Постанова

від 23.08.2023 по справі 921/205/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" серпня 2023 р. Справа №921/205/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Орищин Г.В.

Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буропідривник» б/н від 13.07.2023 (вх.ЗАГС. №01-05/2313/22 та від 17.07.2023)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2023 (суддя Руденко О.В., повний текст рішення складено 23.06.2023)

у справі №921/205/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Буропідривник»

про стягнення 270 912,35 грн пені, 36% річних в сумі 195 056,91 грн, плати за користування товарним кредитом в розмірі 195 056,91 грн, інфляційних втрат в сумі 259 814,72 грн.

за участю представників:

від апелянта (відповідача): Містерман В.М. - представник

від позивача: Нерода В.Ю. представник (в режимі відеоконференції)

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2023 у справі №921/205/23 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буропідривник» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» 270 912,35 грн. пені, 36% річних в сумі 195 056,91 грн., плати за користування товарним кредитом в розмірі 195056,91 грн., інфляційних втрат в сумі 259 814,72 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 13 812,62 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2023 у справі №921/205/23 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ТзОВ «Буропідривник» наступних санкцій: 257366,73 грн. пені, 195056,91 - 36 % річних, 185304,07 грн. плати за користування товарним кредитом, 246823,99 грн. інфляційних витрат, та ухвалити нове рішення про стягнення з ТзОВ «Буропідривник» на користь ТзОВ «Фірма Ерідон» таких сум: 13545,62 грн. пені, 9752,84 грн. плати за користування товарним кредитом, 12990,73 грн. інфляційних втрат; здійснити перерахунок суми судового збору відповідно до задоволених сум позовних вимог з пропорційним розподілом між сторонами; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023 справу №921/205/23 передано до розгляду колегії суддів у наступному складі: Желік М.Б. - головуючий суддя (суддя-доповідач), члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2023, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, встановлено учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 21.08.2023 та призначено справу до розгляду на 23.08.2023.

16.08.2023 на електронну адресу суду надійшов відзив ТзОВ «Фірма «Ерідон» на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 23.08.2023 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, надав пояснення щодо фактичних обставин спору, просив оскаржене рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким стягнути з ТзОВ Буропідривник на користь ТзОВ Фірма Ерідон 13545,62 грн. пені, 9752,84 грн. плати за користування товарним кредитом, 12990,73 грн. інфляційних втрат.

Представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечила, надала суду пояснення щодо фактичних обставин справи, просила оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буропідривник» про стягнення заборгованості в загальній сумі 920 840,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не виконав належним чином умови договору поставки №271/22/194 від 09.01.2022 в частині повної оплати за поставлений товар, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.12.2022 у справі №921/350/22 стягнуто з ТзОВ «Буропідривник» на користь ТзОВ «Ерідон» 700 000,00 грн. основного боргу за договором поставки №271/22/194 від 09.01.2022, а також пеню, 36% річних, плату за користування товарним кредитом та інфляційні втрати, нараховані до 26.07.2022 (дати подання позову), проте, відповідач не оплатив основного боргу в повному обсязі.

У зв`язку із простроченням виконання зобов`язання з оплати товару за договором поставки №271/22/194 від 09.01.2022 та укладеного до нього додатку №271/22/194/3/МО від 15.02.2022, позивач нарахував відповідачу 270 912,35 грн пені, 195 056,91 грн. 36% річних, 195 056,91 грн. плати за користування кредитом та 259 814,72 грн. інфляційних втрат за період з 27.07.2022 по 10.03.2023, тобто період, що не був охоплений рішенням суду від 05.12.2022 у справі №921/350/22.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, повідомив, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.02.2023 у справі №921/350/22 було розстрочено рішення суду і, відповідно до цієї ухвали, відповідач дотримав строків сплати заборгованості. З цього часу відповідач не має заборгованості перед позивачем, тому безпідставним є повторне звернення ТзОВ «Фірма Ерідон» з позовом про стягнення штрафних санкцій. Відповідач вважає, що штрафні санкції у розмірі 920 840,89 грн є не співмірними із сумою заборгованості за поставлений товар, яка становила 700 000 грн., компенсаційний платіж у розмірі 36% річних нарахований без належної правової підстави. Окрім того, несвоєчасна оплата за поставлений товар була зумовлена причинами, які не залежали від волі відповідача.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, дійшов наступних висновків:

- спір у даній справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару в установлений договором строк, у зв`язку із чим, позивач звернувся до суду про стягнення компенсаційних платежів, штрафних санкцій та інфляційних втрат, нарахованих з 27.07.2022 по 10.03.2023 (тобто за періоди, відмінні від тих, що були предметом розгляду та дослідження в межах судової справи №921/350/22);

- здійснені позивачем нарахування інфляційних витрат, пені, 36% річних, плати за користування чужими грошовими коштами, враховуючи суму боргу, період його прострочення та дати часткового погашення, відповідають вимогам законодавства та умовам договору і підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі;

- відповідач не обґрунтував поданими доказами існування саме виняткових обставин, які б слугували підставою для зменшення заявлених до стягнення у позові сум за ініціативою суду;

- укладаючи договір поставки, відповідач погодився зі всіма його умовами та в ході судового розгляду із заявами про зменшення нарахувань, здійснених на підставі цих домовленостей, до суду не звертався;

- твердження відповідача про існування у спірних правовідносинах форс- мажору оцінюються судом критично, зважаючи на приписи ч.4 ст.75 ГПК України та обставини, які вже були встановлені Господарським судом Тернопільської області у рішенні від 05.12.2022 по справі № 921/350/22.

Узагальнені доводи апелянта (відповідача) та позивача.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив усі докази, надані відповідачем, відтак оскаржене рішення прийнято з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи.

Так, відповідач наводить наступні доводи на підтвердження вимог апеляційної скарги:

- враховуючи те, що 27.02.2023 було постановлено ухвалу про розстрочення рішення суду у справі №921/305/22 і відповідач навіть достроково погасив заборгованість, можна стверджувати, що ніякої заборгованості відповідача перед позивачем станом на день подання позову (10.03.2023) не було, проте, суд помилково зазначив, що на день подання позову у відповідача існувала заборгованість перед позивачем в розмірі 665000,00 грн.;

- зі змісту ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України вбачається, що суд самостійно може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій і ніде не передбачено, що це може бути здійснено лише на підставі письмової заяви боржника;

- відповідач надав суду письмові докази щодо його майнового стану, які давали підстави для зменшення штрафних санкцій (наказ на призупинення виробничої діяльності підприємства, розпорядження обласної військової адміністрації про надання дозволу на відновлення роботи підприємства, висновок торгово-промислової палати про те, що у відповідача наступили надзвичайні обставини, які унеможливлювали виконання відповідачем договірних зобов`язань перед позивачем, докази на підтвердження важкого фінансового стану підприємства та ін.), проте, суд не проаналізував належним чином цих доказів та не надав їм належної оцінки;

- відповідач був змушений купувати селітру у інших контрагентів, оскільки основним видом діяльності підприємства є проведення вибухових робіт і селітра та дизпаливо є основними матеріалами, які використовуються у цій виробничій діяльності, без цих компонентів вести виробничу діяльність неможливо, відповідно і отримувати оплату за послуги для здійснення розрахунку з кредиторами, в тому числі з позивачем, тому безпідставним є посилання суду на те, що у 2022 році відповідач витратив 11 млн.грн. на оплату селітри в інших контрагентів, окрім того, відповідач звертався до позивача з пропозицією подальшої співпраці на умовах передоплати та розтермінування існуючої заборгованості;

- у відповідача була відсутня можливість відразу оплатити всю заборгованість, тому відповідач був змушений звернутись до суду із заявою про розстрочення заборгованості у справі №921/350/22 з метою уникнення негативних наслідків для підприємства - виникнення заборгованості із заробітної плати, податків і обов`язкових платежів до бюджету, звільнення працівників, скорочення робочих місць, банкрутства;

- висновок суду першої інстанції про те, що надмірно великі нарахування, які здійснив позивач, є результатом домовленості обох контрагентів договірних відносин, зроблено без урахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, про можливість обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності;

- відповідач, підписуючи з позивачем договір поставки аміачної селітри, був свідомий того, що в договорі зафіксована дуже сувора відповідальність за невиконання своїх зобов`язань, проте відповідач був певен, що зможе сумлінно виконувати і виконував умови цього договору до настання повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну та заборони відповідачу здійснювати вибухові роботи на початку такого вторгнення, натомість, заборгованість виникла через зупинку майже на 2 місяці виробничої діяльності відповідача, а після відновлення роботи відповідач відразу відновив сплату боргу, проте невеликими сумами, оскільки майже на 70% скоротилися об`єми виконаних робіт;

- незаконним є стягнення 195 056,91 грн. компенсаційного платежу в розмірі 36% річних від простроченої суми заборгованості із врахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/19, положення ч.3 ст.693, ч.2 ст.536 та ч.2 ст.625 ЦК України відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (ч.3 ст.549 ЦК України), яку позивач вже нарахував відповідно до п.6.2. договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне і те ж правопорушення;

- повторне нарахування позивачем штрафних санкцій, особливо, коли це здійснюється в умовах воєнного стану, стає надмірним тягарем для відповідача і є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача, що руйнує принципи справедливості, добросовісності та розумності, про які йдеться у ст.3 ЦК України, адже загальна сума санкцій по справах №921/350/22 та №921/205/23 становить 80% суми загальної заборгованості.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апелянта та наводить на їх спростування наступні аргументи:

- покликання апелянта на відсутність заборгованості станом на дату подання позовної заяви не відповідають дійсності, адже станом на 10.03.2023 заборгованість складала 665 000,00 грн., а останній платіж в рахунок погашення заборгованості було перераховано на рахунок позивача 17.05.2023 приватним виконавцем Вариводою Д.В. згідно з наказом суду у справі №921/350/22;

- відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань надання послуг з вибухових робіт є не основним видом діяльності відповідача, тому заборона вибухових робіт у зв`язку з повномасштабною збройною агресією рф проти України не вплинула на можливість виконувати обов`язки за договором поставки товару, як стверджує відповідач, натомість ТзОВ «Буропідривник» обмежується проведенням бурових та вибухових робіт лише по одному підприємству ПрАТ «Тернопільський кар`єр»;

- відповідач обґрунтовує свою неможливість вчасно оплатити борг лише обставинами повномасштабного вторгнення рф на територію України і не вказує, чому допустив прострочення оплати товару до 24.02.2022;

- суд на підставі поданих відповідачем доказів дійшов висновку про відсутність виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру неустойки, в свою чергу відповідач не визнавав здійснені нарахування компенсаційних платежів та штрафну санкцію, а заперечував їх, тому у суду не було підстав для зменшення таких нарахувань за власним правом;

- відсутність виняткових обставин та наявність спроможності відповідача сплачувати борг підтверджується поданими відповідачем банківськими виписками, які підтверджують значні витрати на користь інших суб`єктів господарювання;

- покликання відповідача про те, що він неодноразово звертався до позивача з пропозицією надалі закуповувати селітру на умовах передоплати та про розтермінування сплати існуючої заборгованості нічим не підтверджено;

- правову оцінку доказам, які б мали підтвердити обставини форс-мажору надано та встановлено у рішенні Господарського суду Тернопільської області у справі №921/350/22 від 05.12.2022, відповідач вказане рішення не оскаржував, а відтак погодився з тим, що є встановленим недотримання ним п.8.8.2 договору щодо повідомлення іншої сторони про настання обставин непереборної сили;

- щодо застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, позивач акцентує увагу на тому, що проценти річних не є штрафною санкцією, а із заявлених позивачем до стягнення нарахувань штрафною санкцією є лише пеня;

- періоди нарахування компенсаційних платежів та штрафних санкцій у справах №921/350/22 та №921/205/23 здійснено за різні періоди, а відповідач почав сплачувати заборгованість тільки після звернення постачальника до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів;

- відповідач отримав весь товар на умовах відстрочення оплати товару, використав його у своїй господарській діяльності, а коли настав строк для оплати його повної вартості не здійснив таку оплату, а загальний строк прострочення виконання грошового зобов`язання склав 440 календарних днів.

Фактичні обставини справи.

09 січня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Буропідривник» (покупець) уклали договір поставки №271/22/194, у відповідності до п.п.1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах цього договору поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною.

В пунктах 2.1-2.3 договору сторони погодили, що ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається у додатках до цього договору. Ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору. Еквівалент ціни товару в іноземній валюті, який зазначено в додатку до цього договору, є незмінним на весь період дії цього договору. Загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2 договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна.

Умови оплати узгоджені контрагентами у розділі 3 договору. Так, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Сторони також погодили, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на міжбанківськійвалютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару (надалі курс Міжбанку). Для визначення «курсу Міжбанку» сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в додатках до цього договору (надалі «Джерело курсу іноземних валют»).

Відповідно до п.6.2.договору покупець за несвоєчасну сплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п.6.7. догвору в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього договору, покупець відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 36% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, перебаченим ст.625 ЦК України та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

У п.6.8. договору сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до трьох років. При цьому вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього договору про збільшення тсроків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).

Відповідно до п.9.2 договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

В подальшому сторонами підписано додатки до договору поставки №271/22/194 від 09.01.2022, а саме:

1) Додаток №271/22/194-1/МО від 10.01.2022 до договору поставки №271/22/194 від 09.01.2022, відповідно до якого сторонами узгоджено асортимент, кількість, ціну товару, що підлягає поставці (мінеральні добрива), всього загальною вартістю 1 324 999,80 грн (з ПДВ).

Пунктом 3 вказаного додатку визначено, що оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем за цінами та в загальній вартості, що вказана у видаткових накладних на товар. У тому випадку якщо курс долара США на Міжбанку (на сайті http://minfin.com.ua) збільшиться по відношенню до курсу долара США, що був використаний при формуванні видаткових накладних на товар, покупець зобов`язується здійснювати оплату отриманого товару до курсу Міжбанку, який склався на дату проведення оплати.

Оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. договору поставки, в наступному порядку: 100,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 09.02.2022.

У разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 5 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст.536 та ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару (п.4 додатку).

Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару (п.5 додатку).

2) Додаток №271/22/194-2/МО від 20.01.2022 до договору поставки №271/22/194 від 09.01.2022, відповідно до якого сторонами узгоджено асортимент, кількість, ціну товару, що підлягає поставці (мінеральні добрива), всього загальною вартістю 2 772 000,41 грн (з ПДВ).

Пунктом 3 вказаного додатку визначено, що оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. договору поставки, в наступному порядку: 100,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 11.02.2022.

У разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 5 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст.536 та ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару (п.4 додатку).

Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару (п.5 додатку).

3) Додаток №271/22/194-3/МО від 15.02.2022 до договору поставки №271/22/194 від 09.01.2022, відповідно до якого сторонами узгоджено асортимент, кількість, ціну товару, що підлягає поставці (мінеральні добрива), всього загальною вартістю 1 386 000,20 грн (з ПДВ).

Пунктом 3 вказаного додатку визначено, що оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. договору поставки, в наступному порядку: 100,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 03.03.2022.

У разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 5 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст.536 та ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару (п.4 додатку).

Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару (п.5 додатку).

Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, позивач повністю виконав свої зобов`язання за договором поставки №271/22/194 від 09.01.2022 та передав відповідачу товар (мінеральні добрива) згідно з видатковими накладними на загальну суму 4 097 000,20 грн.

Зокрема, на умовах, що узгоджені в додатку №271/22/194-3/МО від 15.02.2022 до договору відповідачу були поставлені матеріальні цінності згідно з видатковими накладними №6536 від 16.02.2022 на суму 693 000,10 грн та №6539 від 16.02.2022 на суму 693 000,10 грн., тобто на загальну суму 1 386 000,20 грн.

У зв`язку із нездійсненням своєчасної та повної оплати за отриманий товар згідно з додатками №271/22/194-2/МО від 20.01.2022 та №271/22/194-3/МО від 15.02.2022 до договору поставки №271/22/194 від 09.01.2022, позивач звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача про стягнення 1487000,40 грн заборгованості, а також нарахованих за час прострочення 36% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст.625 ЦК України та п.6.7 договору, процентів за користування товарним кредитом та пені.

Після відкриття Господарським судом Тернопільської області провадження у справі №921/350/22 відповідач частково сплатив суму заборгованості за додатками №271/22/194-2/МО від 20.01.2022 та №271/22/194-3/МО від 15.02.2022 до договору поставки №271/22/194 від 09.01.2022 в розмірі 787 000,40 грн, у зв`язку з чим позивачем зменшено заявлену до стягнення суму основного боргу з 1 487 000,40 грн до 700 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.12.2022 у справі №921/350/22 стягнуто з ТзОВ «Буропідривник» на користь ТзОВ «Фірма Ерідон» 700 000,00 грн основного боргу, 214 653,75 грн. процентів за користування товарним кредитом, 21 465,38 грн 36% річних, 18 525,05 грн пені та 19 718,37 грн в повернення сплаченого судового збору. 30.01.2023 на виконання зазначеного рішення видано наказ.

29.11.2022 відповідач здійснив часткову оплату основного боргу на суму 10 000 грн, а 13.02.2023 - на суму 25 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.02.2023 у справі №921/350/22 задоволено заяву ТзОВ «Буропідривник» та розстрочено сплату заборгованості строком на п`ять місяців рівними частинами, починаючи з дати ухвалення рішення про розстрочення: до 27 березня 2023 року 194 872,50 грн; - до 27 квітня 2023 року - 194 872,50 грн; - до 27 травня 2023 року - 194 872,50 грн; - до 27 червня 2023 року - 194 872,50 грн; - до 27 липня 2023 року - 194 872,55 грн.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 у справі №921/350/22 вказану ухвалу залишено без змін.

10.03.2023 позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, нарахувавши на непогашену суму основного боргу річні, проценти за користування товарним кредитом та пеню.

Таким чином, сума основної заборгованості за додатком №271/22/194-3/МО від 15.02.2022 до договору станом на день звернення ТзОВ «Фірма Ерідон» до суду з позовною заявою склала 665 000 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Між учасниками цього спору виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України (поставка, купівля-продаж).

В силу ст.712 ЦК України, ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.12.2022 в справі №921/350/22, частково задоволено позов та стягнуто з ТзОВ «Буропідривник» на користь ТзОВ «Фірма Ерідон» 700 000,00 грн основного боргу, а також нараховані позивачем проценти за користування товарним кредитом, 36% річних та пеню за період з 12.02.2022 до 26.07.2022.

Слід зазначити, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості свідчить про настання строку виконання зобов`язання за тією вимогою, яку задоволено судом, та наявність обов`язку боржника сплатити відповідну заборгованість.

Проте, судове рішення про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного зобов`язання, оскільки характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, а додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання та безспірності боргу. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав відповідне зобов`язання продовжує існувати. Така правова позиція є усталеною в практиці Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за додатком №271/22/194-3/МО від 15.02.2022 до договору станом на день подання позову складала 665 000 грн. Відтак, спір у даній справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару в установлений договором строк, у зв`язку із чим, позивач звернувся до суду про стягнення компенсаційних платежів та штрафних санкцій, і інфляційних втрат нарахованих з 27.07.2022 по 10.03.2023 (тобто за періоди, відмінні від тих, що були предметом розгляду та дослідження в межах судової справи №921/350/22).

Колегія суддів, відхиляє доводи апелянта щодо відсутності боргу станом на момент звернення позивача до суду у зв`язку з постановленням Господарським судом Тернопільської області ухвали від 27.02.2023 про розстрочення виконання рішення у справі №921/350/22, оскільки зазначена ухвала визначає розстрочення стягнутого рішенням боргу, натомість позивач заявив до стягнення компенсаційні платежі та штрафну санкцію, нараховані на суму основного боргу за період з дати звернення з позовом у справі №921/350/22 (26.07.2022) по дату звернення з позовом у справі №921/205/23 (10.03.2023).

Відповідно до ч.5 ст.694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а у частині п`ятій цієї статті визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання.

Саме тому, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постановах від 10.09.2018 по справі №908/24/18, від 18.12.2018 по справі №908/639/18 та від 03.12.2019 по справі №902/235/19.

У пункті 4 додатку сторони дійшли згоди про те, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 5 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст.536 та ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.

Поряд з тим, пунктом 6.7 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього договору, покупець відповідно до статті 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 36% річних, що нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Отже, 36 відсотків, визначені у пункті 4 додатку до договору є за своєю правовою природою процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є штрафною санкцією. Водночас, у п.6.7. договору сторони визначили збільшений розмір відсотків річних також 36 відсотків.

Відтак, можливість одночасного стягнення 36% річних та 36% плати за користування товарним кредитом обумовлена сторонами в договорі та не суперечить вимогам цивільного законодавства, а доводи апелянта про те, що компенсаційний платіж в розмірі 36% є за своєю правовою природою пенею відхиля

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо арифметичної правильності здійснених позивачем нарахувань та вимог щодо відмови у задоволенні вимог з підстав помилковості розрахунків, натомість, відповідач вважає, що суд першої інстанції помилково не врахував наявності підстав для зменшення заявлених до стягнення нарахувань до 5%.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (пункт 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував дії форс-мажорних обставин, а саме введення воєнного стану на території України 24.02.2022, що зумовили несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати товару не з вини відповідача. Так, місцевий господарський суд правильно зазначив, що в рішенні Господарського суду Тернопільської області від 05.12.2022 у справі №921/350/22, обставини, встановлені в якому, є преюдиційними для цього спору, було встановлено, що відповідач не надав суду доказів повідомлення іншої сторони (позивача) у строк, визначений п.8.8.2. договору, про настання форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за договором поставки №271/22/194 від 09.01.2022, що позбавляє ТзОВ «Буропідривник» права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань по оплаті отриманого товару за договором поставки №271/22/194 від 09.01.2022.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що нормами чинного законодавства не передбачено обов`язку особи звертатись до суду із заявою про зменшення штрафних санкцій з огляду на застосування принципу диспозитивності господарського судочинства. Зокрема, відповідно до ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та відсотків річних є правом суду. При цьому, за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та відсотків річних.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що відповідачем не обґрунтовано поданими доказами існування саме виняткових обставин, які б слугували підставою для зменшення заявлених до стягнення у позові сум за ініціативою суду, проте, на переконання колегії суддів, щодо нарахуванння штрафної санкції у цьому випадку, слід врахувати наступне:

- умовами укладеного сторонами договору поставки погоджено, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару, що має на меті компенсувати можливі збитки позивача, пов`язані із коливаннями курсу продажу долара США або Євро до гривні;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимог про стягнення 36% процентів за користування товарним кредитом, нарахованих на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару відповідно до вимог ст.536 та ч.5 ст.694 Цивільного кодексу України;

- нарахування пені здійснено позивачем за період з 27.07.2022 до 10.03.2023, тобто під час дії на усій території України воєнного стану;

- відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції здійснив погашення основного боргу та нарахувань, стягнутих рішенням суду у справі №921/350/22, в повному обсязі;

- наведені відповідачем обставини ускладнення роботи підприємства в перші місяці повномастштабного вторгнення російської федерації в Україну, а також долучені докази, зокрема, наказ ТзОВ «Буропідривник» №2 від 24.02.2022 «Про призупинення виробничої діяльності на підприємстві», вказують на утруднення здійснення повноцінної фінансово-господарської діяльності відповідачем в умовах воєнного стану;

- нарахування пені має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати надмірним тягарем для боржника.

Відтак, враховуючи, що загальний розмір нарахованих компенсаційних платежів, інфляційних втрат та пені становить близько 80% загальної суми основного боргу, а покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача не відповідає загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності, розумності, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити суму нарахованої штрафної санкції (пені), яка підлягають стягненню з відповідача, до 50%.

Разом з цим, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про зменшення розміру інфляційних втрат та процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки такі нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні обумовленого в договорі розміру компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Також колегія суддів враховує висновки щодо застосування ст.ст.694, 551 ЦК України та ст.233 ГК України, викладені в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20, про неправомірність зменшення судом розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України та відхиляє доводи апелянта щодо необхідності зменшення таких нарахувань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги відповідача слід задоволити частково, оскаржене рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2023 у справі №921/205/23 скасувати в частині стягнення 270 912,35 грн. пені та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір пені на 50% до 135 456,18 грн.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру, відтак розподіл судових витрат за подання позовної заяви зміні не підлягає, а судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в порядку положень ст.129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Буропідривник» б/н від 13.07.2023 (вх.ЗАГС. №01-05/2313/22 та від 17.07.2023) задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.06.2023 у справі №921/205/23 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 270 912,35 грн та прийняти в цій частині нове рішення про зменшення розміру пені до 135 456,18 грн.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буропідривник» (вул. Максимівська, буд. 1, с. Киданці, Тернопільський район, Тернопільська область, 47374, ідент. код 31789280) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Ерідон» (поштова адреса: а/с 67, м. Київ, 03191 (місцезнаходження: вул. Богдана Хмельницького, 35, с. Чопилки, Переяслав-Хмельницький район, Київська область, 08467), ідент. код 43106699) 135 456 (сто тридцять п`ять тисяч чотириста п`ятдесят шість) грн 18 коп. пені, 36% річних в сумі 195 056 (сто дев`яносто п`ять тисяч п`ятдесят шість) грн 91 коп., плати за користування товарним кредитом в розмірі 195 056 (сто дев`яносто п`ять тисяч п`ятдесят шість) грн 91 коп., інфляційних втрат в сумі 259 814 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот чотирнадцять) грн 72 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 13 812 (тринадцять тисяч вісімсот дванадцять) грн 62 коп.»

3. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

4. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 04.09.2023.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддяГалушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.