Постанова

від 05.09.2023 по справі 199/782/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 88-ц/803/17/23 Справа № 199/782/21 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.,

розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора, в якій подано заяву ОСОБА_3 про перегляд постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року за нововиявленими обставинами,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2005 року у справі № 2-1/05 про розподіл житлового будинку, вона є власником 1/2 частини житлового будинку літ. В-2, розташованого по АДРЕСА_1 . Право власності на вказану (частку) будинку вона зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 вересня 2014 року. Відповідач ОСОБА_2 своє право власності на 1/2 частку спірного будинку не зареєстрував.

Зазначала, що рішенням Дніпропетровської міської ради № 54/62

від 11 березня 2015 року відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність передано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,066га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (землі житлової та громадської забудови). На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право спільної сумісної власності на зазначену земельну ділянку із кадастровим № 1210100000:01:294:0023.

Позивачка заявляла, що приймаючи рішення за № 54/62 від 11 березня 2015 року Дніпровська міська рада не врахувала її право власності на 1/2 частку у праві спільної власності на будинок літ. В-2 по АДРЕСА_1 . І таке рішення унеможливлює реалізацію нею права на приватизацію земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної їй частини вказаного житлового будинку, як наслідок порушує її право на вільне та безперешкодне користування власним майном. Прийняття міською радою спірного рішення зумовлено тим, що відповідачі для здійснення приватизації земельної ділянки у складі технічної документації надали документи про право власності на старий глинобитний будинок літ. А-1 по АДРЕСА_1 , який на час їх звернення вже був знесений, а на його місці подружжям ОСОБА_4 збудовано новий двоповерховий будинок літ. В-2, частка в якому після розподілу майна належить їй.

Позивачка стверджувала, що Дніпропетровська міська рада не перевірила фактичну належність сторонам будинку по АДРЕСА_1 , не врахувала реєстрацію права власності на частину будинку літ. В-2, а тому протиправно ухвалила рішення № 54/62 від 11 березня 2015 року.

18 листопада 2020 року вона звернулась до Дніпровської міської ради із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки за вказаною адресою, необхідної для обслуговування належної їй частки спільного будинку. 07 грудня 2020 року від Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради вона отримала відмову, мотивовану тим, що земельна ділянка, зазначена у її зверненні, вже передана у власність відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив із того, що заявлені позивачкою позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними в повному обсязі, що могло б бути підставою для задоволення позову, однак сторонами відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в ході розгляду справи подано заяви про застосування строку позовної давності, доводи яких суд вважав обґрунтованими і такими, що підлягали до задоволення.

Згідно висновків суду позивачка про існування оспорюваного нею рішення Дніпровської міської ради від 11 березня 2015 року була обізнана щонайменше станом на 27 липня 2017 року, коли вперше у судовому порядку оскаржила таке рішення Дніпропетровської міської ради. Та внаслідок подання у 2017 році позову відбулось переривання трирічного строку позовної давності, який почав обчислюватись знову з 27 липня 2017 року відносно позовної вимоги про оскарження рішення Дніпропетровської міської ради від 11 березня 2015 року, однак з цього часу строк також сплив 27 липня 2020 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року без змін.

Згідно висновків апеляційного суду, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачами права позивачки на землю, однак, суд вважав, що заявлені позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивачка звернулася до суду із позовом з пропуском строку позовної давності про застосування наслідків спливу якого було заявлено стороною спору.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивачка про існування оспорюваного нею рішення міської ради від 11 березня 2015 року була обізнана щонайменше станом на 27 липня 2017 року, коли намагалась перший раз оскаржити таке рішення Дніпропетровської міської ради до суду. Та згідно висновку судів внаслідок зазначеного не може бути задоволена і вимога щодо скасування рішення державного реєстратора від 15 червня 2015 року, як похідна від першої, на яку також розповсюджуються, з огляду на положення статті 266 ЦК України, наслідки пропуску позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діяв адвокат Панченко О.В., задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровська від10серпня 2022року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровськоїміської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору, Департаментадміністративних послугта дозвільнихпроцедур Дніпровськоїміської ради,про визнаннянезаконним таскасування рішенняоргану місцевогосамоврядування,скасування рішеннядержавного реєстратора, задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Дніпровської міської ради № 54/62 від 11 березня 2015 року в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,066 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (землі житлової та громадської забудови) по АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення № 22078600 від 15 червня 2015 року державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Іванченко Л.І. про реєстрацію за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на земельну ділянку кадастровий № 1210100000:01:294:0023, площею 0,066 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (землі житлової та громадської забудови) по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з Дніпровської міськоїради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,з кожногоокремо, на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору по 2 481,87 грн.

25 липня 2023 року ОСОБА_3 подала безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду заяву про перегляд постанови Дніпровського апеляційногосуду від30травня 2023року за нововиявленими обставинами у цивільній справі № 199/782/21.

Обґрунтовуючи заяву, заявниця посилалася на пропуск ОСОБА_1 строкупозовної давності,оскільки пропорушення свогоправа вона знала що в 2016 році, про що свідчить наявність цивільної справи № 199/10745/14 за скаргою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , на постанову державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про відкриття виконавчого провадження.

З вищенаведених обставин заявниця виклала вимогу про скасування постанови Дніпровського апеляційногосуду від30травня 2023року та ухвалення нового судового рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровська від10серпня 2022року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи заяви, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у її задоволенні, за таких умов.

Згідно із частиною першою статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Отже, нововиявлені обставини це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вказані правові норми передбачають, що це мають бути обставини, які є істотними, тобто такими, що якби вони були відомі раніше, то суд ухвалив би інше рішення; вони є нововиявленими, а не новими обставинами, тобто, існували на час розгляду судом спору; вони входять до предмету доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Підставою перегляду будь-якого судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами є те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пунктах 3, 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами», нововиявлені обставини це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга статті 361 ЦПК 2004 року), (стаття 423 ЦПК 2017 року).

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 361 ЦПК 2004 року, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Судове рішення не може переглядатись у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі якщо обставини, передбачені частиною другою статті 361 ЦПК 2004 року, відсутні, а є підстави для перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку або Верховним Судом України, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 361 ЦПК 2004 року, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Обставини, які відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК 2004 року є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Правєдная проти Росії» від 18 листопада 2004 року зазначив, що одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що, якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин. Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним.

Отже, істотними обставинами справи вважаються ті, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це, передусім, ті, що взагалі не були предметом розгляду у даній цивільній справі, у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи.

Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювались судом у процесі розгляду справи.

Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов`язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин.

Підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді.

Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення.

Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13.

Ухвалюючи постанову від 30травня 2023 року, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності. До того ж суд першої інстанції не надавав оцінки причинам звернення позивачки до суду з позовом у лютому 2021 року. Крім того, не надав належної оцінки тим обставинам, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 27 липня 2020 року, однак Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Встановлено, що доводи ОСОБА_3 викладені узаяві про пропуск позивачкою строку позовної давності були предметом з`ясування під час розгляду справи по суті, про що зазначено у постанові Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року.

Отже, посилання заявниці на пропуск позивачкою строку позовної давності не є нововиявленою обставиною у розумінні положень пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Новий розгляд справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, можливий у зв`язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження лише у разі необхідності виправлення суттєвих помилок правосуддя, коли така процедура застосовується у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Принцип юридичної визначеності передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру». Скасування остаточного судового рішення у даній справі було б невиправданим. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України»).

Таким чином, наведені заявницею підстави не підпадають під дію пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України та не спростовують факти, покладені в основу судового рішення апеляційного суду, й фактично зводяться до незгоди заявника з постановою суду апеляційної інстанції.

Сама по собі незгода ОСОБА_3 із постановою Дніпровського апеляційногосуду від30травня 2023року не є підставою для її скасування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що заява ОСОБА_3 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є необґрунтованою, оскільки наведені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

З огляду на те, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не містить доводів, що свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 423 ЦПК України для її задоволення та скасування судового рішення, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у задоволенні заяви ОСОБА_3 необхідно відмовити та залишити постанову Дніпровського апеляційногосуду від30травня 2023року в силі.

Керуючись ст. 423-429 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд постанови Дніпровськогоапеляційного судувід 30травня 2023року занововиявленими обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доДніпровської міськоїради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору, Департаментадміністративних послугта дозвільнихпроцедур Дніпровськоїміської ради,про визнаннянезаконним таскасування рішенняоргану місцевогосамоврядування,скасування рішеннядержавного реєстратора відмовити.

Постанову Дніпровського апеляційногосуду від30травня 2023року залишити в силі.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 05 вересня 2023 року.

Судді: