Постанова

від 06.09.2023 по справі 914/607/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2023 р. Справа №914/607/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді О.В. Зварич

суддів В.М. Гриців

М.Б. Желік,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" б/н від 04.07.2023 року (вх. № 01-05/2229/23 від 11.07.2023 року)

на рішення господарського суду Львівської області від 12.06.2023 року (суддя А.Б. Мазовіта; повний текст рішення складено 19.06.2023 року)

у справі № 914/607/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Раф-Транс"</a> (надалі ТзОВ "Раф-Транс")

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (надалі ТзДВ "СГ "Оберіг")

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 )

про стягнення 174211,65 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

17.02.2023 року ТзОВ "Раф-Транс" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до ТзДВ "СГ "Оберіг" про страхове відшкодування в розмірі 127500,00 грн., пеню в сумі 35920,62 грн., 3 % річних в розмірі 2155,24 грн. та інфляційне збільшення боргу в сумі 8635,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, які належать позивачу та ОСОБА_1 , транспортному засобу позивача було спричинено механічні пошкодження. Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача внаслідок вказаного ДТП склала 230729,11 грн. На момент ДТП відповідачем була застрахована цивільна відповідальність ОСОБА_1 . Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату суми страхового відшкодування у розмірі 127500,00 грн., однак відповідачем вказана заява залишена без задоволення.

На підставі ухвали господарського суду Львівської області від 01.05.2023 залучено до участі у справі № 914/607/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 182-185).

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.06.2023 року у справі №914/607/23 (суддя А.Б. Мазовіта) частково задоволено позов. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Раф-Транс» - 127 500,00 грн. страхового відшкодування, 35903,21 грн. пені, 2154,19 грн. 3% річних, 8 635,80 грн. інфляційних, 2683,73 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т. 2, а.с. 17-27).

В ході розгляду справи суд встановив, що згідно інформації, що міститься в матеріалах досудового розслідування кримінального провадження, водій ОСОБА_1 , рухаючись в напрямку м. Львів під час уникнення аварійної ситуації, здійснила виїзд за межі проїзної частини дороги, де втратила керування, у результаті чого під час екстренної ситуації здійснила виїзд на зустрічну смугу руху в напрямку с. Шегині, Львівської області, де здійснила зіткнення із вантажним спеціалізованим сідловим тягачем-Е марки «Renault Т460» р.н.з. НОМЕР_1 із наявним загальним напівпричепом типу бортового тенованого марки «Fliegl» моделі SDS350 р.н.з. НОМЕР_2 , що належить позивачу, під керуванням ОСОБА_2 . Зіткнення відбулося внаслідок виїзду ОСОБА_1 на смугу зустрічного руху, а отже в діях ОСОБА_1 наявне порушення вимог п. 2.3.б, п.11.4 ПДР. Суд зазначив, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини. Суд встановив, що умовами полісу №208713159 розмір франшизи встановлено в сумі 2500,00 грн. Водночас, ліміт відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих вказаним полісом встановлений у розмірі 130000,00 грн. Таким чином, оскільки відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля - позивачу, відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в межах, передбачених полісом №208713159, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 127500,00 грн. підлягають задоволенню. Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 35920,62 грн., 3 % річних в розмірі 2155,24 грн. та інфляційних в розмірі 8635,80 грн. суд зазначив, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 20.06.2022 на виплату страхового відшкодування за полісом №208713159 і така заява отримана відповідачем, відтак дійшов висновку, що строк виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування на суму 121150,00 грн. є таким, що настав 12.07.2022 (27.06.2022 (повідомлення відповідача про визнання суми страхового відшкодування) + 15 днів) та починаючи з 13.07.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання (на суму 121150,00 грн.). Згідно з проведеним перерахунком пені (з врахуванням встановлених періодів прострочення виплати страхового відшкодування) суд виснував, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 35903,21 грн. пені, в частині стягнення 17,41 грн. пені відмовив. Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних, суд вважав, що правомірним є нарахування 2154,19 грн. (з врахуванням встановлених періодів прострочення виплати страхового відшкодування), а тому в частині стягнення 1,05 грн 3% річних відмовив. Здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд встановив, що розмір інфляційних втрат є більшим, проте відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, тому стягнув з відповідача інфляційні втрати у заявленому позивачем розмірі, а саме - 8635,80 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ТзДВ "СГ "Оберіг" подало апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його необґрунтованим, безпідставним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції неправомірно вказав, що участь у ДТП третього учасника - водія транспортного засобу "Volkswagen Golf' н.з. НОМЕР_3 ґрунтуюєься на припущеннях відповідача, оскільки така обставина не підтверджується матеріалами, складеними органами Національної поліції щодо ДТП. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції, що факт участі третього учасника, а саме водія транспортного засобу "Volkswagen Golf' н.з. НОМЕР_3 підтверджується тими самими доказами, що і участь громадянки ОСОБА_1 , всі документи містяться в матеріалах справи. Також факт участі третього учасника у ДТП підтверджується письмовими поясненнями, складеними в день ДТП - 18.06.2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (що керував транспортним засобом, належним позивачу). Таким чином, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася за участі трьох учасників ДТП, то принцип презумпції вини заподіювача шкоди у даному випадку не діє, а шкода, завдана одному учаснику ДТП з вини іншого учасника ДТП відшкодовується винною особою. На переконання скаржника, позивач повинен був довести факт протиправної поведінки особи, що на його думку завдала шкоду, розмір заподіяної шкоди, наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та настанням шкоди, а також вину ОСОБА_1 , та відсутність вини інших осіб у настанні вказаної ДТП. Виключно резолютивною частиною постанови суду, що набрала законної сили, особу може бути визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (вчинення ДТП). Неодноразово судовою практикою у справах про адміністративне правопорушення було встановлено, що причинний зв`язок у автортранспортних правопорушеннях відрізняється тим, що він встановлюється не між діяннями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками. При цьому, виключається відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху. Крім того, предметом позовних вимог є стягнення страхового відшкодування та штрафних санкцій, тобто предметом позову є майновий спір про стягнення відшкодування. Зважаючи на це, суд першої інстанції мав право розглядати позовну заяву виключно в межах предмета спору щодо стягнення 174211,65 грн., а позивач був зобов`язаний довести правомірність пред`явлення вимог до відповідача. Скаржник наголошує, що позивач не надав будь-яких доказів направлення на адресу ТДВ "СГ "Оберіг" оригіналу належним чином оформленої та підписаної заяви про страхове відшкодування, з належним чином засвідченими копіями документів, у відповідності до ст. 35 Закону № 1961-ІV. Оскільки матеріали справи не містять, як доказів отримання відповідачем вказаної вимоги, так і доказів направлення її на адресу відповідача, відтак позивач не довів дати, з якої відповідачем було прострочено виконання зобов`язань, а суд був позбавлений можливості дослідити, з якого моменту починається строк нарахування штрафних санкцій. Тому вважає, що позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій заявлені позивачем необгрунтовано. Просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 12.06.2023 року у справі № 914/607/23 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу безпідставною та необгрунтованою. Зокрема зазначений в апеляційній скарзі третій учасник ДТП - водій автомобіля «Volkswagen Golf» НОМЕР_4 по даний час не встановлений, вжиті заходи правоохоронними органами результату не дали, а відповідач взагалі не вжив ніяких заходів (на виконання своїх зобов`язань, встановлених вимогами п.2 ч.1 ст.988 ЦК України та п.34.1. ст. 34 Закону України №1961-IV від 01.07.2004). Жодних достовірних та беззаперечних доказів, які б встановлювали факт участі в події третього автомобіля - а саме «Volkswagen Golf» з номерним знаком НОМЕР_4 в справі немає. Також в матеріалах справи відсутня інформація щодо особи, яка могла бути цим третім учасником. Позивач вважає безпідставними посилання скаржника, що позивач не надав беззаперечних доказів вини водія автомобіля «Citroen Berlaingo» р.н.з. НОМЕР_5 ОСОБА_1 . Факт виїзду на смугу зустрічного руху водієм автомобіля «Citroen Berlaingo» р.н.з. НОМЕР_5 встановлено відповідно до схеми ДТП, пояснень учасників ДТП, протоколу огляду місця ДТП та згідно усних пояснень третьої особи ОСОБА_1 - які вона надала в суді. Щодо застосування принципу презумпції вини та невинуватості. Принцип презумпції невинуватості, підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення (п.39 постанови Веховного Суду від 08.07.2019 у справі №463/1352/16-а). Однак, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №686/10520/15, від 08.05.2018 у справі №922/2026/17, від 21.09.2018 у справі №910/19960/15). Відповідач не спростував факту порушення водієм ОСОБА_1 вимог пунктів 2.3.6 та 11.4 ПДР України, наслідком чого став виїзд автомобіля «Citroen Berlaingo» р.н.з. НОМЕР_5 на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення. Відсутність постанови суду у справі про адміністративне правопорушення не може бути підставою відмови у позові. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо застосування норм права у постанові № 920/715/17 від 12.03.2019, згідно якого суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. ОСОБА_1 визнала своє деліктне зобов`язання за завдану в ДТП шкоду та сплатила позивачу франшизу, передбачену полісом у розмірі 2500,00 грн. Наявність свого деліктного зобов`язання та зобов`язань страхової компанії було підтверджено у суді під час надання усних пояснень третьою особою. Позивач наголошує, що в матеріалах справи наявна копія заяви ТзОВ «Раф-Транс» від 20.06.2022 вих.№84 у справі №38129. Також у матеріалах справи наявна роздруківка скріншоту з електронної скриньки позивача, на яку надійшов лист від відповідача у справі №38129 за 27.06.2022, в якому відповідач вказує про нараховану суму виплати відшкодування 123625,00 грн., з яких 2500,00 грн. франшизи має сплатити винуватець в ДТП, чим спростовуються твердження відповідача про відсутність доказів отримання вказаної вище заяви про виплату відшкодування. Позивач наголошує, що Національний банк України, провівши перевірку за скаргою ТзОВ «Раф-Транс» №526/101246 від 12.12.2022, встановив, що страховиком було отримано заяву про страхове відшкодування від 20.06.2022. Зауважень у НБУ щодо змісту заяви про виплату від 20.06.2022 не було. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа - ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами, наведеними скаржником, рішення господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у справі № 914/607/23 вважає законним та обґрунтованим, усі обставини справи суд встановив вірно. Зазначає, що суму франшизи 2500,00 грн. ОСОБА_1 сплатила свідомо, бо це є відповідальність, визначена договором страхування та законом за завдану в ДТП шкоду позивачу.

Апеляційне провадження у справі

Згідно з ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 року (головуючий-суддя О.В. Зварич, судді: В.М. Гриців, М.Б. Желік) відкрито апеляційне провадження у справі № 914/607/23 та ухвалено здійснити перегляд рішення господарського суду Львівської області від 12.06.2023 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З`ясовуючи обставини стосовно ознайомлення учасників справи з порядком розгляду даної справи, суд встановив таке.

Згідно з повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 7901012092400 відповідачу 24.07.2023 вручено ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 року. Третій особі - ОСОБА_1 ухвалу суду від 17.07.2023 вручено 08.08.2023, про що свідчить повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 7901012092426.

Також 17.07.2023 ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 року надіслано позивачу на електронну адресу, повідомлену в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.

На час винесення даної постанови від учасників справи не надходило жодних заяв чи клопотань щодо порядку розгляду апеляційної скарги ТзДВ «СГ «Оберіг» на судове рішення у справі №914/607/23, яке є предметом оскарження.

Розгляд клопотання

19.07.2023 на адресу Західного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 13.07.2023 (вх. № 01-04/4822/23) про долучення доказів. В даному клопотанні відповідач просить суд вважати поважною причину неподання доказів разом з апеляційною скаргою та просить долучити до матеріалів справи і при розгляді справи дослідити копію технічного запису судового засідання від 15.05.2023.

Проте, як зазначено вище, апеляційний перегляд рішення господарського суду Львівської області від 12.06.2023 року у справі № 914/607/23 здійснюється судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до приписів частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України без проведення судового засідання.

В матеріалах справи №914/607/23 наявна письмова заява третьої особи ОСОБА_1 від 04.05.2023 (вх.№11370/23 від 08.05.2023) (а.с.197, т.1), в якій вона висловила свою позицію у цій справі. Тому суд апеляційної інстанції не вважає необхідним прослуховувати копію технічного запису судового засідання від 15.05.2023 та відмовляє у задоволенні заявленого клопотання.

Обставини справи

Як зазначає позивач у позовній заяві, 18.06.2022 о 16 год. 20 хв. на 40 км + 300 м автодороги М-11 Львів-Шегині поблизу села Родатичі Львівського району Львівської області сталася дорожньо-транспортна пригода. Водій автомобіля «Citroen Berlingo» р.н.з. НОМЕР_5 ОСОБА_1 , рухаючись в напрямку м. Львів, під час уникнення аварійної ситуації здійснила виїзд за межі проїзної частини дороги, де втратила керування, у результаті чого під час екстренної ситуації здійснила виїзд на зустрічну смугу руху в напрямку с. Шегині, Львівської області, де здійснила зіткнення із вантажним спеціалізованим сідловим тягачем-Е марки «Renault Т460» р.н.з. НОМЕР_1 із наявним загальним напівпричепом типу бортового тенованого марки «Fliegl» моделі SDS350 р.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Як видно зі змісту наявної у справі копії довідки відділення поліції № 1 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській обасті від 27.06.2022 про результати проведення перевірки за повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 18.06.2022, дорожньо-транспортна пригода настала у зв`язку із не вірно вибраними діями водія ОСОБА_1 , внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження, які відповідно до наказу МОЗ №6 від 17.01.1995 року «Про судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» мають ознаки тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості та не становлять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, а натомість в діях водія ОСОБА_1 вбачаються ознаки вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Матеріали за фактом дорожньо-транспортної пригоди вирішено скерувати в УПП м.Львова для вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП (т. 1, а.с. 25-26).

Згідно копії довідки Управління патрульної поліції у Львівській області про дорожньо-транспортну пригоду №3022171460105396 від 08.11.2022 в діях ОСОБА_1 вбачається порушення вимог п. 2.3.6, п. 11.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 (т. 1, а.с. 19-21).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована на умовах полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №208713159 в ТДВ «СГ «Оберіг» з лімітом відповідальності 130000,00 грн. за шкоду, заподіяну майну (розмір франшизи 2500,00 грн.). Строк дії договору з 23.04.2022 до 22.04.2023 (т. 1, а.с. 16).

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ №04-07-2022 від 03.08.2022, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Т460» р.н.з. НОМЕР_1 становить 479103,18 грн., вартість відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зносу складників становить 230729,08 грн (т. 1, а.с. 57).

20.06.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою за вих. №84 про виплату страхового відшкодування за заслідками ДТП за участі транспортного засобу потерпілої сторони, ТзОВ «Раф-Транс», марки «Renault Т460» з д.р.н.з. НОМЕР_1 , яке відбулось 18.06.2022 на автодорозі «Львів-Шегині» 40-км (т. 1, а.с. 86).

27.06.2022 на електронну адресу позивача від відповідача надійшло повідомлення про нарахування страхового відшкодування в розмірі 123625,00 грн. (з яких франшиза 2500,00 грн.) (т. 1, а.с. 87).

07.07.2022 позивач звернувся до відповідача із вимогою про стягнення додаткового страхового відшкодування (вих. №96), у якій повідомив відповідача, що 27.06.2022 отримав повідомлення від служби виплат СГ «Оберіг» про нарахування страхового відшкодування в розмірі 123625,00 грн. (з яких франшиза - 2500,00 грн.) за результатами огляду експерта 21.06.2022 пошкодженого транспортного засобу. Позивач категорично не погоджується з розміром збитку, оскільки він не відповідає реальному обсягу завданих пошкоджень транспортному засобу потерпілої сторони, ТзОВ «Раф-Транс», марки «Renault Т460» з д.р.н.з. НОМЕР_1 . Більше того, відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 Страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування лише після узгодження його розміру з особою, яка має право на отримання відшкодування. Станом на 07.07.2022 ТзОВ «Раф-Транс» не отримувало від СГ «Оберіг» жодного повідомлення, документів (страхового акта) із зазначенням розміру збитку, визначеного страховиком за результатами огляду вказаного вище транспортного засобу. ТзОВ «Раф-Транс» подав до страхової компанії рахунок №LR-VU2205899 від 29.06.2022 на суму 587669,22 грн., складений ТзОВ «Вольво Україна» по відновлювальному ремонту автомобіля, який свідчить, що вартість тільки заміни запчастин вже в декілька разів перевищує розмір страхового відшкодування. Позивач повідомив відповідача про необхідність проведення незалежної експертної оцінки, для чого було запрошено відповідача на повторний огляд пошкодженого автомобіля 11.07.2022 (т. 1, а.с.89-93).

19.08.2022 позивач звернувся до відповідача із вимогою за вих. №138 про виплату страхового відшкодування, в якій зокрема зазначив, що станом на 19.08.2022 виплата по відшкодуванню так і не надійшла на розрахунковий рахунок Підприємства (т. 1, а.с. 99).

23.08.2022 відповідач на електронну адресу позивача надіслав відповідь за вих. №2308-04 на вимогу про виплату страхового відшкодування від 19.08.2022, згідно якої повідомив, що станом на дату подання даної відповіді страхова справа знаходиться на стадії врегулювання, суму страхового відшкодування ще не затверджено, а рішення по страховій справі ще не прийнято, оскільки кінцевий строк для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування не настав (т. 1, а.с. 100).

Позивач звернувся зі скаргою за вх. №526/101246 від 12.12.2022 на дії відповідача до контролюючого державного органу - Національного банку України.

За скаргою позивача Національним банком України було проведено перевірку дій страховика та встановлено порушення ним вимог ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», про що зазначено у листі за вих. 14-0004/1480 від 06.01.2023 (т. 1, а.с. 101-102).

01.02.2023 ОСОБА_1 сплатила позивачу франшизу, передбачену полісом, у розмірі 2500,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №@PL168436 від 01.02.2023 (т. 1, а.с. 85).

Підставою звернення ТзОВ «Раф-Транс» до суду з даним позовом слугувала невиплата відповідачем страхового відшкодування внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За приписами ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст. 1166 ЦК України).

Факт завдання майнової (матеріальної) шкоди породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

В ході розгляду справи судом встановлено, що 18.06.2022 о 16 год. 20 хв. на 40 км + 300 м автодороги М-11 Львів-Шегині поблизу села Родатичі Львівського району Львівської області сталася дорожньо-транспортна пригода. Водій автомобіля «Citroen Berlingo» р.н.з. НОМЕР_5 ОСОБА_1 , рухаючись в напрямку м. Львів, під час уникнення аварійної ситуації здійснила виїзд за межі проїзної частини дороги, де втратила керування, у результаті чого під час екстренної ситуації здійснила виїзд на зустрічну смугу руху в напрямку с. Шегині, Львівської області, де здійснила зіткнення із вантажним спеціалізованим сідловим тягачем-Е марки «Renault Т460» р.н.з. НОМЕР_1 із наявним загальним напівпричепом типу бортового тенованого марки «Fliegl» моделі SDS350 р.н.з. НОМЕР_2 , що належить позивачу, під керуванням ОСОБА_2 .

Згідно вищеописаної довідки від 27.06.2022 про результати проведення перевірки за повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 18.06.2022, дорожньо-транспортна пригода настала у зв`язку із невірно вибраними діями водія ОСОБА_1 . В діях водія ОСОБА_1 вбачаються ознаки вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Крім того, той факт, що водій автомобіля «Citroen Berlaingo» р.н.з. НОМЕР_5 ОСОБА_1 , порушивши вимоги п.2.3.6 та 11.4 ПДР, допустила виїзд на зустрічну смугу руху в напрямку с.Шегині, Львівської області, де здійснила зіткнення з автомобілем позивача, зафіксовано у вищезазначеній довідці Управління патрульної поліції у Львівській області про дорожньо-транспортну пригоду №3022171460105396 від 08.11.2022.

У відповідності до ч. 1 ст. 1171 ЦК України шкода, завдана особі у зв`язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик це - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок це - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування»).

Статтею 990 Цивільного кодексу України унормовано, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом (п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування»).

Згідно положень ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Матеріалами даної господарської справи підтверджено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована на умовах полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №208713159 в ТДВ «СГ «Оберіг» з лімітом відповідальності 130000,00 грн. за шкоду, заподіяну майну (розмір франшизи 2500,00 грн.). Строк дії договору з 23.04.2022 до 22.04.2023.

Згідно із п. 22.1 ст. 22 Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 названого Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №208713159 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Як підтверджено матеріалами справи та про що зазначалось вище, 20.06.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою за вих. №84 про виплату страхового відшкодування за наслідками ДТП за участі транспортного засобу потерпілої сторони, ТзОВ «Раф-Транс», марки «Renault Т460» з д.р.н.з. НОМЕР_1 , яке відбулось 18.06.2022 на автодорозі «Львів-Шегині» 40-км.

Також у матеріалах справи наявна роздруківка скріншоту з електронної скриньки позивача, на яку надійшов лист від відповідача у справі №38129 за 27.06.2022, в якому відповідач вказує про нараховану суму виплати відшкодування 123625,00 грн., з яких 2500 грн. франшизи має сплатити винуватець в ДТП.

Не отримавши виплату відшкодування, позивач подав відповідачу письмову вимогу за вих. №138 про виплату страхового відшкодування, в якій зокрема зазначив, що станом на 19.08.2022 виплата по відшкодуванню так і не надійшла на розрахунковий рахунок Підприємства.

Національний банк України, провівши перевірку за скаргою ТзОВ «Раф-Транс» №526/101246 від 12.12.2022 встановив, що страховиком було отримано заяву про страхове відшкодування від 20.06.2022. За скаргою позивача Національним банком України було проведено перевірку дій страховика та встановлено порушення ним вимог ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», про що зазначено у листі за вих. 14-0004/1480 від 06.01.2023.

З огляду на наведене, безпідставними є твердження скаржника про відсутність доказів отримання вказаної вище заяви про виплату відшкодування.

У відповідності до ч. 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

За приписами статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу статті 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Умовами полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №208713159 розмір франшизи встановлено в сумі 2500,00 грн. Ліміт відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих вказаним полісом встановлений у розмірі 130000,00 грн.

01.02.2023 ОСОБА_1 сплатила позивачу франшизу, передбачену полісом, у розмірі 2500,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №@PL168436 від 01.02.2023.

Враховуючи те, що відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки «Renault Т460» р.н.з. НОМЕР_1 - позивачу, відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в межах, передбачених полісом №208713159, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 127500,00 грн.

Щодо тверджень скаржника про те, що в судовому порядку вину ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди не встановлено, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, у письмовій заяві від 04.05.2023 (вх.№11370/23 від 08.05.2023) (а.с.197, т.1) третя особа ОСОБА_1 вказує, що в ДТП 18 червня 2022 року своєї вини не визнає, оскільки вважає винним водія автомобіля «Фольксваген Гольф», який спричинив аварійну ситуацію, внаслідок чого вона була змушена змінювати напрямок руху, рятуючи своє життя і життя пасажира її автомобіля. Вважає, що в її діях була «крайня необхідність».

В матеріалах даної справи відсутнє судове рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за фактом ДТП 18.06.2022 року.

Принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення (п.39 постанови Веховного Суду від 08.07.2019 у справі №463/1352/16-а). Однак цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №686/10520/15, від 08.05.2018 у справі №922/2026/17, від 21.09.2018 у справі №910/19960/15).

Непритягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №927/623/18).

Разом з тим, відповідач не спростував факту порушення водієм ОСОБА_1 вимог пунктів 2.3.6 та 11.4 ПДР України, наслідком чого став виїзд автомобіля «Citroen Berlaingo» р.н.з. НОМЕР_5 на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відсутність в матеріалах справи судового рішення, яким ОСОБА_1 була би притягнута до відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди, не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки в силу приписів ст. 75 ГПК України таке рішення є обов`язковим для суду, проте, не єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, навіть якби було б встановлено, що ОСОБА_1 діяла в стані крайньої необхідності, то в даному випадку вона є відповідальною за деліктне зобов`язання відповідно до вимог ст. 1171 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана особі у зв`язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Наявність вини не є умовою для настання відповідальності особи відповідно до змісту ст. 1171 ЦК України.

Водночас, доводи скаржника про участь у ДТП третього учасника - водія автомобіля «Volkswagen Golf» НОМЕР_4 грунтуються на припущеннях, оскільки жодних достовірних та беззаперечних доказів, які б встановлювали факт участі в події третього автомобіля - а саме «Volkswagen Golf» з номерним знаком НОМЕР_4 в справі немає. Також в матеріалах справи відсутня інформація щодо особи, яка могла бути цим третій учасником.

У заявлених позовних вимогах позивач також просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 35920,62 грн., 3 % річних в розмірі 2155,24 грн. та інфляційне збільшення боргу в сумі 8635,80 грн.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Матеріалами даної справи підтверджено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 20.06.2022 на виплату страхового відшкодування за полісом №208713159 і така заява отримана відповідачем, відтак, строк виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування на суму 121150,00 грн. є таким, що настав 12.07.2022 (27.06.2022 (повідомлення відповідача про визнання суми страхового відшкодування) + 15 днів) та починаючи з 13.07.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання (на суму 121150,00 грн.), про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок.

Отже, як вірно зауважив суд першої інстанції, строк виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування в розмірі 127500,00 грн. є таким, що настав 20.09.2022, а не з 18.09.2022, як зазначив позивач у позовній заяві, оскільки 90-й день припав на 18.09.2022, який був вихідним днем. Таким чином, наступний за вихідним робочий день - 19.09.2022 був останнім днем для належного виконання відповідачем зобов`язання з виплати страхового відшкодування, а починаючи з 20.09.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання на суму 127500,00 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Законами України «Про страхування» та «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які застосовуються до спірних правовідносин, передбачено розмір неустойки (пені) у разі прострочення виплати страхового відшкодування страховиком.

Так, пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до норм ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені (з врахуванням встановлених періодів прострочення виплати страхового відшкодування) дійшов висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 35903,21 грн. пені, в решті частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 17,41 грн. відмовив.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку, вважає його арифметично вірним.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом встановлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд першої інстанції, дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних (з врахуванням встановлених періодів прострочення виплати страхового відшкодування) дійшов висновку, що правомірним є нарахування 2154,19 грн., в частині стягнення 1,05 грн. 3% річних відмовив.

Перевіривши правильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку, колегія суддів вважає його арифметично вірним.

Водночас, місцевий господарський суд, здійснивши перевірку проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, встановив, що розмір інфляційних втрат є більшим, проте, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, підставно виснував, що до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у заявленому позивачем розмірі в сумі 8635,80 грн.

Враховуючи вищенаведені норми права та фактичні обставини справи, колегія суддів констатує наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених ТзОВ "Раф-Транс" позовних вимог та стягнення з ТзДВ "СГ "Оберіг" 127 500,00 грн. страхового відшкодування, 35 903,21 грн. пені, 2 154,19 грн. 3% річних, 8635,80 грн. інфляційних нарахувань, про що судом першої інстанції зроблено вірні висновки.

Доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у справі №914/607/23.

Відповідно до ч.1, 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" б/н від 04.07.2023 року (вх. № 01-05/2229/23 від 11.07.2023 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у справі № 914/607/23 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя В.М. Гриців

Суддя М.Б. Желік