Рішення

від 05.09.2023 по справі 916/2458/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2458/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І., розглянувши без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження матеріали (вх.№ 2566/23)

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача Громадської організації Інваліди надії в майбутнє (65012, м. Одеса, вул. Героїв Крут, буд. 32 А, кв.20, код ЄДРПОУ 38227221)

про виселення та стягнення 27252,06 грн.,

ВСТАНОВИВ:

08.06.2023 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації Інваліди надії в майбутнє, в якій просить суд:

1) виселити ГО Інваліди надії в майбутнє з нежитлових підвальних приміщень, загальною площею 67,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

2) стягнути з ГО Інваліди надії в майбутнє неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в розмірі 27 252,06 грн., а також суму судових витрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неповернення відповідачем орендованого приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Єврейська, 4 після закінчення дії договору оренди нежитлового приміщення №104/6 від 12.08.2015, що стало також підставою для нарахування позивачем на підставі ч.2 ст. 785 ЦК України неустойки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 позовну заяву Департамента комунальної власності Одеської міської ради залишено без руху та встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Також, вказаною ухвалою запропоновано позивачу надати до суду письмові пояснення щодо надання відповідачу в оренду за договором №104/6 від 12.08.2015 (із урахуванням додаткових договорів) - нежитлового підвального приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Єврейська 4, та надання до матеріалів позовної заяви витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №197718257 та технічного паспорту щодо права комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 103;

23.06.2023 до Господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про усунення недоліків(вх.№20721/23), згідно якої позивач усунув недоліки позовної заяви та надав пояснення, що нежитлові підвальні приміщення, загальною площею 67,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.01.2020 № 197718257. Разом з тим, 14.01.2019 КП «БТІ» Одеської міської ради видано технічний паспорт на зазначений вище об`єкт комунальної власності. Основні і підсобні приміщення розмішені у підвалі та першому поверсі згідно з експлікацією.

При цьому, позивач вказує, що підставою виготовлення нового технічного паспорту стало включення сходів першого поверху у загальну площу нежитлового підвального приміщення, що в цілому становить 67,7 кв.м, адже згідно договору оренди від 12.08.2015 № 104/6, характеристика об`єкта оренди наводилася у технічному паспорту від 10.10.2004 на площу 59,0 кв.м.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2458/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 28.06.2023 була надіслана позивачу на його електронну адресу ge№ ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа від 28.06.2023.

03.08.2023 до суду від позивача надійшли письмові пояснення (вх.№26433/23), відповідно до яких останнім зазначено, що здійснену відповідачем оплату від 08.03.2023 в розмірі 1 500 грн. зараховано Департаментом наступним чином: в рахунок сплати неустойки за період з 01.01.2021 по 31.05.2023 в сумі 890,28 грн., а решту в сумі 609,72 грн зараховано як заборгованість з орендної плати, яка існувала станом на 31.12.2020.

Відповідачу Громадській організації Інваліди надії в майбутнє ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.06.2023 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: АДРЕСА_2 , яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №245492332040 від 12.06.2023, сформованого судом.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення (вх.№16360/23 від 01.08.2023).

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019р. у справі № 915/1015/16.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що, суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №197718257 від 27.01.2020, територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать нежилі приміщення, загальною площею 67,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

12.08.2015 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Громадською організацією Інваліди надії в майбутнє (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №104/6, відповідно до п. 1.1 якого, зокрема, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 59 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул.Єврейська,4.

Термін дії договору оренди з 12.08.2015 до 12.07.2018 року (п.1.3 договору).

Згідно п. 2.2 договору, за орендоване приміщення орендар, зобов`язався сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 222,41 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Орендар зобов`язався вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (п.2.4 договору).

Відповідно до п. 4.7 договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язався у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

У випадку припинення дії цього Договору, у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення (п. 4.10 договору).

Пунктом 7.1. договору встановлено, що питання не врегульовані цим Договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

Дія договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його укладено (п.7.11 договору).

Згідно акту приймання-передачі приміщення від 12.08.2015 Департамент комунальної власності Одеської міської ради передав, а ГО Інваліди надії в майбутнє прийняв нежиле підвальне приміщення підвалу, загальною площею 59,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.92 № 2269-XII (в редакції, чинній на момент укладення договору) визначала, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 4 ст. 284 ГК України, статтею 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна (в редакції, чинній на момент укладення договору) передбачено, що строк договору оренди визначаються за погодженням сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому 18.01.2016 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та ГО Інваліди надії в майбутнє (орендар) було укладено додатковий договір №1 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 12.08.2015 №104/6, відповідно до якого сторони внесли зміни до п.2.2 договору та виклали його в новій редакції: «За орендоване приміщення орендар зобов`язався сплачувати орендну плату з 01.01.2016 по 31.12.2016, в розмірі 1,0 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції)».

14.12.2016 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та ГО Інваліди надії в майбутнє (орендар) було укладено додатковий договір №2 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 12.08.2015 №104/6, відповідно до якого сторони внесли зміни до першого абзацу пункту 2 підпункту 2.2 договору оренди та виклали його в новій редакції: «За орендоване приміщення орендар зобов`язався сплачувати орендну плату наступним чином: з 01.01.2017 по 31.12.2017 в розмірі 1 грн на рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції); з 01.01.2018 (що розрахована на 01.12.2016), у розмірі 305,77 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції)».

26.02.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та ГО Інваліди надії в майбутнє (орендар) було укладено додатковий договір №3 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 12.08.2015 №104/6, відповідно до якого сторони внесли зміни до першого абзацу пункту 2 підпункту 2.2 договору та виклали його в новій редакції: «За орендоване приміщення орендар зобов`язався сплачувати орендну плату з 01.01.2018 по 12.07.2018, в розмірі 1,0 грн за рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції)».

12.07.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та ГО Інваліди надії в майбутнє (орендар) було укладено додатковий договір №4 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 12.08.2015 №104/6, відповідно до якого сторони внесли зміни до першого абзацу пункту 2 підпункту 2.2 договору та виклали його в новій редакції: «За орендоване приміщення орендар зобов`язався сплачувати орендну плату з 01.01.2018 по 31.12.2018, в розмірі 1,0 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції)».

26.12.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та ГО Інваліди надії в майбутнє (орендар) було укладено додатковий договір №5 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 12.08.2015 №104/6, відповідно до п.1.1 якого сторони продовжили строк дії цього договору на 1 рік, а саме з 01.01.2019 до 31.12.2019 року та виклали абзац перший п. 2.2 договору в новій редакції: «За орендоване приміщення орендар зобов`язався сплачувати орендну плату з 01.01.2019 по 31.12.2019, в розмірі 1,0 грн в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції); з 01.01.2020 в розмірі 244,21 грн, що розрахована на 01.12.2018 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць».

05.05.2020 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та ГО Інваліди надії в майбутнє (орендар) було укладено додатковий договір №6 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 12.08.2015 №104/6, відповідно до якого сторони:

- перший та другий абзаци пункту 1.1 розділу 1 «Предмет договору» виклали в новій редакції: «Орендар передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 67,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 »;

- пункт 1.2 розділу «Предмет договору» доповнили наступним: «п.1.2. Продовжити термін дії цього договору на один рік, а саме: з 01.01.2020 до 31.12.2020 року»;

- перший абзац пункту 2 підпункту 2.2 договору та виклали його в новій редакції: «За орендоване приміщення орендар зобов`язався сплачувати орендну плату з 01.01.2020 по 31.12.2020, в розмірі 41,41 грн в місяць за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції); з 01.01.2021 року орендну плату, що розрахована на 01.01.2020 в розмірі 321,67 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць».

Отже, сторонами остаточно було встановлено строк дії договору оренди до 31.12.2020 року.

Так, на час укладення договору оренди №104/6 від 12.08.2015 та додаткових договорів щодо продовження строку дії вказаного договору діяли положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.92 № 2269-XII.

03.10.2019 було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX, у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-IX в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Так, слід зазначити, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-IX.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20 та від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.

Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України № 2269-XII, в тому числі й у період після втрати вказаним законом чинності.

Оскільки строк дії договору оренди №104/6 від 12.08.2015 визначено до 31.12.2020, тобто вже після 01.07.2020, до спірних орендних правовідносин сторін у даній справі слід застосовувати положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

У частині другій статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 передбачено, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

В ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 (в редакції, чинній станом на 31.12.2020) право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів; релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній; Пенсійний фонд України та його органи; дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав, представництва міжнародних міжурядових організацій в Україні для виконання функцій дипломатичного представництва, консульських і статутних функцій міжнародних міжурядових організацій.

За ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 (в редакції, чинній станом на 31.12.2020) право на отримання в оренду державного та комунального майна, що не міститься в Переліку першого типу, без проведення аукціону також мають: музеї; державні та комунальні підприємства, установи, організації у сфері культури і мистецтв чи громадські організації у сфері культури і мистецтв (у тому числі національні творчі спілки або їх члени під творчі майстерні); заклади освіти всіх форм власності, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності; громадські організації ветеранів для розміщення реабілітаційних установ для ветеранів; реабілітаційні установи для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю для розміщення таких реабілітаційних установ; державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, що надають соціальні послуги відповідно до Закону України "Про соціальні послуги"; державні видавництва і підприємства книгорозповсюдження; вітчизняні видавництва та підприємства книгорозповсюдження, що забезпечують підготовку, випуск та (чи) розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою (за винятком видань рекламного та еротичного характеру); народні депутати України і депутати місцевих рад для розміщення громадської приймальні; потенційні орендарі для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів на строк, що не перевищує п`яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб`єктам виборчого процесу з метою проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії; потенційні орендарі для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організації конгресів і торговельних виставок; державні та комунальні спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту закладів вищої освіти, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров`я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, а також бази олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки; громадські об`єднання фізкультурно-спортивної спрямованості, що є неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових установ та організацій, утворені ними спортивні клуби (крім спортивних клубів, що займаються професійним спортом), дитячо-юнацькі спортивні школи, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту закладів вищої освіти, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, що є неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових установ та організацій, - виключно для проведення спортивних заходів або надання фізкультурно-спортивних послуг.

Частиною другою статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX передбачено, що Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією. Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду.

Наразі Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 було затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, що набув чинності з 16.06.2020, який передбачав новий порядок щодо продовження та припинення договір оренди з боку орендодавця та орендарів з дотриманням відповідних строків.

Відповідно до п. 134 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.

За положеннями п. 135 цього Порядку орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна. Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

За умовами п. 136 Порядку заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Разом з тим слід зазначити, що договір оренди № 104/6 від 12.08.2015 продовжувався не вперше, адже строк його дії продовжувався додатковими договорами № 4 від 12.07.2018, № 5 від 26.12.2018 та № 6 від 05.05.2020.

Поряд з цим ГО Інваліди надії в майбутнє не відноситься до підприємств, установ, організацій, які мають право на отримання в оренду майна без проведення аукціону відповідно до норм частин першої, другої статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX.

Згідно з п. 137 Порядку, якщо заява подається підприємством, установою, організацією, що надає соціально важливі послуги населенню, орендар подає також документи, що підтверджують відповідність критеріям, установленим абзацом другим цього пункту Порядку. Підприємства, установи, організації, що надають соціально важливі послуги населенню, визначаються згідно з додатком 4.

Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, документи, передбачені додатком №1 до Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 №483 від ГО Інваліди надії в майбутнє до Департаменту не надавались.

Так, матеріали справи не містять відомостей про включення ГО Інваліди надії в майбутнє до переліків підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню, визначених Кабінетом Міністрів України та/або представницьким органом місцевого самоврядування.

Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадські об`єднання" передбачено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про громадські об`єднання" громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що укладений між сторонами договір оренди № 104/6 від 12.08.2015 не підпадає під випадки, визначені частиною другою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019, адже відповідач не відноситься до суб`єктів, які мають право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону, передбачених у ст. 15 Закону № 157-ІХ, та договір пролонгується не вперше. В свою чергу продовження цього договору має здійснюватися відповідно до умов, визначених ч. 1 ст. 18 Закону № 157-ІХ, тобто за результатами аукціону.

Згідно із частиною третьою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

За змістом частини четвертої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем. Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

Частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 унормовано, що граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Відповідно до частини дев`ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень:

про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем;

про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

Зміст оголошення, особливості проведення аукціону на продовження договору оренди, порядок компенсації вартості невід`ємних поліпшень та застосування переважного права чинного орендаря на продовження договору оренди в ході аукціону визначаються Порядком передачі майна в оренду (частина десята статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019.

Згідно із пунктом 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Орендар, який бажає отримати компенсацію вартості здійснених ним невід`ємних поліпшень, також подає документи, передбачені пунктом 165 цього Порядку.

Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

Відповідно до пункту 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року, крім: положень статей 5, 6, 11, 14, частини восьмої статті 15, частини шостої статті 16 цього Закону (в частині роботи ЕТС), які стосуються внесення (включення) та опублікування інформації в ЕТС, подання заяв, у тому числі заяв на оренду, в ЕТС, опублікування в ЕТС Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, які вводяться в дію з 1 жовтня 2020 року. Внесення (включення) та опублікування інформації, оприлюднення Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, що передбачені статтями 5, 6, 14, частиною восьмою статті 15, частиною шостою статті 16 цього Закону, здійснюються на офіційних вебсайтах орендодавців, а також у друкованих засобах масової інформації, якщо це передбачено рішенням представницького органу місцевого самоврядування, до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом. Подання заяв, у тому числі заяв на оренду, передбачених статтями 6, 11, 14 цього Закону, здійснюється в паперовій або в електронній формі (без використання ЕТС) до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень.

Згідно із підпунктом 6 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання оренди державного та комунального майна" від 03.06.2020 № 483 до початку роботи електронної торгової системи Порядок у частині внесення (включення) та оприлюднення інформації в електронній торговій системі, надсилання інформації про потенційний об`єкт оренди, подання заяв, у тому числі заяв на оренду, в електронній торговій системі, оприлюднення в електронній торговій системі Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, що передбачені статтями 5, 6, 11, 14, частиною восьмою статті 15, частиною шостою статті 16 Закону (в частині роботи електронної торгової системи), застосовується у такий спосіб: шляхом оприлюднення на офіційних веб-сайтах орендодавців, а також у друкованих засобах масової інформації, якщо це передбачено рішенням представницького органу місцевого самоврядування або уповноваженого ним органу; шляхом внесення, подання, надсилання в паперовій або в електронній формі (без використання електронної торгової системи).

Таким чином, для продовження договору оренди комунального майна орендар зобов`язаний надати орендодавцю в установлений строк (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди) відповідну заяву, яка починаючи з 01.10.2020 подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення ГО Інваліди надії в майбутнє до позивача не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (31.12.2020) із заявою про продовження дії договору оренди нежитлового приміщення.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що 04.04.2021 ГО Інваліди надії в майбутнє звернулась до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради із листом-заявою за вих.№31-2/12 від 31.12.2020, відповідно до якої остання просила позивача включити до другого переліку нерухомого майна нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 59,0 кв.м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , для укладання договору оренди для розміщення Одеської обласної Організації Інвалідів ГО Інваліди надії в майбутнє строком на п`ять років.

У відповідь на вказаний лист-заяву Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом № 01-13/2736 від 23.06.2021 повідомив відповідачу, що рішенням Одеської міської ради від 03.02.2021 №62-VII нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 58,8 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 включено до Переліку другого типу з цільовим призначенням використання об`єкту реабілітаційна установа для інвалідів. При цьому Департаментом роз`яснено, що організація, яка відповідно до ст. 15 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-IX має право на укладання договору оренди без проведення аукціону подає повний пакет документів, який передбачений додатком №1 до Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 №483, а також підтверджує належність фактичного використання приміщення, що відповідає ст. 15 Закону, Згідно переліку.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що відповідач під час звернення Департаменту у квітні 2021 року з листом-заявою за вих.№31-2/12 від 31.12.2020 мав намір укласти саме новий договір оренди, а не продовжити дію договору оренди нежитлового приміщення № 104/6.

Між тим в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до Департаменту.

З огляду на викладені вище обставини та враховуючи відсутність доказів звернення відповідача до позивача із заявою про продовження договору оренди у відповідні строки, суд доходить висновку, що дія договору оренди нежитлового приміщення № 104/6 від 12.08.2015 закінчилась 31.12.2020 року.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна № 157-ІХ договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно п. 7.11. договору дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що термін дії договору оренди нежитлового приміщення №104/6 від 12.08.2015 припинив свою дію 31.12.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

В свою чергу припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

Приписами ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок орендаря у разі закінчення строку дії договору оренди або у випадку його дострокового розірвання повернути орендоване майно за актом у належному стан, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Пунктом 4.7. договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Отже, з припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Як вказує позивач та не спростовано відповідачем, хоча договір оренди припинив свою чинність 31.12.2020 р., але в порушення вимог закону та договору відповідач не передав позивачу займане приміщення за актом приймання-передачі.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем Департаменту об`єкту комунальної власності - нежитлового підвального приміщення, загальною площею 67,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке було передано за договором оренди нежитлового приміщення №104/6 від 12.08.2015.

Згідно акту обстеження нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 23.03.2023 комісія у складі: заступника начальника орендного відділу, головного спеціаліста сектору організаційних процедур з питань формування та розподілу комунального майна управління орендних відносин Департаменту та начальника орендного відділу КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» встановила, що на час огляду об`єкт не експлуатується, орендоване приміщення зачинено.

Враховуючи встановлені судом обставини припинення договору оренди № 104/6 та неповернення відповідачем переданого йому в оренду нежитлового приміщення в розпорядження власника, з огляду на приписи статті 785 Цивільного кодексу України, суд вважає, що в даному випадку порушені права позивача, як орендодавця, на вільне розпорядження об`єктом оренди. Адже, з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування відповідачем орендованим майном у даному випадку у зв`язку із закінченням строку договору, на який його було укладено, особа, якій воно було передано на підставі договору оренди, володіє ним незаконно.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №227/3760/19-ц від 26 жовтня 2022 року викладено правовий висновок, що зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, тобто негаторний позов.

Згідно із частиною першою статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном і цей спосіб захисту може бути реалізовано шляхом подання негаторного позову, що є позовом власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У розумінні приписів статті 391 Цивільного кодексу України право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі N 924/1220/17).

Проте однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності між сторонами договірних відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Аналогічний за змістом правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі N 522/1029/18, постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі N 916/1666/18.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як встановлено судом, Департамент комунальної власності Одеської міської ради на підставі Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 N 137-VIII, реалізуючи свої функції у сфері здійснення претензійно-позовної роботи з питань, реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності має право звертатися до суду за захистом порушених прав, щодо усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні майном.

Таким чином, враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні докази правомірного перебування у користуванні відповідача спірного нежитлового приміщення загальною площею 67,7 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , господарський суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо виселення ГО Інваліди надії в майбутнє з вказаного нежитлового приміщення. Адже вказані вимоги позивача спрямовані на припинення безпідставного використання та повернення майна, та забезпечують поновлення порушеного права позивача, як орендодавця, на вільне розпорядження об`єктом оренди.

Крім того, оскільки після розірвання договору відповідач не повернув орендоване майно, позивач просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення в розмірі 27252,06 грн за період з 01.01.2021 по 31.05.2023.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Так, в силу положень ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 Цивільного кодексу України).

Тобто, неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 915/1429/19, зі змісту частини четвертої статті 291 ГК України вбачається, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Аналіз частини першої статті 759 та частини першої статті 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України. Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі N 904/3315/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі N 910/20370/17.

Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України. Законодавцем у частині першій статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові 02.09.2014 у справі N 3-85гс14, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі N 914/4238/15, постанові 24.04.2018 у справі N 910/14032/17 та у постанові 09.09.2019 у справі N 910/16362/18.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі N 910/1806/17, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі N 910/20370/17.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач був обізнаний про те, що строк дії договору оренди закінчився 31.12.2020, і договір припинився, та відповідно в нього виник обов`язок повернути орендоване майно.

Проте, відповідач не виконав свій обов`язок щодо повернення орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна після закінчення строку дії договору оренди.

Доказів виконання вказаного обов`язку відповідач суду не надав, доказів вчинення орендодавцем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря після закінчення строку дії договору, або ухилення орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна матеріали справи також не містять, і відповідачем такі докази не подавалися.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Однак, перевіривши здійсненний позивачем розрахунок неустойки за період з 01.01.2021 по 31.05.2023 в розмірі 27252,06 грн., суд встановив, що вказаний розрахунок є частково необґрунтованим з огляду на таке.

Так, як з`ясовано судом, розрахунок стягуваної суми неустойки, наданий позивачем, здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ.

Однак, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК України, безумовно, є штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 ГК України, та відповідно до ст. 185 ПКУ не є об`єктом оподаткування та нарахування ПДВ.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2021 року у справі N 910/11131/19 (пункт 9.11) сформувала правовий висновок про те, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов (неправомірне користування майном), у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам ЦК України та Господарського кодексу України.

Такі висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду обґрунтовано тим, що зі закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін усіх його умов (пункт 9.7 постанови).

Тобто під час розрахунку суми неустойки за неправомірне користування майном ми не можемо розраховувати орендну плату, яка б мала бути сплачена за цей же період, оскільки такий розрахунок відбувається на підставі договору, який не діє в період неправомірного користування майном.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 ПК України, яка входить до цього розділу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Отже, Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 ПК України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва, які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на таке, суд вважає, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 по справі N 916/1319/19.

Виходячи з вищенаведеного, під час здійснення розрахунку суми неустойки за неповернення спірного об`єкта оренди позивач необґрунтовано включив суми ПДВ в суму неустойки, що заявлена до стягнення.

Поряд з цим у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі N 916/1916/18, ухваленій у подібних правовідносинах щодо стягнення неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України за несвоєчасне повернення об`єкта оренди комунальної форми власності після припинення дії договору, вказано, що зазначену неустойку слід нараховувати в двократному розмірі орендної плати, яка підлягала б сплаті, якби договір діяв. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі №916/1665/20.

Так, згідно п. 2.2 договору (у редакції додаткового договору №6 від 05.05.2020) за орендоване приміщення орендар зобов`язався сплачувати орендну плату з 01.01.2020 по 31.12.2020, в розмірі 41,41 грн в місяць за все приміщення (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції); з 01.01.2021 року орендну плату, що розрахована на 01.01.2020 в розмірі 321,67 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць».

Отже, як було встановлено вище, орендна плата у розмірі 321,67 грн. є базовою орендною платою за місяць і тому саме цю орендну плату слід враховувати при розрахунку неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди.

Наразі слід зазначити, що з огляду на те, при розрахунку неустойки в двократному розмірі орендної плати враховується розмір орендної плати, яка підлягала б сплаті, у разі якби договір діяв, суд вважає за необхідне також застосувати нормативно-правові акти, якими врегульовано порядок сплати орендних платежів під час воєнного стану.

Зокрема, згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" встановлено пільги щодо орендної плати за оренду державного та комунального майна на період дії воєнного стану.

Пунктом 12 даної постанови № 634 встановлено, що органи місцевого самоврядування можуть додатково приймати рішення з питань, визначених пунктом 1 цієї постанови, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Отже, Одеська міська рада уповноважена вирішувати питання пільг щодо оренди комунального майна на період дії воєнного стану.

Відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про правовий режим воєнного стану", з урахуванням Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64 "Про введення воєнного стану в Україні", постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року N 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", з метою підтримки орендарів комунального майна територіальної громади м. Одеси шляхом зниження фінансового навантаження, враховуючи необхідність врегулювання питання внесення орендної плати у період воєнного стану, Одеська міська рада прийняла рішення від 29.06.2022 N 969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану".

Даним рішенням, зокрема у п. 1 встановлено, що на період воєнного стану та до його припинення (скасування) за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24 лютого 2022 року, звільнено від орендної плати орендарів, які:

- за погодженням з орендодавцем використовують орендоване майно для розміщення гуманітарних штабів, складів, центрів волонтерської допомоги;

- є громадськими об`єднаннями та благодійними організаціями;

- орендують нерухоме комунальне майно закладів освіти комунальної власності територіальної громади м. Одеси, але не користуються ним у зв`язку із обмеженням доступу;

- є суб`єктами господарювання, що надають освітні послуги та не здійснюють діяльність у зв`язку з введенням воєнного стану;

- використовують нерухоме комунальне майно, що перебуває в управлінні Виконавчого комітету Одеської міської ради, та не здійснюють діяльність в орендованому об`єкті у зв`язку з введенням воєнного стану;

- орендують комунальне майно Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Одеса", але не використовують його у зв`язку з введенням воєнного стану.

Згідно з п. 2 рішення на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів після припинення чи скасування його дії в установленому порядку за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24 лютого 2022 року, орендарям (за виключенням орендарів, вказаних у пункті 1 цього рішення, та орендарів єдиних майнових комплексів) орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договорами оренди (з урахуванням її індексації).

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022 N 987-VIII "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 29 червня 2022 року N 969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" доповнено пунктом 3 наступного змісту:

"3. Орендодавцям комунального майна територіальної громади м. Одеси забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з цим рішенням, починаючи з 24 лютого 2022 року, за виключенням орендарів, зазначених в другому абзаці пункту 1 цього рішення, яким нарахування орендної плати відповідно до цього рішення забезпечити з дня погодження орендодавцем використання майна для розміщення гуманітарних штабів, складів, центрів волонтерської допомоги.".

Таким чином, у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосування саме рішення Одеської міської ради від 29 червня 2022 року N 969-VIII із змінами, яким врегульовано розмір орендної плати саме на період дії воєнного стану, і дане рішення є обов`язковим для позивача як орендодавця.

Відповідно до п. 1.1. Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради N 137-VIII від 17.03.2021 (далі Положення), Департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради.

Пунктом 1.2. Положення встановлено, що Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та цим Положенням.

Пунктом 2.2. Положення передбачено, що Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про те, що, починаючи з 24 лютого 2022 року, Громадська організація „Інваліди надії в майбутнє була б звільнена від сплати орендних платежів на підставі рішення Одеської міської ради від 29 червня 2022 року N 969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану", у разі, якби договір оренди діяв. В свою чергу оскільки у період з 24.02.2022 і по 31.05.2023 ГО „Інваліди надії в майбутнє за умови чинності договору оренди підлягала звільненню від сплати орендних платежів, тобто розмір базової орендної ставки становив 0 грн., відповідно при обчисленні суми неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за вказаний звітний період підлягав врахуванню саме цей розмір базової орендної ставки. Відтак, сума неустойки за вказаний період дорівнює 0 грн.

З урахуванням вищенаведених недоліків у розрахунку стягуваної суми неустойки, здійсненого позивачем за період з 01.01.2021 по 31.05.2023, судом здійснено самостійно перерахунок суми неустойки, що підлягала сплаті відповідачем:

Місяць за який нараховуєтьсяСума орендної ставки (з урахуванням індексу інфляції) (грн.)Сума неустойки (у розмірі подвійної плати) Січень 2021324,56649,13Лютий 2021328,78657,56Березень 2021332,07664,13Квітень 2021337,71675,43Травень 2021340,07680,15Червень 2021344,49688,98Липень 2021345,18690,36Серпень 2021345,52691,05Вересень 2021344,83689,66Жовтень 2021348,97697,93Листопад 2021352,11704,22Грудень 2021354,93709,86Січень 2022357,06714,12Лютий 2022 -23 дні297,11 (361,70/28 дн.х23 дн.)594,22Всього: 9506,80 До того ж, як вбачається з наданого позивачем розрахунку неустойки, відповідачем 08.03.2023 було здійснено оплату в розмірі 1500 грн., яка Департаментом комунальної власності Одеської міської ради була зарахована наступним чином: 609,72 грн. - зараховано в рахунок сплати заборгованості з орендної плати, яка існувала станом на 31.12.2020, а решту суми 890,28 грн. в рахунок сплати неустойки за період з 01.01.2021 по 31.05.2023.

Таким чином, сума неустойки, що підлягає стягненню з відповідача за період прострочення повернення приміщень з 01.01.2021 по 31.05.2023, складає 8616,52 грн. (9506,80 грн. 890,28 грн).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради частково обґрунтовані, у зв`язку з чим позовні вимоги останнього підлягають в частині виселення ГО Інваліди надії в майбутнє з нежитлових підвальних приміщень, загальною площею 67,7 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнення з відповідача 8616,52 грн. - неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

2.Виселити Громадську Організацію Інваліди надії в майбутнє (65012, м. Одеса, вул. Героїв Крут, буд. 32А, кв. 20; код ЄДРПОУ 38227221) з нежитлових підвальних приміщень, загальною площею 67,7 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Єврейська, 4, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595).

3.Стягнути з Громадської організації Інваліди надії в майбутнє (65012, м. Одеса, вул. Героїв Крут, буд. 32А, кв.20; код ЄДРПОУ 38227221) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 8616 (вісім тисяч шістсот шістнадцять) грн. 52 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3532 (три тисячі п`ятсот тридцять дві) грн. 62 коп.

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.І. Мостепаненко

Повний текст рішення складено 05 вересня 2023 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко