Рішення

від 30.08.2023 по справі 289/2416/21

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 289/2416/21

Номер провадження 2/289/22/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2023 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді - Кириленка О.О.,

за участю секретаря судового засідання Науменко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання дій органу приватизації недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви від 20.09.2022 (а.с. 77-79) просить ухвалити рішення, яким: визнати частково недійсним свідоцтво №544 про право власності на житло, а саме квартиру АДРЕСА_1 від 13.02.1995, видане органом приватизації Радомишльської міської ради народних депутатів Житомирської області та про його затвердження рішення виконкому Радомишльської міської ради народних депутатів Житомирської області № 29 від 14.02.1995 «Про передачу у приватну власність квартир» в частині передачі вказаної квартири у власність позивачу, без його відому та згоди, які не стосуються прав інших осіб, зазначених у цих документах: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , з моменту їх прийняття та видачі.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 13.02.1995 органом приватизації Радомишльської міської ради народних депутатів Житомирської області було видано свідоцтво №544 про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 від 13.02.1995 у спільну часткову власність сім`ї позивача, яка складалася із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 14.02.1995 виконкомом Радомишльської міської ради народних депутатів Житомирської області було прийнято рішення № 29 «Про передачу у приватну власність квартир», яким передано у приватну власність квартиру, що належить до міської комунальної власності ОСОБА_3 .

На моментприйняття оспорюваногорішення №29органом приватизаціїпозивачу виповнилосьлише 16років.Позивач ніякихдокументів,які б надавали йому право на участь у приватизації будучи неповнолітнім не підписував, довіреностей нікому не видавав, тому орган приватизації Радомишльської міської ради народних депутатів діяв незаконно. Окрім того, позивач зазначив, що свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на житло від 13.02.1995 та рішення № 29 виконкому Радомишльської міської ради народних депутатів Житомирської області від 14.02.1995, вчинено без відому та відповідної згоди на це батьків, усиновителів, опікунів чи піклувальників, або органу опіки та піклування.

Ухвалою від 23.12.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі (а.с. 23).

12.01.2022 до суду надійшов відзив від представника відповідача, згідно якого останній зазначив, що Радомишльська міська рада Житомирської області не є належним відповідачем у вказаній справі, оскільки оскаржуване рішення приймалося виконавчим комітетом ради і також зазначеним органом видавалось оскаржуване свідоцтво про право власності. Окрім того, оскаржувані позивачем рішення та свідоцтва були прийняті виконавчим комітетом ради 13.02.1995, однак, позивач лише 06.12.2021 звернувся з даним позовом до суду, тобто з пропуском строку позовної давності, та не надав будь-яких доказів, з яких вбачається поважність причин пропуску строку. До того ж, представник відповідача вказав, що на момент звернення до органу приватизації для вчинення приватизації квартири позивач не досяг повноліття, у зв`язку з чим заява про передачу у приватну власність квартири мала бути підписана його батьками як законними представниками, які діяли від імені позивача та в його інтересах, тому жодним чином майнові права та інтереси позивача порушені не були. Представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову та провести розгляд справи за його відсутності (а.с. 25-27).

Ухвалою суду від 20.09.2022 по даній цивільній справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , зобов`язано позивача надіслати вказаним третім особам копію позовної заяви з додатками, а доказати надіслати суду. Окрім того, вказаною ухвалою роз`яснено позивачу його право на залучення до участі у справі співвідповідача та заміну неналежного відповідача (а.с. 81-82).

31.10.2022 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява, в якій він повідомив про часткове виконання ухвали суду від 20.09.2022, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 Ю., ОСОБА_3 є не живими, тому позивач не може надіслати їм копію позовної заяви з додатками (а.с. 87-88).

Судом вживались всі можливі заходи щодо встановлення або спростування повідомленої позивачем обставини смерті третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с. 97, 123-124, 133-134, 147-148), однак вжиті заходи позитивного результату не дали (а.с. 128, 144, 151, 152).

Ухвалою суду від 10.05.2023 визнано явку позивача ОСОБА_1 в судове засідання призначене на 04.07.2023 об 10:00 год. обов`язковою та викликано його у судове засідання для надання особистих пояснень (а.с. 147-148).

22.06.2023 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява, в якій він просить провести розгляд справи без його участі та участі позивача, у зв`язку з тим, що останній з 24.02.2022 по даний час безперервно знаходиться на дійсній військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, м. Одеса (а.с. 157).

Ухвалою суду від 04.07.2023 відкладено судове засідання на 30.08.2023 о 10:00 год., повторно викликано в судове засідання позивача ОСОБА_1 , явка якого в судове засідання визнана судом обов`язковою, для надання особистих пояснень (а.с. 164).

14.08.2023 на електронну пошту суду від позивача надійшла заява, в якій він просить суд провести розгляд справи за його відсутності та представника, мотивуючи тим, що безперервно знаходиться на дійсній військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, м. Одеса (а.с. 170-171).

Разом з тим, положення ч. 5 ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України не передбачають вимоги про те, що для залишення позову без розгляду позивач має не з`явитися у судове засідання саме у зв`язку з визнанням судом його явки обов`язковою та викликом до суду (дана правова позиція міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №910/16978/19).

Судом визнавалась явка позивача обов`язковою в судове засідання з метою надання ним особистих пояснень відносно повідомленої суду обставини, а саме щодо смерті третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак ОСОБА_1 розпорядившись своїми правами на власний розсуд надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд зазначає, що позивач не позбавлений був можливості надати суду докази на підтвердження вищевказаних обставин, оскільки зазначені треті особи є його родичами, тобто батьком та бабою, про, що зазначено самим ОСОБА_1 в позовній заяві (а.с. 1), а також поважні причини неможливості подання таких доказів не повідомив.

Згідно із ч. 2ст.13ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 п. 4, п. 6, п. 7 ч. 2ст. 43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені закономабо судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 83 ЦПК України регламентовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України регламентовано, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ.

Однак, КЦС ВС вказав, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

До основних засад судочинства ч. 3 ст. 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін.

Приписи п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України мають на меті захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Вони покликані забезпечити об`єктивний розгляд справи.

Провадження у справі підлягає зупиненню лише в разі наявності обставин, які перешкоджають її розгляду.

Позивач перебуваючи на військовій службі активно брав участь у розгляді справи, неодноразово він та його представник надсилали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, тобто наполягали на розгляді справи по суті, тому за таких обставин інститут зупинення провадження у справі не може бути застосований у цій справі на шкоду інтересам позивача, меті цього інституту та принципам цивільного судочинства.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15.08.2023 у справі №174/760/21.

З огляду на фактичні обставини справи, тривалість судового провадження та процесуальну поведінку позивача, суд вважає, що це не перешкоджає суду ухвалити рішення на підставі наявних доказів у справі за відсутності позивача та його представника.

В судове засідання інші учасники справи теж не з`явились, в матеріалах справи наявні заяви представника позивача, представника відповідача, третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про розгляд справи без їх участі (а.с. 90, 93, 154, 159-160).

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 13.02.1995 виконкомом міської Ради народних депутатів видано свідоцтво №544 про право власності на житло, яке посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві спільної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 . Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. 8).

14.02.1995 виконкомом Радомишльської міської Ради народних депутатів прийнято рішення №29 «Про передачу у приватну власність квартир» та вирішено «передати у приватну власність квартири, що належать до міської комунальної власності, підприємствам на території міста та видачі свідоцтва на право приватної власності громадянину ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 » (а.с. 9, 140).

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Частиною першою статті 48ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин першої четвертої статті 51ЦПК України судпершої інстанціїмає правоза клопотаннямпозивача дозакінчення підготовчогопровадження,а уразі розглядусправи заправилами спрощеногопозовного провадження-до початкупершого судовогозасідання залучитидо участіу нійспіввідповідача.Якщо позовподано недо тієїособи,яка повиннавідповідати запозовом,суд дозакінчення підготовчогопровадження,а уразі розглядусправи заправилами спрощеногопозовного провадження-до початкупершого судовогозасідання заклопотанням позивачазамінює первісноговідповідача належнимвідповідачем,не закриваючипровадження усправі.Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі 203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, ці вимоги не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Належними відповідачами в даній справі має бути саме виконком Радомишльської міської ради Житомирської області як орган, який приймав оспорюване рішення, а також особа/особи (законні представники, усиновителі, опікуни чи піклувальники, орган опіки та піклування), які на думку позивача, порушили його права в 1995 році під час приватизації житла на його ім`я.

При цьому в ухвалі Радомишльського районного суду Житомирської області від 20.09.2022 (а.с. 81-82), яку представник позивача отримав (а.с. 83) судом було роз`яснено позивачу його процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а саме можливі наслідки незалучення співвідповідача або заміну первісного відповідача належним відповідачем, проте, він не скористався своїм право на подачу до суду відповідного клопотання та повторно представник позивача, а в подальшому і позивач надіслали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Частиною першоюстатті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В даній справі правовідносини виникли у 1995 році, а тому до них підлягають застосуванню норми Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР),Закону України «Про власність», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та інших нормативно-правових актів, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 та 2 ст. 4 Житлового кодексу УРСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української PCP, утворюють житловий фонд.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Житлового кодексу УРСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Статтею 7 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (в редакції від 04.06.1993) передбачено зокрема, що органи місцевогосамоврядування мають право: передавати об`єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, оренду, продавати їх підприємствам (об`єднанням), організаціям і установам, окремим громадянам та об`єднанням громадян відповідно до законів про приватизацію, а також перерозподіляти об`єкти комунальної власності на договірній та конкурсній основі між власними підприємствами (об`єднаннями), організаціями і установами.

Відповідно до частини другої статті 9 ЖК Української РСР (у редакції від 01.01.1993) громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.

Статтею 62 ЖК Української РСР визначено, що до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також правила цивільного законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з ст. 11 ЦК УРСР 1963 року повна цивільна дієздатність виникає з досягненням повноліття, тобто вісімнадцятирічного віку.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції від 09.04.1994) передбачено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Процедура передачі будинків у власність громадянам визначена Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженимнаказом Державногокомітету Українипо житлово-комунальномугосподарству від15вересня 1992року №56 (далі по тексту Положення).

Відповідно до п. 20, 21 Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення (додатки 4, 5). У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Отже, права фізичної особи на приватизацію житлового приміщення залежать від наявності чи відсутності у цієї особи права на проживання у об`єкті приватизації.

Право на приватизацію житлового приміщення безпосередньо залежить від того, чи було таке приміщення постійним місцем проживання особи.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 463/5150/15-ц.

Ухвалами суду від 25.01.2022 (а.с. 44), від 09.06.2022 (а.с. 56-57), від 14.12.2022 (а.с. 123-124), від 31.01.2023 (а.с. 133-134) було витребувано докази за клопотанням позивача.

17.03.2023 Державним архівом Житомирської області надіслано до суду ксерокопію рішення виконавчого комітету Радомишльської міської Ради народних депутатів від 14.02.1995 №29 «Про передачу у приватну власність квартир» та одночасно повідомлено,що додаткидо вказаногорішення відсутні (а.с. 139).

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Після надходження вищевказаної відповіді ані позивач та ані його представник не з`являлись в призначені судові засідання, не подавали будь-яких заяв чи клопотань щодо ознайомлення з матеріалами справи, витребовування доказів, проте неодноразово подавали заяви про розгляд справи без їх участі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем у справі визначено неналежний суб`єктний склад у справі, недоведено порушення його законних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся, а саме використання його права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду без його відома, всупереч його волі та згоди, незабезпечення вільного вибору способу його потреб у житлі шляхом вільного використання його права на безоплатну приватизацію.

Що стосується клопотання відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності, суд зазначає, що згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 450/1435/15-ц, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українивстановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, у спірних правовідносинах щодо позовної давності застосовуються правилаЦК УРСР, якщо на час набрання чинностіЦК Українине сплив строк пред`явлення позовних вимог. Відповідно достатті 71 ЦК УРСР, що діяв до 01 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист. Згідно зістаттею 80 ЦК УРСРзакінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСРчиЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правиломстатті 76 ЦК УРСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Позовна давність застосовується лише тоді,коли єпідстави длязадоволення позовноївимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).

Отже, зважаючи на те, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача та ним не було доведено порушення його прав за захистом яких він звернувся до суду, що стало підставою для відмови в позові, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності.

Керуючись ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) доРадомишльської міської ради Житомирської області (місцезнаходження: Соборний Майдан, 12, м. Радомишль, Житомирська область, 12201, код ЄДРПОУ 04053358), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 (місце проживання: місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ), про визнання дій органу приватизації недійсними - відмовити.

Рішення судуможе бутиоскаржене безпосередньодо Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05.09.2023.

Суддя О. О. Кириленко