Постанова

від 05.09.2023 по справі 910/6091/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2023 р. Справа№ 910/6091/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 05.09.2023 у справі №910/6091/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Автомагістраль»

на рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2023, повний текст якого складений 25.04.2023

у справі № 910/6091/22 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Пекарщинський граніт»

до Приватного підприємства «Автомагістраль»

про стягнення 891 328 грн. 86 коп.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 690 197,69 грн. за поставлений за договором купівлі-продажу щебеневої продукції № 65 від 29.07.2017, але неоплачений товар, пені в сумі 95 455,29 грн., штрафу в сумі 3 450,98 грн., інфляційних втрат в сумі 91 106,10 грн. та 3 % річних в сумі 11 118,80 грн.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- позивач невірно обрахує строк оплати спірного товару, оскільки п. 5.1 договору купівлі-продажу щебеневої продукції № 65 від 29.07.2017 передбачає 100% попередню оплату, а відтак, в іншому випадку, тобто у разі надання товару з відстрочкою платежу, суд має застосовувати принципи ст. 530 ЦК України та початок строку прострочення оплати обраховувати після спливу семиденного строку після вручення відповідачеві претензії від 26.04.2022, яку можна розцінювати як вимогу у розумінні ст. 530 ЦК України, тобто не раніше 15.05.2022;

- невиконання ним умов спірного договору сталося виключно через настання форс-мажорних обставин, а саме через вторгнення Російської Федерації в Україну, підтвердженням настання яких є лист Торгово-промислової Палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. При цьому внаслідок ведення бойових дій в Бучанському районі Київської області та інших обставин непереборної сили (тимчасова окупація місця знаходження відповідача, викрадення та знищення майна відповідача, несвоєчасне виконання контрагентами відповідача зобов`язань перед останнім тощо) він досі так і не зміг повноцінно відновити власну діяльність та своєчасно повідомити про існування форс-мажорних обставин;

- вказані вище обставини є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та/або зменшення розміру штрафних санкцій;

- одночасне нарахування штрафу та пені суперечить приписам статті 61 Конституції України;

- позивач безпідставно нараховує пеню, 3 % річних та інфляційні втрати починаючи з 30.12.2021 на всю суму заборгованості (690 205,28 грн.), оскільки частина з вказаного товару була поставлена після 30.12.2021.

Також у відзиві на позов відповідач зробив власний перерахунок штрафних санкцій за період з 15.05.2022 по 14.07.2022, згідно з яким розмір штрафних санкцій складає: 3 460,44 грн. - 3 % річних, 9 317,67 грн. - інфляційні втрати, 45 571,97 грн. - пеня.

У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що посилання відповідача на форс-мажорні обставини у спірних правовідносинах є безпідставними та недоведеними, оскільки відповідачем не надано відповідний сертифікат ТПП України, в той час як введення військового стану не є підставою для звільнення від виконання зобов`язань за договором та сплати штрафних санкцій, а також не погодився з виконаним відповідачем розрахунком штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.03.2023 у справі № 910/6091/22 позовні вимоги задоволені повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 690 197,69 грн. грн. боргу, 11 118,80 грн. 3 % річних, 91 106,10 грн. інфляційних втрат, 95 455,29 грн. пені, 3 450,98 грн. штрафу та 13 383,87 грн. судового збору.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за спірним договором товару, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.

Суд першої інстанції зауважив на тому, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Автомагістраль» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2023 у справі № 910/6091/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені , 3% річних та інфляційних втрат задовольнити частково, а саме стягнути 9 545,53 грн. пені, 1 111,88 грн. 3% річних, 9 110,61 грн. інфляційних втрат, а в іншій частині позовних вимог про стягнення штрафу, решти пені, 3% річних та інфляційних втрат відмовити, рішення в частині стягнення боргу та судових витрат залишити без змін.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції при розгляді справи та прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з`ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору, та про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на оскарження вищевказаного рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2023, справу № 910/6091/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю, Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 910/6091/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/6091/22.

25.05.2023 від Господарського суду Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автомагістраль» на рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2023 у справі № 910/6091/22 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 721,50 грн..

11.07.2023 від Приватного підприємства «Автомагістраль» до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, до якої, зокрема, додані сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 залишено без розгляду клопотання Приватного підприємства «Автомагістраль» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Київської області від 03.03.2023 у справі № 910/6091/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Автомагістраль» на рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2023 у справі № 910/6091/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 05.09.2023 о 10:00 год.

Станом на 05.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні з наступних підстав.

29.07.2017 позивач (продавець) та відповідач (покупець) уклали договір купівлі-продажу щебеневої продукції № 65 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що продавець зобов`язується передати у власність покупця продукцію, надалі за текстом товар (найменування, кількість та вартість зазначені у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та сплатити його загальну вартість, зазначену в цьому договорі.

Найменування, одиниці виміру, загальна кількість продукції та терміни поставки товару за цим Договором, визначаються виходячи із поданих заявок покупця (п. 3.1. Договору).

Датою передачі товару покупцю вважається дата прийому-передачі товару покупцю або уповноваженому представникові покупця з оформленням видаткової накладної (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору покупець проводить повну попередню оплату в розмірі 100 % за замовлений товар, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Згідно п.п. 11.1, 11.3 Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2017. Сторони домовились, що у разі, якщо жодна з сторін за 10 календарних днів не заявила про бажання припинити договірні відносини, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 1 сторони дійшли згоди про продовження дії Договору до 31.12.2020, але у будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що ним на виконання умов Договору у період з 07.12.2021 по 01.02.2022 поставлено відповідачу товару на загальну суму 690 205,28 грн., крім того, станом на 06.12.2021 відповідачем не було оплачено поставлений за Договором у попередні періоди товар на загальну суму 955 372,28 грн., у грудні 2021 року відповідачем в рахунок оплати Товару поставленого за Договором сплачено 955 379,87 грн.,а відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 690 205,28 грн., з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача вартість поставленого товару, а також, нараховані на несвоєчасне виконання обов`язку по його оплаті, пеню в сумі 95 455,29 грн., штраф в сумі 3 450,98 грн., інфляційні втрати в сумі 91 106,10 грн. та 3 % річних в сумі 11 118,80 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які викладені вище.

Суд першої інстанції при розгляді позову:

- встановивши, що на виконання умов Договору позивач у період з 07.12.2021 по 01.02.2022 поставив відповідачу товар на загальну суму 690 205,28 грн., що підтверджується видатковими накладеними № 2218 від 07.12.2021 на суму 157 617,00 грн. № 2223 від 08.12.2021 на суму 57 840,00 грн. № 2228 від 09.12.2021 на суму 127 059,60 грн. № 2244 від 10.12.2021 на суму 133 125,00 грн., № 2251 від 11.12.2021 на суму 96 379,92 грн. № 2263 від 12.12.2021 на суму 72 449,11 грн., № 29 від 17.01.2022 на суму 4 036,32 грн., № 61 від 24.01.2022 на суму 5 036,40 грн., № 64 від 25.01.2022 на суму 18 452,47 грн., № 67 від 26.01.2022 на суму 2 399,20 грн., № 74 від 27.01.2022 на суму 8 752,70 грн., № 95 від 01.02.2022 на суму 7 057,56 грн. та актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.12.2021 по 30.12.2021, визнав законними та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення боргу в сумі 690 197,69 грн.;

- встановивши, що, з огляду на невиконання відповідачем обов`язку по оплаті спірного товару позивач, відповідно до положень Договору має право на стягнення пені та штрафу, а відповідно до положень ст. 625 ЦК України - 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах, задовольнив вказані позовні вимоги.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині позовних вимог про стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 690 197,69 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 690 197,69 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 5.1 Договору сторони погодили, що товар за Договором мав постачатися на умовах попередньої оплати в розмірі 100 %, проте, як слідує з матеріалів справи спірний товар був поставлений за відсутності попередньої оплати.

В свою чергу умови Договору не встановлюють порядок оплати товару поставленого за відсутності попередньої оплати, а відтак при визначенні такого строку слід виходити з положень ч. 1 ст. 692 ЦК України згідно з якими відповідні товари, відповідач мав оплати в момент прийняття товару або підписання товаророзпорядчих документів на них, тобто в день підписання вказаних накладних.

Вказаним спростовуються посилання відповідача на те, що строк оплати спірного товару має обраховуватись після спливу семиденного строку з дня вручення відповідачеві претензії від 26.04.2022, яку можна розцінювати як вимогу у розумінні ст. 530 ЦК України, тобто не раніше 15.05.2022.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 8.3 Договору у разі порушення термінів поставки товару або внесення (оплати) покупцем грошових коштів на умовах Договору, відповідна сторона порушник сплачує штраф у розмірі 0,5 % від вартості непоставленого в строк товару або вартістю невнесеного платежу відповідно.

Згідно з п. 8.6 Договору забезпеченням виконання зобов`язань покупця по своєчасному здійсненню передбачених Договором платежів, є неустойка, що сплачується покупцем за порушення строків оплати поставленого товару в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від вартості невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого у грудні 2012 році - січні 2022 році товару, позивач відповідно до умов Договору має право нарахувати пеню та штраф, а відповідно до положень ЦК України - 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

Колегія суддів вважає помилковою позицію відповідача про те, що одночасне нарахування штрафу та пені суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідна правова позиція є сталою та неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.06.2021у справі № 910/12876/19.

Колегією суддів встановлено, що виконаний позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним та відповідає нормам законодавства та обставинам справи.

Водночас колегія суддів не може погодитись з виконаними позивачем розрахунками пені, 3 % річних та інфляційних втрат та зазначає, що, як вірно зауважено відповідачем, позивач безпідставно нараховує пеню, 3 % річних та інфляційні втрати починаючи з 30.12.2021 на всю суму заборгованості (690 205,28 грн.), оскільки частина з вказаного товару була поставлена після 30.12.2021.

Так, інфляційні втрати за розрахунком суду становлять 94 092,45 грн., пеня - 96 857,71 грн., а 3 % річних - 11 071,38 грн.

Сума боргу, грн.Період прострочки Сума інфляційних втрат, грн.644 453,04січень 2022 8 377,89690 197,69лютий - травень 2022 85 714,56

Сума боргу, грн.Період прострочки Сума 3% річних, грн. Сума пені, грн644 453,0430.12.202117.01.20221 006,416 038,44648 489,3618.01.202224.01.2022373,102 380,76653 525,7625.01.202225.01.202253,71358,10671 978,2326.01.202226.01.202255,23368,21674 377,4327.01.202227.01.202255,43369,52683 140,1328.01.202201.02.2022280,741 871,62690 197,6902.02.202214.07.20229 246,7685 471,06Всього 11 071,3896 857,71

Отже, враховуючи те, що при перерахунку судом апеляційної інстанції пені та інфляційних втрат за визначені позивачем періоди з урахуванням того, що частина товару була поставлена у січні 2022 року, позивач має право на стягнення з відповідача пені, штрафу та інфляційних втрат у визначених позивачем сумах - 94 455,29 грн., 3 450,98 грн. та 91 106,10 грн. відповідно, а 3 % річних за розрахунком суду в сумі 11 071,38 грн.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, слід зазначити наступне.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У розділі 9 Договору сторонами погоджено, що:

- сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором, якщо таке невиконання або неналежне виконання спричинено обставинами форс-мажору (п. 9.1);

- під обставинами форс-мажору у цьому Договорі сторони розуміють дію непереборних сил, що виникли незалежно від волі сторін, появу яких сторони не могли передбачити або запобігти їх виникненню, що роблять неможливим виконання умов Договору (п. 9.2);

- у випадку, якщо дія форс-мажорних обставин триває більш ніж три місяці загалом, сторони можуть припинити дію Договору за взаємною письмовою згожою без сплати будь-яких штрафних санкцій (п. 9.3).

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару.

При цьому, обставинна введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті поставленого товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

При цьому окремо слід зауважити на тому, що зобов`язання з оплати спірного товару станом на дату введення воєнного стану вже було прострочено.

Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку по сплаті основного боргу в сумі 690 197,69 грн. відсутні.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 902/417/18 та справі № 910/6091/22 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 910/6091/22 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

З огляду на вказані обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Водночас колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

З матеріалів справи слідує, що:

- місцезнаходженням відповідача є с. Синяк Вишгородського району Київської області. При цьому загальновідомим та таким що не потребують доведення є те, що активні військові дії на території Київської області та зокрема міста Бучанського району Київської області розпочались 24.02.2022, а окупація останнього тривала до 01.04.2022;

- наданими відповідачем доказами підтверджується, що на його території базувалися війська Російської Федерації, діями яких відповідачу було завдано збитків;

- позивач застосував до відповідача також 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційні нарахування, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів та загальний розмір яких становить 14,80% від загальної вартості товару.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку може спотворити її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, неустойка може перетворитись на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на вказані обставини колегія суддів, вважає, що наявні правові підстави для зменшення пені та штрафу на 80 %, а саме пені до 19 091,06 грн., а штрафу до 690,20 грн.

Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

За таких обставин стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних в сумі 11 071,38 грн., інфляційні втрати в сумі 91 106,10 грн., пеня в сумі 19 091,06 грн. та штраф в сумі 690,20 грн.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що у випадку зменшення судом розміру неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, як пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2023 у справі №910/6091/22 підлягає зміні, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 690 197,69 грн., 3 % річних в сумі 11 071,38 грн., інфляційні втрати в сумі 91 106,10 грн., пеня в сумі 19 091,06 грн. та штраф в сумі 690,20 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі апеляційна скарга Приватного підприємства «Автомагістраль» задовольняється частково.

Водночас, враховуючи викладені вище висновки щодо розподілу судових витрат у випадку зменшення судом розміру присуджених до стягнення штрафних санкцій, положення ч. 9 ст. 129 ГПК України, яка встановлює, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору та те, що спір у цій справі виник внаслідок неправомірних дій саме відповідача, яким не було належним чином виконано прийняті на себе за Договором обов`язки з оплати поставленого товару, витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автомагістраль» на рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2023 у справі №910/6091/22 задовольнити частково.

2. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 03.03.2023 у справі №910/6091/22 в такій редакції.

« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Автомагістраль» (07351, Київська обл., Бучанський р-н., с. Синяк, вул. Київська, 68, код 31481658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Пекарщинський граніт» (01014, м. Київ, вул. Болсуновська, 8, код 40920411) 690 197 (шістсот дев`яносто тисяч сто дев`яносто сім) грн. 69 коп. боргу, 11 071 (одинадцять тисячі сімдесят одну) грн. 38 коп. 3 % річних, 91 106 (дев`яносто одну тисячу сто шість) грн. 10 коп. інфляційних втрат, 19 091 (дев`ятнадцять тисяч дев`яносто одну) грн. 06 коп. пені, 690 (шістсот дев`яносто) грн. 20 коп. штрафу та 13 369 (тринадцять тисяч триста шістдесят дев`ять) грн. 22 коп. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити»

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №910/6091/22.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 05.09.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров