Постанова

від 30.08.2023 по справі 357/4385/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 357/4385/15-ц

провадження № 61-11082 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Автокразбанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»;

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Альвис»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єлманової Вікторії Анатоліївни на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Автокразбанк» (далі - ПАТ «Автокразбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Альвис» (далі - ТОВ «Альвис») про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 26 лютого 2014 року між ПАТ «Автокразбанк» та ТОВ «Альвис» було укладено кредитний договір № 01-К, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування 40 300 000 грн на строк до 20 лютого 2017 року.

У той же день для забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банком, позичальником та ОСОБА_1 як поручителем було укладено договір поруки № 01-К/П, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався солідарно із позичальником відповідати за виконання зобов`язань за кредитним договором.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання та надав кредитні кошти, однак ТОВ «Альвис» порушило взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, не повернуло суму наданого кредиту та не сплатило суму нарахованих відсотків, у зв`язку з чим станом на 25 лютого 2015 року утворилася заборгованість ТОВ «Альвис» за кредитним договором у розмірі 47 525 902,08 грн, з яких: строкова заборгованість за кредитом - 40 300 000 грн, прострочена заборгованість за кредитом - 0 (нуль) грн, поточні проценти за кредитом - 483 600 грн, прострочені проценти за кредитом - 5 561 400 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів - 599 719,21 грн, три проценти річних за несвоєчасне погашення процентів - 56 476,87 грн, інфляційні втрати за несвоєчасне погашення процентів - 524 706 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Автокразбанк» просило суд стягнути на його користь солідарно з ТОВ «Альвис» та ОСОБА_1 вищевказану заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 47 525 902,08 грн, а також понесені банком судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2015 року у складі судді Буцмак Ю. Є. позов ПАТ «Автокразбанк» задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Альвис» на користь ПАТ «Автокразбанк» заборгованість за кредитним договором від 26 лютого 2014 року № 01-К у розмірі 47 525 902,08 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином зобов`язань за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позичальник має нести цивільно-правову відповідальність. Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України та часткового задоволення позовних вимог банку, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання по кредитному договору не пред`явив до поручителя вимогу про виконання зобов`язання позичальника ТОВ «Альвис».

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «Автокразбанк» задоволено, заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Альвис» на користь ПАТ «Автокразбанк» заборгованість за кредитним договором від 26 лютого 2014 року № 01-К у розмірі 47 525 902,08 грн, з яких: строкова заборгованість за кредитом у розмірі 40 300 000 грн, прострочена заборгованість за кредитом - 0 (нуль) грн, поточні проценти за кредитом у розмірі 483 600 грн, прострочені проценти за кредитом у розмірі 5 561 400 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 599 719,21 грн, три проценти річних за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 56 476,87 грн, інфляційні втрати за несвоєчасне погашення процентів у розмірі 524 706 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, останній має нести цивільно-правову відповідальність, а поручитель має нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником взятих на себе зобов`язань. Разом з цим, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України.

Не погодившись з рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2015 року та рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року у частині вирішення позовних вимог ПАТ «Автокразбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у жовтні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 оскаржила їх в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року у частині позовних вимог ПАТ «Автокразбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Справу у вказаній частині передано на новий розгляд до Київського апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що всі судові виклики, які направлялися судом апеляційної інстанції на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), повернулися до суду із поштового відділення з відміткою «за закінчення терміну зберігання», що не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року справу прийнято до розгляду та призначено у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

У листопаді 2019 року, посилаючись на положення статті 55 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулося до Київського апеляційного суду із заявою про залучення її до участі у справі правонаступником ПАТ «Автокразбанк».

Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» задоволено. Залучено до участі у справі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» правонаступником позивача - ПАТ «Автокразбанк».

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «Автокразбанк» задоволено. Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, наступного змісту. Позов ПАТ «Автокразбанк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Альвис» про стягнення заборгованості, задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Альвис» на користь ПАТ «Автокразбанк» заборгованість за кредитним договором від 26 лютого 2014 року № 01-К у розмірі 47 525 902,08 грн. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 5 481 грн. Стягнути з ТОВ «Альвис» в дохід держави судовий збір у сумі 3 654 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що строк виконання основного зобов`язання на час звернення позивача до суду з позовом не настав, у зв`язку з чим порука не може вважатися припиненою. Тому наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором у сумі 47 525 902,08 грн. З метою встановлення факту підписання чи не підписання ОСОБА_1 договору поруки від 26 лютого 2014 року № 01-К/П апеляційним судом було призначено судову почеркознавчу експертизу, однак висновок експертів від 20 квітня 2021 року за результатами проведення зазначеної експертизи не підтверджує доводів ОСОБА_1 про те, що він не підписував вказаний договір поруки, а інших доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять. Крім того, відповідно до статті 204 ЦК України договір поруки від 26 лютого 2014 року № 01-К/П є правомірним, так як він відповідає вимогам законодавства, чинного на час його укладення, і він не визнаний судом недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Єлманова В. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд неправильно застосував частину четверту статті 559 ЦК України та застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 29 січня 2014 року у справі № 6-155цс13, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А. від 16 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 18 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаної з вагітністю і пологами, призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року матеріали справи № 357/4385/15-ц передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Сакара Н. Ю., Білоконь О. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що умовами кредитного договору від 26 лютого 2014 року № 01-К передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів, і згідно з наданим банком розрахунком заборгованість виникла 01 травня 2014 року, а з позовом до суду ПАТ «Автокразбанк» звернулося 10 березня 2015 року, внаслідок чого строк виконання основного зобов`язання було змінено. За таких обставин, оскільки договором поруки від 26 лютого 2014 року № 01-К/П не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, і банк не пред`явив вимоги до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, то порука припинилася в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України. Крім того, апеляційний суд не дослідив належним чином доказів заміни кредитора у зобов`язанні, не врахував, що ПАТ «Автокразбанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не виконали вимог частини другої статті 516 ЦК України та пункту 3.4 укладеного між ними договору № 2019/1-К-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги щодо повідомлення боржника про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим безпідставно залучив до участі у справі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» правонаступником позивача - ПАТ «Автокразбанк».

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 лютого 2014 року між ПАТ «Автокразбанк» та ТОВ «Альвис» було укладено кредитний договір № 01-К, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування 40 300 000 грн на строк до 20 лютого 2017 року.

Згідно з пунктами 1.1.4, 4.5, 8.2.1 кредитного договору від 26 лютого 2014 року № 01-К ТОВ «Альвис» зобов`язалося сплачувати нараховані проценти в валюті кредиту щомісячно, до 05 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту із розрахунку 18 процентів річних.

Крім того, з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань 26 лютого 2014 року між ПАТ «Автокразбанк», ТОВ «Альвис» та ОСОБА_1 як поручителем було укладено договір поруки № 01-К/П, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався солідарно із позичальником відповідати за виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 договору поруки від 26 лютого 2014 року № 01-К/П цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов`язання позичальника за кредитним договором. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом 3 років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового позичальника. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване позичальником або поручителем.

Згідно з виписками по особовому рахунку, станом на 25 лютого 2015 року заборгованість ТОВ «Альвис» за кредитним договором складала 47 525 902,08 грн, з яких: строкова заборгованість за кредитом - 40 300 000 грн, прострочена заборгованість за кредитом - 0 (нуль) грн, поточні проценти за кредитом - 483 600 грн, прострочені проценти за кредитом - 5 561 400 грн, пеня за несвоєчасне погашення процентів - 599 719,21 грн, три проценти річних за несвоєчасне погашення процентів - 56 476,87 грн, інфляційні втрати за несвоєчасне погашення процентів - 524 706 грн

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Єлманової В. А. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статей 526, 530 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

У частині першій статті 628 ЦК України та статті 629 ЦК України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження 14-145цс18) викладено правовий висновок про те, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

У справі, яка переглядається згідно з пунктами 1.1.4, 4.5, 8.2.1 кредитного договору від 26 лютого 2014 року № 01-К ТОВ «Альвис» зобов`язалося сплачувати нараховані проценти в валюті кредиту щомісячно, до 05 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту із розрахунку 18 процентів річних.

При цьому в пункті 1.1.6 кредитного договору від 26 лютого 2014 року № 01-К зазначено, що кредит видається по 20 лютого 2017 року включно.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 договору поруки від 26 лютого 2014 року № 01-К/П цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов`язання позичальника за кредитним договором. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом 3 років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором не пред`явить вимоги до поручителя. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового позичальника. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване позичальником або поручителем.

За таких обставин, оскільки умовами договору поруки передбачено строк припинення поруки протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання позичальника за договором, то на час звернення у березні 2015 року банку з позовом порука не припинилася, так як спірний кредитний договір діяв до 20 лютого 2017 року.

Отже, за відсутності обставин вважати поруку припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, апеляційний суд дійшов правильного висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості за кредитним договором.

Висновки судів апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином доказів заміни кредитора у зобов`язанні, не врахував, що ПАТ «Автокразбанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не виконали вимог частини другої статті 516 ЦК України та пункту 3.4 укладеного між ними договору № 2019/1-К-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги щодо повідомлення боржника про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим безпідставно залучив до участі у справі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» правонаступником позивача - ПАТ «Автокразбанк», не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Статтею 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Матеріалами справи підтверджено, що 13 березня 2019 року між ПАТ «Автокразбанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір № 2019/1-К-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого банк відступив, а ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» як новий кредитор набуло права вимоги за кредитним договором від 26 лютого 2014 року № 01-К та договором поруки від 26 лютого 2014 року № 01-К/П.

При цьому в матеріалах справи відсутні відомості про визнання вищевказаного договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги недійсним, а також апеляційним судом не встановлено обставин, які свідчили б про те, що обов`язковість надання боржником чи поручителем згоди на заміну кредитора була передбачена умовами кредитного договору чи договору поруки.

Враховуючи викладене, правильними є висновок суду апеляційної інстанції про залучення до участі у справі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» правонаступником позивача - ПАТ «Автокразбанк».

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єлманової Вікторії Анатоліївни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович