, що:

«відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Частинами першою, четвертою статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

У відповідності до частини першої статті 18 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання відповідно до цього Закону та статуту зобов`язане, зокрема, забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження спільним майном співвласниками.

Отже, ОСББ після його створення не потрібно доводити право власності на приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у пункті 43 постанови від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Апеляційний суд встановив, що: спірне приміщення горища є допоміжним, що встановлено у рішенні апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року у справі №2-7814/07, яке набрало законної сили, а тому є спільною власністю співвласників будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; спірне приміщення горища, площею 150 кв. м, входить до складу квартири АДРЕСА_2 , що встановлено у рішенні апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2017 року у справі №2-7086/2008.

За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.

Аргумент касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів набуття спірного горища у власність чи на баланс ОСББ є необґрунтованим та спростовується зазначеними висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2024 року у справі № 461/107/18.

Аргументи касаційної скарги про те, що у наведених судових справах та рішеннях, на які суд апеляційної інстанції посилається як на преюдиційні факти, не збігаються взагалі учасники справи, спір виник не у зв`язку з належністю горища до допоміжного чи нежитлового приміщення необґрунтовані, оскільки відповідачем відповідно до положень частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставину щодо належності спірного горища до допоміжних приміщень будинку та те, що воно входить до складу квартири АДРЕСА_2 не спростовано.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2023 року у справі № 211/7262/21; від 10 грудня 2021 року у справі № 924/454/20; від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19; від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц; від 29 вересня 2021 року у справі № 760/34774/19; від 15 травня 2019 року у справі № 1522/12102/12; від 19 червня 2019 року у справі № 522/11316/17; від 12 квітня 2023 року у справі № 638/5304/21; від 21 лютого 2024 року у справі № 705/4447/20; від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17; від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/17 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Катерининська 62» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков